Свідки Єгови стверджують, що світ у владі сатани

Православна Церква з Біблії вчить – Світ творіння Боже і середовище реалізації Царства Божого, матерія прийнята в єдність з Божественною Особою (Єгова), Сина Божого, і тіло людини – храм Духа Божого (1 Кор. 6,19) як і душа має бути приображеним і прославленим. Завдання християнина відректись від пристрасті до матеріальних речей, не треба ставити вище Бога нічого, а надати перевагу духовно-розумному життю над чуттєвим “підняти голову до неба”. Бо з любові своєї Ісус Христос відкрив дорогу до щастя вічного у Божому Царстві. Це тяжкий шлях для тих, хто не захотів і легкий для тих, хто відважився – жити у згоді з Богом і своєю совістю. В людини нема завдання творити злі вчинки. За Божим планом людина є для добра і освячення, але зрада в Раю розірвала угоду і спілкування з Живим Богом.

В особі Христа людина і людська природа отримала можливість відновити і вступити в такі відносини з Богом, в яких Син перебуває з Отцем. Він відновив адамове спілкування, в цьому полягає зміст усиновлення тих, хто живе із Христом, про яке говорить апостол Павло (Єф. 1.5; Гал. 4.5). Той, хто вірує у Христа, спасає своє життя від зла і добровільно “втрачаючи його” (Мф. 16.25) “помираючи разом з Христом” (2 Тим. 2-11) і успадковує вічне життя, ми ніби мертві для гріха, а живі для добра. В цьому полягає сенс православного християнського відречення від світу і очищення від гріхів, ми відмовляємося від гріха і сатани і діл його і слуг його і т.д. (Таїнство Хрещення). Хто охрещується зодягається в нову природу Христа і стає членом народу Божого в Новому Завіті.

Свідки Єгови не визнають буття душі після смерті, відновлення своє із пороху розуміють, як через “банк інформації у Єгови”, щоб жити в Його Царстві.

Православна Церква вчить – воскресіння – це повернення безсмертної душі в її воскресле, відновлене із праху тіло (3 Цар. 17.17-24; Лк. 24, 39; 1Кор. 15. 44). Як це відбуватиметься знає тільки Бог. Смерті у християнстві нема, це засвідчив Христос, що смертю смерть подолав і життя дарував, тому і смерть, і гріх, і сатана над нами не панує, якщо ми з Христом.

За прикладом Христа відбудеться воскресіння і всіх людей в День Судний, одних – для вічного блаженного життя з Богом, інших – для сумної вічності, де через непослух і нелюбов Бога і свого ближнього, буде плач і скрегіт зубів. Слід знати, що як блаженство і Царство Боже, так і пекло – це не місце, а стан душі. Тіла людей будуть преображені, як і Христа, і все буде преображене.
Доктрина спасіння “Свідків Єгови”.

Товариство Вартової Вежі сповідує, що Христова смерть купила для людей земне життя і земні благословення, втрачені Адамом після гріхопадіння.

Християнство визначає людину, як ангела в тілі, тобто і духовного і тілесного складу.

Православна Церква стверджує правду Богом дану, що Христова смерть купила справжнє прощення гріхів і благословення, що простягаються за межі цього, на минуле, сучасне і майбутнє життя.

Досконала людина Адам мав вірністю своєю і послухом Богові приводити все творіння до Бога, бути вдосконаленим Божою благодаттю і стати досконалим ангелом в тілі, пізнати ангельський світ і привести його до Господа. Таким чином весь всесвіт – творіння видиме і невидиме свідомо привести перед лице Боже. Стати лицем до Лиця з Богом тоді Господь обдарував би Адама повнотою благодаті і він став би богом, але не за сутністю, а як в дарунок – по благодаті.

Але знаючи, що є добро і що є зло, Адам однак не побоявся Бога, а свідомо з Євою вирішили стати “богами” швидше, без зусиль, повірили “брехуну-дияволу” і впали, заразившись вірусом гріховної недовіри Богу, смертної хвороби, яка відбилась і на всіх поколіннях людей.

Весь світ змінився, із гармонії все перейшло в “тремтіння творіння” і хижацьке виживання, так ніби всі із друзів перетворились на ворогів. І ту справу обірвав Адамів гріх і смерть. І тільки Ісус Христос Син Божий, Бог у Трійці Єдиносущній прийшов у світ народившись від Духа Святого і Пречистої достойної Благословенної Діви Марії, чистої перед Богом – як “другий Адам”, щоб довершити і зробити те, що не зміг перший. І зробив...

Христос відновив людську хвору природу взяв її на Себе і вилікував, смертю переміг смерть, матеріальний і духовний світ об’єднав і возніс до Пресвятої Тройці.

Церква є містичне Тіло Христа, ми зодягаємось в Нього в Таїнстві Хрещення і на протязі життя маємо, живучи з Богом, засвоювати Його Тіло містичне на місце гріховного і хворого – духовної нашої природи.

Бог Отець “...призначивши усиновити нас в Собі через Ісуса Христа, за благоволінням своєї волі, на похвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в улюбленому у Якому ми маємо викуплення кров’ю Його, прощення гріхів через багатство благодаті Його, яку Він щедро дарував нам у всякій премудрості і розумінні, відкривши нам тайну волі Своєї” (Єф. 1.3-14). Свідки Єгови не шанують хреста Господнього як символу з великим змістом Божої перемоги добра над злом на віки віків. Амінь.

Ми знаємо, що знаменням хреста і самим хрестом Господнім і благодаттю Божою в ім’я Ісуса Христа святими виганялись біси, зцілювались люди, воскрешали мертвих, але чому хреста бояться “СЄ”, що з 1931р. відмовились від нього (Фил. 3. 18).

Св. Євангеліє говорить, що – Христос воскрес в тому ж тілі, яке було покладене в труну, що пояснює сліди розп’яття, пусту труну, погребальні пелени (Як. 24. 39; Ін.20. 5-9, 20-27). “Подай руку твою і вклади в ребра мої і не будь невірним”.

“Погляньте на руки Мої і на ноги Мої” – говорить Господь Ісус Христос, - “це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться: бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене” (Лк. 24.39). про те що Ісус Христос є архистратиг Михаїл ніяких доказів в Біблії нема – це вигадки.

Дійсність воскресіння Христового поза усілякими сумнівами. Воно провіщене Псалмоспівцем (Пс. 15,10; Діян.2.25-31) зображене признаним перебуванням Йони у череві кита (Мф. 2.39-40) багато разів провіщене самим Христом Спасителем (Мф. 16. 4-21; Ін. 2.19).Ця подія засвідчена усіма апостолами-очевидцями. До них являється воскреслий Життєдавець упродовж 40 днів . З ними Він мав тривалі бесіди, пояснюючи їм Писання та відкриваючи таємниці Свого Царства. Перед ними Він споживав їжу і пиття. Їм Він дозволяв торкатися до рук і ніг і ребер Своїх. На їх очах Він і вознісся на небо (Мф. 28, Мор. 16; Лука 24; Ін. 20.21; 1 Кор. 15. 1-8).

Догмат про воскресіння Христове Церква сповідує у самому своєму Символі Віри, Його завжди проповідували і вчителі Церкви.

Єговісти заперечують Святого Духа, як Особистість володіючу Божественною природою, а називають безликою активною силою Божою. Православна Церква із Священного Писання захищає істину – Святий Дух є вічна Особистість, Який володіє Божественною природою. Дух Святий – Третя Іпостась Святої Тройці. Він рівний Отцю і Сину і разом з Ним прославлений (Мф. 28.19) “Три свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і вони - єдині” (1 Ін. 5.7).

В доктрині про душу. Свідки Єгова вважають “кров є душа” (Втор. 12.23 і душа особи є невід’ємна від тіла частина, тому коли особистість вмирає, душа перестає існувати). Це неправда.

Православна Церква на основі Святого Писання вчить, що є життя після смерті. “І не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не можуть вбити; а бійтесь більше Того, Хто може і душу і тіло погубити” (Мф. 10.28), тобто бійтесь як синівським страхом свого Творця. “...Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління” (Пс.15.10). “І повернувся порох у землю, чим він і був, а дух повернувся до Бога, Який дав його” (Екл. 12.7). Смерть бо є станом, коли душа і тіло розірвані, розірвана особистість для безбожників стан муки, а ті хто жив з Богом тут на землі, перебуває з ним і на Небесах. До пришестя на землю Сина Божого небо було немовби закрито для земних, і хоча в домі Отця Небесного багато осель (Ін.14.2-3) в них одначе, не знаходилися після смерті сходили своїми душами у пекло (Бут.37.35).

Апостол Павло писав: “сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа. До торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх – Бога, і до духів правителів досконалих” (Евр.12.23).

Єговісти вчать: Христова смерть тільки дає можливість для особи досягнути вищого життя через виконання Божого закону, тому впевненості у вищому житті немає.

Церква Христова оголошує волю Божу: Христова смерть дає спасіння від гріха всім, хто вірою приймає Його Викупну Жертву за них (Дії 15.11. Євр. 10.38; Еф. 2,8.9; Рим 3.28; 5.1. Гап. 2.16,3,11,24). “Бо благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, це – Божий дар” (Єф. 2.8-9). “але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа врятуємось...” (Дії 15-11).

Свідки Єгови навчають своїх членів, що Христова Кров, пролита на Голгофі відноситься тільки до еліти 144 тис. праведників Свідків Єгови, а не “до великого загалу”, який є остаток свідків.

Біблія свідчить Христос помер і воскрес за всіх людей “Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом і людьми, чоловік Христос Ісус, Який віддав Себе для викуплення всіх” (1 Тим. 2.5-6).

Також наступна інформація незовсім вірного розуміння терміну “спасіння” у “СЄ”, а саме: особа може бути у Божому раю тільки за умови

а) вивчення Біблії через посередництво (Вартової Вежі);

б) спілкування із Свідками Єгови;

в) зміни життєвих звичок і обов’язкове водне хрещення за обрядом Свідків Єгови;

г) проповідь і свідоцтво свідчення Божого Царства в їх секті.

Насправді ж Священне Писання Євангелія говорить усім, що спасіння дається тільки через віру і довіру Ісусу Христу, як Спасителю (Дії4.10-12; 10.42-43. Рим.3.21-24) і добрі діла, невід’ємні від віри (Як. 2.20). В діянні св. Апостолів говориться “І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих. Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Нього, одержить відпущення гріхів іменем Його”, що здійснюється в Таїнстві сповіді.

Апостол Яків повчає “віра без діл мертва”(Як.2.20) “мати Моя і брати Мої – це ті, що слухають слово Боже і виконують його” (Лк. 8.21).

Церква Христова призвана допомогти людині, зберегти себе і своїх дітей від зла, смерті і прокляття, прийти до Творця. Сам Господь наділив її такими повноваженнями через своїх апостолів на землі: встановив 7 благодатних Таїнств, в яких від народження і до закінчення земного життя людина отримує Божу допомогу і лікування. Дари Духа Святого, - усе, що потрібно для спасіння і вічного блаженства і щастя з Богом. Такого великого призначення людини, як в християнстві – йти за прикладом Ісуса Христа, жити в Його любові і зусиллями і подвигом над собою уподібнюватись Йому, щоб стати богом по благодаті і любові, милістю нема ніде. І такого піклування, як в Церкві Христовій, нема ніде – бо Сам Христос рятує.
Товариство ж “СЄ” стверджує, що Царство Боже – “держава теократична” буде на землі, керуватиме Бог Єгова Його “син ангел” з праведними єговістами”.

Царське служіння нашого Відкупителя, спасіння людського роду, почате Ним на землі, і яке триває на небі, - матиме кінець, - воно завершиться приведенням всіх істинно віруючих до спасіння. І в цьому розумінні “Йому належить царювати, але поки покладе Своїх ворогів до ніг Своїх (1 Кор. 15.25). А це станеться тоді, коли буде знищений останній ворог – смерть ( 1 Кор. 15.16) воскреснуть усі мертві (Ін. 5.25), оновляться небо і земля (2 Петро 3,6.7,14,13) і Він, з’явившись у всій Своїй славі, учинить всесвітній Суд, скаже, як Цар, усім, що праворуч Нього, що чинили діла милосердя, діла добрі: “прийдіть благословенні Отця мого, успадкуйте приготовлене вам царство від створення світу” (Мф.25,34) і віддасть царство Богу і Отцю (1 Кор. 15.24).

Мета людини на землі усвідомити і засвоїти Боже спасіння, дане Господом Нашим Ісусом Христом, яке дарується їй, в чистоті душевній, “стати до благодаті тим, ким Бог став за природою” (бл. Симеон Новий Богослов).

Для цього людині дарується благодать як освячуюча сила Святого Духа.

Під благодаттю Божою розуміють усе те, що дарує Господь своїм творінням без будь-якої заслуги з їхнього боку (Рим.11.6; 1 Пет. 5.10). Благодать Божу ділять на природну і надприродну. До природної належать усі дари Божі творінням, тобто: життя, здоров’я, розум, свобода, зовнішній добробут тощо. До надприродної - усі дари, які подаються Богом творінням у надприродний спосіб, наприклад, просвітлення розуму світлом Своєї істини, і зміцненням їхньої волі Своєю силою та сприянням у справах благочестя.

Освячуюча благодать дарується для нашого освячення, тобто нашого очищення та оправдання і просування в доброті та спасінні (2 Петр 1,2,3) (Рим. 5,20-21).

Євангеліє вчить, що освячення людей грішників і з’єднання їх з Богом має на меті Церква, яку заснував Господь.

Новозавітня Церква це Боже насадження, Божий сад, Божий виноградник “Як гілка не може чинити плоду від себе, якщо не буде на лозині, так і ви, якщо у Мені не пробудете”(Ін.15.4-5). Ісус Христос Своїм земним життям, хресною смертю і воскресінням вніс в людство нові благодатні сили, нове здатне до багатого запліднення, життя. Ці сили ми маємо у Святій Церкві, яка є “Його Тіло”. Святе Письмо багате виражальними образами Церкви, наприклад: образ виноградної лози і її гілок (Ін. 15.1-8); образ Пастиря і стада (Ін.10.1-16); образ Глави і Тіла (Єф. 1.22-23); образ споруди, що будується (Єф. 2.19-22); образ дому і сім’ї (1Тим 3, 15; Єф. 3,6). Життя Церкви у своїй суті таємниче, план її життя не вміщується в жодну історію.

Христос власне заснував чи збудував церкву Свою. Тільки на хресті Господь викупив нас і з’єднав нас з Богом, - без чого християнство не мало би ніякого значення, тільки після хресних страждань Він увійшов “у славу” (Лк. 24.26) і міг послати учням Своїм Духа Святого (Іл. 7.39).

Церква це наш духовний дім – з ним тісно зв’язані: думки і дії християнина. В ній він, поки живе на землі, здійснює своє спасіння, користується дарованими нею благодатними засобами освячення. Вона приготовляє своїх дітей до небесної вітчизни. Спаситель, даючи перед своїм вознесінням повноваження апостолам, цілком зрозуміло сказав їм, що Він Сам не перестає бути невидимим над усіма Пастирем та Керманичем Церкви. “Я з вами по всі дні до кінця віку” (Мф. 28.20). Він є Голова Церкви “Бог Отець”, поставив Його вище усього, главою Церкви, яка є Його Тіло, повнота Його, хто наповнює все у всьому (Єф. 1.22-23).

Він є за Одкровенням св. Іоана Богослова “Святий Істинний, що має ключ Давидів, котрий відкриває – і ніхто не закриє, закриє – і ніхто не відкриє” (Одкр. 3.7).

З учення про найголовнішу та опосередновану мету Христової Церкви випливає вчення про те, що поза Богом і Церквою спасіння нема – віра в Ісуса Христа, котрий примирив нас з Богом – Сам Спаситель сказав: “Хто вірує в Сина має життя вічне, хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому. Але істинне вчення Христове і про Христа зберігається і проповідується тільки в Церкві і Церквою, без чого не може бути і істинної віри (Рим. 10.17).

Св. Іреней говорить: “в Церкві, як говорить Писання, Бог настановив апостолів, пророків, учителів” (1 Кор 12.28) і всяку духовну справу, якої позбавлені всі, хто не приходить до Церкви, але самі себе віддаляють від істинного життя своїми думками, а ще гіршими вчинками. Бо де Церква, там Дух Божий, і де Дух Божий, там і Церква і всіляка благодать: бо Дух є істина. Тому ті, хто не причетний до Нього, не годуються грудьми материнськими для отримання життя, і в тілі Ісуса Христа не знаходять для себе найбільшого джерела, але вихоплюють собі на землі потрощені скарби і з них п’ють гнилу воду з калюжі, віддаляючись від віри Церкви, щоб не бути приведенними до неї, і відкидаючи Духа, щоб не бути просвітленими від Нього (Проти єресей. 111 с.23).

Три великі зла учинила людина не встоявши у первісному завіті з Богом: тим, що безкінечно ображено безмежно-доброго, але безмежно-великого, безмежно-правосудного Творця і через те піддалася вічному прокляттю (Бут. 3.17-19) і заразила гріхом усю свою істоту, створену доброю, затьмарила свій розум, спотворила волю, споганила в собі образ Божий, учинила гріхом згубні для себе наслідки у власній природі і у природі зовнішній. Отже, щоб з’єднати її з Богом і вчинити її знову блаженною належить задовольнити за грішника нескінченну правду Божу, ображену її гріхопадінням – не тому, щоб Бог шукав помсти, але тому, що жодна властивість Божа не може бути позбавлена дії. Без виконання цієї умови людина назавжди залишилася б перед правосуддям Божим “дитям гніву” (Єф. 2.3), “дитям прокляття” (Гал. 3.10) і примирення, воз’єднання Бога з людною, не могло би навіть початися. Знищити гріх у всій сутності людини, просвітити її розум, виправити її волю, відновити в ній образ Божий, знищити згубні наслідки, спричинені гріхом людини в її природі і в природі зовнішній, хто би міг виконати всі означення умови? Ніхто крім Бога…

Відновити людину без сумніву, ніколи би не могла сама людина, немічна, позбавлена благодаті Божої, ані хто небудь з ангелів, могутність котрих обмежена. Відновити і очистити людину від гріхів міг лише Той, хто її створив на початку і Хто сказав про Себе: “Я є Той, Хто загладжує беззаконня”(Іс. 43.25; Пс.102.3).

Люди шукали Бога, намагалися служити, догоджали Йому, задобрювали Його своїми жертвами, але не могли досягти своєї мети. Тому Бог знайшов для відновлення людини такий засіб, в якому “милість та істина Його зустрілися, правда та мир привіталися” (Пс. 84.11). Друга Особа Пресвятої Трійці Єдинородний Син Божий, добровільно вирішив стати людиною і прийняти на себе всі людські гріхи, перетерпіти за них усе, що визначає праведна воля Божа, і таким чином задовольнити за нас вічну правду, загладити наші гріхи, знищити самі наслідки їх і в нас, і в природі зовнішній, тобто оновити світ. У слові Божому ця велика справа зображається у вигляді завіту між Богом Отцем і Богом Сином (Євр. 10.5-7; Пс. 39.7-9). Котрий відходив у світ “бо так полюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного віддав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3.16).

У цьому виявилась Його безкінечна правда, коли для задоволення її необхідна така надзвичайно дивна жертва: смерть Боголюдини. В цьому виявилась Його безкінечна премудрість, яка знайшла таким чином, спосіб примирити у справі людини вічну правду з вічною добротою, задовольнити і те і інше і спасти загинувше.

Святі отці так писали про це, зокрема блаж. Феодорит: “Дуже легко було би для Сина Божого і без втілення звершити спасіння людей і одним бажанням знищити владу смерті, і повністю знищити джерело смерті – нечестя... Але Він забажав подати не Свою могутність, але правду провидіння (Против эллинов. Речи. IV, т. Ivр. 587).

Справу спасіння звершеного Господом Ісусом Христом розглядають з трьох сторін, а саме:

• 
  первосвящениче служіння;
  
• 
  пророче;
  
• 
  царське.
  

Це служіння благовісницьке звершене безпосередньо Самим Господом і через учнів, котрі згідно з Його заповіддю сповістили всім народам і передали його Церкві на всі часи.

Господь благовіствував вчення віри і вчення життя і благочестя. Євангельське вчення віри є вчення – про Бога, нашого милосердного Отця, до котрого ми навчені звертатися із синівським закликом “Отче наш!”. Про це одкровення людям нового, найдосконалішого поняття про Бога говорить Спаситель в молитві: перед Своїми стражданнями: “Я відкрив ім’я Твоє людям (Ін. 17.26) – Дано нам вірити і знати про пришестя Слова, пришестя Єдинородного Сина Божого – для спасіння людей і їх воз’єднення з Богом:

• 
  про Святого Духа – Утішителя та Освячувача нашого;
  
• 
  про природу і призначення людини, про гріх, про покаяння, про спасіння, освячення і відродження;
  
• 
  про Царство Боже і про Новозавітню Церкву;
  
• 
  про останній, всезагальний Суд і останні присуди світу та людини.
  

Ставши на шлях вчителя всього людства, Христос Спаситель свідчив про Себе “Я є світло для світу” (Ін. 8.2).

“Я світло, що прийшло у світ, щоб кожен, хто вірує в мене, в темряві не перебував” (12.46). “Дана Мені всяка влада, сказав Він після воскресіння – на небі і на землі, ідіть і навчіть усі народи” (Мф. 28. 18-19).

Господь наш Ісус Христос виклав Закон на всі часи. Христос посилаючи учнів Своїх навчити всі народи, додав: “І ось Я з вами по всі дні до закінчення віку” (Мф. 28.20).

Христовий закон – ( на противагу Мойсеєвого, що був даний лише на час і одному юдейському народові) є признаний для всіх часів і всіх людей єдиний, спасенний, завдяки якому можна досягти вищого життя, вічного.

Про це засвідчив зрозуміло Христос Спаситель, кажучи: “Я є шлях та істина, і життя, і ніхто не прийде до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14.16). “Хто вірує в Сина, Має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя”. Все це вщент розбиває вчення єговістів, що Христос є лише ангел Божий, а не Бог.

Первосвященницьке служіння полягало в тому, що Ісус Христос приніс Себе Самого в умилостивлювану жертву за гріхи світу і таким чином примирив нас з Богом, визволив нас від гріха та його наслідків здобув нам вічні блага.

“Ти є священик навіки за чином Мелхиседековим (Євр. 5.5-6).

“Пізнайте Посланця та Святителя сповідання нашого Ісуса Христа (Євр. 3.1). “Отож маючи великого Архиєрея, що прийшов, Ісуса Сина Божого тримаймося сповідання нашого (Євр. 4.14-18).

“Він називається Архиєреєм, - тому, що в тілі Своєму приніс Самого Себе в жертву Отцеві за гріх людський, Сам – Священник, і Сам – жертва. Він приніс Себе священнодіючи за світ”.

Отже, як пророк, Господь Ісус Христос сповістив нам таємницю спасіння, як первосвященник, - звершив наше спасіння, викупивши нас від гріха, області сатанинської (Діян. 26.18) і від вічної смерті, і заслуживши для нас у царство небесне і вічне блаженство.

Царствене служіння Ісуса Христа в тому, що Господь Ісус вічний цар за Божеством будучи помазаний Святим Духом на царя і за людством і в самому втілені (Лк. 1.32-35; Діян. 10. 37-38) виявив та виявляє Свою царську могутність і владу на велику справу нашого спасіння, могутність людям, щоб увірували в Нього, для того, щоб зруйнувати область диявола – пекло, дійсно подолати смерть і відкрити нам вхід у Царство Небесне.

Істина царського служіння нашого Спасителя досить ясно засвідчена в Слові Божому – Він народився Царем із даною Йому владою” “Бо Дитя народилось нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому Дивний Порадник: Бог Єдиний, Отець Вічності... Князь миру” (Іс.9.6.7).

Він – разом і Цар Всесвіту і Переможець пекла і смерті. Але всі дії, в яких Господь Ісус здійснював Свою владу над духами злоби, ще на землі, можна назвати лише передпочатками Його перемоги над пеклом. Самим же ділом Він переміг і зруйнував пекло, коли знищив Своєю смертю володаря смерті, тобто диявола (Євр. 2.14), зійшов до пекла як Бог, щоб благовістити полоненим пекла про спасіння і вивів звідти усіх старозавітніх праведників у світлі оселі Отця Небесного. Все це є і запереченням надання “СЄ” сатані великої безконтрольованої влади і сили.

“Христос воскрес із мертвих, Він став початком для померлих... Бо ж в Адамі всі вмирають, так і в Христі всі оживуть” (1Кор. 15.20-23) і воскресіння Хрещення в Православній Церкві і є смерть в Адамі і народження в Христі.

Після втілення Господа і примирення Бога з людьми, неба із землею, після Свого зішесття до пекла і визволення звідти старозавітних праведників і воскресіння з мертвих, Він, що став початком для померлих урочисто вознісся на небеса із прийнятим Ним людським єством, і таким чином відкрив для всіх людей вільний вхід в Царство Небесне. Цю істину Він висловлював Сам розмовляючи з учнем про свій відхід до Отця: “Іду, щоб приготувати місце вам (Ін. 14.23).

У полеміці між свідками головний акцент треба робити на ствердженні того, що Бог Єгова і Ісус Христос – одна особа, так, як основне заблудження єговістів зводиться саме до цього кульмінаційного моменту в їх віровченні. Вчення про істине божество Христа: Мф. 1.23; Ін. 20.28; Рим. 9.5; 1 Тим. 1.1; 2.3; 4.10; Тит. 1.3; 3.4. З порівняння старозавітнього Пс. 22.1 з Ін. 10.11 видно, що Господь і Єгова Старого Завіту є Господь Єгова Ісус Христос, Нового Завіту. Один і той же стих використано в Старому Завіті, стосовно Бога Єгови, а в Новому – стосовно Христа: “Єгова – Пастир Мій” (Пс. 22.1) і “Я є Пастир добрий” (Ін. 10.11), або “Єгова – моє світло” (Пс.26.1) і “Я світло для світу. Хто йде в слід за Мною не буде ходити у темряві, але матиме світло життя” (Ін. 8.12).

Отже у вченні Свідків Єгови є багато відхилень від істинного розуміння як Священного Писання так і змісту, і мети християнського життя, тому, на наш погляд, вони не є християнською Церквою. Лише в Церкві Христовій зберігається незмінно все істине розуміння Одкровення Божого, яке воно є насправді, підтверджене практичним досвідом святих людей Церкви. Православне християнство в тому, що ми доручаємо Богові Отцеві і Синові і Святому Духові, Тройці Святій Єдиній своє життя під опіку і керівництво, через настанови, Священнодії і Таїнства благодатні в Церкві Христовій. Амінь.