Прецесія симулякрів
9
чином, як будь-який симптом класичної ме
дицини? Так уже є зі снами.
Звичайно, лікар-психіатр претендує на те,
що "для кожної форми розумового відчужен
ня існує особливий порядок розгортання
симптомів, який невідомий симулянтові й
відсутність якого не зможе ввести в оману лі-
каря-психіатра". Це твердження (датоване
1865 р.) необхідне, аби за будь-яку ціну вря
тувати принцип конкретної істини та уникну
ти запитання, яке ставить симуляція, — а са
ме стосовно того, що істина, референція, об'
єктивна причина перестали існувати. То що
ж може вдіяти лікар з тим, що коливається на
межі хвороби, на межі здоров'я, з повторен
ням хвороби в дискурсі, який більше ні іс
тинний, ні хибний? Що може вдіяти психо
аналіз із повторенням дискурсу несвідомого
в дискурсі симуляції, котрий не можна біль
ше викрити, адже він теж не хибний?
2
Що може вдіяти з симулянтами армія? За
звичай вона викриває їх і карає, виходячи з
чіткого принципу орієнтування. Сьогодні во
на може звільнити зі своїх лав дуже вправно
го симулянта точнісінько так само, як "істин
ного" гомосексуаліста, хворого на серце чи
божевільного. Навіть військова психологія
уникає картезіанської чіткості й вагається
проводити різницю між хибним та істинним,
між симптомом "виробленим" та автентичним
симптомом. "Якщо він так добре вдає боже
вільного, то це тому, що він таким і є". І тут
не скажеш, що вона помиляється: в цьому
значенні всі божевільні симулюють, і ця від
сутність чіткості є найгіршим різновидом
І котрий не піддається розв'язанню через перене
сення. Змішання цих двох дискурсів саме й робить пси
хоаналіз безконечним.
|