К. І. Мізін нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія

К. І. МІЗІН
НОВІ НАПРЯМИ В УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ: 
ЗІСТАВНА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ
Статтю присвячено висвітленню теоретико-методологічних засад нового мовознавчого 
напряму — зіставної лінгвокультурології: визначенню витоків цієї лінгвістичної дисципліни та 
окресленню епістемологічних проблеми її становлення, а також обґрунтуванню філософ­
сько-методологічних і лінгвометодологічних основ зіставної лінгвокультурології.
К л ю ч о в і с л о в а : українське мовознавство, зіставна лінгвокультурологія, філософ­
сько-методологічні основи мовознавства, мовознавчий напрям.
В одній зі своїх статей відомий російський лінгвоконцептолог і лінгвокультуро- 
лог С. Г. Воркачов, підбиваючи проміжні підсумки двадцятирічної методологіч­
ної еволюції та предметної експансії л ін гвокультурологіївбачає настільки 
тісний зв’язок між лінгвоконцептологією і лінгвокультурологією, що вважає за 
доцільне об’єднати їх у новий напрям— лінгвокультурну концептологію, у чому, 
власне, є певний сенс 1
2. Можна частково погодитися і з тезою С. Г. Воркачова 
про те, що згадані мовознавчі напрями є автохтонними російськими нововведен­
нями, які «циркулюють виключно в російськомовному науковому просторі»3, ос­
кільки в західній науковій традиції культурологію називають «культурною 
антропологією», а лінгвокультурологію — «антропологічною лінгвістикою». 
Однак незрозумілим і недоречним у науковому дискурсі видається ніби якесь 
іронізування автора щодо поширення лінгвоконцептології та лінгвокультуроло­
гії в пострадянському просторі, зокрема українському (автор чомусь бере ук­
раїнську «мову» в лапки) 4. Ми пропонуємо в цій розвідці виклад розроблених
1 
Воркачев С. Г.
Российская лингвокультурная концептология : современное состояние,
проблемы, вектор развития // Известия РАН : Сер. лит. и яз.— 2011.— Т. 70. № 5.— С. 64—74. 
На думку С. Г. Воркачова, «днем народження» російської лінгвокультурології вважається 
вихід у світ 1991 р. в Інституті мовознавства АН СРСР збірника статей за редакцією 
Н. Д. Арутюнової «Логический анализ языка. Культурные концепты».
3 
Як
вважає С. Г. Воркачов, відмінність між лінгвокультурологією та лінгвоконцепто­
логією полягає в тому, що лінгвокультурологія вивчає лінгвокультуру в цілому, натомість 
лінгвоконцептологія досліджує лише окремі фрагменти лінгвокультури головним чином у 
зіставному аспекті 
(Воркачев С. Г.
Лингвокультурная концептология : становление и перс­
пективы // Известия РАН : Сер. лит. и яз.— 2007.— Т. 66. № 2.— С. 18). При цьому лінгвоког- 
нітологічні дослідження мають типологічну спрямованість і сфокусовані на виявленні 
загальних закономірностей у формуванні ментальних уявлень, а лінгвокультурологія 
орієнтується передусім на вивчення специфічного у складі ментальних одиниць і спрямована 
на опис відмінних семантичних ознак конкретних концептів (
Воркачев С. Г.
Концепт как 
«зонтиковый термин» 
І І
Язык, сознание, коммуникация.— М., 2003.— Выл. 24.— С. 7).
3 
Воркачев С. Г.
Российская лингвокультурная концептология...— С. 64—65.
4 Цитуємо дослівно: «Возникнув в начале 90-х в Российской Федерации, лингвокуль- 
турология как “гибридная” научная дисциплина мало-помалу распространилась на зна­
чительную часть постсоветского пространства, где русский язык еще в ходу в качестве
О К. І. МІЗШ, 2012
38
1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6

.Нові напрями в українському мовознавстві...
нам и5 теоретико-методологічних засад нового напряму — зіставної лінгвокуль- 
турології 6 7
, що є безпосереднім фактом опрацювання методологічних проблем 
нових лінгвокультурологічних дисциплін не лише в Росії, де на сьогодні захи­
щено лише одну докторську дисертацію
1, присвячену висвітленню окремих пи­
тань теоретичного підґрунтя зіставно-лінгвокультурологічних студій, а й за її 
меж ами8.