Бертольт брехт альбер Камю ернест хемінгуей

Роман «Парфумер» зробив Зюскінда в 1985 році одним з найвідоміших і найуспішних письменників сучасної німецької літератури. Роман і на сьогодні залишається однією з найбільш популярних книжок серед читачів Європи й Північної Америки. Патрік Зюскінд належить до числа найбільш знакових постатей кінця XX століття. Правда, нерідко його називають автором лише одного твору — «Парфумер» (перекладений більше ніж 33 мовами світу) залишається у списку бестселерів кілька років.

Саме завдяки романові «Парфумер» творчість Патріка Зюскінда протягом останнього десятиліття захопила всю Європу й навіть Америку, а самого автора визнали класиком вже при житті. Його книги із захватом прийняли навіть французи, які традиційно дуже холодно ставляться до літературних пошуків своїх сусідів. «Міжнародні видавничі товариства шалено закохалися в цей роман, що просто-таки пахне успіхом»,— писала паризька «Liberation». Французи вибачили авторові навіть той факт, що він оселив свого лиходія у Франції й що всі герої цього роману вкрай несимпатичні.

Сюжет нагадує легенду або виписки з історичної хроніки. Завдяки щасливому випадку головний герой Батіст Гренуй не був убитий матір'ю-старчихою при народженні. Він виріс без любові й дбання в годувальниці, з дитинства працював як віл і довгий час його єдиним прагненням було вижити на біологічному рівні.

«Гренуй» у перекладі з французької означає «жаба». Герой і схожий на відразливу істоту в людській подобі — жорстокий, спритний, він володіє неймовірним для людини нюхом. Як жаба, він — «холоднокровний», але відчуває тепло живої плоті. Як тварина, він вбиває не з ненависті чи заздрощів, а для того, щоб вижити.

Є небагато книг, яким вдається змінити спосіб життя своїх читачів. Познайомившись із «Парфумером», навіть найзавзятіші ненависники парфумів та одеколонів зазвичай стали відвідувачами парфумерних салонів, щоб ретельно перенюхати десяток-інший флакончиків. А якщо закласти між сторінками роману смужки паперу, просочені різними елітними парфумами,— то ви ще глибше зануритеся в атмосферу цієї дивовижної книги.

Саме таке відкриття робить Гренуй і вчиться відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Відкриття Гренуя приводить до катастрофічних наслідків. Один з них полягає в тому, що герой не залишає нам чудотворного рецепта: ми приречені здогадуватись про його склад і самостійно шукати цей божественний запах любові...

• 
  «Герої Зюскінда мають щось таке, чого у глибині душі ми жадаємо: свободу, незалежність від умовностей натовпу, від повсякденності, гомону життя. Персонажі Зюскінда втілюють ті прагнення, які пробуджують у нас під час читання його творів. Він дарує нам «аромат літератури» (Ф.Ані)
  
• 
  «Подібно до божественної іскри, що спалахує всупереч прозаїчній монотонності або шокуючій грубості повсякденного існування, пристрасть відкриває героям інший світ, що постав перед ними, де немає «влади грошей, влади терору або влади смерті».Тому що все це відступає перед «неперевершеною владою навіювати людям кохання», тією владою. Якою наділений художник, митець, артист» (О.Звєрєв).
  
• 
  Ідея, яка покладена в основу роману П.Зюскінда: «злочин пристрасті, що скоєний в ім’я пізнання істинної природи людини і порядку речей в світі». Ця пристрасть стає викликом моральним засадам суспільства, таким як любов, добро…Старі «міфи» руйнуються, тільки-но людину піддають випробуванню пристрастю, закладеною в самій природі дюдини.
  

Огида байдужість любов

Неестетичне естетичне

Неприємне приємне

Недосконале досконале

Бездуховне духовне

Аморальне моральне

«Парфумер»: історія одного вбивці чи історія одного генія?

Він народився у смороді Парижа... Своєю матір’ю він був приречений на смерть, але вижив. Він не був таким, як усі, бо він мав те, що відрізняло його від інших... Цей хлопчик був геніальним парфумером, тому й не хотів так просто помирати. Його геніальність, тобто найвища ступінь прояву творчих сил, змусила його закричати в той день... Він вижив... Це сталося 17 липня 1738 року.

Так з’явився на світ Жан-Батіст Гренуй. Його геніальність виділяла його серед інших. Він не мав запаху, але був надзвичайно чутливий до запахів інших. Саме за це люди його боялися, люди його ненавиділи. Ще з самих перших днів життя. Але йому було байдуже. Він жив у своєму світі. Це був світ запахів. Він відчував у людях невидиме, але найголовніше для нього. Будь-який запах – не проблема для Гренуя. Саме тому він без проблем розгадав склад „Амура і Психеї” Пелісьє, що не міг зробити „професійний” парфумер Бальдоні.

Байдужість Гренуя до інших людей вражає. Його цікавлять лише їхні запахи. Заради них він готовий на все, навіть на вбивство… Перший раз він убив у 1753 році під час святкування роковин коронації... Запах молодої дівчини поглинув його. Гренуй за всяку ціну хотів оволодіти ним, сама ж дівчина його не цікавила. Він убив і заволодів запахом. Ніщо не могло зупинити його. Бога для нього не існувало. Він був сам собі і Богом, і Сатаною, як він це довів у Грасі, підкоривши собі ціле місто.

Гренуй - Геній. Для нього весь світ – сировина для експериментів з запахами. У нього є мета – створити найкращий аромат світу, знайти той ключовий 13-й елемент, що роблять парфуми найкращими. Саме тому підмайстер Жан-Батіст убивав цуценят, кішок, а вкінці-кінців – і дівчат, нагнавши страху на все місто. Вбивство Лаури Ріші було останнім і найголовнішим у довгому ланцюгу його злочинів заради такої високої для нього мети. Він домігся свого. Аромат він створив, перед ним був увесь світ. Але він не став від того щасливим, а швидше це стало його кінцем...

Усе своє життя Гренуй дивився на людей з презирством, не відчуваючи до них любові, а лише запахи. Як і вони до нього. Позбавлений любові ще з дитинства, він не міг любити, не міг навіть ненавидіти, як інші. Гренуй хотів ненавидіти натовп у Грасі, що підкорився впливу створеного ним найкращого і світі аромату, але навіть це йому не вдалося. Він дивився на оргію і нічого не відчував. Чоловік у блакитній куртці був тоді маестро, що силою створеного ним аромату керував людським оркестром. А люди тоді його любили, він був для них у той день Ангелом. Але у душі Генія була порожнеча і нічого більше. Хоч він зробив майже неможливе.

Відомо, що людина живе емоціями. Вони керують її життям. А Жан-Батіст Гренуй не мав не лише свого запаху, йому були недоступні звичайні людські емоції. Він не міг любити, був усе життя позбавлений людської любові. Любили не його, а його парфуми. Це найтрагічніше для людини.

У житті Гренуя була лише одна мета, заради якої він і жив. Коли ж він її досягнув, життя втратило для нього будь-який сенс. Перед ним відкривалися величезні перспективи, але він надав перевагу смерті. А помер творець божественного у Парижі там, де і народився, - на рибному ринку, найсмердючішому місці. Тріумф став кінцем. Це сталося 25 червня 1767 року.

Патріку Зюскінду вдалося створити роман, що ще довго інтригуватиме читачів. Тема любові людей одне до одного є одною з найактуальніших і нині. Зюскінд показав, яким може стати талановитий індивід, якщо його позбавити любові. Він убиватиме людей без будь-яких докорів сумління заради досягнення власної мети, бо вони не люблять його, а він їх. Він - геніальний злодій. Це довів своїм життям Жан-Батіст Гренуй – геніальний парфумер, герой твору Патріка Зюскінда „Парфумер.”

Сутність поразки Гренуя.

Здавалося б, створивши досконалий аромат і з його допомогою здобувши містичну владу над натовпом, Гренуй досягнув своєї мети. Втім, самою логікою розвитку та розв'язки сюжету автор піддає цей експеримент безкомпромісній критиці.

По-перше, за самою історією Гренуєвих злочинів постає стара проблема гуманістичної культури, влучно сформульована ще Достоєвським у запитанні, чи варта світова гармонія сльозинки однієї дитини.

По-друге, винайдений парфумером досконалий аромат не лише не облагороджує людей, а, навпаки, украй їх розбещує. Сцена публічної вакханалії, що є кульмінацією роману, символізує крах ідеї перетворення світу самодостатньою естетикою, «чистим», позбавленим морального змісту мистецтвом.

«Запах любові», який створювався без любові до людини й з почуттям відрази до життя, виявляється отруйним дурманом, який паралізує моральні почуття натовпу, збуджує у ньому тваринні інстинкти.

По-третє, Гренуй так і не спромігся привласнити створений ним запах, а відтак - не спромігся стати природним, а не штучним «джерелом досконалості», не спромігся стати справжнім Великим Імператором. Чарівний аромат дав йому лише ілюзорну владу над натовпом - владу не «надлюдини», а штукаря, що насилає морок на довірливу публіку й розбещує людські душі, «каліфа на годину», правління якого обмежене кількістю крапель парфумів у флаконі.

Підсумок під провалом героя підводиться у фіналі роману. Зображуючи у ньому, як Гренуй знищує самого себе і свій чарівний шедевр (або, говорячи точніше, як Гренуй гине від власного шедевра й разом зі своїм шедевром), автор наочно доводить приреченість його безглуздого мистецького проекту.

Сцена, в котрій змальовується, як злодії, уражені ароматом, що випромінював чаклунські флюїди любові, розривають Гренуя на шматки, нагадує трагічний кінець життя античного Орфея, якого роздерли несамовиті вакханки.

Однак трагічна розв'язка життя героя у постмодерністському середовищі роману розчиняється в іронії. Автор кепкує з генія, який витрачає диво-аромат не на вдосконалення людства й світу, а на знищення самого себе. І'лузуванню піддається і геніальний витвір Гренуя: втілена в ароматі ідея досконалості зазнає жахливих мутацій, пробуджуючи у злодіях первісні людожерські інстинкти.

Життєвий провал головного героя «Запахів» є відповіддю автора роману на конфлікт етики та естетики, який з кінця XIX ст. був однією з центральних проблем культури. Сутність цієї відповіді полягає ось у чому: і досконалий витвір мистецтва, і його творець, захоплений мрією про перетворення світу на квітучий сад, приречені на руйнацію та саморуйнацію, якщо їм бракує головної складової - любові до людини й до життя. Такі виходи у проблеми сьогоденного духовного буття відкриває «історія одного вбивці», написана Зюскіндом. Не вдаючись до прямих і безпосередніх повчальних відступів, автор самою логікою розвитку сюжету та загальним іронічним ракурсом зображення подій викриває хибність мистецького кредо головного героя. Так - через викриття і заперечення - він повертає читача обличчям до цінностей гуманістичної культури, нехтування якими уможливило і зловісні пригоди Гренуя, і його безславний кінець.

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І. Знайдіть правильну відповідь:
1.    У дитинстві П. Зюскінд:
а)    вчився грі на фортепіано;
б)    вчився грі на контрабасі;
в)    вивчав середньовічну та нову історію.
2.    Проза П. Зюскінда належить до:
а) авангардизму;
б)    модернізму;
в)    постмодернізму.

II.    Знайдіть неправильну відповідь:

б) інакомовні сюжети та образи;

в) пародіювання стереотипів «масової» літератури;

г) елементи авангардистської естетики.

III.    Знайдіть зайве:
Перу П. Зюскінда належать твори: «Перевтілення»; «Голубка»; «Контрабас»; «Запахи»; «Потяг до глибини».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ.