Бертольт брехт життя галілея

Що б сказали ці люди, коли б почули від мене, що живуть на маленькій кам’яній брилі, яка, безперервно обертаючись у порожнечі, сама рухається навколо інших зірок — одна з багатьох інших і така незначна. То нащо здалися тоді таке терпіння, така покора перед злиднями. І нащо здалося тоді Святе Письмо, яке все пояснює і доводить необхідність поту, терпіння, голоду, підвладності, коли воно, як виявляється, сповнене помилок? Ні, я бачу, як їхні очі виповнює страх, як випадають з рук їхні ложки, бачу, якими зрадженими й ошуканими вони себе почувають. Вони кажуть: то виходить, око Всевишнього не почиє на нас. То мусимо дбати про себе самі — темні, старі й згорьовані? Виходить, ніхто не дарував нам іншої ролі, крім цієї тлінної, гіркої, на крихітній Землі, такій залежній, що навколо неї вже ніщо не обертається? Жодного глузду немає в нашій бідності. Голод — це просто брак їжі, а не випробування сил, а виснажлива праця — теж ніяка не заслуга, коли вік гни спину і, як проклятий, роби. То ви розумієте, що з декрету священної конгрегації я вичитав благородну материнську жалість, велику душевну доброту.

ГАЛІЛЕЙ. Душевну доброту! Ви, мабуть, думаєте, що нема нічого: вино випито, губи пересмагли, то хай цілують сутану! Чому ж то нічого нема? Чому єдиним ладом у цій країні є тільки лад порожніх засік, а необхідність — це тільки необхідність виснажуватись до смерті? Між пишними виноградниками, край пшеничного поля! Ваші селяни з Кампаньї сплачують війни, що їх заступник лагідного Ісуса веде в Іспанії та Німеччині. Для чого він ставить Землю в центр всесвіту? Для того, щоб трон святого Петра міг стояти в центрі Землі. Саме про це і йдеться. Ви маєте рацію, йдеться не про планети, а про селян з Кампаньї. І не балакайте мені про красу явищ, позолочених давністю! Знаєте, як мушля-перловиця створює перли? Цей молюск у тяжкій хворобі обгортає слизотою стороннє тіло, наприклад, піщинку, сам він мало не гине при цьому. На біса мені та перлина, дай мені краще здорову устрицю. Чесноти зовсім не пов’язані зі злиднями, дорогий мій. Якби ваша паства складалась із заможніх і щасливих людей, вона могла б розвинути чесноти добробуту і щастя. А тепер ці чесноти виснажених людей виростають на виснажених нивах, і я відкидаю їх. Синьйоре, мої водяні насоси можуть створити більші чудеса, ніж усе ваше смішне надлюдське мучеництво. “Плодіться і множтеся“, а ниви неродючі, а війни знищують кожного десятого з вас. Що ж мені — брехати вашій пастві?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (вкрай схвильований). Є вищі мотиви, що змушують нас мовчати: це душевний мир знедолених!

ГАЛІЛЕЙ. Хочете подивитись на годинник роботи Челліні? Мені його щойно привіз кучер кардинала Белларміна. Дорогий мій, в нагороду за те, що я збережу душевний спокій, скажімо, ваших батьків, власті пропонують мені вино, яке селяни вичавлюють в поті свого лиця, створеного, як відомо, за образом і подобою Бога. Коли б я погодився мовчати, то це б мало, без сумніву, вельми підлі мотиви: заможне, дозвільне життя, ніяких переслідувань і так далі.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, я — священик.

ГАЛІЛЕЙ. Але ви й фізик. І бачите, що у Венери є фази. Ось глянь сюди! (Показує крізь вікно). Бачиш там малого Пріапа коло джерела під лавровим деревом? Бог садів, птахів і злодіїв, сільський сороміцький двохтисячолітній бог! Він менше брехав. Гаразд, не будемо про це, я теж вірний син церкви. Ви знаєте восьму сатиру Горація? Якраз цими днями я перечитую його. Здобуваю деяку душевну рівновагу. (Дістав невеличку книжку). Він надає слова саме цьому Пріапові, маленькій статуї, яка була поставлена в Есквілінському парку. Починається вона так:

Думаєте, Горацій заборонив би собі вставити у вірш замість слова “ослін“ слово “стіл“? Синьйоре, моє естетичне чуття буде ображене, коли Венера в моєму космосі опиниться без фаз! Ми не можемо винайти машинерії для подачі нагору річкової води, якщо ми не вивчимо ту найвищу машинерію, яка існує перед нашими очима. Сума кутів трикутника не може змінюватися на потребу папської курії. Орбіти летючих тіл я не можу обчислити так, щоб воднораз врахувати і політ відьми на мітлі.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А чи не здається вам, що істина, — коли це істина, — проб’ється і без нас?

ГАЛІЛЕЙ. Ні, ні, ні! Пробиваються саме стільки істин, скільки ми їх пробиваємо; перемога розуму може бути лише перемогою розумних. Ваших селян з Кампаньї ви змальовуєте вже, як мох на їхніх хижах! Як може хтось припустити, що сума кутів трикутника може відповідати його потребам! Та коли вони не зрушать з місця і не навчаться думати, то найкращі водокачки їм ні до чого. Чорт забирай, я бачу божественне терпіння ваших людей, але де ж їх божественний гнів?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ви втомилися.

ГАЛІЛЕЙ (розкидає перед ним купу рукописів). Ти фізик, сину мій? Ось тут з’ясовані причини припливів і відпливів світового океану. Але тобі не можна цього читати, чуєш? О, ти вже читаєш? То ти фізик?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (показує на якесь місце в рукопису). Цього речення я не розумію.

ГАЛІЛЕЙ. Я з’ясую тобі, з’ясую.
9.
Вісім років мовчав Галілей. Після того як на папський престол вступив новий папа, який і сам був ученим, Галілея заохочують знову взятись за свої досліди.
Правду — в мішку.

Рот — на замку.

Держав вісім років. Але не втерпів —

І правду на люди пустив.
Будинок Галілея у Флоренції. Учні Галілея — ФЕДЕРЦОНІ, МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ і АНДРЕА САРТІ, вже юнак, зібрались на експериментальну лекцію. Сам ГАЛІЛЕЙ стоїть і читає книгу. ВІРДЖІНІЯ і СИНЬЙОРА САРТІ шиють весільну білизну.
ВІРДЖІНІЯ. Як весело шити весільне вбрання. Це буде скатертина для довгого стола. Людовико любить гостей. Тільки треба, щоб було до ладу зроблено, його мати помітить кожну ниточку. Вона на згодна з книгами тата. І патер Христофор теж.

СИНЬЙОРА САРТІ. Ось уже за скільки років він не написав жодної книжки.

ВІРДЖІНІЯ. Певно побачив, що помилявся. В Римі один вельмиповажний високопоставлений священик багато чого розповідав мені з астрономії. Там занадто великі відстані.

АНДРЕА (пише на дошці порядок денний). “Четвер увечері: плаваючі тіла“. Знову: лід, робота з водою, терези, залізна голка, Аристотель. (Добуває предмети).

СИНЬЙОРА САРТІ. Але ж він не хоче вас прийняти.

МУЦІУС. Бог вам заплатить, коли ви його попросите. Я мушу з ним поговорити.

ВІРДЖІНІЯ (підходить до сходів). Тату!

ГАЛІЛЕЙ. Що там?

ВІРДЖІНІЯ. Синьйор Муціус.

ГАЛІЛЕЙ (рвучко встає, іде до сходів, учні за ним). Що вам треба?

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, прошу дозволу пояснити вам деякі місця в моїй книзі, де нібито піддається прокляттю вчення Коперніка про обертання Землі. Я...

ГАЛІЛЕЙ. Що ви збираєтесь пояснити? Ви цілком згодні з декретом святої конґреґації від тисяча шістсот шістнадцятого. Звичайно, то ваше право. Хоч ви тут і вивчали математику, але це ще не причина, щоб вислуховувати від вас, що двічі по два — чотири. Можете з повним правом казати, що цей камінь (витягає з кишені камінця і кидає його до передпокою) допіру полетів угору, до стелі.

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, я...

ГАЛІЛЕЙ. Не кажіть нічого про труднощі! Мені й чума не завадила продовжувати свої спостереження.

МУЦІУС. Синьйоре Галілею, чума — то ще не найгірше.

ГАЛІЛЕЙ. То я вам скажу: хто не знає істини, той просто неук. А хто її знає і називає брехнею, той — злочинець! Ідіть геть з мого дому.

МУЦІУС (ледве чутно). Ваша правда. (Виходить).

СИНЬЙОРА САРТІ. Мені шкода цього чоловіка.

ВІРДЖІНІЯ. Тато дуже його любив.

СИНЬЙОРА САРТІ. Я б хотіла поговорити з тобою, Вірджініє, про твоє заміжжя. Ти ще така молоденька, матері в тебе немає, а батькові тільки й клопоту, щоб класти собі оті крижинки на воду. У всякому разі, не раджу тобі вдаватися до нього із запитаннями про шлюб. Він буде цілий тиждень за обідом та ще при цих молодих людях говорити про найстрашніші речі, бо ж не має ні на копійку сорому та й ніколи його не мав. Я теж ні про що таке не думаю, а просто — як це воно буде далі. Я не можу всього знати, людина я неосвічена. Але таку серйозну справу навмання не починають. Гадаю, тобі слід вдатися до справжнього астронома з університету, хай він складе гороскопа, а тоді вже й знатимеш, що тобі судилось. Чого ти регочеш?

ВІРДЖІНІЯ. Бо я там була.

СИНЬЙОРА САРТІ (з жадібною цікавістю). Що ж він сказав?

ВІРДЖІНІЯ. Два місяці я маю остерігатись, бо Сонце стоїть під знаком Козерога, а тоді розташування зірок буде для мене надзвичайно сприятливим і хмари розійдуться. Коли я не пущу з очей Юпітера, то можу пускатись у будь-яку подорож, бо я — Козеріг.

СИНЬЙОРА САРТІ. А Людовико?

ВІРДЖІНІЯ. А він — “Лев“. (По невеличкій паузі). Він нібито хтивий. (Пауза). Ця хода мені знайома. Це ректор, синьйор Гафоне.
Входить ГАФОНЕ, ректор університету.
ГАФОНЕ. Я приніс книгу, яка, можливо, зацікавить вашого батька. Заради Бога, не турбуйте синьйора Галілея. Нічого не можу вдіяти з собою. Мені здається, що кожну хвилину, яку крадеш у цієї людини, крадеш у Італії. Я гарненько кладу книжечку у ваші ручки, а сам йду геть. Навшпиньки. (Виходить).
Вірджінія подає книжку Федерцоні.
ГАЛІЛЕЙ. Про що вона?

ФЕДЕРЦОНІ. Не знаю. (Читає по складах латину). “De maculis in sole“.

АНДРЕА. “Про плями на сонці“. Ще одна.
Федерцоні з досадою віддає йому книжку.
Послухайте лише присвяту: “Найбільшому авторитетові в галузі фізики, Галілео Галілею“.
Галілей знов заглибився в свою книгу.
Про ці плями я читав трактат Фабриціуса з Голландії. Він гадає, що це зоряні рої, які пропливають між небом і землею.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба це не підлягає сумніву, синьйоре Галілео?

ФЕДЕРЦОНІ. Гм...

АНДРЕА. Федерцоні піддає і це сумніву.

ФЕДЕРЦОНІ. Будь ласка, дайте мені спокій. Я сказав “Гм...“ от і все. Я шліфувальник лінз, я шліфую лінзи, а ви дивитесь крізь них на небо. Те, що ви там бачите, то зовсім не плями, а “макуліс“. Як я можу сумніватися в чомусь такому? Доки ж я казатиму вам, що не можу читати цих книг, вони ж на латині. (Гнівно жестикулює, не випускаючи з рук терезів. Одна шалька падає на підлогу. Галілей підходить і мовчки піднімає її).

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А й у сумніві є щастя, не знаю чому, але це так.

АНДРЕА. Ось уже два тижні я підіймаюсь кожного сонячного дня під гонтовий дах. Крізь тоненькі щілини в гонті падає лише тонесенький промінь. Тоді на аркуш паперу можна впіймати обернений відбиток Сонця. Я бачив пляму, завбільшки з муху, розпливчасту, як хмаринка. Вона пересувалась. Синьйоре Галілео, чому ми не досліджуємо цих плям?

ГАЛІЛЕЙ. Тому, що ми вивчаємо плаваючі тіла.

АНДРЕА. У матері повно листів — навіть в кошиках для білизни. Вся Європа питає вашої думки. Авторитет ваш так зріс, що мовчати ви більше не маєте права.

ГАЛІЛЕЙ. Рим сприяв зростанню мого авторитету саме тому, що я мовчав.

ФЕДЕРЦОНІ. Але тепер ви вже не можете собі дозволити мовчати.

ГАЛІЛЕЙ. Ну, я також не можу дозволити, щоб мене як шинку підсмажували на вогнищі.

АНДРЕА. Ви гадаєте, що плями мають щось спільного з цим?

ГАЛІЛЕЙ. Вірно. Отже наша теза, Андреа!

АНДРЕА. Щодо плавання тіл, то ми припускаємо, що воно залежить не від форми тіла, а від того, важче воно за воду чи легше.

ГАЛІЛЕЙ. Що каже Аристотель?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. “Discus latus platique...“

ГАЛІЛЕЙ. Перекласти, перекласти!

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. “Широка й плеската крижинка може плавати на воді, тоді як залізна голка тоне“.

ГАЛІЛЕЙ. А чому за Аристотелем не тоне крижинка?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Тому, що вона широка й плеската і не може розділити воду.

ГАЛІЛЕЙ. Чудово! (Бере крижинку і кладе її в миску). Ось я міцно притискаю крижинку до дна посудини. Забираю руки. Тиску моїх рук уже нема. І що ж?

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Вона знову підіймається вгору.

ГАЛІЛЕЙ. Правильно. Очевидно, крижинка, підіймаючись, може розділяти воду, чи не так, Фульганціо!

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Але чому ж вона взагалі плаває? Крига важча за воду, це ж ущільнена вода.

ГАЛІЛЕЙ. А коли вона розріджена?

АНДРЕА. Вона має бути легшою за воду, а то б вона не плавала.

ГАЛІЛЕЙ. Ага!

АНДРЕА. Так само, як не може плавати залізна голка. Все, що легше за воду, плаває, а все, що важче — тоне. Що й слід було довести.

ГАЛІЛЕЙ. Андреа, тобі слід навчитися мислити обережно. Дай сюди залізну голку. Аркуш паперу. Залізо важче за воду?

АНДРЕА. Так!
Галілей кладе голку на клаптику паперу і пускає її на воду. Пауза.
ГАЛІЛЕЙ. Що ж тепер?

ФЕДЕРЦОНІ. Голка плаває! Святий Аристотель, його ж ніколи не перевіряли. (Сміються).

ГАЛІЛЕЙ. Головна причина убозтва науки здебільшого криється в її уявному багатстві. Тепер мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню, а в тому, щоб покласти край нескінченній помилці. Записуйте!

ВІРДЖІНІЯ. Що там у них?

СИНЬЙОРА САРТІ. Кожного разу, коли вони сміються, мене бере страх. Думаю собі: з чого вони сміються?

ВІРДЖІНІЯ. Тато каже: у богословів дзвони, а у фізиків — сміх.

СИНЬЙОРА САРТІ. Я вже й тому рада, що він тепер хоч не так часто дивиться в свою трубу. То було ще гірше.

ВІРДЖІНІЯ. Тепер він тільки кладе крижинки на воду. З цього ж бо великої шкоди не буде.

СИНЬЙОРА САРТІ. Не знаю.
Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ в дорожньому одязі. За ним слуга несе пакунки. Вірджінія біжить назустріч Людовико, обіймає його.
ВІРДЖІНІЯ. Чому ти не написав, що приїдеш?

ЛЮДОВИКО. Я був тут поблизу, оглядав наші виноградники при Буччоле і не міг утриматись.

ГАЛІЛЕЙ (короткозоро мружить очі). Хто це там?

ВІРДЖІНІЯ. Людовико!

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Хіба ви недобачаєте?

ГАЛІЛЕЙ. О, Людовико. (Іде йому назустріч). Як ся мають коні?

ЛЮДОВИКО. В доброму здоров’ї, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ. Сарті, святкуємо! Неси глек того сіліційського вина, старого!

ВІРДЖІНІЯ. Зажди, я покажу тобі весільне вбрання! (Вибігає).

ГАЛІЛЕЙ. Сідай!

ЛЮДОВИКО. Я чув, синьйоре, що на ваших лекціях в Університеті буває більше тисячі студентів. Над чим ви зараз працюєте?

ГАЛІЛЕЙ. Щодня те саме. Ти їхав через Рим?

ЛЮДОВИКО. Так. Поки не забув: мати вітає вас з приводу вашого вельми тактовного ставлення до нових голландських оргій з сонячними плямами.

ГАЛІЛЕЙ (сухо). Дуже вдячний.
САРТІ і АНДРЕА приносять вино і шклянки. Всі збираються за столом.
ЛЮДОВИКО. Весь лютий місяць у Римі тільки про те й розмови. Христофор Клавіус висловлював побоювання, щоб через ці сонячні плями вдруге не почався той цирк з обертанням Землі навколо Сонця.

АНДРЕА. Хай не боїться.

ГАЛІЛЕЙ. А ще які новини з священного міста, крім надій на мої нові гріхи?

ЛЮДОВИКО. Ви, певне, знаєте, що найсвятіший отець при смерті.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ох!

ГАЛІЛЕЙ. Кого називають його наступником?

ЛЮДОВИКО. Найчастіше — Барберіні.

ГАЛІЛЕЙ. Барберіні!

АНДРЕА. Синьйор Галілео знайомий з Барберіні.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Кардинал Барберіні сам математик.

ФЕДЕРЦОНІ. Вчений на святому престолі!
Пауза.
ГАЛІЛЕЙ. Тепер їм потрібні такі, як Барберіні, які трохи і в математиці тямлять. В світі починається зрушення. Федерцоні, ми доживемо, коли нам не треба буде озиратися, як злодіям, щоб сказати: двічі по два чотири. (До Людовико). Мені до смаку це вино, Людовико. Що ти про нього скажеш?

ЛЮДОВИКО. Добре вино.

ГАЛІЛЕЙ. Я знаю цей виноградник. Він на стрімкому, кам’янистому схилі, а ґрона майже сині. Люблю це вино.

ЛЮДОВИКО. Так, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ. В ньому є легкий відтінок. І воно майже солодке, але тільки “майже“. Андреа, забери геть цей мотлох — лід, миску, голку. Я ціную втіхи плоті. Не терплю тих боягузів, які щось провадять про слабості... Скажу вам: треба вміти — насолоджуватись.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Що ви збираєтесь робити?

ФЕДЕРЦОНІ. Ми знову починаємо цирк з обертанням навколо Сонця.

АНДРЕА (наспівує стиха):

Писання каже: Земля стоїть без руху.

І вчені твердять: так, вона стоїть.

Святий отець хапа її за вуха,

І міцно держить, а вона летить.

ЛЮДОВИКО. Звідки таке збудження?

СИНЬЙОРА САРТІ. Не будете ж ви знов займатись тим чортовинням, синьйоре Галілею?

ГАЛІЛЕЙ. Тепер я знаю, нащо твоя мати прислала тебе до мене. Барберіні йде вгору. Знання стане пристрастю, а дослідження — насолодою. Клавіус має рацію, ці сонячні плями мене дуже цікавлять. Як тобі моє вино, Людовико?

ЛЮДОВИКО. Я вже казав, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ. Справді, смачне.

ЛЮДОВИКО (напружено). Справді.

ГАЛІЛЕЙ. Невже ти зайдеш так далеко, що приймеш чиєсь вино або дочку, не зажадавши, щоб він почепив своє покликання на кілочок? Що спільного між астрономією і моєю дочкою? Фази Венери не змінять форм її заду.

СИНЬЙОРА САРТІ. Не будьте ж таким вульгарним. Я зараз покличу Вірджінію.

ЛЮДОВИКО (затримує її). Шлюб у таких сім’ях, як моя, береться не тільки за принципом статевого потягу.

ГАЛІЛЕЙ. Значить всі вісім років, поки я проходив випробування, тебе утримували від шлюбу з моєю дочкою.

ЛЮДОВИКО. Моя дружина і в сільській церкві мусить бути поважною особою.

ГАЛІЛЕЙ. Гадаєш, що твої селяни платитимуть тобі за оренду чи ні залежно від побожності твоєї дружини?

ЛЮДОВИКО. До певної міри — так.

ГАЛІЛЕЙ. Андреа, Фульганціо, принесіть латунне дзеркало і екран. Ми відкинемо на нього сонячний відбиток, щоб очей не різало. Це твій метод, Андреа.
Андреа і маленький чернець приносять дзеркало і екран.
ЛЮДОВИКО. Свого часу ви, синьйоре, підписали в Римі зобов’язання не втручатися більше в цю справу з обертанням Землі навколо Сонця.

ГАЛІЛЕЙ. Ах, тоді? Тоді у нас був відсталий папа.

СИНЬЙОРА САРТІ. Був! Адже його святість іще не померли!

ГАЛІЛЕЙ. Майже, майже! Нанесіть на екран сітку меридіанів та паралелей. Будемо працювати методично. А потім зможемо відповідати на їхні листи, правда, Андреа?

СИНЬЙОРА САРТІ. “Майже“. Свої крижинки цей чоловік зважує по 50 разів, а коли щось йому до шмиги, то сліпо вірить у це.
Екран встановлений.
ЛЮДОВИКО. Якщо його святість умре, синьйоре Галілею, то й новий папа, хто б він не був і як би він не любив науки, муситиме так само зважати на те, яку велику любов відчувають до нього найвельможніші родини Італії.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Господь створив фізичний світ, Людовико; Господь створив людський мозок; Господь дозволить і фізику.

СИНЬЙОРА САРТІ. Галілео, тепер послухай, що я скажу. Я бачила, як мій син чинив гріх через ті “експерименти“, “теорії“, “обсервації“ і нічого не могла вдіяти. Ти повстав проти властей, і вони тебе вже раз застерегли. Найвищі кардинали укоськували тебе, як хворого коня. На якийсь час це допомогло. Але ось два місяці тому, якраз після Благовіщення, я впіймала тебе на гарячому: ти знов потайки розпочав оті свої “обсервації“. На горищі з трубою. Я тобі майже нічого не говорила, хоч добре знала, що до чого. Побігла, поставила свічку святому Йосипові. Це вже понад мої сили! Коли ми з тобою одні, ти ніби міркуєш, як слід, і кажеш, що знаєш сам, що треба стриматись, бо це небезпечно. Але два дні експериментів — знову та ж сама біда. Нехай вже я жертвую своїм вічним блаженством за прихильність до єретика, це вже моє діло, але ти не маєш права топтати своїми ножищами щастя своєї доньки!

ГАЛІЛЕЙ (похмуро). Принесіть телескоп!

ЛЮДОВИКО. Джузеппе, віднеси багаж до карети.
Слуга виходить.
СИНЬЙОРА САРТІ. Вона цього не переживе! Ви б могли їй то самі сказати. (Біжить геть, все ще з глечиком у руках).

ЛЮДОВИКО. Я бачу, ви вже почали підготовку. Синьойре Галілео, ми з матір’ю живемо три чверті року в маєтку в Кампаньї, і можемо вам засвідчити, що супутники Юпітера аж ніяк наших селян не турбують. Дуже вже тяжко працюють вони у полі. Але їх може збентежити звістка про те, що безсоромні нападки на святі доктрини церкви залишились без кари. Не забувайте, що ці жалюгідні люди в своєму напівзвірячому житті можуть все переплутати. Вони справжні звірі, ви навіть того не уявляєте собі. Варт їм почути, що на вербі ростуть груші — і вони втечуть з роботи в полі, щоб погомоніти про це.

ГАЛІЛЕЙ (зацікавлено). Справді?

ЛЮДОВИКО. Звірі вони. А коли приходять до маєтку по якусь дрібницю, мати змушена відшмагати перед їхніми очима собаку, щоб навчити їх покорі, порядку і чемності. Ви, синьйоре Галілео, часом бачите з вікна карети квітучі поля кукурудзи. Ви не думаєте і не гадаєте, коли їсте наші оливки і наш сир, скільки праці треба, щоб виростити, добути це, скільки турбот.

ГАЛІЛЕЙ. Юначе, я їм свої оливки і при цьому думаю. (Грубо). Ти затримуєш мене. (Гукає з кімнати). Є вже екран?

АНДРЕА. Так. Ви підете сюди?

ГАЛІЛЕЙ. Ви ж шмагаєте бичами не тільки собак, щоб держати їх у покорі, чи не так, Марсілі?

ЛЮДОВИКО. Синьйоре Галілею! У вас чудова голова. Шкода її.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (здивовано). Він вам погрожує.

ГАЛІЛЕЙ. Еге. Адже я міг би підбурити його селян і спонукати їх до роздумів. І його слуг, і його управителів.

ФЕДЕРЦОНІ. Яким чином? Адже ніхто з них не читає латиною.

ГАЛІЛЕЙ. Я міг би писати народною мовою, для багатьох, замість писати латиною тільки для обраних. Для нових думок потрібні люди, що працюють руками. Бо хто ж інший прагне дошукатись причин всіх речей? Ті, що бачать хліб тільки на своєму столі, не хочуть знати, як його випікають. Ця наволоч дякує радше Богові, ніж пекареві. Ті ж, хто робить хліб, скоро зрозуміють, що ніщо не рухається само, коли його не зрушити. Твоя сестра, Фульганціо, яка працює на олійниці, не стільки здивується, скільки, мабуть, сміятиметься, коли почує, що Сонце — не золотий герб можновладдя, а важіль: Земля рухається, бо її рухає Сонце.

ЛЮДОВИКО. Ви завжди будете рабом своїх пристрастей. Перепросіть за мене Вірджінію. Я думаю, нам зараз краще не бачитись.

ГАЛІЛЕЙ. Посаг у вашому розпорядженні повсякчас.

ЛЮДОВИКО. Прощавайте. (Йде).

АНДРЕА. І кланяйтесь від нас усім Марсілі.

ФЕДЕРЦОНІ. Які велять Землі стояти непорушно, щоб їхні замки не пішли шкереберть.

АНДРЕА. І всім Ченчі і Віллані!

ФЕДЕРЦОНІ. І всім Червіллі!

АНДРЕА. І всім Леккі!

ФЕДЕРЦОНІ. І Пірлеоні!

АНДРЕА. Які цілують папі ноги, коли він топче народ.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Новим папою буде освічена людина.

ГАЛІЛЕЙ. Отже, розпочнемо спостереження за сонячними плямами, що нас цікавлять, на свій страх і ризик, не дуже покладаючись на підтримку нового папи.

АНДРЕА (перепиняє). Але з цілковитою певністю, що розвіємо зоряні тіні пана Фабриціуса і сонячні випари пражан і парижан, та ще й доведемо обертання Сонця.

ГАЛІЛЕЙ. Ні, лише з деякою надією на те, що доведемо обертання Сонця. Доводити, що досі я мав рацію, то не моя мета. Я хочу перевірити, чи я таки її мав. Я кажу вам: покиньте всяку надію, всі, хто стає на шлях дослідів. Може це випари, а може й плями, та перш, ніж припустити, що це бажані нам плями, припустімо краще, що це риб’ячі хвости. Так, ми знову і знову і ще раз піддамо все сумніву. Будемо просуватись не семимильним кроком, а зі швидкістю черепахи. І все, що ми сьогодні знайдемо, завтра закреслимо, зметемо зі столу, і лише тоді запишемо знову, коли знайдемо ще раз. І те, що хочемо знайти, ми, знайшовши, розглянемо з особливим недовір’ям. Отже, приступаймо до спостережень за Сонцем з непохитним наміром довести непорушність Землі. І тільки зазнавши невдачі, цілковитої і безнадійної поразки, зализуючи свої рани, в найсумнішому настрої ми почнемо запитувати, а чи не мали ми таки рації, чи таки не обертається Земля справді! (Підморгує). І коли після того у нас всяке інше припущення розповзеться під руками, тоді ніякої пощади тим, хто не досліджував, а плескав язиком. Зніміть покривало з труби і спрямуйте її на Сонце! (Встановлює латунне дзеркало).

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я здогадався, що ви вже почали працювати. Я зрозумів це, коли ви не пізнали синьйора Марсілі.
Мовчки починають досліди. Коли пломеніючий відбиток Сонця з’являється на екрані, прибігає ВІРДЖІНІЯ у весільному вбранні.
ВІРДЖІНІЯ. Ти прогнав його, батьку! (Знепритомніла).
Андреа і маленький чернець поспішають до неї.
ГАЛІЛЕЙ. Я повинен, повинен про це довідатись.
10.
В наступному десятиріччі вчення Галілея поширилось серед народу. Памфлетисти і співці балад скрізь підхоплюють нові ідеї. Під час карнавалу деякі міста Італії обрали астрономію темою карнавального походу гільдій.
Напівзголодніла ПАРА ВУЛИЧНИХ АКТОРІВ з п’ятирічною ДІВЧИНКОЮ і з НЕМОВЛЯТКОМ на руках з’являються на ринку, де ЮРБА жде карнавальної процесії. Деякі в масках. Обидва актори тягнуть пакунки, барабан, інше причандалля.
ВУЛИЧНИЙ СПІВАК (б’є в барабан). Шановні мешканці, дами й панове! До великої карнавальної процесії гільдій ми пропонуємо найновішу флорентійську пісню, яку співають по всій Верхній Італії і яку ми ціною значних витрат привезли сюди. Вона має назву: “Страхітливе вчення і опінії пана придворного фізика Галілео Галілея, або передчуття майбутнього“. (Співає.)

Коли Господь вчинив всевишню волю,

тоді він сонцю владно повелів,

як служнику, крутитись круг Землі

і на гірку не нарікати долю.

Віднині кожен менший кружеляв

круг старшого, бо так Господь сказав.

То й почали обертатись:

Бідні — кругом магнатів,

навколо вищих — малі.

Як на небі, так і на землі.

Круг пап забігали кардинали,

Круг кардиналів — єпископи закружляли,

Круг єпископів — юрби секретарів,

Круг секретарів — світське начальство різне,

Круг світського начальства — ремісники,

Круг ремісників — слуги покірні,

а навколо слуг — забігали понурі

голодні жебраки, собаки і кури.
Це вам, добрі люди, і є великий лад на цьому світі, ordo ordinum, як кажуть панове богослови, regula aеternis, правило правил. Але що це стряслося, мої любі? (Співає).
Мудрий Галілей схопивсь,

Біблію жбурнув,

Взявся за трубу

та на небо гордо позирнув.

І до сонця вигукнув: спинись!

Все інакше нині обертатись

має — поза волею богів.

Доведеться панові наматись,

Як побігає коло слуги.
Оце так штука! Це так жарт, хай тобі кат!

Вже й вража челядь день при дні зухваліє, погана.

Бо чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?

Бездомний гладшає пес,

Школяр до школи не іде,

А служка — і до мес.

Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?

лише головами хитають:

Рибачка відламує хліба шматок

і рибу сама наминає.

Муляр виводить камінний мур,

панський забравши камінь.

Собі цей будинок, а не комусь

він зводить своїми руками.

Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?

Розгніваний бідак.

Малечі бідній — молоко.

Попам — свята вода.

Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!

То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.

Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?

Я, прогрішивши, далебі

Кажу до чоловіка:

Не гнівайся. Шукай собі,

Як хоч, постійну зірку.

СПІВАК:

Зніми намордника із пса — він враз кусати стане.

Бо чом би й ні? Там жарт — не жарт, а нам обов’язково варт

прожити вік, щоб і не знать, не відати про пана.

ОБОЄ:

Повстань, хто в злиднях на землі живе,

І вас навчить правдивий Галілей

Простій абетці боротьби. Ачей

Ярма важкого досить для людей.

Пора і нам прожити вік, не знаючи про пана.

СПІВАК. Шановні мешканці, ось феноменальне відкриття Галілео Галілея. Земля обертається навколо Сонця! (Він гучно б’є в барабан).

ГАЛІЛЕЙ. Так.

ВІРДЖІНІЯ. Ось знову той чоловік, що йшов за нами слідом. (Показує на суб’єкта, який минає їх, не звертаючи на них уваги).

ГАЛІЛЕЙ (зір його погіршав). Я його не знаю.

ВІРДЖІНІЯ. А я часто бачила його останнім часом. Він здається мені зловісним.

ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Ми у Флоренції, а не серед корсиканських бандитів.

ВІРДЖІНІЯ. Йде ректор Гафоне.

ГАЛІЛЕЙ. Оцього я боюсь. Цей дурнуватий знову втягне мене в довжелезну розмову.

ВІРДЖІНІЯ. Ледь-ледь. Що там у твоїй книзі? Може її знову визнали за єретичну?

ГАЛІЛЕЙ. Ти вже занадто вдаєшся до тих церков. Оте раннє вставання, оті ходіння по месах зовсім зіпсують тобі колір лиця. Ти за мене молишся, га?

ВІРДЖІНІЯ. Ось синьйор Ванні ливар, якому ти накреслив план ливарні. Не забудь подякувати йому за перепілок.

ГАЛІЛЕЙ. Перепілки були чудові, майстер Ванні, ще раз красно дякую.

ВАННІ. Нагорі йшла мова про вас. На вас складають вину за памфлети проти Біблії, які нещодавно скрізь продавали.

ГАЛІЛЕЙ. Про памфлети нічого не знаю. Моє улюблене читання — Біблія і Гомер.

ВАННІ. А хоч би й ні: хотів би скористатися з нагоди запевнити вас, що ми, мануфактуристи, на вашому боці. Я не з тих, хто багато знає про рух зірок, але для мене ви людина, яка бореться за свободу вчення нового. Візьміть ось цей механічний культиватор з Німеччини, якого ви мені описували. За один лише останній рік в Лондоні вийшли в світ п’ять книг про сільське господарство. А тут ми дякували б хоч за одненьку книжку про голландські канали. Ті самі кола, які завдають вам неприємностей, не дозволяють лікарям Болоньї розтинати трупи для досліджень.

ГАЛІЛЕЙ. Ваш голос чимало важить, Ванні.

ВАННІ. Сподіваюсь. Ви знаєте, що в Амстердамі і Лондоні є фондові біржі. Так само й ремісничі школи. І регулярно виходять газети з новинами. А нам тут невільно навіть заробляти гроші. Проти ливарень заперечують, бо, бачте, коли в одному місті багато робітників, то це сприяє розпусті. Я цілком на боці таких людей, як ви, синьйоре Галілео. Коли б хтось задумав проти вас лихе, тоді не забудьте, прошу, що у вас є друзі у всіх галузях ремесла. За вами стоїть вся північна Італія, синьйоре Галілею.

ГАЛІЛЕЙ. Наскільки мені відомо, ніхто не збирається щось мені заподіяти.

ВАННІ. Ні?

ГАЛІЛЕЙ. Ні.

ВАННІ. На мою думку, у Венеції вас би краще шанували. Там менше чорних сутан. Звідти ви могли б розпочати боротьбу. У мене є дорожня карета, синьйоре Галілео, і коні.

ГАЛІЛЕЙ. Не можу уявити себе втікачем. Я високо ціную свої вигоди.

ВАННІ. Авжеж. Але з того, що я тут чув нагорі, стає ясно, що треба поспішати. Гадаю, що саме зараз вам краще не бути у Флоренції.

ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Великий герцог — мій учень, а крім того, сам папа рішуче постане проти всяких спроб накинути мені зашморга на шию.

ВАННІ. Здається, синьйоре Галілео, ви не дуже чітко відрізняєте друзів від ворогів.

ГАЛІЛЕЙ. Зате я відрізняю силу від безсилля. (Рвучко йде геть).

ВАННІ. Чудово! Бажаю щастя. (Йде).

ГАЛІЛЕЙ (іде назад з Вірджінією). Всяк, хто в цій країні має якісь скарги, обирає мене за адвоката, особливо там, де мені це найменш може йти на користь. Я написав книгу про механіку всесвіту, оце й усе. А що з того зроблять, або не зроблять, те мене вже не обходить.

ВІРДЖІНІЯ (вголос). Якби ці люди знали, як ти засуджував усе, що трапилось останньої карнавальної ночі.

ГАЛІЛЕЙ. Так. Дай ведмедю лизнути меду, він, голодний, і руку тобі відкусить.

ВІРДЖІНІЯ (стиха). А взагалі, герцог тебе сьогодні запросив?

ГАЛІЛЕЙ. Ні. Але я просив доповісти про мене. Він хоче мати книгу, він же заплатив за неї. Спитай урядовця і пожалійся, що нас примушують чекати.

ВІРДЖІНІЯ (йде до урядовця, за нею стежить суб’єкт). Синьйоре Мінчо, чи відомо його високості, що мій батько хотів би мати в нього аудієнцію?

УРЯДОВЕЦЬ. Звідки я знаю?

ВІРДЖІНІЯ. Це не відповідь.

УРЯДОВЕЦЬ. Хіба?

ВІРДЖІНІЯ. Вам слід бути чемнішим.
Урядовець напіводвертається, позіхає, дивлячись на суб’єкта. Вірджінія підходить до батька.
Він каже, що герцог ще зайнятий.

ГАЛІЛЕЙ. Я чув — ти щось казала про “чемність“, що то було?

ВІРДЖІНІЯ. Я подякувала йому за чемну відповідь і тільки. А ти не можеш лишити книгу тут? Ти ж тільки гаєш час.

ГАЛІЛЕЙ. Я починаю запитувати себе, чого вартий цей час. Мабуть, прийму запрошення Сагредо тижнів на двоє поїхати в Падую. Та й здоров’ям похвалитися не можу.

ВІРДЖІНІЯ. Ти не проживеш без своїх книг.

ГАЛІЛЕЙ. Можна захопити з собою в карету трохи сіцілійського вина, скажімо, ящиків зо два.

ВІРДЖІНІЯ. Ти завжди казав, що воно не терпить перевезень. А казна винна тобі за три місяці утримання. Тобі ж услід їх не надішлють.

ГАЛІЛЕЙ. Це правда.

ГАЛІЛЕЙ. Не знаю. Він поводився не без чемності. Я знав, що чинив, коли переїхав у Флоренцію і всі ці роки мовчав. Вони так розхвалили мене, що мусять тепер приймати мене таким, як є.

УРЯДОВЕЦЬ (вигукує). Його високість, великий герцог!
КОЗІМО ДЕ МЕДІЧІ спускається сходами. Галілей іде йому назустріч. Герцог, трохи збентежений, спиняється.
ГАЛІЛЕЙ. Хотів би я запропонувати Вашій високості мої діалоги про обидві космічні системи...

КОЗІМО. Ага, ага! Як ваші очі?

ГАЛІЛЕЙ. Нічим хвалитись, ваша високосте. Якщо ваша високість дозволять, я цю книгу...

КОЗІМО. Мене турбує стан ваших очей. Справді турбує. Ви, мабуть, понад міру сидите за вашим чудовим телескопом, чи не так?

ВІРДЖІНІЯ. Тату, я боюсь.

ГАЛІЛЕЙ (приглушено, але твердо). Нічим не видавай себе. Звідси підемо не додому, а до склоріза Вольпі. Я домовився, що в сусідньому з ним заїзді завжди буде напоготові віз з порожніми винними барилами. Мене вивезуть з міста.

ВІРДЖІНІЯ. Ти знав?..

ГАЛІЛЕЙ. Не оглядайся.
Збираються йти.
ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ (сходить донизу). Синьйоре Галілею, я маю доручення повідомити вас, що флорентійське герцогство не спроможне більше чинити опір бажанню найсвятішої інквізиції допитати вас у Римі. Карета найсвятішої інквізиції чекає на вас, синьйоре Галілею.
12.
ПАПА
Палати Ватікану. ПАПА УРБАН VIII (колишній кардинал Барберіні) приймає КАРДИНАЛА-ІНКВІЗИТОРА. Під час аудієнції папа одягається. За дверима чути човгання багатьох ніг.
ПАПА (дуже голосно). Ні! Ні! Ні!

ІНКВІЗИТОР. Отже, ваша святість, тут зібрались усі доктори усіх факультетів, представники всіх священних органів і все духовенство. З дитячою вірою в слово Боже, викладене в Святому Письмі, вони зібрались тут, щоб почути від вашої святості підтвердження цієї віри, і ви хочете повідамити їм, що Святе Письмо надалі не може вважатися за істинне?

ПАПА. Не дам розбити грифельну дошку, не дам.

ІНКВІЗИТОР. Ці люди скажуть вам, що то грифельна дошка, а не дух заколоту і сумніву. Але це не грифельна дошка. В світ прийшов жахливий неспокій. Це неспокій їх власного розуму, який вони лише переносять на нерухому Землю. Вони кричать: нас приневолюють числа! Але звідки ж беруться їхні числа? Вони йдуть від сумніву, це кожен знає. Ці люди сумніваються в усьому. Невже людське суспільство ми будемо будувати на сумніві, а не на вірі? “Ти мій пан, але я сумніваюсь, чи це добре“. “Це твій дім і твоя дружина, але я сумніваюсь, чи не повинні вони бути моїми“. З другого боку, прихильність вашої святості до мистецтва. Цій прихильності ми завдячуємо стількома чудовими колекціями, але вона знаходить таке образливе тлумачення, як ото читалося на стінах будинків Риму: “Те, що Римові лишили варвари, грабують тепер Барберіні“. А за кордоном? То була Божа воля — піддати найсвятіший папський престол тяжким випробуванням. Іспанську політику вашої святості люди, яким бракує проникливості, не розуміють, а незгоду з королем вони засуджують. Уже з півтора десятиріччя Німеччина стала схожа на бойню, і люди з цитатами із Біблії на вустах ріжуть один одного на шматки. А тепер, коли внаслідок чуми, війни і реформації, християнство розпалося на окремі незначні купки, тепер по Європі шириться чутка, що ви уклали таємну угоду з лютеранською Швецією аби послабити католика-короля. І тоді математики, ці хробаки, спрямовують свої телескопи на небо і повідомляють цілий світ, що ваша святість не дуже обізнані навіть тут, в цьому єдиному просторі, в якому вам покищо не відмовлено. А спитати: звідки цей несподіваний інтерес до такої абстрактної науки, як астрономія? Чи не однаково, як ці кулі крутяться? В цілій Італії всі, до останнього конюха, за лихим прикладом цього зухвалого флорентійця, базікають про фази Венери. Але ніхто з них не думає про все те, що в школах та інших таких установах вважається незаперечним. Їм то, бачте, надокучило. Що було б, якби всі вони, слабі плоттю і схильні до всяких неподобств, вірили б тільки у власний розум. А це ж його той безумець Галілей оголошує верховним суддею. Раз узявши під сумнів те, чи справді Сонце зупинилось над Гаваоном, вони захотіли взяти під свій брудний сумнів і церковну карнавку! Відтоді як вони плавають по морях, — а втім, я нічого не маю проти цього, — вони вірять в мідну скриньку, яку називають компасом, а не в Бога. Той Галілей ще замолоду писав про машини. Машинами вони хочуть творити чудеса. Які? У всякому разі, Бога їм уже не треба, але що ж це за чудеса? Наприклад, не буде ні верху, ні низу. Їм це непотрібно. Аристотель — вони його мають за дохлого пса — сказав, і вони то наводять: коли ткацький човник сам буде ткати, а цитра гратиме сама, тоді майстрам не треба буде підмайстрів, а панам — наймитів. І думають, що вже настав такий час. Цей негідник знає, що робить, коли пише свої астрономічні твори не латиною, а мовою рибалок і торгівців вовною.

ПАПА. Це свідчить про його низький смак. Я скажу йому.

ІНКВІЗИТОР. Він нацьковує одних і підкупляє інших. Портові міста Північної Італії все настійніше вимагають для своїх кораблів зоряних карт синьйора Галілея. І доводиться на це піти, бо це інтерес матеріальний.

ПАПА. Але ці зоряні карти спираються на його єретичні твердження. Мова йде саме про рухи певних планет, які стануть неможливими, якщо відкинути його вчення. Не можна засудити це вчення і користуватися з його карт.

ІНКВІЗИТОР. А чому ж ні? Інакше ніяк не можна.

ПАПА. Це човгання мене дратує. Вибачте, що я ввесь час прислухаюсь.

ІНКВІЗИТОР. Це човгання може сказати вам більше, ніж я, ваша святість. Невже всі оті люди мають піти звідси з сумнівами на серці?

ПАПА. Зрештою, цей чоловік — найвидатніший фізик світу, світоч Італії, а не якийсь там недоум. У нього є друзі. Серед них і Версаль, і Віденський двір. Ви хочете, щоб вони прозвали святу церкву помийницею для гнилих забобонів? Ні, геть від нього руки.

ІНКВІЗИТОР. На практиці нам не доведеться дуже далеко заходити. Він людина плоті і негайно піддасться.

ПАПА. Він любить плотські втіхи більше, ніж усі люди, кого я знав. Він і мислить пристрасно. Не може відмовити собі ні в старому вині, ні в новій ідеї. І я не допущу як засудження фактів фізики, так і бойових вигуків, як от: “За церкву!“, “За розум!“. Я дозволив йому видати книгу з тією умовою, що він в кінці висловить думку, що останнє слово не за наукою, а за вірою. Він цього додержав.

ІНКВІЗИТОР. Але як? В його книзі дискутують: дурень, який, звичайно, висловлює погляди Аристотеля, і розумний, який, так само природньо, заступає синьйора Галілея. І як гадає ваша святість, хто робить останнє зауваження?

ПАПА. Що там іще? Хто висловлює нашу думку?

ІНКВІЗИТОР. Вже ж не розумний.

ПАПА. Це, звичайно, неподобство. Це тупотіння в коридорах прямо нестерпне. Що там, весь світ зібрався?

ІНКВІЗИТОР. Не весь, а його найкращі представники.

ІНКВІЗИТОР. Цього буде досить, ваша святість. Синьйор Галілей розуміється на знаряддях.

ФЕДЕРЦОНІ. Остання надія була — папа. Він тоді в Римі йому правду сказав: ти нам потрібен. Тепер вони його мають.

АНДРЕА. Вони погублять його. Він не допише до кінця своїх “Розмов“.

ФЕДЕРЦОНІ (потай зиркає на нього). Ти гадаєш?

АНДРЕА. Бо він ніколи не зречеться.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Коли вночі ото лежиш без сну, завжди тебе гризуть всякі думки. Сьогодні, наприклад, невідступно мене гризло: не слід було йому виїжджати з Венеції.

АНДРЕА. Але там він не мав змоги писати свою книгу.

ФЕДЕРЦОНІ. А у Флоренції він не зміг її опублікувати.

ФЕДЕРЦОНІ. Там, куди його відведуть, кишень не мають.

АНДРЕА (вигукує). Вони не посміють. Навіть, коли з ним це вчинять, він не зречеться. “Хто не знає істини, той просто неук. Але хто знає, а називає її брехнею, той — злочинець“.

ФЕДЕРЦОНІ. Я теж не вірю в це, і не міг би пережити цього, але сила за ними.

АНДРЕА. Не все і силою візьмеш.

ФЕДЕРЦОНІ. А ні, мабуть.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (стиха). Уже двадцять три дні як він у в’язниці. Вчора був останній допит. А сьогодні засідання. (Помітивши, що Андреа прислухається, голосно). Коли я відвідав його тоді, двома днями після декрету, ми сиділи отам, і він показав мені крізь вікно маленьку статую Пріапа коло сонячного годинника в саду, — ви можете його і зараз побачити, — і порівнював свою працю з сатирою Горація, в якій теж не можна нічого змінити. Він говорив про своє естетичне чуття, яке змушує його шукати правди. І згадав епіграф: “Hieme et aestate, et prope et procul, usque dum vivam et ultra“.¹ Він мав на увазі правду.

АНДРЕА (до маленького ченця). Ти розповів їм, як він стояв у “Колегіум Романум“, коли вони перевіряли його трубу? Розкажи.

ФЕДЕРЦОНІ. Облиш її. Вона зовсім збилася з пантелику, відколи там розмовляли з нею. Вони викликали з Флоренції до себе її сповідника.

ФЕДЕРЦОНІ. Його відпустили?

СУБ’ЄКТ. Сподіваються, що перед судилищем інквізиції о п’ятій годині синьйор Галілей зречеться. Заблаговістить великий дзвін собору святого Марка, а дослівний текст зречення буде сповіщено прилюдно.

АНДРЕА. Не вірю.

СУБ’ЄКТ. Щоб уникнути всяких людських зборищ на вулицях, синьйора Галілея проведуть сюди через садову хвіртку поза палацом. (Виходить).

АНДРЕА (раптом голосно). Місяць — це Земля і не має власного світла. Так само й Венера власного світла не має, схожа до Землі і обертається навколо Сонця. Чотири супутники обертаються навколо планети Юпітер, яка знаходиться на висоті нерухомих зір і не прикріплена ні до якої сфери. Сонце є центром Всесвіту і зі свого місця не рухається, а Земля не є центром. Вона не непорушна. І все це показав нам він.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Силою не зробиш невидимим те, що вже побачили.
Мовчанка.
ФЕДЕРЦОНІ (поглядає на сонячний годинник у саду). П’ята година.
Вірджінія молиться голосніше.
АНДРЕА. Не можу більше чекати, чуєте! Вони стинають голову правді!
Закладає вуха, те саме робить і маленький чернець. Але дзвону не чути. Після паузи, заповненої молитовним бурмотінням Вірджінії, Федерцоні заперечливо хитає головою, інші опускають руки.
ФЕДЕРЦОНІ. Не чути. Вже після п’ятої три хвилини.

АНДРЕА. Він не піддається!

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Він не зрікається!

ФЕДЕРЦОНІ. Ні. О, яке щастя!

ФЕДЕРЦОНІ. Тепер настає справжній час пізнання. Це година його народження. Подумайте, що було б, якби він зрікся!

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я не казав цього, але дуже побоювався. О, я маловір!

АНДРЕА. Я знав: він не зречеться!

ФЕДЕРЦОНІ. Тоді було б так, наче вранці знову повернулась ніч.

АНДРЕА. Наче гора сказала б: я — вода.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (плачучи, падає навколішки). Хвала тобі, Господи!

АНДРЕА. А нині все змінилося! Після довгих мук людина підводить голову і каже: я можу жити! Тільки один піднявся і мовив: — ні! А скільки завойовано!

АНДРЕА (голосно). Нещасна та країна, що не має героїв!

ФЕДЕРЦОНІ. Заспокойся.

АНДРЕА (кричить до Галілея). Винний бурдюк! Прожера! Врятував свою рідну шкуру? (Сідає). Мені погано!..

ГАЛІЛЕЙ (спокійно). Дайте йому води!

Галілей, Discorsi“¹

ВІРДЖІНІЯ. Від кого це? Я не замовляла гусей.

СЕЛЯНИН. Звеліли сказати: від проїжджого. (Виходить).
Вірджінія здивовано розглядає гусей. Чернець бере з її рук і недовірливо розглядає їх. Потім заспокоєно віддає назад, і вона, держачи їх за шиї, несе їх до Галілея у велику кімнату.
ВІРДЖІНІЯ. Якийсь проїжджий прислав тобі гостинця.

ГАЛІЛЕЙ. Що там таке?

ВІРДЖІНІЯ. Хіба ти не бачиш?

ГАЛІЛЕЙ. Ні. (Підходить). Гуси? Ім’я проїжджого відомо?

ВІРДЖІНІЯ. Ні.

ГАЛІЛЕЙ (бере гуску з її рук). Важка. Я б з’їв трошки гусятини.

ВІРДЖІНІЯ. Не може бути, щоб ти вже зголоднів. Ти ж щойно вечеряв. І що це знову з твоїми очима. Ти ж мусив бачити їх від столу.

ГАЛІЛЕЙ. Ти стоїш у затінку.

ВІРДЖІНІЯ. Я стою не в затінку. (Виносить гусей з кімнати).

ГАЛІЛЕЙ. Додай кмину і яблук.

ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Нам треба послати по очного лікаря. Батько не зміг від столу побачити гусей.

ЧЕРНЕЦЬ. Треба раніш спитати дозволу монсеньйора Карпули. Він знову писав сам?

ВІРДЖІНІЯ. Ні. Він диктував свою книгу мені, ви ж це знаєте. У вас сторінки сто тридцять перша і сто тридцять друга, і це були останні.

ЧЕРНЕЦЬ. Він — старий лис.

ВІРДЖІНІЯ. Він нічого не робить проти приписів. Його каяття — щире. Я наглядаю за ним. (Дає ченцеві гусей). Скажіть на кухні, щоб печінки підсмажили з цибулиною і яблуком. (Вертається у велику кімнату). А тепер подбаємо про наші очі, покинемо цю кульку і продиктуємо трохи далі нашого щотижневого листа до архієпископа.

ГАЛІЛЕЙ. Я себе недобре почуваю. Прочитай мені дещо з Горація.

ВІРДЖІНІЯ. Лише на останнім тижні мені сказав монсеньйор Карпула, якому ми повинні бути дуже вдячні — ще оноді знов прислав овочів, — що архієпископ кожного разу питає його, як сподобались тобі запитання і цитати, які він тобі надсилає. (Підготувалась писати під диктування).

ГАЛІЛЕЙ. На чому я зупинився?

ВІРДЖІНІЯ. Фрагмент четвертий: що ж до позиції святої церкви в справі заколотів в арсеналі Венеції, то я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників...

ГАЛІЛЕЙ. Ага. (Диктує). Я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників, а саме, що краще в ім’я християнської любові до ближнього видавати їм юшку, аніж збільшувати їм платню за їхні корабельні та дзвонові канати. Оскільки мудрішим здається зміцнювати їхню віру, замість пожадливості. Апостол Павло каже: “Доброчинство ніколи не пропаде намарно“. Як це тобі?

ВІРДЖІНІЯ. Чудово, батьку!

ГАЛІЛЕЙ. Як ти гадаєш, чи не можна прочитати в цьому якоїсь іронії?

ВІРДЖІНІЯ. О, ні, архієпископ відчує блаженство. Він такий практичний.

ГАЛІЛЕЙ. Покладаюсь на твою думку. Що там далі?

ВІРДЖІНІЯ. Чудовий текст: “Коли я кволий, тоді я сильний“.

ГАЛІЛЕЙ. Ніякого тлумачення.

ВІРДЖІНІЯ. Але чому ж?

ГАЛІЛЕЙ. Що йде далі?

ВІРДЖІНІЯ. “... Зрозумійте, що любити Христа далеко ліпше, ніж будь-яке знання“. Послання до Ефесян апостола Павла III, 19.

ГАЛІЛЕЙ. “Особливо дякую вашій еміненції за чудову цитату з послання до Ефесян. Спонуканий цим, я знайшов у неповторному творі “Наслідування Христа“ ще таке: (цитує напам’ять) “Він, до кого промовляє вічне Слово, вільний від багатьох запитань“. Чи можна мені при цій нагоді говорити про власні справи. Мені все ще дорікають, що я колись книгу про небесні тіла видав базарною мовою. Я зовсім не мав на меті пропонувати або схвалювати, щоб книги про значно важливіші предмети, як наприклад, богослів’я, видавались мовою продавців макарон. Звичайно доводять, що завдяки універсальності латини службу Божу всі народи правлять однією мовою. Але цей довід здається мені не дуже влучним, бо зухвалі глумливці можуть йому протиставити інший, а саме: жоден з цих народів тоді ні слова не зрозуміє. Охоче знехтую дешевою зрозумілістю святих істин. Латина, яка звучить з кафедри, захищає вічні істини церкви від цікавості невігласів і збуджує довір’я, коли вимовляється священиками з нижчих класів з місцевим акцентом. Ні, викресли це.

ВІРДЖІНІЯ. Все?

ГАЛІЛЕЙ. Все, після “продавців макарон“.

ВІРДЖІНІЯ. Не знаю, чи схоче він тебе бачити. Ти ніколи не приходив.

АНДРЕА. Спитай його.
Галілей розпізнав голос Андреа. Сидить нерухомо. ВІРДЖІНІЯ підходить до нього.
ГАЛІЛЕЙ. Це Андреа?

ВІРДЖІНІЯ. Так. Відіслати його?

ГАЛІЛЕЙ (після паузи). Приведи його.
ВІРДЖІНІЯ приводить АНДРЕА.
ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Він безпечний. Він був його учнем. А тепер це його ворог.

ГАЛІЛЕЙ. Лиши нас самих, Вірджініє.

ВІРДЖІНІЯ. Я хочу послухати, що він розповість. (Сідає).

АНДРЕА (холодно). Як ся маєте?

ГАЛІЛЕЙ. Підійди ближче. Як живеш? Розкажи про свою роботу. Я чув, що вона з гідравліки.

АНДРЕА. Фабриціус з Амстердама доручив мені довідатись про ваше життя.

АНДРЕА. Радий, що зможу повідомити, що ви почуваєте себе добре.

ГАЛІЛЕЙ. Фабриціус зрадіє, почувши це. А ти можеш йому сказати, що я живу з комфортом. Глибиною свого каяття я удостоївся такої прихильності своїх властителів, що мені дозволено в скромному обсязі і під духовним контролем вести наукові дослідження.

АНДРЕА. Так. Ми теж чули, що церква задоволена вами. Ваше повне підкорення вплинуло. Запевняють, ніби власті з задоволенням переконались, що відколи ви зреклися свого вчення, в Італії не опубліковано жодного твору з новими твердженнями.

ГАЛІЛЕЙ (прислухаючись). На жаль, є країни, які ухиляються від піклування церкви. Боюсь, що там розвиваються далі засуджені вчення.

АНДРЕА. Ваше зречення і там викликало радісні для церкви наслідки.

ГАЛІЛЕЙ. Правда?
Пауза.
Що чути про Декарта? З Парижу — нічого?

АНДРЕА. Дещо є. Після звістки про ваше зречення Декарт сховав у шухляді свій трактат про природу світла.

АНДРЕА. Щоб мати змогу науково працювати, я хочу виїхати до Голландії. Бику не дозволено того, чого собі не дозволяє Юпітер.

ГАЛІЛЕЙ. Розумію.

АНДРЕА. Федерцоні знову шліфує лінзи в якійсь міланській лавці.

ГАЛІЛЕЙ (сміється). Він не знає латини.
Пауза.
АНДРЕА. Фульганціо, наш маленький чернець, припинив дослідження і вернувся в лоно церкви.

ГАЛІЛЕЙ. Так.

АНДРЕА. Он як.

ВІРДЖІНІЯ. Хвала Господу.

ГАЛІЛЕЙ (гостро). Подивись до гусятини, Вірджініє.

ВІРДЖІНІЯ. Він не страшний. Ви ж самі чуєте. (На виході). Ми одержали свіжий козячий сир.

ГАЛІЛЕЙ. Не знаю, нащо ти прийшов, Сарті? Щоб схвилювати мене? Я живу обережно і обережно думаю, відколи опинився тут. Не без того, що часом берусь і за старе.

АНДРЕА. Я не хотів би вас хвилювати, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Барберіні казав, що це чіпляється, як короста. Він і сам не був вільний від неї. Я знову писав.

АНДРЕА. Так?

ГАЛІЛЕЙ. Я закінчив свою книгу “Розмови“.

АНДРЕА. Як? “Розмови відносно двох нових галузей науки: механіки і законів падіння тіл“? Тут?

ГАЛІЛЕЙ. О, мені дають папір і пера. Моє начальство не дурне. Воно знає, що коли хвороба здавніє, її не вилікуєш за одну ніч. Вони бережуть мене від небезпечних наслідків, забираючи від мене сторінку за сторінкою.

АНДРЕА. О Боже!

ГАЛІЛЕЙ. Ти щось сказав?

АНДРЕА. Значить, вони дозволяють вам орати воду! Дають вам папір і перо, щоб ви заспокоїлись. Як могли ви писати взагалі, знаючи про такий наслідок?

ГАЛІЛЕЙ. О, я раб своїх звичок.

АНДРЕА. “Розмови“ в руках ченців! Коли їх так жадібно чекають Амстердам, Лондон, Прага.

ГАЛІЛЕЙ. Звідси чую, як бідкається Фабриціус, вимагаючи свого фунта м’яса, а він же сидить в цілковитій безпеці в Амстердамі.

АНДРЕА. Дві нові галузі науки все одно що втрачені!

ГАЛІЛЕЙ. Але й Фабріціуса і ще декого безперечно порадує чутка, що я поставив на карту останні мізерні рештки своїх вигод, щоб зробити копію, поза власною, сказати б, спиною, потай від самого себе, на протязі останніх шести місяців, користуючись в ясні ночі останніми унціями світла.

АНДРЕА. У вас є копія?

ГАЛІЛЕЙ. Моя суєтність досі не давала мені її знищити.

АНДРЕА. Де вона?

ГАЛІЛЕЙ. “Коли око твоє досаждає тобі, вирви його“. Той, хто писав це, більше розумівся на комфорті, ніж я. Гадаю, що це верх безумства, віддати її. Ні, раз я не зумів відійти подалі від наукової праці, то ви можете її мати. Копія лежить у глобусі. Якщо наважишся взяти її з собою в Голландію, то, звичайно, всю відповідальність за це візьмеш на свою шию. В разі чого, ти скажеш, що купив рукопис у незнайомця, який має доступ до оригіналу в святому офіціумі.

ГАЛІЛЕЙ. Якось треба було згаяти своє дозвілля.

АНДРЕА. Це стане основою нової фізики.

ГАЛІЛЕЙ. Сховай під куртку.

АНДРЕА. А ми думали, що ви перекинулись до них. І я найдужче обурювався проти вас.

ГАЛІЛЕЙ. Так і слід було. Я проповідував науку, а заперечував істину.

АНДРЕА. А оце міняє все. Все!

ГАЛІЛЕЙ. Правда?

АНДРЕА. Ви приховали істину. Приховали від ворога. І в галузі етики випередили нас на століття.

ГАЛІЛЕЙ. Скажи ясніше, Андреа.

АНДРЕА. Разом з усіма ми казали: “Він умре, а не зречеться“. А ви прийшли з словами: “Я зрікся, але буду жити“. “Ваші руки заплямовані“, — сказали ми. Ви сказали: “Краще нехай будуть заплямовані, аніж порожні“.

ГАЛІЛЕЙ. Краще заплямовані, аніж порожні. Це звучить реалістично. Звучить по-моєму. Нова наука — нова етика.

АНДРЕА. Я, я мусив це знати раніше за будь-кого. Мені було одинадцять, коли ви продали венеціанському сенатові телескоп, винайдений іншим чоловіком. А я бачив, яке безсмертне застосування ви для нього знайшли. Ваші друзі докірливо похитували головами, коли ви у Флоренції гнулись перед дитиною, а наука здобула собі аудиторію. Ви все сміялись з героїв. “Страждальці докучають мені“, — казали ви. “Злигодні йдуть від хибних обчислень“. А ще: “Коли наражаєшся на перепони, то найкоротшою відстанню між двома точками буде крива“.

ГАЛІЛЕЙ. Пригадую.

АНДРЕА. Тоді, в тридцять третьому, коли ви знайшли за потрібне зректись одної популярної тези вашого вчення, я мусив знати, що ви, власне, відійшли від безнадійної політичної бійки, для того, щоб далі посувати справу науки.

ГАЛІЛЕЙ. Яка полягає...

АНДРЕА. ...у вивченні властивостей руху, який є творцем машин; саме вони перетворять Землю на таке гарне житло, що від неба можна буде відмовитись.

ГАЛІЛЕЙ. Ага!

АНДРЕА. Ви виграли вільний час для того, щоб написати науковий твір, який одному вам під силу. Якби ви скінчили життя у вогняному ореолі на вогнищі, то переможцями стали б інші.

ГАЛІЛЕЙ. Вони й є переможці. І нема такого наукового твору, що його міг би написати лише один учений.

АНДРЕА. Чому ж ви тоді зреклися?

ГАЛІЛЕЙ. Я зрікся, бо побоявся фізичних мук.

АНДРЕА. Ні!

ГАЛІЛЕЙ. Мені показали знаряддя тортур.

АНДРЕА. Значить заздалегідь ви не мали плану.

ГАЛІЛЕЙ. Жодного.

ГАЛІЛЕЙ. Цей внесок я зробив. Ласкаво прошу в стічну канаву, брате мій по науці і кум по зраді! Ти їси рибу? У мене є риба. Але смердить не риба, а я. Я лише продаю, а ти покупець. О, книга, священний товар, перед яким не можна подолати спокуси! Побачиш її, і в роті набігає слина, в якій тонуть прокляття. Велика вавилонська блудниця, мерзенна смертовбивча тварина, багряна, вона розверзає чресла, — і все стає інакшим. Хай святиться наша шахрайська настрахана смертю співдружність, яка виправдовує все.

АНДРЕА. Страх смерті — властивий людям. Людські слабості не мають відношення до науки.

ГАЛІЛЕЙ. Хіба?! Мій любий Сарті, навіть у теперішньому моєму стані я почуваю себе спроможним дати вам кілька вказівок на те, що має відношення до науки, якій ви себе віддали.

ВІРДЖІНІЯ. Зате тебе прийнято до лав віруючих. (Іде далі і ставить миску на стіл).

ГАЛІЛЕЙ. Правильно. А тепер час вечеряти.
Андреа простягає руку; Галілей бачить її, але не бере.
Ти сам тепер навчаєш інших. Чи можеш ти дозволити собі потиснути таку руку, як оця? (Іде до столу). Хтось, проїжджаючи через наше місто, надіслав мені гусей. Я все ще люблю попоїсти.

АНДРЕА. А тепер ви вже не думаєте, що настали нові часи?

ГАЛІЛЕЙ. Думаю. Бережися, коли з істиною під курткою проїжджатимеш через Німеччину.

АНДРЕА (не в силі піти). Щодо вашої оцінки автора, про якого ми говорили, я не зумію вам відповісти. Але не можу й погодитися з тим, що ваш убивчий аналіз лишиться вашим останнім словом.

ГАЛІЛЕЙ. Красно дякую, синьйоре. (Починає їсти).

ВІРДЖІНІЯ (проводжаючи Андреа). Ми не дуже охоче приймаємо колишніх відвідувачів. Вони хвилюють його.

ВІРДЖІНІЯ. Не Андреа.

ГАЛІЛЕЙ. Може й ні. Яка ніч сьогодні?

ВІРДЖІНІЯ (коло вікна). Ясна.

Марія край води сидить,

Її сорочечка смердить

Брудна, давно не прана.

Уже завіяла зима,

Вона сорочки не зніма:

Брудна, зате не драна.

ПРИКОРДОННИК. Чому ви покидаєте Італію?

АНДРЕА. Я вчений.

ПРИКОРДОННИК (до писаря). Пиши проти слів “причина виїзду“ — вчений. Я повинен перевірити ваш багаж. (Починає перевіряти).

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Тут вам не слід сидіти. (Показує на хижку, перед якою сидить Андреа). Там, у цій хижі, живе відьма.

ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Стара Марина ніяка не відьма.

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Хочеш, щоб я тобі скрутив руку?

ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Авжеж, що відьма. Вона ж ночами літає на мітлі.

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Чому ж, коли вона не відьма, ніхто в цілому містечку не дасть їй і глечика молока?

ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Як же вона може літати в повітрі? Цього ж ніхто в світі не може. (До Андреа). Хіба це може бути?

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (показує на другого). Це Джузеппе. Він нічогісінько не знає, він не ходить до школи, бо в нього нема цілих штанів.

ПРИКОРДОННИК. Що це за книга?

АНДРЕА (не підводить очей від рукопису). Великого філософа Аристотеля.

ПРИКОРДОННИК. А хто це?

АНДРЕА. Він уже вмер.
Хлоп’ята, кепкуючи з Андреа, ходять навколо нього, удаючи, ніби читають книги.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). Подивись, чи нема там чогось проти релігії.

ПИСАР (гортає сторінки). Нічого не знаходжу.

ПРИКОРДОННИК. Всі ці шукання ні до чого. Хто ж це отак напоказ повезе тобі щось таємне. (До Андреа). Підпишіть, що ми все перевірили.
Андреа нерішуче встає і, читаючи, іде разом з прикордонниками в сторожку.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК (до писаря, показуючи на скриню). Тут іще щось є, бачите?

ПИСАР. Хіба цього раніш не було?

ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Це чорт поставив. Це скринька.

ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Та ні, це проїжджого скринька.

ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Я туди не пішов би. Вона зачарувала коней кучера Пассі. Після завірюхи я сам заглядав у стайню крізь дірку в даху і чув, як коні кашляли.

ПИСАР (збирався вже відчинити скриню, та завагався і повернув назад). Чортовиння якесь, га? Ну, ми ж і не можемо все перевірити... Коли б то ми з усім цим упорались?

ПИСАР. Все.

ДРУГИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Ви ж учений, скажіть самі: може людина літати в повітрі?

АНДРЕА. Почекай-но трохи.

ПРИКОРДОННИК. Можете проїжджати. (Кучер бере багаж. Андреа підводиться з скриньки, бере її і хоче йти). Стій. Що це за скриня?

АНДРЕА. Це книги. (Знов заглиблюється в рукопис).

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Це відьомські книги.

ПРИКОРДОННИК. Дурниці. Як вона може зачарувати скриньку?

ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Їй же чорт допомагає.

ПРИКОРДОННИК (сміється). Ну, тут це не пройде. (До писаря). Відчини. (Скриньку відчинено. Незадоволено). Скільки їх тут!

АНДРЕА. Тридцять чотири.

ПРИКОРДОННИК (до писаря). І скільки ж ти з цим промарудишся?

ПИСАР (гортає книжки абияк). Всі вже друковані. Про свій сніданок і не думайте, а мені ж іще треба збігати до кучера Пассі, щоб стягти з нього подорожнє, поки не спродали з аукціону його хати. Коли ж мені упоратися з цими книжками?

ПРИКОРДОННИК. Еге ж, гроші треба стягти! (Штурхає ногою книги). Та що вже там такого написано! (До кучера). Їжджай!

ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. І скринька щезла! Бачите, що це був чорт?

АНДРЕА (обернувся). Ні, це був я. Учись дивитись як слід. За молоко заплачено, за глечик теж. Це для старої. Ага, я ще не відповів тобі, Джузеппе, на твоє запитання. На палиці не можна літати в повітрі. Треба до неї, принаймні, приробити машину. Але такої машини ще нема. Можливо, ніколи й не буде, бо людина занадто важка. Це, звичайно, поки що невідомо. Ми ж далеко не все знаємо, Джузеппе. Бо ми й справді стоїмо лише на самім початку.