Пролог альвійська вендета



бет1/17
Дата11.03.2016
өлшемі1.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


УДК 821.161.2-312.9

ББК 84.4 УКР6-445

А 21
АВРАМЕНКИ, Олег та Валентин

А 21 Зруйновані зорі: Роман. - К.: Зелений пес, 2007. - 352 с.

ISBN 978-966-2938-15-9


3593 рік... У розпалі галактична війна. Минуло сім років, відколи люди знову ступили на Землю - свою давню прабатьківщину. Весь цей час людство невтомно тіснило Чужих, відроджуючи колишню могутність своєї раси. А чужинці, роз’єднані на два ворожі табори, воювали не лише з людьми, але й поміж собою. Це протистояння було вигідне людям - їхні вороги самі знекровлювали один одного, полегшуючи справу звільнення тих людських планет, що й досі перебували під владою Чужих.

Аж тут трапилося неочікуване: одна з рас заволоділа зброєю такої руйнівної сили, що під загрозою опинилося існування всієї Галактики...

Тож вічність насправді у наших руках, просто у долонях. Людям до снаги вже мало не все, навіть зруйнувати зорі. Не вірите? Дарма. У своєму новому романі брати Авраменки беззастережно доводять: майбуття належить саме нам.
ББК 84.4 УКР6-445
© О. та В. Авраменки, текст, 2007

© ТОВ “Гамазин”, художнє оформлення,

оригінал-макет, виключна ліцензія

на видання, 2007

ISВN 978-966-2938-15-9

ПРОЛОГ




АЛЬВІЙСЬКА ВЕНДЕТА



Споглядаючи зорi, рiдко замислюєшся про вiдстанi, що пролягають мiж ними. А коли це й спадає на думку, то все одно в головi не вкладається, якi вони величезнi й неосяжнi. Космос такий безмежний, що його реальнi масштаби просто непiдвладнi буденнiй уявi. Навiть одна-єдина планетна система, крихiтна цятка на картi Галактики, насправдi має такi колосальнi розмiри, що жоден флот з усiх нинi сущих i тих, що можуть бути створенi в доступному майбутньому, не в змозi цiлковито контролювати її.

Та що там планетна система! Взяти хоча б невеличку, але дуже важливу частину, по сутi її ворота - дром-зону. На цiй обмеженiй дiлянцi простору зосередженi гiперканали, якi, немов нитки величезного павутиння, простягаються вiд зорi до зорi i по яких можна потрапити в будь-який регiон Галактики, не витрачаючи роки, сторiччя й тисячолiття на польоти з субсвiтловою швидкiстю. Зазвичай радiус дром-зони рiдко перевищує п’ятнадцять мiльйонiв кiлометрiв. На перший погляд, це дрiбничка у масштабах усiєї системи - але тiльки на перший. А насправдi це секстильйони кубiчних кiлометрiв, напханi понад сотнею мiльярдiв каналiв, - цифри жахливi, запаморочливi, вражаючi. Цi цифри роблять будь-яку систему вразливою перед масованим нападом противника.

I лише системи, що належать людству, є винятком з цього правила. Їх мало, проте всi вони перетворенi на неприступнi фортецi, якi не можна взяти анi штурмом, анi облогою. Люди єдинi володiють секретом повного блокування дром-зони, i понад сотню рокiв тому цей секрет не дав їм зазнати остаточної поразки в галактичнiй вiйнi з iншими розумними расами. А нещодавно людство, зализавши рани й зiбравшись на силi, перейшло вiд оборони до наступу i знову стало якщо не наймогутнiшим, то найгрiзнiшим i найнебезпечнiшим з усiх народiв Галактики...

Утiм, система Джейхани, яку атакував флот альвiв, не належала людям. Вона була власнiстю габбарiв, однiєю з ключових систем цiєї раси, столицею всiх габбарських володiнь у Великiй Магеллановiй Хмарi. Про значущiсть Джейхани свiдчив хоча б той факт, що за чисельнiстю й потужнiстю вiйськ, якi охороняли її, вона поступалася лише чотирьом габбарським свiтам, серед яких, природно, був Габбарiс - планета-прародителька всiх габбарiв, центр їхньої могутньої iмперiї.

Флот нападникiв, за всiма правилами вiйськової стратегiї, завдав розсiяного удару вiдразу по кiлькох десятках каналiв. Як уже зазначалося, вiйська оборонцiв були чисельними, але й дром-зона чимала за площею, тому габбарам довелося термiново пiдтягувати сили до вогнищ прориву. За цей час у локальний простiр Джейхани проникло вже достатньо кораблiв авангарду, щоб прикривати вторгнення в систему основних сил флоту. Незабаром по всiй дром-зонi точилася запекла битва.

Важкий ракетний бомбардувальник “За Мельмак!” пiд командуванням Жорже Перейри Душ Сантуша, флот-надполковника Об’єднаних Збройних Сил Альвiйської Федерацiї, йшов у самiсiнькому хвостi другої хвилi вторгнення. Його рiдна 249-та Гвардiйська ескадра вийшла з каналу, розташованого на зовнiшнiй межi дром-зони, й одразу атакувала обороннi позицiї противника. Пiд її потужним вогневим прикриттям бомбардувальник у супроводi ескорту з двох десяткiв високоманеврених винищувачiв поспiхом залишив район бойових дiй i з максимальним прискоренням помчав у безкраї глибини космосу.

Кiлька ворожих кораблiв, що патрулювали простiр за межами дром-зони, кинулися навперейми цiй невеличкiй ескадрильї, але розрахунки бортового комп’ютера свiдчили, що всi вони, крiм одного, не встигали наблизитися на вiдстань, придатну для ведення прицiльного обстрiлу. П’ятеро винищувачiв негайно вiдокремилися вiд ескорту й рушили назустрiч єдиному противнику, що становив реальну загрозу. Пiд час короткої, але запеклої сутички двох iз них було знищено, але своєї мети вони досягли - габбарський корабель зазнав суттєвих ушкоджень i мусив припинити переслiдування.

Ще протягом пiвгодини винищувачi супроводжували Душ Сантуша, аж поки почали потроху вiдставати - хоча вони мали досить потужнi двигуни, та за своїми швидкiсними характеристиками все ж поступалися бомбардувальнику “За Мельмак!”. Нарештi пiлоти винищувачiв, переконавшись, що їхньому пiдопiчному бiльше нiщо не загрожує, стали гальмувати. Тепер їм належало повернутися до своїх i доповiсти командуванню, що перший етап операцiї успiшно виконано.

А Душ Сантуш, зберiгаючи цiлковите радiомовчання, продовжував iти своїм курсом. Вiн пiднявся високо над площиною еклiптики системи i вже мiг не боятися зустрiчi з випадковим патрулем габбарiв. Космос гiгантський, i навiть тi величезнi сили, що зосередженi в системi Джейхани, наче голка в скиртi соломи.

Шлях попереду був вiльний i безпечний, тож надполковник Душ Сантуш дозволив собi трохи розслабитися. Йому вдалося вiдiрватися вiд ворога без найменших ушкоджень - i це було найголовнiше. Голова Ради Верховного Командування гранд-маршал Iтiро Ямамото чесно попередив його: у разi серйозного порушення в роботi життєво важливих систем бомбардувальника негайно спрацює механiзм самознищення, перетворивши корабель на хмару плазми.

Нi, Душ Сантуш не боявся смертi, бо iнакше не пiшов би на вiйськову службу. Але йому дуже не хотiлося померти безглуздо й безцiльно, так i не виконавши свого завдання - мабуть, найважливiшого за всю кар’єру.

Хоча саме завдання, вiдверто кажучи, йому зовсiм не подобалося, i надполковник не побоявся прямо сказати про це головнокомандувачу. У вiдповiдь гранд-маршал по-батькiвськи поплескав його по плечу й промовив:

- Якби я бодай на секунду припустив, що завдання буде вам до смаку, ви б нiзащо його не отримали. Ми, альви, цивiлiзований народ, i такий спосiб ведення вiйни не може не викликати у нас огиди... Але так треба, надполковнику. Сподiваюсь, ви це розумiєте.

Душ Сантуш усе розумiв i цiлковито погоджувався з гранд-маршалом. Габбарiв слiд провчити. Не просто помститися їм (хоча надполковника, як i всiх альвiв, переповнювала жага помсти), а суворо покарати - так, щоб вони запам’ятали це надовго.

Альви нiколи не симпатизували габбарам i вважали, що природа припустилася фатальної помилки, надiливши цих мавп здатнiстю до абстрактного мислення, тобто тим, що вiдрiзняє розумних iстот вiд вищих тварин. Ну а люди свого часу утнули ще бiльшу дурницю, коли зробили габбарiв космiчною расою. Засвоївши передовi технологiї й розселившись по Галактицi, цi дикуни зберегли психологiю кам’яного вiку, вони за нiщо мали власне життя й iснування iнших розумних iстот. Так, понад сiм рокiв тому вони пiддали масованому ядерному бомбардуванню людську Країну Хань; на цей акт геноциду людство вiдповiло знищенням кiлькох їхнiх планет. Але габбарiв це не зупинило, їм було начхати на втрати, вони керувалися не мораллю, а простою арифметикою - люди значно поступалися їм у чисельностi, а отже, можна було пожертвувати десятками мiльярдiв своїх одноплемiнникiв заради цiлковитого винищення людства.

За iнших обставин альви навряд чи переймалися б чварами мiж габбарами та людьми - вони не любили нi тих, нi iнших i вважали, що обидвi раси цiлком заслуговують на взаємне винищення. Проте габбари зайшли надто далеко й спробували розбомбити людську планету Мельпомену, яку контролював об’єднаний флот альвiв i дваркiв. Якби це вдалося, люди не стали б розбиратися, хто винен у цьому злочинi, їхня помста була б спрямована проти всiх трьох рас, отож альвам iз дварками мимоволi довелося захищати й Мельпомену, й решту людських свiтiв, що перебували пiд їхньою владою. Невдовзi до цього тандему з тiєї ж причини приєдналися хтони, а згодом - i нереї-п’ятдесятники, утворивши так званий Четверний Союз, спрямований проти габбарiв та їхнiх васалiв iруїлiв. Ще три галактичнi раси - дхари, келоти й глiсари - зовнi зберiгали нейтралiтет, але першi й другi нишком пiдтримували габбарiв, а третi надавали перевагу Четверному Союзовi. Хитрi й пiдступнi люди досягли заповiтної мети - вони розкололи коалiцiю своїх ворогiв i змусили їх воювати один з одним.

Надполковник Жорже Перейра Душ Сантуш, як i всi альви, не любив людей. Людство, яке до середини минулого столiття неподiльно владарювало в Галактицi, зневажало решту розумних iстот, нав’язувало їм свої порядки, свiй свiтогляд i навiть свою культуру - включно з мовою, звичаями, традицiями. З дев’яти розумних рас лише п’ятдесятники на момент контакту з людством перебували на достатньо високому рiвнi розвитку, щоб уповнi зберегти самобутнiсть своєї цивiлiзацiї i встояти перед полiтичною, економiчною та культурною експансiєю людей. Решта ж рас не змогла опиратися людському впливу й бiльшою чи меншою мiрою асимiлювала. Особливо постраждали вiд цього альви, дварки та габбари, якi фактично нiчого не зберегли зi своєї iсторичної спадщини.

“Ну, нехай ще габбари, - злостиво думав надполковник. - Вони взагалi не мали цивiлiзацiї, а мешкали в печерах, i найвидатнiшими їхнiм досягненнями були кам’янi сокири й наскальнi малюнки. Але ж ми, ми...”

I щонайгiрше - з цим уже нiчого не вдiєш. Не можна сказати, що альви не намагалися повернутися до своїх коренiв, кiлька разiв вони робили такi спроби, але всi їхнi зусилля зазнавали фiаско. На вiдмiну вiд глiсарiв або, наприклад, хтонiв, якi лише частково перейняли людську культуру, альвам не було за що зачепитися, на що спертися. Навiть одвiчнi альвiйськi iмена звучали для їхнiх вух дико, незвично й (соромно зiзнатися) вкрай смiшно. Часом деякi надмiру патрiотичнi батьки називали своїх дiтей на честь легендарних героїв докосмiчної доби, але, як правило, нiчого путнього з цього не виходило. Таких дiтей часто кпинили, з них глузували однолiтки, а це вiдчутно травмувало дитячу психiку. До речi, сам надполковник Душ Сантуш при народженнi отримав стародавнє царське iм’я Мудiжохраве, однак, досягши повнолiття, змiнив його на Жорже, а спогади про знущання, що їх вiн зазнав у дитинствi та юностi, лише посилювали його нелюбов до людства...

Проте поруч зi стiйкою антипатiєю люди викликали у Душ Сантуша щось на зразок поваги. Вiн поважав їх за вiйськову доблесть, за непохитну волю, палке прагнення вижити й вiдродити колишню велич власної раси. Людей у жодному разi не можна було назвати м’якотiлими iстотами, навпаки - вони були дуже жорстокими й нещадними, та водночас цi їхнi якостi мали свої розумнi межi.

Натомiсть у габбарiв таких меж не iснувало. Вони воювали, наче м’ясники, знищували цiлi населенi планети й не почували жодних докорiв сумлiння за скоєне. У вiдповiдь альви, дварки, п’ятдесятники й хтони знищували габбарськi планети й чинили так усупереч етицi своїх рас, порушували свої ж власнi моральнi норми. Але з габбарами iнакше не можна: вони не розумiли iнших аргументiв, окрiм силових.

Дотепер жертвами масованих ядерних бомбардувань як з одного, так i з iншого боку ставали провiнцiйнi, малонаселенi свiти, чиї вiйськовi гарнiзони були надто слабкими, щоб стримувати наступ ворога до прибуття пiдмоги. Проте останнiм часом габбари, незважаючи на втрати, чимраз частiше атакували стратегiчно важливi системи з метою завдати удару по ключових планетах противника. А мiсяць тому їм вдалося прорватися до Мельмака - однiєї з головних планет Альвiйської Федерацiї. Щоправда, довести справу до кiнця вони не встигли, оскiльки вчасно прибув на допомогу флот дваркiв, та все одно Мельмак дуже постраждав: вiд одного лише бомбардування загинуло близько мiльярда його мешканцiв, а решта були тiєю чи iншою мiрою враженi променевою хворобою - i десь третина з них без надiї на одужання.

