Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Див.: M. Perniola, Icônes, Visions, Simulacres, c. 39. Прецесія симулякрів 11
| 10 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
підривної діяльності. Саме проти неї постає класичний розум, озброєний усіма своїми ка тегоріями. Та сьогодні саме вона знову пере повнює їх і поглинає принцип істинності. Поза медициною та армією, улюбленими теренами симуляції, справа веде нас до релі гії та симулякра божества: "Я заборонив, аби в храмах була якась подоба, адже божество, яке одухотворяє природу, не може мати зо браження". Якраз і може. Та чим воно стає, коли являє себе в іконах, коли множиться в симулякрах? Чи залишається воно вищою ін станцією, яка тільки знаходить своє втілення в образах окоглядної теології? Чи щезає в си мулякрах, які одні являють свій блиск і свою силу, що зачаровує, — видима машинерія ікон замінює при цьому чисту й надчуттєву Ідею Бога? Саме цього боялися іконоборці, чию тисячолітню суперечку ми продовжуємо й сьогодні 3 . Саме з їхнього передчуття цієї всесильності симулякрів, цієї здатності їх стирати Бога із свідомості людей і цієї руй нівної, вбивчої істини, яку вони полишають для побіжного споглядання, — що, по суті, Бога ніколи не було, що завжди існував лише його симулякр і навіть що Бог сам завжди був лише своїм власним симулякром, — й походила та лють, з якою вони руйнували об рази. Якби вони могли вірити, що останні ли ше приховують чи маскують платонівську Ідею Бога, причин для їх руйнування не існу вало б. Можна жити ідеєю викривленої істи ни. Та їхній метафізичний відчай походив з ідеї, що образи взагалі нічого не приховують, що в цілому вони не образи, які змінюються самі в собі під дією оригінальної моделі, а ціл- Див.: M. Perniola, Icônes, Visions, Simulacres, c. 39. Прецесія симулякрів 11 ком довершені симулякри, що вічно сяють своїми власними чарами. Тож необхідно за будь-яку ціну відвернути цю смерть божест венної референції. Ми бачимо, що іконоборці, яких звинува чують у зневазі та запереченні образів, нале жали до тих, хто справедливо оцінював їх, на відміну від іконопоклонників, котрі бачили в них лише відображення й задовольнялися тим, що поклонялися Богові за філігранню. Можна, однак, міркувати у зворотному на прямі, що іконопоклонники були найбільш сучасними й найбільш відважними умами, адже вони під виглядом проявлення Бога у дзеркалі образів уже розігрували його смерть та його зникнення у великому явленні його репрезентацій (про які вони, можливо, знали, що вони більше нічого не репрезентують, що вони є чистою грою, однак саме в цьому й полягала велика гра — було відомо також, що розвінчувати образи небезпечно, адже во ни приховують, що за ними нічого немає). Так вчинять єзуїти, які будуватимуть свою політику на віртуальному зникненні Бога та на світському й видовищному маніпулюванні свідомістю людей, — розсіювання Бога у ве ликому явленні влади — кінець трансцендент ності, що служить віднині лише алібі для стратегії, абсолютно вільної від впливів і зна ків. За пишним бароко образів ховається "сі рий кардинал" політики. Метою, відтак, завжди буде смертоносна сила образів, смертоносна для реального, смертоносна для власної моделі їх, як могли бути смертоносними для божественної іден тичності візантійські ікони. Цій смертоно сній силі протистоїть сила репрезентацій як діалектична сила, окоглядна та умоглядна медіатизація Реального. Уся західна віра й |