Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга

Тепер усе розсипане в книзі спробуємо якось зібрати й підсумувати в найпопулярнішій формі філолофсько-фізичний аспект змісту.

Знати й розуміти — не те саме. І розум, добре влаштований, краще за розум, добре наповнений.

Вдумайся в зміст цитати з «Психологічного коментаря» К.Юнга до Тібетської «Книги мертвих» («Бардо Тодол»).

«Однак хоч європеєць і зуміє легко відскіпатися від цих божеств <ілюзорних бачень>, зробивши їх відображеннями, йому ніяк не вдасться в той же час затвердити окрему їхню реальність. Бардо Тодол може це зробити, тому що в деяких своїх головних метафізичних посилках ця книга ставить освіченого європейця в дуже неспритливе положення. Такі завжди властиві Бардо Тодол (хоча й не висловлені прямо) допущення того, що всі метафізичні істини за природою своєю суперечливі, а також ідея якісної відмінності рівнів свідомості й пов'язаних з ними метафізичних реальностей. Основа цієї книги — не вбоге європейське « або-або», а чудове стверджуюче обидва «і».

Ця заява може здатися спірним західному філософові, оскільки Захід любить ясність і недвозначність. Один філософ послідовно чіпляється за твердження: «Бог є!», у той час як інший з тією же запопадливістю — за протилежне: «Бога немає!» Що ці ворогуючі брати будуть робити із твердженням подібним до наступного: «...Зміркувавши, що Опорожненість, Відчуженість твого розуму й становить вищу Просвітленість, і розуміючи в той же час, що це — твоя власна свідомість, — ти перебуватимеш і утримаєшся в стані божественного розуму Будди»?

Таке твердження, боюся, настільки ж неприйнятно для нашої західної філософії, як і для нашої теології».

Чим « західніше» від містико-географічного центру арійської цивілізації людина себе ставить, тем складніше їй вникнути в езотерику.

Європейський фізик-реаліст прикутий до матеріальної «очевидності» ланцюгами свого блискуче утвореного, логічного, земного Я. Він подібний до Сальєрі, який музику розчленував, як труп, і алгеброю гармонію перевірив. Комп'ютерові не загрожує шизофренія, але введи в нього суперечливі вихідні дані, і ти заженеш його в глухий кут. «Розсудливий» логік, що формально мислить, стовпіє перед парадоксом і не здатний на відкриття.

Гостре око високоосвіченого читача не могло не помітити в книзі деякі «неточності» і «плутанину в термінології». В одному місці написане, що енергія й інформація — це те саме; в іншому, що вони — протилежності. В одному місці «і», в іншому «або». Помітив деякі «вільності» з рівністю, тотожністю й подобою. Ця гадана чехарда в термінології може викликати в інтелектуала почуття розчарування.

Що ж, розкладемо все по поличках і ще раз розжуємо рівняння Трійці.

Кожний школяр знає формулу Ньютона F=ma. Але що таке сила? Ніхто не відповість. Крім сил фізичних є ще « збройні сили», «нечиста сила», «темні сили» і т.д. А що таке маса? Наше знання не завжди зрозуміле нам. Фізика поступово йде від поняття «сили» до поняття «енергія». Хоча від цього не легше.

Чому теорія Ейнштейна не розуміється більшістю фізиків? Чому не убожіють ряди її відкидачів? Не тільки тому, що психологічно людина до незрозумілого ставиться вороже-насторожено ( на всякий випадок), а реакція дикуна на незрозуміле — зламати, знищити. Часто людина, замість того, щоб підняти себе до рівня розуміння, намагається предмет пізнання знизити (спростити) до своєї висоти. Легше всього складне й недоступне обізвати «нісенітницею собачою».

Вдумайся у формулу E=mc². E — енергія (думка), m — маса, сконцентрована енергія (думка), с — швидкість світла. Але ж світло — це теж енергія (думка). І якщо ти спробуєш своє знання якось відчути, зрозуміти, то впрешся в абсурд. Тому що абсурд — це поки недоступний тобі парадокс більш високого порядку. І щоб не лізти в область незбагненого, ти обмежуєш себе так званим «свідомим невіданням» (за В.Шмаковим).

«Ніщо» — це не вакуум. «Ніщо» близьке до фізичного поняття вакуум. Вакуум відносний. «Ніщо» абсолютне. «Ніщо» поза часом і простором. «Ніщо» незбагненне. «Ніщо» непозначуване. Але хоч для якогось розуміння ми змушено дати йому назви: Абсолют, Бог, Творець, Думка і т.д.

Бог є «Ніщо». Бог тотожний самому Собі («Ніщо») і дорівнює самому Собі.

Бог є (тотожність) думка. Поняття «Думка» роздвоюється на поняття «Інформація» (думка) і поняття «Енергія» (думка). Тому Енергія є (тотожність) Інформації. Але Енергія не є Інформація. Чомусь від цього парадоксу обуянюється європейський логік.

Добре, пояснимо на прикладі. Прискорення й уповільнення — те саме явище (поняття), вимірюване в м/с². За природою своєю вони — те саме, але вони — антиподи. Аналогічно міркуй про Інформацію й Енергію.

Бог є Інформація. Але Бог є Енергія. Або те, або інше. Ось це «або» саме є поперемінність, почерговість, ідея часу, про що ми довго тлумачили.

І «і», і «або» — парадокс більш високого порядку. Як прискорення й уповільнення взаємно врівноважують одне одного, так і в невиявленому «Ніщо» Енергія й Інформація тотожні одне одному й Богові, злиті в одне — у нуль.

Дві твої ноги — бінер. Ти стоїш на правій і лівій нозі. При русі ти ступаєш правою або лівою ногою по черзі.

З метою прояву Бог роздвоюється на бінер (Інформацію «або» Енергію). Ми це називаємо Трійцею ( Творець-Інформація-Енергія) або Четверицею ( з урахуванням компонента «або» — часу).

Т  І або Е.

Цю формулу можна зобразити східним символом « Ян-Інь» ― колом, розділеним навпіл. Але східні мудреці не даремно в кожну половинку вставили по кружечкові. У такий спосіб у повне рівняння (тотожність) Трійці крім «або» внесене містичне «і», про що говорить К.Юнг. Формула

здобуває злегка розмите містично суперечливий зміст. Складно? Але ж і предмет обговорення незвичайний.

Тепер спокійно розберемося з поняттями «рівність» і «тотожність».

Рівність (у логіці й математиці) — відношення взаємної

замінюваності об'єктів, які саме в силу цієї замінюваності і

вважаються рівними (a = b). Відношення рівності має властивості

рефлексивності (кожний об'єкт дорівнює самому собі), симетричності

(якщо a = b, те b = a) і транзитивності (якщо a = b, а b = c, те а = c).

Буквенна рівність, вірна для всіх числових значень, входячих

у неї букв, називається тотожністю.

Тотожність — відношення між об'єктами (предметами

реальності, сприйняття, думки) розглянутими як «одне й те

саме»; «граничний» випадок відносин рівності.

«Ніщо» неможливо сформулювати. І це є вічна лазівка для атеїстичних умозбудувань. На запитання: «Що таке Абсолют?» найвірніше відповісти мовчанням. Але людина намагається щось зрозуміти, тому шукає визначення. «Ніщо» позначається словом «Бог». Бог є «Ніщо». «Ніщо» — це все. Це логічна межа, вище якої людська думка стрибнути не може. Фразу «ніщо — це все» може сказати й мудрець, і дурень. Різниця в розумінні.

«Ніщо» із себе, тобто з нічого, створило Світ. Створенням Бог виявив сам Себе. У цілому нескінченний Світ рівний, тотожний «Ніщо». Але «Ніщо» не піддається формулюванню й не може бути пізнане. А Світ ми прагнемо пізнати. Тому від логічної межі ми опускаємося «свідомим невіданням» до допущення про подобу. Під тотожністю ми розуміємо подобу. Мало того, накидаємо жменю близьких понять: аналогія, ідентичність, відповідність, подібність і т.д.

Інакше не можна. Поміркуй сам, якщо залишитися на рівні логічної межі «Бог є все», розуміючи при цьому, що ціле складається із частин, але кожна частина є ціле, те цілком резонно можна висловити дурість начебто — ніжка стільця (частина) є Бог (ціле).

Тому у формулі Т  І або Е знак  слід розуміти як тотожність і подоба. Ось ця неоднозначна двоякість шокує того, хто неспроможний зрозуміти парадокс.

Людина тотожна і подібна Богові. Для розуміння цієї двозначної містичної істини багатьом не вистачає цілого життя.

Нічого — це все. Усе у всьому. Кожна крапка інформаційно-енергетичного поля містить у собі не частину, а всю інформацію. Нескінченність складається із крапок, але в кожній крапці нескінченність. Ціле складається із частин, але кожна частина є ціле. Усе зовнішнє перебуває усередині тебе.

Твоєму « здоровому глузду» очевидне, що частина не дорівнює цілому. Частини подібна цілому, але ж частина є ціле, тобто йому тотожна. І подібна, і тотожна.

І тут немає ніякої плутанини в термінології. Усі логічно. Але поки для тебе незвично. Ти прочитав книгу про парадокси, тому й логіка тобі видасться парадоксальною. Важко популярно пояснити те, про що, відчуваючі «адепти» лише багатозначно мукають. Не кваплячись, поступово ти обміркуєш прочитане. І тоді знання, викладене в книзі, стане розумінням твоїм, тобі звичним.

І ти заспокоїшся.
Ти вдарив у барабан, і твій удар поширився в повітрі зі швидкістю звуку. У воді швидкість передачі удару інша. Упри в стінку гумовий стрижень і вдар по ньому молотком. Стрижень передасть стіні удар з деякою своєю «гумовою» швидкістю. Металевий стрижень передасть удар майже миттєво.

Якщо уявити абсолютно твердий стрижень, то він передасть ударний імпульс миттєво й без енергетичних втрат, що рівносильне відсутності самого стрижня (відстані). І тепер ти починаєш наближатися до розуміння того, що поняття «твердінь» і «нічого» сходяться.

У матеріальному світі немає нічого абсолютно твердого ( як і немає абсолютної порожнечі). Ступінь твердості матеріального предмета не перевищує межі, яка відповідає швидкості передачі енергії, рівна швидкості світла.

Швидкість світла — швидкість поширення эл.-магн. хвиль.

У вакуумі с = 299792458 ± 1,2 м/с. Це гранична швидкість

поширення будь-яких фізичних взаємодій.

Думка миттєва. Де ж бродять твої думки, якщо в матеріальному світі їм затісно?

Під вакуумом ми розуміємо порожній простір. Він хоч і порожній, але все-таки простір, тобто характеризується відстанню й часом, необхідним для проходження світла. Тому вакуум не є «ніщо». В «ніщо» немає відстаней, отже, розмови про швидкість не мають змісту, а значить і відсутнє саме поняття «час».

У застиглій Вічній Миті енергетичний сигнал передається миттєво, тобто одночасно є присутнім завжди й скрізь. Вічну Мить можна ототожнити з нулем і з абсолютною нескінченною твердінню. У Вічній Миті сходяться умоглядні поняття: «нуль», «нескінченність», «безмежність», «твердінь», «ніщо», «абсолютна повнота».

Усі ці поняття можна ототожнити з одним — «думка». Тому що якщо вона передається (поширюється) миттєво, то це рівносильне тому, що вона заздалегідь завжди й скрізь уже є. Це поняття всюдисущої застиглої думки тобі потрібно ще освоїти.

Як бачиш, сутність інформаційно-енергетичного поля відрізняється від нашого розуміння матеріальних фізичних полів. У фізичних полях хвилі поширюються. Для інформаційно-енергетичного поля («тверді», «ніщо») слово «поширюються» не дуже-те підходить, тому що це слово пов'язане із простором-часом. В «Ніщо» немає поширення, а значить і самого поняття геометричного центру випромінювання. Усе у всьому.

Про що ми міркуємо? Про Бога, про «Ніщо». У Вселенній(Всесвіті) порожнечі немає, і ти можеш сміливо сказати про те, що «Ніщо» ніде немає й «Ніщо» є скрізь і завжди. Абсурд? Немає. Аналогічно, тебе (твого Я) у твоєму пальці немає, але ти там є.

Ось це «Ніщо», «твердінь», інформаційно-енергетичне поле, Думка, Бог — саме і є Світова Душа, твоя душа, душа кожної істоти. Усе у всьому. Вона була, є й буде завжди. Вона незнищувана. Якщо ти не віриш у її існування, тоді будь послідовний: заперечуй свою думку.

Наявність у природі фізичного ел-магн. поля аналогічна парадоксові «усе у всьому», який ти заперечувати не можеш, як не зможеш спростувати факт щоденної роботи телевізорів у населення, є найнаочнішим доказом вічного безсмертя душі. Світова Душа, твоя душа й душа найнікудишнішої комашки — усе це те саме. І все це є Бог, що розмножився сам у собі.

Уяви собі скляну пластинку з нанесеним на її поверхню фоточутливим шаром ( як на звичайній фотоплівці). Ти вирішив сфотографувати «хитрим» способом предмет. У якості джерела світла ти використовуєш лазер, тому що його випромінювання характеризується монохроматичністю, когерентністю й високою стабільністю частоти. Ці специфічні подробиці можна вилучити. Важливий принцип.

Ти зміцнив пластинку й предмет, який збираєшся фотографувати. Лазерний промінь за допомогою напівпрозорого дзеркала роздвоюється. Один промінь (опорний) освітлює пластинку. Іншої (відхилений), пройшовши через систему дзеркал, освітлює твій предмет. Відбите від предмета світло падає на пластинку. У такий спосіб пластинка освітлюється двома променями (бінер!) — опорним і відбитим від предмета. Накладення двох коливань (світлових хвиль) утворює інтерференційну картинку.

Після проявлення, зображення предмета на пластинці не буде. Ти побачиш на склі лінії, щось подібне на водні брижі або веселку. Ти сфотографував «застиглі» хвилі.

Тепер освіти пластинку опорним променем лазера, і ти побачиш перед нею «висяче» у повітрі об'ємне зображення сфотографованого предмета. Міраж, ілюзія — назви, як хочеш.

Обміркуй аналогію: пластинка — це «твердінь» Вічна Мить, що застигла, Душа і т.д., а зображення предмета — матеріальний Всесвіт. Ця аналогія дуже вдала, тому що ти можеш розбити пластинку на дрібні осколки, але, освітивши будь-який осколок, ти однаково отримаєш повне зображення предмета (Всесвіту). Усе у всьому.

Отже, на фотопластинку падають промені лазера: опорний і відбитий від фотографовуваного предмету (несучий інформацію про форму предмета). Умовно назви опорний промінь Енергією, а відбитий від предмета — Інформацією. Єдине (лазерний промінь) роздвоїлося на Енергію (опорний промінь) і Інформацію (відбитий промінь).
Лазерний промінь  опорний промінь і відбитий промінь.
У цій формулі повинне бути «і», тому що відсутність кожного із двох променів не дозволить тобі сфотографувати предмет так, як ти захотів. «І» персоніфікує застиглу Вічну Мить, сфотографовану мить, Вічність. І Енергія, і Інформація. Для прояву матеріальному Всесвіту (предмета) буде потрібне «або» — динамічний компонент рівняння. Для відтворення зображення тобі досить одного (опорного) променя.

Почувши фразу: «Світ — це ілюзія (Майя)», у розсудливих людей протестуюче-здивовано піднімаються брови. На цю тему можна сперечатися нескінченно. Якщо прагнеш подолати цей бар'єр, проведи над собою експеримент.

Уприся в стіну напівзігнутими руками й почни сильно тиснути в неї. Ти відчуєш напругу в м'язах. Тепер стань посередині кімнати (можеш закрити очі), зосередься, уяви перед собою стіну, підніми вперед руки й долонями ніби вприся в стіну. Руки нерухливі. Напружуй руки так, начебто ти сильно давиш у стіну. І ось, тобі важко, піт по спині, руки тремтять від зусилля. Ти відчуваєш ефект від ілюзорного упирання в стіну такий же, як і від реального.

Ти ознайомився з найпростішою вправою ілюзорної гімнастики. Це ще й тренування твоєї уяви. За допомогою таких ілюзорних вправ можна розвити в собі реальну неймовірну фізичну силу. На магії самонавіяння засновані «секрети» йоги й східних майстрів цигун. Сила думки велика. Якщо ти зрозумієш, що твоє фізичне тіло — це сконцентрована енергія (думка), тоді ти переконаєшся, що й лікувати його можна (і треба) думкою. І всі хвороби твої від дурних думок. Але далеко не кожний уміє самозцілятися й лікувати інших думкою. Навчившись, ти зможеш послати тепло у хворий орган, проробити енергетичний внутрішній масаж, розсмоктати всяке сміття усередині себе і т.д. Впливати думкою можна на навколишнє. І це не казка для легковірних.

На змаганнях з карате звичайно виконують комплекс вільних

вправ (ката), що представляють собою нібито бій з уявлюваними

супротивниками. Пацани, що займаються східними єдиноборствами в

доморослих учитeлів з метою самоствердитися й навчитися бити

морди, виконують ці ката ефектно, красиво й голосно. І не більш

того. Порожньо.

Але якщо учень займається цим не для бійки, а для пізнання

природи й можливостей, з нього виросте майстер.

І ось виходить майстер. Він проробляє зовні неефектно простий

рух. Але весь зал відчув.

Ми коротко відхилилися від теми для твоєї користі. А тепер про матерію. Але спочатку послухаємо А.Ейнштейна.

«Ми маємо дві реальності: речовину й поле. Безсумнівно, що в цей час ми не можемо уявити собі всю фізику, побудовану на понятті речовини, як це робили фізики на початку XIX сторіччя. У цей час ми ухвалюємо обидва поняття. Чи можемо ми вважати речовину й поле двома різними, несхожими реальностями? Нехай дана маленька частка речовини; ми могли б наївно уявити собі, що є певна поверхня частки, за межами якої її вже немає, а з'являється її поле тяжіння. У нашій картині область, у якій слушні закони поля, різко відділена від області, у якій перебуває речовина. Але що є фізичним критерієм, що розрізняє речовину й поле? Раніше, коли ми не знали теорії відносності, ми намагалися б відповісти на це питання в такий спосіб: речовина має масу, у той час як поле її не має. Поле представляє енергію, речовина представляє масу. Але ми вже знаємо, що така відповідь у світлі нових знань недостатня. З теорії відносності ми знаємо, що речовина являє собою величезні запаси енергії й що енергія являє собою речовину. Ми не можемо таким шляхом провести якісну відмінність між речовиною й полем, тому що відмінність між масою й енергією не якісна. Набагато більша частина енергії зосереджена в речовині, але поле, що оточує частку, також являє собою енергію, хоча й у незрівнянно меншій кількості. Тому ми могли б сказати: речовина — там, де концентрація енергії велика, поле — там, де концентрація енергії мала. Але якщо це так, то відмінність між речовиною й полем скоріше кількісна аніж якісна. Нема рації розглядати речовину й поле як дві якості, зовсім відмінні одна від іншої. Ми не можемо уявити собі певну поверхню, що ясно розділює поле й речовину...

Ми не можемо побудувати фізику на основі тільки одного поняття — речовини. Але розподіл на речовину й поле, після визнання еквівалентності маси й енергії, є щось штучне й неясно певне. Чи не можемо ми відмовитися від поняття речовини й побудувати чисту фізику поля? Те, що діє на наші почуття у вигляді речовини, є в дійсності величезна концентрація енергії в порівняно малому просторі. Ми могли б розглядати речовину як такі області в просторі, де поле надзвичайне сильне. У такий спосіб можна було б створити основи нової філософії. Її кінцева мета полягала б у поясненні всіх подій у природі структурними законами, слушними завжди й усюди...

Але дотепер ми не мали успіху в послідовному й переконливому виконанні цієї програми. Висновок про те, чи можливо її виконати, — належить майбутньому...

Фундаментальні проблеми ще стоять перед нами. Ми знаємо, що вся речовина складається лише із часток деяких видів. Як різні форми речовини побудовані із цих елементарних часток? Як ці елементарні частки взаємодіють із полем? Пошуки відповіді на ці питання привели до нових ідей у фізиці, ідей квантової теорії».

Майбутнє, про який говорив А.Ейнштейн, уже настало. І назріли всі передумови до того, щоб переосмислити накопичене людством знання й створити основи нової філософії.

Настав час відмовитися від часток. Всесвіт має хвильову природу. Елементарний першооб’єкт — не частка речовини, а хвиля. Хвиля являє собою елементарну пару згустків, що поперемінно проявляються, енергії (часток). І на цьому (квантовому) рівні має місце парадоксальний принцип поля: ціле (пари часток, хвиля) складається із частин (часток), але кожна частина (частка) тотожна цілому (парі часток, хвилі). Цим пояснюється подвійність природи електрона: він має властивості хвилі й частки (має масу).