Цей жахливий злочин вимагав адекватної реакцiї. I вона не забарилася - проте зовсiм не така, на яку чекали габбари. Альвiйськi вченi не били байдики, i хоча їм, як i ранiше, не вдавалося розгадати секрет блокування каналiв, вони створили зброю, в порiвняннi з якою глюоннi бомби людей виглядали дитячими iграшками. I честь першого застосування цiєї зброї в реальнiй бойовiй обстановцi випала надполковниковi Душ Сантушу. Це, втiм, була сумнiвна честь, але все-таки честь. А назва бомбардувальника - “За Мельмак!”, командування яким вiн прийняв лише п’ять днiв тому, не потребувала жодних коментарiв i свiдчила сама за себе. Те, що йому належало зробити, було актом вiдплати за напiвзруйновану планету, за мiльярд загиблих альвiв i вдвiчi бiльшу кiлькiсть приречених на смерть вiд променевої хвороби.

Проте мiсiя Душ Сантуша не обмежувалася лише помстою. Те, що вiдбудеться за кiлька годин, має стати для габбарiв грiзним застереженням на майбутнє i продемонструвати рештi рас могутнiсть альвiв. Зокрема й людям - тепер вони не почуватимуться в безпецi навiть за надiйно заблокованими дром-зонами. Вони цiлком правильно вважали, що надсилати величезний флот через кiлька парсекiв звичайного простору - нереально i безперспективно, адже пiд час тривалої багаторiчної подорожi той не лише втратить усю свою боєздатнiсть, а й розсiється в просторi та стане легкою здобиччю для оборонцiв системи. Зовсiм iнша рiч - один-єдиний корабель, вiд якого тiльки й вимагається, що запустити ракету (а для надiйностi - кiлька ракет) у певну мiшень.

Коли бомбардувальник “За Мельмак!”, розвернувшись по плавнiй дузi, лiг на заданий курс, битва в районi дром-зони вже вщухала. Альвiйсь-кий флот, виконавши своє завдання, тепер вiдходив iз системи, iмiтуючи панiчну втечу. Габбари, мабуть, вважали, що вiдбили атаку ворога, i вже святкували перемогу. Але вони глибоко помилялися...

Полiт до намiченої мети зайняв у Душ Сантуша лише трохи бiльше восьми годин. Власне, тому головне командування й обрало Джейхану - з усiх ключових систем габбарiв тутешня дром-зона найближча до центрального свiтила. За чотирнадцять мiльйонiв кiлометрiв вiд сонця Джейхани корабель почав екстрене гальмування з таким розрахунком, щоб обiйти зорю по максимально крутiй гiперболi. Незадовго до проходження нижньої точки траєкторiї надполковник увiмкнув спецiальну консоль, не пов’язану єдиною мережею з рештою бортових систем, i ввiв код доступу. Довге поєднання лiтер i цифр мiцно засiло в головi Душ Сантуша, проте вiн кiлька разiв уважно перевiрив набраний код, перш нiж пiдтвердити його правильнiсть. Це ж бо не жарти - у разi щонайменшої помилки корабель миттєво вибухне.

Код був правильний, i на екранi з’явилося повiдомлення: “Готовнiсть номер один. Активувати пристрiй?”

Надполковник вiдповiв ствердно. Текст на екранi змiнився: “Iде активацiя. Залишилося 6 хвилин 27,13 секунди”, - i ввiмкнувся зворотний вiдлiк часу.

Душ Сантуш терпляче чекав, погладжуючи спiтнiле хутро на своєму лобi. Вiн не мав анiнайменшого уявлення про те, якi процеси вiдбуваються зараз усерединi найзвичайнiсiнької на вигляд ракети, i, чесно кажучи, знати про це не хотiв. Йому було досить того, про що коротко розповiв гранд-маршал Ямамото. Навiть вiд цiєї вкрай куцої iнформацiї у надполковника ставала дибки шерсть на загривку, а по спинi пробiгали цiлi зграї блiх - звiсно, у переносному значеннi, адже Душ Сантуш був охайним альвом. Коротше, його жахала сама думка про те, що невдовзi має статися, а як i чому - його анiскiлечки не цiкавило. Це був той випадок, коли незнання - благо...

За шiсть з половиною хвилин цифри на таймерi обнулилися, i термiнал видав звiт: “Пристрiй активований i готовий до використання”.

Душ Сантуш повернувся до головної командної консолi й задiяв систему керування ракетними установками. Всi подальшi манiпуляцiї були звичнi для нього й навiть буденнi: вiн провiв запуск ракети на протихiд власному руху, тим самим пригасивши її швидкiсть вiдносно зорi. За кiлька секунд, згiдно з закладеною програмою, на повну потужнiсть запрацювали реактивнi двигуни ракети, i вона стрiмко понеслася вниз, до поверхнi палаючого свiтила. Безумовно, ракета, досягнувши фотосфери, згорить, але це вже не має значення - для вмiсту її боєголовки не страшнi жоднi температури.

“Ну ось, справу зроблено, - з похмурим задоволенням подумав надполковник Душ Сантуш, спостерiгаючи на екранi радара за польотом ракети. - Тепер цi мавпи отримають по заслузi. А менi, мабуть, пора давати дьору. I якнайшвидше”.

Обiгнувши по гiперболi сонце Джейхани, бомбардувальник “За Мельмак!” знову помчав у вiдкритий космос. Душ Сантуш швидко розрахував курс i, трохи поманеврувавши, щоб зорiєнтувати корабель у потрiбному напрямку, запустив на повну потужнiсть ходовi двигуни. Попереду на нього чекало вiсiм годин польоту до дром-зони, а потiм - стрiмкий прорив до першого-лiпшого каналу. Надполковник був упевнений, що зумiє прорватися, - саме в цьому вiн мав чималий досвiд. От тiльки б устигнути дременути звiдси, поки не спрацювала ця пекельна машина, яку сам же й скинув у надра зорi...

I вiн устиг - майже останньої митi. Ще при його пiдходi до дром-зони яскравiсть сонця Джейхани рiзко зросла, i цей дивний феномен частково вiдвернув увагу численних патрулiв вiд невеликого корабля, який на запаморочливiй швидкостi увiрвався в район їхнього патрулювання i з п’ятої спроби зумiв пiрнути в недослiджений канал другого роду.

Опинившись у безпецi й переконавшись, що резонансний генератор вправно пронизує гiперпростiр, флот-надполковник Жорже Перейра Душ Сантуш розслаблено вiдкинувся на спинку пiлотського крiсла. До почуття виконаного обов’язку й задоволенням вiд того, що габбари отримали по заслузi, в його душу закралась якась пригнiченiсть i спустошенiсть. Щоб трохи себе втiшити, вiн дiстав iз кишенi мундира невелику пласку коробочку, в якiй лежали, чекаючи свого часу, двi великi генеральськi зiрки. Душ Сантуш носив їх iз собою вже третiй рiк i тепер був упевнений - нi, твердо переконаний! - що вже невдовзi цi зiрки перекочують на його погони...

А тим часом сонце Джейхани щосекунди ставало дедалi яскравiшим, немов якийсь невидимий гiгант активно пiдкидав паливо в його термоядерне горнило. Поступово подив шiстнадцяти мiльярдiв габбарiв, що населяли систему, змiнився на переляк, який швидко перерiс у загальну панiку. Вони збагнули: невдовзi станеться щось жахливе, катастрофiчне, таке, що суперечить самiй свiтобудовi, чого навiть у принципi бути не могло.

Приблизно за чверть години пiсля того, як бомбардувальник “За Мельмак!” залишив локальний простiр Джейхани, системою пронеслася хвиля нейтринного спалаху - провiсника Наднової. Щiльнiсть нейтрино була такою високою, що за рахунок її розсiяння на електронах i збудження ядерних рiвнiв усi мешканцi системи отримали одноразову дозу опромiнення близько тисячi рентгенiв. Проте вiдчути першi ознаки променевої хвороби вони вже не встигли, бо невдовзi пiсля цього їхнє свiтило вибухнуло, викинувши в довколишнiй простiр потужнi потоки електромагнiтного випромiнення.

Слiпучий спалах небаченої iнтенсивностi миттю спалив усе живе на денному боцi планети, а космiчнi кораблi та станцiї, незважаючи на захиснi силовi екрани, перетворилися на гiгантськi подоби мiкрохвильових пiчок, в яких живцем зварилися всi їхнi мешканцi. Потiм вони вибухнули, але вже з мертвими екiпажами на борту. Лише кiльком суднам у районi дром-зони, чиї командири виявилися досить кмiтливими i в мiру боязкими, вдалося уникнути загибелi, негайно вислизнувши з системи через найближчi канали.

Мешканцям нiчного боку Джейхани пощастило значно менше. Тисячокiлометровi товщi порiд уберегли їх вiд первинного електромагнiтного iмпульсу, який лише вивiв з ладу лiнiї електропередач i системи комунiкацiй, а також iндукував викид заряджених часток з радiацiйних поясiв у iоносферу. Це викликало грандiознi полярнi сяйва, помiтнi навiть у тропiках. Проте милуватися цим дивовижним видовищем габбарам було нiколи, бо слiдом за першим стався другий, основний спалах Наднової. Тут уже денний бiк планети перетворився на вогняне пекло з чистої плазми, а верхнi шари атмосфери з нiчного боку розпеклися настiльки, що мешканцям на поверхнi стало, м’яко кажучи, спекотно. Довгi, як вiчнiсть, хвилини вони вмирали вiд перегрiву й задухи, чорними завидками позаздривши тим щасливчикам, якi розпрощалися з життям без жодних мук, вiд прямого удару промiння знавiснiлого свiтила. Тi ж габбари, якi в цей момент з рiзних причин перебували глибоко пiд землею, загинули ненабагато пiзнiше, коли Джейхану вiд передсмертної агонiї почали стрясати потужнi сейсмiчнi хвилi.

А деякий час потому вже по мертвiй системi зi швидкiстю в кiлька тисяч кiлометрiв на секунду вихором промчали мiльярди трильйонiв мегатонн сонячної речовини. Вони змiтали все на своєму шляху - планети, мiсяцi, астероїди, невблаганно прямуючи у мiжзоряний простiр.

