Львівський обласний дитячий еколого-натуралістичний центр дитячі екологічні навчально-оздоровчі ігри

Стають, узявшись за руки, в коло, обличчям до середини. Потім, не розриваючи рук, повертаються назовні, в поле. Є два способи: перший – усі вивертаються під своїми руками, другий – одна пара піднімає руки вгору, утворюючи ворота, в які проходять усі, не розриваючи рук. Потім коло кружляє. Усі приказують:

Хто не втримає рук, стає посередині кола Якщо коло вже не буде вміщувати всіх, хто перебуває всередині, починають знову.

Всі учасники гри стають, тримаючи в руках штучні квіти, у лінію і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця піднімають угору руки, а два крайніх з іншого кінця проходять між ними, ведучи за собою інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, а праву – на плече правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і йдуть колом. Усі співають:

Коли приспівка закінчується, ведучий (крайній) гравець, який проходить під руками усіх пар, починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають угору, вигукуючи:

– Горю, горю!
Так закінчується гра.
Горіх

Лічилочкою вибирають «вовка», який ховається у свою хатку. А решта дітей прогулюється поблизу, промовляючи:

Тут із свого схову вибігає «вовк» і женеться за дітьми. Кого дожене, знімає з нього чи то шапку, чи хустину, чи іншу річ. Коли «вовк» усіх переловить і в нього назбирається чимало речей, діти починають вимінювати їх за вірш, пісню, танок тощо.

Цю гру найкраще проводити у мішаному лісі, де ростуть берези осики, дубки, близько до них стоять сосни, ялини.

Жеребкуванням вибирають того, хто водить. Всі інші тікають від нього. Ті, які тікають, повинні віднайти між дерев дубок і, охопивши його руками, сказати: «Дубе-дубок, виручай, дружок!» Той, хто встиг це зробити, врятований, тому що біля дубочка ловити не можна.

У грі є таке правило: коли тебе спіймали – ти ловиш іншого.

Якщо ви опинились у лісі, де дубки трапляються рідко або їх немає взагалі, але є берези, проведіть цю гру так само, попередньо домовившись, що рятувальним деревом є береза. І тоді втікач, рятуючись від переслідування, повинен обхопити руками берізку і вигукнути: «Берізонько, виручай!».

Але можна грати й так: обхопіть рукою будь-яке дерево, тільки правильно його назвіть. Той, хто переплутає берізку з осикою, – починає водити.

На лісовій галявині прапорцями та шишками, смужками старої берести викладається коло – це оселя ведмедя. Ведмедя вибирають жеребкуванням. Він забирається у свій барліг, лягає там. Інші діти ходять та співають:

Ведмідь, який до цього часу тихо собі спав, раптом підхоплюється і біжить за гравцями, щоб їх упіймати. Діти, що оточували барліг, швидко розбігаються врізнобіч. Кого ведмідь упіймав, з тим і міняються ролями. Ведмідь має право ловити тільки протягом однієї хвилини. Якщо час пройшов і нікого ведмідь не впіймав, він знову повертається до своєї нори й гра починається з початку.

Якщо три рази поспіль ведмідь нікого не впіймав, його карають. Покарання повинні бути смішними. Потім прощають незграбного ведмедя та вибирають іншого. Гра починається знову.

Борсучок

У лісі в центрі галявини прапорцями позначають квадрат розміром 3 м на 3 м. Це нора борсучка. У нори два виходи: один – спереду, другий – позаду. Виходи теж позначаються прапорцями. В норі один із гравців – борсучок. Всі інші гравці – куріпки. Увесь простір навколо нори борсучка (15-20 м) – це його володіння, і він старанно охороняє свою територію. Куріпки, звичайно, гуляють у цих володіннях. Борсучок їх ловить. Той, кого він торкається на своєму полі, не має права продовжувати гру – іде в полон. Зазвичай це місце біля дерева чи куща. Його теж позначають прапорцем.

Гравці-куріпки бігають галявиною, піддражнюючи борсучка пісеньками, і намагаються прострибати якомога ближче до нори, але щоб він не встиг їх упіймати. Всі ті, хто потрапив у полон, чекають, доки їх виручить хтось із друзів. Якщо хтось зуміє скористатися обставинами (наприклад, борсучок вистрибнув із нірки), слід швидко вбігти в нору борсучка, в один з її входів, встигнути пробігти і вибігти з іншого. У разі невдачі всі куріпки повертаються в гру.

Якщо борсучкові вдалося взяти в полон чотири куріпки і за цей час ніхто не встиг їх виручити – борсучок переміг.

Посередині майданчика (залу) проводять дві поздовжні паралельні лінії на відстані 50–70 см одна від одної – «рів». У рові засів «вовк». Усі інші гравці – «кози», вони перебувають на одній із сторін майданчика (залу). За сигналом учителя «кози» перебігають на іншу сторону майданчика та перестрибують через «рів». «Вовки», не вибігаючи з «рову», ловлять «кіз».

Упійманих «кіз» підраховують. «Вовків» знімають після 2–3 перебіжок.

Варіанти:
1) у рові може бути 2–3 «вовки»;
2) «кози» за сигналом учителя перестрибують через «рів» туди й назад, до нового сигналу;
3) упіймані «кози» залишаються у «рові».
Білі ведмеді

На майданчику (в залі) позначають «крижину». На «крижині» – два «ведмеді». Інші гравці – «ведмежата». За сигналом керівника «ведмеді», тримаючись за руки, починають ловити «ведмежат», «ведмежата» тікають.

Упіймане «ведмежа» відводять на «крижину». Коли на «крижині» буде два «ведмежатка», вони також беруться за руки і починають ловити і т. д. Гра продовжується доти, доки будуть переловлені усі «ведмежата». При повторенні гри водитиме той, кого довше усіх не могли впіймати, він же вибирає собі другого «ведмедя».

Ігри на місцевості

Зозулі

Гру проводять на узліссі. Розмір ділянки приблизно 500 м на 500 м. Гравців поділяють на дві команди. За жеребом гравці однієї команди вирушають до лісу, вилазять на дерева в різних місцях, маскуються, зображуючи «зозуль». Межі ділянки, на якій можна ховатись «зозулям», визначаються заздалегідь.

10–15 хвилин по тому друга команда йде шукати «зозуль». Час, за який всіх «зозуль» буде знайдено, фіксується. Потім гравці міняються ролями. Команда, яка зуміла найшвидше відшукати всіх «зозуль», вважається переможцем.

«Зозулі» зобов’язані час від часу подавати сигнали – кукувати. «Зозуля», яку знайдено, спускається з дерева або ж виходить зі схованки.

Учасники створюють коло й беруться за руки. Одного гравця призначають «чаплею», трьох – «жабенятами». «Чапля» ловить «жабенят», яким дозволено виходити зкола, пірнаючи під руки гравців у різних напрямах і знову виринаючи в коло. «Чапля» може виходити з кола й повертатися у нього, тільки перестрибуючи руки гравців (для чого останні присідають). Заквачене «жабеня» міняється роллю з «чаплею», і гра триває. (Глибина води – до плечей).

Гравці шикуються в шеренгу. Одного з них обирають «щукою». Він стає на відстані 10–15 кроків попереду шеренги і повертається до неї спиною. За сигналом керівника гравці наближаються до щуки, намагаються підійти до неї якомога ближче.

Раптом керівник вигукує: «Щука пливе!». «Щука» швидко обертається, а гравці в цю мить мають швидко сховатись – пірнути з головою під воду. А той, хто не встигне своєчасно пірнути і його помітила щука, вибуває з гри. Перемагає той, хто зуміє першим наблизитися до «щуки» й залишиться непоміченим. (Глибина води – до грудей).
Риби і сіті

Вибирають двох ведучих. Гравці заходять у воду по пояс і пливуть у різні боки.

За сигналом керівника ведучі, тримаючись за руки, починають «ловити рибу», намагаючись упіймати кого-небудь із гравців.

Полонений приєднується до ведучих. Таким чином сіті збільшуються. Закінчується гра тоді, коли вся «риба» виловлена.

Вік учасників: 6–7 років.

Один гравець розповідає про якусь тварину, але не називає її. Інші гравці відгадують, яку тварину мав на увазі перший гравець. Наприклад: «Вона прудко стрибає з гілки на гілку».

Вік учасників: 7–9 років.

Перед початком гри діти пригадують, як відрізнити кущ від дерева. Повідомляються умови гри: коли називають дерево, руки потрібно піднімати вгору, а коли кущ – опускати вниз (або присісти, якщо гра проводиться надворі ). Учнів, що помилились, виводять з гри. Через 1–2 хвилини учням, що бажають продовжити гру, потрібно назвати 5 дерев або 5 кущів.

Вік учасників: 8–10 років.

Гравці стають вздовж стартової лінії. Ведучий пропонує пригадати якомога більше назв дерев та кущів. Кожен з гравців, ідучи вперед від лінії старту, на кожен крок повинен назвати назву дерева (куща, пташки, тварини, квітки тощо). Як тільки учасник гри, зробивши крок, не назве слова, він зупиняється. У гру включається інший гравець. Виграє той, хто пройде якнайдалі. Спочатку грають слабші учні.

Вік учасників: 9–10 років.

Гравець розповідає про листочки, плоди, кору, квіти «свого» дерева. Інші гравці впізнають це дерево.

Вік учасників: 4–5 років.

Ведучий тримає в руках декілька листочків різних дерев, показує один із них і пропонує дітям підбігти до того дерева, яке має таке листя.

Вік учасників: 7–8 років.

Один з гравців називає рослину або тварину, в ролі якої він хоче бути. Інші гравці запитують його, що він робить кожної пори року.

Вік учасників: 6–8 років.

Вчитель роздає дітям листя та гичку різних рослин (картоплі, моркви, буряка, редьки...). Окремо в мішечку лежать корені цих рослин. Вчитель виймає корінь і питає: «Корінь-корінчик, а де твій вершечок?» Діти, які мають листя або гичку цієї рослини, піднімають їх і показують.