Лебедєв Петро Миколайович
жүктеу/скачать 13.57 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Торрічеллі
- Фарадей
Рентген Вільгельм Конрад —німецький фізик-експериментатор. Народився в Ленепі. Закінчив у 1868 р. Вищу інженерну школу в Цюріху. Наукову діяльність з фізики розпочав у 1870 р. у Вюрцбурзькому університеті. Згодом працював у Страсбурзькому університеті, з 1876 р.— професором, у 1879—1885 рр. був професором Гіссенського університету, з 1885 р. знову працював у Вюрцбурзькому університеті, ректором якого був обраний у 1894 р. З 1900 р. працював професором Мюнхенського університету, був директором Фізичного інституту університету і одночасно керував Державними фізико-метрономічними зборами. У 1904 р. відхилив пропозицію очолити Фізико-технічний інститут у Берліні, першим директором якого був Гельмгольц, а в 1911 р. відхилив також пропозицію стати наступником Вант-Гоффа в Берлінській Академії наук. Перші наукові дослідження були присвячені вивченню п'єзоелектричних і піроелектричних властивостей кристалів, установленню взаємозв'язків між електричними й оптичними явищами в кристалах. Але найфундаментальніші дослідження припадають на 1895 р., коли він 8 листопада відкрив нову сторінку в розвитку питання про будову речовини, а саме: відкрив так звані Х-промені, які згодом було названо рентгенівськими променями. В 1895—1898 рр. опублікував три статті під назвою «Про новий вид променів», у яких вичерпно описав їх властивості. Зокрема, показав, що ці промені викликають фотографічну дію, іонізують повітря; відкрив закони вбирання рентгенівських променів і зв'язок їх вбирання з густиною, дав оцінку жорсткості — проникної здатності залежно від вбирання тощо. Створив перші типи рентгенівських трубок, які практично використовуються й тепер. За відкриття рентгенівських променів у 1901 р. першим удостоєний Нобелівської премії. Грошову суму, пов'язану з цією премією, він передав для прогресу наукових досліджень у Вюрцбурзькому університеті, в стінах якого було зроблено це відкриття. Відкриття Рентгена викликало великий науковий інтерес, було створено велику кількість праць, присвячених дослідженню їх властивостей. Серед цих праць насамперед назвемо праці англійського фізика Г. Баркла, який у 1906 р., досліджуючи спектри рентгенівських променів, виявив характеристичні їх серії, а також роботи німецького фізика М. Лауе, який у 1912 р. висловив припущення про наявність у рентгенівських променів хвильових властивостей, зокрема про їх інтерференцію і дифракцію в просторовій решітці кристалу. Досліди, здійснені у тому самому році німецькими фізиками В. Фрідріхом і П. Кніппінгом, підтвердили передбачення Лауе і довели хвильову природу рентгенівського проміння. Виховав велику школу фізиків-експериментаторів, серед його учнів був і радянський фізик А. Ф. Йоффе. Автор численних наукових праць. Серед його монографій, перекладених на російську мову, назвемо «Про новий вид променів» (М.-Л., 1933). Торрічеллі Еванджеліста Торрічеллі Еванджеліста (15.10.1608—25.10.1647)—італійський фізик і математик. Народився у Фаенці. Освіту здобув у Римі під керівництвом Б. Кастєллі — учня Галілєя. У 1641 р. опублікував «Трактат про рух важких тіл», в якому дав розв'язок задачі про рух тіла, кинутого з початковою швидкістю під кутом до горизонту і визначив траєкторію польоту, яка виявилася параболою, а також обчислив висоту і дальність польоту, довівши, що при заданій початковій швидкості максимальна дальність буде, коли тіло кинуто під кутом 45° до горизонту. Розробив метод побудови дотичних до параболи, який був одним з етапів розробки диференційного числення. Після цієї роботи Галілей запросив до себе Торрічеллі, зробивши його своїм учнем і наступником. Після смерті Галілєя Торрічеллі став придворним математиком Флорентійського герцога і професором математики і фізики Флорентійського університету. Ім'я Торрічеллі назавжди ввійшло в історію фізики як ім'я ученого, який уперше довів існування атмосферного тиску і можливість утворення вакууму. Продовжуючи досліди Галілея, який не з'ясував, чому насоси піднімають воду не вище від 10 м, Торрічеллі знайшов правильне пояснення цього факту і підкреслив, що вода в насосі колодязя піднімається під тиском повітря, який дорівнює вазі 10-метрового стовпа води. За пропозицією Торрічеллі його учень В. Вівіані замінив у 1643 р. водяний стовп ртутним і помітив, що висота ртутного стовпчика приблизно в 13,5 раза менша від водяного, і що над ним утворився вакуум — так звана «торрічеллієва пустота». Згодом Торрічеллі, повторюючи ці досліди, помітив коливання висоти ртутного стовпчика, що свідчило про коливання тиску повітря, або атмосферного тиску. Цей факт він поклав в основу виготовлення першого в світі ртутного барометра (1643). Відкриття Торрічеллі атмосферного тиску викликало великий резонанс. Була назавжди відкинута хибна думка Аристотеля про те, що природа боїться пустоти. Е. Торрічеллі вивів формулу для визначення швидкості витікання рідини з бічного отвору посудини — так звану формулу Торрічеллі. Здійснив видатні відкриття в галузі математики, де знайшов довжину дуги логарифмічної спіралі, обчислив об'єм тіла, що утворюється при обертанні дуги гіперболи навколо асимптоти, дав визначення деяких невласних інтегралів. Розробив методи шліфування лінз для телескопів, описав способи виготовлення вдосконалених мікроскопів. Автор численних наукових праць. Фарадей Майкл 
Фарадей Майкл — англійський фізик, член Лондонського королівського товариства. Народився в передмісті Лондона в сім'ї коваля, яка виховувала в дітей любов до праці, чесність, гордість. Не маючи змоги (через матеріальні нестатки) закінчити навіть початкової школи, у 12 років почав працювати в палітурній майстерні книжкової крамниці, одночасно відвідував недільні лекції, заповнюючи прогалини в своїй освіті. Слухаючи лекції Г. Деві, попросив узяти його на роботу в Королівський інститут і з 1813 р. до кінця життя працював у цьому інституті. Перші досліди Фарадея були присвячені зрідженню газів, зокрема хлору. З 1825 р. очолював лабораторію у цьому інституті, з 1827 р. працював професором кафедри хімії. М. Фарадей виконав фундаментальні дослідження з електромагнетизму. Один з перших після відкриття Ерстеда здійснив у 1821 р. обертання магніту навколо прямого провідника із струмом і обертання провідника із струмом навколо магніту, створивши таким чином першу лабораторну модель майбутнього електродвигуна. Тоді ж поставив перед собою завдання знайти електродинамічний аналог електростатичної індукції: перетворити магнетизм в електрику. Десятирічна напружена праця увінчалась успіхом. У серпні 1831 р. здійснив одне з найвидатніших своїх відкриттів — відкрив електромагнітну індукцію, тобто здобув індукційний струм у вторинній обмотці при замиканні й розмиканні струму в первинній обмотці. Тоді ж надрукував першу серію своїх славнозвісних «Експериментальних досліджень з електрики», а остання, тридцята, вийшла в світ у 1855 р. У цих серіях, які містять 3000 параграфів, відбито погляди, думки й результати багаторічної науково-дослідної праці Фарадея, протягом якої він детально дослідив явище елекромагнітної індукції, вивів закони, що визначають ЕРС індукції, дослідив відкрите ним явище самоіндукції, висловив передбачення, що електричні й магнітні дії передаються від тіла до тіла не безпосередньо, а переносяться через діелектричне середовище, розміщене між ними. Зауважимо, ш.о відкриття електромагнітної індукції відразу набуло великого наукового і практичного значення і сприяло побудові перших електромагнітних генераторів електричного струму російськими фізиками Е. X. Ленцем і Б. С. Якобі. Уперше довів тотожність усіх відомих на той час видів електрики. Досліджуючи питання про природу електричного струму, механізм провідності електричного струму в різних тілах, Фарадей, як підкреслював Ф. Енгельс, «...вперше висловив думку про те, що електрика зовсім не рідина, а форма руху...». У 1833—1834 рр. встановив закони електролізу й запровадив основну термінологію цього явища. Вперше ввів поняття електричного і магнітного поля, сформулював поняття про електричні й магнітні силові лінії. Після праць Фарадея матерію почали розглядати не тільки у формі речовини, а й у формі поля. У 1843 р. експериментально довів закон збереження електричного заряду. У 1845 р. відкрив діамагнетизм і парамагнетизм, а в 1846 р. уперше довів безпосередню дію магнітного поля на світло — відкрив магнітне обертання площини поляризації, Останнє стало важливою віхою в наступному формулюванні електромагнітної теорії світла Дж. Максвеллом. Автор численних наукових праць. Серед них перекладені і видані російською мовою: «Експериментальні дослідження з електрики» в трьох томах, «Історія свічки» Юнг Томас 
Юнг Томас— англійський фізик, астроном і лікар, один з основоположників хвильової теорії світла. Народився в Мілвєртоні. Був обдарованою дитиною, дуже рано навчився читати, до 14 років знав понад десять мов, у тому числі латинську, грецьку, арабську та ін. Знання мов допомогли йому згодом першому розшифрувати єгипетські ієрогліфи. У ці самі роки досконало знав токарну справу, вивчив диференціальне числення. Навчався у Лондонському, Едінбурзькому і Геттінгенському університетах. У 1795 р. здобув ступінь доктора медицини, опублікувавши за два роки перед цим працю з фізіологічної оптики «Спостереження над процесом зору», в якій розробив теорію акомодації ока, пояснивши це явище зміною кривизни кришталика. У 1801—1804 рр. був професором Королівського інституту, потім якийсь час працював лікарем. З 1818 р. зайнявся астрономічними дослідженнями, довгий час був секретарем Бюро довгот і секретарем Лондонського королівського товариства. Виконав важливі дослідження з багатьох різних наукових проблем, насамперед з фізики. У 1800 р. у праці «Досліди і проблеми із звуку й світла» піддав критиці корпускулярну теорію світла і на основі хвильової теорії вперше розглянув проблему суперпозиції хвиль, відкрив принцип інтерференції, запровадив сам термін «інтерференція», спочатку застосувавши це поняття до водяних і акустичних хвиль, а згодом і до світла. В доповіді «Теорія світла й кольорів», прочитаній у 1801 р, у Королівському товаристві, за допомогою інтерференції пояснив кільця Ньютона, описав перші спроби визначення довжини світлової хвилі, сформулював принципи інтерференції та визначив умови когерентності. У цій самій доповіді виклав теорію кольорів тонких пластинок, указавши на втрату півхвилі при відбиванні світла від густішого середовища, а також поширив принцип інтерференції на невидимі ультрафіолетові та інфрачервоні промені. У «Лекціях з натуральної філософії» (1807) підсумував свої оптичні дослідження, вперше висловив ідею про кольорове бачення, яка базувалася на припущенні: в сітківці ока є три види чутливих волокон, які реагують на три основних кольори — червоний, синій, жовтий. Виконав важливі дослідження з деформації зсуву і розтягу. У 1807 р. запровадив числову характеристику пружності при розтягу і стиску — модуль Юнга. Автор численних наукових праць. Написав понад 60 розділів Британської енциклопедії. Прекрасний музикант і живописець, людина різнобічних талантів. Обраний членом наукових товариств, зокрема іноземним членом Паризької Академії наук. жүктеу/скачать 13.57 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|