Голод не знає ні свата, ні брата

Голодній кумі лиш хліб на умі, а сита і про книші забула. Голодній качці все зерно на гадці.

Голодній курці просо сниться.

Голодного музиками не нагодуєш.

Голодного ніхто не пізнає, а голого кожний.

Голодного рота хусткою не затулиш.

Голодному завжди полуднє.

Голодному здається кожен хліб за булку.

Голодному і вівсяник добрий.

Голодному і хрущ м’ясо.

Голодному і опеньки м’ясо.

Голодному не до танцю.

Голодному не попадайсь під руки.

Голодному усе хліб сниться, як цигану сало.

Голодному псові і муха добра.

Голодному ситий не товариш.

Де голодно, там і холодно.

Довго голодний нагинається, поки ситий здогадається.

До голоду не треба приправи, а до сну — подушки.

Поки ситий схудне, то голодний здохне.

З голоду та холоду і півень не співає, а від тепла та їжі і курка закукурікає.

З голоду і собаку з’їси.

Терпеливий з голоду гине.

У голодного все на умі обід, а в ситого — гульня.

Хто голодний, тому і вівсяний хліб смакує.

Як голод, то й день довгий.

Мужича правда колюча, а панська на всі боки гнуча.

Не доб’єшся від нього правди, як від бика молока.

Не любить правди, як пес мила.

Нема байки без правди.

Нема в світі правди, правда замирає, а тяжка неправда весь світ пожирає.

Нема ні в кого правди, тільки в мене та в моєї жінки. Нема приповідки без правди.

Не той друг, хто медом маже, а той друг, хто правду каже. Не шукай правди в других, коли в тебе її нема.

Не щодня брехня, деколи й правда.

Олива і правда все виходять наверх.

Оце тому правда була, що вкусив заєць за хвоста вола. Панська правда всюди однакова: на мужицькому горбі. По правді роби — доброго кінця сподівайся.

Правда очі коле.

Правда в постолах, а кривда в чоботах.

Правда — проста, а суддя може бути кривий.

Правда гостра, як коса.

Правда з дна моря вирятовує, а неправда в калюжі топить.

Правда і в огні не горить, і в воді не тоне.

Правда і з дна морського виринає сухою.

Правда край порога, а неправда біля стола.

Правда — рідкий гість.

Правда суду не боїться.

Правда та кривда — як вогонь та вода.

Правда твоя, що на вербі груші, а на осиці кислиці. Правда в трісках, а неправда в подушках.

Правда холодна, а брехня тепла.

Правди, як шила в мішку, не сховаєш.

Правдою цілий світ зійдеш,

а неправдою ані до порога не дійдеш.

Правду казати — приязнь теряти.

Правду кожний хвалить, та не кожний її любить.

Правду сховаєш, та й сам з ями не вилізеш.

Скажи правду — наживеш ворога.

Стій за правду горою, то й люди з тобою.

Стільки правди, як у кози хвоста.

Стільки правди, як у решеті води.

Така правда, як у рову вовк здох.

Така то правда, як пси траву їдять.

То пусті слова, що правди в них нема.

У ногах правди нема.

Хіба помилиться та правду скаже.

Хто бреше, тому легше, а хто правдує, той бідує.

Хто з правдою зрідниться, той і грому не боїться.

Хто любить світ, той любить правду.

Хто збреше, той на плечах понесе, а хто правду повість, той і не попоїсть.

Чиє пиво на столі, того правда у селі.

Чия сила, того й правда.

Як будеш з правдою кохаться, то не будеш паном зваться. Як правду сказавши, будуть бить зв’язавши.

Людська кривда панам боком вилізе.

Кривда від правди, як тінь від сонця, ховається.

Людською кривдою не доробишся.

Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей.

Я прийшов за своєю кривдою, а вашою правдою.

Більше щастя, як розуму.

В нещасті нема ні брата, ні свата.

В одно щастя всім не вкачаться.

Всякий свого щастя коваль.

В щасті не без ворога.

Де щастя, там і зависть.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

Дівчина ішла — щастя знайшла, далі поступила — та і те згубила.

Добре танцювати тому, кому щастя на дудку грає.

«До всього треба мати щастя»,— так зайці казали, як їм шкуру здіймали.

З ким щастя, з тим і люди.

З твоїм щастям тільки в ліс за грибами.

3 щастя та горя вродилася доля.

І в нещасті щаотя буває.

Казала Феся, що щастя і дома знайдеться.

Кого щастя згубити хоче, тому перше розум відбере. Коли нема щастя зранку, то не буде й до останку.

Кому щастя, той і на киї випливе.

Кому щастя служить, той ніколи не тужить.

Моє щастя таке, як у тої курки, що качата водить. Найбільше щастя в житті — здоров’я.

Хто не має долі, то від вінця до кінця.

Як доля когось карає, то перше розум відбирає.

Як твоя, доню, доля, то накупить чоловік і поля, а як бездолля, то продасть і подвір’я.

Нашому Івану нема талану.

У кого поганий талан, у того порожній карман.

Який талан матці, такий і дитятці.

Що має повиснути, те не потоне.

Що має бути, того не минути.

Кому легко на серці, до того весь світ сміється.

Уродись та й удайсь.

Не знаєш, де знайдеш, а де згубиш.

Коли не ведеться, то й курка не несеться.

Аби живі, а що голі — то нічого: колись наша візьме.

Все на світі до пори, до часу.

Діждемось пори, що й ми вилізем з вори.

Прийде пора, що голота вилізе з болота.

Колись і на моїм подвір’ї буде худоба.

І в наше віконце загляне сонце.

Буде й на нашій вулиці свято.

Після дощу сонце засяє.

Не все ж хмуриться — колись і виясниться.

Надія в кут сховалася.

Надія — добрий сніданок, але погана вечеря.

Сама надія ніколи не гріє.

Важко ждать, як нічого не видать.

Ждали, ждали та й жданки розгубили.

Жди з моря погоди.

З ліску діждешся, а з піску ніколи.

Ніхто наперед не знає, що його чекає.

Без волі плачу доволі.

Вільному воля, а спасенному рай.

Воля велика, а в’язниця кріпка.

Дай волі на ніготь, а він візьме на лікоть.

Дай серцю волю — заведе в неволю.

З корита їли та на волі жили — ніякого горя не знали.

І вовк на волі та й виє доволі.

Ліпше пташці на сухій гілці, чим у неволі у золотій клітці. Ліпша найгірша недоля, як чужа неволя.

Мужицька недоля гірш, ніж неволя.

На чужому полі не матимеш волі.

Нема гіршої долі, як жити без волі.

50


Тільки й волі, що крикнуть у полі.

У полі дві волі: хто кого нагне, той того наб’є.

Ходить по волі, як пес на приколі.

Хоча і голі, аби на волі.

Хоч спина гола, зате своя воля.

Хоч рачки, та на волі.

Чоловік без волі, що кінь на припоні.

Золота клітка солов’я не тішить.

Золота клітка для пташки неволя.

В клітці е пити, їсти і хороше сісти, та немає волі. Ведмідь на ретязі товсто реве.

Вільному воля, ходячому путь.

Своя воля мед п’є, своя воля й кайдани тре.

На волі я й гори потоплю.

Охота гірше неволі.

В гризоті година роком стає.

Від гризоти голова сивіє, а розум дуріє.

На гризоту і плач не поможе.

Жаль ваги не має.

Ой жалю мій, жалю, ох і жалю, непомалу: упустив долю, упустив щастя та вже й не піймаю.

Бузьок на хаті, а журба в кімнаті.

Гадка гадку прошибає, журиться, що нічого не має.

Журба здоров’я відбирає, до гробу попихає.

Журба — не сонце, а сушить добре.

Журба плугом по серцю оре.

Журба сорочки не дасть.

Журба та горе з ніг звалять, а біда землею привалить. Журбою поля не виореш.

Журбою лиха не перейдеш.

Нехай той журиться, що велику голову має.

Нехай мною біда журиться, а не я нею.

Не журися зірками, коли місяць світить.

Не потурай журбі: вона тобі ножем під серце, а ти їй під ніс перцю.

Нудьгу годую, журбою сповиваю, а сум колишу.

По сльоті погода, по журбі радість настає.

Нащо тим журитися, що не може змінитися.

З печалі не мруть, а сохнуть.

Чужу печаль і з хлібом з’їси, а своя і з плачем в горло не йде.

Вдвох і плакати легше.

Коли маєм — не шануєм, а згубивши, плачем.

Ліпше сяка-така пісенька, як плач.

Над іншими посміявся, над собою поплачеш.

На похороні плач, на весіллі танцюй.

Не жаль плакати, коли є за чим.

Не плач за розлитим молоком.

Нехай по них плаче земля та вода, а не я, молода

Нехай тії плачуть, що нам зле зичать.

Ніж удвох плакать, то краще одному.

Пізно плакати за волоссям, коли вже голову зняли.

Плачем ділу не поможеш.

Поплач, кумо, над моїм чоловіком.

Серце плаче, а сліз немає.

Хай до того ідуть плачі, хто їсть калачі.

Хоч плач, не плач, а вийшло, як бач.

Хоч сядь та й плач, хоч стоячи кричи.

Хто звечора плаче, той вранці скаче.

Як бідний плаче, то ніхто не бачить, а як багач скривиться, то кожен дивиться.

Мала сльоза зменшує велике горе.

Не кожна сльоза з жалю тече.

Рад би не плакати — самі сльози ллються.

Сльозою моря не наповниш.

У сльозах хустку випере і на грудях висушить.

Чужими сльозами добра не придбаєш.

Більше смутку, як радості.

Хто нас засмутив, той нас і розвеселить.

Як ти смутишся, вороги тішаться.

Згине туга — буде друга.

Як прийде туга — пізнаєш друга.

Гарно тому жити, хто не має за чим тужити.


ПРИРОДА. ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ


Природа одному мати, другому — мачуха.

Земля найбагатша, вода найсильніша.

Земля дає все і забирає все.

За рідною землею і в небі скучно.

Де високі гори, там глибокі доли.

З гори не треба пхати — само піде.

Поле мав вуха, а ліс очі.

Як листя жовтіє, то поле смутніє.

Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Як небесна височина, так морська глибина.

Пора до двора: сходить місяць і зоря.

Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.

Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.

Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.

Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.

Гарно і при місяцю, коли сонця немає.

Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.

Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.

Місяць — козацьке сонце.

Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.

Молодий місяць не всю ніч світить.

Після дощу і сонце засяє.

Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.

Взимку сонце крізь плач сміється.

Весняне сонце, як дівчини серце.

Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.

І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.

І на сонці є плями.

Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.

Сонце — батько, місяць — вітчим.

Сонце блисне — мочар висхне.

Сонечко в дорозі не спіткнеться.

Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає,

Сонце блищить, а мороз тріщить.

Сонце іде на літо, а зима на мороз.

Сонце на всіх однаково світить.

Сонце світить на добрих і злих.

53


Сонця в мішок не зловиш.

Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.

Від своєї тіні не сховаєшся.

І найменший волос свою тінь кидає.

Нема тіні без світла.

Тихо, хоч мак сій.

Від великої води надійся шкоди.

Сильна вода греблю рве.

Вода в решеті не встоїться.

Вода в одного бере, а другому дає.

На воді млин стоїть, та од води погибає.

Водою воду не загатиш.

Вчорашньої води не доженеш.

В глибокій воді — велика риба.

Глибока вода не каламутиться.

Глибока вода тихо пливе.

Де вода, там і біда.

З брудної води іще ніхто чистим не вийшов. Мала вода — великий шум.

Не в кожній воді мило розпуститься.

Не скрізь там вода, куди хилиться верба. Прийшло з води, пішло з водою.

Тяжко плисти проти води.

Стояча вода — калюжа.

Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.

Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.

Мала крапля великий камінь продовбає.

Аби вода, а жаби будуть.

В болото влізти легко, а назад хоч воли впрягай.

Море — рибальське поле.

Не море топить кораблі, а вітер.

Море перепливти — не поле перейти.

Всі ріки до моря ведуть.

Глибока річка, як думка, йде спокійно.

Добре річці з потоками.

Хоч річка і невеличка, а береги ламає.

Вогонь вогнем не загасиш.

Вогонь — біда, і вода — біда, а без вогню і без води ще більша біда.

Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн.

Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.

Вогонь — то брат води.

Вогонь — цар, а вода — цариця.

Вогонь з водою ніколи не погодиш.

Вода з вогнем не товариші.

З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.

Вогонь кочерги не боїться.

В ополонці вогонь не страшний. Гаси вогонь, поки не розгорівся. У вогні залізо сталиться.

Вогню в полі далеко не занесеш. Де руки гріть, там треба і вогню.

З сухого дерева добре вогонь класти.

Коли вогонь розгориться, то спалює і мокре, і сухе.

Мокрого поліна вогонь не лиже.

На вогонь дров не наберешся, а на піт — сорочок.

На старому вогнищі добре вогонь розкладати.

Ні вогню, ні полум’я — тільки дим,

Проти вогню і камінь лютує.

Багато диму — мало тепла.

Нема диму без вогню.

Де дим, там і вогонь.

Де вогню нема, там не куриться.

Головня мала, а диму повна хата.

Багато диму — малий вогонь.

Від вогню і камінь трісне.

Під попелом жару не знати.

Із малої іскри великий вогонь буває.

І лід дасть іскру, як дуже потерти.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.

Без підпалу і дрова не горять.

Біля сухого дерева й сире горить.

Криве дерево горить так, як пряме.

Одна головня і в печі гасне, а дві і в полі горять.

Коли дрова горять, тоді й кашу вари.

Що горить, то не мерзне.

Що має згоріти, то не потоне.