1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Атеїзм
| Натуралістичний гуманізм. За своєю суттю близький до еволюційного. Його прихильники вважають, що розум людини є результатом її психофізіологічного розвитку і еволюційного прогресу. Основні завдання натуралістичного гуманізму — служіння людству в єдиний раз даному житті, заперечення усіх видів надприродного на підставі того, що розум, наука і демократія поціновуються як сили, які приводять людину до щасливого життя та вирішення усіх її проблем.
Ідейна неоднорідність складу гуманістичних організацій не дає їм змоги ефективно використати наявні можливості. Тому вони все частіше об'єднуються під егідою різних комітетів. Найвпливовіший серед них — Комітет з наукових досліджень паранормальних явищ, заснований Петером Куртцом у 1976 р. На сьогодні він налічує до ста організацій. До нього належать відомі філософи, соціологи та психологи. Видається журнал «Скептичні дослідження». Відомим є і Комітет із секулярного гуманізму, який став основою для створення у 1984 р. міжнародної Академії гуманізму. Її завдання — дослідження походження та історії релігії, всебічний аналіз гуманістичної, етичної думки минулого, захист і пропаганда наукових теорій, вирішення актуальних проблем людства. Аналіз гуманістичних рухів засвідчує, що сучасному вільнодумству властиве прагнення не стільки заперечувати релігію, скільки відроджувати релігійність у нових формах і модифікаціях або трансформувати її в гуманістичне вчення. Атеїзм як форма вільнодумстваЯк елемент духовної культури атеїзм є таким же давнім, як і релігія. Своїми витоками він сягає родового суспільства. Атеїзм (гр. а —не і teos — Бог) — форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного. Найвиразніших виявів атеїзм набув, починаючи з епохи Просвітництва. Цей радикальний напрям вільнодумства пов'язаний передусім із іменами французьких філософів П'єра Бейля (1647—1706), Франсуа-Марі Вольтера (1694—1778), які критикували догми католицизму, інквізицію та єзуїтів. Найдовершенішу атеїстичну форму вільнодумство мало у творчості французьких матеріалістів Жана Ламетрі (1709—1751), Дені Дідро (1713—1784), Клода Гельвеція (1715—1771), Поля Гольбаха (1723—1789), які не лише критикували ортодоксальні форми релігії, а й вдавалися до її повного заперечення шляхом відкидання ідеї Бога. Їх справа отримала своє продовження у творчості німецького матеріаліста Людвіга Фейєрбаха (1804—1872). На відміну від своїх попередників, таємницю релігій Фейєрбах намагався розкрити не шляхом аналізу суспільного середовища, а шляхом вивчення природи самої людини. Однак, заперечуючи наявні релігії, зокрема християнство, Фейєрбах висунув ідею створення нової релігії, в основу якої поклав обожнення людських стосунків, почуттів у контексті принципу «людина людині — Бог». Форми вчення про релігію як фантастичне відображення тих зовнішніх сил, які панують над людиною, атеїзм набув у творчості К. Маркса і Ф. Енгельса. Вони намагалися показати роль матеріальних чинників в існуванні релігії, описати їх соціальні функції. Підкреслювали, що релігія є однією з форм ідеології, яку використовують для зміцнення свого становища панівні класи. Звідси і висновок про можливість практичного вирішення проблеми існування релігії — шляхом пролетарської революції. Основоположні ідеї марксистського атеїзму викладено у праці Маркса «До критики гегелівської філософії права. Вступ». Практично реалізувати їх прагнув російський політичний, державний діяч, один із ідеологів Жовтневої революції 1917 р. Володимир Ленін (1870—1924). Це призвело до спотворення самої суті атеїзму. У житті кількох поколінь радянських людей він перетворився на квазірелігію. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|