I це був лише початок...
СТЕФАН: ВIЙНА ТРИВАЄ
1
Коли ми вийшли з каналу, нашi бортовi датчики вiдразу виявили присутнiсть у районi дром-зони ворожих кораблiв. На щастя, це був не цiлий флот i навiть не окрема ескадра, а лише сторожова флотилiя, що складалася з важкого крейсера, двох фрегатiв, чотирьох легких корветiв i пiвтора десятка шатлiв-винищувачiв. Судячи з позивних, крейсер i шатли належали дваркам, а обидва фрегати з корветами - п’ятдесятникам.

Найближче до нас судно противника перебувало за два мiльйони кiлометрiв, тож ми мали досить вiльного простору для подальших маневрiв. Чужинцi ж, упiзнавши в нашому кораблi земного розвiдника, не виявили надмiрного завзяття i лише для проформи вислали нам навперейми один iз фрегатiв у супроводi двох корветiв та пiвдюжини шатлiв. А вiд крейсера невдовзi вiдокремився швидкохiдний кур’єр, оснащений потужним резонансним генератором, i попрямував до дослiдженого каналу другого роду, який вiв просто в локальний простiр планети Суомi, де було розмiщено одну з вiйськових баз Четверного Союзу. Можна не сумнiватися, що вiн нiс звiстку про нашу появу в системi, але навряд чи варто було перейматися, що у вiдповiдь сюди надiшлють бойову ескадру. Коли б на нашому мiсцi був корабель габбарiв або їхнiх союзникiв, тодi iнша рiч - п’ятдесятники з дварками миттю б заметушилися. Зате до нас вони поставилися з такою ж недбалою настороженiстю, з якою ставилися до iнших людських кораблiв, якi час вiд часу навiдувалися на Магаваршу, щоб дiзнатися про життя-буття своїх старих одноплемiнникiв, якi залишилися доживати свiй вiк на рiднiй планетi. За п’ять рокiв, що минули вiдтодi, як наш флот вийшов iз системи, поступившись контролем над нею п’ятдесятникам з дварками, нiяких серйозних iнцидентiв не траплялося.

За нашою кормою все ще свiтилася блакиттю горловина вiдкритого каналу першого роду, i будь-якої митi, в разi виникнення несприятливих для нас обставин, ми могли вiдступити в систему Гамми Iндри пiд захист бригади, що супроводжувала нас у дорозi. Проте всi данi зовнiшнього спостереження свiдчили, що жодна небезпека нам не загрожує - звiсно, якщо ми не будемо такими дурними й не чекатимемо наближення чужинцiв.

Анн-Марi Прентан, капiтан другого рангу ВКС Терри-Галлiї, яка сумiщала обов’язки офiцера зв’язку й оператора артилерiйських систем, повiдомила:

- Орiєнтовний час до можливого вогневого контакту з найближчим кораблем противника - сiмнадцять хвилин, командире. Спрямованих у глиб системи передач не зареєстровано. Всi джерела штучних радiосигналiв з боку Магаваршi мають явно людське походження.

- Чудово, - сказав я. - Надiслати через канал повiдомлення: “Ситуацiя задовiльна, пiдтримки не потребуємо”.

- Слухаюсь, сер! - вiдповiла Анн-Марi й узялася до справи.

На вiдмiну вiд матерiальних об’єктiв з ненульовою масою спокою, електромагнiтнi хвилi безперешкодно проникали крiзь вiдкритий з обох кiнцiв канал першого роду. Це давало змогу за порiвняно невеликих енергетичних витрат пiдтримувати прямий радiозв’язок мiж найближчими системами - наприклад, Сонячною й Барнарда. А три роки тому такий зв’язок було встановлено (точнiше, вiдновлено) мiж Землею й Террою-Галлiєю - радiосигнали проходили через кiлька промiжних ретрансляцiйних станцiй в незаселених системах, захищених вiд чужинцiв за допомогою повного блокування дром-зон.

- Повiдомлення прийнято, командире, - за кiлька секунд обiзвалася Анн-Марi. - Отримано вiдповiдь: “Закриваємо канал. Щасливої дороги!”

Я кивнув i зосередив свою увагу на екранi iнтеркому:

- Реакторний вiдсiк?

Бортiнженер Ортега вiдзвiтував про успiшне завершення циклу роботи резонансного генератора i повторно, як уже робив це кiлька хвилин тому, перед самим виходом з каналу, доповiв про повну готовнiсть до запуску гравiтацiйних i термоядерних рушiїв. Сторонньому спостерiгачевi, мабуть, здалося б кумедним, що Арчiбальд, iз ранговими вiдзнаками контр-адмiрала, звертається до мене, капiтана, як до свого командира. Проте для нас нiчого кумедного в цьому не було. Так уже склалося.

Прийнявши рапорт Ортеги i швидко ознайомившись iз розрахунками бортового комп’ютера на тактичному дисплеї, я скомандував:

- Курс на планету Магаварша. Почати маневри по вiдриву вiд противника i виходу з дром-зони. Повний вперед.

- Є повний вперед! - тут-таки озвався другий пiлот, лейтенант Лайф Сiгурдсон.

Таке формулювання наказу передбачало, що я надаю йому право вiльного вибору маршруту й послiдовностi необхiдних для цього маневрiв. А команда “повний вперед” була цiлком символiчною, як данина давнiй морськiй традицiї i для космiчних кораблiв просто означала вiдсутнiсть обмежень на швидкiсть.

За допомогою серiї коротких, точно розрахованих iмпульсiв бiчних дюз Сiгурдсон зорiєнтував корабель у потрiбному напрямку, пiсля чого запустив головний двигун з прискоренням майже 90 g. Бортовий комп’ютер миттєво видав на тактичний дисплей свiй прогноз: за шiсть хвилин кораблi противника наблизяться до нас на мiнiмальну вiдстань у пiвтора мiльйона кiлометрiв, а тодi почнуть безнадiйно вiдставати. З комп’ютерних розрахункiв також було видно, що обраний Лайфом курс до Магаваршi - один iз найоптимальнiших за спiввiдношенням “швидкiсть - безпека”.

Не втримавшись, я схвально мугикнув собi пiд нiс. Сiгурдсон був чудовим професiоналом, справжнiм майстром своєї справи, i вже давно заслужив мiсце капiтана корвета або першого пiлота на важкому крейсерi. I ось, нарештi, два тижнi тому його офiцiйно представили до звання лейтенанта-командора, а за цим вочевидь слiд очiкувати й пiдвищення на посадi. Я, звiсно, щиро радiв за Лайфа, але водночас менi було сумно з ним розлучатися. Всi цi сiм рокiв ми прослужили разом, i менi важко було уявити на мiсцi Сiгурдсона когось iншого...

Капiтан ворожого фрегата правильно оцiнив ситуацiю i за шiсть хвилин, коли вiдстань мiж нами досягла свого мiнiмуму в пiвтора мiльйона кiлометрiв, взявся обстрiлювати нас iз лазерних гармат, а попереду за нашим курсом пустив нам наперерiз десяток позитронних ракет i приблизно стiльки ж концентрованих згусткiв високотемпературної плазми.

На лазерний обстрiл ми не звертали уваги - на такiй вiдстанi неможливо було досягти достатньої щiльностi вогню, аби пробити наш силовий захист. Плазмовi залпи теж неприємностей не обiцяли - згустки швидко розсiювалися в просторi. Iнша рiч, ракети з самонавiдними боєголовками - наша швидкiсть була ще замалою, щоб пiсля першого промаху вони не змогли пiдкоригувати траєкторiю i знову нацiлитися на нас.

Саме ними й зайнялася Анн-Марi. Дарма що її основною спецiальнiстю були системи зв’язку, а не артилерiя. Їй знадобилося лише тринадцять лазерних iмпульсiв, щоб пiдбити вiсiм ракет ще на пiвдорозi до нас, а решта двi було знищено влучними пострiлами з плазмових гармат. Тим часом ворожi кораблi, зробивши свою справу (тобто довiвши нам, що вони, як можуть, охороняють пiдступи до системи), припинили переслiдування й повернулися до патрулювання дром-зони.

У локальному просторi Магаваршi склалася вельми парадоксальна ситуацiя, що радше скидалася на якусь гру, нiж на справжнє протистояння. Коли п’ять з половиною рокiв тому флот людей розблокував дром-зону й залишив систему, вiйська дваркiв i нереїв-п’ятдесятникiв негайно узяли пiд контроль свою “законну територiю” й одразу ж зiткнулися з вiдчайдушним опором кiлькох десяткiв тисяч лiтнiх магаваршцiв, що засiли в напханих зброєю Катакомбах i раз по раз здiйснювали партизанськi вилазки, влаштовували диверсiї на наземних вiйськових базах i обстрiлювали застарiлими, але все ще боєздатними ракетами станцiї й кораблi на орбiтi.

Вживати проти них рiшучих заходiв чужинцi не наважувалися. По сутi, їм взагалi не потрiбна була Магаварша - планета з небагатими сировинними ресурсами i практично знищеною в процесi евакуацiї промисловiстю, яка крiм того займала вкрай невигiдне стратегiчне положення. За кiлька мiсяцiв пiсля початку цiєї безглуздої окупацiї п’ятдесятники й дварки були б радiсiнькi пiти звiдси, залишивши Магаваршу напризволяще. Але вчинити так означало б визнати власну слабкiсть, до того ж тодi габбари не забарилися б окупувати планету й жорстоко розправилися з рештками її населення. А Людська Спiвдружнiсть цiлком могла розцiнити це як змову, що потягло б за собою адекватнi дiї не лише проти габбарiв, а й дваркiв з п’ятдесятниками.

