Державного вищого навчального закладу

Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно втілювати в життя активну політику, яка складається із заходів, спрямованих на:

– збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора економіки;

– підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць;

–  вдосконалення процесу працевлаштування.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів. Більш доцільним є застосування активної політики, тому що вона не стримує проблему, а бореться з нею. Ступінь негативного впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести дослідження економічних і соціальних наслідків безробіття: скорочення обсягів виробництва валового національного продукту; зниження податкових надходжень до державного бюджету; зростання витрат на соціальну допомогу безробітним; знецінення наслідків навчання; масова дискваліфікація; посилення соціальної напруженості; зниження трудової активності.

Можна запропонувати такі заходи щодо зменшення рівня безробіття в Україні:

- зниження податків для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування витрат на прийом нових працівників);

- надання державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

- створення нових робочих місць, за рахунок взяття кредитів для технічного переобладнання і розширення підприємств;

- створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі [2].

Висновки. Безробіття є однією з головних проблем сучасного ринку праці. У період 2011-2014 року рівень безробіття значно зріс. В Україні найвищий рівень безробіття спостерігається серед молоді (у вікових групах 16-24 та 25-29 років). Порівнюючи з 2011 роком, у 2014 він збільшився на 4,5 та 1,9 відсоткових пунктів відповідно, у той час як у інших вікових групах такої тенденції не відбувалося. Для вирішення даної проблеми потрібно втілювати в життя політику із заходів, спрямованих на зниження рівня безробіття.

1. 
   Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.
   
2. 
   Проблеми безробіття в Україні: причини та можливі шляхи його подолання:. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2010/Economics/73305.doc.htm
   
3. 
   Сутність та причини безробіття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/ekonomika/sutnist_prichini_bezrobittya
   
4. 
   Причини, види та показники безробіття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/12800528/ekonomika/prichini_vidi_pokazniki_bezrobittya
   

Дяченко Н.І., Черкавська Т.М.

ДІАГНОСТика РИНКІВ ПРАЦІ на регіональному рівні
Актуальність дослідження наукових засад діагностування розвитку ринку праці визначається роллю соціальних процесів, які формують позитивні зрушення в суспільному розвитку будь-якої країни. Трансформаційні процеси, що відбуваються на регіональних ринках праці України, потребують досконалого дослідження та оцінювання відповідно до новітніх європейських соціальних стандартів та особливостей розвитку інформаційного суспільства.

На сьогодні ринок праці проходить стадії становлення, динамічного розвитку та змін. На ньому виникають нові соціальні явища, що змінюють характер соціально-трудових відносин; формуються нові суб’єкти ринку; трансформуються трудові та професійні орієнтири різних груп населення. За таких умов одним з найбільш складних завдань при управлінні регіональними ринками праці є діагностика цих ринків. Розв’язання означеного завдання можливе шляхом створення на основі сучасних економіко-математичних моделей і методів комплексної системи діагностики соціальних процесів регіональних ринків праці. Це дозволить визначити основні напрями регулювання ситуації на ринку залежно від поточного стану соціальних процесів на ньому.

Основою формування чіткої системи знань про ринок праці стали фундаментальні наукові праці Дж.Кейнса, П.Самуельсона, A.Сміта. Підходи до сегментації ринку праці, висвітлені в роботах Ж.Будвіля, М.Фрідмена. Концепції робочої сили і різних статусів її зайнятості окреслено у працях В.Верма, Ф.Мехрана, О.Сергієнко, Р.Хуссманіса. Концептуалізацію соціальних процесів, вивчення їх та взаємодії у просторі ринку праці розроблено Д.Гвішиані, М.Лапіним. В.Гимпельсон, І.Горбачьова, Г.Стендінг, В.Попова дають характеристику процесів соціальної, трудової і професійної мобільності в соціальному просторі ринку праці. Теорії сегментації ринку праці і дискримінуючих чинників при наймі на роботу наведено у працях Л.Верем'янової, Л.Вішневської, М.Елютіної, М.Кавай, А.Соловйова. До проблем діагностики регіональних ринків праці проявляли інтерес зарубіжні та українські вчені, серед них можна назвати В.Бутова, Н.Дучинську, Л.Панкову, О.Фінагіну та ін.

Незважаючи на повноту та різнорідність досліджень, багато проблем, пов’язаних із діагностуванням соціальних процесів на регіональному ринку праці, залишаються недостатньо дослідженими і не в повному обсязі визначеними. З урахуванням цього, актуальність теми обумовлено потребою дослідження наукових засад розвитку та діагностування ринку праці і визначення місця соціального процесу в організаційній системі регулювання регіональних ринків праці; необхідністю наукового аналізу проблемних аспектів ринку праці з урахуванням впливу розвитку соціальних процесів на ньому; відсутністю концептуальних уявлень щодо синергетичного розвитку соціальних процесів і ринку праці, єдиних системи та критеріїв оцінки соціальних процесів регіонального ринку праці, а також ефективної моделі їх діагностування.

Головною метою цієї роботи є визначення та обґрунтування наукових засад дослідження соціального менеджменту з питань удосконалення системи діагностування соціальних процесів на регіональному ринку праці.

Суперечливий розвиток соціальних процесів за сучасних умов викликає необхідність ретельного вивчення стану та тенденцій розвитку регіональних ринків. Однією з основних причин нерівномірного і незбалансованого розвитку регіонів, територій, країн і континентів О.В.Нікіфорова вважає первинний нерівномірний розподіл ресурсів різного роду. При цьому на сьогоднішній день першочергову роль відіграє вже не класичний набір: земля, праця, капітал, але підприємницькі здібності, і все більше - інформаційні ресурси, інтелектуальний потенціал території і особисті «якості» трудових ресурсів. З економічної точки зору, проблеми нерівномірності регіонального розвитку можна інтерпретувати так: хтось більше вкладає в загальну скарбничку, а хтось більше з цієї скарбнички бере. Окрім «економічної несправедливості» така ситуація призводить до істотних відмінностей рівня і якості життя в різних регіонах країни, спотворює процес національної самоідентифікації, підсилює загальну роз'єднаність населення, вагу етнічних і політичних протиріч [3, с.49].

Таким чином, актуальності набуває вивчення соціальних процесів. Сучасні досягнення науково-технічного прогресу, розвитку сучасних інформаційних технологій, засобів зв’язку і комунікацій відкрили нові шляхи для більш ефективного вивчення соціальних процесів. Одним із найбільш важливих напрямів економічних досліджень є вивчення соціальних процесів на регіональних ринках праці. Дане дослідження відбувається за допомогою процесів діагностування.

Розвиток діагностики соціальних процесів на ринку праці в регіонах України характеризується цілим рядом проблем [1, с.156-164].

Основні проблеми діагностування соціальних процесів на ринку праці визначаються: недосконалістю законодавчого забезпечення міжрегіонального співробітництва, нерозвиненістю інформаційних систем; незацікавленістю адміністрації регіонів у діагностуванні соціальних процесів на ринку праці; недостатньою науковою розробкою проблем діагностування та ефективного регулювання соціальних процесів на ринку праці; відсутністю методик та моделей діагностування соціальних процесів на регіональному ринку праці; відсутністю показників оцінки соціальних процесів на регіональному ринку праці. Відсутні показники оцінки таких соціальних процесів на ринку праці, як: дискримінація (за гендерною, національною ознаками); процеси, що сприяють зростанню кількості цивільних шлюбів; не оцінюються процеси, які викликають негативні явища кризового стану суспільства, що стосуються так званих «соціальних аутсайдерів»; відсутністю підходів до сегментування соціальних процесів на ринку праці; динамізмом і складністю соціальних процесів та ринку праці; інформаційною невизначеністю.

Невизначеність вноситься в процес формування інформації щодо розвитку соціальних процесів на ринку праці через їх різноманіть та неоднозначність. Система управління виявляється не в змозі повністю здійснити раціональний, формально оптимальний вибір найкращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки щодо регулювання соціальних процесів та ринку праці.

Поведінкова стратегія на ринку праці позбувається адекватності та передбачуваності, що викликає неспроможність системи управління до встановлення прогнозних значень тенденцій, що намітилися на ринку, та явищ, що вже на ньому відбуваються. Це викликає значний дисбаланс на ринку і сприяє негативним проявам на кшталт прихованого безробіття.

Також істотними проблемами, що перешкоджають розвитку діагностики соціальних процесів ринку праці в регіонах України, є: відсутність достовірних критеріїв порівняння; проведення більшості досліджень без врахування екзогенних чинників; значний часовий інтервал результатів аналітичних досліджень, оскільки моніторинг здійснюється епізодично і т.д.

Аналіз основних проблем дозволяє виділити наступні пріоритетні напрями розвитку діагностики соціальних процесів ринку праці в регіонах України: формування загальної регіональної бази даних для діагностики і економічного регулювання; введення в регіони системи постійного моніторингу стану соціальних процесів ринку праці; детальний і своєчасний аналіз відхилень від нормального функціонування ринку праці під впливом соціальних процесів, причин їх виникнення, а також реалізація заходів для їх усунення або мінімізації; систематизація тих напрямів, які потрібно вивчати та оцінювати на ринку праці: соціальний потенціал, соціальний капітал, інтелектуальний потенціал, людський потенціал, трудовий потенціал, кадровий потенціал, освітній потенціал, соціальні явища.

Дослідження наведених соціальних напрямів та явищ повинне здійснюватися за допомогою спеціально розроблених програм, що дозволять проводити за допомогою інтегрованих експертних оцінок порівняльний аналіз реальних і нормативних соціальних показників. Такі програми повинні бути засновані на зіставленні відповідних показників з реальної і нормативної баз даних та їх попарного кількісного і якісного порівняння. В деяких випадках такому порівнянню повинні передувати розрахунки аналітичних інтегрованих показників, які згодом необхідно зіставляти з нормативними критеріями. За результатами діагностики необхідно здійснювати сегментацію соціальних процесів та групування на ринку праці за сегментативним критерієм соціальних процесів. Надалі проводиться поглиблений діагностичний аналіз інформації, що характеризує кожну з груп окремо. Метою такого дослідження є оцінка соціальних факторів ринкового середовища, виявлення позитивних та негативних напрямів впливу соціальних процесів на ринок праці, які характеризуються екстремальним відхиленням реального значення того або іншого показника від допустимої норми.

Моніторинг є інформаційною базою для виконання функцій управління та діагностування соціальних процесів. Тому створення в системі моніторингу архіву інформаційних баз даних дозволяє визначати динаміку зміни соціально-значущих показників. А отже, і оцінювати основні тенденції зміни структурних характеристик об'єкту. Таким чином, цілями моніторингу соціальних процесів на ринку праці є комплексне вивчення та оцінка процесів, що відбуваються на ринку праці, спостереження за ними, аналіз мікро-, мезо- та макроекономічних статистичних чинників, які характеризують ступінь задоволеності суб’єктів ринкового середовища, перспективи державного та регіонального регулювання, особливості соціальної політики тощо. Одним з основних етапів моніторингу ринку праці є інформаційно-аналітичне забезпечення, найважливішим завданням якого є дослідження соціальних процесів в інформаційному суспільстві, що обумовлюється підвищенням їх значення як головної сили, що впливає на формування ринку праці.

На думку автора, доцільно виокремити наступні блоки інформаційно-аналітичного забезпечення, згідно яких можна провести сегментацію регіональних ринків праці: змістовний блок - містить такі компоненти, як професійно-ринкова, пошуково-інформаційна, соціальна; якісний блок містить відомості щодо достовірності, об’єктивності, систематичності, актуальності, своєчасності, конкретності та повноти інформаційного забезпечення регіональних ринків праці, що дозволяє угрупувати регіональні ринки праці за ступенем якості інформаційного забезпечення.

У кожне дослідження необхідно включати порівняння результатів прогнозування за минулий прогнозний період з отриманими реальними даними. Якщо буде виявлено велике відхилення досліджуваного соціального показника від прогнозу, то це означає, що необхідно провести додаткове аналітичне дослідження із залученням експертів з метою виявлення і аналізу чинників, що зробили настільки сильний вплив на стабільність соціальних процесів на ринку праці. Так, діагностика соціальних факторів середовища ринку праці здійснюється шляхом зіставлення таких соціально-значимих показників, як трудовий потенціал, мотивація, соціальна активність, соціальна рефлексія. Наведені соціальні фактори є рушійною силою гармонізації соціальних процесів на ринку праці. [5, с.223].

Діагностику такого соціального фактору ринку праці як «потенційні можливості» слід проводити у три етапи: діагностика впливу соціально-демографічних процесів на ринок праці; діагностика трудозайнятості і безробіття населення регіону; діагностика соціально-економічного статусу сімей.

Діагностика впливу соціально-демографічних процесів на ринок праці здійснюється шляхом зіставлення таких соціально-значимих показників, як загальні коефіцієнти народжуваності і смертності, коефіцієнти шлюбності і розлучень і т.д. Негативна динаміка показника природного приросту населення, що свідчить про перевищення смертності над народжуваністю або розлучень над шлюбністю, свідчить про соціальне неблагополуччя суспільства і, як наслідок, негативні тенденції на ринку праці.

Ще один напрям соціально-демографічної діагностики ринку праці полягає в порівнянні реальних даних з пороговими значеннями основних показників відтворення робочої сили. Такі порогові значення визначаються експертними оцінками, отриманими в результаті регулярних опитувань фахівців [2, с.47]. Саме розширене відтворення робочої сили має певні специфічні риси. Вони проявляються у тому, що до його складу входить не тільки безпосередній процес відтворення носіїв здатності до праці, а й відносини зайнятості, відносини між працівниками й роботодавцями на ринку праці, відносини щодо умов та охорони праці тощо, тобто ті відносини, які виникають у процесі відтворення робочої сили. Політичною економією не вироблено єдиного підходу щодо трактування змісту поняття «відтворення робочої сили». Серед наявних поглядів щодо цього найбільш прийнятним є розуміння процесу розширеного відтворення робочої сили як підтримання та відновлення розумових і фізичних здібностей особи до праці. Воно охоплює також заміну працівників, котрі вибувають з виробничого процесу внаслідок старіння, виробничих травм та інших причин. Така заміна має відбуватись у розширених масштабах, що в ряді країн світу в сучасних умовах не стається. Невід'ємною складовою частиною розширеного відтворення робочої сили є її розподіл за галузями, всередині них, за підрозділами і сферами національної економіки, а також її споживання, тобто використання у виробничих процесах [4, с.40]. Таке трактування змісту розширеного відтворення робочої сили можливе, хоча в ньому відсутня така фаза її відтворення, як обмін.

Відповідно до цього пропонується поділяти весь процес діагностування відтворення робочої сили на ринку праці на такі чотири фази діагностики: формування (виробництво) робочої сили; розподілу і перерозподілу робочої сили за сферами зайнятості, між галузями народного господарства та всередині них, за економічними регіонами; обміну, який виконує функцію поєднання робочої сили із засобами виробництва, учасниками якого, з одного боку, є роботодавець, з іншого - власник робочої сили; споживання (використання) робочої сили, яке матеріалізується в кінцевому продукті праці.

Такий поділ процесу діагностування розширеного відтворення робочої сили на окремі фази спричинений тим, що характер ринку праці на кожній з них модифікується під впливом різних соціальних процесів. І хоча всі вони є єдиним цілим, їх виокремлення дає змогу більш детально дослідити вплив соціальних процесів на ці фази. Наявність взаємозв'язку і взаємозалежності окремих фаз процесу розширеного відтворення робочої сили проявляється в тому, що темпи і обсяги підготовки робочої сили, що відбуваються на першій фазі, залежать не тільки від наявності необхідних для цього матеріально-речових і соціально-економічних умов, а й від цілого ряду соціальних процесів, об'єднаних в систему. Серед них слід виділити декілька груп цих процесів: процеси, що впливають на ставлення до праці; соціальні процеси, дія яких забезпечує відповідність між професійно-кваліфікаційним рівнем робочої сили та посадою, яку займає працівник; процеси, дія яких породжує мотивацію до високопродуктивної праці; процеси, дія яких впливає на умови розширеного відтворення робочої сили.

Діагностика трудозайнятості і безробіття населення регіону здійснюється за допомогою співвідношення показників, що відображають чисельність економічно активного населення, реально зайнятого у всіх галузях виробництва. Для вивчення такого негативного соціального явища, як безробіття, необхідно використовувати динамічний ряд, що характеризує загальне число безробітних або показники рівня безробіття за певний проміжок часу. Беруться до уваги і багато інших показників, що відображають динаміку заміщення вакансій, вивільнення працівників, процеси перекваліфікації кадрів.

Якнайповніше і всіляко може бути представлена діагностика соціально-економічного потенціалу населення. Для цього використовуються наступні нормативні показники: пороги бідності, зубожіння, середнього достатку, забезпеченості. Поріг бідності визначається бюджетом прожиткового мінімуму. Порогом зубожіння визнаний дохід сім'ї, при якому можливо лише придбання мінімального продовольчого кошика. Поріг середнього достатку обчислюється як вартісне вираження споживчого кошика з ширшого набору продуктів харчування і витрат на придбання непродовольчих товарів, послуг, задоволення культурно-духовних потреб. Поріг забезпеченості визначається множенням вартісного вираження бюджету прожиткового мінімуму у декілька разів.

Ще одна важлива процедура діагностичного дослідження соціальних процесів на ринку праці – аналіз соціально-економічного статусу сімей. Сім'ям із середньодушовими грошовими доходами нижче за прожитковий мінімум привласнюється статус бідних, з середньодушовими грошовими доходами нижче за прожитковий мінімум в два і більше рази – вкрай бідних. Постійно бідними вважаються ті сім'ї, де середньодушові грошові доходи нижче за прожитковий мінімум терміном протягом року і більше. У зв’язку з вищенаведеним, виявляється за необхідне розробка заходів із врегулювання негативних та розвитку позитивних впливів соціальних процесів на ринку праці в залежності від отриманого діагнозу їх поточного стану.

Система вибору заходів із врегулювання соціальних процесів на ринку праці повинна враховувати заходи, що підвищують адаптивність населення регіону. Тому доцільно розглянути можливі діагнози соціальних процесів на ринку праці та заходи щодо їх врегулювання.

Слід зазначити, що соціальні процеси і ринок праці необхідно розглядати у дуалістичному та синергетичному взаємозв’язку. Так, соціальні фактори (потенційні можливості, мотивація, соціальна активність, соціальна рефлексія) є рушійною силою гармонізації соціальних процесів на ринку праці. Соціальні фактори та процеси змінюють стан ринку праці. В свою чергу, оновлений стан ринку праці формує нові соціальні фактори та соціальні процеси і явища. Таким чином, певний діагноз соціального процесу дозволяє оцінити стан ринку праці та заходи щодо його врегулювання.

Запропонована методика діагностування соціальних факторів середовища ринку праці, а також можливі діагнози соціальних процесів на ринку праці та заходи щодо їх врегулювання можуть бути корисними державним та регіональним органам управління, органам праці та соціального захисту населення, центрам зайнятості, агентствам з працевлаштування, міжнародним організаціям, які будуть проводити оцінку, підприємцям тощо. Це дозволить забезпечити найбільш повну обізнаність, всебічне та об’єктивне вивчення позитивних та негативних діагнозів соціальних процесів та їх вплив на ринок праці. Це надає можливість побудувати ефективну державну та регіональну політику гармонізації соціальних процесів, а також урівноважити та збалансувати ринок праці.

1. 
   Батченко Л.В. Проблеми управління соціальними процесами в умовах інтеграції України до світового економічного співтовариства/ Л.В.Батченко// Механізми підвищення ефективності управління функціонуванням регіональної економіки: зб. наук. праць ДонДУУ.-№84.-Д.:Вид-во ДонДУУ, 2009. - С.156-164.
   
2. 
   Конкурентоспроможність робочої сили в системі соціально-трудових відносин [колективна монографія]/ Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Лисогор Л.С. та ін. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. - С.115-138.
   
3. 
   Никифорова О.В. Диагностика в системе управления региональными рынками труда/ О.В.Никифорова// Вісник Націон. техніч. ун-ту «Харківський політехнічний інститут»: зб. наук. праць. – Х.: НТУ «ХПІ». -2009.-№5.-С.48-54.
   
4. 
   Поліщук Н.О. Поширення засад регіонального менеджменту: методи і напрями діагностики регіональних ринків/ О.В.Фінагіна, Н.О.Поліщук// Наукові праці: наук.-метод. журнал. – Вип.132. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім.Петра Могили, 2010. – С.38-43. – (Серія «Економіка»).
   
5. 
   Шнипер Р.И. Региональные проблемы рынковедения: экономический аспект/ Р.И.Шнипер, А.С.Новоселов. - Новосибирск: Наука, 2003. – 442 с.
   

Зелінська Т.С., Поліщук Н.О.

ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ОСІБ
Важливою проблемою для нашої області та головне країни є працевлаштування громадян. Велике значення придається тим, хто потребує соціального захисту. Саме ця категорія осіб і стала об’єктом дослідження автора.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненню 60 років, жінкам — 55 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування;

е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку. [1]

Для працевлаштування зазначених вище категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота в розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Роботодавці самостійно розраховують цю квоту із врахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до неконкурентоспроможних на ринку праці, та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися до служби зайнятості за сприянням щодо працевлаштування даної категорії громадян. [2]

Тобто, попри всі вакансії, які надходять до центру зайнятості, на підприємствах, установах та організаціях додатково бронюються робочі місця, на яких можуть бути працевлаштовані соціально незахищені особи.

З кожним роком збільшується кількість випускників вищих навчальних закладів , які, через відсутність наявних робочих місць, звертаються до центру зайнятості з метою пошуку роботи.[1]

Більшість випускників учбових закладів бажають працевлаштуватися за набутою професією і відмовляються від запропонованої роботи, в тому числі з 5%-ої квоти, бо вона не відповідає отриманій професії або спеціальності.

При цьому роботодавці висувають підвищені вимоги до працівників: певний досвід роботи, високу кваліфікацію, володіння комп’ютером, наявність прав водія. Але як ці вимоги можуть відповідати дійсності, адже працевлаштування – це кропітка робота у знаходженні вільного, відповідного набутій професії місця при кожній відмові роботодавця?

Однією з найбільш вразливих та численних категорій соціально незахищених громадян є жінки з дітьми до 6 років. Перевагу на ринку праці у будь-якому регіоні країни надають чоловікам, оскільки вони долучаються до більш кропіткої роботи, аніж жінки. Працевлаштування жінок ще більше ускладнюється з наявністю дітей, які потребують постійної уваги до себе.

Складним питанням нині є працевлаштування осіб передпенсійного віку. З одного боку зрозуміло, коли роботодавці встановлюють вікові межі для кандидатів на вільні робочі місця, а з іншого сьогодні складно знайти кваліфікованих токарів, електрогазозварників, фрезерувальників, мулярів. Ці розповсюджені колись робочі професії, через економічну нестабільність, на даний час серед молодих людей до 35 років зустрічаються дуже рідко. [3]

Підводячи підсумки, можна сказати, оскільки ми всі живемо в Україні в одному суспільстві, то і держава, й інші структури повинні взаємодіяти в рамках соціального діалогу і піклуватися про створення гідних умов праці та життя громадян України шляхом втілення в дію нового законодавства, підвищення рівня населення, боротьби з безробіттям та надавати більше умов із працевлаштування особам, що потребують соціального захисту.

1. Редакція газети Голос Громади. Проблеми працевлаштування соціально незахищених осіб. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://svatovo.ws/news/golgrom/1086_problemi_pratsevlashtuvannya_ sotsialno_ nezahischenih_gromadyan.html

2. Редакція газети Дзержинський Шахтар. Особлива увага - працевлаштуванню соціально незахищених верств населення. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.dzerghinsk.org/news/ osobliva_uvaga_pracevlashtuvannju_socialno_nezakhishhenikh_verstv_naselennja/2013-05-28-4500#.Vk4srB8mM4m

3. Т.І. Кондрецька. Шляхи вирішення проблеми проблеми працевлаштування соціально незахищених осіб. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://bilozerka-rda.gov.ua/content/635

Зеркаль Я.Г., Кузьменко А.О., Чижова Н.Є.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ В УКРАЇНІ

Метою дослідження є аналіз поняття Інтернет-маркетингу, його проблем та перспектив розвитку на території України. Маркетинг і реклама є одними з найважливіших аспектів економічної діяльності підприємства. Маркетинг становить щось більше, ніж просто просування товарів і послуг на ринок, наприклад, змусити клієнта купити те, що може запропонувати компанія. За допомогою маркетингу примушують підприємство робити те, що необхідно споживачеві. Це двосторонній процес, який заснований на взаємозв’язку виробничих сил і споживача [1].

Крім традиційного маркетингу, виділяють ще такий його різновид, як Інтернет-маркетинг, або онлайн- маркетинг, який сформувався на початку 1990-х років у країнах і на Інтернет-сайтах Західної Європи, а потім з’явився і на вітчизняному ринку. Під терміном Інтернет-маркетинг розуміється теорія і методологія організації маркетингу в гіпермедійному середовищі Інтернету [2].

Окремі аспекти дослідження, щодо еволюції сучасного Інтернет-маркетингу подані в роботах таких закордонних вчених, як: Ф. Котлер, Г. Армстронг, У. Хенсон, та вітчизняних науковців: Євдокимов Н. В., Гусєв В. С., Гаврилов К. В., Борзенков С. В. та ін. Згідно з їх думкою, розвиток маркетингу невід’ємно пов’язаний із розвитком та використанням ІТ-технологій, які володіють вагомими перевагами у залученні потенційних споживачів і партнерів. Так, Л. Вундерман зазначає: “Маркетинг в Інтернеті – це нова ера “реклами для кожного”. Прямий маркетинг і раніше приносив свою користь, однак інструменти для маркетингу згодом дуже змінилися. І сьогодні, завдяки такому інтерактивному середовищу як Інтернет, взаємовідносини між споживачами і маркетологами знаходяться на високому рівні. Інтернет допоміг реалізувати мрію про справжній діалог між клієнтами і рекламістами” [4, 5].

Бізнес-моделі, які застосовуються в Інтернет-маркетингу збігаються з традиційними, але у контексті Інтернету: В2В – "бізнес – бізнес" складається з компаній, які роблять бізнес між собою; В2С – "бізнес – споживач" передбачає прямі продажі кінцевому споживачеві; С2С – "користувач-користувач", де звичайні користувачі Інтернету міняються між собою і продають товари один одному [3].

Інтернет-маркетинг став поступово витісняти традиційний. Адже він володіє рядом переваг: низька вартість Інтернет-реклами, і як наслідок, зниження витрат на просування товарів і послуг; доступність; відсутність географічних і часових меж, глобалізація (обравши продукцію в Інтернет-магазині, можна замовити товар у будь-який час доби і майже з усіх країн, з яких проводиться доставка); перехід до маркетингу "один до одного" (взаємодія з окремим споживачем, доступ до попиту та інформації індивідуального замовника); психологічний комфорт (можливість формування особистої думки стосовно продукції фірми, без тиску з боку продавця); легкий доступ до інформації; більш гнучка маркетингова компанія, можливість охоплення цільової аудиторії.

Незважаючи на всі переваги, існують так само і вагомі недоліки: відсутність закону в Україні, який регламентує діяльність Інтернет-магазину; обмеженість доступу користувачів до швидкісного та якісного Інтернету; оснащення застарілим обладнанням з боку вітчизняних провайдерів, що не дозволяє використовувати Інтернет та перешкоджає перегляду медійної реклами; замовник не може оглянути товар чи перевірити його на придатність, але цю проблему реально виправити у звичайному магазині з аналогічним товаром; обмеженість платіжних методів та проблема захисту операцій зі сплати послуг споживачем. Виробники товарів і послуг починають усвідомлювати головну перевагу Інтернет-маркетингу – з його допомогою без обмежень в обсягах можна представити всю інформацію про товарну, цінову, збутову і комунікаційну політику підприємства [4].

Що стосується Інтернет-маркетингу в Україні, то він знаходиться на досить низькому рівні з ряду причин: нераціональний розподіл рекламних бюджетів; вартість послуг необґрунтовано завищена; високий рівень обману рекламодавцями; відсутність кваліфікованих фахівців [5]. Зазвичай основним завданням Інтернет-маркетингу вважають досягнення достатньо високого числа відвідувачів на день. Але ця мета потребує уточнення.

Найголовніше залучити максимальну кількість людей з тієї цільової групи, на яку цей сайт орієнтований і створити умови для виникнення у них циклу споживання: знання сайту – відвідування сайту – регулярне відвідування. Вирішення цього завдання можна розбити на дві частини: «внутрішню» і «зовнішню». Внутрішня – це інформаційне наповнення сайту, дизайн, швидкість завантаження, сумісність з різними версіями браузерів тощо. Зовнішня – створення іміджу сайту поза сайтом. Як маркетинговий канал Internet відрізняється серед інших комунікаційних засобів такими характеристиками:

1.Таргетинг – демонстрація реклами та надання інформації чітко визначеній аудиторії.

2.Трекінг – можливість аналізу поведінки відвідувачів сайту та врахування його результатів під час удосконалення продукції, самого сайту і маркетингових заходів.

3.Інтерактивність – споживач має можливість взаємодіяти з продавцем, попередньо ознайомлюватися з товаром.

4.Доступність та гнучкість – інформація доступна 24 години 365 днів у році, причому починати, аналізувати або переривати маркетингові дослідження можна практично миттєво.

5.Мультимедійність – можливість розміщення великої кількості інформації у вигляді графіки, звуку, відео тощо.

6.Низька вартість.

7.Можливість створення віртуальних груп за певними інтересами або спрямуванням, що в перспективі формує цільову аудиторію [6].

Інтернет-маркетинг – це не прерогатива виключно Інтернет- компаній, це інструмент абсолютно для будь-якого бізнесу. І те, буде він ефективним чи ні, залежить від того, як його будуть використовувати. Сьогодні вже є величезна кількість прикладів успішного застосування Інтернет-маркетингу для компаній практично будь-якої галузі й будь- якого розміру.

Одна з переваг Інтернет-маркетингу полягає в тому, що при використанні багатьох інструментів результат можна отримати практично миттєво. Наприклад, контекстна реклама: протягом кількох хвилин можна налаштувати кампанію, отримати перехід клієнта за ключовим словом на сайт і конверсію – здійснення покупки. Інша справа, що будь-яка рекламна кампанія розрахована не на одиничну покупку, а на досягнення певних цілей, а на це потрібен час. Ще одна перевага Інтернет-маркетингу – це його прозорість. Можливість набагато простіше і дешевше виміряти результат акції, визначити ефективність тих чи інших інструментів залучення покупця, відслідкувати весь шлях клієнта від виникнення інтересу до продукту чи послуги до здійснення покупки, зробити висновки про ефективність методик. Додатковий плюс – вартість: поки що реклама в Інтернеті дешевша.

Взагалі, інтернет-маркетинг на сучасному етапі набирає обертів і, безсумнівно, має неабиякі перспективи. І це не дивно, адже просування товарів та послуг за допомогою Інтернету надає багато переваг Слід також відзначити і те, що експерти прогнозують в Україні перспективні тенденції інтеграції PR і інтернет-маркетингу,а також активне освоєння компаніями просторів соціальних мереж.
Література:

1. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер ; пер. с англ. – М. : Ростингер, 2007. – 656 с.

2. Успенский И. В. Интернет-маркетинг : учебник / И. В. Успенский. – СПБ. : Изд. СПГУЭИФ, 2003. – 234 с.

3. Онтологія бізнес-моделей [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hec.unil.ch/aosterwa/ PhD/ Osterwalder_PhD_BM_Ontology.pdf.

4. Хенсон У. Интернет-маркетинг : учебно-практ. пособ / У. Хенсон ; пер. с англ. – М. : Юнити-Дана, 2001. – 527 с.

5. Анна Боднарчук: Найголовніша перевага інтернет-маркетингу – це прозорість [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://innovations.com.ua/ua/interview/finance/18107/annabodnarchuk-najgolovnisha-perevaga-internet-marketingu-ce-prozorist.

6. Шалева О.І. Електронна комерція: навч. пос. / О.І. Шалева. – К.: Центр учбової літератури, 2011.–216 с

Зубєнко Ю.Д., Холодова К.С.

ПРОЦЕСНО-СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОСНОВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Інтереси сучасної економіки вимагають всебічного розвитку теоретичних основ організації виробництва, формування наукової інноваційної концепції розвитку підприємств, широких наукових узагальнень, висновків у цій області.

Слід підкреслити, що організація виробництва як наукова дисципліна відноситься до «прикладних наук», оскільки впродовж всієї своєї історії була покликана, перш за все, надавати безпосередню допомогу фахівцям з економіки праці та організації виробництва в вирішенні організаційних завдань виробничої діяльності, одночасно накопичуючи власні теоретичні знання [1].

Дослідження різних сторін організації виробництва здійснюється вже багато десятиліть. Існує велика література з цього питання. Однак дотепер немає єдиної теорії організації виробництва. Зважаючи на необхідність наукового обґрунтування організаційної діяльності робляться спроби виділити з «області очевидного» явища, що становлять предмет науки організації виробництва, піддати їх якісного аналізу і на цій основі удосконалити формальні методи проектування і здійснення на практиці всієї сукупності процесів, пов'язаних з виробництвом (виготовлення) продукції [2]. Очевидно, що систематизація накопичених знань має здійснюватися в межах кордонів даної науки.

Організація виробництва базується на концептуальних положень теорії управління і теорії виробничих систем, управління підприємством і виробництвом. Як і інші науки організація виробництва акумулює знання і перевіряє теорії допомогою прийнятих наукових методів дослідження [2]. Предметом організації виробництва як науки слід вважати вивчення зв'язків і відносин, що виникають між елементами виробничої системи, тенденцій їх зміни.

Змістом організації виробництва як наукової дисципліни є встановлення дій та розробка механізмів (законів, принципів, методів), що визначають порядок проектування, побудови, забезпечення функціонування і розвитку виробничих систем [3].

З позиції наук про виробництві термін «організація» використовується для опису і пояснення явищ, безпосередньо пов'язаних з процесом виробництва матеріальних благ, в їх числі можна виділити:

- стійкий стан структури виробничої системи, її організованість;

- внутрішня впорядкованість, узгодженість автономних частин виробничої системи, обумовлене її будовою;

- процес створення нових і удосконалення функціонуючих виробничих систем за допомогою проектування та оптимізації взаємозв'язків між основними чинниками і елементами виробництва [3].

У широкому розумінні виробнича система являє собою сукупність взаємоузгоджених і взаємозалежних механізмів (елементів і підсистем), які відповідають за процеси саморозвитку, організації, виробництва, які функціонують у відповідності з загальними законами ведення бізнесу на основі об'єднання спеціалізованих знань в окремих областях в єдине цілісне знання, що забезпечує можливість інноваційного розвитку.

Така виробнича система може бути представлена сукупністю господарюючих суб'єктів, об'єднаних у виробничі мережі [4]. Відмінними ознаками виробничої системи на даному рівні є здатність до навчання, відкритість.

У вузькому розумінні виробнича система - це сукупність взаємопов'язаних і об'єднаних в єдине ціле факторів виробництва.

Основними законами функціонування виробничої системи підприємства є синхронізація та інтеграція процесів і робіт.

Підприємство як виробнича система являє собою сукупність взаємопов'язаних видів діяльності, що утворюють ланцюжок цінностей, що дозволяє простежити процес створення додаткової споживчої вартості [4].

Представлений підхід до розуміння виробничих систем дозволяє говорити про їх еволюції на макро-, мезо-рівнях та рівні окремих підприємств [4]. На макрорівні розвиток виробничих систем пов'язане з створенням інноваційних центрів, що включають сукупність структур, що забезпечують генерування нових знань та їх апробацію на базі дослідного виробництва з подальшим поширенням на галузевому рівні; формуванням виробничих мереж з розширеною змінної мережевою структурою, коли елементи ланцюга «постачальник-споживач» замінюються на більш ефективні з метою поліпшення характеристик і структури витрат [3].

На мезорівні основною тенденцією розвитку виробничих систем є формування виробничих і підприємницьких мереж, орієнтованих на мегарынки. Виробнича система в цьому випадку представляє собою сукупність виробничих агентів, спільно беруть участь у розробці єдиного продукту, які перебувають у відносинах партнерства, співпраці та кооперації [3].

Слід зазначити, що на рівні господарюючих суб'єктів відбувається зміщення акцентів з виробничою на збутову діяльність, на вирішення завдань, пов'язаних з просуванням продукції та задоволенням вимог конкретної групи споживачів. Основною формою прояву цієї закономірності є формування виробничо-збутових систем [4]. Така система включає всю сукупність виробничих, збутових і закупівельних підрозділів і організацій, які беруть участь у виконанні виробничого замовлення і керованих на основі отриманої із зовнішнього середовища інформації.

Поряд з об'єднанням і раціональним поєднанням основних факторів виробництва, організація виробництва покликана вирішувати завдання інтеграції знань і виробництва, включення знань у реальний процес створення і виробництва товарів і послуг. Інший функцією організації виробництва є створення необхідних організаційних умов, що забезпечують реалізацію нових знань і безперервність інновацій, включаючи узагальнення та поширення досвіду, постійне вдосконалення і розвиток, пошук і підтримку ключових компетенцій [5]. При цьому слід зазначити, що управління змінами при впровадженні інновацій, створення організаційних умов для ефективного виробництва вимагають суттєвої трансформації засадничих цінностей виробничої діяльності, що становлять основу культури виробництва [5]. Це означає, що однією з ключових функцій організації виробництва повинна стати розробка програми заходів по формуванню сильної інноваційної організаційної культури виробництва, що дозволяє вирішувати проблеми внутрішньої інтеграції та адаптації в умовах інноваційного розвитку виробничої системи.

Таким чином, організація виробництва забезпечує створення, підтримку ефективного функціонування та вдосконалення виробничої системи в умовах інноваційного розвитку.

Зазначені положення складають теоретичний базис організації виробництва і визначають її як самостійну наукову дисципліну.

Використання процесно-системного підходу в дослідженні організації виробництва дозволяє виділити й більш детально вивчити процеси організації виробничої діяльності, розробляти ефективні організаційні механізми їх практичної реалізації.
Література:

1. Туровець О. Р. Організація виробництва на підприємстві: учеб. посібник / О. Р. Туровець, Ст. Н. Родіонова. М: ИНФРА-М, 2005. 1007с.

2. Туровець О. Р. Еволюція виробничих систем в умовах становлення інноваційної економіки /О. Р. Туровець, Ст. Н. Родіонова // Організатор виробництва, 2008. №2. С. 69-73.

3. Родіонова Ст. Н. Про наукові напрямки організації виробництва / В. Н. Родіонова // Організатор виробництва, 2008. №1. с. 9-13.

4. Распопов В. М. Управління змінами: учеб. посібник / В. М. Распопов. М.: Магістр, 2008. 238 с.

5. Хол Р. Х. Організації, структури, процеси, результати. СПб.: Пітер, 2001. С. 36.

Коврига К.С, Сарбаш Л.Д.

БЛАГОДІЙНІ ФОНДИ ЯК РОЗВИТОК ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ
Важливим чинником підтримки життєвого рівня населення, народжуваності, виховання дітей, творчо обдарованої молоді, медичного обслуговування, допомоги малозабезпеченими верствам населення в Україні - гуманітарна допомога, що надається різноманітними благодійними та релігійними організаціями.

Згідно Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», визнається благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в

Проблеми розвитку благодійництва в українському суспільстві досліджували вітчизняні вчені В. Болгов, І. Суровцева, В. Корнієнко, Т. Курінна, А. Стогній, Т. Ткаченко та інші.

Iсторiя людства багата на приклади благодiйництва, меценатства. Їх можна знайти в iсторичному минулому будь-якої країни.

Iсторiя України численна iменами меценатiв, дiяльнiсть яких почалася з часiв Київської Русi i продовжувалася в наступних столiттях П. Могила, І. Мазепа, Г. Галаган, які зробили великий внесок у розвиток української культури, освіти, науки [2].

Таким чином, колесо iсторiї крутиться, i сьогоднi ми повертаємось до благодiйництва, яке справляє відчутний вплив на національну економіку та суспільні відносини. 

Хотілося в статті приділити увагу діяльності Всеукраїнської благодійної організації «Асоціації благодійників України», головною метою якої є - розвиток ефективної соціально-орієнтованої благодійності в Україні.

У керівництво ВБО «Асоціації благодійників України» входять:

- Олександр Максимчук – Президент;

- Олександр Олійник (Громадська організація «Аналітичне агентство« Українська марка »);

- Володимир Демчак (Українська торгово-промислова конфедерація);

- Ольга Вієру (Благодійний фонд «Мистецький Арсенал»);

- Марина Антонова (Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»);

- Анжела Кузнєцова (проректор з наукової та організаційної роботи УБС НБУ);

- Андрій Іонов (Громадська організація «Вектор»).

На рисунку 1 зображена структура членів ВБО «Асоціації благодійників України».

Рис. 1. – Структура членів ВБО «Асоціації благодійників України».

Джерело: сформовано автором на підставі даних [4].
Напрями використання грошових коштів, що находяться у благодійних фондів які входять в ВБО «Асоціацію благодійників України», визначаються правлінням асоціації і фіксуються в кошторисі доходів і витрат. Витрачення коштів визначається цілями створення ВБО "Асоціація благодійиків України", які конкретизують статутні завдання фонду.

На основі даних фінансових звітів ВБО "Асоціація благодійиків України" за 2012-2014 роках, мною було сформована таблиця 1.

В таблиці 1 представлені дані у вартісному виразі надходження та видатки за 2012-2014 роки, та їх структура.

Проаналізувавши дані таблиці-1, можна зробити висновки про те , що найбільш велика кількість надходжень та видатків відповідно припадає на 2013 рік (3 366 111,67 грн.; 3 267 646,80 грн.) на відміну від 2012 рік (787 169,28 грн.; 898 545,13 грн.) та 2014 рік (34 193,19 грн.; 57 919,99 грн.).

В аналізі структури найбільш питома вага надходжень припадає у 2012 та 2014 роках на допомогу юрідичних осіб відповідно 680 987,00 грн. (86,51%), 21 258,00 грн. (62,17%), лікування Оксани Сенишин у 2013 році - 3 302 025,00 грн. (98,10%).

Найбільш питома вага видатків припадає на благодійну програму "Київ-наше місто" у 2012 році - 548 153,05 грн. (61,00%), лікування Оксани Сенишин у 2013 році - 3 207 922,66 грн. (98,17%), благодійна програма "Благодійна Україна" у 2014 році - 39 340,10 грн. (67,92%).

Фінансові результати Всеукраїнської благодійної організації "Асоціація благодійників України" за 2012-2014 роках

	2012 рік		2013 рік		2014рік
	Всього	Структура, %	Всього	Структура, %	Всього	Структура, %
Надходження (у грошовій формі)	787 169,28	100	3 366 111,67	100	34 193,19	100
Пасивні доходи	6 182,28	0,79	586,47	0,02
Лікування Оксани Сенишин			3 302 025,00	98,10	789,44	2,31
допомога фізичних осіб	100 000,00	12,70	7 300,00	0,22	10 040,00	29,36
допомога юрідичних осіб	680 987,00	86,51	56 200,20	1,67	21 258,00	62,17
Видатки (у грошовій формі)	898 545,13	100	3 267 646,80	100	57 919,99	100
Благодійна програма "Київ-наше місто"	548 153,05	61,00
Благодійна програма"Підтримка інтелектуального, культурно-мистецького потенціалу України"	9 892,46	1,10
Благодійна програма "Благодійна Україна"	13 895,82	1,55	33 928,53	1,04	39 340,10	67,92
Лікування Оксани Сенишин			3 207 922,66	98,17
Благодійна програма "Спортивна Україна"	300 000,00	33,39
Адміністративні витрати	26 603,80	2,96	25 795,61	0,79	18 579,89	32,08

жүктеу/скачать 6.14 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: