Тема: Природні зони Африки
Мета: узагальнити знання з теми «Природні зони Африки»; формувати вміння самостійно конструювати свої знання, виділяти основні риси природних зон та порівнювати їх і застосовувати інтегровані знання (з історії досліджень) у процесі аналізу; створювати умови для розвитку креативних здібностей учнів; навчати працювати з першоджерелами, підручником, картами атласу, додатковим матеріалом; розвивати вміння орієнтуватися в інформаційному просторі.
Обладнання: підручник, практикум, атлас, тематичні стінні карти, опорні схеми, відеофільм «Дика Африка».
Тип уроку: урок засвоєння знань, умінь і навичок.
Форма проведення: урок-подорож.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Оголошення теми й мети уроку
Прийом «Приваблива мета».
«Африка — невиліковна пристрасть: вдихнеш пил її прекрасної землі латериту, почуєш багатоголосий бій тамтамів, побачиш у відблиску нічних вогнів танцівників у масках, і важко буде повертатися з цього чарівного й таємничого світу. Зустрівшись наодинці з цим континентом, хочеться повірити в правдивість легенд, повір їв, що з дитинства полонили уяву» (В. Корочанцев).
ІІІ. Актуалізація опорних знань
1. Картографічний диктант.
2. Гра «Логічна мандрівка».
За допомогою плану-характеристики природної зони створити оглядову схему, використовуючи логічну послідовність і мінімум слів.
— Які природні зони є на території Африки?
Учитель для прикладу складає на дошці схему-характеристику перемінно-вологих лісів, інші зони за цим прикладом учні характеризують у групах:
1-ша група — вічнозелені ліси і чагарники;
2-га група — пустелі й напівпустелі;
3-тя група — вологі екваторіальні ліси;
4-та група — савани і рідколісся.
IV. Застосування знань, умінь і навичок .
Робота в групах.
Послідовність роботи в групах:
1. Обрати капітана, назвати команду, вибрати девіз.
2. Ознайомитися з правилами подорожі.
3. Розподілити доручення у групі,
4. Зробити записи в «Щоденнику мандрівника».
2. Підсумки роботи.
Звітують учасники експедиційних команд, використовуючи метод «Шість речень».
1. Капітан команди (географічне положення).
2. Кліматолог.
3. Ґрунтознавець.
4. Ботанік.
5. Зоолог.
6. Еколог.
3. Фронтальна робота.
Використовуючи підручник, знайдіть чи складіть самостійно цікаві запитання для команд-учасниць подорожі (запитання стосовно тих природних зон, де маршрут їхньої команди не проходив). Наприклад:
— Чи можна змерзнути в пустелі? Чому?
— У підручнику є таке речення: «Природна рослинність цієї зони (вічнозелені твердолисті ліси і чагарники) дуже змінена людиною...» Чому?
— У сенегальців існує прислів'я «Великий баобаб, а вогнища з нього не розкладеш». Поясніть чому?
— Чому в таких сприятливих умовах у вологих екваторіальних лісах грунти бідні, а рослинність буйна?
— Чому наступає Сахара?
— Чому хворіють «зелені легені» планети?
— Чому в саванах не ростуть вічнозелені дерева?
Додатковий матеріал використати для створення звітів-стендів «Природні зони Африки».
Команди отримують маршрутні листи «Шляхами подорожі Д. Лівінгстона й Г. Стенлі», приступають до роботи.
V. Підсумки уроку
Оцінювання учнів за методикою «Карта».
VI. Домашнє завдання
Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про ті країни, які ви перетнули під час вашого маршруту (на вибір).
Маршрутний лист 1
У 1840 р. Д. Лівінгстон одержав медичну освіту в Глазго, і його як християнського місіонера направили в Південну Африку.
Із бухти Алгоа (33°10' пд. ш., 26°30' сх. д.) він вирушив у країну бечуана (тсвана), поселився у верхів'ї р. Лімпопо (23в30' пд. ш., 27°20' сх. д.) та розпочав географічні і природничо-історичні дослідження.
Лівінгстон — перший європеєць, який перетнув Калахарі і дістався до озера Нгамі (20°30' пд. ш., 24°20' сх. д.). Дослідивши витоки річки Замбезі (15°10' пд. ш., 24°20' сх. д.) вийшов сухопутним шляхом до західного узбережжя Африки до м. Луанди (8°30' пд. ш., І3°20г сх. д.).
У 1857 р. видав книгу «Подорож і дослідження місіонера в Південній Африці».
Нитка маршруту: бухта Алгоа — верхів'я р. Лімпопо — оз. Нгамі — витоки р. Замбезі — м. Луанда.
Маршрутний лист 2
Д. Лівінгстон — дослідник р. Замбезі, уперше відкрив водоспад, який тубільці називали «Мозі-оа-тунья» (в перекладі «гуркітливий дим»), і подарував йому нове ім'я — водоспад Вікторія, на честь королеви Вікторії. Проте експедиції по р. Замбезі були не зовсім вдалими. Наступну подорож мандрівник розпочав після приїзду з Англії.
Висадившись на острові Занзібар (6°10' пд. ш., 38в40' сх. д.), пройшов до гирла річки Рувума (1Г пд. ш., 40°30' сх. д.) і, пропливши вверх по її течії, дістався до узбережжя озера Ньяса. Обігнувши озеро з півдня і заходу, досягнув південного узбережжя озера Танганьїка. Рухаючись на захід, а потім на південь, відкрив озеро Бангвеулу (1°20' пд. ш., 30° сх. д.). Далі рухався на північ, обстежив західний берег і влаштував табір у містечку Уджиджі (5° 10' пд. ш., 30е сх. д.), але там вантаж і провізію розграбували тубільці, і в експедиції стало бракувати продовольства. Він мріяв обстежити витоки Конго, але експедиції не вдалися.
Саме в Уджиджі Д. Лівінгстона розшукав Г. Стенлі, з яким він продовжив свій пошук. Проте до витоку річки Луалаби Д. Лівінгстон так і не дійшов. Помер у містечку Читамбо (13°10' пд. ш., 30°50' сх. д.) на південь від о. Бангвеулу.
Нитка маршруту: о. Занзібар — гирло р. Рувума — оз. Ньяса — південне узбережжя оз. Танганьїка — оз. Бангвеулу — м. Уджиджі — м. Читамбо.
Маршрутний лист 3
Натхненний своєю спільною подорожжю з Д. Лівінгстоном, Г. Стенлі у 1874 р. повертається в Африку й очолює експедицію, організовану коштом газет «Нью-Йорк геральд» і «Дейлі телеграф».
Від острова Занзібар (6°пд. ш., 38°40' сх. д.) вирушає до озера Вікторія. Здійснив плавання по озері, встановив його обриси. Відкрив озеро Едуард (0° широти, 30° сх. д.). Обійшов озеро Танганьїку, досягнув р. Луалаба (6°20' пд. ш., 27° 10' сх. д.), довівши, що ця річка впадає в р. Конго, пропливаючи за течією р. Луалаби відкрив об'єкт Бойома (0° широти, 25° сх. д.). (Яка його інша назва?)
Далі шлях до гирла Конго. Ця експедиція Г. Стенлі була дуже складною. На мандрівників постійно нападали тубільці. Довелося пробиратися крізь непрохідні ліси, де жили канібали. Із 356 членів експедиції наприкінці шляху залишилося лише 114. Усі англійці — супутники Стенлі — померли в дорозі.
Експедиція по Конго дісталася до берегів Атлантики в порт Бому (5°20' пд. ш., 12°40' сх. д.).
На шляху, ближче до гирла, увіковічено пам'ять Д. Лівінгстона, названо каскад (близько 22) порогів і водоспадів на р. Конго — водоспади Лівінгстона.
Нитка маршруту: о. Занзібар — оз. Вікторія — оз. Едуард — оз. Танганьїка — р. Луалаба — р. Конго — м. Бому.
Маршрутний лист 4
У 1887 р. Г. Стенлі розпочав свою останню подорож по Африці. Будучи посланим єгипетським керівництвом, він вирушив до Південного Судану в пошуках відомого мандрівника Еміна-Паші, удруге перетнувши Африканський континент. Досліджував р. Арувими — праву притоку Конго (2°30' пн. ш., 30°05' сх. д.), відкрив гірський масив Рувензорі (40'пн.ш., 30° сх.д.), встановив, що озеро Альберт (сучасна назва Мабуту-Сесе-Секо) (2°10' пн. ш., 31° сх. д.) з'єднано річкою Семлікі з озером Едуард (0° широти, 30" сх. д.), можливо, є системою витоків річки Нілу.
Ще в попередній експедиції, досліджуючи озеро Вікторію і озеро Танганьїку, Г. Стенлі встановив, що в озеро Вікторія впадає тільки одна річка (яка її назва?) і витікає теж одна, і це річка Ніл. І Стенлі мав рацію.
Нитка маршруту: о. Едуард — уздовж масиву Рувензорі — по р. Семлікі — оз. Мабуту-Сесе-Секо — за течією р. Білий Ніл — до гирла р. Ніл.
Достарыңызбен бөлісу: |