Зрештою чужинцi вирiшили залишити в дром-зонi свiй патруль, щоб продемонструвати, нiби вони контролюють систему, а на випадок вторгнення габбарiв у локальний простiр планети Суомi, що нинi належала п’ятдесятникам, були пiдтягнутi додатковi сили, готовi за необхiдностi здiйснити швидкий перехiд через канал другого роду й вступити в бiй з ворогом. За будь-якого результату битви це мало переконати людей у вiдсутностi змови з габбарами й запобiгти можливим актам вiдплати.

Утiм, поки габбари не робили анiнайменших спроб заволодiти Магаваршою. Вони, без сумнiву, ладнi були пожертвувати й десятьма власними планетами заради знищення однiєї людської - їх же було майже трильйон проти сорока з невеликим мiльярдiв людей. Але в даному разi шкурка вичинки явно не варта, оскiльки люди, що мешкали на Магаваршi, й так були приреченi на швидку смерть - просто внаслiдок свого похилого вiку. За останнi п’ять рокiв їхня чисельнiсть зменшилася бiльш нiж удвiчi. Зараз це був свiт смертi, свiт нескiнченних похоронних процесiй, i в жодному з його занедбаних пологових будинкiв не лунало крикiв новонароджених немовлят...

Зачекавши ще кiлька хвилин i переконавшись, що чужинцi припинили переслiдування, Анн-Марi зняла з голови ментошолом i невимушеним жестом прибрала з лоба русяве пасмо.

- Завдання виконано, командире. Шлях попереду чистий.

- Виконання прийнятне, операторе, - офiцiйно вiдповiв я.

В армiї та флотi це була найвища оцiнка дiй, i бортовий комп’ютер автоматично зафiксував її в бортовому журналi. Хоча для послужного списку Анн-Марi це не мало особливого значення - вона працювала у вiйськовiй контррозвiдцi, а цей полiт зараховувався їй просто як позачергова вiдпустка з особистих причин. Те ж саме стосувалося й Арчiбальда Ортеги, який обiймав посаду головного iнженера ескадри у складi елiтного Управлiння Спецiальних Операцiй. Власне, i вiн, i Анн-Марi мали летiти з нами як звичайнi пасажири, але з такої нагоди командування зробило виняток i дозволило їм тимчасово увiйти до складу екiпажу “Зорi Свободи”.

Такий самий виняток було зроблено i для дев’ятнадцятирiчної дiвчини з пишною гривою бiлявого волосся, яка зараз сидiла в крiслi спостерiгача. У чiтких, правильних рисах її вродливого, хоча й надто серйозного обличчя важко було впiзнати ту дiвчинку, яку понад сiм рокiв тому я зустрiв в аеропорту Нью-Калькутти i яка перевернула все моє подальше життя. Хтозна, як би склалася моя доля, коли б не ця зустрiч з Рашеллю. Найiмовiрнiше, я б у всякому разi зараз керував космiчним кораблем - маю надiю, пiлот я непоганий, а дехто стверджує, що один iз найкращих у всьому земному флотi. Але Рашель не лише розчинила передi мною дверi у безмежний Всесвiт, вона подарувала менi свою дочiрню любов - i цей дарунок був для мене не менш цiнним, анiж перший.

Цьогорiч Рашель закiнчила школу i, всупереч усiм запереченням матерi, обрала собi вiйськову кар’єру. Вже за три днi вона мала приступити до занять у щойно вiдродженiй вiйськово-космiчнiй академiї Анаполiса, але, зважаючи на останнi подiї, їй довелося змiнити свої плани. Суперiнтендант академiї поставився до цього з розумiнням (щоправда, знадобився особистий дзвiнок федерального мiнiстра оборони) i дав Рашелi тижневу вiдпустку. Ситуацiя справдi була винятковою.

Крiм того, на “Зорi Свободи” як тимчасовi члени екiпажу летiли Мелiса Гарiбальдi й Рита Агатiяр - остання була начальником медсанчастини тiєї самої ескадри, де служив головним iнженером її чоловiк Арчiбальд Ортега. Таким чином, на борту корабля зiбрався майже весь мiй старий екiпаж - з тих часiв, коли ми разом воювали за звiльнення Сонячної системи вiд Чужих.

От тiльки не було з нами анi професора Агатiяра, Ритиного батька, анi Раджiва Шанкара - вiдомого науковця, полум’яного борця за свободу людства, активного дiяча пiдпiлля на Магаваршi, а останнiми роками - незмiнного голови уряду Свiту Барнарда. Агатiяр i Шанкар не полетiли з рiзних причин, i найповажнiшою була причина вiдсутностi останнього. Хоча, в певному сенсi, вiн був тут, з нами, проте...

Здавалось, Рашель прочитала мої сумнi думки, бо повернула до мене голову й пiдбадьорливо всмiхнулася. Її великi сiрi очi наче говорили менi: “Життя триває, тату. Незважаючи нi на що”.

Я всмiхнувся їй у вiдповiдь i знову перевiв погляд на прозору стiну штурманської рубки, де яскраво сяяв маленький диск Агнi. Навколо нього оберталася поки невидима нам планета Магаварша, до якої ми впевнено тримали курс. Покинута, вмируща планета... Та однаково Рашель мала рацiю - життя триває.



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет