Лекція №1 вступ. Адміністративно-територіальний устрій

Транспорт. Провідна роль в районі відводиться автомобільному транспорту (до 60% вантажоперевезень та до 50% пасажироперевезень). Протяжність автострад з твердим покриттям складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми країнами. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней є важко прохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.

За питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність доріг складає 2,9 тис. км при пересічній щільності - 23 км/1000 км² території. Залізниці перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках. Всі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва - Київ - Козятин - Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів - Вінниця - Київ - Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону - Дніпропетровськ - Київ - Коростень - Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.

Трубопровідний транспорт в районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава - Київ - Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка - Полтава - Київ, Уренгой - Ужгород, нафтопроводи "Дружба", Гнідинці - Кременчук.

Наявність на території району таких великих водних артерій, як Дніпро, Десна, Прип'ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками здійснюються і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти - Київ та Чернігів.

Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярні перевезення здійснюють тільки аеропорти "Бориспіль" та "Жуляни", що у Києві.

У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен. Метро, зокрема, щодоби обслуговує понад мільйон пасажирів.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Потреби господарства району у великій кількості сировини, палива, різних товарів, які на території району не виробляються, а також необхідність збуту своїх товарів зумовлюють значну географію його економічних зв'язків. За межі району відправляється понад 50% продукції виробничо-технічного призначення, здебільшого - в інші регіони України. В районі ввіз переважає над вивозом. Найбільшу частку у ввозі становлять паливні матеріали. Вугілля сюди надходить з Донбасу, нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі - з Північно-Східного району, продукція чорної і кольорової металургії - з Придніпровського, а з Центральноукраїнського і Подільського - продукція сільського господарства, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, устаткування для харчової і легкої промисловості та ін.

Лекція № 13

ДОНЕЦЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення. До складу Донецького економічного району входить Донецька та Луганська області. Його площа складає 53, 2 тис. км². (8,8% території України). Тут проживає 7,7 млн. осіб. (станом на 1 січня 2001 року), що становить 15,4% населення України. В районі висока густота населення - близько 145 осіб/км².

Район охоплює південний схід України, межує з областями Російської Федерації – Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською. На півдні омивається водами Азовського моря, на заході межує із Запорізькою, Дніпропетровською та Харківською областями.

Район володіє густою мережею транспортних магістралей. Оскільки більша половина меж району – це кордон з Російською Федерацією, то транспортні шляхи в основному підпорядковуються вивезенню продукції в центральні райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до Чорного та Азовського морів.

Природні умови й ресурси. Рельєф регіону складний. Північна частина - полого-хвиляста лісова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами відрогів Середньоруської височини. На значних ділянках на денну поверхню виходять корінні породи – крейдяні й палеогенові. Південніше ріки Сіверського Донця розміщена Донецька височина – хвиляста, горбиста, платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхилими балками. Висота над рівнем моря 200-250 м. Тут найвища точка всієї Лівобережної України – гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря). Спостерігаються часті виходи на денну поверхню кам’яновугільних порід. Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар’єри, кургани.

Клімат району помірно континентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими – часті відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив. Влітку панує антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів. Виникають суховії та пилові бурі. Температурний режим нестійкий. Найхолодніший місяць – січень (середньорічні температури -6,7°С). Середня температура липня 21-23°С). Кількість опадів у районі варіює від 500 мм на північному сході до 600 мм у межах Донецького кряжу і зменшується до 450 мм у Приазов’ї. Річний максимум опадів - у червні (50-60 мм), мінімум – у вересні.

Більшу частину території району займають середньогумусні чорноземи. Зустрічаються лугові, дерново-глейові, алювіальні солонцюваті та супіщані грунти, що відзначаються високою родючістю. Але вони потребують правильного обробітку та високої агротехніки. На території регіону переважає степова рослинність. Тут росте понад 1750 видів рослин, з яких близько 150 культурних. Район розташований в межах Причорноморської степової геоботанчіної провінції.

Природна степова рослинність збереглася лише на непридатних для сільського господарства ділянках – на схилах Донецького кряжу, Приазовської височини та у заповідниках. В регіоні покрита лісом територія складає 250 тис га (6,6%). Ліси представлені такими видами: байрачними, заплавними, лісостеповими, вододільними. Найбагатшою є лісова рослинність в межах державної полезахисної лісової смуги вздовж Сіверського Дінця. Тут ростуть липа, дуб, ліщина, калина, сосна та ін.

Тваринний світ району належить до українського степового зоогеографічного. Фауна його є небагатою. Тут налічується до 50 видів ссавців, близько 290 видів птахів, 42 види риб, 10 видів плазунів. Найпоширенішими серед ссавців є гризуни. З хижих тварин переважають тхір, лисиця, вовк, зустрічаються куниця, борсук, ласка. Акліматизовані та добре прижились кріт, єнот, нутрія. Азовське море належало до найбагатших на рибу морів. Тут водилися червона риба-білуга, севрюга, осетр, судак, лящ, короп, вобла, тарань, камбала, бички та ін. Однак за останні 20 років Азовське море перетворилося в зону екологічного лиха.

Поклади вугілля є в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька область), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська область).

Річка Сіверський Донець є головною водною артерією Донбасу. Довжина протяжності її через Луганську та Донецьку області складає близько 370 км. Правими притоками Сіверського Донця є річки Бахмутка, Казенний Торець, Лугань, Луганчик, Велика Камянка; лівими – Оскол, Красна, Борова, Деркуль, Євсуг, Айдар. В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно невеличкі, заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала понад 10 тис.га. Річки, озера, водосховища використовують для риборозведення, промислового і комунального водопостачання, зрошування. На півдні район має вихід до Азовського моря – мілководної затоки Чорного моря.

Населення та національний склад. Людність району станом на 1 січня 2007 року становила 7501,0 тис.осіб, у тому числі Донецької області – 4893,6 тис.осіб, Луганської – 2607,4 тис.осіб. У містах і містечках мешкає близько 88% людності. Пересічна густота населення – 141,0 осіб/км², у тому числі на Донеччині – 184,7 осіб/км², на Луганщині – 97,7 осіб/км².
    Середня густота сільського населення 16,8 осіб/км² (на Донеччині й Луганщині – відповідно19,3 та 14,4 осіб/км²). Ці показники майже в 1,6 рази нижчі за середні по Україні. В районі знаходиться 88 міст, у тому числі 42 обласного підпорядкування (з них 28 на Донеччині), 242 містечка, з яких 133 на Донеччині і 109 – на Луганщині. Найбільші міста Донецької області – Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Краматорськ, Костянтинівка, Артемівськ, Слов’янськ, Торез; Луганської – Луганськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьке, Рубіжне, Стаханов, Алчевськ, Красний Луч, Ровеньки, Краснодон, Свердловськ.

У статевій структурі людності жінки кількісно переважають осіб чоловічої статі. Так, на 1000 жінок припадало 863 чоловіки.

Значний вплив на національний склад району мала колонізаторська політика російських властей, які для ліквідації запорозької вольності відкрили широкий доступ сюди іноземцям: сербам, хорватам, болгарам, молдаванам. Із вихідців із Австрії і Туреччини створювались поселення (Слов’яносербськ, Кринички, Троїцьке, Луганське). Територію заселяли поляками (басейн р.Бахмутки), греками (Приазов’я), військовополоненими турками й татарами, сюди завозили циган, євреїв, вірмен. Незважаючи на це, в Донбасі переважають українці. Національний склад населення Донецького економічного району такий: 51% українців, 45 % росіян, 1,9% греків, 1,2% білорусів.

Господарство району. Донецький район економічно найрозвинутіший, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв'язки.

Провідна галузь району — вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. Загалом його видобутком займаються 21 виробниче об'єднання. Діють також 59 збагачувальних фабрик. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни. З-поміж потужних ДРЕС відзначимо Вуглегірську, Луганську (м. Щастя), Курахівську, Миронівську, Сєвєродонецьку, Слов'янську, Старобешівську, Штерівську, Зуївську, Міусинську, Лисичанську.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації Донецького району. Вона використовує місцеве коксівне вугілля та довізну залізну руду. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найбільші підприємства чорної металургії (повного циклу) розміщені у Маріуполі (комбінати “Азовсталь" та ім. Ілліча), Макіївці, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Алчевську. Крім того, заводи неповного металургійного циклу знаходяться у Костянтинівці, Алмазному, Луганську, Харцизьку, Лутугиному. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні заводи – Алчевський, Авдіївський, Горлівський, Ясинівський, Макіївський, Успенський, Маріупольський, Єнакіївський, Донецький. У районі видобувають флюсові вапняки (Докучаєвськ, Комсомольськ, Новотроїцьк) та вогнетриви Часів Яр, Великоанадольськ, Микитівка).

Кольорова металургія за рівнем розвитку набагато поступається чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів), Свердловську (Завод алюмінієвих сплавів), Торезі (Завод твердих сплавів).

Донецький район має також потужну хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сєвєродонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в Рубіжному. В Костянтинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод. Слов'янське ВО "Хімпром"). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини.

У районі добре налагоджене виробництво важкого машинобудування. Його найбільші підприємства знаходяться в Краматорську, де випускають крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей для прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості – у Макіївці, Дебальцевому, Слов'янську. Транспортне машинобудування репрезентоване вагонобудівним заводом у Стаханові. Різні типи залізничних цистерн виготовляються у Маріуполі (ВО "Маріупольважмаш"). Найбільше підприємство транспортного машинобудування в Україні - ВО "Луганський тепловозобудівний завод" виробляє тепловози.

Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. Серед найбільших підприємств району – Донецький бавовняний та Луганський тонкосуконний комбінати, Макіївська бавовнопрядильна фабрика, трикотажні підприємства Луганська, Донецька, Маріуполя, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівки, Артемівська. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики.

Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу майже 2,4 млн. гектарів. З них близько 46% знаходиться під зерновими культурами, 24,6% - під технічними і 22,0% - під кормовими.

У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Воно дає дві третини валової сільськогосподарської продукції району. Переважає молочне і молочно-м'ясне скотарство. У промислових зонах, здебільшого, розвивається свинарство і птахівництво. На півночі і півдні регіону поширене вівчарство.

У Донецькому економічному районі склались два підрайони спеціалізації сільського господарства: північна і центрально-південна зони. Перша спеціалізується на зерновому господарстві зі значними посівами соняшнику, молочно-м'ясним скотарством, свинарством і птахівництвом. Для іншої характерна приміська спеціалізація: виробництв свіжого молока та овочів, а також посіви зернових і соняшника, розвинене виробництво яєць і бройлерів на птахофабриках.

Транспорт. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Довжина магістральних – 2847 км завдовжки густотою 53,2 км на 1000 км². Вища густота залізниць у Донецькій області – 62,4 км, у Луганській 44,6 км. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха, Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине. Основними електрифікованими залізницями є Яснувата–Чаплине–Дніпропетровськ–Кривий Ріг, Іловайськ–Слов’янськ–Лозова–Харків, Слов’янськ–Донецьк–Маріуполь.

Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Загальна довжина автошляхів – 13600 км. Їх густота склала 255,6 км на 1000 км². Основними автомагістралями є: Донецьк–Артемівськ–Харків, Луганськ–Дебальцеве–Донецьк–Запоріжжя.

Через регіон проходять магістральні газо гони Ставрополь–Москва “Союз” та нафтогони Самара–Слов’янськ і Грозний–Лисичанськ. Працює кілька потужних продуктогонів. На Азовському морі знаходиться великий морський порт – Маріуполь. Функціонують аеропорти в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Сєвєродонецьку.

Проблеми району. Серед проблем Донецького економічного району найпершою є територіальна нерівномірність розвитку, що передусім стосується Луганської області, де на півночі знаходиться багато слаборозвинутих малих міст. Наступна проблема пов'язана з використанням трудових ресурсів, особливо малих і середніх міст, містечок, господарство яких тісно пов'язане з вуглевидобутком. Закриття шахт призводить до втрати населенням працездатного віку місць роботи, що штовхає людей до міграції з таких міст і містечок у пошуках імовірної зайнятості.

Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання промисловості та сільського господарства. Екологічними проблемами є дефіцит чистої води, запилення та загазованість гірничопромислової зони, загроза посух і пилових бур на чорноземах, проблема стікання бактеріальне забруднених вод шахт, забруднення стічними водами Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід.

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОН

В географічному положенні району важлива роль відводиться придніпровському положенню території. Головна водна артерії держави ділить район на дві частини, через неї район може легко контактувати з Київським, Північно-Східним, Центральним соціально-економічними районами. Безпосередньо ж район межує з Донецьким соціально-економічним районом на сході, вже згаданими Північно-Східним та Центральним на півночі та Причорноморським соціально-економічними районами на півдні.

Коефіцієнт народжуваності у районі – один з найнижчих у державі –8,7‰ , коефіцієнт смертності - 16,7 ‰, природний приріст – -8 ‰). У віковій структурі переважає населення працездатного віку (57,5 %). За останні роки спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, старших від працездатного віку та зменшення частки дітей (відповідно 19,4% і 22,3%).

Понад три четвертих населення району проживає в міських поселеннях (містах і селищах міського типу) (у Дніпропетровській області – 83,6 %, Запорізькій – 76,5 %). Вони утворюють міські агломерації, які виникли на базі обласних та внутрішньообласних центрів. За чисельністю населення виділяються такі міста, тис. осіб: Дніпропетровськ – 1054, Запоріжжя – 800, Кривий Ріг – 697, Дніпродзержинськ – 250, Мелітополь –159, Нікополь – 132.

У національному складі населення переважають українці (68,6 %), а другі за чисельністю – росіяни – 27 %. По 2 % припадає на білорусів, євреїв та болгар.

Клімат району помірно-континентальний з посушливим жарким літом і малосніжною зимою. Середня температура січня від -6 °С на півночі до - 4°С на півдні, липня – відповідно +22°С і +23°С. Опадів випадає 350-500 мм за рік, переважно у весняно-літній період.

Район добре забезпечений мінеральними ресурсами. Паливна група корисних копалин представлена західною частиною Донецького кам'яновугільного басейну з родовищами в Новомосковську, Павлограді. Загальні запаси кам'яного вугілля складають 8,6 млрд.т. Також тут розташована східна частина Придніпровського буровугільного басейну. Придніпровський район є основною залізорудною базою країни. Потужний пласт залізних руд Криворізького басейну залягає вздовж річки Інгулець. Прогнозовані запаси складають 12 млрд. т. У Запорізькій області виділяється Білозерський залізорудний район (Дніпрорудне). Багаті родовища марганцевих руд: Великотокмацьке родовище, Нікопольський марганцеворудний басейн.

Залізорудна промисловість зосереджена в Криворізькому басейні, який за видобутком залізної руди займає провідне місце серед залізорудних басейнів світу. На криворізькій залізній руді працює вся чорна металургія Донбасу, Придніпров'я та Приазов'я. Значна частка криворізької руди експортується до Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі.

Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень, структуру і розміщення промисловості, транспорту та інших галузей. З цим же пов'язано розміщення тут таких енергомістких галузей, як кольорова металургія чи хімія органічного синтезу.

Електроенергетика району представлена всіма видами електростанцій, що використовують місцеві гідроенергетичні ресурси, вугілля Донбасу та газ Шебелинки. Теплоенергетика представлена одними з найбільших у Європі ДРЕС –Криворізькою та Придніпровською, а також Дніпродзержинською та Запорізькою ТЕС, які в значній мірі забезпечують потреби в електроенергії не лише Придніпров'я, а й південних областей України. Тут також розташована одна з найбільших в Європі ГЕС – Дніпрогес (Запоріжжя). Функціонує в районі і Запорізька АЕС (м. Енергодар), що є найпотужнішою в Україні (виробляє 40 % енергії АЕС України).

Металургійний комплекс Високий рівень розвитку чорної металургії в районі забезпечують багаті поклади залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, наявність нерудної металургійної сировини, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. Металургія повного циклу представлена великими заводами у Кривому Розі, Дніпропетровську, які випускають сталь, чавун, прокат, а також труби та оцинкований лист. Серед інших металургійних підприємсгв Придніпров'я особливо виділяються заводи з виробництва труб: найбільший у Європі – Нікопольський південнотрубний завод, Нижньодніпровський трубопрокатний (Дніпропетровськ), Дніпровський і Новомосковський трубні заводи.

Кольорова металургія району працює переважно на привізній сировині. У Запоріжжі діє алюмінієвий комбінат, куди постачають напівфабрикат з Миколаївського заводу.

Важливе місце в структурі економіки Придніпровського району займає машинобудування. Асортимент продукції машинобудування району надзвичайно великий. Машинобудівні підприємства Придніпров'я випускають металургійне та гірниче устаткування, металоконструкції (у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстати (у Дніпропетровську, Нікополі, Мелітополі). Розвинутим є комплекс транспортного машинобудування (Дніпропетровськ, Павлоград, Нікополь, Запоріжжя, Бердянськ). Добре розвинутим є електронне та електротехнічне машинобудування (Запоріжжя, Бердянськ, Токмак, Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво обладнання для радіо, телебачення та зв'язку функціонує в Запоріжжі, Дніпропетровську, Жовтих Водах.

До основних виробників сільськогосподарських машин належить Дніпропетровський комбайновий завод (бурякозбиральні комбайни), Запорізький завод агротехнічних машин (машини для внесення органічних і мінеральних добрив) та ін.

Комплекс хімічної промисловості також є важливою ланкою галузевої структури господарства. В цьому комплексі виробляється широкий спектр синтетичних матеріалів і конструкцій, гумотехнічних виробів, спектр застосування яких коливається від побутових потреб до аерокосмічних. В першу чергу тут виділяється коксохімія. Налагоджено виробництво коксу, бензолу, кам'яновугільної смоли. В тісному зв'язку з коксохімією розвивається виробництво азотних добрив (Дніпродзержинськ). Активно розвивається виробництво побутової хімії; обсягами виробництва тут виділяється Павлоградський хімзавод.

Харчова промисловість району за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18% валової продукції промисловості Придніпров'я. Численні підприємства харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині. Найбільш розвинені борошномельно-круп'яна, олійна, цукрова, маслоробна, м'ясна, кондитерська галузі. Підприємства цієї галузі розташовані практично у всіх міських населених пунктах. Збудований найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат, м'ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах, м'ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.

У структурі легкої промисловості виділяється швейна (Запоріжжя, Мелітополь, Токмак) і шкіряно-взуттєва (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Гуляйполе, Бердянськ).

Сільське господарство району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що вся територія району практично розташована в степовій зоні. Умови району сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва (родючі грунти, сприятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача). На Придніпров'я припадає понад 20 % виробництва пшениці, майже 25 % –кукурудзи, 28 % – соняшнику, 14 % – овочів, 11 % – м'яса, 15 % – молока, 20 % – вовни від виробництва її в Україні.

Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. В структурі посівних площ перше місце займають зернові культури (48 %). Вирощують озиму пшеницю і кукурудзу на зерно. Серед технічних культур переважають соняшник та цукрові буряки. Поширені посіви конопель, льону-кучерявцю. Вирощують також овочеві культури, картоплю, баштанні культури; розвинуте садівництво, виноградарство, що зосереджено переважно на півдні району.

З галузей тваринництва розвиваються скотарство, свинарство, вівчарство, а також кролівництво, рибництво, шовківництво.

Транспорт. Включає всі види транспорту при провідній ролі залізничного. Це пов'язано з матеріаломісткістю виробництва і масовістю перевезень. За щільністю залізничних шляхів (38 км/1000 км²) район поступається лише Донецькому соціально-економічному району. Важлива роль відводиться таким залізницям Харків - Запоріжжя -Мелітополь - Крим, Кривий Ріг - Запоріжжя - Волноваха. Основні залізничні вузли району - Апостолове, П’ятихатки, Запоріжжя.

Автомобільний транспорт має переважно внутрішньорайонне значення. Довжина автомобільних шляхів з твердим покриттям складає 6,1 тис. км. Серед найважливіших автомагістралей виділяються Москва - Сімферополь, Запоріжжя - Новомосковськ. Автотранспорт зв'язує міста району з всіма регіонами України.

Для міжрайонних зв'язків району важливе значення має р. Дніпро з портами в Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Нікополі. Позитивним є також вихід Запорізької області до Азовського моря і наявність тут Бердянського порту.

Трубопровідний транспорт забезпечує район нафтою, нафтопродуктами газом, що надходять з інших регіонів.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОН

Географічне положення. Територія Центрального економічного району відноситься до давньоосвоєних. Ще племена полян в VI – VIII ст. заселяли дану територію. Надалі вона ввійшла в склад Київської Русі; поштовхом до розвитку було розташування регіону на шляху “із варяг у греки”. З X – XI ст. відомі такі населені пункти, як Звенигородка, Канів, Корсунь, Черкаси. Водночас, це була прикордонна територія, яка постійно зазнавала нападів кочових племен з півдня і південного сходу. В період середньовіччя територія мала назву: "Дике поле" і входила до земель війська запорізького з відповідним для того часу адміністративним поділом (паланки). На той час припадає заснування низки міських населених пунктів, які відігравали роль адміністративних одиниць та торговельних центрів – це Городище, Жашків, Сміла, Тальне, Умань, Христинівка, Чигирин (Черкаська область). Найголовніші козацькі полки формувались у Черкасах, Корсуні, Чигирині, Каневі, Кропивні, Умані. Тут зародилися державотворчі процеси, які сприяли утворенню в середині XVII століття української козацької держави, першою столицею якої став Чигирин. Це місто було і резиденцією гетьмана України Б.Хмельницького.

У різні часи ці землі були центром боротьби проти поневолення з боку Литви, Польщі, Туреччини, чисельних селянсько-козацьких повстань, в тому числі під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка, Т.Федоровича, Я. Остряниці.

Населення. За чисельністю населення район відноситься до найменших в Україні – на 1.01.2006 р. тут проживало 2,5 млн. осіб (5,3% населення України). Кількість населення в районі в останнє десятиліття зменшується, що пов’язано з природним процесом скорочення населення (впродовж 1989 – 2000 рр. більш ніж на 100 тис. осіб). Вперше мінусові показники в народжуваності в були зафіксовані в районі ще в 1991р. Основні причини загальновідомі – кризових стан в економіці, екологічна криза, соціальна незахищеність. Кількість народжених в районі на 2002р. складала 7,6 особи на 1000 мешканців ( в 1991р. – 12,2). Смертність складала відповідно 17,7 і 17,5.

Густота населення в районі є нижчою ніж в Україні в цілому і складає 58,5 осіб/км2 . Традиційно нижчою є густота сільського населення – 247% (на Кіровоградщині – 18,6%). До найгустозаселеніших відносяться Христинівський, Звенигородський, Городищенський райони, де густота складає 83 особи/км2 . Найменш заселеною є центральна частина району – 35 осіб/км2.

В національному складі переважують українці – 84,1%. Проживають також росіяни (9,1%), євреї (1,1%), , молдавани (1%), поляки, серби та ін. національності.

Природні умови і ресурси. За геологічною будовою район повністю відповідає центральній частині Українського кристалічного щита – Кіровоградський та Білоцерківського блоків. Рельєф території в основному височинний і хвилястий. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, в річкових долинах – давнім і сучасним алювієм.

Кліматичні умови регіону сприятливі для розвитку сільського господарства. Клімат помірно континентальний. Середні температури липня 20°...21°С, січня -5°...-6°С. Зима м’яка з частими відлигами, літо тепле, сухе. Тривалість безморозного періоду до 170 днів, сума активних температур близько 3000°. Середньорічна кількість опадів до 520 мм. Сталий сніговий покрив (11-16 см)встановлюється в другій половині грудня і лежить до кінця лютого – початку березня.

Район характеризується одним з найкращих в Україні ґрунтовим покривом. В лісостеповій частині Кіровоградської області переважають чорноземи середньо- і малогумусні чорноземи опідзолені. Для степової частини характерні чорноземи середньо- і малогумусні. В Черкаській області переважають лісові, лучні ґрунти, а також типові малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Еродованість земель складає 48%.

Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. По його території протікають річки Дніпро та Південний Буг з притоками. Пересічна густота річкової сітки складає 0,13 – 0,18 км/км² . в районі налічується 210 річок, довжина кожної понад 10 км.; є також 100 водосховищ, 2,4 тис. заплавних озер та ставків. Тут також є Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське водосховища. На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних родонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка).

Район багатий на корисні копалини. Це пов’язано в значній мірі з розташуванням території в межах Українського кристалічного щита та особливостей геологічної будови. Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Значні промислові запаси мають і розробляють родовища біля м. Олександрії та Ватутіно. Активно розробляють також Тарнавське, Козацьке родовища. Але через незначну енергетичну цінність родовища розробляються лише для забезпечення власних, місцевих потреб. Є родовища горючих сланців, найбільше в Україні (Барвисте). В долині р. Ірдинь видобувають торф.

Район має велике значення для розвитку атомної енергетики країни у зв’язку з наявним тут покладами уранових руд (Кіровогорадська область, м. Смоліне). У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, у Побужжі – хромітів та нікелевих руд. Відкриті в останні десятиріччя золоторудні родовища (Клинці, Юріївське та ін.) – основа для створення у майбутньому золотовидобувної та золотопереробної галузі. За даними геологів існує ймовірність відкриття родовищ платини, алмазів, міді, хрому, вольфраму та рідкісних металів.

Ключова роль в господарстві району відводиться харчовій промисловості, спеціалізацію якої визначає сільськогосподарське виробництво, яке постачає сировину для випуску значного асортименту товарів. В 2006р. на неї припадало 37% виробництва валової продукції району і зайнято до 40% промислового-виробничого персоналу регіону. З її підгалузей чи не найголовнішим є цукрова підгалузь.

Легка промисловість району дає 3,3% ВВП району. Основними підприємствами цієї галузі є Черкаський шовковий комбінат, Черкаська текстильна і Стеблівська прядильно-ткацька фабрика, швейні фабрики в Черкасах (ВАТ “Азас”, фірма “Ковіс”, МП “Україна”), Шполі, Корсунь-Шевченківському, Смілі, Золотоноші, Умані (“Роксолана”), Гайвороні (“МП “Гайтекс”), Кіровограді, Олександрії, Жашкові, Чигирині. Взуттєва промисловість представлена в Черкасах, Кіровограді Умані. Трикотажні вироби виготовляють в Черкасах.

До 18% виробленої продукції в районі припадає на машинобудівний комплекс. Основні підгалузі – сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості.

Галуззю спеціалізації є хімічна промисловість в районі. Хімічна галузь – це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники , засоби для догляду за автомобілем , плівки полімерні, лікарські засоби.

Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну. Родовища знаходяться в Олександрії, Балаховці, Петровому, Михайлівці, Байдурівці. Середнє річне видобування бурого вугілля брикетів на Дмитрівській і Байдаківській фабриках – близько 3,5 млн. тонн.

Основою гідроенергетики є Канівська, Красноухівська, Новоархангельська, Гайворонська, Стеблівська, Корсунь-Шевченківська, Ватутінська ГЕС. Великими ТЕС є Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, які працюють переважно на місцевому бурому вугіллі. Проводиться будівництво потужньої Канівської гідроакумулюючої станції. Промисловість будівельних матеріалів має широке представництво в районі.

Сільське господарство. Виходячи з фізико-географічних умов розташування, район є значним сільськогосподарським районом України. В структурі виробленої продукції 33% припадає на продукцію сільського господарства. На одного жителя району виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж в середньому в Україні. У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого складає 71 %, тваринництва – 29 %. Площа орних земель в районі складає 2683 тис га. Ступінь розораності в районі є одним з найвищих в Україні і складає 76% в північній, лісостеповій частині району і понад 70% – в південній, степовій.

У тваринництві переважають скотарство та свинарство. Розвинене також птахівництво, незначною мірою – вівчарство. Птахофабрики розміщені у містах Ульянівка, Добровеличківка, Бобринець, Петрове.

Транспорт. Центральність розташування території обумовлює розвиток транспортної системи території, хоч вона є менш розвинутою у порівнянні з сусідньою Столичною чи Придніпровською. Так, в територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення. Їх загальна протяжність складає 1,7 тис. км. Автомобільний транспорт відіграє ключову роль, але також на дороги на 12% не мають твердого покриття. Територією району проходять такі автомагістралі Санки-Петербург – Одеса, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Кишинів, Умань – Первомайськ. Судноплавство на Дніпрі розвинуто слабо. Основні порти – Канів, Черкаси. Територією району проходять траси газопроводів “Союз”, Кременчук – Кіровоград, Кременчук – Кривий Ріг, нафтопроводу Кременчук – Кривий Ріг.

Лекція № 16

ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення. Причорноморський район займає південну, причорноморську частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км² (18,7% площі України), населення – 6,9 млн. осіб (14% населення України).

Причорноморський район має сприятливе економіко-географічне положення. Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), що дозволяє підтримувати району і Україні загалом, контакти з 172 країнами світу. Важливо, що розташування району є придунайським, що дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, Югославією, Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з існуючими соціально-економічними районами. Позитивним є близьке розташування району до основних паливних та металургійних баз України.

Причорноморський район відноситься до багатонаціональних. Частка українців – 52,5%, росіян – 37%, кримських татар – 2%; також проживають болгари. Євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін.

Міське населення району становить 4,4 млн. осіб (64,3% населення району), сільське – 2,5 млн. осіб (35,7%). Міське населення проживає в 54 містах та 140 селищах міського типу. Серед них були 44 малих та середніх міста (до 100 тис. осіб), 2 великих (від 100 до 250 тис осі, - Керч, Євпаторія), 4 надвеликих (від 250 тис до 1 млн. осіб, - Миколаїв, Севастополь, Херсон і Сімферополь) і одне найбільше (понад 1 млн. чол. – Одеса). Рівень урбанізованості складає 64%.

Природні умови та природні ресурси. Район розташований в межах степової смуги України і має безпосередній вихід до Чорного та Азовського морів. В рельєфі території виділяється Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта.

Клімат району характеризується певними контрастами і характеризується кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом і помірною зимою. Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму – середземноморський клімат з м’якою зимою і теплим ким літом. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря.

Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю (0,05 – 0,08 км/км2) в межах України, хоч тут і протікають такі великі ріки, як Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також в межах району розміщена південна частина Каховського водосховища; вздовж узбережжя розміщуються великі лимани (Дністровський, Бузький, Хаджибейський), які використовуються для рибопромислу. В степовому Криму багато солоних озер (Сиваш, Лакське, Чокракське). Велике значення для розвитку зокрема АР Крим мало введення у 1963 р. в дію Північно-Кримського каналу і прихід на півострів дніпровської води, де вже через 10 років площі зрошуваних земель тут досягли 135 тис. га.

Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. На рівнинній частині розподіл ґрунтового покриву чітко підпорядковується явищу широтної зональності. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи, які за шкалою родючості відносяться до най родючіших (понад 86 балів). У решті частини степової зони поширені мало гумусні чорноземи і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. В долинах Дунаю та Дніпра переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та коричневими гірськими ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземного типу.

Природна рослинність більшості території району – степова. Лісом зайнято лише Південне узбережжя Криму та Гірський Крим, що складає до 2,5% території району. У балках та ярах трапляються переліски з клену, ясена, дуба; з кущових – шипшина, кизил. В низовинах великих рік є великі зарослі очерету , що є матеріалом для виробництва целюлози.

Досить багатою є мінерально-сировинна база району. Тут представлені всі основні групи корисних копалин. Серед металічних корисних копалин основну роль відіграють залізні руди. Головна роль відводиться Керченському басейну; його руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору. Крім того, прояви заліза є в Високопільському та Приазовському родовищах (Херсонська область), Фрунзенська магнітна аномалія (Одеська область). В районі більше половини державних запасів флюсових вапняків. Добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії – вапняки, глини, каолін, вулканічний туф. Тут міститься 90% загальнодержавних запасів діориту. Велике зайченя в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому. Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморською нафтогазоносною провінцією, що знаходиться в межах всіх чотирьох адміністративних одиниць.

Лідируючу роль в промисловому комплексі Причорноморського соціально-економічного району займає легка промисловість. Цей комплекс представлений текстильною, трикотажною, швейною, шкіряно-взуттєвою та хутровою галузями (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська джгутова фабрика). Центри вовняної промисловості – Одеса і Татарбунари, трикотажної – Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Феодосія, Севастополь, Керч. Ізмаїл, Первомайськ, Вознесенськ; взуттєвої – Одеса, Миколаїв, Сімферополь.

Специфічна і великомасштабна міжрайонна і міжнародна спеціалізація району – рекреаційний комплекс, що складається з курортного господарства, туризму і сфери відпочинку. Основу міжгалузевого комплексу складають курорти. На території району нараховується 200 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 183 пансіонати та будинки відпочинку.

Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин. Основними факторами розміщення машинобудування виступають приморське положення, близькість баз чорної металургії, наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науково-дослідних і конструкторських організацій, а також наявність споживача.

Лісопромисловий комплекс району розвивається на довізній сировині і тільки частково задовольняє власні потреби. Тут розташовано два підприємства целюлозно-паперової промисловості: Цюрупинський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозно-картонний заводи, що використовують у своєму виробництві очерет плавнів Дніпра та Дунаю.

Слабким місцем господарського потенціалу району виступає ПЕК. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС (351 тис. кВт) на Дніпрі та малопотужні Первомайська, Констянтинівська і Вознесенська на Південному Бузі. Експлуатуються природні горючі гази Криму; перспективним район є по видобутку нафти, що залягає на шельфі Чорно моря. Решта енергоносіїв в район довозять: вугілля – з Донбасу, нафту – з Поволжя, газ – з Шибилинки, електроенергію з Донецького та Придніпровського районів. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська, Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС.

Сільське господарство. Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. У структурі сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% – це пасовища і 1% – сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона і Ізюм і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та Одещину.

Основні галузі тваринництва – скотарство, молочно-м’ясного і м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні по виробництву тонкорунної вовни. Тут виробляється 14,1% м’яса, 12,4% молока, 16,4% яєць від загальних показників в Україні.

Серед сухопутних видів транспорту виділяється залізничний. Довжина залізничної колії в районі перевищує 3 тис. км (14% загальноукраїнської). Основні залізничні магістралі – Одеса – Київ, Миколаїв – Знам’янка – Харків, Херсон – Дніпропетровськ, Севастополь – Сімферополь – Харків, Одеса – Львів, Одеса – Миколаїв – Херсон – Джанкой – Керч. Окремі магістралі (Одеса – Київ – Москва, Одеса – Жмеринка – Мінськ) мають вихід на найважливіші господарські центри СНД.

Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед основних автомобільних шляхів загальнодержавного та міждержавних шляхів слід назвати: Миколаїв – Одеса – Кишинів; Миколаїв – Херсон – Сімферополь; Одеса – Ізмаїл; Одеса – Київ – Москва.

Важливу роль відводиться морському та річковому транспорту, який має тут всі перспективи для розвитку. Потужними портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Кілія, Рені. Вищезгадані порти об’єднуються в Чорноморське, Азовське та Українсько-Дунайське пароплавства.

Причорноморський соціально-економічний район має велике значення у вирішенні постачання нафти в Україну. Опрацьовується кілька варіантів транспортування нафти. Одним з найоптимальніших визнається доставка нафти в порти Одеси танкерами з країн Близького Сходу і південного Середземномор’я, перевантаження їх в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука, Лисичанська. Частково нафта може перероблятися на Одеському нафтопереробному заводі, за умови його реконструкції. Ця схема транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України завдяки можливості закупки нафти в багатих державах і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.

КАРПАТСЬКИЙ РАЙОН

Карпатський соціально-економічний район об'єднує південно-західні області України і межує на півночі з Волинським, на сході – з Подільським соціально-економічними районами. На заході й півдні його межі збігаються з державним кордоном України. Це, у свою чергу, дає змогу розвивати на території району галузі, які б виробляли експортну продукцію чи забезпечували її транзит. Господарський комплекс регіону виробляє майже 12% промислової продукції України, в тому числі продукції машинобудування і металообробки –11%, електроенергетики – 7, %, хімічної та нафтохімічної – 13 %, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості – 35 %. За випуском автобусів, автонавантажувачів, алмазних інструментів, сірки, калійних добрив район виступає монополістом в державі.

В районі природний приріст є від'ємний (-1,9 ‰), але цей показник більш ніж в чотири рази нижчий від пересічноукраїнського. За ним район займає перше місце в Україні. У віковій структурі особи працездатного віку складають 57,2 % (а в Закарпатській області – 58,5 %), що перевищує пересічноукраїнські показники.

За національним складом у Карпатському соціально-економічному районі переважають українці – 83,6% усього населення краю. Проживають тут також росіяни, євреї, поляки, угорці, словаки, румуни та представники інших національностей. Район характеризується одним з найнижчих в державі показників урбанізованості – менше 40 %, а в Закарпатській області – менше 30 %.

Природні умови та ресурси. Територія району відзначається різноманітністю природних умов і ресурсів. Рельєф – горбистий, височинний та гірський у південній і центральній частинах району. Закарпаття лежить у межах Придунайської низовини.

Територія району розташована в атлантико-континентальній кліматичній області і характеризується теплим помірно-вологим кліматом. Середні температури січня коливаються по території залежно від рельєфу в межах - 3 ...-6°С, а липня – від 14 до 21 °С, суми активних температур – від 1600 °С (Рахівщина) до 3200 °С (Закарпаття). Опадів найбільше випадає в Карпатах (на найвищих хребтах 1600-2000 мм), зменшення їх спостерігається до 650-700 мм на Прикарпатті та Закарпатті.

Територія Карпатського району добре забезпечена водними ресурсами. Найбільші ріки – Дністер, Західний Буг, Прут і Тиса. У межах району є значні запаси мінеральних вод, зокрема в Прикарпатті та Закарпатті. Вони використовуються ще недостатньо.

Дуже різноманітний грунтовий покрив: гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими грунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними. У Подільській частині переважають чорноземи опідзолені, світло-, темно-сірі та сірі опідзолені грунти. У Передкарпатській частині переважають дерново-підзолисті грунти, на Закарпатській низовині домінують дернові опідзолені суглинкові грунти та оглеєні їх види з незначними домішками лучних, дернових, супіщаних та бурих гірсько-лісових з дерново-буроземними грунтами.

Карпатський район добре забезпечений лісовими ресурсами – покрита лісом площа становить 60%. Ліси дають сировину для галузей економіки, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче й природоохоронне значення. У них переважають дуб, граб, бук. ялина.

Надра Карпатського соціально-економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливні ресурси (нафта і газ, кам'яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної та будівельної промисловості. У Передкарпатській нафтогазоносній області розробляється 37 нафтових і нафтогазоконденсатних родовищ. За час їх експлуатації видобуто близько 100 млн. т нафти. Найбільшими є Орів-Уличнянське й Долинське нафтові, Битків-Бабченське та Північно-Долинське нафтогазоконденсатні родовища. У північній частині району розміщена частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну (промислові запаси – 650 млн. т). Глибина залягання вугільних пластів – від 300 до 900 м. Родовища бурого вугілля не розробляються через вичерпаність запасів (крім Ільницького у Закарпатті). Найбільші поклади торфу у північній частині району, він використовується для місцевих потреб. У районі близько 800 дрібних озокеритових промислів, озокеритова шахта є поблизу Борислава.

Машинобудівний комплекс району – це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, електроламп, радіоелектронної і медичної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він зорієнтований на висококваліфіковану робочу силу, наукову інфраструктуру Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода і розвивається в умовах високої технічної культури. Виробництво точних машин, механізмів, приладів та інструментів сконцентровано в Львові, Чернівцях, Ужгороді, електротехнічне машинобудування – у Міжгір'ї, Львові, Коломиї, Ужгороді, Івано-Франківську, Береговому. Радіоапаратуру, телевізійну, відео- та аудіоапаратуру, радіоприймачі, магнітофони, програвачі виробляють радіотехнічний заводи у Чернівцях, Львові, Івано-Франківську.

У районі відносно високий рівень розвитку транспортного машинобудування: виробництво автобусів (ЛАЗ), автомобілів спеціального призначення, мопедів (Львів). Верстатобудування представлене в Рахові, Львові, Івано-Франківську.

Хімічна промисловість представлена виробництвом хімзасобів для сільського господарства, зокрема калійних добрив (Калуш), сірки (Новий Розділ); миючих засобів (Снятинський район), барвників, фарб та ін. У Львові продукують парфумерні й косметичні вироби, фармацевтичні препарати. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість району здійснює заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. До її складу входять галузі, котрі відрізняються одна від одної технологією виробництва і призначенням продукції, яка випускається, об'єднані однією сировиною. Лісозаготівля (здебільшого в Карпатському регіоні), визначає в цілому розвиток лісового комплексу району.

Меблева промисловість зорієнтована на споживача; центри – Львів, Золочів, Івано-Франківськ, Берегове, Тисмениця, Коломия, Борислав, Свалява, Перемишляни, Ужгород, Стрий та ін. Найбільшим виробником паперу є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, фабрика "Бібльос" (Львів), паперова фабрика (Коломия). Шпалери виготовляє концерн "Оріана" (Калуш). Картонні фабрики діють у Сколе, Львові, Рахові, Золочеві.

Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, баз, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв – 112, що розраховані майже на 38 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, с. Ясень (дитячий санаторій) та ін.

Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей. Харчова промисловість. Орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в промисловик вузлах та потужною сировинною базою.

Сільське господарство Карпатського соціально-економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві.

Тваринництво має такі основні напрямки – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовняного напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва - одні з найвищих серед регіонів України.

Прикордонність положення території обумовлює найвищу в країні щільність автомобільних шляхів. На 1000 км² їх припадає 323 км. У районі добре розвинений трубопровідний транспорт. Основні газопроводи Дашава - Стрий - Дрогобич, Дашава - Львів, Дашава - Київ. Газова система "Братерство" постачає газ у Чехію, Словаччину, Польщу. Діють нафтопроводи Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, "Дружба". Функціонує також потужний етиленопровід Калуш - Тисауйварош (Угорщина).

Для зовнішніх та внутрішніх перевезень використовується також авіаційний транспорт, роль якого особливо велика в напрямку захід – схід (Львів - Київ, Львів - Харків, Львів - Донецьк).

МОДУЛЬ 3.

МІЖНАРОДНІ ЗВ`ЯЗКИ УКРАЇНИ
Лекція № 18

Євроінтеграційні приоритети України
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині — 5,1, Франції — 4,1, Італії — 3,3, Японії — 3,2, Великобританії — 3,1, США — 2,0, Росії — 0,4, то в Україні — 0,2—0,3 тис дол.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв’язки — це система господарських зв’язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв’язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв’язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв’язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в півтора — два рази.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%.

Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовили сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України, слід віднести такі.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу стався значний розрив господарських зв’язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30—50%.

По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи товарів. Їх частка нині перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п’яте, відмічається значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній та господарській діяльності всередині країни. Нині ця частка становить майже 80%.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.

В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів.
Лекція № 19

Єврорегіони. Спеціальні економічні зони