А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична



бет14/16
Дата13.06.2016
өлшемі0.82 Mb.
#132834
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

СПЕРМАТОЗООН – чоловіча статева клітина.

СПІРОЕРГОМЕТРІЯ – метод одночасного дослідження основного обміну енергії і зовнішнього дихання.

СПІРОГРАФІЯ – метод оцінення ряду показників зовнішнього дихання.

С. динамічна – с., яка проводиться до і після фізичного навантаження;

с. форсована – с., яка проводиться під час максимального швидкого видиху.

СПІРОМЕТАБОЛОГРАФІЯ – метод дослідження функції зовнішнього дихання й основного обміну енергії шляхом одночасної графічної реєстрації дихання й об'єму використаного кисню.

СПІРОМЕТРІЯ – визначення статичних показників зовнішнього дихання.

СПОКІЙ – відсутність рухомої та психічної активності.

СПОЛУКИ МАКРОЕРГІЧНІ – природні речовини, що мають багаті на енергію зв'язки, містяться у всіх живих клітинах, беруть участь у нагромадженні та перетворенні енергії.

СПОГАД – повторне виникнення знайомих за минулим досвідом уявлень, думок, почуттів у формі відтворення чи пізнання.

СПРАГА – потреба організму у воді, зумовлена збудженням питного центру мозку й пов'язана з комплексом рефлекторних реакцій.

СТАДІЯ – період (фаза) у розвитку фізіологічного процесу.

С. генералізації умовного рефлексу – виникнення умовної відповіді на подразник, подібний до умовного сигналу.

СТАЗ – припинення природного кровотоку, лімфи або іншого фізіологічного вмісту в судині, травному каналі, сечоводі тощо.

СТАН ЕКСТРЕМАЛЬНИЙ – с. організму, що характеризується надмірним напруженням або виснаженням адаптаційних механізмів.

СТАРІННЯ – закономірне виникнення в процесі індивідуального розвитку особини вікових змін, які обмежують адаптацію організму та збільшують ймовірність смерті.

С. фізіологічне – природне с., яке відповідає генетичній програмі розвитку індивідуума.

СТАРІСТЬ – завершальний період життя, що характеризується обмеженням адаптації та морфологічними змінами в різних системах і органах.

СТАТИНИ – нейрогормони, що секретуються гіпоталамусом у портальні судини аденогіпофіза; гальмують виділення гіпофізарних гормонів.

СТЕРЕОВЕКТОРКАРДІОГРАФІЯ – просторове сприйняття характеристик векторкардіограми за її проекційним зображенням.

СТЕРЕОЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод дослідження просторових співвідношень електричних процесів у головному мозку, грунтується на графічній реєстрації біопотенціалів у кількох десятках точок мозку.

СТИМУЛЯТОРИ – 1) речовини, які прискорюють ферментативні реакції та інші внутрішньоклітинні процеси; 2) прилади, які застосовуються для подразнення.

С. біогенні – біологічно активні речовини, які утворюються в рослинних та тваринних тканинах, впливають на обмін речовин, регенерацію та інші процеси в організмі.

СТОМЛЕННЯ – стан тимчасового повного або часткового зниження працездатності клітини, органа чи організму в цілому, яке виникає внаслідок інтенсивної або тривалої роботи і зникає після відпочинку.

С. м'язове – с., яке виникає переважно в певній групі м'язів, що зазнають найбільшого напруження;

с. розумове – с., яке виникає під час розумового навантаження, характеризується зниженням показників розумової працездатності і змінами функціонального стану переважно серцево-судинної і вегетативної нервової систем;

с. емоційне – зниження емоційного тонусу, що викликається надпотужними або одноманітними подразненнями.

СТРЕС – неспецифічна реакція організму, яка виникає після дії надзвичайних подразників (опік, травма, емоції тощо) та спричинює напруження загальних механізмів адаптації. Термін ввів Г. Селье.

С. емоційний – стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози небезпеки тощо, що розвиваються у людини під час зіткнення з реальними, психологічно тяжкими ситуаціями;

с. фактор – надзвичайний або патологічний подразник, який спричиняє стрес.

СТУПІНЬ НАСИЧЕННЯ КРОВІ КИСНЕМ – відношення кількості кисню, що міститься у крові, до кисневої ємності цієї самої крові, виражене у відсотках; у нормі для артеріальної крові – 96-98 %, для венозної – 60-65 %.

СТУПІНЬ СВОБОДИ НЕЙРОНА – величина, яка характеризує можливість нейрона одночасно брати участь у різних видах діяльності.

СУБСТАНЦІЯ П – пептид, потужний розширювач судин, що викликає скорочення непосмугованої мускулатури, знижує кількість інсуліну, підвищує виділення гідрокарбонатів, амілази тощо.

СУДИНИ – трубчасті утворення, якими тече кров чи лімфа.

С. ємнісні – венозні с., які мають слабку еластичність та велику розтяжність, вміщують близько 70-80 % усієї крові;

с. колатеральні – кровоносні с., по яких тече кров поза основною магістральною судиною;

с. магістральнівеликі артерії, що відходять від аорти і не підлягають черговому розгалуженню, забезпечують постійний рух крові;

с. обмінні – судини, серед яких виділяють: транскапіляри – з повільною течією крові (близько 0,5 мм/с), де відбуваються обмінні процеси, та магістральні капіляри (юкстакапіляри) – з відносно швидкою течією крові, які підтримують сталість гемодинаміки;

с. опору – система артерій та артеріол, яка створює основний опір течії крові і викликає зниження пульсового та значне зниження загального артеріального тиску;

с. резорбтивні – с. лімфатичної системи, де відбувається вбирання продуктів обміну речовин;

с. термінальні – с. кровоносної системи (артеріоли, капіляри, венули, артеріовенозні анастомози), які належать до системи мікроциркуляції.

СУДИНИ-ШУНТИ – артеріовенозні анастомози, що забезпечують скидання крові у вени в обхід капілярів, регулюють загальний кровообіг і кровообіг органів, зменшують тиск крові, підвищують рівень кисню у венозній крові тощо.

СУДОМА – раптове мимовільне постійне чи нападоподібне скорочення м'язів.

СУМАЦІЯ – явище накладання локальних відповідей.

СУРФАКТАНТ – поверхнево-активна речовина, яка знижує поверхневий натяг.

С. легеневий – с., що знижує поверхневий натяг альвеол легенів, забезпечує розпрямлення альвеол під час першого вдиху, перешкоджає виникненню ателектазу легенів тощо.

СФІГМОГРАФІЯ – метод прямої графічної реєстрації коливань стінки артерії, який дозволяє вивчати форму і обсяг пульсу, а також швидкість поширення пульсової хвилі.

С. об'ємна – плетизмографія частини тіла, яка містить великі кровоносні судини.

СФІГМОМАНОМЕТР – прилад для вимірювання тиску крові непрямим методом.

С. мембранний – с., у якому індикатором тиску крові є механічний мембранний манометр;

с. ртутний – с., у якому індикатором тиску крові є ртутний манометр.

СФІГМОТЕНЗІОГРАФ – прилад для одночасної реєстрації артеріального тиску і пульсових коливань стінки артерії.
Т

Т-СИСТЕМА – ділянка сарколеми, яка заглиблюється у м'язове волокно перпендикулярно до його поздовжньої осі.

ТАБЛИЦЯ ЛАНДОЛЬТА – інтернаціональна таблиця для визначення гостроти зору у неписьменних; складається з оптотипів (кілець з розривами) різної величини.

ТАЛАМУС структура проміжного мозку, підкірковий центр усіх видів чутливості, крім нюху.

ТАНГОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які реагують на зміну положення голови відносно напрямку сили гравітації.

ТАХІКАРДІЯ – збільшення частоти скорочень серця.

Т. ендокринна – т., обумовлена дією деяких гормонів (напр., тиротропіну) більше 80 за 1 хвилину;

т. конституціональна – постійна т., властива деяким практично здоровим людям переважно астенічної будови тіла;

т. неврогенна – т., яка виникає під час нервово-емоційного напруження або при пошкодженні ЦНС;

т. номотопна – т., обумовлена підвищеною активністю синусно-передсердного вузла;

т. ортостатична – т., яка виникає після зміни положення хворого з горизонтального на вертикальне;

т. фізіологічна – т., яка виникає як адекватна реакція на фізичне або емоційне напруження, а також під час підвищення температури крові.

ТАХІМЕТАБОЛІ3М – високий рівень основного обміну у ссавців та птахів порівнянно з іншими хребетними при однаковій масі тіла.

ТАХІПНОЕ – збільшення частоти дихання понад 20 за 1 хв.

ТАХІСФІГМІЯ – збільшення частоти пульсу (більше 100 за

1 хв).


ТАХІФАГІЯ – швидке поїдан­ня їжі без її пережовування.

ТАХОГРАФІЯ – метод реєстрації швидкості руху крові або повітря.

ТВАРИНА – одна з двох основних груп світу живих організмів на Землі, яка характеризується гетеротрофним способом живлення і здатністю активно переміщатися в просторі.

Т. бульбарна – піддослідна т., у якої проведено штучне поперечне перерізання між середнім та довгастим мозком;

т. гетеротермна – т., яка займає проміжне положення між гомойотермними та пойкілотермними тваринами;

т. гомойотермна – т. із сталою тем­пературою тіла, яка майже не залежить від температури навколиш­нього середовища;

т. діенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання мозку вище від проміжного мозку;

т. інтактна – т., яка не підлягає дослідам;

т. мезенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання між середнім та проміжним мозком;

т. мостова претригемінальна – т., у якої проведено штучне перерізання стовбура мозку дорсально від корінців трійчастого нерва та каудально від середнього мозку;

т. однопівкульна – т., у якої видалено одну півкулю великого мозку;

т. пойкілотермна – т., температура тіла у якої нестала і залежить переважно від температури навколишнього середовища;

т. спінальна – т., у якої в умовах експерименту проведено поперечне перерізання між спинним і довгастим мозком;

т. таламічна – т., у якої видалено півкулі великого мозку.

ТЕЛАЛІЯ – виникнення больового відчуття далеко від дійсного джерела подразнення.

ТЕЛЕЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод реєстрації ЕЕГ на значній відстані.

ТЕМПЕРАМЕНТ – сукупність індивідуальних особливостей емоційних реакцій та вольових якостей людини.

ТЕМПЕРАТУРА – величина, яка характеризує тепловий стан організму.

Т. базальна – т. тіла, яка вимірюється ранком після сну до приймання їжі;

т. ректальна – т. тіла, що вимірюється введенням термометра в пряму кишку;

т. шкіри середня – сума добутків площі кожної ділянки поверхні тіла і його середньої температури, віднесена до загальної поверхні тіла.

ТЕМПЕРАТУРНІ МЕЖІ ЖИТТЯ – межі коливань від максимальної до мінімальної температури, в яких зберігається без істотних змін життєдіяльність організму (25-410С).

ТЕНЗОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які сприймають механічні подразнення, що виникають при розтягненні тканин організму.

ТЕОРІЯ – вища форма логічного пізнання, узагальненого відображення дійсності в мисленні людини.

Т. акомодації Гельмгольця – т. фізіологічного механізму ока, згідно з якою при скороченні війкового м'яза відбуваються розслаблення циннової зв'язки та збільшення кривизни кришталика;

т. Ейнтховена – т., згідно з якою серце розглядається як диполь, розміщений у центрі трикутника Ейнтховена;

т. збудження іонна – т., яка пояснює механізм дії подразника на рецептори, а також механізм виникнення збудження зміною концентрації іонів та співвідношення між ними;

т. з. мембранна – т., згідно з якою виникнення і поширення збудження є наслідком різниці концентра­цій іонів К+, Na+, Сl- всередині і зовні клітини, що виникає внаслідок відмінностей в проникності клітинної мембрани для цих іонів;

т. з. Нернста – виникнення збудження з поляризацією напівпроникної мембрани, що відбувається під час електричного подразнення;

т. зору іонна – т., згідно з якою під впливом світлового подразника в паличках та колбочках відбуваються фотохімічні процеси розпаду молекул світлочутливих речовин зі зміною концентрації іонів і певними зрушеннями у співвідношенні між ними;

т. згортання крові каскадна – т., яка згортання крові пояснює послідовною активацією факторів згортання;

т. кабельна проведення потенціалів – т., згідно з якою потенціали дії проводяться за до­помогою локальних струмів, які змінюють величину потенціалу і збудливість суміжних ділянок мембрани;

т. кольоровідчуття трикомпонентна – сприйняття кольорів, зумовлене взаємодією трьох видів паличок сітківки (на червоний, зелений та фіолетовий кольори);

т. кортиковісцеральна – т., згідно з якою діяльність будь-якого внутрішнього органа підпорядкована умовно-рефлекторній регуляції, внаслідок чого внутрішнє середовище організму нерозривно зв'язане із зовнішнім;

т. мембранна Бернштейна – т. походження біопотенціалів живих тканин, що грунтується на здатності біологічних мембран вибірково пропускати або затримувати іони;

т. м'язового скорочення – т., згідно з якою скорочення м'яза відбувається за рахунок переміщення актинових ниток між міозиновими завдяки хімічній взаємодії в присутності іонів Са2+ та АТФ;

т. нейронна – т., згідно з якою ЦНС утворена цілком відокремленими нейронами, що взаємодіють між собою в місцях контакту – синапсах;

т. подвійності зору (сітківки) – т., яка формування зорових відчуттів пов'язує з функціонуванням двох систем рецепторів у сітківці ока: паличок (присмерковий та нічний зір) та колбочок (денний та кольоровий зір);

т. сечоутворення Боумена – т., яка пояснює утворення сечі фільтрацією рідинної частини крові в ниркових клубочках та секрецією органічних складових частин сечі в ниркових канальцях;

т. системогенезу – частина загальної теорії функціональних систем про виникнення та розвиток функціональних систем організму; її принципи: гетерохронії (вибірності), консолідації елементів у функціональній системі та мінімального забезпечення функцій;

т. слуху Бекеші – т., яка первинний аналіз звуку в завитку вищих тварин та людини пояснює зсувом стовпа пери- й ендолімфи та деформацією основної мембрани внутрішнього вуха;

т. с. Гельмгольця – т., згідно з якою звук викликає рух за принципом резонансу тільки тих волокон основної мембрани завитка, довжина і натяг яких зумовлюють відповідну частоту їхніх власних коливань.

т. сприйняття звуку – т., згідно з якою фізичні ознаки акустичного стимулу (інтенсивність та частота) відображаються в активності елементів слухової системи та кодуються в ЦНС;

т. сприйняття смаку – т., згідно з якою смак сприймається внаслідок взаємодії молекул смакового подразника із спеціалізованими ділянками поверхні смакових рецепторів;

т. рефлекторна – т., згідно з якою всі реакції організму на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ є рефлексами;

т. функціональних систем – т., згідно з якою регуляція процесів в організмі відбувається на основі саморегуляції мультипараметричної регуляції за кінцевим результатом дії вибіркової мобілізації окремих органів тканин у функціональну систему та за іншими постулатами.

ТЕПЛОБАЧЕННЯ – метод реєстрації інфрачервоного (теплового) випромінювання поверхні тіла людини на екрані тепловізора, використовується в діагностиці.

ТЕПЛОВИПРОМІНЮВАННЯ – безпосередня віддача тілом в навколишнє середовище утвореного в організмі тепла.

ТЕПЛОВІ ТОЧКИ – ділянки шкіри, в яких переважно локалізуються терморецептори.

ТЕПЛОВІДДАЧА – процес виділення в навколишнє середовище організмом теплової енергії, що утворюється в процесі його життєдіяльності; є основою фізичної терморегуляції.

Т. випарна -– т. шляхом випаровування води з поверхні шкіри, легеневих альвеол та дихальних шляхів;

т. конвекційна – перенесення тепла рухомим газом (повітрям) або рідиною, які оточують організм;

т. кондуктивна – безпосередня віддача тепла поверхнею тіла тим предметам, з якими воно стикається.

т. шляхом радіації – втрата тепла за рахунок випромінювання енергії в умовах зовнішнього середовища, де температура повітря нижче температури тіла.

ТЕПЛООБМІН – обмін теплової енергії між організмом та навколишнім середовищем.

ТЕПЛОУТВОРЕННЯ – утворення тепла в організмі в процесі життєдіяльності, здебільшого внаслідок окисних процесів.

ТЕРМІНАЛЬНИЙ СТАН – етап організму між життям та смертю.

ТЕРМОГРАМА – запис температури всього тіла або окремих його ділянок протягом тривалого часу (частіше протягом 1 доби).

ТЕРМОГРАФ – прилад для безперервної реєстрації температури.

Т. Вальдмана – прилад для безперервної реєстрації температури тіла людини.

ТЕРМОМЕТРІЯ – вимірювання температури тіла людини або тварини.

ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ – підтримка температури тіла в межах певного діапазону при змінах рівня внутрішнього теплоутворення і температури навколишнього середовища.

ТЕРМОРЕЦЕПТОР – група чутливих нервових елементів, які реагують на зміну температури.

Т. тканинний – т., локалізований в шкірі та у внутрішніх органах;

т. центральний – т. локалізований в медіальній преоптичній ділянці гіпоталамуса.

ТЕРМОЕСТЕЗІОМЕТРІЯ – метод дослідження температурної чутливості шляхом визначення диференціального температурного порога шкіри.

ТЕСТ – стандартні завдання, за результатами виконання яких проводиться оцінка функціонального стану організму.

Т. гіпоксемічний – загальна назва функціональних проб, які застосовуються для оцінки функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем за їх реакцією на штучне зниження вмісту кис­ню у вдихуваному повітрі;

т. гормональний –- функціональна проба, коли з метою навантаження вводиться в організм будь-який гормон;

т. кисневий Депсура короткочасне вди­хання кисню, яке дозволяє розпізнати ступінь гіпоксичної стимуляції дихання.

ТЕТАНІЯ – патологічний стан, що виявляється в нападах тонічних судом.

Т. паратиреопривна – напади судом усієї скелетної мускулатури внаслідок різкого зниження рівня іонів кальцію в крові та спинномозковій рідині, що виникає при гіпофункції прищитоподібних залоз.

ТЕТАНУС – тривале скорочення м'яза ритмічної природи під впливом частих подразнень.

Т. гладенький – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою скорочення м'яза від попереднього подразнення;

т. зубчастий – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою розслаблення м'яза від попереднього подразнення.

ТИП ПСИХІЧНОЇ (ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ (ВНД) – сукупність природжених і набутих особливостей сили, рівноваги, рухливості процесів збудження та гальмування в корі півкуль великого мозку.

Т. ВНД живий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими, зрівноваженими рухливими процесами збудження та гальмування; відповідає сангвінічному темпераменту за Гіппократом;

т. ВНД нестримний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується добре вираженими, але неврівноваженими процесами збудження та гальмування; відповідає холеричному темпераменту за Гіппократом;

т. ВНД слабкий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується слабкістю обох нервових процесів; відповідає меланхолічному темпераменту за Гіппократом;

т. ВНД спокійний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими і врівноваженими, але інерними процесами збудження та гальмування; відповідає флегматичному темпераменту за Гіппократом.

ТИП НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ – класифікація нервової системи, що грунтується на особливостях співвідношень першої і другої сигнальних систем.

Т. н. с. розумовий – т. н. с. людини, що характеризується перевагою другої сигнальної системи над першою схильністю до аналізу та абстрактного мислення;

т. н. с. змішаний – т. н. с., коли обидві сигнальні системи певною мірою врівноважені; до цього типу належить більшість людей;

т. н. с. художній – т. н. с. індивідуума з перевагою першої сигнальної системи над другою, що сприяє безпосередньому сприйманню зовнішнього світу без схильності до аналізу та узагальнення сигналів зовнішнього середовища.

ТИП САМОРЕГУЛЯЦІЇ КРОВООБІГУ – зведення багатьох фактичних показників кровообігу до того чи іншого типу.

Т. с. к. серцевий – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно серцем; індекс кровообігу понад

110 %;


т. с. к. судинний – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно тонусом судин; індекс периферичного опору судин понад 110%;

т. с. к. середній – стан, при якому фактичні величини індексів кровообігу та периферичного опору судин коливаються в діапазоні ±10% від належних.

ТИРЕОГЛОБУЛІН – комплекс одного із гормонів щитовидної залози з білком.

ТИРЕОТОКСИКОЗ – зміни в організмі, обумовлені збільшенням у крові гормонів щитовидної залози.

ТИРОКСИН – гормон щитовидної залози, який прискорює окиснювальні процеси в організмі.

ТИСК – величина, яка характеризує інтенсив­ність сили, що діє на одиницю площі перпендикулярно до неї.

Т. артеріальний – т. крові на стінку артерії;

т. а. діастолічний – т. в артеріях під час діастоли;

т. а. пульсовий – різниця між систолічним та діастолічним тиском;

т. а. систолічний – тиск в артеріях під час систоли;

т. а. середній динамічний – результативна величина всіх змінних значень серцевого циклу і зв'язаних з ним циклічних змін стану артеріальних судин таїх периферичного опору;

т. венозний – тиск крові на стінку вен;

т. внутрішньогрудинний – т. між вісцеральною і парієтальною плеврою, який за нормальних умов завжди нижчий від атмосферного (негативний);

т. внутрішньотканиннийгідростатичний тиск у тканинах;

т. внутрішньоміокардіальний – інтрамуральний тиск у товщі міокарда, зумовлений механічною дією серця;

т. внутрішньосерцевий – тиск у порожнинах серця під час кожної фази серцевого циклу;

т. вигнання крові – т. у порожнинах шлуночків серця під час розкриття півмісяцевих клапанів аорти і легеневого стовбура;

т. кінцево-діастолічний – тиск у порожнинах шлуночків серця в кінці діастоли;

т. кровонаповнення – тиск у порожнинах шлуночків сердя під час відкриття атріовентрикулярних клапанів, тобто в момент переходу періоду ізометричного розслаблення в період наповнення;

т. онкотичний – частина осмотичного тиску, обумовлена високомолекулярними сполуками (білками);


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет