Оцінка показників фінансової стійкості

Аналіз фінансової стійкості повинний показати наявність чи відсутність у підприємства можливостей по залученню додаткових позикових засобів, здатність погасити поточні зобов'язання за рахунок активів різного ступеня ліквідності.

Основним може бути аналіз коефіцієнта фінансової незалежності, інші коефіцієнти дають додатковий матеріал для аналізу. 

Про який запас міцності свідчить рівень власного капіталу (коефіцієнт фінансової незалежності) підприємства?

Підприємство характеризується

значним запасом міцності (> 0,5)

незначним запасом міцності (0 < - <= 0,5)

вкрай низьким запасом міцності (<= 0)

Чи має підприємство можливості по залученню додаткових позикових засобів без ризику утрати фінансової стійкості? Як змінилася ситуація на кінець аналізованого періоду?

Аналіз рівня власного капіталу на початок періоду дозволяє виявити:

широкі можливості залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (> 0,5)

обмежені можливості залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (0<--<= 0,5)

відсутність можливостей залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (<= 0)
2.2. Механізм надання комерційного кредиту за відкритими рахунками

Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

• 
  кредит із фіксованим терміном погашення;
  
• 
  кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;
  
• 
  кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступ­ної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.
  

Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше, кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит може надаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підприємствам, що їх споживають, або товаровиробниками - торговим фірмам. Кредит за відкритим рахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків за відкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги й зобов'язання, відбувається залік таких вимог і зобов'язань, що дещо зменшує платіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунків простіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

Нині механізм комерційного кредиту істотно змінився. Значно розсунулися його межі. Якщо на початку нинішнього століття комерційний кредит функціонував переважно в галузі торгівлі, то нині його використовують практично всі промислові компанії і торгові фірми. Завдяки йому фінансується збут не тільки великих, а й дрібних партій товарів.

Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

• 
  ризик можливої зміни ціни товарів;
  
• 
  ризик недотримання покупцем строків оплати;
  
• 
  ризик банкрутства покупця;
  
• 
  ризик можливого подорожчання кредиту.
  

В сучасних умовах в Україні здійснено перехід до нових економічних відносин, що зумовлює необхідність перетворення у банківській сфері. Перетворення у банківській сфері полягає у здійсненні нового банківського регулювання. Трансформаційний період зумовлює виникнення у банківській діяльності ризиків політичного, економічного та соціального характеру. Також банкам притаманні ризики, що пов'язані із специфікою банківської діяльності. Одним із них є кредитний ризик. Даний ризик є невід'ємною складовою банківських ризиків і займає домінуюче становище в системі банківських ризиків. Кредитний ризик є визначальним ще й тому, що кредитні операції є основним напрямком діяльності банків і більшість банків нарощують масштаби кредитування.

В економічній літературі відсутній єдиний підхід до еконо­мічного поняття „кредитний ризик". Більшість авторів пов'язують кредитний ризик з можливими збитками по кредитній операції:

•-                     „Кредитний ризик - ризик невиконання зобов'язань од­нією стороною за договором і виникнення, у зв'язку з цим, в іншої сторони фінансових збитків";

•-                     „Кредитний ризик являє собою ризик утрат, пов'язаних з погіршенням стану дебітора, контрагента по угоді, емітен­та цінних паперів";

•-                     „Кредитний ризик або ризик непогашення - це ймовірність неповернення взятої позичальником позички" [3].

         З наведених вище висловлювань можемо сказати, що кредитний ризик - це імовірність банком часткової або повної втрати суми кредиту та процентів за користування кредитом або отримання доходу на вкладений капітал внаслідок впливу чинників зовнішнього та внутрішнього походження.

Кредитний ризик є історично першим серед фінансових і за своїм обсягом дуже масштабний. Так, за результатами експертних оцінок (проаналізовано 100 банків, на частку яких припадає 90 % загальних активів банківської системи України), структура потенційних втрат має такий вигляд: 50% - кредитні ризики; 20% - ризики ліквідності; 5% - валютні ризики; 25% - інші ризики [2].

Кредитний ризик також перебуває в причинно-наслідковій залежності з іншими елементами банківської системи, підпорядкований закономірностям і динаміки її розвитку і сприйнятливий до впливу всіх груп факторів, що впливають на систему банківських ризиків у цілому і на кредитний ризик зокрема.

Умови, події, що обумовлюють відхилення в поводженні відкритої ризикової позиції (окрема кредитна угода, стан кредитного портфеля) від очікуваних значень потрібно розуміти таке поняття, як фактор кредитного ризику. Фактори, що впливають на кредитний ризик, носять контрольований і неконтрольований характер. Контрольованими факторами є ті, котрі залежать від рішень упра­влінського впливу з боку банку. До неконтрольованих, як правило, зовнішніх факторів належить уся сукупність зов­нішніх ризиків системи банківських ризиків, обумовлена об'єктивним проявом випадковості як форми необхідності. Зовнішні фактори відбуваються з причин, які не залежать від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку. Внутрішні фактори навпаки відбуваються з причин, що зумовлені прорахунками персоналу, допущеними в процесі оформлення кредитного . договору, помилками при оцінці благонадійності клієнта, порушеннями посадових інструкцій і помилками, закладе­ними в самих правилах кредитування.

У науковій літературі характеристиці факторів, що викликають кредитний ризик, приділяється достатня увага. Так, В.А. Чернов розділяє фактори ризику за ступенем керованості на три групи: керовані регульовані фактори (що - характеризують якість роботи колективу, якість управлінсь­кої роботи), умовно нерегульовані, важкорегульовані (фак­тори й умови, що залежать в основному від передісторії функціонування аналізованого банку); некеровані, нерегульовані фактори (фактори й умови, що не можуть бути змі­нені суб'єктом керування) [3]

До ризикоутворюючих факторів кредитного ризику належать: значний обсяг кредитів, наданих вузькій групі пози­чальників або галузей, тобто концентрація кредитної діяль­ності комерційних банків у якому-небудь сегменті економі­ки; часта зміна кредитної політики; висока частка кредитів, що приходяться на позичальників, які мають певні фінансові труднощі; концентрацій діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних для банку сферах діяльності; зростан­ня частки нових позичальників: надмірна довіра до забез­печення кредитів; незадовільна диверсифікація кредитного ризику; високий рівень негативно класифікованих активів; агресивне розширення обсягів кредитування щодо струк­тури, термінів, рівня зростання або способів розрахунків; зростання відношення кредитів і кредитних зобов'язань до регулятивного капіталу і до загальних активів банку; відсут­ність адекватної або достатньої інформації для аналізу і ро­зуміння параметрів кредитного ризику; неправильне відображення внутрішніми рейтингами класифікації якості кре­дитного портфеля, недоліки в методології розрахунку ре­зервів під можливі втрати по активних операціях: наявність великої кількості виключень з належних процедур і практи­ки здійснення активних операцій та ін.

У зв'язку з цим для адекватного оцінювання та ефективного впливу на чинники кредитних ризиків банківських установ вважаємо за доцільне запропонувати їх комплексну класифікацію, яка враховує як природу та специфіку цих факторів, так і можливість нейтралізувати їхню негативну дію на результати кредитної діяльності банків. Отже розрізняють три групи чинників кредитних ризиків банківських установ:

•1.                 Чинники зовнішнього щодо банків та контрагентів середовища

•2.                 Внутрішньобанківські чинники

•3.                 Чинники, притаманні діяльності позичальника

Наведена класифікація чинників кредитних ризиків не є єдиною та вичерпною, однак вона комплексно характеризує дію факторів кредитних ризиків, охоплює увесь спектр їхнього прояву, дозволяє згрупувати причини кредитних ризиків за істотними ознаками, дає змогу різнобічно оцінювати чинники кредитних ризиків як об'єкти регулювання та визначати вагомість їхнього впливу на результати кредитних операцій банківських установ.

