Лекція на тему: " травлення в ротовій порожнині"

“ТРАВЛЕННЯ В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ”

1. 
   Значення травлення для організму.
   
2. 
   Функції травної системи
   
3. 
   Травлення в ротовій порожнині
   
4. 
   Секреторна функція слинних залоз, склад i властивості слини.
   
5. 
   Регуляція слиновиділення.
   
6. 
   Механізм жування
   
7. 
   Механізм ковтання
   

Життя в своїх різноманітних проявах вимагає поживних речовин для забезпечення пластичних процесів і компенсації енергетичних витрат. Природним джерелом цих речовин є їжа, з якою в організм поступають білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі і вітаміни.

Поживні речовини, крім мінеральних солей і води, не поступають в організм у готовому для засвоєння виді, атому не можуть попасти через клітинні мембрани у внутрішнє середовище, що в процесі еволюції приводить до формування травної системи (sistema digesterum), якаскладається з травного тракту та великих травних залоз, і де під час травлення відбувається розщеплення складних компонентів їжі до простих сполук та їх всмоктування. Таким чином,травлення-це сукупність процесів, завдяки яким забезпечується фізична та хімічна переробка харчових продуктів до хімічних сполук, що втратили видову специфічність та придатних для обміну речовин в організмах живих істот.

Головними функціями травної системи вважаються:

- секреторна - вироблення та виділення залозистими клітинами трав­них соків (слина, шлунковий, підшлунковий, кишковий сік, жовч), що містять ферменти та складники які забезпечують їх високу активність.

- моторно-евакуаторна або рухова - здійснюється м'язами травного тракту і забезпечує зміну агрегатного стану їжі (подрібнення, перемішу­вання) та пересування її в аборальному напрямку.

-всмоктувальна - забезпечує транспорт кінцевих продуктів травлення, води, солей та вітамінів через слизову оболонку із порожнини травного тракту у внутрішнє середовище організму (міжклітинна рідина, кров, лімфа).

- екскреторна (видільна) - виділення з травними секретами природних метаболітів, солей важких металів, лікарських речовин або їх метаболітів.

- інкреторна - виділення специфічними клітинами слизової оболонки шлун­ково-кишкового тракту та підшлункової залози гормонів, які стимулю­ють або гальмують функції органів травлення.

- захисна - здійснюється завдяки бар'єрній функції шлунково-кишкового тракту (бактеріоцидна, бактеріостатична, дезінтоксикаційна) та рефлекторним механізмам.

- рецепторна (аналізаторна) - хемо- і механорецептивні поля внутрішніх поверхонь органів травного тракту можуть бути загальними для рефлек­торних дуг вісцеральних і соматичних рефлексів.

- гемопоетична - здійснюється гемаміном (продукт залозистих клітин слизової оболонки шлунка), що стимулює всмоктування ціанкобаламіну, не­обхідного для дозрівання еритроцитів. Крім того, слизова оболонка шлунка, тонкої кишки та печінки депонує ферритин, який приймає участь в синтезі гемоглобіну.

Необхідно звернути увагу на тe, що функції травного тракту у чо­ловіків, дітей і жінок мають свої особливості. Відмінність функцій проявляється в різній чутливості, активації та перебігу травних про­цесів, що пов'язано з статевою і віковою диференціацією тканин.

Ротова порожнина - є початковим відділом травного тракту, де здійснюється: подрібнення та змочування їжі слиною, аналіз смакових влас­тивостей речовин і розподіл їх на харчові та ті, що відкидаються; захист травного тракту від попадання неякісних харчових речовин і екзогенної мікрофлори; початковий гідроліз вуглеводів та формування харчової грудки; под­разнення механо-, хемо-, терморецепторів, що викликають збудження діяль­ності не тільки власних, але й травних залоз шлунка, підшлункової залози, печінки, дванадцятипалої кишки, всмоктування деяких речовин. Крім того, вона виконує роль зовнішнього бар'єру в захисті організму від патогенної мікрофлори, завдяки наявності в слині бактеріоцидної речовини лізоциму (муромідаза), антивірусній дії нуклеази слини, здатності імуноглобуліну A слини зв'язувати екзотоксини, фагоцитозу лейкоцитів (4000 в 1 см³ слини), пригніченню патогенної мікрофлори власною сапрофітною мікрофлорою ротової порожнини.

Слинними залозами виробляються гормоноподібні речовини, які приймають участь в регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в кістках і зубах, в регенерації епітелію слизової оболонки порожнини рота, стравоходу, шлун­ка, регенерації симпатичних волокон при їх пошкодженні.

Їжа знаходиться в ротовій порожнині 16-18 секунд і за цей час слина, що виділяється в ротову порожнину розчиняє розчинні і обволікає тверді, змочує сухі речовини, нейтралізує подразнюючі рідини чи зменшує їх концентра­цію, полегшує видалення неїстивних речовин, що відкидаються шляхом змивання їх з слизової оболонки порожнини рота.

У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних та під'язикових, окрім них в слизовій оболонці рота є численні дрібні залози, які за розміщенням називаються: губними, щічними, піднебінними та язиковими. B ділянці язика розташовані: передня слинна залоза на нижній поверхні кінчика язика, на корені язика - залози, протоки яких впадають у проміжки між листовидними та жолобовидними пипками. Вивідні протоки губних, щічних залоз відкриваються у присінок рота, а підщелепних, під'язикових, піднебінних та язикових –у власне ротову порожнину. За характером секрету залози поділяються на білкові, слизові та змішані.

Слина - це суміш секретів трьох великих і множини малих слинних залоз. До секрету, що виділяється в ротовій порожнині, домішуються епітеліальні клітини, частинки їжі, слинні тільця (нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити, слиз, мікроорганізми).

До складу секрету слинних залоз входить 98-99% води, а все інше - твердий залишок, в який входять мінеральні аніони хлоридів, фосфатів, бікарбонатів, йодидів, бромідів, фторидів, сульфатів. У слині є катіони натрію, калію, кальцію, магнію і мікроелементи - залізо, мідь, нікель, літій та інші. Концентрація таких речовин, як йод, калій, стронцій набагато більше, ніж у крові. Органічні речовини представлені головним чином білками (альбуміни, глобуліни, ферменти), але крім них в слині ще є азотовмісні компоненти (сечовина, аміак, креатинин, вільні амінокислоти, гамма-аміноглютамінат, таурин, фосфоетаноламін, оксіпролін, вітаміни). Частина цих речовин переходить в слину з плазми крові без змін, а частина (амілаза, глікопротеїни) синтезується в слинних залозах.

Великі та малі слинні залози виділяють у нормі різний за складом і кількістю секрет. Привушні залози секретують рідку слину з вмістом великої кількості хлоридів калію і натрію, ферменти - каталазу(здійснює гідроліз перекису водню до води і кисню) і амілазу. Остання в своєму складі має кальцій, без якого вона не діє. Для виконання своїх функцій амілазі необхідні йони хлору. Лужної фосфотази в цьому секреті немає, але активність кислої фосфотази дуже висока. Підщелепні залози секретують продукт, який містить велику кількість органічних речовин (муцин, амілаза) і невелику кількість роданістого калію. 3 мінеральних речовин переважають солі: хлориди натрію, хлориди кальцію, фосфат кальцію, фосфат магнію. Амілази значно менше, ніж у секреті привушної залози.

Під'язикові залози виділяють слину, багату на муцин і мають сильну лужну реакцію. Активність лужної і кислої фосфотаз в цій слині дуже висока. Консистенція слини в'язка та клейка.

У порожнині рота слина виконує травну функцію, а крім того захисну і трофічну функції для емалі зуба.

Травна функція полягає в підготовці порції їжі до ковтання і травлення. Прижуванні їжа змішується з слиною, яка становить 10-12% від її кількості. Муцин сприяє формуванню харчової грудочки і ковтанню, це найважливіший органічний компонент слини.

У порожнині рота слина виконує функцію травного соку. До її складу входить близько 50 ферментів, які відносяться до гідролаз, оксиредуктаз, трансфераз,

Захисна функція слини полягає в тому, що вона захищає слизову оболонку і зуби від висихання, фізичних та хімічних пошкоджень їжею, вирівнює температуру їжі, зв'язує як амфотерний буфер кислоти та основи, відмиває наліт з зубів, сприяє самоочищенню порожнини рота і зубів; наявність лізоциму - ферментоподібного білку, який має бактеріоцидні властивості, надають їй можливості приймати участь у захисних реакціях організму та в процесах регенерації епітелія при пошкодженнях слизової оболонки рота.

Склад i функції слини

Виділення слини є складним рефлекторним актом, що здійснюється не тільки внаслідок подразнення рецепторів ротової порожнини їжею або іншими речовинами (безумовно-рефлекторні подразники), але при одночасному подразненні зорових, нюхових, слухових рецепторів видом, запахом їжі, подіями і обстановкою, в якій відбувається споживання їжі (умовно-рефлекторні подразнення).

Збудження, що виникає в наслідок подразнення механо-, хемо- і терморецепторів ротової порожнини досягає центру слиновиділення довгастого мозку по аферентним волокнах V, VІІ, IX, X пар черепно-мозкових нервів. Еферентні впливи до слинних залоз поступають по парасимпатичних та симпатичних нервових волокнах. Прегангліонарні парасимпатичні волокна до під'язикових і підщелепних слинних залоз ідуть в складі 6apaбанної струни (гілка VII пари) до гангліїв, які розташовані у тілі одноіменних залоз. Постангліонарні волокна досягають секреторних клітин і судин залоз. До привушних залоз прегангліонарні парасимпатичні волокна ідуть від нижнього слиновидільного ядра довгастого мозку в складі ІХ пари до вушного вузла, від якого постангліонарні волокна прямують до секреторних клітин і судин залоз.

Прегангліонарні симпатичні волокна, що інервують слинні залози є аксонами нейронів бокових рогів ІІ-VI грудних сегментів спинного мозку, які скінчуються у верхньому шийному ганглії, а від його нейронів постгангліонарні волокна досягають слинних залоз.

Подразнення парасимпатичних нервів (холінергічна стимуляція) в експерименті на тваринах супроводжується значною секрецією рідкої слини з невеликою кількістю органічних речовин. Подразнення симпатичних нервів (адренергічна стимуляція) сприяє виділенню невеликої кількості слини, в якій є муцин, що робить її густою і в'язкою. Ефекти, що спостерігаються, дозволяють назвати парасимпатичні нерви секреторними, а симпатичні - трофічними. При "харчовій" секреції парасимпатичні впливи на слинні залози значно сильніші, ніж симпатичні.

Рефлекторний механізм є основним, але не єдиним при збудженні слиновиділення. Секреція слини можлива під впливом гормонів гіпофізу, підшлункової і щитовидної залоз, статевих гормонів. Виділення великої кількості слини (гіперсалівація) спостерігається при асфіксії, внаслідок подразнення слиновидільного центру вуглекислотою, при запаленнях слизової оболонки порожнини рота; при захворюваннях органів травлення, під час блювоти. Виділення слини може бути стимульоване вегетотропними засобами - пілокарпін, який стимулює М-холінорецептори; прозерпін - який підвищує розщеплення холінестерази, внаслідок чого дія ацетилхоліну стає більш тривалою.

Жування - це складний рефлекторний фізіологічний акт, який супроводжується розриванням, подрібненням і розтиранням харчових речовин, змочуванням їх слиною, первинною хімічною обробкою і формуванням харчової грудки. Жування забезпечує якість механічної та хімічної обробки їжі і визначає час перебування її в ротовій порожнині; здійснює рефлекторні впливи на секреторну і моторну діяльність всього шлунково-кишкового тракту.

У здійсненні жування приймають участь верхня та нижня щелепи з зубними рядами, жувальні та мімічні м'язи, слизова оболонка рота, язик, м'яке піднебіння, слинні залози. У людини під час жування здійснюються різноманітні рухи нижньої щелепи, яка поперемінно зміщується в горизонтальній та вертикальній площинах. Завдяки такому характеру руху нижні зуби стикаються з верхніми. Фронтальні зуби забезпечують відкусування шматка їжі, при цьому нижня щелепа рухається вверх і вниз.

Подрібнення їжі здійснюється премолярами завдяки підніманню нижньої щелепи і змиканню зубних рядів. Розмелюється їжа молярами при горизонтальних зміщеннях нижньої щелепи. Скороченнями м'язів язика та щік забезпечується подача їжі між зубні ряди. М'язи, що замикають порожнину рота, запобігають випадінню їжі з рота.

