Ладомир – Володимир-Волинський. Історія друга: «Золоті луки» волинської історії Хто такі слов’яни? Звідки прийшов народ, який заселив величезні території Європи та Азії? Хто вони, наші пращури: арії, сармати, скіфи, осетини, гуни чи тюрки?



Дата15.07.2016
өлшемі47 Kb.
Ладомир – Володимир – Володимир-Волинський. Історія друга: «Золоті луки» волинської історії

Хто такі словяни? Звідки прийшов народ, який заселив величезні території Європи та Азії? Хто вони, наші пращури: арії, сармати, скіфи, осетини, гуни чи тюрки? Існує безліч версій походження народу, до якого ми належимо. Ми – слов’яни… Дуліби. Бужани. Волиняни.

Існує кілька трактувань згадки в літописі «Повість минулих літ» племен дулібів, волинян та бужан. Згідно з першим, прибічниками якого є такі імениті історики, як Іван Крип’якевич та Михайло Кучинко, мова в «Повісті…» йде про одне плем’я, назви якого змінювалися в наступній послідовності: дуліби – бужани – волиняни. Згідно з іншою точкою зору, дуліби є предками двох окремих племен – бужан і волинян. Прихильниками такої теорії були, зокрема, Михайло Грушевський та чеський історик-славіст Любор Нідерле. А український археолог Вітольд Ауліх вважав, що на Волині в ранньому середньовіччі відбувалася не зміна назв одного племені, а почергове переселення дулібів, бужан і волинян. Попри різницю в поглядах, згадувані дослідники не заперечують існування на Волині даних племен. І, очевидно, логічно було би вважати, що це були не різні племена. Інакше незрозумілим є безслідне зникнення дулібів, які, ймовірно, були доволі численними, оскільки утворили навіть свій могутній племінний союз. І куди в такому випадку поділися бужани, що нібито змінили їх, а згодом самі поступилися місцем волинянам? Вочевидь, потрібно трактувати їх як три послідовні назви одного й того ж племені на різних етапах його історичного та суспільно-політичного розвитку. Отож…



Дуліби

Дуліби - одне з великих східнослов'янських племен чи об'єднань слов'ян, які жили у верхів'ях Західного Бугу і по правих притоках верхньої течії Прип'яті. Що стосується назви, то в деяких слов’янських мовах слово «дулеб» або «дулуп» означає некмітливого, неповороткого чоловіка. Можна припустити, що таку, дещо образливу, назву дали племені сусіди, які насміхалися з дулібів через те, що вони неповороткі та мало підприємливі. Як би там не було, дуліби згадуються у давньоруських літописах і творах арабського мандрівника та видатного історика Масуді (повне ім’я аль-Масуді Абу-ль-Хасан Алі ібн аль-Хусейн).



Довідка

Аль-Масуді народився у Багдаді. В 915-945 роках відвідав Персію, Аравію, Сирію, Північну Африку, Азербайджан, Вірменію і Середню Азію, дістався Індійським океаном до Цейлону і Мадагаскару. Жив у Сирії та Єгипті. Помер у Фустаті (давня назва Каїру). Під час своїх подорожей Масуді зібрав численні матеріали з історії, географії, етнографії і культури багатьох народів. Він є автором близько 20 праць (майже всі з яких втрачені) з історії, філософії, права, мусульманського богослов'я. Збереглися такі твори Масуді, як «Луки золота й копальні самоцвітів» (943 р.), «Книга повідомлень і розсудів» (956 р.) та окремі фрагменти інших творів, в яких є відомості про слов'ян, їхні побут і релігію. Й хоча, як свідчать джерела, Масуді ніколи не бував на території розселення слов’ян, у написанні своїх праць він користувався численними свідченнями інших мандрівників.

Якщо вірити історичним джерелам, дулібські племена в VІ-VІІ століттях нашої ери були центром потужного племінного об’єднання на Побужжі. В Х столітті це об'єднання розпалося, утвердилися племена бужан та волинян, виникли Червенські міста.

Бужа́ни

Назва походить не від назви річки Буг, як багато хто вважає, а від назви міста Буськ. Бужанами називали одне зі східнослов'янських племен (можливо, союз племен), яке впродовж VІІІ-Х століть проживало на території західноукраїнських земель, у басейні річки Західний Буг. Згадки про бужан містяться у давньоруських літописах та іноземних хроніках. За інформацією так званого Баварського аноніма, на землях, заселених бужанами, було близько 230 укріплених городищ. Після того, як у ІХ-Х століттях бужани увійшли до складу Київської Русі, в писемних джерелах вони більше не згадуються.



Волиняни

Назва «волиняни» відома історикам із ХІ століття. Михайло Грушевський, посилаючись на польського історика Длугоша, виводить назву волинської землі від назви міста – Волинь (чи Велинь). Длугош пише, що «здавна у тих сторонах було багато городів, що стояли або по високих горбах серед лісу, або на островах серед недоступних багон і мочарів. Один з тих городів, Волинь над Бугом, дав назву племені волинян і цілій волинській землі».

В історичних хроніках, які описують події початку ХІ століття (1018 рік), теж є згадки про місто Волинь на Бузі. Знаходилося воно нібито більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг, й було, очевидно, політичним центром краю.

Про волинян згадує в своїй праці й арабський історик Масуді: «Словʼяне є розбиті на племена, між якими бувають війни, і вони мають князів… З тих племен одне мало колись владу над іншими, його князя називали Маджак, а саме плем’я звалося валінана. Цьому племені в минувшину підпорядковувалися всі інші слов`янські племена, тому що зверхня влада була в нього та інші князі його слухались… Пізніше племена порозлучалися, і ними почали управляти інші князі…»

Твір арабського історика «Луки золота…» добре відомий в українській історичній науці. Одне з найцінніших повідомлень, включене Масуді до тексту своєї праці, стосується розвитку слов’янських народів, позначених загальним терміном «ас-сакаліба». Найбільш вірогідним видається той факт, що під назвою валінана Масуді мав на увазі саме волинян. Кількаразова згадка про валінана й Маджака в тексті свідчить про те, що сам історик вважав записане повідомлення достовірним та беззаперечним, ключовим для розуміння історії слов’янських народів і, більше того, історії їхньої державності, яка й почалася з народу валінана.

Ще один арабський історик Ібрагім Ібн-Якуба у своїй записах також згадує плем’я волинян і вказує, що воно було дуже шанованим серед усіх слов’янських племен.



Версії

А от митрополит Станіслав Сестренцевич у своїх історичних працях доводив, що назва «волиняни» походить від річки Волга. Натомість історик та етнограф Софія Русова виводить слово Волинь від двох слів: «віл» і «гін» - країна, через яку гнали волів з півдня на північ. Згідно зі ще однією версією, назва Волинь походить від слів «вольний», «вольняне», «волиняне». Російський же історик Дмитро Іловайський узагалі змушує волинян відбути мандрівку з Каспійського моря, яке в давнину було відоме під назвою Хвалимського. З того далекого моря, на берегах якого не було й сліду слов’янських осель, він робить море Волинське.

Та попри різні пояснення назви Волинь, більшість учених прив’язували її до міста Волинь, чи Велинь, розташованого колись над Бугом, біля річки Гучви. Нині там розміщене село Городок Грубешівському повіту (Польща). Так, наш земляк, видатний історик та археолог Олександр Цинкаловський писав:«Ще й тепер на лівому березі річки Луги, недалеко від устя річки Гучви, на південь від села Городок, в урочищі «Боцян» зноситься високе городище. Там стояло в далекі часи велике історичне місто Волинь – столиця не тільки пізнішої Волині, але, можливо, й усіх слов’янських земель. Неподалеку від городища, на обох берегах річки Буг, ще і дотепер можна побачити високі могили (кургани). Колись їх тут було дуже багато, навіть не десятки, а сотні, мабуть, тому дорогу, яка йде цими полями, колись назвали «Могильною дорогою».

Із Буга й нині дістають залізні мечі та шоломи, на мілині знаходять римські й арабські монети. Неподалік від городища під час будівництва знайшли старий вірменський календар, вибитий на мідному кружку. Такі знахідки свідчать про те, що свого часу тут був великий торгівельний і військовий осередок.

Волинь, Волинська земля, Велинська земля, Велинь. Олександр Цинкаловський пише, що над Бугом є курган, який називається Велитень, тут, переказують, поховано якусь «велику людину». Відтак, можна припустити, що назва Волинь походить від слів «великий, велетенський». Бо й городище, де було колись місто Волинь, за розмірами своїми настільки велике, що подібного йому в нашому краї знайти поки що не вдалося. Це місто, в якому, можливо, зосереджувалась влада над усіма слов’янськими племенами, й дало назву цілому краєві. Примітно, що до держави Волинь належали землі по обох сторонах Бугу. На сході вони простягалися аж до річки Горинь, на заході до неї входили всі Червенські городи. На півночі межа йшла по Поліссю, а на півдні границя держави впиралася в Авратинську височину – нині частина Подільської височини біля села Авратин Волочинського району Тернопільської області.

Утім, уже на початку Х століття ця могутня держава розпадається. На її місці зароджуються й набирають сил інші політичні осередки, зокрема Червенські городи і так звана Людомерія, або Ладомерія, з центром у Володимирі, що над річкою Лугою. «Грады Червенскыя» - так на початку ХІ століття називалися городи, сусідні з Червенем (теперішнє місто Чермно, розташоване на півдні від Грубешова). Червенські гради займали окреме місце в давній історії Волині, назва «черв’яни» згадується у літописі в ХІІ столітті: до союзу Червенських городів належали Перемишль над Сяном, Звенигород, Белз, Холм, Грабовець, Сутейськ, Володи­мир, Луцьк.

Перші ж кроки міста Володимира, за словами Олександра Цинкаловського, «губляться в зеленій минувшині», та й залишається сумнівною попередня назва міста - Ладомир, про яку згадував невідомий автор праці «Діяння угрів». Нотар же короля Бели ІV писав, що місто Ладомир було відоме вже в 884 році. Олександр Цинкаловський відзначав, що Ладомир – це, скоріш за все, збірна назва: «Тут треба розуміти не якусь одну зорганізовану громаду, а кілька громад, які об'єднано для певної мети: військової чи економічної».

Як би там не було, а вже з кінця Х - початку ХІ століття Ладомир-Володимир стає центром Волинської землі. Втім, це вже зовсім інша історія.



Світлана Федосєєва,

завідуюча відділом обліку та паспортизації наукових досліджень Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир»


Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет