І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга
жүктеу/скачать 1.6 Mb.
|
|
Скандинавській Традиції // Історичний квартальник. – № 108 (2001). – С. 3–23. [26] http://www2.siu.no/pub.nsf/0/3CF2A69C4528634CC125729D005578C7/ $FILE/SIU_Cooperation_Russia_2002_2006.pdf. Наступна інформація є уривком із статті, знайденої в матеріалі під назвою «Досліджуючи природу та суспільство. Співпраця між Норвегією та Росією у вищій освіті та дослідженнях в 2002–2006 рр». (Exploring Nature and Society. Cooperation in Higher Education and Research between Norway and Russia 2002–2006 ) (тут ідеться про передумови співпраці, а також подана сама програма співпраці Росії та Норвегії):
his homeland, he brought with him the russian princess Elisaveta and a cargo of gold and 210210
other valuables. In about 1046 he returned to Norway after over 20 years of servise to his father-in-law, Yaroslav the Wise and the ruling sovereigns of the Bysantine Empire. And if we believe the sagas, his ships were loaded with so much gold and other valuables that the water reached up to the gunwales». «Everything Revolves around Knowledge» by Morten Strand [26] «Коли Гарольд Хардрада, майбутній король Норвегії, покинув Київ та попрямував назад до своєї батьківщини, він привіз із собою княжну Русі Єлизавету та запас золота й інших цінностей. Приблизно 1046 року він повернувся в Норвегію після 20 років служіння своєму тестю Ярославу Мудрому та правителям Візантійської Імперії. І якщо вірити сагам, його кораблі були настільки навантажені золотом та іншими цінними речами, що вода сягала планширя». Странд Мортен, «Все обертається навколо знань»
На сайті розміщено огляд Девідом Гіббінсом власної новели під назвою «Хрестоносець Золото: Герольд Хардрада та битва Стемфорд Брідж».
Ярославни): «(Text at the bottom) There are no known portraits of Harald Hardrada, but this one is thought to be his wife Elizabeth. It is in the Church of Santa Sophia in Kyiv, Ukraine, one of an extraordinary group of wall-paintings which I photographed in 2002. The portrait dates back to the 11th century, where three women are depicted and one of the three is probably Elizabeth the rest are her sisters, all the wives of kings. Elizabeth was a daughter of King Yaroslav of Novgorod-Kyiv, and of his wife Ingigerd, the daughter of King Olaf Skottkonung of Sweden. She wears a gown and cloak of rich materials, but has the plain white headscarf of a Viking woman. According to King Harald’s Saga, she accompanied her husband to England in 1066, so this may be the only portrait to survive of anyone from the great Viking ‘raiding-army’ that met its end that fateful day at Stamford Bridge». David Gibbins «Crusader Gold», London: Headline, 2006. [27] «(Внизу) Немає відомих портретів Гарольда Хардради, але вважається, що це його дружина Елізабет. Це чудове поєднання настінних написів у соборі Св. Софії в Києві (Україна), які я сфотографував у 2002 р. Портрет датується XІ століттям, і на ньому зображення однієї із трьох жінок, якими, можливо, є Елізабет та її сестри, всі вони були дружинами королів. Елізабет була дочкою новгород-київського князя Ярослава та його дружини Інгігерди, дочки короля Олафа Скьотконнунга Швеції. Вона вбрана в плаття та мантію із дорогої тканини, однак на ній також звичайна біла шаль вікінзької жінки. Згідно із сагою про короля Гарольда, 1066 року вона супроводжувала свого чоловіка до Англії, тож це може бути єдиний портрет, що залишився від великої «нападаючої армії» вікінгів, яка зустріла власний кінець того зловісного дня у битві Стемфорд Брідж». Гіббінс Девід. Хрестоносець Золото. – Лондон: Хедлайн, 2006. 211
[28] http://www.answers.com/topic/harald-iii-of-norway Без автора: «Son of King Sigurd and half brother to King Olaf II (the Saint), Harold was severely wounded at Stiklarsladir fighting at the age of 15 against the largest army ever assembled in Norway. Leaving his dead half brother, he took refuge in a lonely farmhouse. His health recovered, he crossed into Sweden. From there he went to Novgorod, where he was well received by Prince Yaroslav and in 1032 assisted him in a Polish campaign.
traditional Varangian route to Constantinople. He arrived there in 1035 and until 1042 seems to have been the leader of the Varangian guard of the Empress Zoe. During that period he campaigned in the Greek islands, Asia Minor, the Caucasus, Palestine, Sicily, and Bulgaria. He was resourceful, cunning, resilient, and persevering, and if it suited his purpose, could be treacherous, vengeful, and cruel. As Gwyn Jones (1968) pointed out, he was «the epitome of the Viking who lived by rapine and war, believed in fame, riches and power, and employed fair means and foul». Through his sword and courage, he amassed a fortune; his standard, the famed «Land-waster, « became an object of dread to his foes and of pride and reverence to his followers. Harold left Constantinople because of a dispute with Zoe over a woman and returned home by way of Novgorod, where he married Elizabeth, the daughter of Yaroslav». [28] «Син короля Сігурда та кровний брат короля Олафа ІІ (Святого), 15-річний Гарольд був тяжко поранений в битві Стікларсладір проти найбільшої армії, яка коли-небудь збиралась в Норвегії. Залишивши свого мертвого кровного брата, він заховався в покинутому фермерському будинку. Як тільки йому стало краще, він перейшов до Швеції. Звідти попрямував до Новгорода, де його добре прийняв князь Ярослав, якому 1032 року він допомагав у поході на Польщу. Із власним супроводом, що налічував 500 воїнів, Гарольд вирушив традиційним варязьким шляхом до Константинополя. Він прибув туди 1035 року і, здається, до 1042 року був там керівником варязької гвардії імператриці Зо. Тоді він ходив походами на Грецькі острови, Малу Азію, Кавказ, Палестину, Сицилію та Болгарію. Гарольд був винахідливим, підступним, життєрадісним та наполегливим і, якщо було потрібно, міг бути зрадницьким, мстивим та жорстоким. Як вказав Гвін Джонс (1968), він був «епітомою вікінга, який жив грабежем та війною, вірив у славу, багатство та владу і застосовував чесні та нечесні способи». Він накопичував багатство власним мечем та сміливістю, його знамено, відомий «Руйнівник земель», стало об’єктом страху для ворогів та гордості й пошани для наступників. Причиною того, що Гарольд покинув Константинополь, стала сварка із Зо через жінку. Він повертався додому повз Новгород, де одружився із Елізабет, дочкою Ярослава».
212212
У СЛАБКОГО НЕ ШУКАТИМУТЬ ЗАХИСТУ Винесемо за дужки дискусії істориків про династичні зв’язки ВолинськоГалицької держави й Візантії. Натомість спинимося на доконаному для всіх фахівців історичному фактові: два візантійські імператори, Андроник Комнин та Ісаак ІІ Ангел, у різні часи знаходили порятунок і захист на Русі, у волинсько-галицьких керманичів. Зрозуміло, до слабкого не прийде по захист імператор величезної імперії. А що там діялося у часи Ісаака ІІ Ангела, можна судити навіть з короткому «вікіпедійного» уривка…
«Once he even had as his guest the Byzantine Emperor Alexius III Angelus, when the latter had been driven out of Constantinople by the 4th Crusade».
Імператор Візантії Алексіус ІІІ Ангелус, коли останнього вигнали з Костантинополя під час 4-го Хрестового походу». [30] http://www.guide2womenleaders.com/womeninpower/Womeninpower1150. htmhttp://en.wikipedia.org/wiki/Alexios_III_Angelos [EDIT] Fourth Crusade «Soon Alexios was threatened by a new and yet more formidable danger. In 1202 the Western princes assembled at Venice launched the Fourth Crusade. Alexios Angelos, the son of the deposed Isaac II, had recently escaped from Constantinople and now appealed to the crusaders, promising to end the schism of East and West, to pay for their transport, and to provide military support to the crusaders if they helped him to depose his uncle and sit on his father’s throne. The crusaders, whose objective had been Egypt, were persuaded to set their course for Constantinople before which they appeared in June 1203, proclaiming Alexios as emperor and inviting the populace of the capital to depose his uncle. Alexios III took no efficient measures to resist, and his attempts to bribe the crusaders failed. His son-in-law, Theodore Laskaris, who was the only one to attempt anything significant, was defeated at Scutari, and the siege of Constantinople began. On July 17/18 the crusaders, led by the aged Doge Enrico Dandolo, scaled the walls and took the city by storm. During the fighting and carnage that followed Alexios III hid in the palace, and finally, with one of his daughters, Eirene, and such treasures as he could collect, got into a boat and escaped to Develton in Thrace, leaving his wife and his other daughters behind. Isaac II, drawn from his prison and robed once more in the imperial purple, received his son in state». [30] «Невдовзі Алексіосу почала загрожувати нова, більш масштабна загроза. 1202 року у Венеції Західні князі запустили Четвертий Хрестовий Похід. Алексіос Ангелос, син скинутого Ісака ІІ, нещодавно втік з Константинополя і тепер звертався 213
до учасників хрестового походу, обіцяючи їм покінчити з розколом Сходу та Заходу, заплатити за їхні транспортування та надати їм військову підтримку за умови, якщо ті допоможуть йому скинути з престолу дядька та посісти трон батька.
піти на Константинополь, перед яким вони постали у червні 1203 року, проголошуючи Алексіоса імператором та запрошуючи населення столиці скинути з престолу його дядька. Алексіос ІІІ не вжив ніяких дієвих заходів для того, щоб протистояти, і його спроби підкупити хрестоносців не мали успіху. Його зять Теодор Ласкаріс, який був єдиним, хто намагався зробити щось дієве, був розбитий біля Скутарі, і почалася облога Константинополя.
зруйнували мури та взяли місто штурмом. Під час битви та різні, яка розпочалася після того, Алексіос ІІІ заховався у палаці і, зрештою, разом з однією зі своїх дочок, Айрен, та з усім скарбом, який встиг назбирати, сів у човен та втік до Девелтону у Фракії, покинувши дружину та інших дочок. Ісаак ІІ, звільнений із в’язниці та знову вбраний в імператорський одяг, повернув собі сан». 214214
КОРОНА, ЩО САМА НАПРОШУВАЛАСЯ У жорстокому світі європейського середньовіччя треба було вміти поставити себе і свою державу так, як це вдавалося Данилові Галицькому. Рідкісний випадок, певне, в історії, коли володар сам відмовлявся від престижної корони, і вона гасала за ним неосяжними просторами, незалежно від того, чи зустрічався в Кракові з папськими послами, чи й взагалі зустрітись відмовився – тільки хіба на своїй землі. Аж ніяк не все вдавалося, як видно з наступних рядків, але таки баланс між агресивним Сходом і не менш агресивним та егоїстичним Заходом таки знаходив…
Уривок із електронної енциклопедії «Вікіпедія»: «In 1252 he was married to Gertrude, Duchess of Austria as her third husband. He, in Western Europe, participated in her attempts to get the power in her, under rivalling claimants. However, already next year they ended up in divorce and Roman returned to Ruthenia where he was 1254–58 Prince of Navahradak» [31] «1252 року він (Роман Данилович) став третім чоловіком австрійської герцогині Гертруди. У Західній Європі він брав участь у її спробах забрати владу від інших суперників-претендентів на трон. Однак вже наступного року вони розлучилися, і Роман повернувся в Рутенію, де з 1254 по 1258 рік був князем Новгородським». [32] http://www.genealogie-mittelalter.de/premysliden_herzoege_von_boehmen_ maehren/gertrud_von_oesterreich_1288_babenberger_staufer_premysliden/hoensch.html «Denn die ubergangene Herzogin Gertrud, die wieder in ihrer Burg zu Kahlenberg vor Wien residierte, verbundete sich jetzt, nachdem sie von der Kurie fallengelassen worden war, mit dem Ungarn-Konig, dessen Verwandten Roman von Halic sie im Sommer 1252 in dritter Ehe heiratete. Roman, der Schwager von Belas IV. Tochter Konstanze, schlo. mit dem Ungarn-Konig eine Vereinbarung uber militarische Hilfeleistung, wonach die osterreichischen Eroberungen gegen nicht naher bekannte Zugest Andnisse an Gertrud und ihren Gatten ausgeliefert werden sollten; da. Bela IV. in den Anspruchen Gertruds nur einen willkommenen Vorwand sah, seine aktive Westpolitk fortzufuhren, lag auf der Hand. Premysl Otakar mu. trotz dieser bedrohlichen Angriffsaktionen aber in der Lage gewesen sein, in der ersten Jahreshalfte 1253 mit der Einnahme von Kahlenbergerdorf seiner Konkurrentin Gertrud einen schweren Schlag beizubringen. Die geringen Chancen, seine Erwartungen auf Osterreich durchsetzen zu konnen, hatten Roman von Halic schon im Sommer 1253 veranla.t, seine Frau Gertrud und ein gemeinsames Kind zu verlassen und nach Ungarn zuruckzukehren».
Verl. Styria, 1989. [32] «Герцогиня ж Гертруда, яка знову перебувала в замку на горі Калєнберг, біля Відня, після того як курія відмовила їй у підтримці, породичалась із угорським 215 королем, втретє одружившись влітку 1252 року із його родичем Романом Галицьким. Роман – свояк Констанції, дочки Бели IV, уклав із королем Угорщини договір про воєнну підтримку, згідно з яким австрійські завоювання повинні поширюватися на Гертруду та її чоловіка; ясно, що у вимогах Гертруди Бела IV вбачав лише бажаний привід продовжувати власну західну політику. Проте Премисль Отакар, незважаючи на ці небезпечні посягання, зміг у першій половині 1253 року взяттям села Калєнбергдорф завдати сильного удару конкурентці Гертруді. Незначні шанси на втілення в життя своїх очікувань від Австрії стали причиною того, що вже влітку 1253 року Роман Галицький покинув свою дружину Гертруду та їхню спільну дитину й повернувся в Угорщину».
Стирія, 1989. [33] http://www.genealogie-mittelalter.de/premysliden_herzoege_von_boehmen_ maehren/gertrud_von_oesterreich_1288_babenberger_staufer_premysliden/gertrud_von_ oesterreich_markgraefin_von_baden_+_1288.html «Au.er Kaiser FRIEDRICH II. (13.12.1250) und Gertruds zweitem Gatten, demMarkgrafen Hermann von Baden (4.10.1250), waren daran auch die WITTELSBACHER – Herzog Otto II. von Bayern – und der ungarische Konig Bela IV. beteiligt. Einer von dessen Verwandten, Furst Roman von Galizien, hatte die BABENBERGERIN geheiratet, nachdem sie zum zweitenmal verwitwet war». Kuthan, Jiri «Premysl Ottokar II. Konig, Bauherr und Mazen. Hofische Kunst im 13. Jahrhundert». Bohlau Verlag Weimar 1996. [33] «Окрім Імператора Фрідріха ІІ (13.12.1250) та другого чоловіка Гертруди макграфа Германа фон Бадена (4.10.1250), мали зв’язки з родом Бабенбергів також представники династії Віттельсбахер – герцог Отто ІІ фон Баєрн та угорський король Бела IV. Один з його родичів, князь Роман Галицький, одружився із бабенбергеркою (Гертрудою), після того як та вдруге стала вдовою». Кутан Їрі. Премисль Оттокар ІІ. Король, розбудовник та меценат. Придворне мистецтво 13 століття. – Веймар: Бьоляу, 1996. [34] http://www.mittelalter-genealogie.de/mittelalter/koenige/ungarn/bela_4_ koenig_von_ungarn_1270.html «In der Folgezeit verband sich Gertrud von Babenberg mit Konig Bela IV. von Ungarn, der auch seinerseits seine auf babenbergisches Gebiet noch nicht aufgegeben hatte. Zugleich heiratete sie 1252 den mit Konig Bela verwandten Fursten Roman von Halicz. 1253 unternahm Bela, verbundet mit Herzog Otto von Bayern und Herzog Boleslaw von Krakau und mit Roman, einen Angriff auf Mahren und Osterreich. Aber die Kampfe endeten wenig erfolgreich und Roman konnte sich in Oterreich nicht durchsetzen». Lechner, Karl: Die Babenberger Bohlau Verlag Koln 1985 Seite 213, 291, 296, 300. 216216
[34] «Пізніше Гертруда фон Бабенберг породичалася з угорським королем Белою IV, який, зі свого боку, ще не відмовився від власних вимог щодо бабенберзьких володінь. 1252 року вона одружилась із родичем короля Бели князем Романом Галицьким. 1253 року Бела разом із герцогом Отто фон Байєрн, краківським герцогом Болеславом та Романом, здійснив напад на Моравію та Австрію. Але бої були не надто успішними і Роман більше не міг залишатися в Австрії». Лєхнер Карл. Рід Бабенбергерів. – Кьольн: Бьоляу, 1985. – С. 213, 291, 296,
[35] http://www.umiz.at/geschichte/geschichte3.html Текст без автора:
Babenberger fur sich zu gewinnen. Deshalb fiel er einerseits in Osterreich und in Ottokars Markgrafschaft Mahren ein, andererseits bewog er die verwitwete Babenbergerin Gertrud, Roman, den Sohn seines Vasallen, des Hlitscher Herzogs Danilo, zu heiraten. Allein, dies fuhrte Bela nicht an sein Ziel, daher griff er nicht nur Ottokars Land an, sondern bat auch den Papst um Hilfe». [35] «Угорський король Бела IV мав також намір забрати собі частину спадку роду Бабенбергів. Тому, з одного боку, він увірвався в Австрію та в маркграфство Оттокара Моравію і, з іншого боку, схилив овдовілу Гертруду фон Бабенберг до одруження із Романом, сином свого васала галицького князя Данила. Однак це не наблизило Белу до бажаної мети, а тому він не лише нападав на землю Оттокара, а й просив також допомоги у Папи». [36] http://homestayfinder.com/Dictionary.aspx?1=en&q=Daniel_of_Halych «In 1205, after the death of his father, Roman Mstyslavich, the ruler of Halych- Volynia, the boyars of Galicia forced the four-year-old Danylo into exile with his mother Anna of Byzantium and brother Vasylko. After the boyars proclaimed one of their own as prince in 1213, the Poles and Hungarians invaded the principality, ostensibly to support the claims of young Danylo and Vasylko, and divided it between themselves. In 1219 he renounced his claims to Halych in favour of his father-in-law Mstislav the Bold.
had remained loyal to his dynasty. By 1238, he had defeated the Teutonic Knights, and regained most of Galicia, including the capital at Halych. While the Prussians were under pressure from the Teutonic Order, Daniel attempted to conquer the related Yatvingians. The following year, Danylo acquired Kyiv, the traditional capital of the defunct state of Kyivan Rus’. Faced with the Mongol menace, he sent his commander Dmytro to defend the city. However, after a long siege its walls were breached and despite fierce fighting within the city, Kyiv fell on December 6 1240 and was largely destroyed. A year later, the Mongols passed through Galicia and Volhynia while campaigning against the Poles and Hungarians, destroying Halych. On 17 August 1245, Danylo defeated a combined force of the Prince of Chernihiv, disaffected boyars, and Hungarian and Polish (see also Order of Dobrin) elements at Yaroslav and finally took the remainder of Galicia, thus reconstituting his father’s holdings. He made his brother Vasylko ruler of Volhynia and retained the Galician title for himself, though he continued to exercise real powers in both places». 217
[36] «У 1205 році, після смерті свого батька, Романа Мстиславовича, правителя Галицько-Волинського князівства, бояри Галичини вислали чотирирічного Данила у заслання разом з його матір’ю Анною Візантійською та його братом Васильком. Після того як у 1213 році бояри проголосили одного з бояр князем, поляки й угри окупували Галицьке князівство, нібито для підтримки прав на правління молодих князів Данила і Василька й поділили князівство між собою. В 1219 році Данило відмовився від своїх прав на правління на користь свого тестя Мстислава Хороброго. 1221 року Данило відновив свої права на княжіння над Волинню, де бояри і населення ставились лояльно до його династії. Уже в 1238 році він розгромив тевтонських рицарів і відновив свою владу у більшій частині Галичини, включаючи столицю Галич. Доки прусси були під владою Тевтонського Ордену, Данило зробив спробу захопити ятвягів, які примикали до Галичини.
існуючої Київської Русі. Зіштовхнувшись з монгольською загрозою, він послав свого воєначальника Дмитра на захист міста. Однак після довгої облоги стіни міста були проломані і, незважаючи на відчайдушну боротьбу в середині міста, Київ здався 6 жовтня 1240 року і був зруйнований вщент. Через рік монголи спустошили набігом Галичину і Волинь, зруйнували Галич, маючи за мету дістатися Польщі й Угорщини.
бояр, поляків та угрів у Ярославі (дивись також Договір в Добрині) і взяв владу над рештою Галичини, відновивши тим самим всі володіння свого батька. Він призначив свого брата Василька правителем Волині, залишивши за собою титул князя галицького, що давало йому можливість вважатися реальним правителем в обох князівствах». [37] «Danylo’s domestic policies focused on stability and economic growth. During his rule, German, Polish, and Ukrainian merchants and artisans were invited into Galicia, and numbers of Armenians and Jews established themselves in the towns and cities. Danylo founded the towns of Lviv (1256) and Kholm (naming the former for his son), and fortified many others. He appointed officials to protect the peasantry from aristocratic exploitation and formed peasant-based heavy infantry units». [37] «Внутрішня політика Данила зосереджувалася на стабільності та економічному зростанні. Протягом його правління німецькі, польські, українські торговці та ремісники були запрошені в Галичину, і багато вірменів та євреїв жүктеу/скачать 1.6 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|