І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга

оселилося у великих та маленьких містах. Данило заснував місто Львів (1256) та

Холм (Львів назвав на честь сина) і укріпив багато інших. Він призначив людей, які

мали б захищати селян від аристократичної експлуатації та сформованих великих

піхотних об’єднань, що складалися із селян».

[38] «Yet Danylo’s successes and his failed defense of Kyiv attracted the further

attention of the Mongols. In 1246, he was summoned to the capital of the Golden Horde at

Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the

Ukrainian historian Orest Subtelny, Danylo was handed a cup of fermented mare’s milk by

the Mongol khan Batu and told to get used to it, as «you are one of ours now».

218218

[38] «Однак успіхи Данила і його невдала оборона Києва постійно привертала

і він змушений був визнати свою підлеглість монголам. За свідченням українського

історика Ореста Субтельного, монгольським ханом Батиєм, Данилові була піднесена

чаша з кумисом, який сказав йому звикати до цього напою, позаяк «ти тепер один

із нас».

[39] «While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with

soldiers as required, Danylo built a foreign policy around opposition to the Golden Horde.

He established cordial relations with the rulers of Poland and Hungary, and requested

aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance,

Danylo offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge

never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged

Danylo’s resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal

representative crown Danylo at Dorohochyn on the Bug River. The following year,

Danylo repelled Mongol assaults on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition

with the aim of taking Kyiv. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under

Burundai entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Danylo was to destroy

his fortifications or Burundai would assault the towns. Danylo complied and pulled down

the city walls».

[39] «Формально сприймаючи монголів як повелителів та, як було домовлено,

постачаючи їх солдатами, Данило побудував зовнішню політику на опозиції Золотій

Орді. Він налагодив теплі відносини з правителями Польщі та Угорщини, він просив

про допомогу в формі хрестового походу у Папи Невинного IV. У відповідь на

допомогу Папи він запропонував дати власні землі під церковне володіння Риму,

хоча це так і не стало реальністю. Добиваючись можливостей розширення влади,

папа заохотив протистояння Данила монголам та його західну орієнтацію, і вже 1253

року представник папи коронував Данила в Дорогочині на річці Буг. Наступного

року Данило відбив напади монголів на території Пониззя та Волині й пішов у похід

з метою взяти Київ. Незважаючи на початковий успіх, 1259 року монгольські війська

Бурундая увійшли в Галичину та Волинь і запропонували ультиматум: Данило був

змушений знищити власні укріплення, інакше Бурундай напав би на міста. Данило

погодився та зруйнував мури міста».

[40] «In the last years of his reign, Danylo engaged in dynastic politics, marrying a

son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Lithuania and acquiring territorial

concessions in Poland from the latter. He also arranged for the marriage of his son Roman

to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on

the ducal throne of Austria. By his death in 1264, Danylo had reconstructed and expanded

the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary,

minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social

standards of his domains».

[40] «В останні роки свого правління Данило взявся за власну династичну

політику, одруживши сина та дочку із нащадками Міндаугаса Литовського та маючи

за те від останнього територіальні уступки в Польщі. Він також організував весілля

219

свого сина Романа із Гертрудою, Брагденберзькою спадкоємицею… До своєї смерті

загрозам експансії Польщі та Угорщини, мінімалізував вплив монголів на Західну

Україну, підняв економічні та соціальні стандарти своїх володінь».

220220

досліджене і в нас, і за рубежем. З цитованого нижче уривка Пола Магочі може

випливати думка, що то при них почала занепадати Волинсько-Галицька держава.

Насправді, попри необхідність боронитися від численних зовнішніх загроз, ці королі

вміло дбали про добробут люду. Інакше звідки в літописах з’явилися б записи «за

його влади тішилася українська земля миром і славилася багатством». Обом королям

вдавалося відновлювати митрополію, а Юрій ІІ ще й з успіхом запроваджував

європейське самоуправління – магдебурзьке право. На жаль, обставини інколи

дужчі за людські зусилля, нехай то і зусилля королівські. (Делікатно кажучи, з

некоректного твердження про заселення західноукраїнських земель русичами лише

в другій половині ХІІІ століття можна хіба всміхнутися…).
Болить інше: а як же ми ставимося до пам’яті цих славних предків? Препогані

ми правнуки… На час здачі цієї книги в друк не пошановано пам’яті короля Данила

бодай меморіальною дошкою в Холмі, де похований Данило Галицький. Ще гірша

справа з могилами королів Юрія І та Юрія ІІ. Журналіст і письменник О. Сінкевич

провів газетярське розслідування й опублікував гіркий матеріал «Українські королі

творять дива через… 700 років після смерті». Чудодійні діла тут справді давно

відбуваються, сюди приходять прочани. А ймовірні могили українських королів

знаходяться поміж картопляної гички і по них гребуться кури. На розі Старої і Нової

Островецької у Володимирі, просто на городі, стоїть тріснутий від часу і підпертий

хрест, на якому ледве видніється надпис польською мовою. І нецікаво владі провести

археологічне та історичне дослідження, залучити до цього фахівців та пошанувати

пам’ять українських королів у державі на ймення Україна.

http://www.rycerstwopodkarpacia.republika.pl/pulnarowicz/rozdz3.htm

staszekkos/h1.htm+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=15&gl=ua

dzieje/rus/rus2.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=16&gl=ua

wolauhruska/historialong.htm+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd

=18&gl=ua
http://209.85.129.104/search?q=cache:Nay5EGQHMXwJ:www.lwow.com.pl/

grodzisk.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=19&gl=ua

biblioteka/feliks_koneczny/panstwo/VIII.php+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk

&ct=clnk&cd=33&gl=ua

221

opoka.org.pl/parafia-kostarowce.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=

clnk&cd=48&gl=ua
http://209.85.129.104/search?q=cache:5mRqp1Xve6kJ:www.strachocina.premysl.

opoka.org.pl/historia/dzieje.html+Boles%C5%82aw+Trojdenowicz&hl=uk&ct=clnk&cd=57&gl=ua

zewnetrznych, ktore pustoszyly kraj i dziesiatkowaly ludnosc. W roku 1323 na tron

halicki wstapil Boleslaw, syn Trojdena, ksiecia mazowieckiego (przyjal on imie Jerzy,

Jurij). Byl on szwagrem Kazimierza Wielkiego (zona jego byla Eufemia, corka wielkiego

ksiecia litewskiego Giedymina, jej siostra, Aldona, byla krolowa Polski, zona Kazimierza

Wielkiego). Boleslaw Jerzy zmarl bezpotomnie, otruty przez bojarow, w 1340 r., zapisujac

w testamencie swoje ksiestwo, za zgoda miejscowych bojarow, Kazimierzowi, krolowi

Polski. Kazimierz, realizujac testament, zajal tereny Rusi Halickiej, mimo sprzeciwu

Wegier i Litwy, w tym w pierwszej kolejnosci najdalej na zachod wysunieta Ziemie

Sanocka.

i Ladyzynskiego), wedlug ktorych ostatni ksiaze halicki Jerzy Trojdenowicz, w obawie o

swoje zycie (okazalo sie ze slusznie) usunal sie ze stolecznego Lwowa i pod koniec zycia

osiadl w Sanoku. Nadal on prawa miejskie miastu Sanok (w 1339r.) oraz zalozyl kilka wsi,

m.in. w dolinie Rozowego. Byly to Jurowce, ktore swoja nazwe wziely od imienia ksiecia

(ksiaze mial tutaj swoj dwor mysliwski do ktorego zjezdzal na polowania), Czertez, ktory

swoja nazwe wzial od ruskiego slowa «czerteznyki» tj. rzemieslnicy (tutaj ksiaze osadzil

rzemieslnikow obslugujacych dwor ksiazecy) oraz Kostarowce, ktore swoja nazwe wziely

od okreslenia «kostyhrowci» – gracze w kosci, komicy, artysci. Trudno powiedziec na ile

sa to hipotezy wiarygodne. Opracowania historykow (m.in. A. Fastnachta) okreslaja date

zalozenia Czerteza na rok 1339, podobnie jak Trepczy (jeszcze za czasow ksiazat ruskich),

pierwsza wzmianka o Kostarowcach pochodzi dopiero z 1390 r., a o Jurowcach z 1420 r.»

[41] Владислав Генріх Пйотровскі

Пйотровскі із Страцхоціни в Землі Саноцькій

«Час панування руських князів – це період безперервних внутрішніх і зовнішніх

воєн, які спустошували країну і винищували населення. 1323 року галицький трон

посів Болеслав, син Тройдена, мазовецького князя (прийняв ім’я Єжи, Юрій). Був

він свояком Великого Казимира (дружиною його була Евфемія, дочка великого князя

литовського Гедиміна, її сестра, Алдона, була королевою Польщі, дружиною Казимира

Великого). Юрій Болеслав помер бездітним, отруєний боярами 1340 року, передаючи в

заповіті та за згодою місцевих бояр князівство польському королю Казимиру. Казимир,

виконуючи заповіт, зайняв землі Галицької Русі всупереч запереченням Угорщини і

Литви, простягнувши межі далі на Захід, на землю Саноцьку.
В. Марчак викладає у своїй книжці думки українських істориків (Жубрацького і

Ладижинського), згідно з якими останній галицький князь Єжи (Юрій) Тройденович,

222222

кінець життя осів у Саноку. Надав він міські права місту Санок (1339 р.), а також

заклав кілька сіл, зокрема в долині Рожевого. Були це Юровці, які свою назву взяли

від імені князя (князь мав тут мисливську садибу, куди приїздив на полювання),

Чертеж, що походив від російського слова «чертежники», тобто ремісники (тут князь

поселив ремісників, які обслуговували княжу садибу), а також Костаровце, які свою

назву перейняли від визначення «костихровці» – гравці в кості, коміки, митці. Важко

сказати наскільки достовірними є ці гіпотези. Праці істориків (зокрема А. Фастнахта)

визначають дату закладення Чертежа 1339 роком, подібно як Трепчи (ще за часів

руських князів), перша згадка про Костаровчі датується 1390 роком, а про Юровці

[42] http://www.nonpossumus.pl/biblioteka/feliks_koneczny/panstwo/VIII.php

Feliks Koneczny – «Panstwo i prawo w cywilizacji lacinskiej»:
«Po wielkich najazdach tatarskich, za czasow cesarstwa lacinskiego, kiedy nawet

niekiedy nie bylo patriarchy i nikt nie troszczyl sie o losy cerkiewne Rusi, wtedy

reorganizatorem metropolii «Kijowa i wszystkiej Rusi» stal sie Cyryl, b., kanclerz Daniela

halickiego. Pochodzil on z bojarow ziemskich z ziemi «Lachow», a zatem byl Lachem

prawoslawnym. Kiedy zas potem ziemia ta wraca na stale do Piastow, pierwszy z nich,

Boleslaw Trojdenowicz przechodzi na prawoslawie, przyjmujac imie Jerzego; drugi

z kolei Kazimierz Wielki organizuje hierarchie prawoslawna, czyniac to nawet wbrew

papiezowi».

«Після великого татарського нашестя, за часів латинського імператорства,

коли навіть іноді не було патріарха й ніхто не піклувався про долю церковної Русі,

реорганізатором митрополії Київської і всієї Русі став Кирило, канцлер Данила

Галицького. Походив він із земських бояр із землі «Ляхів», а отже, був православним

ляхом. Коли ж потім цю землю повернули Пястам, перший з них, Болеслав

Тройденович перейшов у православ’я, взявши ім’я Юрій; Казимир Великий, у свою

чергу, організував православну ієрархію, роблячи це навіть всупереч папі».

Copyright © 2001 Towarzystwo Milosnikow Lwowa i Kresow Poludniowo –

Wschodnich. Oddzial w Krakowie. Wszystkie prawa zastrzezone.
Stanislaw Grodziski, «Z lwem w herbie»:
«Kiedy w 1335 roku wygasla halicko-wlodzimierska linia Rurykowiczow, tron halicki

objal ksiaze Boleslaw Trojdenowicz. Byl to Piast po mieczu, z linii wywodzacej sie od

Konrada Mazowieckiego, Rurykowicz po kadzieli. Przeszedl wprawdzie na prawoslawie,

ale czul sie Polakiem i polityke prowadzil wcale rozsadna – staral sie chronic Rus zarowno

przed Tatarami, jak i przed Wegrami. Nie doczekawszy sie potomstwa, pragnal przekazac

tron halicki Kazimierzowi Wielkiemu; nim do tego doszlo, Boleslaw zostal otruty przez

miejscowych bojarow, sprzyjajacych Tatarom».

223

земель. Відділ в Кракові. Всі права захищені.

Гродзіскі Станіслав, «З левом на гербі»:
«Коли 1335 року скінчилася галицько-володимирська лінія Рюриковичів,

галицький трон посів князь Болеслав Тройденович. Був це Пяст по мечу, з лінії,

що починається із Конрада Мазовецького, Рюрикович по іншій лінії. Прийняв

православ’я, але вважав себе поляком і політику вів цілком розсудливу – намагався

захищати Русь однаковою мірою як від татар, так і від Угорщини. Не дочекавшись

потомства, хотів передати галицький трон Великому Казимиру Великому; перш ніж

до того дійшло, Болеслава отруїли місцеві бояри, які сприяли татарам».
[44] http://www.mors.opus.chelm.pl/wolauhruska/historialong.htm

«W XIII wieku i pozniej nieco, ksiazeta ruscy wladajacy ksiestwem halickowlodzimierskim,

w sklad ktorego wchodzily ziemie nadbuzanskie, toczyli czeste boje

z wladcami polskimi, co jednak nie przeszkadzalo im wchodzic we wzajemne zwiazki

malzenskie. W rezultacie tych powiazan rodzinnych, powstawaly tez i roznorodne

skojarzenia polityczne. Gdy wymarla w roku 1323 meska linia Romanowiczow hlaickowlodzimierskich,

tron ksiazecy objal po nich w drodze dziedziczenia Boleslaw syn ksiecia

mazowieckiego Trojdena i ksiezniczki ruskiej Marii, corki Jerzego I halickiego. Stosownie

do zadan bojarow halickich, Boleslaw Trojdenowicz przyjal wiare prawoslawna, obral

sobie ruskie imie Juryj II (Jerzy) i poslubil Eufemie, corke wielkiego ksiecia litewskiego

Gedymina. Za namowa swego powinowatego, krola polskiego Kazimierza Wielkiego,

zawarl z nim ugode o sukcesji, moca ktorej w wypadku bezpotomnego zgonu ktoregos

z dwu umawiajacych sie monarchow, pozostaly przy zyciu mial otrzymac w spadku jego

posiadlosc. Po uplywie 17 lat panowania, Jerzy II zostal otruty przez bojarow halickich

(1240), ktorzy niezadowoleni byli z prowadzonej przez ksiecia prokatolickiej i propolskiej

polityki. Kazimierz Wielki powolujac sie na postanowienia ugody, wystapil z roszczeniami

ruskich. Nadto z pretensjami do tronu halickiego wystapil ksiaze litewski oraz chan tatarski,

jako zwierzchnik ziem ruskich. W rezultacie doszlo do dlugotrwalych wzajemnych walk,

w ktorych krol polski odnosil chwilowe sukcesy, ale tez i czeste porazki. Kazimierz Wielki

nieustepliwie prze lat dwadziescia dochodzil swych praw sukcesorskich. W tym czasie

pieciokrotnie wyprawial sie zbrojnie na Rus, w latach: 1340, 1344, 1349, 1351, az dopiero

skutkiem ostatniej wyprawy w 1366 roku wspierany przez wojska wegierskie, przejal

ostatecznie swa sukcesje wlaczajac do Polski ksiestwo halicko-wlodzimierskie wraz z

dzielnica chelmsko-belzka».

[44] «У XІІІ столітті й пізніше руські князі, що володіли Галицько-Волинським

князівством, до складу якого входили землі над Бугом, вели часті бої з польськими

правителями, що, проте, не заважало їм вступати в родинні зв’язки. У результаті

цього виникали також різні політичні об’єднання. Коли 1323 року вимерла чоловіча

лінія Романовичів галицько-волинських, княжий трон успадкував Болеслав, син

мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії, дочки Юрія І Галицького. На

вимогу галицьких бояр Болеслав Тройденович прийняв православну віру, обрав собі

ім’я Юрій ІІ (Єжи) і повінчався із Евфемією, дочкою Великого князя литовського

224224

Великим, уклав з ним угоду про успадкування, згідно з яким у випадку бездітної

смерті одного з цих двох монархів той, що залишиться живим, отримає всі його

володіння. Після 17 років правління Юрій ІІ був отруєний галицькими боярами

(1240), які були незадоволені його прокатолицькою та пропольською політикою.

Казимир Великий, спираючись на укладену угоду, висунув претензії щодо передачі

йому трону, однак наштовхнувся на рішучий спротив з боку руських магнатів.

Окрім цього з претензіями на галицький трон виступив литовський князь, а також

татарський хан, як начальник руських земель. В результаті, дійшло до тривалих

взаємних сварок, у яких польський король мав тимчасові успіхи, але також і часті

поразки. Казимир Великий непоступливо протягом 20 років набирав своїх прав

спадкоємця. Водночас п’ять разів відправлялися війська на Русь, в роках: 1340, 1344,

1349, 1351, допоки внаслідк останнього походу 1366 року за підтримки угорських

військ остаточно отримав свій спадок, приєднавши до Польщі Галицько-волинське

князівство разом з холмсько-белзькою територією».
[45] http://www.kki.pl/pioinf/przemysl/dzieje/rus/rus2.html

STRONA GLOWNA

poczeli dopiero w drugiej polowie XIII wieku (po pierwszym najezdzie mongolskim); dla

Polakow jest zas krajem rodzinnym. Swiadczy kronika Nestora. A zatem wojewodztwo

lwowskie jest ziemia «staropiastowska». Ziemia ta byla na przemian pod Piastami

i Rurykowiczami. Nieprawda jest, zeby na stale wrocila byla pod Piastow ostatecznie

w r. 1340. Poprzednik Kazimierza Wielkiego na grodach Halicza i Lwowa, od 1324 r.,

Boleslaw Trojdenowicz byl takze Piastem (z ksiazat mazowieckich, na Sochaczewie).»
ГОЛОВНА СТОРІНКА
Проблема Русі в ранньому періоді історії Польщі
[45] В іншому ж місці той самий автор (Фелікс Конечни) підкреслює наступне:

«Т. зв. Русь Червона є поселенською землею для Русинів, які почали осідати на

ній лише в другій половині XІІІ століття (після першого монгольського нашестя);

для поляків же ця земля є рідним краєм. Свідчать записи Нестора. А отже львівське

воєводство є землею «старопястівською». Земля ця була поперемінно під Пястами

і Рюриковичами. Неправда, що вона була остаточно передана князівству 1340 року.

Попередник Казимира Великого в містах Галич і Львів, з 1324 року Болеслав

Тройденовіч, був також Пястом (з мазовецьких князів, на Сохачеві)».

Розпад Галицько-Волинського королівства

увійшло в період занепаду, який призвів до повного його розпаду. Останні з

Романовичів – Юрій І (правив з 1301 по 1315 рр.) та Лев ІІ (правив з 1315 по 1323 рр.)

225

хана. Врешті, не маючи наступника чоловічого роду, романо-католицький князь

(Болеслав, із жіночої лінії Романовичів) посів трон. Роблячи спроби заспокоїти

своїх підданих, він перейшов у християнство та взяв ім’я Юрій ІІ (правив з 1323

по 1340 рр.). Він також намагався відновити міць королівства, запрошуючи до себе

іноземних радників, особливо з Німецького Тевтонського Ордену біля Балтійського

моря, та вводячи німецьку модель управління в містах. Ця модель була втілена в

так званому Магдебурзькому праві, згідно з яким містам дозволялося мати власне

законодавство та самоуправління, що захищало їх від втручання князя чи бояр.

Встановлення Магдебурського Права у двох галицьких містах (Санок у 1339 році;

Львів у 1356 році) протягом XІV століття мало позитивний вплив на їхню економіку.

Однак, за галицькою традицією, досі впливові бояри, які мали землю, обурювалися

щодо зовнішньої політики Юрія ІІ та його залежності від іноземних радників. Мало

того, вони почали підозрювати його в симпатії до римо-католицтва. 1340 року кілька

бояр сформували конспірацію та отруїли свого правителя».

Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес, 1996.

226226

Важче влучніше й точніше сказати про драматизм становлення першопочатків

українського книгодрукування, аніж сказав про це Іван Огієнко…
[47] http://www.ifla.org/IV/ifla69/papers/193g-Migon.pdf.

«Noch in der Inkunabelzeit setzte in Krakau der kyrillische Buchdruck ein. Der

aus Franken in Deutschland stammende Buchdrucker Schweipolt Fiol hat um 1490

(vermutlich 1490 bis 1492) vier liturgische Bucher in (alt)kirchenslawischer Sprache

(paleoslovenice) gedruckt. Die Geburt des (ost)slawischen Druckwesens geschah in

der Hauptstadt Polens! Der Vorrang Krakaus vor den politischen und geistigen Zentren

der orthodoxen Kirche und des Ostslawentums ist nur auf Grund der fur eine solche

Tatigkeit gunstigen Bedingungen in Polen zu verstehen. Diese bahnbrechende Leistung

wurde in Krakau, an einem, was die Verkaufsmoglichkeiten dieser Bucher betrifft, sehr

weit entfernten Ort realisiert.

Magnaten zu suchen sind, und Fiol, zusammen mit seinem Gonner Jan Turzo,

sich davon einen gehorigen Absatz erhoffte. Der russische Forscher E.L. Nemirovskij ist