Також можемо сказати, що основними факторами кредитних ризиків при здійсненні короткотермінового банківського кредитування є внутрішньобанківські чинники. Це свідчить про те, що при здійсненні кредитних операцій до одного року важливе значення має регулювання кредитних ризиків на рівні банківських установ, яке впливає на ці фактори. Зовнішні щодо банків та позичальників фактори відіграють важливу роль у довготерміновому кредитуванні. Проте на цю групу факторів банки безпосередньо впливати не можуть, однак їхню дію повинні враховувати. За цих умов при здійсненні довготермінового кредитування важливого значення набувають зовнішні методи регулювання кредитних ризиків та актуалізується регулювання кредитних ризиків на рівні центрального банку країни.

Отже, всебічне врахування впливу розглянутих чинників на рівень кредитних ризиків значною мірою сприятиме підвищенню ефективності кредитних операцій, допоможе гідно виходити із кризових ситуацій у банківській діяльності та обумовлюватиме стабільність функціонування банківських установ.

Література:

•1.     Лариса Слобода Класифікація та характеристика чинників кредитних ризиків банківських установ // Регіональна економіка. - 2005 - №2 - С.185

•2.     Лариса Слобода Роль та функції кредитних ризиків у банківській діяльності. // Регіональна економіка. - 2005 - №1 - С.128

•3.     О.Л. Ковальов Класифікація банківських ризиків. Фактори, що впливають на кредитні ризики, і підходи до їх класифікації // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006 - №2 - С.63

Ефективна система кредитування – це в першу чергу надійна система ,

яка б не носила стихійного характеру і була підконтрольна суб’єктам ринку.

Якщо ж згадати, що кредитна сфера є однією з найменш прогнозованих і

найбільш ризикових через велику кількість факторів , що впливають на неї ,

то можна зрозуміти , що проблема визначення , аналізу та мінімізації

кредитного ризику має загальноекономічне значення

Враховучи вищесказане, можна безпомилково визначити , що проблема

кредитного ризику займає виключне місце в науці кредитування та

безпосередньо в самому процесі. Дана тема показує наскільки важливо

заздалегідь визначити коло факторів , які впливатимуть на хід кредитної

угоди і з якомога більшою вірогідністю спланувати їх вплив. Важливість

даної теми обумовлена також ти , що в ній розглядаються проблеми

економічної стабільності банківської системи – однієї з найважливіших

складових частин нормально функціонуючої економіки соціально-орієнтованого

типу.

Кредитний ризик – ймовірність того, що партнери – учасники контракту – будуть не здатні виконати договірні зобов’язання як в цілому, так і частково. Розрізняють два види кредитного ризику:

банківський кредитний ризик.

Торговельний кредитний ризик виникає у фінансовій діяльності підприємства у випадку надання ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Банківський кредитний ризик полягає в можливості неповернення кредиту та сплати відсотків по ньому.

Рівень кредитного ризику підвищується із зростанням суми кредиту і строку, на який він береться. Кредитний ризик зберігається протягом всього періоду кредитування і вимірюється тривалістю кредитування. Потенційні збитки при будь-якому кредитному ризику – це вся сума боргу, а фактичні збитки можуть бути меншими від цієї суми.

Кредитний ризик може бути викликаний наступними причинами:

спадом галузі, зменшенням попиту на продукцію, що виробляється підприємством;

невиконанням договірних відносин партнерами підприємства;

трансформацією активів підприємства;

форс-мажорними обставинами.

Під податковим ризиком слід розуміти ймовірність втрат, які може понести фірма в результаті кон’юнктурної зміни податкового законодавства або в результаті помилок, допущених фірмою при розрахунку податкових платежів. Таким чином, податковий ризик одночасно належить і до групи зовнішніх фінансових ризиків, і до групи внутрішніх ризиків. Податковий ризик включає в себе:

ймовірність додаткових відрахувань до бюджету в результаті незапланованого підвищення податкових ставок;

ймовірність втрат в результаті прийняття податковою службою рішень, що зменшують податкові переваги, тобто дострокове скасування податкових пільг;

значне зростання заборгованості платежів до бюджету, яке зумовлює не тільки штрафні санкції, але й загрозу зупинення податковою міліцією діяльності підприємства, арешту його рахунків, вилучення документації, пов’язаної з господарською діяльністю підприємства, таке інше, що може призвести до ліквідації підприємства;

ймовірність виникнення втрат в результаті податкових помилок, які виникли з вини працівників бухгалтерії.

Помилки в податкових розрахунках пов’язані зі значними фінансовими санкціями. При цьому досить часто закон карає однаково суворо і за випадкові (технічні) помилки, і за навмисні викривлення.

Депозитний ризик – ймовірність виникнення втрат в результаті неповернення банківськими установами депозитних внесків підприємства. Цей ризик виникає відносно рідко і пов’язаний, як правило, з неправильною оцінкою і невдалим вибором банку для здійснення депозитних операцій підприємства. Слід зазначити, що депозитний ризик характерний як для економіки, що розвивається, так і для розвиненої ринкової економіки.

Валютний ризик – ризик отримання збитків в результаті несприятливих короткострокових або довгострокових коливань курсів валют на міжнародних фінансових ринках. Валютний ризик включає в себе декілька основних підвидів:

трансляційний ризик;

операційний ризик;

економічний ризик (прямий та непрямий).

Трансляційний валютний ризик виникає при консолідації рахунків іноземних дочірніх компаній з фінансовими звітами головних компаній багатонаціональних корпорацій. Цей ризик має бухгалтерську природу і обумовлений необхідністю обліку активів і пасивів підприємства в різній іноземній валюті.

Економічний валютний ризик – це ймовірність зменшення виручки або можливості отримання прибутку у зв’язку зі зміною валютних курсів. Цей вид валютного ризику для підприємства полягає в тому, що вартість її активів і пасивів може збільшуватися або зменшуватися через майбутні зміни валютного ризику.

Економічний валютний ризик має довготривалий характер і пов’язаний з тим, що підприємство здійснює витрати в одній валюті, а отримує доходи в іншій. В результаті будь-якої зміни валютних курсів може змінюватись фінансовий стан підприємства.

Існує два підвиди економічного валютного ризику:

прямий економічний ризик – зменшення прибутку по майбутніх операціях;

непрямий економічний ризик – втрата визначеної частини цінової конкуренції в порівнянні з іноземними виробниками. Цей вид ризику особливо шкідливий для підприємств, що представляють країни зі слабо розвинутою економікою.

Наступний вид фінансових ризиків – процентний ризик. Цей вид ризику виникає через непередбачені зміни як депозитної, так і кредитної процентної ставки на фінансовому ринку. Процентний ризик призводить до зміни витрат на виплату відсотків або доходів за інвестиціями і означає зміни ставки доходності на власний і інвестований капітал в порівнянні з очікуваними ставками доходності.

Причиною виникнення процентного ризику є зміна кон’юнктури фінансового ринку підприємств під впливом зовнішнього підприємницького середовища, збільшення або зменшення пропозиції вільних грошових ресурсів, державне регулювання економіки та інші фактори.

В першу чергу, з процентним ризиком зустрічаються банки та інвестиційні компанії. Проте даний ризик притаманний й підприємствам, які використовують для фінансування своєї діяльності банківські кредити, а також інвестують тимчасово вільні грошові кошти в активи, які приносять доходи у вигляді відсотків (державні цінні папери, облігації підприємств, депозитні сертифікати).

Значний обсяг позик і капіталовкладень підприємства здійснюють на умовах плаваючої процентної ставки. В цьому випадку відсотки, що належать до сплати або отримання протягом дії договору, періодично переглядаються і приводяться у відповідність до поточної ринкової ставки.

Окремо розглядають бізнес-ризик. Бізнес-ризик – один з видів фінансових ризиків, характерних, в першу чергу, для акціонерних товариств. Він полягає у неможливості акціонерного товариства підтримати дохідність акцію на постійному рівні. Бізнес-ризик виникає, як правило, тоді, коли виробничо-господарська діяльність підприємства є менш успішною, порівняно з тією, що була запланована.

За можливостями страхування фінансові ризики поділяються на ті, що підлягають і ті, що не підлягають страхуванню. Ризик, що страхується, – це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких здійснюється страхування. Таке страхування має дві форми: самострахування або зовнішнє. Самострахування передбачає створення відповідного запасного фонду на підприємстві. Зовнішнє страхування фінансових ризиків передбачає наявність зобов’язань страховика за страховими виплатами в розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів та можливо й додаткових витрат, викликаних наступними подіями:

зупинка виробництва або зменшення обсягів випуску в результаті визначених подій;

банкрутство;

непередбачені витрати;

невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань контрагентом застрахованої особи, який є кредитором згідно з угодою;

інші події.

Підприємство може частково чи повністю передати ризик іншим суб’єктам економіки та забезпечити собі безпеку, здійснивши витрати у вигляді страхових внесків.

Існує група фінансових ризиків, які підприємства не страхують, але часто саме ці ризики є потенційними джерелами додаткового прибутку господарюючого суб’єкта. Втрати в результаті реалізації ризику, що не підлягає страхуванню, відшкодовуються тільки за рахунок власних коштів підприємства.
Розділ 3 Ефективність комерційного кредитування напрямків розвитку фінансово-господарської діяльності підприємства.
3.1. Заходи спрямовані на комерційне кредитування

Одним із джерел формування позичкового капіталу підприємства є комерційні кредити. Комерційний кредит - це форма кредиту, яка характеризує відносини позики між двома суб'єктами господарської діяльності, що виникають в результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства.

До основних різновидів комерційних кредитів відносять:

• 
  товарні кредити;
  
• 
  одержані аванси.
  

Відносини товарного кредиту регулюються договором купівлі-продажу, у якому передбачена поставка товарів із відстроченням платежу. У вітчизняній практиці поширеними є договори, якими передбачено розрахунок за поставлену продукцію по мірі її реалізації. Нереалізована продукція повертається постачальнику. Товарні кредити можуть надаватися з оформленням векселя чи без нього.

Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції та прив’язки окремих, перспективних клієнтів до постачальника. Зрозуміло, що за інших рівних умов, клієнти будуть робити закупки товарів у тих постачальників, які пропонують більш вигідні умови розрахунків, зокрема, надають товарні кредити чи знижки. Відповідні відстрочки платежів надаються, як правило, постійним клієнтам. Якщо відносини товарного кредитування є стабільними, то такого роду короткострокові кредити набувають довгострокового характеру.

Важливим питанням, пов’язаним із комерційним кредитуванням є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

• 
  рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;
  
• 
  періоду, протягом якого надаються знижки;
  
• 
  періоду відстрочення платежів.
  

де:

s - період дії знижки (днів);

z - тривалість відстрочки платежу (днів).

Зрозуміло, що чим більшою є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов, чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.

На практиці досить часто використовують ще один алгоритм розрахунку ставки відсотка за користування товарним кредитом, який, на думку багатьох фінансистів дає можливість більш точного визначення вартості залучення товарного кредиту:

Товарний кредит доцільно використовувати в тому випадку, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на аналогічний період.

Передбачений контрактом строк оплати відвантажених товарів складає 45 днів з моменту їх надходження на склад клієнта. При здійсненні розрахунків протягом перших п’ятнадцяти днів, після надходження товару сконто (знижка) до базової ціни складає 3%. Розрахуємо ефективну ставку відсотка за товарним кредитом, а також доцільність його використання, якщо ставка за аналогічним банківським кредитом складає 40% річних.

-якщо підприємство здійснює розрахунки за базовою ціною, з відстрочкою платежу в 45 днів, то це означає, що воно втратило можливість отримати знижку у розмірі 3% базової ціни; підставивши відповідні значення у формулу 6.3. знайдемо ефективну ставку відсотка за користування кредитом: 36% річних ( ); більш точний показник отримаємо скориставшись формулою 6.4.: 37%.

-якщо оплата здійснюється протягом перших 15-ти днів, то підприємство отримує відповідну знижку, отже, плата за користування товарним кредитом протягом цього періоду складає нуль.

Можна зробити висновок, що для підприємства вигіднішим є використання товарного кредиту, порівняно з банківським. Однак, з точки зору зниження затрат, для підприємства оптимальним буде розрахунок в кінці строку, протягом якого діє знижка.

Порівнюючи ефективність використання банківського та товарного кредиту слід проаналізувати всі переваги та недоліки залучення останнього.

До основних переваг товарного кредиту можна віднести:

• 
  відносна швидкість та технічна зручність отримання;
  
• 
  кредитори здебільшого не вимагають додаткового кредитного забезпечення, окрім застереження щодо заборони застави майна під інші кредити;
  
• 
  вимоги до кредитоспроможності позичальника є нижчими, ніж при банківському кредитуванні (кредитори, як правило, не здійснюють оцінку кредитоспроможності позичальника);
  
• 
  порівняно легший процес узгодження пролонгації кредиту.
  

• 
  процентна ставка, як правило, перевищує вартість банківського кредиту;
  
• 
  небезпека високої залежності від постачальників;
  
• 
  застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення товарних кредитів, звужує кредитні рамки позичальника;
  
• 
  знижується контроль за ефективністю використання позичкового капіталу.
  

Важливим елементом позичкового капіталу підприємства є одержані аванси від клієнтів. Мова йде про одержані аванси під поставку матеріальних цінностей або під виконання робіт, а також суми попередньої оплати покупцями і замовниками рахунків постачальника за продукцію і виконані роботи. Аванси можуть бути як коротко-, так і довгостроковими.

Оцінка вартості залучення короткострокових авансів здійснюється за тією ж методологією, що і товарних кредитів. Одним із чинників виникнення поточної заборгованості за авансами одержаними є уникнення ризику неплатежів за поставлені товари.

Довгострокові аванси як джерело формування позичкового капіталу використовуються при виконанні крупних замовлень, зокрема в будівництві, суднобудуванні, великому верстатобудуванні та в деяких інших галузях.

Аванси від замовників відіграють такі функції:

• 
  функція фінансування та підтримання ліквідності позичальника;
  
• 
  функція перевірки платоспроможності замовника;
  
• 
  функція гарантії, що замовник викупить замовлення при його готовності.
  

Строки, на які одержуються аванси залежать від стандартних умов оплати замовлень у тій чи іншій галузі, строків виконання замовлення та від результатів переговорів між замовником та виконавцем. Частина суми контракту може бути сплачена одразу після його укладення, частина - після виконання певного (проміжного) етапу замовлення, а решта - після підписання акту приймання-здачі.

Як правило на кредит у формі авансів проценти не нараховуються. Однак, в теорії і практиці можна зустріти різні методи оцінки вартості залучення цього виду позичкового капіталу. За одним із методів, вартість капіталу визначається як різниця між ціною виконання замовлення за відсутності авансових платежів та ціною цього ж замовлення із здійсненням таких платежів. За іншим методом, ставка відсотка за користування авансом визначається на основі інструментарію розрахунку вартості грошей у часі з використанням в якості ставки дисконтування (чи нарощування) середньої процентної ставки на кредитному ринку.

Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті можуть регулювати свої господарчі відносини та створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається. Вексель допомагає вирішити проблему нестачі обігових коштів та високої вартості кредитних ресурсів. Векселі можуть бути як коротко-, так і довгостроковими.

Погашення комерційного кредиту, оформленого з допомогою векселя може здійснюватися шляхом:

• 
  сплати боржником за векселем;
  
• 
  передачі (індосаменту) векселя іншій юридичній особі ( крім банків та інших кредитних установ);
  
• 
  врахування векселя - придбання векселя банком до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом (переоформлення комерційного кредиту на банківський).