А. М. Черній Релігієзнавство Посібник


Середньовічне вільнодумство



бет32/49
Дата25.07.2016
өлшемі1.32 Mb.
#220664
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   49

Середньовічне вільнодумство


Вільнодумство в епоху Середньовіччя пов'язують із творчістю Іоана Скотта Еріугени (810—877) — найосвіченішого і найоригінальнішого філософа IX ст., який першим поділив мислителів на ортодоксів і вільнодумців.

Ортодокс (rp. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Його міркування про відношення віри і розуму були авторитетним орієнтиром для всієї епохи. Із переконань Еріугени про гармонію віри і розуму випливало положення про тотожність сутнісних основ релігії й філософії. Адже істина філософії є істина релігії, писав філософ, а істинна релігія є істинна філософія. Еріугена відстоював право розуму на пізнання божественної сутності, стверджуючи, що людина може наблизитися до розуміння Бога шляхом пізнання самої себе і навколишньої природи, оскільки Бог творить предметний світ.

Пізніше ці ідеї захищав інший представник європейського вільнодумства — П'єр Абеляр (1079—1142). Його девізом була теза — «Вірити треба лише такій істині, яка стала зрозумілою для розуму».

Абеляр не був прибічником атеїзму і не робив чогось, що йшло б супроти релігійної віри. Навпаки, його творча діяльність була спрямована на її зміцнення. Він вважав, що віра тільки тоді має цінність, коли людина завдяки розуму буде шукати істину власними силами, а не йтиме сліпо і бездумно шляхами, второваними церковною догматикою. Не тому, зазначав він, треба вірити, що так сказав Бог, а тому, що в необхідності цього святого дійства переконався сам, завдяки аргументам власного розуму. Абеляр гадав, що початком будь-якого пізнання мусить бути сумнів і допитливість, оскільки навіть самі пророки і апостоли не уникли зовсім помилок.

Раціоналістична тенденція у вільнодумстві значно зміцніла в XIII ст. — з нагромадженням наукових знань і розвитком філософських.

Раціоналізм (лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, прибічники якого визнаюь розум основою пізнання і поведінки людей.

Найяскравішим представником раціоналізму того часу був англійський філософ Роджер Бекон (приблизно 1214— 1294). Крім світоглядних проблем, він займався математикою, мовознавством, виконував фізичні й хімічні досліди. Філософ уперше висловив думку про побудову телескопа та мікроскопа, винайшов окуляри для далекозорих, установив неточність юліанського календаря тощо. Та все ж найпослідовніше вчений працював у філософській сфері, зокрема в гносеології, де концентрував увагу на досліджені природи досвіду. Він прийшов до висновку, що є два засоби пізнання — за допомогою доказів та з досвіду. Доказ приводить до висновку, але не підтверджує і не усуває сумнівів так, щоб дух заспокоївся в спогляданні істини, якщо до істини не приведе шлях досвіду. Адже багато людей, міркував далі Бекон, має докази щодо предмета пізнання. Але оскільки у них немає досвіду, то вони не уникають зла і не набувають добра. Так, скільки б людині, що не бачила вогню, говорить Бекон, не розповідали і не доводили доказами про те, що вогонь пече, запалює речі, вона не заспокоїться, поки сама не покладе руку чи річ, що здатна горіти, у вогонь, щоб на власному досвіді перевірити те, чому повчають докази.

Розвиваючи далі своє вчення, Бекон приходить до висновку про недостатність зовнішнього досвіду для пізнання довкілля. Людина, крім цього, мусить мати набутий за допомогою зовнішніх почуттів внутрішній досвід, який охоплює «внутрішнє прозріння і божественне натхнення».

Перелік імен представників середньовічного вільнодумства буде не повним, якщо не згадати Марсілія Падуанського (приблизно 1280—1342) — італійського вченого, філософа, який в часи інквізиції намагався спростувати право пап на духовне панування над світом. Він показав безпідставність їх посягань на право судити і карати світських осіб. Христос дав своїм учням тільки владу вчити, а не примушувати. Не можна ввести грішника в царство Боже шляхом насилля, зазначав Марсілій, не можна й карати його за гріхи, оскільки ця місія належить тільки Богові й матиме місце тільки в потойбічному житті. Священик має право лише публічно оголошувати милість Бога. Його завдання — духовно-виховна праця, проповіді, виконання таїнств. Тому римський єпископ не може вимагати більшої влади, ніж священик звичайний. Аргументи: апостол Павло теж не мав більшого авторитету порівняно з іншими апостолами. Тільки Христос — глава церкви. Ідеї Марсілія справили великий вплив на духовне життя Європи того часу, а пізніше, у XVI ст., знайшли чимало прихильників серед ідеологів Реформації.

Вільнодумство Середньовіччя не виходило за межі переосмислення окремих релігійних положень, не піддаючи сумніву сутнісні основи релігійних доктрин, що панували офіційно. Свої зусилля воно спрямувало на послаблення тенденції до абсолютної догматизації віри, нехтування людським розумом. Мислителі цього часу пам'ятали застереження Платона: тим, хто не керує власним розумом, загрозливо користуватися молитвами (інквізиція, релігійні війни того періоду історії — яскраве свідчення глибокої істинності переконань великого античного мислителя).