Парадокс подвійності пояснюється (дозволяється) неодночасністю існування «лівої» і «правої» часток. Принцип почерговості є принципом часу. Ідея переривчастості (дискретності) існування елементарної частки лежить в основі принципу реінкарнації. Тут, на квантовому рівні, також слушне рівняння Трійці. Елементарна пара (хвиля) роздвоюється на «ліву» або «праву» частки. Поперемінно.

Хвиля (пара)  «ліва» частка або «права» частка.
Як бачиш, рівняння (тотожність) Трійці є універсальним для всієї Світобудови. Саме воно лягає в основу всієї нової філософії.

І тепер дозволяється суперечка про симетричність Всесвіту (матерії) і про можливість існування гіпотетичної антиматерії. Ніякої антиматерії немає, тому що «ліва» і «права» частки — обидві «нормальні». Всесвіт симетричний сам собі щодо нуля, тобто здвоєний в часі. І тепер сама природа часу перестає бути загадкою.

Всесвіт являє собою об'ємну, енергетично насичену голограму, що змінюється. Її рухливість (зміна, рух, еволюція) обумовлена динамічним компонентом «або», тобто — часом. Інакше кажучи, Всесвіт являє собою голографічне енергетичне зображення, що відповідає інформаційному кліше «повторюй» (інформаційно-енергетичного поля).

Парадоксальні принципи: «усе у всьому», «нічого — це все», «частина є ціле» і т.д. універсальні й для «Неба», і для «Землі». « Те, що внизу й зовні, подібне до того, що у височіні й в глибині, і те, що в глибині й угорі, подібне до того, що внизу й зовні, — для виконання чуда єдності». У парадоксі крайності сходяться.

Світобудова (нематеріальний Світ і матеріальний Всесвіт) семимірна. Нульовий вимір характеризує «Ніщо». Одномірний Всесвіт являє собою безрозмірну крапку. Існування одномірного Всесвіту можливе при наявності часу t (c) — компонента «або» у рівнянні Трійці. Двовимірний Всесвіт являє собою лінію (м), тривимірний — площу (м²), чотиривимірний — обсяг(об’єм) (м³). П'ятий — швидкість (м/с), ― шостий — прискорення (м/с²) ― і сьомий — «твердінь» (м/с³)― виміри властиві реальному мінливому Всесвіту.

І в цих міркуваннях, як бачиш, крайності — нульовий й сьомий виміри — сходяться, тому що «твердінь» тотожна «ніщо».

Щоб мудро життя прожити, знати потрібно чимало,

Два важливі правила запам'ятай для початку:

Ти краще голодуй, аніж що потрапило їсти,

І краще будь один, аніж разом з ким потрапило

Омар Хайам

Навряд чи кому-небудь сподобається їсти вже кимсь пережовану їжу, що бажають терміти й деякі інші комахи. Але в інформаційному змісті це відбувається суцільно й поруч.

Розсудки переважної більшості населення планети не можуть самостійно осмислити інформацію про предмети, явища фізичного світу й обставини політичного життя. Тому що тоді кожний був би першовідкривачем. Люди здатні усвідомити тільки готові, пояснені їм думки, тобто ― уже оформлене й переварене, присмачене особистісним соком джерела інформації.

Учень,що не вміє самостійно думати й генерувати , стає блідою копією (пародією) учителя. Тому дійсний учитель не вчить і не пригнічує, а злегка підказує, натякає й направляє, плекаючи індивідуальність учня.

Підсвідомо кожний відчуває Істину, але не розуміє свою ж підсвідомість, тобто сам себе. Схований геній сидить у кожній людині, але проявлюється тільки в неспокійних шукаючих розумах.

Засвоєне, але неусвідомлене, — це рівень відчуттів (інстинктів), долюдський, тваринний рівень перекладу усередині себе вбраної енергії в категорію інформації ( про самозміну).

Більшість людей перебуває ще на напівтваринній стадії розвитку. Подивися, як людина розуміє любов. Моє! Що люблю, тим прагну володіти. Від любові готовий з'їсти. І суперника самця готовий убити. Жінку підкорю, улюблений народ утихомирю, птаха люблю в клітці, рибу — в акваріумі, квіти люблю зірвані, а природу — за моїм плотом. Якщо не можу з'їсти все, то надкушу обов'язково. А думку, що сподобалася, привласню собі. Людей навколо улюблених увібрати в себе не можу, тоді я забалакаю їх так, щоб у кожному з них сиділо моє Я. Що не можу вбрати, увійду в нього своєю інформаційною експансією.

Англійський письменник Льюіс написав книгу листів старого чорта

своєму молодому племінникові. В одному листі біс зі здивуванням

пише: «Не можу зрозуміти... Христос говорить, що Він любить людей, і

залишає їх вільними. Як же сполучити це?.. Я тебе люблю,

але це означає, що я прагну тебе забрати у свої пазурі, тебе так тримати,

щоб ти від мене нікуди не втік, тебе проковтнути, з тебе зробити

свою їжу, тебе переварити так, щоб від тебе не залишилося нічого б

поза мною. От що я називаю любов'ю. А Христос, — говорить, —

любить і відпускає на волю...»

Люби. Але навіщо душити світ своїми обіймами? Чим більше твій двоногий одноплемінник розуміє любов як банальне споживання їжі, тим сильніше в ньому рикає егоїстичний дияволізм. Нехай твоя воля не обтяжує близьких.

Люди схожі тільки зовні. Але між ними пропасті відмінності. Один розумом ширяє у Всесвіті над людством, як над мурашником, інший — маленька мураха, що думає про себе високо. І нічого отут не поробиш. Добре, що ця відмінність внутрішня, схована.

Як і всі навколо, ти, крім речовинного тіла, маєш ще польове тіло. Його вірніше назвати польовою сутністю. Про геометричні розміри й форму поля говорити нема рації, тому що весь Всесвіт — це ти. Усе суще становить із тобою єдине ціле. Людей з ампутованими кінцівками часто мучать так звані фантомні болі. Болять органи, яких немає. Це дає про себе знати польова сутність. «Ілюзорна» біль цілком реальна.

«Що таке простір і час? Ось ті питання, які стільки

століть хвилюють людську думку в особі найдужчих її

представників» (В.Вернадський).

Але дивує мудрість прадавніх священних текстів різних народів. У них успадковане знання від минулих цивілізацій або... звідкись із зовні. Тільки потрібно вміти побачити й розшифрувати. І якби ти, учений академік, вирішив зараз викласти найскладнішу філософію якому-небудь папуасові, ти знову б склав міф про створення. Краще не придумати. Тому нам, сучасникам, пишатися своєю вченістю потрібно в міру. «Буває щось, про що говорять: «Дивися, ось це нове»; але це було вже в століттях, що були раніше нас» (Екклесіаст).

Коли ти говориш: « На початку було Слово...», то це означає, що твоя свідомість ще не скинула із себе земне зачарування великої Ілюзії за назвою життя. Спочатку було «Ніщо». Але не було ні простору-часу, ні початку, ні кінця, ні минулого, ні майбутнього. Тому й самого початку не було. Також до незбагненного «Ніщо» не використовуване й слово «було».
«Ніщо».

«Ніщо» є Думка.

«Ніщо» з метою створення роздвоїлося саме в собі на Думку (Енергію) і Думку (Інформацію).

Роздвоєне «Ніщо» почало пульсувати: «Ніщо» є Енергія або «Ніщо» є Інформація.

Так «Ніщо» (Думка) створило саме собі Ілюзію, щоб у ній жити. І ця Ілюзія стала образом, подобою й дзеркальним відображенням, творячого «Ніщо».

Розмножившись саме в собі, «Ніщо» стало безліччю істот(сутностей), кожна з яких подібна «Ніщо» і тотожна «Ніщо». Тому що ціле складається із частин, але кожна частина є ціле. Кожна істота є частина Єдиного «Ніщо» і кожна істота є Єдине «Ніщо». Завдяки цій подвійності кожна істота відчула себе в центрі Всесвіту й усвідомила себе окремою, неповторною й унікальною надцінністю. І кожна істота здатна й творить сама собі свою ілюзію, щоб у ній жити.

Так виникло суперництво між частинами Єдиного за ствердження свого окремого Я. І тільки усвідомивши себе цілим і частиною Єдиного, сутність живучи знаходить сама в собі Єдине «Ніщо».

Такий шлях усього живого у Всесвіті: стати Єдиним.

На маленькій планеті Земля вінцем утвору є загорділа собою людина. І забула, що вона — думка — склеєна з величезної безлічі різних чужих думок, а свого окремого в ній дуже мало.

Ти вільний. Усе в тобі. Ти можеш і станеш тим, чим захочеш. Думай.