«Святий благовірний князь Ярослав Мудрий»



Дата09.06.2016
өлшемі52 Kb.
«Святий благовірний князь Ярослав Мудрий».
Його християнське ім’я – Георгій чи Юрій, і на його честь при заснуванні названі міста Юріївими-городами, тепер вони називаються Тарту, те що в Естонії, і Біла Церква, те що в Україні. У Новгороді, під час намісництва новгородці дали йому ім’я Правосуд, скандинавські конунги остерігалися його і називали Ярислейфом Скупим за незчисленність багатств і вражаючу простоту у побуті. Пізніше у Києві за цікавість до книг його прозвали Книжником, а за богомільність і розбудову церков – Церковником, а ще пізніше нарекли Мудрим, і ті, що шанували його підкреслювали цим іменем силу його розуму, інші, що ненавиділи – хитрість. Усі ці імена Великий Київський князь Ярослав, син Володимира, одержав заслужено в ознаменування своїх значних справ і великих діянь.

А ще у нього було ім’я Кульгавий. Одні кажуть – від народження пішло. Інші – що в бою поранили. Український генетик Зіновія Служинська стверджує, що кульгавість Ярослава дісталася йому від матері – полоцької княжни Рогніди Рогволодівни, котра хоч і не була кульгавою, але в роду своїм мала багатьох родичів з такою вадою, яка у медичній науці носить назву хвороби Петерса. Такі висновки Служинська робить з того, що у деяких нащадків Ярослава Мудрого проявляється така недуга. Зокрема, угорський король Коломан (Шаламон) І – онук Ярослава Мудрого від його доньки Анастасії, котра була дружиною угорського короля Андраша І, відрізнявся великою любов’ю до книг, створював школи і бібліотеки, активно проводив політику династичних шлюбів, і так само накульгував. Цікаво, що угорці називали його подібно до Ярослава і Книжником і Кульгавим…

Народився Ярослав Мудрий приблизно у 978 році і вже у віці дев’яти років посаджений був своїм батьком Володимиром Великим княжити у Ростові. Однак ні його молодий вік, ані фізична вада не перешкодили надзвичайно сильному і впевненому у собі Ярославу, як оповідається у легенді, зарубати важкою бойовою сокирою велетенського ведмедя і на тому місці поставити зрубну фортецю на кручі понад Волгою, яка поклала початок місту Ярославлю. Історики припускають, що це сталося у 1010 році.

Після смерті брата Вишеслава у 1011 Ярослав був посаджений батьком княжити у Новгороді. Тут у Новгороді Ярослав засновує свій власний Княжий двір, який пізніше прозивають Ярославовим Дворищем, і починає проводити свою, незалежну політику. У 1014 році Ярослав виступає проти батька, Київського князя Володимира – Хрестителя Русі-України. Він відмовляється сплачувати Києву щорічну подать – урок, що складає 2000 срібних гривень. Деякі історики вважають, що це було пов’язано з тим, що Володимир намірився передати Київський престол своєму синові Борису. Володимир став готувати військо для походу на Новгород, але несподівано помер у 1015 році. Тоді Ярослав почав війну зі своїм братом Святополком, якого на княжий престол посадили кияни, що не захотіли приймати Бориса. У цій боротьбі гинуть князі Борис і Гліб. За версією описаною у скандинавській «Сазі про Еймунда» князь Борусилейф (Борис) гине від рук варягів за наказом самого Ярислейфа (Ярослава), оскільки князі Борис та Гліб визнали верховну владу Святополка і склали йому присягу. За версією літопису «Повість минулих літ» рідні брати Борис і Гліб гинуть від рук найнятих Святополком убивць, а князь Ярослав, якого так само задумав убити Святополк, уникає загибелі, попереджений сестрою Предславою.


«Батько твій помер, а Святополк сидить у Києві, вбив Бориса, а на Гліба послав. Бережися його дуже!»
Опираючись на новгородців і наймане варязьке військо, числом чотири тисячі чоловік, у 1016 році Ярослав розбиває військо Святополка поблизу Любеча і пізньої осені 26 листопада, прочекавши три місяці на лівому березі, поки замерзне Дніпро, князь новгородський Ярослав з дружиною після тривалих боїв входить до Києва. Пізніше саме 26 листопада він повелить справляти у церквах Русі, як Юріїв день. За цю перемогу він щедро нагородив новгородську і варязьку дружину, давши кожному воїну по 10 гривень, що в загальній сумі у 20-ть разів перевищувало ту дань, яку мав давати Ярослав Києву щорічно. У літописах сказано:
«І відпустив їх додому, - і дав їм правду, і устав списав, так мовивши їм: по сих грамотах ходіте, якоже списав вам, такоже і держіте».
Проте на цьому боротьба Ярослава зі Святополком не скінчилася. Ще двічі Святополк змагався за Київ: один раз він вдався за допомогою до печенігів, другий раз Святополк прийшов з військом свого тестя, польського короля Болеслава І Хороброго. У 1018 Болеслав розбив війська Ярослава на берегах Бугу і захопив Київ. Однак замість того, щоб віддати владу своєму зятеві Святополку, він сам спробував утвердитися на Київському престолі. Обурені кияни почали вбивати поляків, і Болеслав змушений був покинути Київ, зоставивши Святополка без підтримки. Ярослав тим часом після поразки задумав тікати «за море». Але новгородці, очолювані його посадником Костянтином Добриничем, порубали його судна, і сказали князю, що вони хочуть далі битися за Київ. Навесні 1019 року новгородське військо під командуванням Ярослава перемагає Святополка на ріці Альта і займає Київ. У цьому ж році Ярослав отримує титул Великого князя Київського, але чомусь попри титул і велике число дружинників, він воліє перебувати у Новгороді аж до 1036 року і звідти керує Руссю, вряди-годи навідуючись до стольного граду.

Велике значення для утвердження Ярослава на політичній сцені тогочасної Європи мало його одруження у 1019 році з донькою шведського короля Олафа Шьотконунга –Інґеґердою, у християнстві Іриною. Це був династичний шлюб, за умовами якого Ярослав поступався шведам стратегічно важливим містом Альдейгаборґом на Ладозі. Однак навзамін він отримував визнання шведського короля, що підвищувало його європейський статус. За подальші десятиліття мудрий Ярослав упокорив своїх войовничих братів: князя Брячислава, що напав на Новгород, розбив і задля замирення віддав йому у володіння міста Усвят та Вітебськ, а іншому братові - тьмутараканському князеві Мстиславу хоч і програв у довготривалій міжусобиці, але не перемовинах із ним досяг того, що Мстислав вигукнув:


Сиди в своєму Києві, ти старший брат, а мені нехай буде ліва сторона!
Таким чином брати домовилися про те, що Мстислав забирає усе Дніпрове Лівобережжя зі столицею у Чернігові, а Ярославу дістається Правобережна Русь-Україна.

Загалом Ярослав Мудрий попри те, що не любив воювати, здійснив чимало військових походів, розширив територію Русі на півночі, перемігши чудь, повернув спірні землі Холмщини та Підляшшя, відібравши їх Польщі і заснував там місто Ярослав, кілька разів бився із половцями, врешті й їх подолавши. І саме завдяки політиці князя Ярослава українська історія може пишатися так званим Золотим віком миру, коли близько вісімнадцяти років Русь-Україна не вела війн, як внутрішніх, так і зовнішніх. За цей час була освячена у 1037 році Софія Київська, збудовано велике число церков і соборів по всій Русі, розширено місто Київ і споруджено новий оборонний мур разом із Золотими воротами, створено скрипторіум – першу школу і книгозбірню при Софіївському соборі, традиції якої поширилися на всю Русь, заснована Києво-Печерська Лавра у 1054 і Юріїв монастир у Новгороді. Ярослав також був одним із тих князів, які домагалися більшої автономії Київської митрополії від Константинопольської патріархії, він сам призначив київським митрополитом руського монаха Іларіона. Ярослав Мудрий є безперечним засновником літописної традиції і реформатором юриспруденції у Русі. Він видав Церковний устав, йому належить перший кодифікований збірник законів феодального права «Руська правда». Ярослав, син Володимира поширив вплив київських князів по всій Європі, видавши заміж і одруживши своїх дочок і синів з дітьми найзнатніших правителів Візантії, Німеччини, Угорщини, Франції, Норвегії, Польщі.

Преставився Ярослав Мудрий 1054 році у Вишгороді на руках у сина Всеволода, переживши на чотири роки свою дружину Інґеґерду і на два роки свого сина Володимира. Практично від моменту смерті починається величання благовірного князя Ярослава Мудрого, як місцешанованого подвижника благочестя. Уже саме поховання Ярослава Мудрого у кафедральному соборі Софії Київській у давні часи свідчило про його видатні заслуги перед Церквою, тому перед його могилою звершувалися панахиди і молебні. Адам Бременський – північно-німецький хроніст ще 1075 році у своїх «Діяннях первосвящеників Гамбурзької Церкви» згадує Ярослава у спискові святих.

9-го березня 2004 року у зв’язку з 950-літтям смерті Ярослава Мудрого Священний Синод Української Православної Церкви на своєму засіданні, що проходив у Києво-Печерській Лаврі, благословив внести у святці Української Православної Церкви ім’я Ярослава Мудрого і встановити день пам’яті святому благовірному великому князю Ярославу Мудрому в день його спочинку 20 лютого за старим, 5 березня за новим стилем.








Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет