Київ Видавництво художньої літератури
жүктеу/скачать 2.87 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- На язиці медок, а на серці льодок.
- Де простота, там і доброта, а де хитрощі — чортам радощі.
285
Хто жартів не знає, най ся до хати сховає. Я на жарт сказав, а він за правду взяв. На язиці медок, а на серці льодок. Низько кланяється — боляче кусає. Він і укусить, і меду дасть. Найбільші гавкачі — то найменші кусачі. Укусить і зуби похова. Не всі ті кусають, що зуби виставляють. Здається, і дружить, а гадюку пустив. Слова — як мед, діла — як полин. Словом — як листом стеле, а ділом — як голками коле. Словом — як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає. На словах милості просить, а за халявою ніж носить. Слова ласкаві, та думки лукаві. Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка. Ангельський голосок, а чортова думка. Ангельський голосок, а чортова натура. Добре говорить, але зле робить. Говорить як лисиця, а за пазухою камінь держить. Добрий був би чоловік, та собаками підшитий. Лестощами й душу вийме. Тіло обіймає, а душу виймає. Ясні очі, та чортові думки. Ми з тобою, як риба з водою: я на лід, а ти під спід. М’яко стеле, та твердо спати. Гарно щебече, та погано слухати. Гарно колишеш, та сон не бере. Ходить, як овечка, а буцькає, як баран. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Де не стає вовчої шкури, настав лиса. Вовк прийшов у овечій шкурі. Де лисицею, а де вовком. Ходить мовчки, кусає по-вовчи. Дивиться лисицею, а думає вовком. В очі лисицею, поза очі вовчицею. Вовча думка, а лисячий хвіст. Як не вовчий зуб, то лисячий хвіст. Кликав вовк козу в гості, а вона йти не хоче. Хоч вовк лисиці не рідня, а натура в них одна. Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає. Хвостиком виляє і курочок хапає. 286 Стара лисиця від собак захиститься. «Не до вас, гуси, я йду,— водиці напиться»,— каже лисиця. Бійся пса не того, що гавка, а того, що лащиться. Бережись підлесливого, як потайного собаки. За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся. Не будь солодкий — проковтнуть, не будь гіркий, бо прокленуть. Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною. Лисиця спить, а курей бачить. Лисяча хитрість, заяче серце. Там, де лисицею пройде, три роки кури не несуться. Старого лиса не виманиш з ліса. Старого лиса тяжко зловити. Він тільки слуха та на вус мотає. Сама баба сметанку злизала, а на кота сказала. Жінка сало гамкнула, та на кота звернула. Не кожний спить, хто хропить. Спить, а Химині кури бачить. Чує кішка, де сало лежить. В душу в’ється, а в кишеню лізе. Святий та тихий, а сумління злодійське. Борода, як у владики, а сумління, як у шибеника. Борода, як у спаса, а зуби, як у собаки. На язиці мед, а на думці отрута. Одна лисиця сімох вовків ошукає. У каламутній воді рибу ловить. Одне на умі, інше на язиці. Виє вовком, а махає лисячим хвостом. Раз цілує, другий раз кусає. Гадюку як не грій, вона все одно укусить. Вигрів гадину за пазухою. Скільки гадюку в пазусі не грій, вона буде холодна. Звивається жвавіш гадюки. Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка. Добрий чоловік, лиш у нього з-за пазухи гадина сичить. Ложкою годує, а черепком очі виколює. І кішка мишку любить. Гарне личко, а чортівська душа. Мітить у п’яти, а попада в ніс. Одним оком спить, а другим бачить. Ухопив за серце масними словами. В чужу душу не влізеш. 287 Шкутильгає на ногу, та не знає, на котору. І з-під стоячого підошву випоре. І на ходу підметки обріже. Здається, і дружить, а гадючку пустив. Лисом підшитий, псом підбитий. Підлеслива людина — гадюка під квітками. Не так страшно п’яти вовків, як улесливого лиходія. Він такий, як литовський ціп: і сюди і туди. Щоб і чорта не гнівить, і богу молиться. Такий тихий, аж у вухо лізе. В потихонях чорт сидить. Зверху гарно та тихо, а всередині ворушиться лихо. У тихому болоті чорти водяться. Де скоком, де боком, а де й рачки. З тихеньких усе лихо стає. Чим менша блоха, тим дужче вкусить. Собачого трохи, та ще й потайний. Мов собака спідтишка. Спідтишка литки рве. Кум красно говорить, але кривий писок має. Слова до ради, а руки до звади. Голос дзвенячий, а совість свиняча. Голос, як у цимбал, а сам, як шакал. Голос як сурмонька, та чортова думонька. Хвалить, як медом мастить. Слово з маслечком, та чортова думка. Очі грають, зуби скакають. Любить, як вовк порося. Лисичкою поглядає, а в пазусі камінь тримає. Спочатку я на вас поїду, а потім ми вас запряжем. Я не до вас, я до Дунаю — водиці нап’юсь та й додому піду. Він глухий, як скажеш «дай», а як скажеш «на», то чує. Не кожен глухий не чує, не кожен сліпий не бачить. У вічі — як лис, а позаочі — як біс. В очі любить, а позаочі гудить. В очі світить, позаочі лає. В очі листом стелиться, а позаочі собакою бреше. В чужім оці бачить зразу, а в своїм ні разу. Де простота, там і доброта, а де хитрощі — чортам радощі. Дмитер хитер: з’їв курку та сказав, що полетіла. Захворів на хитрощі. І хитрого лиса можна зловити. 288 І на хитру лисицю капкан знайдеться. Каркає, як ворона, а хитрий, як чорт. Не хитруй, натрапиш на хитрішого. Хитра людина в’ється, як хмелина: за що можна вчепитися, за те й держиться. Хитрив, хитрив та й став, бо за курку горобця дістав. Хитрий, як чорт, дурний, як ворона, а впертий, як свиня. Хитрого од лукавого не одрізниш. Хитро-мудро, недорогим коштом. Хитрощами недовго проживеш. Хочеш піймати старого лиса — мусиш бути хитрішим за нього. Щука хитра, та не з’їсть йорша з хвостом. Лукавий чоловік: в очі світить, а позаочі душу тягне. Лукавий чоловік: словами любить, а ділами губить. Лукавий як не мудрує, а все ж заплутається в свої тенета. Лукавому і сонце світить лукаво. Слова ласкаві, та думки лукаві. Хто лукавить, того чорт задавить. Тихо ходить, та густо місить. Ходить тихенько, та думає лихенько. Тиха вода греблю рве. Хто чим несеться, на тім і посковзнеться. Дмись не дмись, волом не будеш. Нема в світі над «ми», що над «ми» — надми та й пусти. Дере голову, як попова кобила. Ти до неї «косю, косю», а вона й голову дере. Ти б, метелику, не дуже пишався: сам учора гусінню був. Горда душа в убогім тілі. Гордий — дурного брат. Гордість з ума зведе, а доброта — не доведе. Гордість не любить і не є люблена. Горді та вперті нічого не варті. Загордилась свиня, що об панський тин чухалась. І півень на своєму смітті гордий. Не будь така дуже горда, бо чекає на тебе пуста торба. Така горда, що яйце би їй з голови не впало. Тоді чоловік гордіє, коли му ся добре діє. У гордого діда ніколи нема хліба. Чим хто гордовитіший, тим дурніший. Чоловік гордий — як пузир водний. Всякий хоче показать, що, мовляв, ось-то я! За вами то й мене не видно. ІО 3—2300 289 Знайте нас: що ми голі, та в жупані ходим. І ми не з тих, що нічого в ннх. Наше все славне, наше й гостре, наше й велике! Тільки наше й хороше! Нема над ню та війтову свиню. Ось-то ми! Хоч вовки кобилу з’їли, так ми воза не дали! Так вони і віз би з’їли, та ми на ньому сиділи! Якби не ми, то б ви вдома не були. Не нашого поля ягода. Не нашого полку, іди собі к вовку! Розступіться, люди, бо в мене спідничка лопотить! Несе свою голову, як гуска. Хоч трісь, а пнись. Всі вони одним миром мазані. Пиха не одному вже шию скрутила. Пихатий дурному брат. Пихи на три штихи. Він любить тільки самого себе і то тільки раз у рік. Любується сам собою, як чорт писанкою. Самолюб — всякому не люб. Себе любиш — людей гудиш, себе хвалиш — людей ганиш. Від похвал розумним не станеш. В очі не хвали, позаочі не кори. Все з рук валиться, а він хвалиться. Вівсяна каша сама себе хвалить, а гречану люди хвалять. Гречана каша хвалилася, ніби вона з коров’ячим маслом родилася. Добрий товар хвалити не треба. Здоровенькі будьмо: себе не хвалім, інших не гудьмо. Калина сама себе хвалить, що з медом добра. Калина хвалилась, що з медом солодка. Кожна жаба своє болото хвалить. Кожна птаха своє гніздо хвалить. Кожна лисиця свій хвостик хвалить, а чужий ганить. Кожний дубок хвалить свій чубок. Кожний кулик своє болото хвалить. Кожний кухар хвалить свою страву. Кожний циган свою кобилу хвалить. Коли хвалять — не хвалися. Краще розумна догана, ніж дурна похвала. Легше хвалити, ніж терпіти. 290 Не бійсь людину похвалити, а бійсь скривдити задарма. Не хвали день до вечора. Не хвались в сім день, а хвались в сім літ. Не хвались, ідучи на торг, а хвались, ідучи з торгу. Не хвались мудрий мудрістю, ні сильний силою. Не хвались, ідучи на рать, а хвались, ідучи з раті. Не хвалися, але покажися. Не хвались пічкою, доки не маєш дров. Не хвались чужим пір’ям. Не хвались, як ідеш у поле, а хвались, як ідеш з поля. Не чванься, не хвалися — у дзеркало подивися. Ото, мамо, хвалять нас: чи ви мене, чи я вас. Перехвалить на один бік. Перше у волок подивися, тоді рибкою хвалися. Погана та дівка, що сама себе хвалить. Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться. Похвалився б, та горішки за пазухою. Похвалити не вмію, а погудити не смію. Рости великим, щасливим будь, себе не хвали, других не гудь. Своє хвалить, а чуже під пліт валить. Себе любиш — людей гудиш, себе хвалиш — людей ганиш. Тебе і на собачій вулиці хвалять. Тебе й та свиня хвалила, що по городу ходила. Тебе й та свиня хвалила, що моркву рила. У хвалька язик діє, а рука не вміє. Хвала-похвала за піччю стояла, нічого не робила, лиш ся хвалила. Хвалений борщ надвір виливають. Хвалені грушки скоро гниють. Хвалився та й з гори звалився. Хвалила сова своїх дітей, що найкращі в світі. Хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у жеребця, та ніхто тому не вірив. Хвалилася кобила, що з возом горшки побила. Хвалилася коза, що в неї хвіст довгий. Хвалилася синиця, що море запалить. Хвалилися гуси, що їх предки Рим спасли. Хвалилась, хвалилась, поки не звалилась. Хвалилася, хвалилася, аж заморилася. Похвали мене, роте, а ні, то тебе роздеру! Хвали мене, губонько, а то роздеру тебе аж до вуха! Хвали мене, моя мамо, ніде ня люди не хвалять. 10* 291 Хвали, та не перехвали. Хвали чуже, а честуй своє. Хвалися не родичами-орлами, а своїми ділами. Хвалилася опенька, що на ній шапочка гарненька, а гриб їй: «Гарненька, та дарма: під нею голови нема!» Хвалитися — не косити, руки не заболять. Хвалить, як медом по губах мастить. Хвали чуже, своє і без похвалок добре. Хвалять — не радій, гудять — не сумуй. Хвалять нове, а роблять по-старому. Хвальба сорочки не дасть. Хвалилася баба, що замолоду хороша була. Хто сам себе хвалить, той злих сусідів має. Хто сам хвалиться, той вітрові служить, а хто вітрові служить, тому димом платять. Хто тебе й похвалив би, якби не ти сам? Хто хвалиться, той кається. Чужого не гудь, а свого не хвали. Не хвастайсь, що сильний, натрапиш на сильнішого. І свиня б літала, та неба не бачить. Коли свиня в болоті, то мовить, що красна. Не рівняйся, свиня, до коня, бо шерсть не така. Прийшла свиня до коня та й сказала: «Ось-бо я румак!» А кінь відказує: «І ніженьки тоненькі, і ушеньки клапонькі, і шерсть не така, і сама, як свиня». Свиня в наритниках ще не кінь. Не зважайте, люди добрі, що я швець, говоріть зі мною, як з простим. Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Порожній горнець дзвенить, а повний мовчить. Порожній посуд здаля дзвенить. Взявся під боки та й думає, що пан. Ти з бородою, та ми самі з усами. Держи голову високо, та не задирай носа. Шия з намистом, а голова з свистом. На пузі шовк, а в пузі бовк. За гони блоху б’є, а під носом ведмідь реве. Не піднімай свого носа вище голови, бо вкоротять. Не той це носок, щоб клював у пісок. Носом чує, а руками не впіймає. Це такий ніс, що чує, як на небі млинці печуть. Хто багато очей має, той мало бачить. Гучно-бучно, а в п’яти зимно. Колос повний до землі гнеться, а пустий угору пнеться. 292 Роздайсь, море, жаба лізе! Цитьте, жаби, я ваш пан! Якби жабі хвоста, була б не проста. Не лізь, жабо, туди, де коней кують. І жаба риба, бо в воді сидить. Не дав бог жабі хвоста, а то б усю траву потолочила. Сидить, як морква в грядці. Величається, мов попадя на весіллі. Якби йому довгий хвіст, то сам би собі боки поодбивав. Знайте нас: ми кислиці, з нас-то квас. Тільки зірок з неба не зніма. Зорі щитає, а під носом не бачить. Показує дорогу, а сам у болото лізе. Капуста ще на грядці, а ти вже на голубці зуби гостриш. Ще не вловив, а вже поривається скубти. Риба в воді, а він до неї петрушку кришить. Ще й риби не піймали, а вже заходилися юшку варить. Де ще та корова, а вона вже з дійницею стоїть. Журавель у небі, а ти вже йому ціну встановлюєш. Ще вовка не зловив, а вже шкуру пропив. Ще вовка не вбили, а шкуру продають. На живому ведмеді шкури не купляй. Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо. Не вбивши ведмедя, не діли шкуру. Де ще те теля, а він уже з довбнею бігає. Де той великдень, а він уже з крашанками бігає. Не стільки млива, скільки пива. Три дні поробив, то всі кози в золоті. Носиться, як баба з ступою. Ходить од села до села та й співає, що до ладу довела. Про мене й Кулина говорила. Про тебе й кури говорили. Не показуй пугачеві дзеркала, бо він і так знає, що гарний. Задер носа, що й кочергою не дістати. Дере носа: я не я, попова свиня. Дметься, як жаба в болоті. Дметься, як жаба проти вола. Не надувайся, жабо, до води ще далеко. Гора мишу родила. Не дмися, жабо, бо луснеш. Жаба і на коня рот роззявляє. Решетом золото міряють, а решета нема за що купити. Одним махом сто душ забияхом. 293 Коваль коня кує, а жаба й собі ногу підставляє. Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею. Високо сорока літає, та дома не ночує. Дай, боже, нашому теляті вовка піймати. Котра корова багато реве, то та молока мало дає. Як летіла ворона догори, то крякала, а як на діл, то й крила опустила. Теля ще не вродилось, а тесть зятеві дарує. Поперед невода риби не лови. Поперед охоти зайця не лови. Не гостри ножа, доки не зловив барана. Не кажи «гоп», поки не перескочиш. Не сунься, середа, поперед четверга. Не переходь моста, доки до нього не дійдеш. Великого болота кулик! Сказано: велика птиця, як горобець. Хоч би сова попід небом літала, то соколом не буде. З великої хмари малий дощ буває. Чим більше кішку гладиш, тим вище вона горб підіймав. Хоч голий, зате в поясі. Полову їсть, а фасону не губить. Піднімайте, свині, хвости, бо глибоко морем брести! Буває, що й теля вовка хапав. Дай, боже, нашому теляті вовка з’їсти. Без мене і хліб не змелеться. Убрався в жупан та й дума, що пан. Пізнати сову по льоту. Нащо вороні великі розговори, коли вона знає своє «кра». Він на вечері був і в кадило дув. Діла на копійку, а балачок на карбованець. На гривеник покупки, а на карбованець крику. Дивиться звисока, а нікого не бачить. Дивіться на нього сьогодні, бо завтра не дотовпитесь. Не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв. Ходить ребром, дивиться козирем. Хто дивиться на небо з колодязя, мало бачить. Хто далеко дивиться, той під носом не бачить. Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися. Хоч не в лад, та широко ступає. Не позирай високо, бо запорошиш собі око. Хто високо несеться, той низько падає. Високо підняв, та низько опустив. 294 Високо літає — низько сідає. Із дому йде, як голуб, гуде, додому повертається — і голосу позбувається. Над тебе, Хома, і в світі нема. Встань, грибе, най там козар сяде. Грибок на бок, боровик іде. Раз на віку трапилось черв’яку вилізти на моркву, то він і каже: «Я вище від усіх!» Не хочу в ворота — розбирайте тин. Впертий: ти йому «стрижене», а він тобі «голене», ти йому «голене», він тобі «стрижене». З упертих люди бувають. Горбатого виправить могила, а упертого дубина. На впертих воду возять. На впертого нема ліку. Упертий гірше свині. Упертий, хоч черепком вухо ріж. Затявсь у волову шкуру. Хоч вогню до нього прикладай. Хоч вріж, то кров не потече. Хоч гавкай на нього, нічого не вдієш. Хоч камінь на шию та в воду. Хоч кіл на голові теши, а він своє. Хоч прив’яжи, то одгризеться. їй кажи: «Овес», а вона каже: «Гречка». Ти йому кажи: «Образи», а він каже: «Луб’я». Ти йому про гарбузи, а він тобі про образи. Йому кажи: «Тату», а він каже: «Кату!» Йому про коня, а він про вола. Ти його в плуг, а воно тобі в луг. Ти йому про діло, а він тобі про козу білу. Ти по-вашому, а він по-нашому, а вони по-своєму. Ти йому кажи: «Отче наш», а він тобі: «Од лукавого». Ти йому: «Стрижене», а він тобі: «Смалене». Ти йому печене, а він тобі жарене. Ти йому про Тараса, а він: «Півтораста!» Я йому: «Вісімнадцять», а він мені: «Без двох двадцять». Я йому про цибулю, а він мені про часник. Ти йому слово, а він тобі десять. І так і сяк, а все не так. Йому слово, а він сто. Отак: той у ріпу, той у мак. 295 Хто про що, а циган про вівцю. Бач, чого йому забажалось — кисличок! Забажалося в петрівку мерзлого. Забажав у петрівку печеної криги. Забагає троякого, а тут немає ніякого. Забажалося йому вчорашнього дня. Забаглося йому торішнього снігу. Забаглося клопоту на здорову голову. Забажалось козаку зеленого часнику. Забаглося йому в петрівку льоду. Най ся то не бажить, що ся хати не держить. Най ся тобі не бажить печеного рака. Хто чого забагне, тудою його і тягне. Що в коморі не лежить, хай тобі ся не бажить. Най ся тото не кортить, чого нема. Кортячки його напали. Вона хоче до чиряків та ще й болячки. Захотіла муха злого духа. Захотів пишно, аби затишно. Захотів від бика молока, а від жука меду. Захотілося — запрягайте, відхотілося — випрягайте. Захотів пташиного молока. Захотілося бабі раків — продала корову. Захотілося йому печених голубців. І каші не хочу, і по воду не піду. І хочеться, і колеться, і болить, і матінка не велить. Як схоче, то й на гору доскоче, а не схоче, то й з гори не везе. Коли не хочеться, то гірше, як не можеться. Мало хотіти, треба потіти. Не кажи: «Не можу», а кажи: «Не хочу!» Не хочеться, так і не можеться. Не так воно робиться, як нам хочеться. Не хочеться за гарячий камінь братися, та треба. Не хотіла чапля рибок, а тепер їсть жаби. Сам не знає, чого хоче. Пусти його до сіней, то він і до хати схоче. Сирого не їм, печеного не хочу, вареного терпіти не можу. Туди йде, де не треба, а куди посилають, не хоче. Хотіла мама за пана, та пан маму не хоче. Хто хоче — сокоче, а хто кудкудаче. Чого нема, того хочеться. Чого хочеться, того й проситься. Чого хочеш, того й дійдеш. 296 Як кого схоче — на ноги поставить, а кого з ніг звалить. Як хто хоче, так по своїй мамі плаче. Як не хочеш дозволити, буду тебе неволити. Як заманеться, то й не минеться. Вередлива коза — вовку користь. Вередливе тільки воду варить. Норовистому коневі і майдан тісний. Він спритна людина: з вареного яйця висидить курча. Хоч не багато, так на тарілочці. Коса косить, доки на камінь не наскочить. Його тягни до ліса, а воно до біса. Наскочила коса на камінь, та камінь не подається. Гостра була сокира, та на сук наскочила. Як на пень наїхав. Се така, що не вступа ні кінному, ні пішому. Масти Федя медом, а Федь усе Федьом. Та вже хоч і рачки ліз, та свого доскочив. Все недогода бабиній дівці. Хоч гірше, аби інше. Хоч того самого, аби в другу миску. Клин клином вибивають. На круте дерево треба крутого клина. Хто в горох, а хто в сочевицю. Йому слово, а він сто. Хоч горохом об стіну, а він своє. Просив — не дає, випросив — не бере. Дай того, чого нема. Де піде Теря, все їй гірка вечеря. Йому як не те, то і в голови низько. Вдома боюся, а в поле не хочу. Не чоловік, а варивода. Дій швидко, так бридко, дій тихо, так лихо. Командує, як свиня мішком. У скупого серед зими льоду не випросиш. Щедрий: за копійкою аж труситься. Скоріше випросив би у пса кістку, як у скупого шматок хліба. В скупого чим більше грошей, тим більше горя. Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить. Скупий бідніший від жебрака. Скупий гроші складає, а чорт калитку шиє. Скупий два рази платить, а дурний два рази робить. Скупий і над копійкою труситься. 297 Скупий — не глупий, а щедрий — не мудрий. Скупий складав, а щедрий споживає. Скупий якби міг, то б два рази одно їв. Скупі живуть, як жебраки, а умирають, як багачі. Скупого два рази живіт болить: раз, що наївся, а вдруге — що голоден. Скупому душа дешевше гроша. Такий скупий, що за гріш повісився б. У людей шаг скаче, а в скупого руб плаче. У скупого завжди по обіді. У скупостях не кохайся і марно не розкидайся. Що скупому в руки попало, то все пропало. Яка заможність, така й скупість. Гірко з’їсти, та шкода покинути. І тяжко нести, і жаль покинути. І кума сором, і хліба жаль. Гість милий, та хліба жаль. Не жалій ухналя, бо підкову згубиш. Пожалієш личка — оддаси ремінчик. Як є — не жаліють, а як нема — то плачуть. Що на людях видно, то й собі жадно. Очі завидющі, а руки загребущі. Зависливе око бачить далеко. Зависливі очі, як у попа. Заздрість не піде на користь. Заздрісний від чужого щастя сохне. Заздрість здоров’я їсть. Заздрість не зробила ще нікого багатим, але завзятим. Залізо іржа з’їдає, а заздрий від заздрощів погибає. Людям на зависть, а нам на користь. Мало не трісне від зависті. У заздрості на все великі очі. Нехай завидують гірше, щоб було більше. Убогому мало що бракує, а захланному всього. Чужа доля всім завидна. Всякий ласий на чужі ковбаси. Ласа кішка до риби, та в воду лізти не хоче. Ласий на гроші, як кіт на сало. Тебе й сира земля не нагодує. Звернув воду до свого городу. Сидить, як собака на сіні: і сам не їсть, і другому не дав. І сам не гам, і другому не дам. Трудно вирвати, як псові з зубів. Хоче добути ремінця там, де собаки й лика погризли. 298 Дав, як кіт наплакав. Не дай курці проса — нехай здохне. Дав курці грядку, а їй і города мало. Давали, та з рук не пускали. Давали, та з кишені не виймали. Шкода лою — світи водою. Не для пса ковбаса. Чужих злиднів не наситиш. Добре тому дати, хто не хоче брати, а той, хто бере, як по душі дере. У такого і чорт ладану не дістане. Скоріше в курки молока випросиш. Схотів з чорта молока, як він не пасеться. Тонув — сокиру обіцяв, а витягли — і топорища шкода. За користю біжу риссю. Се така, що не вступить нікому й п’ятака. У нього не розживешся і серед зими льоду. За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш. Двох сорок разом за хвіст не вдержиш. Хто на два стільці сідає, той з обох падає. Це такий, що за шматок кишки піде сім верст пішки. Не бігай з одним ротом на два обіди. Два рази не кусай, бо вдавишся. Не то що наївся, і в пазуху набрав. Мало вкусиш — більше ковтнеш. Не гостри зуби на мій хліб, бо своїм подавишся. Допавсь, як віл до браги. Коли мед, так і ковшем. Вовкові порося з горла, а котові мишу з зубів не видереш. Тільки допусти його до ковша, то й сам не рад будеш. Не дурний крук випустить із рук. Так хапає, як собака рве. Дайте мені, ще й дитині моїй. Не роззявляй рота на багато, а то й мало не буде. В обидві руки набрав, ще й сиплеться. Мала ворона, а великий кусок м’яса ковтає. Бачить кіт сало, та сили мало. Зліз кіт на сало та й кричить: «Мало!» Ласий, як кіт до сала. Ласий, як кіт до ковбаси. Захотіли від кішки оладків, коли вона до них сама ласа. Добрався, як кіт до сала. Не страши кота салом. Подружилось з котом сало — відразу не стало. 299 Старий кіт, а сало любить. Чує кіт в глечику молоко солодке, а морда коротка. Він би вийняв око за шматок хліба. Стягнув би і з рідного батька сорочку. Якби знаття, що в кума пиття, то й дітей би забрала. Не пхай свого носа до чужого проса. Не сунь свого носа в пшеничне борошно. Пильнуй свого носа, а не чужого проса. Не сунь свого носа в чужий город. В нього те око бачить, на яке дають. Очі би їли, а рот не бере. Їв би очима, та душа не приймає. Очам завидно, а животу не пожиточно. Дай волі на палець — всю руку відкусить. Покажи йому палець, то він хапає за цілу руку. За шматок ковбаси чортові душу продаси. Постимо, а сала меншає. Не того йому шкода, що з’їв, а того, що залишилося, Їла б кума, та пшона нема. Вояка рука до себе крива. Рука хоч і крива, все до себе горне. Віддаси руками, а не виходиш ногами. До нього з голими руками не підступай. До себе обома руками, а від себе ані пальцем. Одною рукою дає, а другою відбирає. Кому в руках, тому в зубах. Руками дивиться, а очима лапа. Руки в нього довгі. Як не руками, то язиком візьме. Що його очі завидять, руки не лишать. На що лиш глипне, те до нього прилипне. Заглядає, де дим з комина йде. Дивиться, де лиш зі стріхи куриться. Або дай, або вирве. Дає, аж йому руки трясуться. Так радо давав, якби йому здорові зуби виривав. Хто живому не дав, той і померлому не дасть. Багато обіцяв, а мало дає. Гори-доли обіцяє, поки в руках тебе не має. Краще зробити не обіцяючи, ніж обіцяти, а не зробити. Не поспішай обіцяти, а поспішай зробити. Обіцяв пан кожух, та слово його тепле. Обіцяв пан — грушок з верби дам. Обіцяли дати «з гаком», а вийшла з того дуля з маком. 800 Обіцянками не проживеш. Обіцянками ситий не будеш. Очі яма, а руки граблі. Сусід спати не дає — добре живе. Чужа доля під бік коле. Бабина гривна всім людям дивна. В чужих руках завжди більший шматок. На чужій ниві все ліпшая пшениця. Що на людях видно, то й собі жадно. Все чуже смачніше. Помастили губи медом, а облизати не дали. Дали полизати меду через скло. На тобі, небоже, що мені не гоже. На тобі, Данило, що мені не мило. Обіцянка — цяцянка, а цяця й досі в кишені. Не так шкода, як невигода. Гірко ковтати, та шкода вертати. Як мед, то й ложкою. Бочки без дна водою не наллєш. Дірявої бочки не наповниш. Дірявого міха не напхаєш. Діряву кишеню ніколи не наповниш. Обіцянка — новий борг. Обіцяного три роки ждуть. По обіцянку треба швидкого коня. Так нам довго обіцяли, що ми вже й повиростали. У краю обіцянок можна вмерти з голоду. Хто багато обіцяє, той мало дає. Хто обіцяє, той рідко слова дотримує. Чотири воли обіцяли, а куце паця дали. Бери, Даниле, хоч тобі не миле. Данило, хапай точило! Маєш, Данило, те, що зогнило! На тобі, Даниле, що мені не миле! Тягне Данило, хоч йому не мило. Бери, Левко, хоч і глевко! Він любить чужі борщі пробувать. Розпережись, Максиме, може, ще поміститься. Кожні граблі до себе горнуть. За тебе, як за гарячу головешку, ніде не вчепишся. Не дасть і соломи на перевесло. За «тепер» дякує, а за «ще» просить. Скоріше в курки молока випросиш. За більшим поженись, то й того рішись. жүктеу/скачать 2.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|