Отже, в епоху Середньовіччя діяльність вільнодумців (а це здебільшого були не світські, а релігійні представники) була спрямована не на підрив основ релігійної віри, а навпаки, на її зміцнення. Засіб такого зміцнення — свідоме осмислення змісту релігійного вчення. Адже сліпе слідування релігійним канонам веде, на їхню думку, до послаблення релігії як духовного чинника і до підриву її основ загалом.


Вільнодумство епохи Відродження та Нового часу


На розвиток вільнодумства епохи Відродження значний вплив мали досягнення природознавців Миколи Коперника (1473—1543), Джордано Бруно (1548—1600) і Галілео Галілея (1564—1642). їхні наукові досягнення відкривали нові горизонти в осягненні таємниць світобудови.

Особливе місце належить польському астроному і мислителю М. Копернику. У своїй праці «Про обертання небесних сфер» він не просто відродив давно забуту геніальну ідею геліоцентризму давньогрецького астронома Арістарха Самоського (III ст. до н. е.). Учений довів її та обґрунтував як наукову істину. Геліоцентрична теорія Коперника спростувала багатовікову геоцентричну традицію Арістотеля—Птолемея та стала відправною точкою розвитку нової астрономії, фізики, зокрема в працях Галілея, Кеплера, Ньютона та ін. Коперник також уперше реалізував принцип «не все бачене — достовірне».

Подальшого розвитку геліоцентрична теорія набула у творчості Дж. Бруно, який першим висловив ідеї про нескінченність природи і безкінечну множинність світів у Всесвіті, їх динамічну єдність і вічність. Виходячи з принципів пантеїзму, Бруно ототожнював рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Визнаючи позитивність релігійного впливу на людей, він заперечував догматичне авторитарне втручання церкви у питання філософії і науки, проблеми суспільних відносин. Майбутнє людства пов'язував із «релігією розуму», яка мусить зайняти місце «релігії прозріння».

Геліоцентрична система Коперника набула нового підтвердження у працях Г. Галілея. Астрономічні відкриття Галілея (нерівність поверхні Місяця, сонячні плями, супутники Юпітера, фази Венери і т. ін.) доводили істинність передбачень давньогрецького філософа Анаксагора (приблизно 500 — 428 до н. е.) про єдність земних і небесних явищ. Геніальний вчений заклав основи класичної механіки, сформулював принцип відносності руху, ідею інерції, закон вільного падіння тіл, запропонував ідею матеріальної субстанції як єдиної незмінної основи природи. Галілей розвинув нову методологію науки, яка базується на експериментах.

Учений вимагав відкинути у наукових питаннях авторитет і у всьому сумніватися. У поглядах на релігію Галілей дотримувався теорії двоїстої істини, згідно з якою і наука, і релігія, кожна окремо, мають право на власну істину. Погляди італійського вченого поділяв його сучасник — англійський мислитель Френсіс Бекон (1561—1626), який закликав ґрунтуватися у дослідженні природи передусім на досвіді та експериментах, звільнятися від хибних уявлень та забобонів, не покладатися довірливо на усталені авторитети. Як єдину тверду основу пізнання поціновував розум і його співвітчизник філософ Томас Гоббс (1588— 1679), що критикував онтологічні докази буття Всевишнього та заперечував вродженість ідеї Бога в людини. У вільнодумстві XVII ст. помітну роль відігравав Б. Спіноза. Продовжуючи традиції пантеїзму, він прагнув до створення цілісної картини світу, базуючись на механіко-математичній методології. В основі філософської системи Спінози лежить тотожність Бога і природи як єдиної, вічної і нескінченної субстанції. Бог не стоїть над природою, він перебуває безпосередньо в ній як її іманентна причина.

Іманентне (лат. immanens — властивий чому небуть) — притаманна якому-небудь предмету, явищу, процесу певна внутрішня властивість (закономірність).

У розумінні Спінози в субстанції зливаються необхідність і свобода. Бог (субстанція) вільний, оскільки все, що він чинить, випливає з його власної необхідності. У природі, а до неї Спіноза включає і людину, панує необхідність. Але людина має і свободу, яка полягає у єдності розуму і волі. Тому і масштаби реальної свободи індивіда визначаються мірою розумного пізнання. Основні вільнодумні ідеї Спіноза виклав у своєму «Богословсько-політичному трактаті».

Більшість вільнодумців цього періоду у процесі переосмислення ролі релігії в життєдіяльності людини виходили за межі традиційних релігійних систем. Вони намагалися не стільки «вдосконалити» існуюче релігійне вчення, як обґрунтувати нове. Прикладом такого прагнення є ідея «природної релігії», що була популярною в XVII— XVIII ст. Основна теза цієї теорії — зусиллями розуму необхідно відновити істинну «природну релігію», «чисту віру». Її прибічники виступали не проти релігії як духовного явища, а проти спроб церкви керувати всім і всіма. Вони аналізували сутність моралі та її зв'язок із релігією, роль і місце суспільства та держави в морально-духовному зростанні людини, обстоюючи свободу індивіда в актуалізації власних духовних потреб.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   49




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет