Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

Опитував? Це занадто м’яке визначення того, чому той заплішений дурень її піддавав.

– Скільки ще разів Ви будете мені ставити ті ж самі запитання? – запитувала вона, і її голос уривався від напруження.

– Доти, поки я не буду задоволеним, – відповів Kайл, розглядаючи свої нігті. Він не підвищував голосу, не погрожував їй фізично, але настирливе постійне повторення тих самих запитань діяло на Джес так же само. І його явна фізична присутність досить залякувала.

– Мабуть настав час застосовувати тортури вогнем та гумові шланги, – сказала Джес здивована, що їй вдався навіть слабкий гумор.

Сувора жінка-поліцейський в формі, виставлена у дверей, майже посміхалась, й Брансон кинув на неї спопеляючий погляд.

Джес відмовилась від свого права на присутність адвоката – тепер це здавалось дурним. Боже, що вона думала? Вона була добре обізнана з судовою системою. Просити адвоката змусило б думати, що начебто у неї є що приховувати, й вона цього робити не стала. Наявність сидячого поруч з собою адвоката, перевела б її в розряд “підозрювана”, ким вона нізащо не хотіла бути.

Вона ж передумала, коли Брансон був майже в дружньому настрої. Йому так чи інакше вдалося навести на думку, не вживаючи справжніх слів, що їй дійсно не потрібен адвокат всупереч його попередженню раніше, що це звичайне опитування. Так чи інакше, ті адвокати, що вона знала, були друзями Тері.

Вона збиралася змінити своє рішення. Допит, і це була єдина назва тому, що відбувалось зараз, ставав дедалі все більш агресивним. Брансон збентежував її запитаннями так сильно, що вона не могла не запинатися, поправляти себе, пояснювати й потім пояснювати протилежне так, що здавалася винною навіть собі.

Зараз не було жодного заперечення, що вона підозрювана у вбивстві.

– Я поставив Вам запитання, пані Робінсон, – сказав Кайл, дратуючи ввічливий. – Чи не бажали б Ви, щоб я його повторив?

– Ні, я Вас почула чудово з першого разу. Але я дуже ретельно підбираю слова, тому що у Вас, здається, є звичка перекручувати все, що я кажу. Тері спустився вниз по сходах минулої суботи з світло-блакитною теніскою в руці й тримаючи “Клінекс”* (Косметична серветка) на підборідді. Він сказав, що врізався голячись й забруднив сорочку, і тому, що це улюблена сорочка, й він не довіряв пральні, попросив чи не виведу я пляму для нього. Я сказала добре, жодної проблеми, тому що я тоді вранці прала, між іншим. Але у мене не було засобу для замочування, котрий я звичайно вживаю, таким чином я побігла до Ліві, щоб трохи запозичити. Вона спитала навіщо, і я їй сказала.

– Але пляма не виводилась?

– Так. Я подумала, що можу спробувати відбілити її пізніше. Я помістила її на вішалку й повісила на стійку.

– Відбілити? – повторив він. – Синю сорочку?

Вона зітхнула. Він знову робив так, змушуючи її відчувати себе безглуздо.

– Світло-блакитну. На ярлику не написано не відбілювати. Це могло б подіяти.

– Чи було Вам важливо вивести пляму?

– Це була спроба, так? Можливо мені подобається випробувати прання. Можливо мені подобається виводити плями. Хай йому біс, потім Ви скажете, що я хотіла відробити собі назад кохання Тері, перучи його сорочку! Але навіть це не задовольнило б Вас. Потім Ви б запитали, “Чи були Ви засмучені того дня? Занадто засмучені, щоб прати сорочку належним чином, тому що вигляд всієї тієї крові змусив Вас думати, правильно? Думати про вбивство свого колишнього хлопця!”

Брансон не сказав нічого. Він виглядав трохи здивованим її сплеском емоцій. Дотепер вона була цілком слухняна.

– Я маю рацію? – запитала вона, піднімаючись з стільця й нахиляючись через стіл до нього. – Хіба не це б Ви сказали?

Її слова лунали дзвінко в порожній кімнаті. Лише тоді вона відчула, як гучно говорила.

Детектив повільно підвівся з свого стільця й нахилився до неї. Вираз на його обличчі злякав її, й вона відсахнулась.

– Чи були Ви засмучені? – спитав він тихо. – Чи кров змусила Вас думати про вбивство свого колишнього хлопця?

Запитання від нього пролунали набагато загрозливішими. Вона пам’ятала іншого чоловіка, що вже так розмовляв з нею, тихо, без люті, але з такою великою силою. Секундами пізніше вона боролася не на життя, а на смерть.

Тепер, віч-на-віч з Брансоном, вона відчула, що крапельки поту з’явились на її чолі, дарма, що кімната була холодна. Її долоні стали вологими на гладкій дерев’яній поверхні стола. Волосся ззаду її шиї встали сторчма, і їй довелось опиратися спонуканню задихаючись жадібно хапати повітря.

– Відповідайте мені, будь-ласка! – сказав він.

У неї підкосились ноги й вона опустилась назад на стілець.

– Ні, – прошепотіла вона здригаючись, оскільки очікувала на його реакцію.

– Що? Я Вас не чую.

Її голос був не гучнішим, коли вона повторила. Вона відкашлялась.

– Я більше не відповідатиму на запитання без адвоката.

– Тепер Ви просите адвоката? Я щось сказав?

Вона хотіла відреагувати. Його сарказм змусив її забажати знайти якусь дотепну відповідь. Проте її горло стиснулось, очі затуманились, все обличчя гаряче запалало. Прокляття, їй захотілось плакати.

– Я… знаю… свої… права, – їй вдалося з себе видушити. Її очі переповнились сльозами й вона закрила обличчя руками, зовсім скривджена.

Вони обоє мовчали впродовж багатьох довгих секунд. Потім Брансон обійшов навколо стола й сів на стілець поруч з нею. Він нахилився, намагаючись побачити її обличчя.

– Послухайте, пані Робінсон… Джес… я знаю це Вам важко. Пробачте, що мені доводиться бути таким грубим з Вами. – Він кинув обережний погляд на жінку-поліцейського, начебто хвилювався, що вона його спіймає, що він поводиться добре. Але поліцейський в формі пильно дивилась в простір, знову виглядаючи байдужою.

– Я не насолоджуюсь від всіх цих запитань, – вів далі він, – повірте мені. Я лише виконую свою роботу.

Джес хотіла сказати Кайлу знайти іншу роботу, ну, ту, що дозволить йому бути людиною замість деяких ницих підвидів людини. Вона хотіла сказати йому, що анітрохи не обдурювалась його фальшивим співчуттям. Вона знала цю рутину, бачила її в численних розшифровках стенограм суду. Джес хотіла послати Кайла прямо під три чорти. Вона просила адвоката. Гра закінчилась, якщо він не хотів зазнати гострої критики за порушення її прав.

Проте вона не змогла вимовити слова.

– Ви хочете води? – запитав він, і всі сліди сарказму зникали.

– Я сказала Вам чого я хочу, – вона бурмотіла крізь пальці.

Він зітхнув.

– Гаразд, я знайду Вам адвоката. На це потрібен час…

Вона підняла голову й дивилась на нього, знаючи, що її обличчя було жалюгідно заплакане, косметика розмазана. Чому їй слід було цим перейматись, вона не розуміла.

– У мене буде свій власний адвокат, дякую. – Вона гучно шморгнула носом.

– Ну, гаразд, – сказав він, здаючись покірним. – У Вас є час до наступного ранку.

– Я можу йти?

– Ви не під арештом поки що.

За тоном його голосу вона могла сказати, що йому шкода, що вона ще на волі.

– Ви дійсно думаєте, що я заподіяла Тері щось жахливе?

Він якусь мить уважно розглядував її.

– Я не знаю.

Він, здавалось, збирався ще щось сказати, коли хтось постукав у двері. Брансон кивнув поліцейському в формі, й вона відчинила.

Чоловік віком років двадцяти п’яти ввійшов з поважним виглядом й вивернув на стіл купу маленьких поліетиленових пакетиків.

– Погляньте-но, що я здобув, – сказав він, кидаючи швидкий вичікувальний погляд на Джес. – Ланцюжок для ключів, з вигравіруваними ініціалами TR. Золотий ланцюжок, чотирнадцять карат. І чоловічий гаманець з кількома цікавими посвідченнями особи.

– Це Теріне, – сказала Джес, забуваючи на мить про своє власне страждання, коли до неї дійшов сенс цих виявлених речей. – О, мій Боже, Ви його знайшли? Він… він мертвий?

– Ні, ми його не знайшли, пані Робінсон, – сказав щойноприбулий. Його губи стиснулись, начебто він придушував посмішку.

– Тоді, де Ви здобули ці речі?

Парубок самовдоволено безглуздо усміхався.

– У нас був ордер на обшук Вашого дому й авто, пам’ятаєте?

Джес кивнула. Вона без пхикання поступилася своїм будинком й ключами від авто, вважаючи, що їх обшук ні до чого не приведе.

– Ті речі були в моєму домі? – спитала вона.

– Під Вашим матрасом.

– Сучий син, – прошепотів Кайл. Він ще раз звернувся до Джес. – Пані Робінсон, боюсь, що я сказав передчасно. Ви під арештом.
Монотонно Кайл зачитав Джес її права, незважаючи на те, що він вже витріщався на неї перед тим допитом. Він провів її через процес реєстрації – зняття відбитків пальців, фотографування. Вона виглядала кволою й блідою, начебто могла знепритомніти в будь-яку мить. Не раз він змушений був стримувати себе від контактування з нею, мимовільно пропонуючи їй руку підтримки або слово розради.

Боже правий, що він думав? Жінка була навмисною вбивцею, або це припускали докази. Під час допиту, він майже почав вірити, що вона каже правду, що вона не знає того, що трапилось з Тері Родіним. Вона не поводила себе як винна. Її відповіді на його запитання лишались нестерпно послідовними, незалежно від того як би він не виводив її з рівноваги.

Кляті інстинкти, так чи інакше! В цьому випадку саме вони були явно недоречні.

Коли охорона уводила Джес в камеру затримання, де вона буде ув’язнена до висування їй завтра обвинувачення, вона так благаюче востаннє подивилась на Кайла. Дідько, що вона сподівалась він зробить для неї? Він був поліцейським, заради Бога. Він не займався допомогою підозрюваним у вбивстві. Він зробив все для відштовхування її від себе з тої миті, коли вони зустрілись. Чи вона думала, що він нарешті прийде їй на порятунок?

Це було саме те, над чим він міркував, коли заносив справу у відділ вбивств. Він міг принаймні переконатися, що у неї був пристойний адвокат, що вона могла звільнитися під заставу.

Ах, дідько, він мав бути божевільним, щоб дозволити парі чарівних карих оченяток спокушати його. Хіба він досі не навчився не робити припущень щодо жінки, тільки тому, що вона була вродлива й витончена? Хіба Бак, його колишній партнер, не отримав цей жорстокий урок?

Кайл пообіцяв собі, що як тільки вбивство набуде правового регулювання цієї справи, він про все це забуде. У нього на робочому столі нагромаджувались інші справи.

Лейтенант Джон Ізлі, що відає вбивствами, передав справу Білу Клуїсу. Клуїс не був би першим, кого б вибрав Кайл. Людиною він був важкою, зовсім без співчуття й недбалий слідчий до того ж. Він завжди шукав легку відповідь, й ніколи не робив зайвого кроку.

До його позитивної риси, він з біса добре допитував. Якщо хтось і міг розколоти Джес Робінсон, то це був би Клуїс. Від цієї думки Кайла трохи нудило, та він не міг не відчувати жалість до Джес, винній або ні. Саме це на неї очікувало.

– Проблема в тому, – сказав Кайл Клуїсу, як тільки він з ним вивчив справу, – що я не певен, чи зможе бюро окружного прокурора висунути обвинувачення у вбивстві, коли немає ніякого трупу.

Він гойдав ногою з боку вбік з висоти свого сидіння на краю захаращеного робочого столу Клуїса, намагаючись зберегти байдужий вигляд.

– Це було скоєно раніше, – зазначив Клуїс, випинаючи груди і втягуючи живіт. – Так чи інакше, якщо є тіло, котре слід знайти, то я його знайду.

– Немає ніякого знаряддя вбивства, також, – сказав Кайл. – Група з обшуку перевірила її будинок з гори до низу. Вони зараз риються у дворі.

– Чи провадив ти експертизу на присутність слідів метала на її руках, щоб дізнатися, чи тримала вона нещодавно зброю?

Кайл заперечливо похитав головою.

– Занадто багато часу минуло.

Клуїс кивнув погоджуючись.

– Звичайно, ти маєш рацію. Ну, а які дані щодо крові?

Кайл внутрішньо здригнувся. Він розмовляв з групою обшуку, котра перевіряла будинок Джес. Вони використовували люмінол на плямі що на її килимі, хімікат, котрий виявляв найдрібніші сліди крові, навіть ті, що не могли бути помічені неозброєним оком.

– Є маленька пляма на її килимі, що нагорі, котра, як виявилось, була кров’ю. Не тільки це, але люмінол показав сліди всюди на мийці й ванні Родіна. Одного разу вони були залиті кров’ю, й до того ж великою її кількістю.

Клуїс неприємно посміхнувся.

– Можливо обвинувачення у вбивстві буде висунуте. Вона, можливо, напала на хлопця зненацька, мабуть коли він приймав ванну. Вона вбиває його великим кухонним ножем, потім обгортає тіло в штору для душу, потім в килимок. Вона тягне його до свого авто, їде до річки й викидає трупа. Ви перевіряли її авто?

– Там немає крові, – сказав Кайл. – Але у пральній машині було трохи.

Більше ніж та пляма, розміром з монету в 25 центів, котру вона описала, могла б це пояснити.

– Ви перевіряли її одяг? Все в її шафах і шухлядах?

– Не знайдено ніякого закривавленого одягу.

– Так можливо вона скоїла це брудне діяння голою, – сказав Клуїс з косим злим поглядом. – Або вона, напевно, позбулася того закривавленого одягу.

– Якщо вона була така обережна, тоді чому вона така дурна, щоб ховати гаманець та ключі Родіна під своїм матрасом?

– Вона, напевне, не припускала, що події будуть розгортатися так швидко, та ж мала намір згодом позбутися їх. Вона не могла ризикувати, залишаючи їх в його кімнаті. Кожен, хто б їх не побачив, зрозумів би, що Родін без них не пішов би. Та вона не хотіла б позбутися їх разом з тілом. Вона розраховувала на те, що тіло не швидко пізнають, якщо знайдуть.

– Так, я думаю це має сенс, – неохоче погодився Кайл.

Клуїс закусив нижню губу.

– Отже, ти вважаєш, що це скоїла вона?

Кайл думав довго й вперто перш ніж сказав, проте він все ще не зміг знайти конкретну відповідь.

– Іноді так, а іноді й ні. Якщо вона дійсно це скоїла, то вона – зухвала нахабна хуліганка й з біса набагато розумніша за твого середнього вбивцю.

– А якщо не скоїла, то які альтернативи?

Кайл зітхнув. Їх було небагато.

– Це скоїв ще хтось в її домі.

– Таким чином, хтось був з Родіном вночі, коли він зник, тому що він не з’явився в домі свого приятеля. Тоді, після того як кралечка заснула тієї ночі, цей невідомий злочинець затягнув Родіна назад в її будинок. Потім цей невідомий злочинець вбив Родіна, загорнув його в штору для душу й килимок, потім пішов з трупом – все без нашої маленької підозрюваної, що знає що до чого.

Версія була явно безглуздою, й Кайл образився на поблажливий тон Клуїса.

– Без тіла, ми не спроможні навіть визначити час смерті, – сказав Кайл. – Можливо вбивство скоїлося в той час, коли Джес не було вдома наступного дня. Вона пішла, щоб допомогти сестрі пакувати речі і була відсутня кілька годин.

Клуїс посміхнувся поблажливо й заперечливо похитав головою.

– В жодному разі. Саме тому я – детектив по вбивствам, а ти – по зниклим безвісти. Подивись правді в очі, Брансоне, та миловидна дівчинка вбила свого хлопця. І я це доведу.

Джес перелякалась на смерть. Боже милостивий, де вона знайде такі гроші, навіть під відсотки, щоб їй отримати позику під грошове зобов’язання? В Массачусетсі її застава була лише двадцять п’ять тисяч.

Марва Бабкок, адвокат Джес, негайно взяла слово:

– Ваша Честь, не було знайдено ані тіла, ані знаряддя вбивства, – зазначила вона. – Ми навіть не впевнені, чи був скоєний будь-який злочин. Докази обвинувачення головним чином побічні. Крім того, мій клієнт – шановна, законослухняна громадянка з професією й міцними родинними узами в регіоні. Вона, напевне, не втече. Я з пошаною прошу, щоб застава була встановлена в двадцять п’ять тисяч.

Суддя, схожий на дідуся чоловік, з холодними сталевими очима, насупився, потім оголосив:

– Застава таким чином встановлюється в сто тисяч доларів. – Він дивився прямо на Джес, коли говорив, й вона відчула, що він безсловесно попереджав, що їй краще не доводити утікаючи з міста, що він помилився.

Це спокушало, але вона, звичайно, не буде втікати. Вона завжди чинила за правилами, і навіть, якщо іноді правила діяли супроти неї; цього разу вона не буде змінювати свою поведінку. Одного разу система правосуддя була не в змозі її захистити, але в решті-решт цілком виправдала її від правопорушення. Звичайно, цього разу це буде саме так.

Вона поважно кивала судді, показуючи, що чула його голосно й чітко.

Її пильний погляд перемістився на Кайла Брансона, що сидів праворуч і трохи позаду неї. Вона помітила як він спостерігав за нею під час судового розгляду. Навіть коли вона дивилась прямо перед собою, то іноді відчувала на собі його пильний погляд. Дивно, але їй не було ніяково від його уваги. Насправді, незважаючи на те, як він поводився з нею в минулі два-три дні, вона вірила, що він був одним з небагатьох на цьому світі, котрі не вважали автоматично її винною.

Від нього вимагалося давати показання з свого боку в розслідуванні зникнення Тері. Після його агресивного допиту напередодні, вона була підготовлена, що він знищить її при висуненні звинувачення. Але його показання були суворо пов’язані з фактами, жодної емоції не виявлялось на його немов висіченому з каміння обличчі. Вона не могла сказати чесно, що він намагався виставити її в більш сприятливому світлі, але й не докладав жодних зусиль, щоб змусити її виглядати винною.

Нажаль, докази зробили це досить добре без чиєїсь допомоги.

Джес була так само здивована й приголомшена, як і кожен дізнавшись про те, що виявив той обшук її дома. Вона знала про пляму на килимі, звичайно, й була цілком впевнена як вона там з’явилась. Проте очевидність крові – й великої її кількості – в ванні та мийці, було потрясінням, і дещо важчим, щоб знайти розумне пояснення.

Вона також не знала, що не вистачало одного ножа в її гарнім Чиказьким комплекті кухонних ножів.

– Сто тисяч доларів, – Марва шепотіла їй на вухо. – Це добре.

Марва не була чиїмсь стереотипом спритного адвоката. Вона була важкою, віком за п’ятдесят й чорною. Лінн, з усіх, знайшла її через одного з своїх викладачів в UMKC. Джес майже упала духом, коли вперше побачила Марву, але незабаром вона мусила корити себе за те, що зробила поквапливі судження на підставі зовнішнього вигляду. Язик Марви був як жало з отрутою – гострий й вбивчо безжалісний.

Висування звинувачення було закінчено швидко. Насправді, минулі двадцять чотири години пройшли в тумані телефонних дзвінків, поспішних консультацій, їжі, що ледве куштувала, твердого ліжка, в якому ледве спалось. Вона заціпеніла в потрясінні, від того що тепер узнала. Хвала Богу, Лінн виявилось, мала голову на плечах, в решті решт. Вона про все подбала.

– Як швидко Ви зможете організувати позику під грошове зобов’язання? – запитала Джес Марву. Два охоронця стояли осторонь й чекали на те, щоб забрати її назад до ненависної камери в’язниці.

– Перед обідом – Ви лише чекайте й побачите, – сказала Марва, по-материнськи поплескуючи по плечу свого клієнта. – Чи є у Вас десять тисяч доларів, щоб внести за позику під грошове зобов’язання? Якщо ні…

– В мене є, – сказала Джес, думаючи про невеликі гроші на чорний день, які вона заощадила. Це зніме майже всі її заощадження з рахунку. Вона й гадки не мала, як сплатить Марві, проте адвокат здавалось не турбувалась. – Лінн, ти принесла мою чекову книжку банківського кредитного обігу?

– Одержала її прямо тут, – сказала Лінн. – Хоча, повір мені, було майже неможливо знайти будь-що після погрому тими поліцейськими, що допалися до нашого дому. Вони просто звалили все до купи на підлогу й там все покинули.

Джес було байдуже щодо безладу. Вона б з задоволенням провела наступний тиждень за прибиранням, якщо б тільки змогла бути вдома. Вона виписала чек на десять тисяч і вручила його Марві. Потім охоронці її увели.

Спалахували фотокамери, й мікрофони сували їй в обличчя, коли вона йшла з зала суду. Вона була підготовлена до дослідження з боку преси, вони вже з Марвою склали план її поводження. Замість стандартної фрази “з цього приводу жодних заяв робити не буду,” якою відгороджувались дуже багато підозрюваних у скоєнні злочину, вона зупинилась й розмовляла з репортерами.

– Мені б хотілось розмовляти з усіма вами, – казала вона приємним тоном. – Я б хотіла скористатися нагодою розповісти вам свою версію події. Але мій адвокат порадив мені цього не робити. Вибачте.

– Ви гадаєте, що виправдаєтесь? – запитав один голос з юрби.

– Це скоїли Ви? – ставив запитання інший, ще далі позаду.

– Я не можу відповідати на жодне запитання, – сказала вона знову, потім повернулась, щоб продовжувати йти своєю дорогою. Очевидно вони їй повірили, тому що не пішли за нею.

Коли вона завернула за ріг, то раптом зупинилась, щоб не наштовхнуться на чоловіка, що стояв на її шляху. Цей чоловік був Кайл Брансон.

– О, – сказала вона, й витріщилась на нього як дурепа.

– Як справи? – запитав він.

– А як Ви гадаєте? – парирувала вона. – Як би Ви почували себе на моєму місці?

– Я вважаю, безглузде запитання, – сказав він.

Вона заперечливо похитала головою.

– Ні, це я поводила себе як безглузда, отак огризаючись з Вами. Я дякую Вам за те, що Ви зробили там.

Він здавався збентеженим.

– Що я зробив?

– Коли Ви давали показання. Ви здавались… неупередженим.

Він стояв так близько, що вона почула запах його лосьйону після гоління. Цього разу це був інший, не той, що користувався Тері. Їй це подобалось.

– Я по суті не зробив Вам жодної послуги, – сказав він.

– Так, але ж Ви могли б поводитись зі мною набагато гірше, ніж Ви робили. Я вдячна за кожну дещицю в цій справі. Отже, Ви прийняли рішення? Ви гадаєте, що це скоїла я?

– Джес, – попередила Марва, але Джес підняла руку, щоб випередити заперечення свого адвоката. З деяких причин, було важливо дізнатися те, що думав Брансон. Він знав більше за всіх щодо цієї справи. Якщо він вірив, що був хоч найменший шанс, що вона невинна, то й присяжні могли б повірити також.

– Схоже воно погане для Вас, Джес, – сказав він.

– Тобто…?

Він знизав плечима.

– Не розумію, чому я все ще не впевнений, але ж не певен.

Вона зрозуміла його думку й прийняла її близько до серця. Це давало їй надію.

– Дякую, – сказала вона перш, ніж охоронці змусили її йти по коридору геть від детектива.

Вірна своєму слову, Марва змогла звільнити Джес з в’язниці щойно охорона принесла їй несмачний обід на таці. Вона з задоволенням відвернулась від їжі й легко вийшла з камери з образами Taко Белла* (Відомий ресторан мексиканської кухні) в своїй пам’яті. Заціпеніння відступало, а її почуття повертались. Після майже двадцяти чотирьох годин у в’язниці, вона була готова боротися за свою свободу.

Вона провела той день, відповідаючи на запитання Марви, котра зробила допит Брансона схожим на прогулянку в парку. Своїм майстерним опитуванням вона допомогла Джес пригадати подробиці, які вона випустила з пам’яті раніше – ніщо не виявлялось страшенно істотним наразі, проте могло б в решті-решт.

Того вечора вона провела пару годин, прибираючи безлад, котрий зробила група обшуку. Лінн не перебільшувала. Шухляди були перекинуті, підкладки були стягнуті з меблів, і зник великий шматок її килимового покриття залу. Очевидно ті люди відрізали ділянку з плямою крові для подальшого аналізу.

І вони ще не закінчили. Вони рили її двір, в той час, коли господар її будинку, пан Ґлоріозо, волав на них з того боку жовтої стрічки, що окреслювала місце скоєння злочину. Вона не могла гудити його. Якщо вони застосовували ту ж саму витончену манеру, що використовували з її домом, то потрібні роки, щоб призвести назад до ладу ландшафт.

Було майже темно, але вона все ще чула брязкіт лопат.

– Я більш не можу витримувати, – заявила Джес відразу після восьмої години. – Я лягаю спати.

Лінн подивилась з свого місця на кушетці, де вивчала одну з юридичних книг Тері. Інші книги були розкладені аби де навколо неї, наїжачені клаптиками паперу, де вона відзначила цікаві місця.

– Добре, – сказала вона, – але спочатку послухай це. “Позов штату Міссурі до Ланглі Боствіч,” 1936 рік. Очевидно цей хлопець перерізав горло своєї матері й сховав труп…

– Лінн, будь ласка! – вибухнула Джес. – Якщо я почую ще одне слово про різанини й сховані трупи, то буду верещати!

– Але той хлопець використав чудовий захист, і його виправдали.

– Розповіси мені вранці. Я лягаю спати. – При пригніченому виразі Лінн, Джес пом’якшила свою вказівку посмішкою.

“Забавно, наскільки могла бути міцною людина, коли диктували обставини,” – міркувала вона, коли підіймалась по сходах. Вона б ніколи не подумала, що Лінн виявиться таким справжнім стовпом сили й здорового глузду.

Хоча й дуже втомилась, Джес було важко заснути. Вона продовжувала простежувати й простежувати дні, що передували зникненню Тері, намагаючись згадати що-небудь – що-небудь взагалі – що, можливо, було непомічене. Вона не знайшла жодного корисного клаптика, однак, і незадовго до опівночі, їй вдалось заснути неспокійним сном.

Близько другої ночі задеренчав телефон й негайно розбудив її. Її перша думка була, що мабуть Тері знайшли живим та здоровим й збирались позбавити її неприємностей. Саме коли вона схопила слухавку, то зрозуміла, що поводилась безнадійно оптимістично.

– Алло! – відповіла вона обережно.

– Чому ти мене вбила? – Голос був хрипкий, приглушений шепіт, неначе хтось казав крізь шари марлі.

Тері? Розмовляє з нею з потойбічного світу? Вона потрусила головою, щоб звільнити її від останніх слідів сну. Духу нема чого користуватися телефоном.

– Хто це? – вона різко запитала. Телефонна витівка. Це мусило бути.

– Чому ти мене вбила? – повторив голос.

– Тері? – Він дійсно був схожий на Тері. Її серце шалено забилося.

– Я тебе кохав. Ми, можливо, все б вирішили…

– Стули пельку! – Вона знала, що їй слід було просто покласти слухавку. Але вона не могла не відповісти від люті. – Це не смішно.

– Так, вбивство не смішне. Зрештою, скажи їм, де ти сховала тіло, таким чином я зможу спочити в мирі.

Джес вибухнула найогиднішою образою, яку змогла придумати щодо того, хто дзвонив, потім кинула слухавку. Хто б грав такий порочний жарт?

Негайна відповідь спала на думку. Хто поставив двадцять піц в офіс свого попереднього наймача й записав це на рахунок кредитної картки цього наймача? Хто використав гербіцид, щоб написати непристойні слова на галявині сусіда, коли сперечався зі згаданим сусідом щодо волаючого кота? Хто приготував шоколадний пудинг з проносним й подав його давній подрузі, на яку гнівався?

Тері. Звичайно, Тері, закінчений майстер розіграшу. Цей сучий син спланував все це аби підставити її у своєму вбивстві.