Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі



Дата12.06.2016
өлшемі63.07 Kb.
#129438
түріПостанова


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Маринченка В.Л.,

суддів:

Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача – Петричук І.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Комсомольське спеціалізоване управління «Механомонтаж-270» (далі – Товариство) до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Полтавській області; далі – ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2011 року № 0000882301/2947, яким йому донараховано грошове зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) за липень, серпень, жовтень та листопад 2010 року у сумі 33 538 грн 75 коп. (26 831 грн – основний платіж та 6707 грн 75 коп. – штрафні (фінансові) санкції).

Оскаржуване рішення ДПІ прийняла за результатами перевірки Товариства, проведеної у серпні 2011 року на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України згідно з постановою заступника начальника ВРКС СВ ПМ ДПА у Полтавській області майора податкової міліції Васильченка Ю.В. від 25 липня 2011 року про призначення перевірки у рамках кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, яка у період з 2008 по 2011 роки за попередньою змовою з невстановленими особами з метою прикриття незаконної діяльності створила або придбала ряд приватних підприємств (далі – ПП), зокрема й ПП «Астелікс-2007», з яким Товариство 1 червня, 1 серпня, 1 жовтня та 1 листопада 2010 року, уклало договори субпідряду по демонтажу механічного обладнання.

В акті, складеному за наслідками зазначеної перевірки, вказано, зокрема, на порушення Товариством вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР) внаслідок включення ним до податкового кредиту сум ПДВ за правочинами із ПП «Астелікс-2007», які, на думку податкового органу, не були спрямовані на реальне настання наслідків, та роботи за якими фактично виконані не були.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 25 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, позов задовольнив.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили із підтвердження Товариством первинними документами виконання підрядних робіт за правочинами із ПП «Астелікс-2007», а також дійшли висновку про безпідставність посилань ДПІ на вирок Октябрського районного суду міста Полтави від 28 липня 2010 року, оскільки цим вироком ОСОБА_1 та інші визнані винними у вчиненні злочину по підробленню первинних документів щодо реалізації товарів (робіт, послуг) у період з травня 2006 року по квітень 2010 року ТОВ «Інтермаксервіс» саме приватних підприємств «Алерт», «Алтер Плюс», «Інко», «Авеланж», «Арона Серівс», «Саланг ТМ», «Асіст», «Маркап», «Альпарі-Т», «Оріль», тоді як спірні господарські правовідносини Товариство мало з іншим контрагентом, а саме з ПП «Астелікс-2007».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, погодившись з їх висновками про підтвердження реального виконання спірних угод, вказав також на неправомірність прийняття ДПІ оскаржуваного рішення про донарахування ПДВ у результаті перевірки, проведеної в ході розслідування кримінальної справи, за відсутності рішення суду в такій кримінальній справі, яке набрало законної сили.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.

  • На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2013 року (№ К-29210/10), у якій цей суд вищезазначені норми матеріального права застосував по-іншому та правильно.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (який регулював порядок формування податкового кредиту до 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення [стаття 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV)].

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі – ПК) однією з підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

У разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 статті 86 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи.

Однак 20 червня 2013 року до розгляду зазначеної справи в суді касаційної інстанції набрав законної сили вирок Київського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2012 року, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ПП «Астелікс-2007». І ця обставина не може бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Наведене, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Отже, висновки судів про обґрунтованість позовних вимог Товариства є передчасними, ґрунтуються не неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені без належного з’ясування фактичних обставин справи.

Згідно зі статтею 241 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.Л. Маринченко

Судді: М.І. Гриців

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький




Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет