Конспекти уроків + диск) 2014 Зміст Правила вживання апострофа (5 клас) Підготовка до твору-опису природи за власними спостереженнями «Мелодія осені»



бет5/5
Дата24.07.2016
өлшемі3.25 Mb.
#220020
1   2   3   4   5

Вчитель. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слона про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші»,

«Наймички». Неймовірний, просто містичний збіг трапився в літерату­рі й у житті. Після опублікування «Катерини» Шевченко дізнався, що описав, по суті, долю своєї першої любові.
Л1.: 30 червня 1843 року перебуваючи в селі Мойсівці на бенке­ті в

Т. Г. Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською — дружиною поміщика Платона Закревського, одного з власників села Березова Рудка на Полтавщині. Шевченко потім неодноразово приїз­див до маєтку Закревських. Він написав портрети Ганни й Платона. Та­рас закохався в Ганну. (Див. слайд 10)
Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються й довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шев­ченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній погляд, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспівував, бо улюбленими очима його поем були очі карі.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше — вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це робив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Рєпніної присвятив «Тризну». Вірш «Якби зустрілися ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схо­ваний під двома літерами — Г. 3. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.
Учень читає поезію;

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помолившись, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми — водою розлилось

Колишнєє святеє диво.


М1.: У середині жовтня 1843 року Тарас Шевченко, вже відо­мий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна.

Родина князя складалася зі старої княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною й незаміжньої дочки Варвари.

(Див слайд 11)
Л1.: Тридцятип'ятирічна княжна Варвара була надзвичайно доброю й щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволяла їй побрати­ся з князевим ад'ютантом, у якого вона колись закохалася. Ця сердечна рана надломила її особисте життя. Зустрівшись із тридцятирічним Шев­ченком, який став душею компанії, княжна відчула, що Тарас — обра­нець її серця.
Варвара Рєпніна. Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла йому пристрастю, бо його не можна було не любити. Я напи­сала повість свого життя і дала подивитися Шевченку. Поміж сторінка­ми виразно читалося освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.
М2.: Не судилося Т. Шевченку і княжні бути разом. Рідня, осо­бливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княгині здавалося, що Шевченко, колишній кріпак, не рідня її доньці Варварі. Княжна з туги захворіла і вісім днів нічого не їла. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії.
Вчитель. Під час десятирічної солдатчини в Тараса Шевченка зав'язався платонічний роман із дружиною коменданта форта Агатою Усковою. Але він закінчився невдало. Все більше Тараса тягнуло на Україну.
Учень читає «Немає гірше, як в неволі»

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя проспіваная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися.
Л2.: Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.
Учень читає поезію:

Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині...»

О горе, горенько мені!


Вчитель. Бажання одружитися було дуже сильним, хоч із кріпачкою. Він зустрічає її в домі поміщиць Карташевських. Це Ликера Полусмакова. У Ликері він побачив свою Оксану, і знову з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

Такий нерівний шлюб засуджували всі, але поет лишався невмолимим. Тургенєв, який бачив Ликеру, так описує дівчину: «Істота молода, свіжа, не дуже красива, але з чудовим білявим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою...». Ця постава й обдури­ла поета. Насправді ж Ликера мріяла про гроші, панське життя. А ще їй хотілося «досадити панночкам Карташевським».
Ликера. Шевченко пропонував мені руку й серце. Казав, що купить хатину гарненьку, біленьку, із садочком. Я буду в ній справжньою госпо­динею! Узимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. Я заведу собі прислугу.

А взагалі, хіба ж би я за такого пішла, якби не подарунки та не те. щоб бути пані?!


Вчитель. Коли вже мало відбутися весілля, неспо­дівано прийшовши додому, Шевченко застав Ликеру в обіймах іншого (учителя). Усі мрії Шевченка про сімейне щастя зазнали краху, він так і залишився неодруженим до кінця своїх днів.
VІ. Підсумок уроку
4. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на Україну…»)

Вчитель. На жаль, сімейного щастя Шевченко так і не зазнав, але зумів запалити поміж людей «свічу-заклик» до боротьби за краще майбутнє України.

Він запалив свічу сміливу й одиноку,

Яка перетворила в попел враже око.

І полум′я її горить донині

На честь і славу нашій Україні.

(Учні запалюють свої свічки від «Шевченкової»)


Вчитель. Запаливши свої свічечки від символічної Шевченкової свічі, ми повинні берегти її полум'я, не дати йому погаснути, Бо в ньому - дух поета, його палка любов до народу України, тривога за її долю, і найголовніше - помисли і заповіти великого Кобзаря . (Учні виконують «Заповіт»).

(Оцінювання учнів)
VІІ. Домашнє завдання
1.Написати твір чи створити малюнок із присвятою

Т. Шевченку.

2. Підготувати ребус чи кросворд за творчістю

Т. Шевченка.



Використані джерела
1.Шевченко Т. Г. Кобзар. – К.:Рад. Шк., 1987.

– 3-е видання.

2. Нестандартні уроки з укр. мови і літ. – Т.: Мандрівець, 2006.

3. Інтернет-ресурси: http://taras-shevchenko.in.ua/.

4. Шевченко – творець літературної мови:

http://blog.i.ua/user/2725462/576048/.
5. Загадки про осінь (https://www.google.com.ua/).

6. Вірші про осінь (http://doshkolenok.kiev.ua/,



http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/466-virshi-pro-

osin.html) .

7.Малюнки осені (https://www.google.com.ua/,

https://www.google.com.ua/).

8.Рідна мова. Нетрадиційні уроки.



5-12 класи/Х.:ТОРСІНГ ПЛЮС, - 2007.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет