І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга
жүктеу/скачать 1.6 Mb.
|
|
dagegen der Meinung, die Anregung sei aus dem Moskauer Staat gekommen. Die Frage ist also nicht zu Ende diskutiert.
Verdacht der Haresie. Jan Turzos Bitte an den Gnesner Erzbischof um die Erlaubnis zum Druck und Verkauf der «ruthenischen Bucher» (libri Ruthenici – wie steht in den Quellen), wurde am 12. Januar 1492 abschlagige beschieden. Es ist der erste Fall kirchlicher Zensur gedruckter Bucher in Polen».
Council
Code Number: 193-G Meeting: 153. Rare Books and Manuscripts Simultaneous Interpretation: Der fruhe Buchdruck in Polen (XV. –XVII. Jh.) als Spiegel ethnischer, konfessioneller und kultureller Verhaltnisse Krzysztof Migon Wroclaw (Polen) [47] «Ще в часи перших друкованих видань започаткувалося в Кракові кириличне книгодрукування. Книгодрукар Швайпольт Фіоль, який походить із німецьких франків, близько 1490 року (імовірно, з 1490 по 1492 рік) надрукував чотири літургійні книги (старо)церковнослов’янською мовою (палеословеніс). Народження (східно) слов’янського друкування відбулось у столиці Польщі! Перевага Кракова над 227
політичними та церковними центрами православної церкви та східного словя’нства базується лише на тому, що в Польщі для такої діяльності були сприятливі умови. Ці новаторські досягнення були реалізовані в Кракові, що стосовно можливостей продажу такої книжки є дуже віддаленим місцем. Можна припустити, що ініціаторів цієї справи треба шукати серед литовськорутенських магнатів, і Фіоль, разом зі своїм меценатом Яном Турзо, сподівався на належний продаж. Російський дослідник Е. Л. Неміровський суперечить тій думці, що поштовх пішов з Московської держави. Таким чином це питання не до кінця обговорене.
запідозрили в єресі. Ян Турзо попросив гнеснерського архієпископа дозволу друкувати та продавати «рутенські книги» (libri Ruthenici – як написано в першоджерелі), проте 12 січня 1492 року була дана негативна відповідь. Це перший випадок цензурування друкованих книг у Польщі».
конфесійних та культурних відносин. Кшиштоф Мігон Вроцлав (Польща) [48] http://bbf.enssib.fr/sdx/BBF/pdf/bbf-1961-2/bbf-1961-02-0061-001.pdf. BULLETIN DE DOCUMENTATION BIBLIOGItAPHIQUE 2e PARTIE ANALYSES D’OUVRAGES ET D’ARTICLES FRANCAIS ET ETRANGERS PREPAREES PAR LA DIRECTION DES BIBLIOTHEQUES DE FRANCE I. LES DOCUMENTS PRODUCTION ET REPRODUCTION «Alors que l’on connait bien l’evolution des caracteres d’imprimerie d’Europe occidentale, celle des caracteres slaves n’est pas encore eclaircie depuis Schweipolt Fiol, le premier imprimeur des peuples slaves de Cracovie, jusqu’a Ivan Fedorov. Quatre livres ont ete edites par Fiol avec les caracteres executes par Rodolphe Borsdorf de Brunswick. Le procede de composition et la formation des mots avec les lettres sont assez primitifs.
Roumanie, est par contre un artisan qui comprend et « sent « son livre. L’Oktoikh1 de 228228
1494, compare au meme livre edite trois’ ans plus tot par Fiol, frappe par sa nouveaute typographique et artistique». [48] Бюлетень бібліографічної інформації 2-га частина Аналіз французьких та закордонних праць і статей, підготовлених дирекцією бібліотек Франції І. Документи Продукція та репродукція «Отож, під час еволюції шрифтів для книгодрукування в Західній Європі слов’янські шрифти ще не з’являлися до часів Швайпольта Фіоля, першого друкаря слов’янського народу в Кракові, та Івана Федорова. Фіолем було видано чотири книги зі шрифтами, зробленими Рудольфом Борсдорфом із Брюнсвіка. Процедура складання та формування слів із букв була дуже примітивною.
потім в Румунії, був, однак, ремісником, склав та «відіслав» свою книгу. «Октоїх» 1494 р., порівняно із такою ж книгою, виданою три роки до того Швайпольтом Фіолем, вражає своєю друкарською та артистичною новизною». [49] «Dans le mileux de l’Eglise Orientale du XV et XVI siecles les livres etaient illustres aussi des gravures d’origine exterieure. Les premiers livres liturgiques parurent a la fin du XV siecle et la publication la plus ancienne connue est l’Oktoich publie a Cracovie en 1494 dans l’imprimerie de Schweipolt Fiol, dans la redaction et basee sur des texts manuscripts provenant de la Russie muscovite». Waldemar Deluga «Sources latines de la gravure orthodox dи XVI et XVII siecles»
which is part of the Open Society Institute-Budapest. [49] «У часи Східної церкви XV та XVI століть книжки також ілюстрували гравюри зовнішнього походження. Перші літургійні книги виникли наприкінці XV століття і найпершим відомим виданням є «Октоїх», надрукований 1491 року в Кракові під керівництвом Швайпольта Фіоля та базується на текстах рукописів Московської Русі». Вальдемар Делуга «Латинські джерела православної гравюри XVI та XVI ст.» Опубліковано Проектом підтримки досліджень Фундації сприяння Товариству, яке є частиною відкритого товариства Будапешт-інституту. [50] Радіо «Свобода», 28.11. 2003. Обговорення історії книгодрукування. Василий Калугин, филолог, историк: «Московская Русь познакомилась с церковно-славянской печатной книгой задолго до эпохи Ивана Грозного, поскольку первые православные богослужебные книги стали выходить еще в конце ХV века в Кракове. Эти книги выпускал немецкий книгоиздатель видимо, по заказу одного из западнорусских епископов. Он выпустил «Октоих» – богослужебную книгу, певческую книгу, «Триодь», также богослужебную книгу, и «Часослов».
229
Надо назвать такого выдающегося деятеля культуры первой половины 16 века, гуманиста в настоящем смысле этого слова, доктора медицины, закончившего Падуанский университет – белоруса Франциска Скорину. Франциск Скорина в 1517–1519 годах издал в Праге целый ряд ветхозаветных книг. Причем, интересно, что язык этих книг он пытался приблизить к собственной речи, в нем видны многие особенности старобелорусского языка. А в дальнейшем Франциск Скорина открыл свою книгоиздательскую деятельность в Вильно, и там в 20-е годы выпустил несколько книг. Приблизительно та же тенденция просматривается в это время в России. Архиепископ Геннадий Новгородский в конце ХV века делает попытку завести типографию в Новгороде. Из Любека в Новгород прибыл знаменитый немецкий книгоиздатель, типограф, любекский первопечатник Бартоломей Готан. Свидетельства о судьбе Бартоломея Готана на Руси противоречивы. Он какое-то время входил в кружок архиепископа Геннадия Новгородского и, по свидетельству поздней немецкой хроники, Бартоломея Готана сначала приняли в Новгороде с распростертыми объятиями, а потом, якобы, утопили. Это очень позднее свидетельство и, видимо, оно все-таки недостоверно. Но то, что Готан сотрудничал с Геннадием Новгородским и то, что мысль о создании типографии зародилась в Московской Руси в конце ХV века – это очевидно». [51] Точка зору білорусів: «Что касается языка, то Московией он заимствован от русинов = жителей ВКЛ, читай: предков белорусов и украинцев. И книгопечатание заимствовано оттуда же. Первый московский книгопечатник – Иван Федорович (именно так он себя называл, сморите тут: «Шранява») был из древнего шляхетского рода герба Шранява, прославленного когда-то под Грюнвальдом. Скорее всего, этот польский герб достался этому роду после Городельской унии 1413 г., когда шляхта Польского королевства и ВКЛ менялась гербами. Литеры, которыми Иван Федорович печатал свои книги, были привезены им из Вильно. Разумеется, книги он печатал на своем языке – «руском». Родом Иван Федорович был из Петковичей, что на границе современной Минской и Брестской области»
Почему Витовт писал «по-руски»? [52] М. Грушевський: «Мабуть, празьке підприємство Скорини мало за собою якусь більшу і сильнішу групу чи організацію, – можливо, ту саму, яка висунула попереднє видавництво Фіоля. Може бути, що під час студій у Кракові Скорина мав нагоду зв’язатися з ініціаторами Фіолевого підприємства, з тими людьми, які фактично вели цю справу. Були це, мабуть, скоріше українці, ніж білоруси, бо із Західною Україною Краків був тісніш зв’язаний ніж з Білоруссю, та й приписки й пояснення Фіолевих видань скоріше вказують на українські руки […] На певні зв’язкі Скорининого видавництва з Фіолевим вказують і різні технічні подробиці (в друкарськім письмі і подібному), і текстуальні запозичення, і весь празький епізод діяльності…» [53] Іван Огієнко. Історія українського друкарства: «Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець, обидві 1491 р.; котра вийшла раніше, тобто котру з них вважати первенцем українського
230230
друку – не відомо, але традиція вважає Октоїха 1491 р. за найпершу слов’янську книжку, друковану кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки – Тріодь пісну та Тріодь цвітну, але вже без зазначення місця та часу друку. Збереглася звістка, що Фіоль видрукував ще й п’яту книжку – Псалтир, але самої книжки до нашого часу не дійшло.
друковані книжки серед цілого слов’янського світу, честь їх належності нам, українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих друків: там, де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковнослов’янським текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови».
231
ГОРДА КНЯЗІВНА РОЗАНДА Годі малювати шлюб Тимоша Хмельницького з Розандою Лупул в рожевих тонах. Тиміш, попри молодість, жорсткий і талановитий полководець, був гарячим на вдачу, неймовірно ревнував Розанду до турецького візира, міг часом і відлупцювати дружину. Любила чи ні Розанда Тимоша – ніхто, звісно, не знає. Але в неї ніхто не має права відібрати істинно князівської гордості, мужності й гідності. Коли помер від смертельної рани Тиміш, вона не покидає вже мертвого чоловіка, вертається у жалобному поході в чужу для неї країну. То ж і під занесеною шаблею польського жовніра, запеклого на той час молдавського ворога, Розанда, ймовірно, не зреклася власного достоїнства.
одного заміжжя (інколи думається, що тільки сучасна політика така плутанапереплутана). І вже зовсім неможливо обійти звинувачення українців в антисемітизмі й спекуляції на цьому – від часів походів Хмельницького і мало не до наших днів. Аргументована таки відповідь Мирона Куропаса – 0,03 % населення не можуть представляти 99,97 відсотка українського народу. [54] http://www.search.com/reference/Vasile_Lupu «Vasile built a strong alliance with Bohdan Khmelnytsky, marrying his daughter Ruxandra to Tymofiy (Tymish) – the hetman‘s son, who went on to fight alongside Vasile Lupu at Finta». References: Gheorghe I. Bratianu, Sfatul domnesc si Adunarea Starilor in Principatele Romane, Bucharest, 1995. [54] «Василь побудував міцний союз із Богданом Хмельницьким, одруживши свою дочку Роксандру із Тимофієм (Тимошем) – сином гетьмана, який разом із Василем Лупулом брав участь у битві біля Фінти» Посилання: Братіану Георг І. Sfatul domnesc si Adunarea Starilor in Principatele Romane. – Бухарест, 1995.
Ecaterina LUNG. L’Etat, l’Eglise et le controle du mariage dans les principautes roumaines (XVIe-XVIIe siecles). Universite de Bucarest
князівствах (XVI-XVII ст.)». Університет м. Бухареста «Les sultans etaient eux aussi preoccupes par les alliances matrimoniales des princes roumains et de leurs enfants, car ils avaient conscience des dangers representes par l’affermissement de leur pouvoir. Les plus suspects etaient les mariages avec les representants de l’aristocratie etrangere, et specialement polonaise, dans le contexte d’affrontement ouvert entre l’Empire ottoman et la Pologne. Les chroniques evoquent les soucis de la cour de Constantinople a l’occasion des mariages des filles du prince de Moldavie,Vasile Lupu»
232232
[55] «Султани також були зацікавленні в укладанні шлюбів між своїми дітьми та румунськими князями, тому що їм було відомо про небезпеку посилення їхньої влади. Більш підозрілими були одруження із представниками іноземної аристократії, а надто польської, в контексті відкритого зближення між Османською імперією та Польшею. Хроніки розповідають про хвилювання константинопольського двору з приводу одруження дочок молдавського князя Василя Лупула» [56] Maria fut mariee a Janusz Radziwill, un des plus importants nobles polonais, de confession reformee.Ruxandra devint contre sa volonte et d’une certaine facon meme contre la volonte de son pere, l’epouse de Timushh Chmelnicki le fils du chef ukrainien revolte contre la Pologne, mais qui etait redoute aussi par les Turcs Pense d’abord comme un moyen de consolider la position de Vasile Lupu, refuse puis et accepte seulement sous menace des armees ukrainiennes, ce marriage contribua probablement a fragiliser la situation du prince moldave vis-a-vis de Turcs. [56] «Марія одружилася з Янушем Радзивілом, представником дуже знаної польської знаті, змінила віросповідання. Роксандра одружилася проти своєї волі, так само як і проти волі батька, із Тимошем Хмельницьким, сином українського гетьмана, який повставав проти Польщі і якому також чинили опір турки. Спочатку задумане як спосіб зміцнити позицію Василя Лупула, потім відкинуте і прийняте лише під загрозою українського війська, це одруження, можливо, сприяло послабленню протистояння між князем Молдови і турками». Посилання: Miron Costin, Opere, ed. P.P. Panaitescu, Bucuresti, 1958, p. 121.
This is a translation from: Pinkas Hakehillot: Encyclopedia of Jewish Communities, Romania, Volume 1, pages 141-176, published by Yad Vashem, Jerusalem, 1969
том 1, с. 141–176, виданий Ядом Вашем, Єрусалим, 1969. (Pages 141–176) English translation researched and edited by Robert S. Sherins, M.D. Translated by Ziva Yavin, Ph.D. and Rabbi Jack H Bloom, Ph.D. «In the 17th century, Iasi served as a stopover for immigrants to Eretz Yisrael from central and eastern European countries. At the time of the draconian measures of Poland in 1648–1649 [Cossack Uprising led by Hetman Bogdan Khmelnytsky (RSS)], some Jews escaped from Poland to Iasi and settled there. In the Responsa literature of Polish scholars from that time, it was recorded that the Jews of Iasi redeemed Jewish captives, who were brought to slave markets by the Tatars. However, Iasi Jews also suffered at the same time from persecution and pogroms; in 1650. The Cossacks burned Iasi and massacred Jews, Turks, and Armenians. In 1652, when the Moldavian prince Vasile Lupu was forced to marry off his daughter to Chmelnitzki’s son, Timush, Cossacks, who came to the wedding, killed 60 Jews; and others were only able to save themselves by paying them enormous 233
sums of money. In 1653, Vasile Lupu was forced to give up his rule and his son-in-law, Timush, came to his aid with an army of Cossacks. They tortured the Jews, jailed them in towers, and tormented them to extract more money from them».
Англійський переклад вивчив та редагував Роберт С. Шерінс Переклад професорів Зіви Явін та Раббі Джека Х Блума «У VІІ столітті Ясси слугувало дорожньою зупинкою для емігрантів в Єрець (Ізраїль) з центральних та східних європейських країн. В часи жорстоких заходів Польщі в 1648–49 рр. (козацьке повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького) деякі євреї втекли з Польщі до Ясс та оселилися там. У відгуках польських вчених того часу було записано, що євреї Ясс милували єврейських полонених, яких вивозили на рабські ринки татари. Однак водночас євреї Ясс також потерпали від переслідувань та погромів 1650 р. Козаки спалили Ясси та масово вбивали євреїв, турків, вірменів. 1652 року, коли молдавський князь Василь Лупул був змушений видати дочку заміж за сина Хмельницького Тимоша, козаки, які прибули на весілля, вбили 60 євреїв; а інші змогли зберегти собі життя, лише заплативши великі суми грошей. 1653 року Василя Лупула змусили припинити правління, і його зять Тиміш прибув на допомогу із армією козаків. Вони знущалися з євреїв, саджали їх у вежі та мучили, аби отримати більше грошей».
Archive/1997/299711.shtml+jew+in+ukraine+KHMELNYTSKY&hl=uk&ct=clnk&cd= 18&gl=ua&client=firefox-a FACES AND PLACES by Myron B. Kuropas Press attacks on Ukrainians continue in Chicago «A few months ago, Chas i Podiyi, (Time and Events), a Chicago-based Ukrainian- language newspaper, published an interview with Yoram Sheftel, Israeli defense attorney for John Demjanjuk, and author of «Defending Ivan the Terrible».
My America, a Chicago-based Russian-language newspaper, in which he wrote, among other things, that Mr. Sheftel is a traitor to the Jewish people. «To say Mr. Sheftel sold his soul would be to give him too much honor», wrote Mr. Levchin. «From that kind of soul even Satan would turn away». Ukrainians are infinitely worse than Germans in their treatment of Jews, Mr. Levchin continued. Germans only killed Jews during World War II. Ukrainians have persecuted Jews since the days of Bohdan Khmelnytsky. Ukrainians happily served the Nazi cause by organizing the SS Division Galicia, eight additional German troop divisions, and by orchestrating Babyn Yar, Mr. Levchin concluded. For all those reasons, all Ukrainians are guilty of anti-Semitism and John Demjanjuk is their worthy representative. Since I am the co-director of the Ukrainian American Justice Committee, the organization that sponsored Mr. Sheftel’s appearance before Chicago’s Ukrainians, an appearance which led to the original interview in Chas i Podiyi, the editor, himself a Ukrainian American Jew, asked me to reply to Mr. Levchin.
234234
In my response, I suggested, among other things, that Mr. Sheftel was an Israeli patriot who preserved the integrity of the Israeli justice system. Had the innocent John Demjanjuk been hanged following a Soviet-style show trial, the entire free world would have condemned Israel. I also pointed out that Ukrainians never had eight German divisions; that Jews often lived better in Ukraine than Ukrainians, especially in the larger cities; and that it served no useful purpose to hammer away at the guilt of a few Ukrainian criminals. Ukrainians, I pointed out, do not condemn all Jewish people for the crimes of Trotsky, Kameniev, Zinoviev, Sverdlov and Kaganovich. Mr. Levchin’s response to my article recently appeared in Seven Days, another Chicago-based Russian-language newspaper. Following a list of potentially libelous insults too banal to mention, he repeats his Ukrainophobic calumny about Khmelnytsky(«hundreds of thousands of Jews were killed») Petliura, (a «National Socialist, Nazi») and other Ukrainian leaders as was presented in his first article, demanding again thatUkrainians apologize for their crimes. The only reason Israel freed Mr. Demjanjuk was to preserve good relations with Ukraine, Mr. Levchin concludes.
with Ukraine is absurd. In Israel’s view of the world, Ukraine is of little consequence. There is no denying that Jews were massacred during the 1648-1649 rebellion ofBohdan Khmelnytsky. How many were actually killed during the Kozak rampage? According to Prof. Paul R. Magocsi: «Almost without exception, today’s specialists on the period reject what they describe as the grossly exaggerated figures in the [Jewish] chronicles. The Israeli scholars Shmuel Ettinger and Bernard Weinryb speak instead of the ‘annihilation of tens of thousands of Jewish lives’ and the Ukrainian-American historian Jaroslaw Pelenski narrows the number of Jewish deaths to between 6,000 and 14,000». (Magocsi, «A History of Ukraine», 1996). This is far less than the «hundreds of thousands» of Jews Mr. Levchin believes perished. Turning to more recent times, it should be remembered that a Ministry of Jewish Affairs was established during the days of the first Ukrainian National Republic, making Ukraine the only state to have such a ministry. (See Solomon I. Goldelman, «Jewish National Autonomy in Ukraine, 1917–1920», 1968; Moses Silberfarb, «The Jewish Ministry and Jewish National Autonomy in Ukraine, 1918–1919», translated by Rabbi David H. Lincoln, 1993). Anti-Semites don’t establish such ministries. As for Symon Peltiura, there is substantial evidence that he was, indeed, a friend of the Jews – and not their enemy. During his leadership of Ukraine, the Ministry of Jewish Affairs was reinstituted (see Goldelman) and on August 26, 1919, Petliura issued an order to the troops of the Ukrainian National Republic to «bring the perpetrators [of pogroms] before the courts as enemies of the fatherland» to suffer «the most severe penalties of the law». According to Prof. Taras Hunczak, «the frequently repeated charge that Petliura was anti-Semitic is absurd. Volodymyr Jabotinsky, perhaps one of the greatest Jews of the жүктеу/скачать 1.6 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|