«Світ тримається на диваках»

Підсумковий урок за романом М. Сервантеса"Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі".

Епіграф

1. Вступне слово вчителя.

Давно відійшли у небуття учасники і свідки тієї далекої епохи, а роман живе, множиться всіма мовами світу, ставши воістину складовою вселюдської духовної культури.

Бурхливою була не лише епоха, а й життя самого творця безсмертного „Дон Кіхота” Потрапивши до в`язниці, замість писати листа про помилування, він намалював на папері худого недоладного рицаря в шоломі зі щитом та списом, котрий гордо сидів на худій клячі. Це був кістлявий старий, який повірив, що рицарські часи не минули, що можна лише з мечем відстояти справедливість, захистити всіх, хто потребує допомоги.

Цей рицар і досі долає свій нелегкий шлях, тепер вже духовними дорогами людства. Одні вважають його велетнем, інші – божевільним.

- На ці та інші питання шукатимемо відповіді упродовж нашого уроку.

- А ще я пропоную нам з вами здійснити уявну подорож..Незвичну мандрівку не стільки шляхами Дон Кіхота, скільки подорож, яку упродовж ось уже чотири століття здійснює безсмертний твір Сервантеса, мандруючи країнами і континентами, мистецькими епохами і художніми жанрами, знайшовши своє відображення і втілення в малярстві, скульптурі, музиці, поетичному слові.

ІІ. Формування нових знань, умінь, навичок.

1. 
   Слово вчителя.
   

Звернімося до портретних зображень. Порівняймо портрети Сервантеса й ілюстрації до твору, на яких зображений Дон Кіхот.

Не важко помітити, що в уяві художників письменник був подібний до свого героя. Оскільки прижиттєвих портретів Сервантеса не збереглося, то написані після його смерті, вони роблять дуже близькими автора і героя.

Привід для такої близькості, можливо, дав сам Сервантес, стверджуючи в епілозі роману: „Для мене одного народився Дон Кіхот, а я народився для нього, йому судилося діяти, мені – описувати, ми з ним надзвичайно дружна пара”.

Один з найкращих дослідників творчості Сервантеса, О.І.Цомакіон у біографічному нарисі так пише про Сервантеса: „ У двадцять років це був молодий ідальго, що дорожив знатністю свого імені та славою предків. Незважаючи на свою бідність, гордий, із загартованим у боротьбі з матеріальними нестатками характером, незалежний, волелюбний, сміливий, він пристрасно прагнув корисної та самовідданої діяльності.Його мужня краса гармоніювала з внутрішнім змістом.На його портретах бачимо людину з обличчям енергійним та виразним... огняні, проникливі, широко відкриті очі з легким відтінком іронії у погляді – все це різке, виразне і викриває натуру пряму та цілісну, людину діяльну та позитивну”.

А Рамон Леон Майнец, біограф Сервантеса, дивуючись, як багато з власних переконань, свого бачення і розуміння світу, своїх мрій і почувань автор передав улюбленому героєві, захоплено сказав: „Чи не сам він був у житті найдосконалішим рицарем, чи не сам він жертвував собою заради людського блага, чи не сам він проявляв відважний героїзм, боровся з усіма перешкодами, з усіма впливами, всіма суспільними станами, обстоюючи правду?”

Як бачимо, дійсно, - „надзвичайно дружна пара ”. А хіба могло бути інакше?

Запишемо перший висновок, що напрошується сам собою: Сервантес і Дон Кіхот, автор і герой, зовнішньо і внутрішньо близькі один одному.

- Що спонукало Сервантеса до написання роману про мандрівного рицаря?

- Чи здійснився задум письменника?

„...Перо генія завжди більше за самого генія, воно завжди сягає набагато далі, ніж це було передбачено в його задумах, обумовлених епохою...”- писав Генріх Гейне.

Вже чотириста років, як людство читає цю геніальну книгу, і сміється, і плаче над нею.І незважаючи на чотири століття пристрасного та вдумливого читання, „Дон Кіхот” залишається одним із найзагадковіших творів світової літератури.

• 
  Щоб відповісти на питання, хто такий Дон Кіхот, давайте разом з вами ще раз згадаємо деякі епізоди роману і дамо відповідь.(див. фрагменти фільму)
  

3. 
   Робота в групах
   

1. 
   Дон Кіхот.
   
2. 
   Справедливий, мудрий.
   
3. 
   Мріє, подорожує, вірить.
   
4. 
   Відважний борець за справедливість.
   
5. 
   Лицар.
   

„Дон Кіхот” – вічний. Як вічний цей світ.І роки невладні над ним. На думку Раміро де Маесту, іспанського філософа і публіциста, Дон Кіхот є символом і „прототипом любові, найвищої космічної любові, любові на всі часи”.

Дон Кихоты

Іспанці вміють шанувати свого земляка: на засіданнях Академії наук в Мадриді, присвячених великому твору Сервантеса, зазвичай промовляють про Дон Кіхота стоячи... А всі місця, пов`язані з його ім`ям, сьогодні є маршрутами туристичних подорожей гостей з усього світу.

Так, „нашою Біблією називають іспанці твір Сервантеса. А чи знаєте ви, що після Біблії „Дон Кіхот” Сервантеса – друга книга, перекладена найбільшою кількістю мов світу?

І ще... Ф. Достоєвський, великий російський письменник, сказав пророчі слова: „Якби скінчилася земля і спитали б людей, десь там: „Ну, як, чи збагнули ви своє життя на землі і що ви про нього думаєте?” – то людина могла би мовчки подати „Дон Кіхота”: „Ось мій висновок про життя і чи можете ви мене за нього осудити?”

До думки Достоєвського приєднується іспанський філософ і літературознавець Хосе-Ортега-і-Гассет: „Дон Кіхот” – єдина, найостанніша книга, яку будуть читати й тоді, коли решта буде вже знищена. Коли за Добою Математики, Добою Числа – обминувши Добу Ідеї – людство доплентається до агонії, Доби Смутку, - меланхоліки тритисячного року зберуться навколо топографа, з якого долине напівстертий голос, котрий читатиме нашу знамениту книгу. І навіть тоді вона їх охопить вогнем ”.

Ось як високо оцінили цей твір видатні діячі культури – як найвищий прояв людського генія.

І вони не помилилися!

У 2002 році твір Сервантеса визнано найкращим романом тисячоліття в усій світовій літературі.

3. 
   Слово вчителя.
   

«Кожна епоха по-своєму читала сервантівський роман і по-різному трактувала образ Дон Кіхота. Він викликав інтерес людей різних націй та епох. Вража­ючим є такий факт: аби прочитати цей твір в оригі­налі, І.Тургенєв, котрий вільно володів німецькою, французькою та англійською, у 1847 р. почав вивчати іспанську мову.

На слайдах портрети письменників, країни, де вони народилися. Учні озвучують вислови письменників.

«Дон Кіхоту» пощастило на ілюстраторів. У живо­писі образи цієї вічної книги втілили іспанці Зулоагу, Ф.Гойя, П.Пікассо, С. Далі, англієць У.Хогарт, фран­цузи Г.Доре, О.Дом'є, Е. Делакруа, Т.Жоанно, сло­вак Ц.Маєрнік, росіяни В.Сєров, Г.Єпіфанов, Ф.Константинов, С.Бродський, Кукринікси, українські ,митці Б.Крюков та О.Петрова.

Світової слави набули опери «Дон Кіхот», постав­лені у кращих театрах Європи — Н.Піччіні (Неаполь,1770), С.Майра (Венеція, 1796), М. Гарсіа (Нью-Йорк, 1827), Р.Гепард (Лондон, 1945), а також балети В.Геріха (Берлін, 1840), Д.Макфаррена (Лондон, 1846), Лукантіні (Мілан, 1884), Л.Мінкус (Санкт-Пе­тербург, 1869, постановка М.Петіпа). І сучасні композитори беруться за втілення образів роману Сервантеса – цікаві знахідки належать Ґ.Гладкову, А.Животову, О.Журбіну, Д.Кабалевському, К.Караєву, А.Петрову, Т.Хреннікову, а мюзикл американця Мітчела Лі «Людина з Ламанчі» завою­вав Новий Світ, ставши театральним бетселлером на Бродвеї.

Уживаючись в образ мандрованого рицаря, Шаляпін власноруч зробив чимало замальовок і сконст­руював собі грим: «Я дав йому гостру борідку, на лобі звихрений фантастичний чубок, видовжив його фігуру і поставив на слабкі, тонкі, довгі ноги. І дав йому вуса — смішні, мабуть, але вони мали прикра­шати обличчя іспанського рицаря... І шолому ри­царському, і латам протиставив добре, наївне, дитяче обличчя, на якому і посмішка, і сльози, і судома страждання виходять особливо зворушливими»

«Першим відкрив українському читачеві «Дон Кіхота» І.Франко. 1891 р. він написав віршований пе­реказ кількох окремих епізодів твору під назвою "«Пригоди Дон Кіхота». Тоді ж у статті «Сила землі в . сучасному романі» Великий Каменяр назвав «Дон Кіхота» одним з найславетніших та найпопулярніших творів людського духу. Це «сатира на романтичні та далекі від дійсного життя лицарські повісті, якими кілька сот літ зачитувалася вся Європа, поглиб­люється і розширюється тут ступенево у великий ма­люнок боротьби між благородними поривами чуття та твердою дійсністю, між поезією та прозою життя. Тому «Дон Кіхот» має безсмертну вартість в історії духовного розвою вселюдськості і по заслузі зробився

улюбленою книжкою для всіх освічених людей».

Пізніше роман був перекладений В. Самійленком, проте він безслідно зник у Чернігові в буревії 1919 р. Про цю трагічну втрату написав Микола Зеров у сонетоїді «Самійленко»: «І Дон Кіхот його, попалений Чекою...» Ще один крок на шляху наближенню сервантівського шедевру до українського загалу зробив М. Іванов, брат відомого книгознавця й бібліографа Юра Чеженка. Це був неповний переклад, котрий пе­режив два видання — 1927 та 1935 рр. Доля автора була менш щасливою; він безслідно зник у лабетах сталінських таборів.

1955 р. побачив світ переклад Б.Козаченка та Є.Кротевича, котрі зробили його не з оригіналу, а з російського перекладу. Як зазначає теоретик ук­раїнського перекладацтва Г.Кочур, вони так сумлінно відтворювали цей «оригінал», що навіть ко­ли траплялись їм якісь специфічні формули — прислів'я та примовки, якими, мов з торби, сипле Санчо Панса, то замість відшукати український відповідник, вони калькували російський тексті Єди­не, що в цьому перекладі було на високому рівні, то це віршовані вставки, зроблені І.Лукашем.

А через 40 літ з'явився повний переклад роману, що увінчав довготривалу працю Миколи Олексійовича Лукаша. У ньому щасливо поєднались його бездоганне знання мови оригіналу, віртуозне володіння всіма скар­бами рідного слова, великий життєвий досвід та ще якась духовна близькість автора до обох головних ге­роїв роману. Недарма в колі друзів Лукаша називали Дон Кіхотом. Близький він був до Сервантеса навіть зовнішньо — у часи війни отримав поранення в ліву ру­ку й майже не володів нею. Так само мав незборений дух, безкомпромісність та звитяжну сміливість, коли вступав у бій з новітніми злими «велетами», відстоюю­чи українську мову, літературу й культуру.

Проте Майстру не вдалося завершити переклад, цю працю продовжив його учень — Анатоль Перепадя.

III. Підсумки уроку.

Висновок. Завдяки головному героєві роману Сервантеса у культурі з’явилося таке явище, як «донкіхотство».
Пояснення слів епіграфа.

В кожному з нас живе Дон Кіхот – людина, готова по першому ж поклику безкорисливо прийти на допомогу тим, хто попав в біду. Просто в одних це почуття заховано глибоко в серці і пробудити його досить тяжко,а в інших Дон Кіхот завжди поруч, досить тільки позвати і благородній рицар появиться, щоб допомогти скривдженим. Не бійтесь бути донкіхотами.

Ми закінчуємо вивчати роман М. де Сервантеса. Хто ж ви – Дон Кіхоте Ламанчський? У кожного з нас цей герой викликає різні емоції. Хтось захоплюється його мужністю та шляхетністю, когось він дратує своїми наївними мріями та ідеями. Це не є дивним – адже всі ми різні. Та, як би там не було, нас вражає цей лицар та мудрець величезною добротою та людяністю. І, мабуть, допоки житимуть диваки, готові пожертвувати собою заради ідеї, добро існуватиме на землі.

Минають століття, змінюються покоління, а роман славетного іспанця продовжує жити.

У 1605 році, коли книгу перевидали у Валенсії, на титульному аркуші з’явилася маленька фігурка вершника, що мчить уперед. Його меч готовий для вічної боротьби зі злом. Образ Дон Кіхота живий, і кожне нове покоління намагається зрозуміти його, знайти щось цікаве для себе.

Хто каже, що вмер Дон Кіхот?

Цьому ви, будь ласка, не вірте!

Бо він не підвладний ні часу, ні смерті –

В новий вирушає похід!

Ю. Друніна
IV. Домашнє завдання

Підготуватися до написання листа Дон Кіхоту.

1. Необхідно дотримуватися всіх вимог до написання листа.

- шанобливе привітання;

- запитання до героя;

- власна думка про роман;

- декілька слів про себе;

- прощальні слова;