Лекція №1 вступ. Адміністративно-територіальний устрій

ЛЕКЦІЯ № 9

У галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери:

– сільське господарство;

– промисловість з переробки сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості);

– виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських і несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і ін.);

– заготівля, транспортування і збут продукції;

– виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів і сільськогосподарських машин, будівництво);

– наука, управління, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий комплекс, що включає такі підкомп­лекси: зернопродуктовий, картоплянопродуктовий, цукровобуряковий, плодоовочеконсервний, виноград­но-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий тощо.

АПК України дає близько 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується близько 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 25,8%, у тому числі сільського господарства – 13,7%, харчової і переробної промис­ловості – 12,1%. На сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту країни.

Нині в Україні функціонують наступні форми організації агропромислового виробництва:

– господарські товариства;

– приватні підприємства;

– виробничі кооперативи;

– селянські (фермерські) господарства;

– державні підприємства;

– підприємства інших форм власності.

У 2007 р. кількість сільськогосподарських підприємств становила 59,9 тис. Серед них найбільша частка – фермерські господарства (72%), потім господарські товариства (14,5%), приватні підприємства (6,7%), виробничі кооперативи (3,2%).

У використанні цих господарств знаходилося 24,3 млн. га земель:

– підприємства до 5 га земель – 11%;

– від 20 до 50 га – близько 30%;

– від 500 до 1000 га – 5%;

– більше 5000 га – усього 0,6%.
АГРОКЛІМАТИЧНІ УМОВИ І РЕСУРСИ АПК

Для формування АПК України дуже важливе значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найбільше значення мають агрокліматичні, ґрунтові й водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом й вологою.

Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи:

– агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпечення і гарним вологозабезпеченням. Суми температур – близько 10ºС становлять від 2300ºС до 2600ºС. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває 190–215 днів. Річна сума опадів становить 550–750 мм. Їхня кількість збільшується зі сходу на захід;

– у Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприяють вирощуванню сільськогос­подарських культур. Суми температур більш 10С складають від 2600 до 2800, що дає можливість вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх термінів дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Їхня більша частина випадає у теплий період року;

– Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпечення. Суми температур більше 10С коливаються від 2900 на півночі до 3600 на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується в цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримує розвиток сільського господарства;

– сільськогосподарська зона Південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури складають 11–13, а кількість опадів – від 400 до 500 мм на рік. Опади домінують в осінньо-зимовий період. Літо тут сухе і спекотливе;

– у гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10С не перевищують 1600–1800. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.

Ґрунтові ресурси України дуже різноманітні.

На Поліссі найбільш поширені дерено-підзолисті і болотні ґрунти, серед яких переважають торфово-болотні. Вони дуже бідні на гумус. Для підвищення їхньої родючості в ґрунт обов'язково необхідно вносити органічні мінеральні речовини, а також проводити розумне осушення. Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню тут озимих, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних ґрунтів. Крім них, значні площі зайняті під лучно-чорноземними і сірими лесовими ґрунтами. Тут склалися сприятливі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрового буряка, кукурудзи.

Ґрунтові ресурси Степу – відносно однорідні і представлені, переважно чорноземами. Вони мають найбільшу природну родючість. Ведучими культурами є пшениця, соняшник, баштанні і ефіроолійних культур. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, рисівництва й овочівництва.

У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і у вертикальному напрямках. Найбільш сприятливими для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається тільки у вузьких долинах рік.

Ґрунтовий покрив Криму має добре виражену вертикальну зональність. У передгірній степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона покрита дерено-карбонатними ґрунтами. У гірській лісовій зоні домінують буроземи, у найнижчому поясі – коричневі ґрунти. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лугів і пасовищ сприяє розвитку скотарства і вівчарства.

Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь є висока частка орних земель (більш 80%), інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), косовиці (5,1%) і пасовища (11,4%).

