М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
позбавити життя кого; обірвати життя кому, чиє; вкоротити віку (життя) кому; випустити дух з кого, зневажл.; пролити кров чию; пустити кров (кровицю) кому, чию; випустити душу з тіла кому; випустити кишки з кого, кому, зневажл.; обагрити руки кров'ю чиєю; покласти на вічний спокій кого; спровадити на той світ кого; зробити амінь (кінець) кому, заст. – Темний, дикий, безглуздий народ! Через якусь дурну вигадку. якусь нісенітну легенду він ладен був розбити мені дорогий апарат, скалічити або й позбавити мене життя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 259); Фашистська бомба в перший день віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року – обірвала життя письменника-патріота [С. Тудора] (Історія української літератури, 2, 1956, с. 581); Була се вість, мабуть, правдива, Що пан один із добра-дива йому [комісарові] за півбутелька пива Трохи не вкоротив віку (Франко, 1, 1954, с. 284); – Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! – і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (Стельмах, 1, 1982, с. 45); Лигар ударом макогона Дух випустив із Емфіона, І сам навіки зуби стяв (Котляревський, 1, 1952, с. 236); [Жірондист:] Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів (Леся Українка, 2, 1951, с. 164); І сам я особисто пролив крові ворожої… чимало (Довженко, 1, 1958, с. 279); Не раз пускав [Остряниця] … шляхетську кровицю (Українські народні думи, 1955, с. 86); [Василь:] Так ти й дасися йому душу з тіла випустити? Певне, будеш оборонятися (Панас Мирний, 5, 1955, с. 106); – Ти ще мені щось скажи. Я з тебе льотом кишки випущу! – визвірився бандит (Стельмах, 2, 1982, с. 179); Сплять мертвецьким сном… ті, хто сьогодні ще й дитячою кров'ю руки свої обагрив (Гончар, 2, 1959, с. 265); Он Трохим Книш нікого не ждав. Взяв гвинтівку і поклав на вічний спокій фашиста й поліцая, а ще одного поранив (Власенко, Над Сулою синє небо, 1984, с. 41– 42); – Ми цих переможців світу завтра рішимо, – процідив крізь зуби Шахай (Яновський, 2, 1983, с. 210); – Розкажіть, як вів себе на фронті мій братик? Мені відомо, якою звіриною він був, скільки людей спровадив на той світ (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 142); «Та я тобі амінь зроблю!» Та й знову літав як несповна розуму по толоці (Стефаник, Твори, 1964, с. 93); [Покликач:] Зосталось три почеснішого стану, то вирок їм ще затвердити має божистий цезар-імператор. [Голоси:] Маєш! Коли се буде? Ми не згодні ждати! Вони втечуть! Не підемо додому, поки не зроблять їм кінець (Леся Українка, 2, 1951, с. 537). УДАРИТИ (завдати удару по щоці або шиї долонею) дати (заліпити, затопити і т. ін.) ляпаса (ляща) кому; (бити когось коротким різким ударом) вліпити буханця кому; дати стусана (штовхана, штовханця, штурхана, штурханця) кому; відважити бебеха (стусана і т. ін.) кому, зневажл.; (ударити коліном ззаду) дати киселя кому; (вдарити по зубах) заїхати в зуби кому, груб.; полічити зуби кому, зневажл.; (з силою ударити в обличчя) ткнути між (межи) очі кулаком кого, кому; тицьнути кислицю в зуби, фам.; заїхати в рота (в пику, в морду) кому, вульг.; затопити в пику (по пиці, по мармизі) кого, груб.; зацідити в вухо (в зуби) кому, груб.; (сильно бити кулаком по потилиці) дати (затопити, втелющити і т. ін.) по потилиці кому, груб.; почастувати потиличником кого. Хочеться підійти і дати ляпаса такому типові на весь базар (Гончар, 2, 1978, с. 46); [Тимофій:] Не думав, що ця ніжна рученька такого ляпаса може заліпити (Корнійчук, Чому посміхалися зорі, 1958, с. 26); – Та й ляпаса ви затопили… – і він потер собі зелену щоку (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 261); За кучму сю твою велику як дам ляща тобі я в пику. То тут тебе лизне і чорт (Котляревський, 1, 1952, с. 83); А іноді, було, й буханця уліпить [Мотря] Чіпці у спину, щоб довго не роздумував (Панас Мирний, 2, 1969, с. 52); Й стали діда видворяти, Гупать кулаками, Стусанів понадавали. От і вся розмова (Іванович, На городі бузина, 1963, с. 58); [Петро] Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 68); Директор стиснув кулак, ніби хотів дати ще штовханця на дорогу цій зухвалій учениці, але згодом став спокійнішим (Вільде, Повнолітні діти, 1960, с. 112); Враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному арештантові, що той аж поточився й одскочив набік (Грінченко, 2, 1963, с. 450); За віщо це він мені бебеха відважив межи плечі? (Словник Грінченка, 1, 1958, с. 206); Корж методично відважував йому замашні стусани (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 52); Спусти їм – то таке закоять і власть твою собі присвоять, і всім дадуть нам киселя (Котляревський, 1, 1952, с. 219); Надзорець синіє зо злості, стискає кулаки, готов першому-ліпшому заїхати в зуби (Франко, 5, 1951, с. 416); – Чом ти йому зуби не полічив? – загомоніли кругом, з усіх боків (Панас Мирний, 2, 1939, с, 107); – Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться, а мати зараз тиць кислицю в зуби, було добре намне чуба або наскубе вуха (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 92); І в пані Федори вже борються два почуття: чи притулити до себе цю важку голову, чи ткнути між очі кулаком (Стельмах, ), 1982, с. 110); – Ти ще ковтатимеш, і свої зуби, – сказав він, – коли тобі француз заїде в рота (Яновський, 2, 1983, с. 204); [Ледачий:] От я тобі у морду як заїду, то буде тобі діду! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 31); Дивлюсь, цар підходить До найстаршого… та в пику його як затопить (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 222); [Старшина:] Ти хочеш, щоб я тебе по мармизі затопив? (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); – Не розумію вас, – зміряв він мене з ніг до голови з таким виглядом, мовби збирався зацідити в вухо (Загребельний, 6, 1981, с. 161); Ну, а вищий як підскочить… Як зацідить прямо в зуби Нижчого невдаху! (Глазовий, Усмішки, 1971, с. 75); Старець, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть [буханець] та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать – хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребра, хто затопить по потилиці (Стороженко, 1, 1957, с. 34); Денис… втелющив десяцького по потилиці так, що обидва зарили носами (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 358); – Пам'ятаєш ти ще, хто така Рахіра та й кого ти [Анко] потиличником почастувала! (Кобилянська, 2, 1962, с. 186). УМЕРТИ
піти з життя (в могилу, від нас); лягти в землю (труну, домовину, гріб, яму, могилу); закрити (заплющити, замкнути і т. ін.) очі, тільки док.; заснути навіки (довіку, вічним сном) книжн., уроч.; покинути світ, книжн.; спочити навіки, книжн., уроч.; піти (одійти) на спокій (до спокою), книжн., уроч.; відійти у вічність (у довічний сон), книжн., уроч.; відійти у небуття, уроч.; відійти у царство небесне, заст.; піти до бога, заст.; віддати (оддати) богові (богу, богам) душу (дух), заст.; переступити (піти, переставитися) на той світ, заст.; піти з цього (сього) світу (світа), заст.; спустити дух, заст.; тепер ірон.; пуститися духу, заст., тепер ірон.; піти (полетіти) до праотців, жарт.; піти під білу березу, фам.; дутеля з'їсти (із'їсти), фам.; [лягти (заграти)] догори очима, до землі плечима, жарт.; витягти (витягнути, протягнути, відкинути і т. ін.) ноги (вульг., жарт., копита), зневажл.; витягтись вздовж лави, груб.; задерти ноги, груб.; дуба дати (врізати), груб.; зіграти в ящик, груб.; віддать кінці, груб. Куліш, [Микола] рано пішов з життя, залишивши великий слід в радянській драматургії (Рад. літературознавство, № 1, 1969, с. 78); При мені вже тоді з діток Марушка четверта в могилу пішла (Тесленко, З книги життя, 1949, с. 73); Говорили люди в лютій скруті: – Вмер Ілліч. Пішов од нас Ілліч (Малишко, Заповітне джерело, 1959, с. 181); Нехай ще раз усміхнеться, Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю В чужій домовині (Шевченко, 1, 1963, с. 64); – Ніяк не збагну, що воно за людина [комісар]. Коли отак про себе турбуватиметься та дбатиме – ляже в домовину… (Збанацький, 4, 1964, с. 107); – Уб'ють тебе, вона в гріб ляже; живи для неї, я прошу (Котляревський, 1, 1952, с. 222); Лисий я, волосся спало, Решта білая, як сніг. Недалеко моя яма, Та я в яму ще не ліг (Руданський, Твори, 1956, с. 58); В могилу ляже проклята звірота. І смерть її – нам золоті ворота (Тичина. 2, 1957, с. 163); – Я все більше та більше ослабаю… і що з тебе… [Парасинка] буде, як я [Докія] замкну очі? (Кобилянська, 2, 1962, с. 15); Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? (Гребінка, 1, 1957, с. 87); – Сплять! Бодай він навіки заснув! – гірко промовила мати (Панас Мирний, 5, 1970. с. 230); Не вертатись вже до тебе [дівчини] козаку, – заснув в степу він, сердега, довіку (Українські народні ліричні пісні, 1958, с. 484); Він так боїться смерті, так боїться, що часом, вкладаючись спати, до півночі лежить із розплющеними очима: це ж можна заснути вічним сном (Куртяк, Долина печалі, 1971, с. 39); Я не журюся, що світ сей хороший покину (Леся Українка, 1, 1951, с. 173); І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть… Спочив хтось навіки по тяжкій праці (Коцюбинський, 2, 1955, с. 314); Мажит Гафурі пішов уже на спокій. Але перед смертю своєю він шаблю ненависті класової молодшому поколінню поетів передав (Тичина, 3, 1957, с. 249); Буде в Сурамі Велике свято – пам'ятник відкриють Незламній поетесі-войовниці [Лесі Українці], Що там у сон довічний відійшла (Рильський, 1, 1956, с. 423); [Ганна Андріївна:] Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець… Перемогу нашу бачу над ворогом (Мокрієв, П'єси, 1959, с. 182); Була колись у нас жіночка. На подобу Регіни. Відійшла у царство небесне. Через дурницю (Бойко, Маки червоні, 1983, с. 69); [Олеся:] Зараз після великодня померли батько, а за ними… і мати пішли до бога (Кропивницький, 2, 1958, с. 300); «Була без тебе зла година. Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам» (Котляревський, 1, 1952, с. 254); Раїса дізналася, що школа стоїть порожньою ще з посту, коли учителька злягла та й хутко й душу богові оддала! Он там, у тій маленькій хатинці, де Раїса буде спати, – там мучилась одинока як палець вчителька, і, коли б не старі матушки, не було б кому і очі закрити (Коцюбинський, 2, 1974, с. 66); – Ти б делікатніше, а то… – посутулився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його кімнаті Батюта може віддати богові душу (Куртяк, Бескиди, 1983. с. 339); Отак вони любилися! На той світ хотіли обнявшися переступить (Шевченко, 1, 1951, с. 156); – Нема Мошка на цьому світі, пішов на той світ! – каже Антін поважним тоном (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 419); На ранок він [дід Улас] затих, а об обідній годині й на той світ переставився (Панас Мирний, 1, 1968, с. 311); Поставили громадою Хрест над сиротою Й розійшлися… Як билина, як лист за водою, Пішов козак з сього світа (Шевченко, 1, 1963, с. 254); – Ой, лишенько… умираю! – скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний, 2, 1954, с. 292); Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент і духу тут пустивсь (Котляревський, 1, 1952, с. 229); Давно пора б полетіти до праотців, так він ще летить у Тегеран (Довженко, 3, 1964, с. 141); – І взагалі, Тарасе, в цій лікарні тебе бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу (Збанацький, 1, 1974, с. 343); Паллант Евандрович наскоком Якраз Гібсона і насів, Шпигнув в висок над правим оком, Гібсон і дутеля із'їв (Котляревський, 1, 1952, с. 256); [Микита:] Я вчадів; а з чаду я можу так зробить, що Семен і дутеля з'їсть (Кропивницький, 1, 1958, с. 76); Думаю, як візьмуться коло мене чорти – пропаду ні за цапову душу, – тоді заграю догори очима, до землі плечима (Яновський, 1, 1982, с. 260); – У вагонах того [корму] не матиме худобонька, так собі й знай, синку… Бо інакше – догори очима, до землі плечима (Кучер, Прощай море, 1957, с. 26); Всі пішли, а його [Зарубу] покинули. Ще, чого доброго, колись отак і ноги витягне. Усі розійдуться, серце здушить спазма, почнеться знову приступ, і край (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 384); Аж тут свині Скрутилось і змололось. Змололось так, що скоро край дороги Свиня-агресор протягнула ноги (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 93); [Свирид:] Жде, мать, не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник, Батьківські пороги, 1972, с. 106); – Ну-ну, не гарцюй! – крикнув на його Юхим. – Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний, 5, 1970, с. 91); – Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омельянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б всі копита (Стельмах, 5, 1983, с. 28); – Але я колись таки спишу твою шкуру вздовж і впоперек! – у жовтих очах [Терентія] густішає злоба. – То й сам [Терентію] вздовж лави витягнешся! – стиснув сухий кулак [Яків] (Стельмах, 1, 1982, с. 327); [Гніт:] Єлисей тепер тільки спить і бачить, коли б батько швидше задер ноги! (Кропивницький, 3, 1959, с. 301); Ці закликання, цей гамір, цей гармидер міг почути й мертвий – і отой, що вмер та й ноги задер, що не горів, не болів – зразу околів, і отой, що якби не болів – та славно околів (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 34); – Прокинувся, Григорію? А я вже думав дуба даси (Стельмах, 3, 1982, с. 32); [2-й чоловік:] Жінка з дітьми пішла у найми, а він [Мартин] був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 222); Одарку так скалатнуло, що вона справді мало не врізала дуба з переляку (Збанацький, 1, 1974, с. 80); А підіть ви на сповідь, щоб душу свою очистити, або спробуйте, як дуба вріжете, без карбованця душу свою в царство небесне просунути?! (Остап Вишня, 2, 1974, с. 124); – У тебе гнійний апендицит. Коли не видалити, зіграєш, браток, у ящик (Збанацький, 1, 1974, с. 338); – Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддавати (Ткач, Жди, люба дівчино, 1959, с. 17). УНИКАТИ КАРИ (уміло ухилятися від покарання, нарікань і т. ін.) вийти сухим (сухеньким) із води; вискочити (видряпатися) на сухе.
УПАСТИ
(звалитися додолу, вниз головою) дати (зловити, впіймати, вхопити) сторчака; стовбула дати (стати, полетіти і т. ін.); полетіти (відлетіти) сторчака (сторчма, сторчаком); (впасти на землю, підлогу обличчям донизу) зарити носом [ у (об) землю]; заритися носом [у землю]; заорати (зорати, порити) носом (рідко зубами) [землю (діл)]; (важко впасти всім тілом) повалитися (звалитись і т. ін.) як (наче, мов і т. ін.) [підкошений] сніп; звалитися з ніг; опукою повалитися. Микола зачепився ногою за вал, дав сторчака в пшеницю і тільки через це не достав отамана дрючком по спині (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 128); Товстоногий синьйор Помідор… після кількох кроків уже зловив сторчака, так воно й мало бути: поспішиш – людей насмішиш (Гончар, 6, 1979, с. 133); Зосліпу він налетів на ординарця, впіймав сторчака, розсипав дрова, ординарець незлобиво засміявся і кинувся допомагати Петренко-Дмитренкові збирати важкі дубові поліна (Загребельний, 6, 1981, с. 16); Що то вже за їзда, коли те й думаєш, як не впасти, як не вхопити сторчака..! (Загребельний, Диво, 1968, с. 155); [Чоловік] підвівся і знову стовбула дав (Панас Мирний, 1, 1954, с. 273); Наткнувся [чоловік] на Івася, що лежав на дорозі, наткнувся, поточився і сторчака полетів через хлопця (Панас Мирний, 1, 1954, с. 272); Богдан потяг його на себе і… так піддав йому ногою ззаду, що він… відлетів на дорогу сторчаком (Гончар, Людина і зброя, 1960, с. 13); Хуліган не дав Любчику відповісти, шарпонув його і так штовхнув, що той полетів сторчма (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 44); – Але постривайте, дівчата! Ще побачимо, як хлопці зариють носом об землю (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 243); Давно не чули в Ковалівці пострілу, з тих пір як останній німець зарив носом коло греблі (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 68); Порфир… смиконув те нещасне рученя так, що Карнаух мало носом не заорав (Гончар, 6, 1979, с. 63); [Килина:] – Випхали мене [поліцаї], ще й зі східців турнули. Мало носом землю не зорала. Отакі-то порядки. Нові! (Стельмах, 3, 1983, с. 424); – Стій! Ні з місця! – крикнув той [панич] і шпорнув [шпурнув] першого з рундука так, що аж той зубами заорав (Панас Мирний, 4, 1955, с. 187); – Маріє, прощай! А пам'ятаєш, як ти рила носом діл! (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 284); І другий парубок слідом за першим порив землю носом (Яновський, 1, 1982, с. 258); [Микита:] Чуєш, я вже мертвець!.. Пташка манесенька крильцем зачепе [зачепить] злегенька, і я звалюсь, як сніп (Кропивницький, 1, 1958, с. 118); Христя, наче сніп, повалилася додолу (Панас Мирний, 3, 1954, с. 253); – Синочку ж мій ріднесенький, не побивайся, – кинулася Мотря до сина, що, як той підкошений сніп, звалився на лаву (Яновська, 1, 1959, с. 358); Змій од злості ледве з ніг не звалився, а потому кинув оком на солому (Первомайський, Райдуга в небі, 1960, с. 137); Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилася (Панас Мирний, 4, 1955, с. 306). УПИРАТИСЯ (настирливо не погоджуватися з чим-небудь) ставати дибки (на дибки, на диби), розм.; скакати цапа, зневажл.; ставати цапки; гопки ставати; як на пню стати.
У СТАНІ СХВИЛЬОВАНОСТІ (з сл. бути, сидіти, стояти, почувати себе і т. ін.) як (мов) на голках (голочках, кілочках, комочках, шпильках, шпичках і т. ін.); як (мов, ніби, наче і т. ін.) на вогні (жару, жаринах, жарині, вугіллі і т. ін.); як (мов) на терню; (весь час бути в напруженні) як (мов) на ножах.
УЩЕНТ
(остаточно, без залишку, з сл. знищити, розбити і т. ін.) до ноги; до пня (до пенька); у (в) пух [і прах]; до цурки. – Постріляв би я таких всіх до ноги! – сказав один боєць (Довженко, 1, 1964, с. 193); [Ярослав:] Встає полків залізна стіна, щоб нашу Русь од хижаків південних Оборонить і знищить їх до пня (Кочерга, 3, 1956, с. 103); Хома послав Луку в свій ліс надрати лика: А мій Лука за ликом увесь ліс очистив, до пенька (Боровиковський, Твори, 1957, с. 175); Така-то збірниця [зборище] валилась. Енея щоб побити в пух (Котляревський, 1, 1952, с. 197); Веліла [Юнона (Ютурні)] швидше умудриться, На всякі хитрості пуститься. Щоб брата не строщили в прах (Котляревський, 1, 1952, с. 285); Ми ворога-ворона на кожній території знищимо – розіб'ємо в пух і прах (Герасименко, Поезії, 1950, с. 115); В голові майнуло – турки! Тут наш предок на коня: З козаками бив до цурки Ворогів, рубав до пня (Білоус, Обережно: слово! 1984, с. 50). Пар: ПОВНІСТЮ. ФАНТАЗУВАТИ (бути мрійником, сприймаючи дійсність наївно, нереально) витати в емпіреях (у хмарах), книжн.; жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами); заноситись за хмари; залізати (залітати) в (у) хмари; (вигадувати) снувати химери; (мріяти про щось неймовірне, нездійсненне, нереальне) удаватися в химери; думкою багатіти; сипати зайцям солі на хвіст. – Ви просто тумануватий! – І досі в емпіреях витаєте! – крутнув [о. Миколай] рукою навколо чола і розсміявся (Стельмах, 1, 1982, с. 424); Дожила Катря до сивого волосся, а все ще у хмарах витає (Муратов, Свіже повітря для матері, 1962, с. 18); Цей [Огнєв] любить у хмарах жити, а ми на землі (Корнійчук, 2, 1955, с. 11); – Хороша він, чесна людина, але жив наче за хмарами (Тулуб, В степу безкраїм за Уралом, 1964, с. 45); [Ватутін:] А може, й ми з тобою заносимось за хмари? Та? Брати Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не чекають німці. Що, не вийде? (Дмитерко, Драматичні твори, 1958, с. 83); – Ну, ви, панове, мабуть, залізли в хмари, – я б зроду не їла печеного ведмедя (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 193); – Ось годі, – кажу, залітати у хмари, та берись або за карандаш або за краски та малюй, наломлюй руку (Панас Мирний, 5, 1970, с. 296); Чайка не слухає перемовлянь Миколи з старшиною. Він взагалі не здатен прислухатися до будь-кого. Він далі снує свої химери (Загребельний, Шепіт, 1966, с. 305); З природи самої бувши тверезий розумом, Артем і зараз оце, думаючи про батька і сумуючи за ним, однак не вдавався ні в які химери, щоб забутися в них (Головко, 2, 1957, с. 391); Розумний б'є на те, що справді в нього є, А дурень думкою, як кажуть, багатіє (Глібов, Вибране, 1957, с. 171); Весь вільний час ви мрієте над водою про такенну-о! щуку або сиплете зайцям солі на хвіст (Козланюк, Сонце над Верховиною, 1957, с. 128). ХАРЧІ
(необхідні засоби для життя, існування людини) хліб насущний (насушний); шматок хліба [насущного]; насущний шматок; кусок (кусень, кусник) хліба; хліб-сіль. – Люба мамочка! Отримали ми вчора гроші, – спасибі тобі за них, тепер уже «хліб насущний» надовго забезпечений (Леся Українка, 5, 1956, с. 130); Раніш селянина давили межі, панські володіння, вічні турботи про хліб насушний (Чабанівський, Стоїть явір над водою, 1939, с. 31); Життя Олени, як і кожної селянської жінки, проходило в щоденних клопотах по господарству, боротьбі за шматок хліба, турботі про дітей (Тютюнник, Вир, 1964, с. 26); Тяжко стогнуть хлібороби. Брак насущного шматка, Люта смертність та хвороби Підтинають мужика (Грабовський, 1, 1959, с. 396); Коли ж нема хіті того робить [складати відомості], коли робиш ради куска хліба, – о, яке невеселе і тяжке життя! (Панас Мирний, 5, 1955, с. 342); – Вивчиться, матиме якийсь кусень хліба, – а це не кожному щастить (Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, с. 27); – Підростеш, тоді зрозумієш, яка в світі точиться жорстока боротьба за отой кусник хліба (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, с. 4); Вони проходили перед Шахаєм.., як нагадування про панську віроломність, царську розправу, про опоганення хліба-солі дружнього столу (Яновський, 2, 1983, с. 169); Мудрий і добрий мельнику, спасибі тобі за хліб-сіль і за непоказну людяність! (Стельмах, 5, 1983, с. 12). ХВАЛИТИ (надмірно славословити когось, щось) співати дифірамби кому, чому; кадити (палити, курити і т. ін.) фіміам (фіміами) кому, перед ким; співати хвалу кому, чому; підносити (підіймати) до небес. Коли Хома занадто вже розходився, співаючи дифірамби своїм мінометам, хтось навіть осадив його (Гончар, 1, 1954, с. 371); Щоб запобігти в неї [Настусі] ласки, треба було безперестанку кадить перед нею фіміами лестощів (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 321); Раби і підніжки всякої влади палять фіміам земським начальникам (Коцюбинський, 3, 1956, с. 154); Вона [усмішка] так змінювала Катерину, що декому здавалась: не так уже Брага, може, й перебільшував, співаючи дружині хвалу (Гончар, 5, 1979, с. 219); Самі звеличували, підносили до небес, самі ж і в тінь відіпхнули при першій нагоді (Гончар, 2, 1959, с. 261). ХВИЛЮВАТИ (викликати неспокій, бентежність, захоплення чимось і т, ін.); бентежити (бунтувати, розпалювати і т. ін.) кров у кого; брати (щипати) за душу; брати за живе кого; зачіпати за живе (до живого) кого; захоплювати дух кому; проймати серце (душу) чиє (чию).
ХВИЛЮВАТИСЯ (від глибокого зворушення, душевного переживання) захоплює (перехоплює) дух (подих) у кого, кому, безос; запирає (затискує) дух (подих, дихання) [у грудях] кому, у кого. безос; завмирати душею (серцем); серце в'яне у кого, чиє; серце як (ледве) не вискочить [з грудей] у кого, чиє; (від несподіваного переляку, очікування чогось невідомого) обливатися (холодним) потом; мороз іде (ішов, заходить, проходив, побіг і т. ін.) поза шкурою (поза шкірою, по шкурі, поза спину, поза спиною і т. ін.) кому, в кого; морозом сипонуло за (поза) спиною в кого, безос; обсипає снігом кого, безос; холод пробігає по спині (по жилах) у кого; мурашки (мурахи, комашки) бігають (забігали, лазять, пішли, полізли, пробігли й т. ін.) за (поза) спиною (по спині, по тілу, по хребту і т. ін.) у кого; (від страху, крайнього збудження, переживань) обсипає жаром кого, безос; кидає в жар кого, перев. безос; наче жаром всипало (сипонуло) [по спині] кого, безос; мов хто жару за комір насипав кому; у піт кидає (вдарило і т. ін.) кого, перев. безос; кида то в жар, то в холод (в жар і в холод) кого, перев. безос; кидає і в жар і в піт кого, перев. безос; то в жар (в огонь) кидає (укине), то морозом пройме (обсипле) кого, перев. безос У мене дух захопило, і я, мов кам'яна, стою, а Марта тим часом мою косу розчісує (Панас Мирний, 1, 1968, с. 348); Товаришам перехопило дух (Гончар, 2, 1978, с. 152); В метро спускаємося вмить по сходах-самоходах, – в підземних залах все блищить, аж захопило подих! (Забіла, У широкий світ, 1960, с. 121); Серце у грудях калаталося, аж йому дух запирало (Мартович, Твори, 1954, с. 164); У Любові Прохорівни затиснуло дух у грудях (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 74); Він [Федір] знав напам'ять майже всього «Кобзаря», читав його, коли на душі було важко, читав і… завмирав душею, весь плакав і хвилювався (Збанацький, 4, 1964, с. 74); Завмираючи серцем від страху та цікавості, Микоша йшов слідом за старою (Полторацький, Повість про Гоголя, 1960, с. 64); А як гляне, серце в'яне і в нього і в мене (Українські народні ліричні пісні, 1958, с. 169); Я затримую дихання, моє серце ледве не вискакує з грудей (Яновський, 2, 1982. с. 188): Калиновий стояв, обливаючися холодним потом, і ждав, що буде далі (Франко, 6, 1951, с. 339); [Сухарик:] Книги!.. А розкішні видання! Ви обливаєтесь потом, коли який-небудь невіглас мусолить брудними пальцями вашого «Фауста», за якого ви заплатили чотириста карбованців (Кочерга, 2, 1956, с. 328); Через скільки часу почулося старече стогнання, охання.., по всіх мороз заходив по шкурі, сльози заблищали ув очах (Панас Мирний, 4, 1970, с. 173); «Мороз проходить поза шкірою, наче мене прокляв хто», – говорить матрос Паліцин (Довженко, 2, 1964, с. 306)'; У Свирида аж мороз пробіг поза спиною від того таємного дідового шептання (Панас Мирний, 4, 1970, с. 324); Гнатові аж мороз пішов поза спину (Коцюбинський, 1, 1961, с. 32); Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. За спиною аж морозом сипнуло (Грінченко, 1, 1963, с. 255); Гната раз обсипає снігом, другий – жаром… Ах, це неправда!.. він не злочинець… (Коцюбинський, 1, 1955, с. 76); Петро Федорович пізнав, де він – і холод пробіг по його гарячих жилах (Панас Мирний, 1, 1968, с. 85); Якийсь неприємний холод пробіг по спині, у голову закралась підозра… – Куди ви мене завели? – спитав інженер (Гжицький, Чорне озеро, 1961, с. 197); Синявін надто ревниво ставився до музики,.. й від тих мажорних, сильних акордів здригнувся, відчув, як мурашки полізли по тілу (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 60); У о. Квінтіліана пішли мурашки поза спиною від сих дідичевих слів (Франко, 8, 1952, с. 38); Холодні мурахи пробігли по спині. Дівчина здригнулась (Донченко, 5, 1957, с. 351); «Революція – велике слово», – думає Шахай і почуває, як по хребту в нього лізуть комашки (Яновський, 2, 1983, с. 171); Від цих думок враз обсипало [Данила] жаром (Смолич, 2, 1971, с. 211); – Ну от я до тебе доторкнувся, то мене в жар кидає одразу… (Григір Тютюнник, Климко, 1984, с. 254); Повірте, аж наче жаром сипонуло по спині (Довженко, 3, 1964. с. 101); Мене наче жаром всипало (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 60); Мені мов хто жару за комір насипав (Збанацький, 1, 1974, с. 305); [Рябина:] Ой господи! Так ось воно як! Аж в піт вдарило (Франко, 9, 1952, с. 82); Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, с. 8); Від того, що той приймач, а з ним і Москва, були зараз такими близькими і заразом такими недосяжними, Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Козаченко, Гарячі руки, 1960, с. 188); В обителі ця звістка [про приїзд Саїда] просто в жар і холод кинула ішанів (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 359); [Ромодан:] Я під час пленуму нічого не відчував. Мене там кожну хвилину і в жар, і в піт кидало (Корнійчук, 2, 1955, с. 337); – Знаєш: як розказала мені твоя мати, яку ви нужду, яке лишенько замолоду терпіли, то мене то в огонь укине, то морозом обсипле (Панас Мирний, 2, 1969, с. 309); У мене похололо всередині, щось обірвалось в грудях. я ледве передихнув, здавалося, ще хвилина, і захлинувся б. Мене то в жар кидало, то проймало морозом (Збанацький, 1, 1974. с. 108). Пор.: ЗЛЯКАТИСЯ; СТРАШНО; ХВИЛЮВАТИ. ХИТРИЙ
(дуже нещирий, потайний) собі на умі; (надто меткий, спритний, пронозливий) [і] в ступі не влучити кого; сам чорт в ступі не влучить кого; [такий, що] в одно вухо влізе, а в друге вилізе. Він показав себе ще в студентські роки: користувався репутацією хитрої пронози, людини собі на умі (Бойченко, Молодість, 1949, с. 201); А хтось: – А Оверко де? – О, Оверко! – Оверко не дурний: в одне вухо слухає, в друге вилітає. Він на умі собі (Головко, 1, 1957, с. 226– 227); Діда і в ступі не влучиш… Сказав одні слова, а думає, мабуть, мішок витрушений, по-іншому (Большак, Образа, 1980, с. 17); Не раз уже й Хома терпів через плутощі шуряка… Він тобі з піски мотузки суче, а ти його в ступі не влучиш (Гримайло, Незакінчений роман, 1962, с. 25); – Мама сказала, що ти крутійка, і що тебе сам чорт у ступі не влучить (Копиленко, Сусіди, 1955, с. 40); – Та він тобі в одне вухо влізе, а в друге вилізе – й сама не зчуєшся, як нащебече вище носа (Васильченко, 1, 1959, с. 272); – …З ходу ловить чужі думки й підіймає їх на всю губернію або приноровляється до них, як вигідніше йому. І він [Кульницький] такий, що в одно вухо влізе, а в друге вилізе (Стельмах, 2, 1982, с. 212). Пор.: СПРИТНИЙ. ХИТРУВАТИ (вдаватися до неправдивих, нечесних вчинків) підходити (підлазити) з хитрощами; удаватися до хитрування (до хитрощів); братися (даватися, вдаватися, підніматися, пускатися) на хитрощі; (лукавити, лицемірити) крутити (вертіти) хвостом.
ХОЛОДНО
(про низьку, температуру повітря, наявність холоду в приміщенні, у знач, прис. ) хоч вовків гони (ганяй); хоч собак гони (ганяй); що й собаку не вдержиш; (про відчуття ким-небудь холоду, у знач. прис. ) морозом по тілу дере кого; клацає зубами [з холоду]; холодний (циганський) піт проймає кого; кров застигає (стигне) в жилах. Хатні двері забула Здориха причинити; у їх роззявлену дірку йшов з сіней холод: у хаті – хоч вовків гони! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 27); – Один [фінн] каже: «Ну й холодно ж у нашому бліндажі, хоч собак гони. Давай оцю сосонку звалимо та натопимо» (Тютюнник, Вир, 1964, с. 291); Холодно в хаті, що й собаку не вдержиш (Українські народні прислів'я, 1963, с. 25); Отже, вода не тільки не бадьорить мене, а здається якоюсь неприємною – руки від неї клякнуть, морозом по тілу дере (Панас Мирний, 1, 1968, с. 371); Але в дощ, в непогоду, в осінній холод змокне було, що й ниточки сухої не знайдеш на спині, сяде десь під кущем та клацає зубами з холоду, та мориться голодом, бо що то й за їжа – хліб з цибулею (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); Не знає бідний суд, де діться, усіх циганський піт пройма (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 60); [Боска:] Ух, холодно! Аж кров у жилах стигне, у роті зуб на зуб не попаде (Панас Мирний, 6, 1970, с. 717). Пор: ДРИЖАТИ. ХУДИЙ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|