Наслідки пережитого психологічного насильства по відношенню

25 
Зосередившись на поясненні поведінки жінок-жертв в ситуації 
психологічного насильства, проаналізуємо ще одне поняття, що роз’яснює 
парадоксальне явище, – поняття «стокгольмського синдрому». 
Термін «стокгольмський синдром» увійшов у науковий дискурс в 1978 
році. Причина його появи – два близьких за часом захоплення заручників, що 
трапилися Стокгольмі. В обох випадках через кілька днів заручники стали 
симпатизувати і довіряти терористам, ніж поліцейським, які намагалися їх 
звільнити. В основі такої поведінки – крах нарцисичного міфу особистої 
невразливості. У жертви різко знижуються когнітивні і експресивні здібності, 
знижується воля до опору, починається регресія: свідомі психічні процеси 
заміщуються підсвідомими (несвідомими) захисними механізмами. При 
найменших ознаках гуманного ставлення до жертви, остання несвідомо 
ідентифікує себе з насильником [4, с. 147].
Подібні процеси спостерігаються і в разі подружнього насильства. 
Стокгольмський синдром має широке розповсюдження у повсякденному житті 
людей, частково розкриваючи таємницю влади. У стосунках між чоловіком і 
жінкою, де панує насильство, жертва переймається почуттям поваги, любові та 
щирої відданості до силового авторитету. Ця любов має парадоксальний 
характер, оскільки вона спрямована на того, хто заподіює страждання та біль. 
Між ненавистю і любов’ю – один крок. Страх витісняється, пам’ять про 
страждання поступово зникає, в свідомості залишається любов як слід пам’яті 
про страждання, пам’ять забуття болю страждань [4, с. 148].
Саме дією цього психологічного механізму можна пояснити твердження 
деяких жертв психологічного насильства про те, що вони щиро люблять своїх 
чоловіків-кривдників і вірять в їх відповідну прихильність, незважаючи ні на 
які агресивні випади з боку останніх. 
Вивчення особливостей взаємодії жертви з агресором проходить в рамках 
віктимологічних досліджень. Виділяють віктимність як особистісну рису і 
віктимну поведінку як набуту характеристику. Як вітчизняні, так і зарубіжні 
автори вказують на те, що ризик повторно піддатися психологічному

26 
насильству в два рази вище для людей, які стали жертвами психологічного 
насильства в дитячому віці [47]. 
Не всі жертви психологічного насилля, демонструють деструктивні 
наслідки пережитого. Приблизно в однієї третини жінок не відзначається 
відстрочених психологічних наслідків. На процес адаптації і подолання 
впливають як внутрішні, особистісні, характеристики, так і характеристики 
середовища [86]. 
При цьому психологічне насильство, пережите в дитинстві називають 
основним неспецифічним чинником ризику для виникнення психопатології. 
Серед жінок з прикордонним особистісним розладом 67% мали досвід 
жорстокого поводження в дитинстві [31]. 
Можна виділити загальні клініко-психологічні наслідки психологічного 
насильства по відношенню до жінок. При діагностиці і описі психічних 
розладів, які розвиваються внаслідок пережитого психологічного насильства, 
найчастіше використовують динамічний підхід, при якому простежується 
етапність в їх формуванні. У більшості жінок виникає: 
1) гостра реакція на стрес (F43.0);
2) депресивні реакції (F43.2);
3) фобічні тривожні розлади (F40),
4) посттравматичний стресовий розлад (F43.1); 
5) змішаний розлад емоцій і поведінки (F43.25) [65]. 
За різними даними, діти, які пережили жорстоке поводження, що триває 
більше року, від 20 до 73% випадків страждали посттравматичним 
особистісним розладом [77]. 
Всі психологічні наслідки насильства можна розділити на безпосередні 
(найближчі) і відстрочені. До безпосередніх психологічних наслідків відносять 
такі явища: почуття страху, ізоляції, гніву, провини і сорому, відчуття зради. 
Жертва схильна перекладати відповідальність за ситуацію насильства на себе. 
До відстрочених наслідків психологічного насильства належать такі 
феномени: 

27 
А. Зіткнення з ситуацією, яка загрожує життю, серйозна психічна травма 
(injury) або насильство в одному або декількох з перерахованих варіантів: 
1. Безпосереднє переживання травматичної події. 
2. Перманентне перебування в ситуації яка травмує психіку. 
3. Перманентне переживання повторних або екстремальних впливів 
жахливих (aversive) деталей травматичної події (подій) [72]. 
В. Наявність одного або більше нав’язливих симптомів, які асоціюються з 
травмуючими подіями, що розвиваються після дії стресора: 
1. Повторювані мимовільні нав’язливі і тяжкі спогади про травматичну 
подію. 
2. Повторювані дистресові сновидіння, зміст і / або афект яких 
співвідноситься з травматичною подією (жахливі сновидіння без чіткого 
розпізнання змісту) [67]. 
3. Дисоціативні реакції (наприклад, флешбеки – flashbaks), під час яких 
індивід відчуває і / або веде себе так, як нібито травматична подія повторюється 
(подібні реакції можуть відзначатися в рамках континууму, на крайньому 
полюсі якого знаходяться повна відсутність усвідомлення реального оточення). 
4. Інтенсивний або тривалий психологічний дистрес при зіткненні з 
внутрішніми або зовнішніми ознаками чого-небудь, що символізують або 
нагадують будь-який аспект травматичної події (подій). 
5. Помітні психологічні реакції по відношенню до внутрішніх або 
зовнішніх ознаках чогось, що символізує чи нагадує будь-який аспект 
травматичної події (подій) [30]. 
C. Постійне уникнення стимулів, які асоціювалися з травматичною 
подією (травматичними подіями), що починається після виникнення 
травматичної ситуації і підтверджується або однією, або двома ознаками: 
1. Уникнення або спроби уникнути неприємних спогадів, думок, почуттів 
про травматичну подію, або неприємних спогадів, думок, почуттів, які тісно 
асоціюються з травматичною подією. 

28 
2. Уникнення або спроби уникнути спогадів про подію, людей, місць, 
розмов, дій, об’єктів, ситуацій, які викликають дистресові спогади, думки або 
почуття про травматичну подію (або спогади, думки або почуття, які тісно 
асоціюються з нею) [62]. 
D. Негативні зміни когнітивних процесів і настрою, які пов’язані з місцем 
травматичної події, що виникають після травматичної події або ускладнень 
після дії стресора (дві або більше ознак з нижче перерахованих): 
1. Неможливість згадати важливі аспекти травматичної події (внаслідок 
дисоціативної амнезії, ці ознаки зазвичай не пов’язані з такими факторами, як 
черепно-мозкова травма, вживання алкоголю та інших психоактивних речовин). 
2. Завзяті і перебільшені негативні конотації щодо себе, інших і світу або 
постійні і гіперболізовані негативні очікування від себе, інших і соціуму («Я – 
погана», «Нікому не можна вірити». «Весь світ небезпечний», «Моя нервова 
система повністю зруйнована») [18]. 
3. Завзяті спотворені судження про причини і наслідки травматичних 
подій, які змушують індивідуума звинувачувати себе або інших. 
4. Постійні негативні емоції (наприклад, страх, гнів, вина, сором). 
5. Помітно знижений інтерес до участі в соціальних заходах, або відмова 
від участі в соціальних заходах. 
6. Почуття відірваності або відчуження від інших. 
7. Стійка нездатність відчувати позитивні емоції (наприклад, нездатність 
відчувати щастя, задоволення або кохати) [63]. 
E. Помітні зміни реактивності, асоційовані з травматичною подією, що 
починається після дії стресора, або посилюється після травматичної події (дві 
або більше ознак з нижче перерахованих): 
1. Роздратування або протуберанці гніву (мінімально спровоковані або 
без провокації), зазвичай виражені в формі вербальної агресії по відношенню до 
людей або об’єктів. 
2. Безрозсудна або аутоагресивна поведінка. 
3. Гіперболізована пильність. 

29 
4. Підвищений рефлекс чотиригорбикового тіла у середньому мозку. 
5. Проблеми з концентрацією.
6. Порушення сну (наприклад, труднощі з засинанням, з підтриманням 
сну, неспокійний сон) [2]. 
F. Порушення (критерії В, С, D і Е) тривають більше одного місяця [42]. 
G. Порушення викликають клінічно значущий психологічний дистрес і 
зниження соціального, професійного функціонування, а також негативні зміни 
в інших важливих сферах функціонування [91]. 
H. Порушення не належать до фізіологічного ефекту від прийому 
препаратів (алкоголь або наркотики), а також до інших медичних станів [13]. 
Дисоціатівні симптоми:
1. Деперсоналізація. Постійне або періодично повторюване переживання 
відірваності від інших і почуття, як нібито спостерігаєш з боку за власними 
психічними процесами або за власним тілом (наприклад, почуття, що все 
відбувається як ніби уві сні, відчуття нереальності особистості або тіла, 
відчуття уповільненої течії часу) [68].
2. Дереалізація. Постійне або повторюване переживання нереальності 
навколишнього (наприклад, навколишній світ сприймається як нереальний, 
нагадує сновидіння, віддалений або змінений) [39]. 
Останнім часом можна спостерігати інтерес дослідників до проблеми 
впливу пережитого насильства і негативних впливів на когнітивні здібності 
потерпілих [40]. Масштабне дослідження, що включало обстеження як 
неповнолітніх, так і дорослих досліджуваних, які мають досвід несприятливого 
дитинства, показало, що психологічне насильство діє як тригер, що запускає 
зміни в фізіологічних і нейробіологічних процесах і приводить до стійких 
порушень в структурах мозку. Для дорослих жінок, які в дитинстві були 
жертвами тривалого жорстокого поводження, характерний значно менший 
обсяг сірої речовини мозку, а внаслідок цього когнітивний і афективний 
дефект [105].

30 
У 
ході 
досліджень, 
присвячених 
гендерним 
відмінностям 
в 
психофізіологічних реакціях на стресові події, проведених в Стенфордському 
Університеті США, було виявлено, що у дівчаток з діагностованим 
посттравматичним стресовим розладом, в порівнянні з хлопчиками з тим же 
діагнозом і здоровими дівчатками, обсяг передньої островкової кругової 
борозни менше і за обсягом, і за площею [104]. 
К. Дж. Агню-Блейс та А. Данець (K. J. Agnew-Blais і A. Danese, 2016 р.) в 
своєму дослідженні підтвердили результати попередніх досліджень, які 
свідчать про те, що дитячий досвід домашнього психологічного насильства 
впливає на нейробіологічні процеси в мозку; крім цього, вони навели докази 
взаємозв’язку між цими змінами, розвитком біполярного афективного розладу і 
суїцидальною поведінкою [101]. 
Діагностика дорослих жінок, які перенесли психологічне насильство в 
дитячому і підлітковому віці, показали, що в майбутньому для них характерні 
проблеми з навчанням, низький соціально-економічний статус і відсутність 
роботи, ревіктимизації, проблеми з навчанням і вихованням власних дітей [34]. 
Психологічне насильство, пережите в дитинстві, є прогностичним фактором 
прояву насильства колишньої жертви по відношенню до свого партнера. 
Виникнення психічних розладів у жінок, які пережили психологічне 
насильство детерміновано складним взаємовпливом різних факторів і умов, 
основними з яких є наступні. 
І. Особливості пережитої екстремальної психоемоційної ситуації: 
1) раптовість; тривалість, інтенсивність;
2) наявність «вторинних» психотравмуючих чинників (їх наявність 
збільшує ризик). 
ІІ. Соціально-демографічні фактори:
1) вік 
(молоді жінки 
уразливі відносно виникнення у них 
психопатологічних реакцій на стрес); 
2) сімейний стан. 
ІІІ. Фактори, пов’язані зі станом здоров’я:

31 
1) наявність соматичних захворювань;
2) наявність нервово-психічних захворювань;
3) наявність 
психотравмуючих чинників в анамнезі (наявність 
соматичних, нервово-психічних захворювань). 
ІV. Соціальні фактори:
1) соціальна підтримка та соціальний захист на місцевому та державному 
рівні;
2) доступність медичної допомоги та реабілітаційних програм;
3) соціально-економічний статус жертви психологічного насильства 
(достатній рівень соціальної підтримки, доступність медичної допомоги та 
реабілітаційних 
програм, 
задовільний 
соціально-економічний 
статус 
постраждалих знижують ризик). 
VІ. Соціально-психологічні чинники: 
1) етнокультурні особливості (має значення прийняте в тих чи інших 
етнічних, релігійних спільнотах ставлення до смерті і страждань); 
2) релігійність (релігійність в цілому виступає як фактор антиризику); 
3) розвиненість і характер мікросоціальних зв’язків. 
VIІ. Індивідуально-психологічні фактори:
1) індивідуальна значущість екстремального події;
2) емоційні особливості;
3) індивідуально-типологічні особливості;
4) провідні особистісні тенденції;
5) мотиваційна і ціннісно-смислова сфери;
6) фрустраційна толерантність (стійкість до стресів) [93]. 
Виникнення психічних розладів у кожної конкретної жінки визначається 
складним взаємовпливом перерахованих вище факторів. Фактори І групи мають 
універсальне позаособистісне значення, а чинники, які стосуються ІІ-VІ груп, 
утворюють блок так званої «персональної уразливості» [3, с. 12]. 
Основними психопатологічними кластерами травми психіки жінки в 
результаті психологічного насильства є:

32 
1) кластер «вторгнення» – травматична подія нав’язливо повторюється у 
вигляді спогадів, кошмарних сновидінь і флешбек-ефектів і супроводжується 
інтенсивними негативними переживаннями і вегетативною гіперактивністью;
2) кластер «уникнення» – уникнення стимулів, пов’язаних з травмою, в 
поєднанні з симптомами емоційного відчуження, реакцією емоційного 
«заціпеніння», часткової психогенної амнезією і почуттям віддаленості від 
інших людей; 
3) кластер 
«гіперактивації» 
– 
наявність 
симптомів 
постійного 
психоемоційного збудження у вигляді порушень сну, зниження концентрації 
уваги, почуття постійної загрози, дратівливості, спалахів гніву [36]. 
Виходячи з особливостей клініко-психопатологічної картини жінок, які 
пережили психологічне насильство, можна виділити наступні клінічні типи: 
тривожний (21%), астенічний (19%), дисфоричний (16%), дісоциативний 
(14,0%), іпохондричний (16%) і змішаний (14%) [63]. 

жүктеу/скачать 0.49 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: