Постанова іменем україни
жүктеу/скачать 65.96 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Головуючий В.П. Барбара
| ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Слов’янські шпалери – КФТП» (далі – ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року у справі № 5028/10/3/2012 за позовом ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» до публічного акціонерного товариства «Полікомбанк» (далі – ПАТ «Полікомбанк»), третя особа – приватне підприємство «Альпи» (далі – ПП «Альпи»), про визнання недійсним договору та повернення отриманих коштів, встановила: До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Слов’янські шпалери –КФТП» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року у справі № 5028/10/3/2012. Заяву мотивовано тим, що зокрема у справах № 5006/14/223пд/2012, № 925/893/13, № 5002-22/1557-2011 Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку про те, що вчинення дій безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень, не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір, у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). ПП «Альпи» не використало наданого йому законом права на участь представника в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ПАТ «Полікомбанк» і ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав. При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що 18 березня 2011 року між ПАТ «Полікомбанк» і ПП «Альпи» укладено кредитний договір № 143. У забезпечення виконання зобов’язання за цим договором 18 березня 2011 року між відкритим акціонерним товариством «Корюківська фабрика технічних паперів» (далі – ВАТ «Корюківська фабрика технічних паперів», правонаступником якого є ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП») і ПАТ «Полікомбанк» укладено договір поруки № 144. Згідно з пунктом 1.1 цього договору поручитель зобов’язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання ПП «Альпи» всіх його зобов’язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 18 березня 2011 року № 143, укладеного між кредитором і боржником. Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2013 року і залишаючи в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 19 березня 2012 року про відмову у задоволенні позову ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП», Вищий господарський суд України виходив із того, що дії, пов’язані зі здійсненням платежу на рахунок відповідача у розмірі 150 000,00 грн за платіжним дорученням від 20 червня 2011 року № 388 з використанням системи електронних платежів, ОСОБА_1 вчинила, перебуваючи у трудових відносинах із позивачем і виконуючи свої функціональні обов’язки відповідно до посадової інструкції фінансового директора. Генеральний директор і головний бухгалтер позивача з власної волі передали свої електронні підписи фінансовому директору ОСОБА_1, тим самим уповноваживши останню на здійснення будь-яких платежів від імені товариства. Отже, у цьому випадку мало місце наступне схвалення договору поруки шляхом перерахування 20 червня 2011 року за платіжним дорученням № 388 грошових коштів на рахунок ПАТ «Полікомбанк» у розмірі 150 000,00 грн у рахунок погашення кредиту згідно з договором поруки від 18 березня 2011 року № 144, що унеможливлює визнання оспорюваного правочину недійсним. Проте з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Частинами 2, 3 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вбачається із матеріалів справи, вироком Менського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2013 року у справі № 2512/2803/2012 (частково зміненим ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2013 року) встановлено, що з метою заволодіння коштами товариства фінансовий директор ОСОБА_1 підробила договір поруки від 18 березня 2011 року № 144 шляхом виконання підпису від імені ВАТ «Корюківська фабрика технічних паперів» в особі заступника генерального директора ОСОБА_2. 20 червня 2011 року, використовуючи своє службове становище, ОСОБА_1 з метою заволодіння грошовими коштами ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» платіжним дорученням від 20 червня 2011 року № 388, до якого внесла завідомо неправдиві відомості щодо платежу, перерахувала грошові кошти у розмірі 150 000, 00 грн із рахунку ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» на рахунок ПАТ «Полікомбанк» у погашення простроченого кредиту ПП «Альпи» згідно з договором поруки від 18 березня 2011 року № 144, заподіявши товариству збитки у великих розмірах. Згідно з частиною 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Тобто наведена норма застосовується, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону. Отже, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду. За таких обставин, Вищий господарський суд України не взявши до уваги вирок Менського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2013 року у справі № 2512/2803/2012, дійшов неправильного висновку, що перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ПАТ «Полікомбанк» у рахунок погашення простроченого кредиту згідно з договором поруки від 18 березня 2011 року № 144 є наступним схваленням ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» оспорюваного правочину. Таким чином, заява ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11123–11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Слов’янські шпалери – КФТП» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року у справі № 5028/10/3/2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара
жүктеу/скачать 65.96 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|