Апарат верховної ради україни інформаційне управління відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення

ДЛЯ ЧОГО РОЗКОЛЮЮТЬ УКРАЇНУ?

Петро Парипа, Оксана Процюк, «Галичина», 20.06.2012, Івано-Франківська обл.

Дискусії навколо законопроекту Колєсніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» тривають.

«Галичина» запросила на чергове засідання свого дискусійного клубу народного депутата України Ігоря Зварича від Партії регіонів (який проголосував за цей законопроект), народного депутата України Дмитра Шлемка від ВО «Батьківщина», професора, завідувача кафедри слов’янських мов ПНУ ім. В.Стефаника Миколу Лесюка, доктора  історичних наук Сергія Адамовича, який досліджує проблеми соборності  України, та політолога Ігоря Дебенка.

Нашим гостям ми запропонували  тему дискусії «Розкол країни в контексті законопроекту Колесніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики»:

1. Проблеми на мовному грунті в Україні: міфи і реальність.

2. Загрози, які несе в собі законопроект:

- мові як духовній субстанції;

- існуванню держави (зміна її національного характеру);

- посилення конфліктогеннності в українському суспільстві.

3. Що мають робити українці у ситуації, що склалася?

І.Зварич: - Дякую за можливість висловитися. Я сьогодні відкрив один із місцевих  інтернет-сайтів, де написано, що міський голова Івано-Франківська  говорить, що москальська мова не повинна звучати в Україні. Тому  справді є проблема цивілізованого ставлення до носіїв іншої мови.  

Якщо подивитися на законопроект, то лише у трьох його статтях, а  всього він має 32, не йдеться про те, що державна мовна політика  базується на визнанні, на всебічному розвитку української мови як  державної. А ст. 6 «Державна мова» чітко гласить, що державною мовою  є українська і вона обов’язкова для застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої,  судової влади, у міжнародних договорах, навчальному процесі тощо.  Тобто окреслюється, що українська мова як державна є обов’язковою  для застосування у всіх випадках, крім тих, які визначені цим законопроектом.

Про що йдеться? Якщо в судовому процесі є два носії іншої мови, а  суддя готовий і може вести його на цій мові з перекладом чи без перекладу. Ми можемо заборонити цим людям спілкуватися на їхній мові в судовому  процесі. Але, напевно, це не правильно.

Чи, скажімо, якщо ліки довозять  на території, де проживає старше покоління, а їм зневажливо кажуть,  що за двадцять років вони не зуміли вивчити української мови. Все  ж українська і російська мови – дуже різні. Тому якщо буде паралельно  в інструкціях використана інша мова, то що це зашкодить нашому національному  суверенітету?

Ми всі говоримо, що було правильне рішення Конституційного  Суду щодо застосування української мови, то у цьому законі йде абсолютно  точне повторення того, що вирішив КС. Тобто нічого нового у цьому  законопроекті відносно Конституції, рішення КС я не бачу. Мені там  не подобаються закладені норми щодо інформаційного простору. З цього  приводу я вноситиму свої поправки, бо українська мова є частиною  забезпечення конституційного ладу.

Таким чином, повинні бути певні  регулювання щодо мови в інформаційному просторі, а не повна свобода… Більше того, чіткіше потрібно виписати про застосування державної  мови в державних засобах масової інформації.

Щодо конфліктогенності, то я вже розпочинав із заяви керівника великого  міста.

О.Процюк: - Із врахуванням того, що нині у нашому дискусійному клубі не бере  участі Віктор Анушкевичус, я б просила не обговорювати його заяви,  тим більше вони не є предметом нашої дискусії.

І.Зварич: - Я виходжу з того, що всі в Україні – українці, але є українці російського  етнічного походження, болгарського тощо. Таким чином, це є всі українці,  яких ми не можемо цькувати, а їм треба надати можливість почуватися  комфортно за обов’язкового збереження і вивчення української мови  у всіх закладах… Якщо я звертаюся українською мовою до органів державної  влади Криму, то мені мають надати послуги українською мовою. Це також  зазначено у цьому законопроекті. Тобто його насамперед треба читати.

А що стосується русинів і взагалі, то мені здається, що таке  побоювання є певною мірою свідченням того, що ми себе чомусь вважаємо  меншовартісними. Ми збережемо українську мову, ми її утвердимо й  надалі. І цей законопроект дозволяє це робити.

Якщо ви подивитися імплементацію мовної хартії у всіх державах  світу, то, окрім кількох, серед мов які попадають під неї є і російська  і, на жаль, русинська і українська мова, бо так склалося історично.  

Перша хвиля еміграції була русинська, бо ми називали себе русинами  в той період, а потім відбулася вже ідентифікація як українців. Тому  ті держави можуть поступати так, як вони собі забажають, а нам, оскільки  русинська мова є діалектом української, як на мене, це з тла законопроекту  треба забрати. Тобто з моєї точки зору, якщо попрацювати над цим  законопроектом, також над доцільністю, я б напевно тут перевів взагалі  в референдум ний процес. Якщо сільська громада вважає за необхідне  поряд з державною мовою застосовувати іншу мову, яка зручна для неї,  то міряти підсумками референдуму. Будь-яке рішення місцевих рад,  що я теж вноситиму в законопроект підлягає затвердженню законом України  про запровадження іншої мови в користування громади. Якщо ці ключові  речі ввести, то, думаю, що цей закон тільки змінить ситуацію. Бо  ми іноді кабінетно все оцінюємо, не будучи серед людей, не чуючи  їх.

А насправді вони втоптали все, що донині було. А логіка дуже проста – на носі вибори. Рейтинг ПР падає на сході  до нуля. Люди говорять про те, що нічого не виконано. Соціальні ініціативи  влади нічого не дають людям. Треба щось робити. Так і виникло питання  мови, хоча за соціологічними опитуваннями проблема мови знаходиться  аж, як не помиляюся, на десятому місці. Якби це питання не піднімали,  воно б і не виникало…

Це, що було сказано, це преамбула. Головне ті статті, які мають  ввести в дію, - заторкнуть усе, починаючи від дитячого садочка і  закінчуючи школою, ВНЗ, ЗМІ і т.д., тому що рада вищого рівня має  приймати рішення про те, яка буде регіональна мова. От прийме Донецька,  і на всій Донеччині буде російська мова. Судді, всі інші, те що не  правильно цитував Ігор Зварич, мають знати мову меншин, які там живуть,  і вести нею процес. Єдине нині завдання для цих хлопців – розколоти  націю. Економічні і соціальні проблеми її об’єднали, і вже думали,  що вибори вирішать усі наболілі питання. Нині знайшли болюче місце,  і на мові розколюють Україну на Схід і Захід. Якщо на Сході це зрозуміють,  то все стане на свої місця, а якщо ні, то будемо мати так як вчора  на зборах вчителів Росії сказав міністр освіти Д.Табачник – «ми  перестали нав’язувати в школах підручники непотрібною мовою». Ну  не шок? Чому поїхав в Росію виступати перед вчителями? Про рідну  мову каже, що вона непотрібна! Тому це міф, що їх цікавить мова.  Вони використовують інструмент мови для того, щоб залишитися при  владі.

М.Лесюк: - Розколу України у зв’язку з прийняттям цього законопроекту  дуже б хотіли всякі колесніченки і кивалови, але їм це все одно  не вдасться. Згадаймо 2004 рік, Помаранчеву революцію, скільки там  було і українськомовних, і російськомовних людей, вони і обнімалися,  і браталися, і ніхто не робив різниці, хто якою мовою говорить, бо  всі хотіли нарешті якоїсь справедливої влади в Україні. Думаю, що  на цій основі їм не вдасться здійснити фарисейський задум – розкол  Украйни.

Фактично в Україні ніхто нікому не забороняє розмовляти будь-якою  мовою, я такого факту не чув, хоч би раз той Колесніченко навів такий  приклад. Я хочу зачитати декілька фраз із статті донецького російськомовного  журналіста Дениса Казанського, яка називається «Я нє нуждаюсь в вашей  защітє»:

«Так вот, спеша воспрепятствовать дальнейшему кровопролитию,  материальным убыткам и возможным жертвам в депутатских рядах, я хочу  обратиться к защитникам русского языка и попросить их об одной маленькой  услуге.

Господа, товарищи, прошу вас, не надо меня защищать.

Я, русскоязычный до мозга костей житель Восточной Украины, освобождаю  вас от этой почетной миссии, остановитесь. Вас неправильно информировали,  ввели в заблуждение. Честное слово, никто не мешает мне говорить  на русском языке. Я не шпион и не перебежчик из Галичины. Я больший  дончанин, чем мне этого хотелось бы. В Донбассе родились мои де душки  и бабушки, в моей семье никто никогда не разговаривал по-украински,  но я на известном месте вертел все ваши языковые инициативы, потому  что вы мошенники и лгуны.

Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в  Украине, от которого я хотел бы защититься, – это вы сами… Клянусь, меня никто не притесняет и не выживает из Украины. Я  без проблем понимаю украинский язык, и в то же время имею свободный  доступ к русской литературе, музыке и видеопродукции…     

Поверьте, меня, русскоязычного гражданина Украины, совсем не  беспокоит существование в Украине украинского языка. Меня, русскоязычного  гражданина Украины, сильно беспокоит провокационная деятельность  Партии регионов.

Я прошу вас – идите к черту с вашими рваными рубашками. Мы тут,  в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента  и никогда больше о себе не напоминали».

Я думаю, що основна маса російськомовних людей на Сході Україні  не робитиме на цьому політики і вважаю, що Партія регіонів прорахувалася,  роблячи ставку на те, що її підтримає російськомовний електорат.  Навпаки, може бути таке, що люди зрозуміють, що вони знайшли на чому  зачепитися бо в усіх інших напрямках провалилася політика…

В Інтернеті проводять чимало опитувань з приводу того, яка повинна  бути мова в Україні. Я навіть у Фейсбуці написав на це відгук, що  тільки в Україні можливі такі безглузді запитання. Уявіть, що подібне  до цього питання ви б поставили полякові чи французові. Він подивився  б на вас і щось недобре про вас подумав, бо чому у моїй країні якась  інша мова має бути. А тут через безбатченків, бездомків, покручів,  манкуртів, перевертнів, зрадників, байдужників, всяких пофігістів  мова титульної нації загрожена, її треба рятувати, а не мову яка  всюди звучить. Я не захищаю мера нашого міста, бо чимало недоліків  є в його роботі. Але, думаю, що якщо він і це сказав, то мав на увазі,  щоб офіційно не звучала ця російська мова, щоб вона не займала позиції  в нашому суспільстві…   

Далі, Ігоре Теодоровичу, ви кажете, що цей законопроект нічого  нового не несе. То нащо його приймати? Ніхто до цього часу не забороняв  по російськи говорити в судах і т.д.

У всякому разі це питання надумане для того, щоб зворухобити  суспільство і заробити собі якісь дивіденди, яких, думаю, ПР на цьому  не отримає.

І це столиця. Я не знаю, де ще можна знайти таку державу…

Я не знаю, чим чинне законодавство заважає розвитку мов національних  меншин. Я вчора порівняв законопроект Колесніченка-Ківалова «Про  засади державної мовної політики» і старий закон УРСР про мову. Те,  що стосується української мови, вони просто передерли, не змінюючи  навіть знаків пунктуації. Тобто вони і не збиралися думати про українську  мову. У старому законі є достатньо можливостей для введення на місцевому  рівні мов національних меншин, зокрема, що сільські і селищні ради  можуть використовувати поряд з українською і їхні національні мови.  Зате в новому законопроекті з’являється такий термін як мовна група.  Завтра кілька арабів в Івано-Франківську і вимагатимуть на телеканалі  «Вежа», щоб їм надали годину ефіру, або робили паралельний переклад.

Рідна мова – перша мова, якою особа володіла в ранньому дитинстві.  Чому в людини забирають право самостійно визначати? А вже в ст. 3  йдеться про те, що людина має право вільно визначати, яка мова рідна.  Тобто цей законопроект навіть добре не вичитаний. Там зазначено,  що є регіональні мови, є мови меншин і ще якісь інші мови. А які  інші? Це означає, що хто що захоче, те й пропонуватиме? А є ще в  цьому законопроекті термін «основна мова», який не визначений. Фактично  ми маємо небезпеку консервації ситуації, яка існує. Про русинську  мову я навіть не кажу, бо за такою логікою ми можемо говорити про  гуцульську, бойківську, лемківську, і це може тривати до поділу на  сільради тощо. Де взяти гроші на спеціалістів, які перекладатимуть,  на документацію, на дорожні знаки, на зміну паспортів тощо?

Ігор Теодорович зауважив, що в інформаційному просторі немає  ніяких обмежень для мови. Тобто телеорганізації й України можуть  на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами,  мовами меншин, або мовами міжнародного спілкування. Захочуть, будуть  вести мовою міжнародного спілкування – китайською, захочуть – українською…  Жодних обмежень…

Єдине, що мене втішило, що якимось дивом державна українська  мова залишилася у збройних силах. Може, погано вичитали.

У підсумку у нас буде двомовна держава, а двомовні федерації  є надзвичайно не стійкими і, як правило, вони розпадаються…

У мене таке відчуття, що ще 10-20 років і ми будемо говорити,  що в Україні є ще люди, які розмовляють українською мовою. Як не говорити про утиски української мови, коли мені вчора зателефонували і повідомили, що на Бурштинській ДРЕС, де працює понад п’ять тисяч  робітників, документацію переводять на російську мову. Що в Бурштині  є російська меншина? Як це трактувати?

Можливо, ми збережемося як ідентичність українська, ми будемо  або ірландцями, або жителями Уельса, тобто потрапимо у таку ситуацію,  яка там є сьогодні, коли люди себе ідентифікують як шотландці, але  мало хто з них говорить своєю мовою…

Повертаючись ж до проблем на мовному ґрунті в Україні, зауважу,  що це міф, який, проте, вперто прагнуть зробити реальністю. На побутовому  рівні мовної проблеми як такої не існує. Більше того, якщо якусь  мову і слід захищати в нашій державі, так це державну українську мову.

Разом з тим, Ігор Теодорович влучно зауважив, що необхідно читати  закон. А в законі споглядаємо суцільну підміну понять та спекуляцію.  Прикриваючись Європейською хартію, автори законопроекту насправді  ганебно маніпулюють нею.

Водночас, підходячи до оцінки прийнятого у першому читанні законопроекту  «Про засади державної мовної політики», вважаю за доцільне закцентувати  увагу на кількох основних, на мою думку, позиціях.

Перша і найголовніша. Мовний законопроект жодною мірою не можна  оцінювати як намагання Партії влади виконати свою передвиборчу обіцянку,  реалізувати положення власної Програми, а чи прагнення створити законодавче  підґрунтя для вільного використання та розвитку міноритарних мов.  Власне, те, що Партія регіонів взяла на озброєння мовний законопроект  є красномовним свідченням незадовільної політики уряду як на внутрішній,  так і на зовнішній арені, що здатна призвести до катастрофічних наслідків  уже в найближчому майбутньому. Цей закон – це ширма, мета якої відвернути  увагу від економічних провалів, правового хаосу та політичних переслідувань  й міжнародної ізоляції.

Друге. Мені щиро прикро за чинну парламентську опозицію. Точніше  тих, хто прагне себе нею називати. Обмежившись театралізованою акцією  спротиву, опозиційні лідери засвідчили власну безхребетність й певною  мірою навіть політичну імпотентність.

Завершити б хотілося риторичним запитанням: А чи необхідний взагалі  розгляд законопроекту у другому читанні?! Адже насправді, як би це  болісно не звучало, прийняття законопроекту у першому читанні вигідне  не лише чинному режиму –мобілізація електорату обопільна.