Вода біжить, а пісок сиплеться. Час летить І життя за ним
жүктеу/скачать 9.59 Kb.
|
|
Прокидаючись кожну ніч в холодному поті хлопець вже за звичкою підіймається на кухню. Склянка прохолодної води не робить легше, лише додає бадьорості, якої вже і так забагато. Нічні жахи переслідують юнака вже котрий день, він збився з рахунку. Хоча доречніше було б сказати в однині - зі сна у сон лише один сюжет. На даху хмарочоса дві фігури, в обох на душі по титаніку власному, тяжко, але вони ніби зовсім самотні, не зважаючи на те, що разом. Зробити залишається лиш один крок, ця справа здається легкою збоку, а стоячи перед прірвою в десятки метрів здається, ніби всі проблеми важким вантажем вже приковані до ніг. З місця рухався лише один присутній, тихо, немов кішка за здобиччю. Злякати людину, що на краю будівлі, було останнім чого б хотілося юнакові. Душу на шматки розривав ніби сто літ голодний звір, дихати тяжко, груди зжимає глухий біль. Панічна атака стала вже майже хорошим приятелем хлопця. Як і сон. Зробити це виявилося не аби якою складністю. Ноги здаються одночасно з вати і важких каменів, то занадто легкі, щоб утриматись на них, то, навпаки, на сантиметр стопу не зрушити. Штовхнути людину, що над прірвою розмірковує чи то останні хвилини її життя, чи перед падінням ще треба стільки всього зробити. Ні. Стояти й дивитися, як усі внутрішні розлади вже показують себе на обличчі, як демони вилітають з кривавої, чорної як смола, душі, і скелети виповзають зі своїх-чужих шаф, так і благаючи подивитися на них і дізнатися всі таємниці власника. Нізащо. Перед питанням життя та смерті лише мертві мають перевагу - їм не потрібно обирати. Вагаючись всього лиш мить можна втратити найцінніше. Бути хоробрим всього лиш мить можна відновити давно втрачене. Але не життя. Воно, наче пісок, бо скрізь долоні сиплеться, немов вода, що набирається у ванній, не прозора, рожева. Вода біжить, а пісок сиплеться. Час летить і життя за ним. Люди крил не мають, лише свідомість злітає далеко за небосхил, інколи повертаючись до власника. Тіло людське зустрічається з землею, відбиваючись від неї не так, як м'ячик, кинутий підлітком. Воно з голосним хрускітом кісток підлітає на лічені сантиметри від асфальту. Напів живий закриває очі і дивиться на фігуру зверху того хмарочосу де кілька секунд тому вони були у двох. Пройде час - будуть знову. Прокидаючись у холодному поті вже, здається, у 41 раз юнак, за звичкою, іде до кухні. Склянка прохолодної води вже не робить легше, ніколи не допомагало, але вірити було потребою. Відблиск місячного сяйва від звисаючого на магнітах металу відкидує його на тіло. Холодний алімюній опиняється в ньому. З голосним брязкотом кривавий ніж опиняється на кахелі, а поруч з ним за лічені секунди напівживе тіло юнака. жүктеу/скачать 9.59 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|