1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Вільнодумство
ЛітератураАбу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. — Львів, 1995. Васильєв П. История религии Востока. — М., 1999. Ислам: происхождение, история, современность. — М., 1984. Ислам: Энциклопедический словарь. — М., 1991. Ісламська культура. — К., 1997. Еремеев Д. Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. — М., 1990. Максуд Р. Ислам.— М., 1998. Маляк С. Ислам: Введение и подход. — Минск, 1996. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997. Плешов О. В. Ислам и демократия. — М., 1996. Резван Е. А. Коран и его толкование: тексты, переводы, комментарии. — СПб., 2000. Хаэрат М. Философия исламских учений. — М., 1991. Ханиф С. Что должен знать каждый об исламе и мусульманах. — К., 1995. Холл М. Адепты: Эзотерическая традиция Востока. — М., 1998. Хаттаб X. Справочник мусульманской женщины. — К., 2000. Хомейни P. M. Религиозное и политическое завещание. — М., 1999. Шейх Ахмед Тамим. Истинный путь (основные сведения по исламу). — К., 1994. Фрилинг Р. Христианство и ислам: Духовные борения человечества на пути самопознания. — М., 1997. ВільнодумствоРелігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним, аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така форма духовної культури, як вільнодумство. Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань. Вільнодумство відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи. Не було б його, не було б і розвитку релігії, людство не мало б того в своєму прогресі, що засвідчує силу, велич розуму і дії. Згідно з Біблією Бог, створивши людину за своїм образом і подобою, надав їй здатність оцінювати вільно, адже саме так діяв він під час творення світу. Тому ігнорувати вільнодумство як важливий здобуток у розвитку людського духу не можна. Вільне мислення, вільна думка, вільнодумство — це у першу чергу самостійний пошук істини. Тому поняття «вільнодумство» не тотожне поняттю «антирелігійна думка», хоч і не позбавлене повністю критичного аспекту. Бо ж «критикувати», «боротися», «заперечувати релігію» ще не означає беззастережно «вільно думати». Звісно, що вільнодумство у будь-якій духовній сфері так чи інакше пов'язано з релігією. Але такий зв'язок не може мати і ніколи не мав суто антирелігійного спрямування. Уперше термін «вільнодумство» вжив англійський філософ Джон Локк (1632—1704) у 1697 р. Щоправда, ще Б. Спіноза проголосив право розуму на вільне мислення, заявивши, що кожна людина народжується вільною, а тому мусить і вільно думати. Все ж першим наповнив змістом цей термін англійський філософ Ентоні Коллінз (1676— 1729) у праці «Філософське дослідження людської свободи» (1713). Він розглядав вільнодумство як застосування розуму у пізнанні значення будь-якого положення, в контексті доказів «за» і «проти» відповідно до їх уявної сили чи слабкості. Неможливо не згадати і французького філософа Рене Декарта (1596—1650). Його заклик до людського розуму «підвестися на власні ноги» в інтерпретації Коллінза набув нового сенсу. Як ідейно-духовна течія вільнодумство супроводжує людське суспільство протягом усієї його історії. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|