Чим повноцінніше акт жування, тим більш якісним є процес травлення в нижніх відділах шлунково-кишкового тракту. Це обумовлено тим, що між руховими актами в різних відділах травної системи існує рефлекторний зв'язок. Під час інтенсивного жування виникає рефлекторне тонічне скорочення гладеньких м'язів шлунка, а під час ковтання їх рефлекторне розслаблення. Жування впливає і на секреторну функцію травного тракту: чим повноцінніша функція жування, тим рясніше і більш якісна секреція шлунка, підшлункової залози в період складнорефлекторної фази травлення. Встановлено, якщо функція жування зберігається навіть у незначному ступені, кислотність шлункового соку залишається нормальною. При відсутності жування кислотність значно знижується.

Регуляція жування здійснюється рефлекторно. Збудження від рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (механо-, хемо-, терморецепторів) передається по аферентним волокнам трійчастого, язикоглоткового і верхнього гортанного нервів і барабанної струни в центр жування, який знаходиться в довгастому мозку. Збудження від центру до жувальних м'язів поступає по еферентних волокнах трійчастого, лицевого та під'язикового нервів. Te що можливо довільно регулювати функцію жування, дає можливість думати, про існування його коркової регуляції.

Ковтання - складний рефлекторний акт, з допомогою якого їжа переходить з ротової порожнини в стравохід і шлунок. Ковтання - це ланцюг послідовних пов'язаних один з одним етапів, які можна розділити на 3 фази:

l) ротову (довільна);

2) глоткову (недовільна, швидка);

3) стравохідну (недовільна, повільна).

Ротова фаза ковтання розпочинається з моменту, коли харчова грудочка (об'єм 5-15 см³) скоординованими рухами щік і язика просувається до кореня язика, за передні дужки глоткового кільця, і з цього моменту починається друга - глоткова фаза ковтання, яке тепер стає недовільним.

Глотка являє собою конусоподібну порожнину, розміщену позаду носової, ротової порожнини і гортані. Псділяється вона на 3 частини: носову, ротову і гортанну. Носова частина виконує дихальну функцію, стінки її нерухомі і вона не спадається, її слизова вкрита війчастим епітелієм, респіраторного типу. Ротова частина глотки за своєю функцією є змішаною, тому що в ній перехрещуються травні і дихальні шляхи.

Подразнення харчовою грудочкою рецепторів слизової оболонки м'якого піднебіння і глотки, стимулює 2 фазу ковтання. Аферентні імпульси передаються поязикоглотковому нерву до центру ковтання у довгастий мозок. Від нього еферентні імпульси йдуть до м'язів ротової порожнини, глотки, гортані і стравоходу, по волокнам під'язикових, трійчастих, язикоглоткових, блукаючих нервів і забезпечують виникнення координованих скорочень м'язів язика і м'язів, що піднімають піднебінну завіску. Завдяки скороченням цих м'язів вхід в порожнину носа закривається м'ягким піднебінням, розкривається вхід в глотку, куди язик проштовхує харчову грудочку. Одночасно зміщується під'язикова кістка, піднімається гортань і надгортанник nepeкриває вхід в гортань, чим попереджується попадання їжі в дихальні шляхи. Разом з тим відкривається верхній сфінктер стравоходу, куди поступає харчова грудка і починається стравохідна фаза переміщення харчової грудки - це проходження їжі по стравоходу і перехід її у шлунок.

Стравохід (esophagus) це трубка, відносно невеликого діаметру з добре розвинутим м'язовим шаром, що з'єднує глотку та шлунок і забезпечує пересування їжі в шлунок. Довжина стравоходу від передніх зубів через глотку 40 - 42 см. Якщо до цієї величини додати 3,5 см., то ця відстань буде відповідати довжині зонду, щоб отримати шлунковий сік для дослідження.

Пересування харчової грудочки по стравоходу обумовлено:

а) перепадом тиску між порожниною глотки і початком стравоходу (на початку ковтання в порожнині глотки 45 мм.рт.ст., в стравоході – до 30 мм.pт.cт.);

б) перистальтичними скороченнями м'язів стравоходу;

в) тонусом м'язів стравоходу, який в торакальному відділі майже в 3 рази нижче ніж в шийному;

г) силою тяжіння харчової грудочки.

Швидкість проходження їжі по стравоходу залежить від консистенції: тверда проходить за 8-9 c., рідка -1-2 c.

Центр ковтання через ретикулярну формацію пов'язаний з іншими центрами довгастого і спинного мозку. Збудження, яке їх охоплює в момент ковтання викликає гальмування діяльності дихального центру і зниження тонусу блукаючого нерва, що супроводжується зупинкою дихання і збільшенням частоти серцевих скорочень.