Найбільша розораність – у Лісостеповій зоні (85,4%), а найменша – у Поліссі (68,9%). У Поліській зоні близько 1/3 площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.
ОСНОВНІ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства складає 57,7%. Найбільш сприятливі умови для розвитку рослинництва – у степовій і лісостеповій зонах. Посівні площі України в 2005 р. склали 25,1 млн. га, у тому числі:

– під зерновими – 12,5 млн. га;

– під технічними – 5,4 млн. га;

– картоплею й овоче-баштанними – 2,2 млн. га;

– під кормовими культурами – 5,1 млн. га.

Площа чистих пар складає близько 3,5 млн. га. У результаті аварії на Чорнобильській АЕС із сільськогосподарського обороту було вилучено 96 тис. га.

Зернові культури. Займають 49,8% посівних площ. Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, де збирають відповідно 45% і 40% його загального обсягу. В Україні вирощують практично всі зернові культури.

Основними хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп'яними – просо, гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза й овес, зернобобовими – горох.

Гречку вирощують у Лісостепу і Поліських областях, менше – у степових. Однак з післявоєнних років площі посівів дуже скоротилися. Збір гречки – 217 тис. т (2007).

Рис в Україні стали сіяти з 30-х рр. XX ст. Нині близько 22 тис. га зайнято під рисом. Розширення зрошувальної меліорації на півдні України створило сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури. Основні центри: Херсонська, Миколаївська, Одеська обл. і Крим. Збір рису – 108 тис. т (2007).

Значно розширюються площі під посівами зернобобових культур, особливо гороху, віки, люпину, менше – сої, сочевиці, квасолі, бобів і ін. Під зернобобовими зайнято близько 1,1 млн. га. Основними регіонами вирощування гороху і віки є Лісостеп, а також південь Полісся. У країні зосереджені значні площі цінних бобових культур, особливо гороху (996 тис. га).

Посіви конопель складають близько 10 тис. га (з 1940 р. скоротилися практично в 15 разів). Коноплі південну вирощують у Степовій зоні (Дніпропетровська і Миколаївська обл.), середньоросійську – у Лісостепу (Сумська, Чернігівська, Полтавська обл.) і на півдні Полісся.

В всіх областях України вирощують і заготовлюють значну кількість (близько 100) лікарських рослин. Культивують валеріану лікарську, кмин, хрін, шавлія лікарський, лаванду, м'яту кучеряву, м'яту перцову, фенхель, беладону лікарську, зверобой, ромашку і багато інших. Лікарські рослини вирощують у всіх природних зонах, але найбільше – у Криму. Їхні посіви займають 0,1% посівних площ України.

Культивують також тютюн і махорку (30 тис. га). Основні площі тютюну зосереджені в Наддністрянщині (Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька, Чернівецька обл.), Закарпаття і Криму. Останнім часом тютюн стали вирощувати в приватних господарствах Волинської, Київської, Житомирської, Полтавської, Сумської, Чернігівської обл. (їхня частка – 7% тютюну).

Збір картоплі

– у Степу – помідори, перець, баклажани;

– північна частина Лісостепу і Полісся – капуста, столовий буряк, огірки;

Значні площі займають баштанні культури: дині, кавуни, гарбузи, кабачки, патисони. Основні площі баштанних культур (90%) розміщаються в Степовій зоні, на яку припадає більше 90% валового збору. Останнім часом намітилася тенденція у зниженні частки суспільного сектора до 12% і збільшення ролі приватного сектора до 88% у валовому виробництві овочів. Збір овочів – 6,8 млн. т (2007).

Середньорічне виробництво плодів і ягід – 1,4 млн. т (2007), площа насаджень плодових і ягідних культур – 236 тис. га (з 1990 р. скоротилася на 520 тис. га). У виробництві плодів і ягід виросла частка особистих господарств населення (до 75%). Споживання ягід і фруктів в Україні на душу населення складає 29 кг при нормі споживання 60 кг ( у США – 150 кг ягід і плодів).

На розміщення тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовирорбництва і насамперед природні кормові угіддя. Переважно розміщення і спеціалізація тваринництва обумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів.

У галузевій структурі тваринництва основну роль грають птахівництво (54%), свинарство (23%), скотарство (22%) і вівчарство. Менше значення робочого конярства, кролівництва, ставкового рибництва, клеткового звірівництва, бджільництва, шовківництва й ін.

Скотарство. Воно у всіх природно-кліматичних зонах України є ведучою галуззю і має в приміських зонах, особливо великих і великих містах, молочно-м'ясний напрямок. На Поліссі традиційно розвивається молочно-м'ясне тваринництво, у південних районах – м'ясо-молочне. Біля великих споживачів розміщені великі комплекси відгодівлі і первинної переробки ВРХ, свиней і птаха, виробництво молока.

Поголів'я великої рогатої худоби з 1991 р. зменшилося на 17 млн. голів.

Поголів'я великої рогатої худоби

	1991	2001	2003	2007
Велика рогата худоба, млн. голів	24,6	9,4	9,1	5,5

Найбільша щільність худоби характерна для Карпат і Лісостепу; потім йдуть Полісся і Степ. Розводять переважно червону степову, симентальську, білоголову українську, сіру україн­ську, лебединську, чорно-рябу породи.

Свинарство. Розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, особливо картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. У найбільших масштабах воно сконцентроване біля великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон великих міст. Поголів'я свиней в Україні також різко скоротилося.

Поголів'я свиней

У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а в Степу – сальну спеціалізацію. Розводять переважно українську білу породу.

Поголів'я овець і кіз

Поголів'я птаха

Основна частина продукції, що виробляється в сільському господарстві, надходить для переробки на підприємства смакохарчової (близько 45%), м'ясної і молочної промисловості (більш 30%).

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є:

– джерела сировини: цукрова, консервна, крохмало-паточна, масляна;

– на місця споживання готової продукції: молочна, кондитерська, хлібопекарська;

– одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м'ясна, мукомельно-круп'яна.

У 2005 р. харчова промисловість нараховувала 2 922 підприємства, що складалися на самостійному балансі і близько 5 000 малих підприємств. У структурі промислового комплексу країни за обсягами продукції вона займала друге місце (18,9%) після чорної металургії (22,1%).

Виробничий профіль харчової промисловості визначають такі галузі, як: м'ясна (17% від загального обсягу продукції), хлібопекарська (14,7%), маслоробна й молочна (11,1%), цукрова (11%), мукомельно-круп'яна (11,6%), кондитерська (5,8%), олійно-жирова (3,8%).

У м'ясній промисловості України функціонує 211 підприємств. Найбільші підприємства – у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасу. Потужності м`ясо­пе­реробні галузі використовуються в середньому на 29%. Ковбасних виробів – 290 тис. т. (23% від 1990 р.).

Нині виробництво молока росте переважно за рахунок приватного сектора (близько 85%).

– ТОВ «Ковель-молоко» (Волинська обл.);

– ТОВ «Галактіон» (Київ);

– ЗАТ «Лактоліс-Україна» (Миколаїв, т.м."Президент»);

– ТОВ «Павлоградський молочний комбінат» (т.м."Фанні»);

– ТОВ «Харківський молочний комбінат» (т.м."Ромол»);

Також великі підприємства діють у Київській, Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Сумській обл. У Бердянську, Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Рипках і Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці – маслоробні і сироварні заводи. У Бахмачах (Чернігівська обл.), Смили (Черкаська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) – великі заводи з виробництва консервованого молока.

Цукрова промисловість. Провідна галузь харчової промисловості. В Україні нарахо­вується 192 цукрових заводи, з них 5 – цукрорафінадних. Виробничі потужності галузі дають можливість щорічно робити до 5,5 млн. т цукру

Найбільш розвита цукрова промисловість у Вінницькій (13%), Черкаській, Хмельницькій, Київській, Полтавській і Тернопільській обл. Цукрорафінадне виробництво – у Ходорові, Шепетівці, Черкасах, Сумах, Бердичеві й Одесі.

Високою є насиченість галузі інвестиційними ресурсами. Нині практично всі тютюнові фабрики працюють на імпортних інвестиціях. Ліцензії на виробництво тютюнових виробів мають 27 українських фабрик, а 99% загального виробництва сигарет в Україні приходиться на 10 найбільших фабрик асоціації «Укртютюн». Вирішальний вплив на ринок мають 5 найбільших підприємств, причому контрольні пакети акцій яких належать найвідомішим світовим брендам:

– «Reemtsma» (Київська і Черкаська тютюнові фабрики);

– «Philip Morris» (Харківська тютюнова фабрика);

– «British-American Tobacco» (Прилуцька тютюнова фабрика);

– «Japan Tobacco International» (Кременецька тютюнова фабрика).

Сьогодні українські тютюнові фабрики роблять близько 70 видів сигарет (з них 16 – легені). Основні центри виробництва сигарет і цигарок – Київ, Одеса, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Прилуки.

Плодоовочеконсервна промисловість. Продукція промислової переробки плодів і ягід – соки, напої, бальзами, провина й ін. Найбільша концентрація виробництва – у Причорно­морському економічному районі, головні його центри: Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл.
ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ

Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям і ін., а інші галузі промисловості – кордом, технічними тканинами й ін.

У галузі функціонує 1972 виробничих об'єднань, у тому числі у швейній промисловості – 1218. До недержавного сектора зараз відноситься 9/10 підприємств.

Галузь працює переважно на імпортній сировині. Потреби складають 250 тис. т бавовни, імпортується щорічно близько 60–70 тис. т. також менше, ніж необхідно поставляється хімічних ниток і волокна, шубно-мехової сировини, каучуку, синтетичних латексів, барвників.

Розміщення підприємств легкої промисловості вигідно поєднується також з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті переважно жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При розміщенні галузей враховують також забезпечення трудовими ресурсами, господарські функції і територіальні особливості нових підприємств.

Орієнтація:

– на сировину і споживача: вовняна, бавовняна, шовкова, трикотажна промисловості;

– на споживача: взуттєва і швейна;

– на сировину: лляна.

Текстильна промисловість. Найбільша галузь легкої промисловості. Почала розвиватися ще до Першої світової війни, хоча більшість підприємств були тоді невеликими. Розквіт припав на радянські часи, коли збудували більшість сучасних підприємств. До її складу входять:

1) Бавовняна промисловість робить 60% усіх тканин в Україні. Характерне віддалення від сировинної бази і споживачів. У її структурі виділяються прядильні, ткацькі, крутильно-ниткові виробництва. Бавовна є основною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішками синтетичних і штучних волокон.

Найбільші центри – у Херсоні і Тернополі. А також:

– бавовнопрядильний комбінат – у Донецьку;

– бавовняна фабрика – у Нововолинську;

– прядильна фабрика – у Полтаві;

– ватно-ткацька – у Києві;

– ткацькі фабрики – у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиє, Коростишеві і Радомишлеві;

– ниткова фабрика – у Нікополі.

2) Вовняна промисловість робить 8,1% усіх тканин в Україні. Одна з найстаріших галу­зей, однак чисте вовняне виробництво практично не збереглося. Як домішки використовують хімічні і синтетичні волокна, бавовну.

Сучасні фабрики в: Харкові, Одесі, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, Луганську (тонкосукняна), Кривому Розі (вовнопрядильна).

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької і Закарпатської обл. традиційно розвинуте виробництво килимів і килимових виробів з вовни і синтетичних волокон.

3) Шовкова промисловість робить 9,1 усіх тканин в Україні. Нині пов'язана з вироб­ництвом штучних волокон, що практично цілком витиснули природний шовк-сирець. Центри:

– Київ (крепдешин і креп-жоржет з натурального шовку);

– Київ і Черкаси (тканини зі штучних і синтетичних волокон);

– Луганськ (меланжеві шовкові тканини).

– Київ і Лисичанськ (шовкові тканини технічного призначення).

4) Лляна промисловість робить 22,5 тканин в Україні. Одержала розвиток у радянський час. Основні центри – на Волині:

– Рівненський і Житомирський льонокомбінати;

– Коростенський і Марчихино-Будський (Житомирська обл.) фабрики.

У 90-і роки частина тканин вивозилася за кордон. Нині через істотне скорочення посівів льна, відчувається недостача сировини на українських підприємствах.

5) Конопляно-джутова промисловість окрім імпортного джуту і власної сировини (волокна, коноплі), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Практично всю продукцію випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод. Частина продукції експортується.

6) Трикотажна промисловість робить близько 30,5 млн. шт. трикотажних виробів. З 1990 р. трикотажне виробництво зменшилося в 11,6 разів, хоча для нього є достатня сировинна база.

Найбільші центри: Київ, Харків, Львів, Одеса, Житомир, Миколаїв, Сімферополь, Чернівці, Донецьк, Івано-Франківськ, Дніпропетровськ, Луганськ, Прилуки (Чернігівська обл.). Панчішні фабрики – у Харкові, Луганську, Житомирі, Чернівцях, Львові і Червонограді.

Деякі підприємства простоюють через недостачу попиту на місцеву продукцію і дешевих, але якісних імпортних виробів.

Швейна промисловість. Розміщена переважно у великих населених пунктах. Усього нараховується в Україні до 600 підприємств. Обсяги виробництва з 1990 р. зменшилися на 75%. Попит на швейну продукцію значно зменшився, що зв'язано з низькою купівельною спроможністю населення, ростом цін на продукцію, конкуренцією іноземних товарів.

Шкіряно-взуттєва промисловість. Основна сировина для неї – шкіри домашніх, диких і морських тварин. Також широко застосовуються нові синтетичні матеріали (штучна шкіра, гума), парусина, вовна (для валяного взуття) і ін. Розміщається біля центрів м'ясної промисловості.

Шкіряна промисловість – найстаріша галузь виробництва в Україні. Підприємства знаходяться у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запорожжі, Луцьку, кожзаменителі – в Одесі.

Взуттєва промисловість України стала розвинутою механізованою галуззю. Старі взуттєві фабрики діють в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовані – у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Запоріжжі і Мукачевому побудовані нові великі підприємства.

Усього в Україні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виробничих об'єднань.

У 2007 р. було зроблено 15,9 млн. пар взуття (0,3 пари на душу населення). З 1990 р. виробництво взуття зменшилося в 12,3 рази. У загальному обсязі пропозицій частка імпортного взуття складає близько 80%.

Хутряна галузь. Обробляє хутро лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрашків, хом'яків і водяних пацюків, овечі шкіри, штучний мех. У минулому вона носила переважно кустарний й сезонний характер. Нині в Україні функціонують хутряні підприємства в Харкові, Балті (Одеська обл.), Червонограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.

В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах і Ясині (Закарпатська обл.).

Найбільші підприємства – у Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Тернополі, Сімферополеві, Чернівцях і ін.

У поліграфічній промисловості широко впроваджується офсетна печатка, фотополімерні друковані форми, електронна техніка, системи переробки текстової інформації, відеотермінали, фотоскладальні матеріали.

Місцева промисловість. Включає промислові підприємства, об'єднання, фірми, наукові інсти­тути, проектно-конструкторські інститути, що підзвітні місцевим органам влади. Господарське значення місцевої промисловості – у тім, що її підприємства допомагають вирішувати в області (районі, місті) господарські проблеми забезпечення потреб населення і місцевого господарства.

До місцевої промисловості України входять 13 галузей. У її структурі найбільша частка припадає на вироби легкої промисловості (близько 40%), машинобудування і металообробки (близько 25%), хімічної і нафтохімічний (15%. Багато товарів місцевої промисловості займають ведучі позиції в загальнодержавному виробництві. Наприклад, випуск піаніно, баянів, духових інструментів, виробів народних художніх промислів, торфових брикетів, столових приладів з мельхіору, олівців і ін.

Найбільші підприємства:

– Чернігівська і Житомирська фабрики музичних інструментів;

– ВО столових приладів у Києві;

– ВО «Металіст» у Дніпропетровську;

– прокатно-штампувальний завод у Маріуполі;

– ВО «Галантерея» у Львові;

– виробничо-художнє об'єднання «Гуцульщина» у м. Косив Івано-Франківської обл. і ін.