Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності

Заходи щодо розробки програм професійної освіти і підготовки проходили в рамках діяльності Європейського Союзу (ЄС) та Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Рада Європейського Союзу у справах освіти, молоді та культури прийняла в 2002 резолюцію щодо зміцнення співробітництва в галузі професійної освіти і навчання. Співпраця передбачала прогнозування затребуваних професійних компетенцій працівників і випускників. Даний процес отримав назву «Копенгагенський процес», діяльність у рамках якого продовжується до цих пір. Одним із напрямків розвитку даної програми стало сприяння в розробці переліку затребуваних компетенцій і кваліфікацій на галузевому рівні за участю держави, освітніх установ і роботодавців.

Розвиток професійної освіти і професійної підготовки був визнаний одним із пріоритетних завдань освітньої політики на зустрічі міністрів освіти країн-членів ОЕСР в Копенгагені у 2005 році. За результатами зустрічі було розроблено програму, метою якої стала допомога країнам ОЕСР в справі налагодження прямої взаємодії системи «Профессиональное образование и подготовка» VET і ринку праці, оскільки професійна освіта та підготовка є ключовими економічними складовими затребуваності молодих людей на ринку праці, а також забезпечення професійної кваліфікації необхідного рівня.

Спеціальний аналітичний проект (VET) з 2007 року реалізує ОЕСР. Він орієнтований на визначення, а потім на формування умінь і компетенцій, які можуть бути використані в подальшому на ринку праці.

Системи VET поширені в багатьох країнах-членах ОЕСР. Кожен рівень взаємодії між державою, системою освіти і роботодавцями має свої особливості функціонування. Важливим елементом будь-якої системи VET є прогнозування зайнятості, затребуваних професій і компетенцій.

Прогнозування потреб у професійно підготовлених кадрах ведеться на основі чинних національних моделей, які забезпечують коротко-, середньо- і довгострокові прогнози. Прогнозування компетенцій реалізується в рамках кількісного прогнозування і є невід'ємною частиною системи VET.

Дані про економічний розвиток країн акумулюються разом і прогнозуються різні сценарії економічного розвитку. Результатом прогнозування є, серед іншого, дані про попит на робочу силу в розрізі галузей, професій на державному та регіональному рівнях. Прогнозувати затребувані компетенції на ринку праці складно, але можливо в рамках розвитку професійних і освітніх стандартів. Одним із способів оцінки необхідних навичок і компетенцій на ринку праці є консультації з роботодавцями та профспілками. У багатьох національних моделях на додаток до кількісних оцінок прогнозу вводяться також якісні характеристики, що враховують нові компетенції, які будуть затребувані на ринку праці в середньостроковій перспективі.

Невід'ємною частиною будь-якої системи VET є взаємодія трьох зацікавлених сторін: держави, роботодавців і системи освіти. Ступінь залученості роботодавців у функціонування системи професійної освіти і підготовки в країнах ОЕСР досить висока. Участь роботодавців відбувається на основі вбудованих в систему освіти механізмів, що дозволяє погоджувати інтереси всіх учасників даного процесу. Важливим є те, що роботодавці колективно або індивідуально включені в процес визначення переліку затребуваних компетенцій на ринку праці, його втілення та оцінки.

Після кризових процесів тема розвитку компетенцій є ключовою на порядку денному. Оскільки державні витрати на освіту та подготовку вже доходять у середньому до 13 % сукупних державних витрат у багатьох країнах ОЕСР, уряди держав мають бути переконані, що витрати на развиток перспективних компетенцій визначаються ефективно.

У зв’язку з цим багато держав-членів ОЕСР розробили національні стратегії развитку компетенцій і знаходяться на різних стадіях реализації цих стратегій. В 2011 році в рамках организації ОЕСР був підготовлений узагальнюючий звіт «Стратегія розвитку компетенцій», який дає рекомендації країнам-участницям.

Ключовими моментами доповіді є такі аспекти як здатність реагувати, адаптувати національні системи освіти до попиту на нові компетенції; якість і ефективність освіти – правильні навички в потрібний час, в потрібному місці та найбільш ефективним засобом; гнучкість і надання можливостей усім бажаючим – люди можуть навчатися в зручний час і зручним способом; можливість генералізації навичок – загальні стандарти для системи освіти та ринку праці; легкий доступ до освіти – відсутність інституційних обмежень, високої оплати за навчання; низька вартість перенавчання (додаткової освіти та отримання нових кваліфікацій).

У доповіді акцентується увага на тому, що компетенції – ключ до добробуту держав в XXI ст. Компетенції впливають на економічне зростання через збільшення продуктивності праці, створюючи більше можливостей для працівників і фірм застосовувати нові технології та впроваджувати інновації. Брак навичок і диспропорція між попитом і пропозицією на затребувані компетенції знижує потенціал зростання і зумовлює витрати зайвих ресурсів.

Рівень компетенцій, якими володіє населення, нерівномірно розподілений по країнах і регіонах. Не у всіх країнах ОЕСР зростає грамотність населення, а грамотність дорослого населення залишається проблемою для держав із середнім і низьким рівнем доходів. Не в усіх державах успішно функціонує система навчання протягом усього життя. Високий рівень компетентності не веде автоматично до зростання добробуту і багатства – значна частина населення в працездатному віці не працює або неефективно використовує свої навички. Кризові процеси сприяли тому, що різко збільшився рівень безробіття серед молоді.

У ряді країн спостерігається невідповідність компетенцій населення вимогам ринку праці.

Ключовими напрямками тут є:

- супровід розвитку та впровадження політики в галузі розвитку компетенцій населення – визначення існуючих бар'єрів і способи їх подолання;

- ліквідація розриву в рівні розвитку компетенцій – визначення ключових навичок для майбутнього, усунення дисбалансу між попитом і пропозицією на компетенції, поліпшення системи перепідготовки та отримання нових навичок для безробітних, розвиток зрозумілих стратегій фінансування процесу розвитку і отримання компетенцій;

- затвердження загальної термінології та інструментів вимірювання – загальна «мова» для всіх суб'єктів процесу, розробка термінів, методології аналізу та оцінки, поліпшення інструментів оцінки придбаних навичок.

В цілому, головною проблемою є те, що невідповідність між попитом і пропозицією компетенцій на ринку праці веде до погіршення якості людського капіталу, його неефективності і неможливості реалізації стратегічних завдань країни.

Існує великий перелік методів і способів в галузі спрямування професійно-значущих компетенцій. Важливим аспектом є взаємодія зацікавлених суб'єктів на різних рівнях: наднаціональному, державному, регіональному.

Наприклад, розвиток політичних інструментів у сфері формування професійно-значущих компетенцій дозволяє державам-членам міжнародних організацій і спілок знайти баланс між потребами роботодавців і уподобаннями учнів, позначити вимоги ринку праці, проблеми викладання в установах професійної освіти і підготовки та на робочому місці, в тому числі з питань розробки і розвитку професійно-значущих компетенцій, пов'язаних з впровадженням і реалізацією технологічних інновацій. На основі даного способу держави і роботодавці можуть надалі розробляти новий інструментарій для прогнозування професійно-значущих компетенцій, пов'язаних із впровадженням і реалізацією технологічних інновацій.

Розробка та погодження нових напрямків розвитку технологічних інновацій дозволяє регулювати питання підвищення ефективності співробітництва між урядом, роботодавцями та тими, хто навчається, фінансування й управління системою професійної освіти та підготовки з питань розробки і розвитку професійно-значущих компетенцій, пов'язаних із впровадженням та реалізацією технологічних іновацій. На основі даного способу держави і роботодавці можуть надалі розробляти новий інструментарій для прогнозування професійно-значущих комтенцій, пов'язаних із впровадженням і реалізацією технологічних інновацій.

У рамках моделей розвитку економіки міністерства і відомства розробляють різні макроекономічні моделі функціонування економіки країни в цілому або галузей і таким чином можуть прогнозувати в тому числі професійно-значущі компетенції, пов'язані з впровадженням та реалізацією технологічних інновацій. Ряд способів і методів застосовуються в Україні, проте для успішних досліджень необхідно впроваджувати нові способи, що будуть застосовуватись на державному і особливо регіональному рівнях.

В Україні проводиться робота по впровадженню компетентнісного підходу як в систему освіти, так і в систему прогнозування потреб економіки у кваліфікованих кадрах. Незважаючи на окремі успіхи в цій області, існує ряд складних питань, які ще належить вирішити.

Для більш ефективного функціонування ринку праці та використання людського капіталу необхідно активно підключати до цього процесу роботодавців як основних споживачів затребуваних компетенцій.

Для успішної взаємодії всіх зацікавлених учасників процесу розвитку людського капіталу в країні необхідно розвивати далі і впроваджувати такі дії, як розробка загальних стандартів для системи освіти і ринку праці, затвердження загальної термінології та інструментів вимірювання – загальної «мови» для всіх суб'єктів процесу; проведення масштабних опитувань роботодавців і складання переліку кваліфікаційних вимог у межах галузей промисловості та прогнозування розвитку економіки країни в цілому; визначення ключових навичок для майбутнього, усунення дисбалансу між попитом і пропозицією на компетенції, поліпшення системи перепідготовки та отримання нових навичок для безробітних, розвиток зрозумілих стратегій фінансування процесу розвитку і отримання компетенцій; розвиток співробітництва работодавців і системи освіти в галузі практичної підготовки фахівців на місцях.

Головним чинником придбання затребуваних компетенцій виступає збалансована політика в галузі освіти та професійної підготовки. Держава спільно з роботодавцями та освітніми установами має надалі розробляти та вдосконалювати професійні стандарти, вимоги до професій і посад, а в подальшому синхронізувати їх з освітніми стандартами.

У країнах ОЕСР вже розроблено збалансовані системи взаємодії держави, роботодавців і системи освіти для визначення та прогнозування переліку затребуваних компітенцій для підготовки кадрів. Вивчення зарубіжного досвіду в цій сфері дозволить використовувати найкращу практику розвинутих країн для формування потреб економіки в кадрах з урахуванням професійно-значущих компетенцій.

Завдання формування сучасних повноцінних професійних характеристик для професій належить вирішувати спільно з об'єднаннями роботодавців, зацікавленими державними відомствами та системою освіти.

1. 
   Модель повышения синергии стратегии развития университета / П. Н. Захаров // Электронный журнал ВлГУ [Електронний ресурс] – 2007. – № 17. – Режим доступу: http://journal.vlsu.ru/index.php?id=1759
   
2. 
   Кекконен А.Л. Зарубежный опыт прогнозирования профессиональных компетенций, востребованных на рынке труда / А.Л. Кекконен, С.В. Сигова. – ФГБОУ ВПО. – 2012.
   
3. 
   Медянкова Е. В. Дополнительное профессиональное образование: проблемы и перспективы / Е. В. Медянкова [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mami.ru/science/ autotr2009/ methodical/ articles/ m03/ m03_08.pdf
   
4. 
   Резюме от законодательства ЭС: всем, кто желает учить за европейским законодательством [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// europa.eu/ legislation_summaries/education_training_ youth/ vocational_ training/ef0018_en.htm
   
5. 
   Тараканова Е. В. Компетентность как основной ориентир профессионального развития в условиях глобализации / Е.В. Тараканова // Современные тенденции развития мировой социологии: Матер. междунар. научно-практич. конф. 5–6 ноября 2010 г. – Пенза; Ереван; Прага: ООО Научно-издательский центр «Социосфера», 2010. – 186 с.
   

Державна політика стосовно вирішення проблеми безробіття на основі професійного навчання регламентується Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Положення, викладені в цих документах визначають перелік категорій громадян, які можуть скористатися своїм правом на професійне навчання за умови їх реєстрації як безробітних. Навчання організується за професіями (спеціальностями), окремими видами робіт, що користуються попитом на регіональних ринках праці, під конкретні робочі місця та нові, які планується створити в галузях виробництва, сфері послуг, або для заняття підприємницькою, в тому числі індивідуальною, трудовою діяльністю [3].

Безробітних, які виявили бажання започаткувати власну справу, направляють навчатися на курси за навчальною програмою «Основи підприємницької діяльності в малому бізнесі», які проходять на базі Дніпропетровського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості (далі – ДЦПТО ДСЗ), де їм допомагають визначитися з бізнес-ідеєю та складанням бізнес-плану під керівництвом висококваліфікованих викладачів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність даної теми полягає у тому, що розвиток та ефективне функціонування власного бізнесу є надзвичайно гострою проблемою в сучасних умовах кризового стану економіки України у зв'язку з наявністю низки нерозв'язаних проблем, серед яких складна політична ситуація, корупція, суперечливе та неоднозначне законодавство, високе податкове навантаження та, як наслідок, значна тінізація економіки.

Проблемні питання малого бізнесу висвітлено в працях таких провідних науковців як: З. Варналій, Л. Воротіна, Л. Колеснікова, які акцентують свою увагу на різних підходах до вирішення проблем розвитку малих підприємств. Дослідження природи малого бізнесу, його місця та ролі у розвинутих ринкових економіках є об'єктом уваги таких науковців, як: Т. Кондратюк, О. Кужель, В. Ляшенко, О. Мазур, І. Михасюк, В. Сизоненко, С. Соболь, В. Ткаченко та ін. Проте достатньою мірою основні проблеми та аспекти малого бізнесу в Україні не розкрито, що й зумовило вибір теми дослідження.

Основні проблемні питання, які виникають при організації власного бізнесу:

1. 
   Як отримати одноразову допомогу для організації безробітними підприємницької діяльності від центру зайнятості?
   
2. 
   Який вид підприємницької діяльності обрати для майбутньої діяльності (юридична або фізична особа-підприємець)?
   
3. 
   Як пройти процедуру державної реєстрації суб’єктам підприємницької діяльності?
   

Процедура надання допомоги регулюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III та наказом Мінсоцполітики «Про затвердження порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» від 20.11.2000 № 307 (далі — Закон України № 1533 та Порядок № 307 відповідно).

Відповідно до частини 7 статті 22 Закону України № 1533 допомога по безробіттю може виплачуватись одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв’язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи, крім осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього закону. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

З початку 2014 року в ДЦПТО ДСЗ за направленнями базових і регіональних центрів зайнятості Дніпропетровської області за навчальною програмою курсу «Основи підприємницької діяльності в малому бізнесі» вже пройшли навчання 507 слухачів з числа безробітних (за 2012 рік – 178 слухачів, 2013 рік – 447 слухачів).

Рис. 1. Алгоритм отримання одноразової допомоги для організації безробітними підприємницької діяльності

Оскільки важливою передумовою успішної підприємницької діяльності є вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо), на курсах в ДЦПТО ДСЗ цьому питанню приділяється особлива увага.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Господарським кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 55 цього кодексу, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Розрізняє такі категорії суб'єктів (ч. 2 ст. 55 кодексу):

- господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарськогог кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці

Саме під час проходження навчання на курсах «основи підприємницької діяльності в малому бізнесі» в ДЦПТО ДСЗ слухачі, враховуючи індивідуальні особливості своєї підприємницької діяльності, визначають вид суб’єкта підприємницької діяльності.

Основний нормативний документ, який регулює процедуру державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV. Процедуру відкриття бізнесу в Україні та необхідні документи приведено на рисунку 2.

1. 
   Паспорт;
   
2. 
   Копія документа, що підтверджує реєстрацію в Держреєстрі фізичних осіб – платників податків (довідка про присвоєння ідентифікаційного номера). Якщо громадянин має відмітку в паспорті про право здійснювати платежі по серії і номеру паспорта, копію документа з ідентифікаційним номером він не подає. Такий громадянин надає документи для реєстрації як ФЛП лише особисто, пред'явивши паспорт з відповідною відміткою;
   
3. 
   Квитанція про сплату реєстраційного збору в сумі 34 грн.;
   
4. 
   Заповнена реєстраційна картка форми 10.
   

Рис. 2. Основні документи для проходження реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності