А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
СВІДОМІСТЬ – процес відображення дійсності мозком людини, що зумовлює цілеспрямовану її діяльність. СЕГМЕНТ
жүктеу/скачать 0.82 Mb.
|
СВІДОМІСТЬ – процес відображення дійсності мозком людини, що зумовлює цілеспрямовану її діяльність. СЕГМЕНТ – одна з однорідних ділянок, з яких складаються деякі органи, частини тіла. С. аксона початковий – аксонний горбик і немієлінова ділянка аксона біля тіла нервової клітини, які є місцем виникнення потенціалу дії; с. ЕКГ – відрізок ЕКГ, що знаходиться на ізоелектричній лінії. СЕДИМЕНТАЦІЯ – процес осідання диспергованих часточок або розчинених молекул під впливом сил гравітації чи відцентрової сили. СЕЙСМОАКТОГРАМА – запис рухової активності за допомогою сейсмодатчика, розміщеного на рухомій платформі. СЕЙСМОКАРДІОГРАМА – метод реєстрації коливань грудної клітки, обумовлений роботою серця. СЕКРЕТИ – речовини, що виробляються і виділяються залозами внутрішньої та зовнішньої секреції або окремими клітинами (ферменти, гормони тощо). СЕКРЕТИН – гормон, що продукується слизовою оболонкою тонкої кишки і посилює секрецію підшлункової залози. СЕКРЕЦІЯ – процес утворення і виділення залозами або окремими клітинами секретів. С. внутрішня – виділення секрету у внутрішнє середовище організму (кров, лімфу); с. зовнішня – с. з виділенням секрету на поверхню шкіри, слизової оболонки або в порожнину травного каналу. СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – підвищення чутливості організму чи окремих органів до впливу певних алергенів. СЕНСИТИЗАЦІЯ – посилення чутливості внаслідок адаптації або утворення оптимальних умов для сприйняття конкретних подразників. СИГНАЛИ КІНЕСТЕТИЧНІ – с., які надходять від пропріорецепторів (рецепторів м'язів, суглобів, зв'язок) до ЦНС при рухах окремих частин тіла. СИЛА М'ЯЗІВ – показник скорочувальної здатності м'язів, який вимірюється максимальною кількістю вантажу, піднятого нею, або максимальним зусиллям, що розвивається в умовах ізометричного скорочення. С. м. абсолютна – відношення максимальної с. м. до її фізіологічного (поперечного) перерізу; визначається у г/см2; с. м. максимальна – величина максимального вантажу, який м'яз здатний підняти при максимальному скороченні. СИМПАТЕКТОМІЯ – оперативне видалення симпатичного нерва, вузла або волокна. СИНАПС – спеціалізована зона контакту між нервовими клітинами або між нервовими клітинами та іншими збудливими утвореннями, що забезпечує передачу нервових імпульсів із збереженням їхнього інформаційного значення. Термін ввів Ч. Шеррінгтон. С. аксо-аксональний – міжнейронний с. між двома аксонами; с. аксодендритний – с. між аксоном одного нейтрона та дендритом іншого; с. аксосоматичний – с. між аксоном та тілом (сомою) нейрона; с. гальмівний – 1) с. на постсинаптичній мембрані, де виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, а збудження, яке дійшло до синапсу, далі не поширюється; 2) збуджувальний аксо-аксональний синапс, який викликає пресинаптичне гальмування; с. детонаторний – с., розміщений ближче до тіла нейрона або великих стовбурів дендритів; передача імпульсів здійснюється дуже швидко; с. електричний – с., в якому збудження передається електричним шляхом за рахунок місцевих струмів; с. збуджувальний – с., який збуджує постсинаптичну мембрану і забезпечує поширення збудження; с. міжнейронний – назва синапсів у ЦНС; с. нейросекреторний – с. між нервом і залозою; с. нервово-м'язовий – с. між нервовим закінченням та м'язом. с. хімічний – с., збудження в якому передається за допомогою медіатору; с. холінергічний – с., медіатором якого є ацетилхолін. СИНАПТИЧНА ЗАТРИМКА – інтервал часу між надходженням імпульсу до пресинаптичного закінчення та початком постсинаптичної відповіді. СЕНСОРНА ІНФОРМАЦІЯ – інформація, яку одержує організм за допомогою органів чуття. СЕПТАЛЬНИЙ – який стосується перетинки (септума). С-на ділянка – утворення головного мозку, яке входить до складу лімбічної системи, бере участь в організації різних видів мотиваційно-емоційної, харчової та питної поведінки, а також у процесі навчання; с-не коло – включає двобічні зв'язки ядер перетинки з гіпокампом, мигдалеподібним тілом та гіпоталамусом, забезпечує зв'язок палеокортексу з сітчастим утворенням стовбура мозку. СЕРЕДОВИЩЕ – сукупність умов, у яких існує організм. С. внутрішнє – кров, лімфа, міжклітинна та інші рідини організму, за допомогою яких відбувається обмін речовин, координуються фізіологічні процеси, підтримується гомеостаз; с. зовнішнє – сукупність зовнішніх умов існування організмів. СЕРОТОНІН – біологічно активна речовина, яка міститься в усіх тканинах ссавців, медіатор ЦНС, впливає на тонус судин, бере участь у регуляції функцій ЦНС, травної, видільної й ендокринної систем тощо. СЕРЦЕ – порожнинний фіброзно-м'язовий орган, функціонує як насос, забезпечує рух крові у системі кровообігу. СЕЧА – біологічна рідина, яка виробляється нирками та виводиться з організму системою сечових шляхів, служить для виділення кінцевих продуктів обміну речовин (шлаків), надмірної кількості води, солей, а також токсичних речовин. С. вторинна – с., яка утворюється з первинної сечі після реабсорбції води та ряду розчинених у ній речовин в канальцях нирок; с. залишкова – с., що залишається в сечовому міхурі після сечовипускання; с. первинна – с., яка утворюється шляхом ультрафільтрації плазми крові у ниркових клубочках. СЕЧОВИДІЛЕННЯ – виділення сечі з організму. СЕЧОВИПУСКАННЯ – довільний періодично повторюваний рефлекторний акт виділення сечі з організму, відбувається внаслідок скорочення м'язів сечового міхура й розслаблення м'язів (сфінктерів), що містяться в його шийці. СЕЧОУТВОРЕННЯ – процес утворення сечі в нирках шляхом фільтрації, реабсорбції та секреції. СИНДРОМ – сукупність ознак, які характеризують один патологічний процес. С. адаптацій загальний – неспецифічна нейрогуморальна реакція організму на дію неадекватних, надмірних факторів зовнішнього середовища; включає три стадії: тривоги, резистентності та виснаження. Термін ввів Г. Сельє. СИНЕРГІЗМ – спільно координована дія будь-яких органів або систем. СИНЕРГІСТИ – органи або фізіологічно активні речовини, що діють в одному напрямку. СИНКІНЕЗІЯ – мимовільні м'язові скорочення та рухи, які супроводжують активний руховий акт (при ходінні кожному кроку відповідають скорочення або розслаблення м'язів верхнього плечового пояса). СИНОПСІЯ – виникнення відчуття кольору при прослуховуванні певних звуків, частіше – музики; різновид синестезії. СИНТЕЗ – психічний процес об'єднання відображених предметів та явищ в одне ціле, яке разом з аналізом забезпечує формування поняття і мислення. с. подразнень – об'єднання і узагальнення збуджень, що виникають у різних ділянках кори мозку. СИНУС КАРОТИДНИЙ – розширення внутрішньої сонної артерії поблизу біфуркації спільної сонної артерії, місце скупчення механо– і хеморецепторів. СИНХРОНІЗАЦІЯ – прив'язання двох або кількох періодично змінних явищ або процесів до синхронізму. С. електричної активності – відображення в ЕЕГ періодичності різних процесів у ЦНС; СИНЦИТІЙ – сітчаста структура, яка складається з клітин, що контактують між собою цитоплазматичними відростками. СИРОВАТКА КРОВІ – плазма крові без фібриногену або рідинна частина крові без згустка. СИСТЕМА – сукупність тканин та органів, пов'язаних загальною функцією. С. адаптивна – с., яка автоматично змінює алгоритми свого функціонування для досягнення оптимального стану після зміни зовнішніх умов; с. антиноцицептивна – с. нейронів середнього, довгастого та спинного мозку, що гальмують біль; с. атріовентрикулярна – частина провідної системи серця, яка складається з передсердно-шлуночкового вузла, пучка та його розгалужень; с. біологічна – сукупність функціонально сполучених елементів, що утворюють цілісний біологічний об'єкт; с. виділення – с. органів, які виводять з організму залишки води, кінцевих продуктів обміну, солей, отруйних речовин; с. гамма-еферентна – с. із зворотним зв'язком, утворена первинними аферентними веретенами, альфа- і гамма-мотонейронами; с. гіпоталамо-гіпофізарна – с., яка включає гіпоталамус і гіпофіз, що бере участь у регуляції функції щитовидної залози, статевих залоз, процесів розвитку та росту організму; с. депресорна – сукупність фізіологічних механізмів, які знижують підвищений артеріальний тиск, підтримуючи тим самим його оптимальний рівень; с. дихальна – сукупність органів, які забезпечують газообмін між вдихуваним повітрям та кров'ю, а також очищення від пилу, зволоження і зігрівання вдихуваного повітря; с. екстрапірамідна – сукупність утворень головного мозку, які беруть участь в організації рухів, визначенні м'язового тонусу, формуванні пози; сюди входять деякі кортикальні структури (промоторна ділянка, поясна звивина тощо), смугасте тіло, чорна субстанція, червоне ядро, вестибулярні ядра, мозочок. с. ендокринна – с. залоз внутрішньої секреції, що виробляє специфічні біологічно активні речовини (гормони) і бере участь у регуляції функцій різних систем, органів та метаболічних процесів; с. е. дифузна – с., яка складається з секреторних клітин, що містяться в різних тканинах і органах, виробляє різні гормоноподібні речовини; с. життєзабезпечення – комплекс засобів, які забезпечують необхідну життєдіяльність організму в умовах повної ізоляції; с. згортання крові – сукупність речовин у крові, які забезпечують її згортання та ретракцію; с. імунна – с., що "впізнає", переробляє та усуває чужорідні антигени; с. крові – сукупність периферичної крові, кровотворних та кроворуйнівних органів і апарату їх регуляції; с. к. білкова – с., представлена білками плазми крові, які через свою амфотерність залежно від реакції середовища діють як основа або як кислота; с. к. буферна – с., яка надає крові здатності утримувати сталість активної реакції; с. к. б. гемоглобінова – с., що складається з відновленого гемоглобіну, який виступає як слабка кислота, та оксигемоглобіну, що виступає як нейтральна сіль; с. к. б. карбонатна – с., до складу якої входять вугільна кислота та натрію або калію гідрокарбонат; с. к. б. фосфатна – с., до складу якої входять кисла натрієва сіль фосфорної кислоти і основи фосфорної кислоти; с. к. фібринолітична – сукупність речовин, які містяться в крові і забезпечують розчинення фібрину, запобігаючи утворенню або сприяючи розчиненню згустків крові, тромбів; с. кровеносна – с., що забезпечує транспорт крові і речовин, які в ній містяться; складається з серця та кровоносних судин; с. лімбічна – структури давньої кори, а також деякі підкіркові структури (напр., мигдалеподібний комплекс, ділянка перетинки тощо), які беруть участь у регуляції вегетативних функцій, емоційної й інстинктивної поведінки, зміни фаз сну та неспання; с. лімфатична – с. лімфатичних судин і вузлів, яка здійснює всмоктування з тканин води та колоїдних речовин і сприяє переміщенню лімфи до кровоносного русла; с. мононуклеарних фагоцитів – с. всіх мононуклеарних клітин, здатних до фагоцитозу (остеобласти, моноцити, макрофаги сполучної тканини, макрофаги печінки і селезінки, макрофаги червоного кісткового мозку, макрофаги легенів, мікрогліоцити); с. м'язова – с., яка складається із скелетних м'язів та їхнього допоміжного апарату, сприяє активності рухів тіла або окремих його частин; с. нервова – сукупність структур, що здійснюють взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем; с. н. вегетативна – с. н., що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних та лімфатичних судин, непосмугованої та частково посмугованої мускулатури; с. н. метасимпатична – частина вегетативної н. с., автономна, розміщена у стінках внутрішніх органів, забезпечує саморегуляцію органу; с. н. парасимпатична – частина вегетативної н. с., що забезпечує підтримку гомеостазу в стані спокою і його відновлення після напружених ситуацій – система трофотропної регуляції; с. н. периферична – умовно виділена позамозкова частина н. с., яка разом з ЦНС регулює рухи, відчуття, трофіку у вегетативній та соматичній сферах організму; с. н. симпатична – відділ вегетативної с. н., що забезпечує мобілізацію ресурсів організму для його пристосування і діяльності в напружених (екстремальних) ситуаціях – система ерготропної регуляції; с. н. соматична – н. с., яка сприймає зовнішні подразники й організовує рухові реакції, які здійснюються скелетною мускулатурою. с. н. центральна – частина с. н., до якої входить головний та спинний мозок; основні функції: сприйняття, перероблення, передача і збереження інформації про зовнішнє середовище і зміни в організмі, регуляція діяльності всіх його систем і забезпечення взаємодії між органами та цілісності організму; с. оптична ока – с., яка складається з оптичних частин ока (рогівки, кришталика, склистого тіла) і забезпечує формування зображення на сітківці; с. пірамідна – с., яка складається з проекційних еферентних шляхів від кори півкуль до рухових ядер черепних нервів і мотонейронів спинного мозку, бере участь у виконанні довільних рухів; с. провідна серця – сукупність вузлів, пучків та волокон атипової ембріональної м'язової тканини, які мають здатність генерувати та проводити збудження у всіх відділах серця; с. пропердинова – с., яка складається з пропердину, комплементу, магнію та кальцію, що містяться у крові, бере участь у неспецифічному захисті організму; с. протидії згортанню крові – сукупність речовин, що містяться у крові і протидіють її згортанню і ретракції; с. ренін-ангіотензин-альдостеронова – сукупність біологічно активних речовин, які беруть участь у регуляції водно-електролітного обміну й артеріального тиску: ангіотензини та альдостерон; с. ретикулярна активуюча – с., яка складається з сітчастого утворення довгастого та середнього мозку, що активізує кору півкуль великого мозку, яка виявляється у вигляді реакції десинхронізації; с. сенсорна – с., до якої входить аферентна система й органи чуття; забезпечує перетворення енергії подразнення на енергію нервових імпульсів та їх проведення до ЦНС; с. серцево-судинна – с., яка об'єднує серце, кровоносну та лімфатичну системи; с. сечостатева – сукупність сечових та статевих органів, з яких сечові органи забезпечують водно-електролітний баланс; статеві жіночі – дозрівання яйцеклітини, розвиток зародка та народження плода; чоловічі – розвиток та виведення сперматозоонів; с. симпатоадреналова – одна з систем регуляції гомеостазу, складається з симпатичної нервової системи, хромафінних клітин надниркових залоз та пара гангліїв; с. сигнальна – с. умовних зв'язків, асоціацій, що формуються в головному мозку внаслідок дії зовнішніх і внутрішніх подразнень і забезпечують пристосування організму до навколишнього середовища. Термін ввів І. П. Павлов; с. с. друга – властива людині с. умовно-рефлекторних зв'язків, яка формується у вищих відділах ЦНС під впливом мовних сигналів; с. с. перша – с. умовно-рефлекторних зв'язків, що формується в корі півкуль великого мозку тварин та людини під впливом конкретних (безумовних) подразників; с. стріопалідарна – частина екстрапірамідної с., яка включає ядра смугастого тіла з його аферентними та еферентними шляхами; с. травлення – сукупність органів, що забезпечують перероблення й засвоєння поживних речовин організмом; с. функціональна – динамічно створювані одиниці інтеграції цілісного організму, які вибірково об'єднують спеціальні центральні та периферичні утворення, спрямовані на досягнення результатів пристосувальної діяльності. Термін ввів П. К. Анохін; СИСТЕМОГЕНЕЗ – процес вибіркового та прискореного розвитку функціональних систем та їх окремих частин у процесі філо- і онтогенезу. СИСТОЛА – фаза серцевого циклу, яка складається із послідовних скорочень міокарда передсердь та шлуночків. С. електрична – період, протягом якого міокард перебуває у стані збудження, на ЕКГ відзначається інтервалом від початку комплексу QRS до кінця зубця Т; с. електромеханічна – сукупність електричної та механічної с., що триває від початку збудження будь-якого відділу серця до закінчення його скорочення. СИСТОЛІЧНИЙ – стосується скорочень серця. СІАЛОГРАФІЯ – рентгенографія слинної залози після заповнення її протоків контрастною речовиною. СІК – рідина, що виділяється секреторними клітинами. С. дуоденальний – травний с. дванадцятипалої кишки, складається з секрету підшлункової залози, жовчі, соку кишкових крипт та дуоденальних залоз; с. кишковий – продукт залоз слизової оболонки тонкої кишки; с. підшлунковий – секрет підшлункової залози, що виділяється у дванадцятипалу кишку, містить протеолітичні, ліполітичні та амілолітичні ферменти; реакція – основна (лужна); с. шлунковий – продукт діяльності шлункових залоз, який містить протеолітичні та ліполітичні ферменти, слиз, хлористоводневу кислоту; реакція – кисла; с. ш. апетитний – с. ш., який виділяється під час мимовільної реакції на зовнішні подразники (їжу, її запах тощо); с. ш. натуральний – с., який отримують методом уявного годування у собак; СІМ'ЯНИКИ – статеві залози чоловічої особини, основною функцією яких є продукція сперматозоонів. СІТКА НЕЙРОННА – група взаємодіючих нейронів. СІТКІВКА – світлочутлива внутрішня оболонка очного яблука, периферична частина зорового аналізатора, що перетворює світлове подразнення на нервове збудження і здійснює первинну обробку зорового сигналу. СКАНУВАННЯ – кероване просторове переміщення пучка випромінювання з метою послідовного вивчення різних ділянок об'єкта. СКЛЕПІННЯ МОЗКУ – елемент лімбічної системи, відіграє роль у формуванні цілеспрямованої поведінки, вибірково модулює та коригує рівень емоційної активності і мотиваційних збуджень організму. СКОРОЧЕННЯ М'ЯЗІВ – зміна довжини або напруження м'язових волокон. С. м. ексцентричне – с., що супроводжується подовженням м'яза; с. м. ізометричне – с., при якому довжина м'язових волокон залишається незмінною, а напруження збільшується; с. м. ізотонічне – с., при якому довжина м'язових волокон зменшується, а їх напруження практично не змінюється; с. м. концентричне – ізотонічне с. в цілому організму; с. м. максимальне – с., при якому одночасно скорочується максимально можлива кількість м'язових волокон; с. м. поодиноке – с. м. у відповідь на одне подразнення або на один нервовий імпульс; с. м. порогове – с. м. на подразнення порогової сили; с. м. тонічне – тривале с. м'язів неритмічної природи, невелике за силою та затратою енергії, практично не викликає втоми м'язів; с. м. фазне – с., яке полягає у відносно швидкому скороченні та розслабленні м'язів. СЛИНА – секрет слинних залоз, що містить фермент альфа-амілазу, муцин, лізоцим та інші органічні речовини. СЛИНОУТВОРЕННЯ – процес утворення слини в слинних залозах, який регулюється вегетативною нервовою системою. СЛУХ – здатність організму сприймати звукові подразнення й трансформувати їх у специфічні відчуття. С. бінауральний – сприйняття звукових подразнень обома вухами; забезпечує здатність визначати напрямок на джерело звуку; с. моноауральний – сприйняття звукових подразнень одним вухом. СЛЬОЗИ – секрет слізних залоз; має бактерицидні властивості, зволожує передню поверхню ока і бере участь у живленні рогівки. СМАК – відчуття, яке виникає під впливом хімічних речовин на рецепторний апарат порожнини рота. СМЕРТЬ – неминуча кінцева стадія індивідуального існування будь-якої живої системи. С. біологічна – необоротне припинення життєдіяльності організму; с. клінічна – термінальний стан, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання і триває до настання необоротних змін у вищих відділах ЦНС (біологічної смерті); с. насильна – с., що настає внаслідок впливу на організм механічних, фізичних або хімічних факторів; с. природна (смерть фізіологічна) – с. внаслідок природної вікової еволюції організму та поступового припинення функціонування його тканин, органів і систем. СНОВИДІННЯ – суб'єктивні образні уявлення, які періодично виникають та сприймаються за реальність під час сну. СОМА – 1) тіло, тулуб; 2) сукупність усіх клітин організму, за винятком репродуктивних клітин. Термін ввів А. Вейсман. СОМАТОСТАТИН – гормон, який виробляється Д-клітинами травного каналу, а також ЦНС; гальмує секрецію соматотропіну, гормонів травного каналу тощо. СОМАТОТОПІЯ – принцип локальної проекції ділянки тіла на певні центральні структури мозку, перш за все на кору півкуль великого мозку. СОМНАМБУЛІЗМ – ходіння під час глибокого повільного сну при збереженні координації рухів і наявності амнезії; спостерігається, напр., при епілепсії. СОН – життєво необхідний функціональний стан, що настає періодично, характеризується вимиканням свідомості і зниженням здатності ЦНС відповідати на зовнішні подразнення. С. повільнохвильовий – фаза фізіологічного сну, яка характеризується переважанням в ЕЕГ повільних хвиль (дельта-ритм) і веретеноподібних серій швидких коливань (сонних веретен), уповільненням частоти дихальних рухів, зниженням тиску крові та іншими вегетативними змінами; с. умовно-рефлекторний – с., викликаний за механізмом умовного рефлексу; с. швидкохвильовий – фаза фізіологічного с., яка характеризується низьковольтною швидкою активністю ЕЕГ, зниженням тонусу м'язів та швидкими рухами очних яблук, становить 20-25 % загальної тривалості сну. СПАЗМ – мимовільне тонічне скорочення посмугованих або непосмугованих м'язів. СПАЙК – імпульсна високовольтна частина потенціалу дії нейрона або нервового волокна. СПАСТИЧНІСТЬ – підвищення тонусу м'язів, яке характеризується нерівномірністю їх опору в різних фазах пасивних рухів. СПЕРМАТОГЕНЕЗ – процес розвитку чоловічих статевих клітин, який закінчується утворенням сперматозоонів. жүктеу/скачать 0.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|