Київ Видавництво художньої літератури
жүктеу/скачать 2.87 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Не все риба, що в воді.
- В гостях і жук м’ясо.
- Понеділок — шевський празник.
| 62
Ще жодне мило крука не змінило. Не штука встрелити крука, як сидить, але штука, як летить. Горобці крупу з’їли, а синиця в клітку попала. Де ті горобці подінуться, як корчма згорить? Не грати горобцеві з соколом. По горобцях з гармат не стріляють. Хто б дятла знав, якби не його ніс. Унадився журавель до бабиних конопель. Журавлі прилетіли — весну принесли. Лови журавля в небі. Не кричали журавлі, як з вирію летіли, не будуть кричати, як і назад летітимуть. Гуси летять — зиму на хвості несуть. Зозуля своє гніздо не в’є. Зозуля житнім колосом удавилася. Про те зозуля кує, що свого гнізда не має. Кулик — не велик, а все-таки птиця. Де ластівка не літає, а на весну додому прилітає. Ластівка день починає, а соловей його кінчає. Ластівка весну починає, осінь накликає. Ластівки вилітають — годину обіцяють. Одна ластівка не робить весни. Ранні ластівки — щасливий рік. Де лелека водиться, там щастя родиться. Краще битися з орлом, ніж жити зайцем. Молоде орля, та вище старого літає. Видно паву і по носі, що бродила по просі. За морем і синиця птиця. Синицю хоч на пшеницю, так не буде толку. Синиця — не птиця. Сова спить, а кури бачить. Сова плаче — сліз не має. Сові сонце очі коле. Знати сокола по польоту, а доброго молодця по походці. Підстреленого сокола і ворона клює. Сокола з рук не пускай. І соловейко не співає, коли їсти не має. У кожного солов’я пісня своя. Не потрібна солов’ю золота клітка, краща йому зеленая вітка. Не прилетів соловей, нехай же іволга за нього править. Прирівняв солов’я до зозулі. При соловію і горобець співак. 63 Соловейко щебече, а баба й собі пробує. Соловей тоді починає співати, як нап’ється води з березового листя. Хоч соловейко маленький, та його пісні удаленькі. І сорока розказує, та толку мало. Не одна сорока білобока. Сорока гостей кличе. Сорока скрегоче, бо гостей хоче. Сорока з тину, а десять — на тин. Сорока у ворони просить оборони. Цокотала сорока пугачеві і про те і про се, і про Якова, і про всякого, а він їй в одвіт: «Пугу!» Гарне пір’ячко на одуді, та сам смердить. Оце тобі, чайко, за те і плата, що в тебе голівка чубата. Не хотіла чапля рибок, а тепер їсть жаби. Кібчик — птичка невеличка, та пазурі гострі. Не все риба, що в воді. Аби озеро, а жаба найдеться, що буде квакати. Де ті жаби дінуться, як болото висохне? Там йому жаба й цицьки дасть. Без риб не вгиб, без олію не зомлію, без кулешу сома втешу. Від голови риба смердіть починає. Дешева риба, дешева й юшка. Є риба у воді, та їсти годі. Імайся, рибко, малая й великая! І риба співала б, коли б голос мала. Хотів би рибку їсти і в воду не лізти. Легше рибку з’їсти, як піймати. Не до жартів рибі, коли її під жабри гачком зачепили. Нема риби над линину, нема м’яса над свинину. Одна дяка, що за рибу, що за рака. Ото й горе, що риба в морі. Риба та зайці приведуть у старці. Спасибі за рибу, а за раки нема дяки. Я говорив про рибу, ти відповідаєш про раки. Якби люди і риби не одчиняли рота, коли не треба, то багато лиха оминули б. Окунь з раком не примиряться. Лякали щуку, що в озері її топити будуть. Не всі старі щуки карасів хватають. Байдуже ракові, в якім горшку його варять. Біда, раче,— вода кипить. Змилувався бог над раком та й дав йому ззаду очі. Змилувався рак над жабою та й очі видрав. І світ настав, та ще рак не свистав. Як рак на дуба вилізе та свисне, тоді то ся стане. Назад тільки раки лазять. Одного рака горе красить. Правда, що раки, бо червона юшка. Тим рак страшний, що ззаду очі. Чи сяк, чи так, а не буде з риби рак. Чудо, а не раки: самі в торбу лізуть. Не бий бобра — не буде добра. Видра мудра, а й серна не дурна, їжак їжака голками не зляка. Казав їжак: «Най буде й так». Щур у млині не загине. Кожному свій хробак серце точит-ь. Курної хати хробак не їсть. Малий хробак і великого дуба підточить. Сидів хробак ціле життя у хроні, а перед смертю уліз у моркву та й уздрів, що там ліпше. Хробак гризе хрін, бо не знає за моркву. В гостях і жук м’ясо. Послухавши жука, завжди в гною будеш. За комаром не ганяйся з топором. З комара зробили вола. Прирівняв слона до комара. І комарі кусають тільки до пори. Комар з дуба впаде, та й ще спочиває. Комар коня з’їсть, як вовк поможе. Ніхто не чув, як комар чхнув. І мурашки мають подушки. Аж на небі чути, як мухи кашляють. Зробив з мухи слона. Муха не боїться обуха. Це мухи коня з’їли, а вовк лиш помагав. Осіння муха боляче кусає. Чує муха, де струп, там і сідає. Хоч яке добре м’ясо, а одна погана муха все перепаскудить. Овод роси боїться: «Уранці на росі я каптан замочу!» Цвіркун на видноті не цвірчить. з 3—2300 65 Час, як вода,— все йде вперед. Все добре у свій час. Всякому овочеві свій час. Згаяного часу і конем не доженеш. На все свій час. Настане час — не стане й нас. Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий. Прийде врем’ячко — достигне яблучко і само відпаде. Час — найліпший лікар. Час — то лікар на всі гризоти. Час за час — все ближче до вечора. Час, мов віз: з гори чухрає, його не доженеш. Час мочить, час і сушить. Час — не кінь: не підженеш, та й не зупиниш. Час — не віл: його не налигаєш. Час платить, час і тратить. Час усього навчить. Був, та не стало, мов язиком злизало. Була м’ята, та пом’ята. Було — не було, само минулося. Було, та загуло. Було, та з водою сплило. Було, та полетіло. Було, та мохом поросло. «Коли то було?» — «Ще як дід до баби в свати ходив». То буде, як на камені пісок зійде. Тоді то буде, як на моїй долоні волосся виросте. Тоді то буде, як мій татуньо з тамтого світу верне. Тоді то буде, як ся догори вода оберне. Тоді то буде, як своє вухо побачиш. Тоді то буде, як рак свисне. Тоді то буде, як дві неділі разом зійдуться. То тоді ще було, як баба дівкою була. Що без нас було — чули, що при нас буде — побачимо. Що буде, те й буде, ми все перебудем. Що було, то було, а що минуло, то травою поросло. Що було, то за вітром по воді попливло. Що було, то за водою пішло. Що було, то мохом поросло. Що було, то не верне ніколи. Що не бувало, то тепер настало. І давно ріки догори не плили та й калачі на вербах не росли. Як то було давно славно: стояли столи попід сади — їли, нили, глаголили, по бороді текло, а в роті сухо було. Все перетреться, перемелеться та й так минеться. Казали минеться, а воно тільки настає. Минеться і не змигнеться. Минулого конем не здогониш. Що буває, те й минає. Вода пливе — роки йдуть. Багато води до моря уплине, заким то станеться. Не за нас то настало, не за нас перестане. Краще пізно, ніж ніколи. Краще на п’ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше. На годину спізнився, за рік не доженеш. Відстанеш годиною — не здоженеш родиною. Прийшов пізно, так завізно, прийшов рано, так не дано. Хто пізно ходить, сам собі шкодить. Ні рано, ні пізно, саме в добрий час. Піднявся зранку, ще чорти навкулачки не бились. Ранній пізньому кланяється. Ранок — нанок: що ранком не зробиш, то вечором не здогониш. Хто рано підводиться, за тим і діло водиться. Хто рано плаче, той увечері сміється. Хто .раніше прийде, той швидше змеле. Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють. День і ніч — доба пріч. День минув, як у пальці тріснув. День мій — вік мій. Зимою днина така: сюди тень, туди тень, та й минув день. Зимою деньок, як комарів носок. Літній день за зимовий тиждень. Не хвалися завтрашнім днем, бо не знаєш, що той день уродить. Хвали день увечері, а життя перед смертю. Прибуло дня на курячу п’ядь. Що Днина — то й новина. Який день, такий і пожиток. В ніч найтемнішу про сонце пам’ятай. Вночі всі коти чорні, а корови сірі. Вночі панують сови та сичі. Куди ніч, туди й сон. Люди ніч розбирають. Мала нічка петрівочка, не виспалася наша дівочка. Ніч-мати не дасть погибати. Ніч-мати всіх пригортає, а день розганяє. Ніч нікому не брат. Ніч ночувати — не вік горювати. Ніч прижене, і ніч віджене. Ніч своє право має. Хоч око виколи, така темна ніч. Якби не було ночі, то не знали б, що таке день. Одне сьогодні краще двох завтра. Сьогодні пан, а завтра пропав. Що нині опустиш, того й завтра не доженеш. Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти нині, то лиши на завтра. Усе добре впору. Година платить, година тратить. І за доброї години ожидай лихої днини. Понеділок — шевський празник. Понеділок і п’ятниця важкі дні, вівторок і субота — легкі» У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай. Вівторок — щасливий день. На вівторок зібралось бід сорок. Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця. Гуляла середа, як ще була молода. Знає пес середу. Не сунься середа наперед четверга, бо ще і п’ятниця буде. Середа у нас аж до п’ятниці. Середа і п’ятниця — четвергу не указчиця. То ще не біда, що без риби середа. Як прийшла середа, то вчепилася біда. Згоджусь я тобі не тепер, то в четвер. Краще тепер, як у четвер. Як не тепер, то в четвер. Не попередить четвер середи. Хто в четвер скаче, той у п’ятницю плаче. У нього сім п’ятниць на тиждень. Довша п’ятниця, як неділя. Хто в п’ятницю скаче, той в неділю плаче. Субота — вся робота. Субота не робота, а в неділю нема діла. Субота — не робота: помий, помаж та й спати ляж. Коло суботи все багато роботи. Йому щодня неділя. жүктеу/скачать 2.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|