М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
[тільки (лиш, сама)] шкіра (шкура) та кістки (кості)
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
[тільки (лиш, сама)] шкіра (шкура) та кістки (кості) в кого; [одні (самі, тільки)] кістки та шкіра, (шкура) в кого; одні кістки стирчать у кого; [аж] ребра знати на кому; [аж] ребра світяться у кого; [аж] хребет можна промацати через живіт у кого; живий труп, рідко; ходячий мрець (мертвець), рідко; (дуже ослаблий, виснажений) валиться (хилиться) од (від) вітру; як (ніби) з хреста знятий; як (наче і т. ін. ) [живі] мощі. От назбиралися прохані гості, Бліді, намучені – шкура та кості. Всіх богатир до комори веде; Сперлась, принишкла, напружено жде Хліба сірома – і боса і гола (Грабовський, 1, 1959, с. 240); – А ти все такий самий; кістки та шкіра (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, с. 10); – Не здужають [підпанки]! Сухі як хорти: самі кістки та шкура (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 20); Після закінчення громадянської війни обдертий і худющий – самі кістки та шкіра, – до села повернувся Михайло Попович (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 224); З тим Пилипом їй ще буде клопоту. Геть занехаяв себе, кістки самі та шкіра (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 237); – Як же ти перепався, одні кістки всюди стирчать (Стельмах, Дума про тебе, 1973, с. 111); – Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер ситі, трохи не луснете? – питає кішечка в собак (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 40); Худий, аж ребра світяться (Номис, № 8551); У поліській Борзні бачили його [Хому] худющим, аж хребет можна промацати через живіт (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 49); Він [Михайло] справді схожий був на живий труп – жовтий, сухий, мов тараня (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 224); Не було вже, мабуть, нічого на світі, що могло би вразити бідного Хаїма. Це був ходячий мертвець (Хоткевич, 1, 1966, с. 160); Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29); – А схожа вона знаєте на кого? – Ні, не знаю. – На лісову мавку. Хороша дівчина. – Нічого, тільки од вітру хилиться (Стельмах, 2, 1982, с. 90); Тільки я в хату – суне Карно до нас, а сам схуд, зчорнів, як з хреста знятий (Коцюбинський, 1, 1955, с. 304); Все забрала дитиночка І вигнала з хати, І вийшла ти за царину, З хреста ніби знята (Шевченко, 2, 1953, с. 195); Вихудла як мощі (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 15); – Підходжу я до цього сухого, як тараня, німця, ну, наче живі мощі тобі, аж дивитися незручно (Стельмах, 3, 1983, с. 424). Пор.: ВИСНАЖЕНИЙ; СХУДНУТИ. ЦІЛИЙ ДЕНЬ (весь світловий день) з (од, від) ранку до вечора (смерку, смеркання, ночі); з (від) рання (рана) до вечора (смерку, смеркання, ночі); від (од) зорі до зорі.
ЧЕРВОНІТИ (від хвилювання) червоніти (шаріти) як (мов, наче і т. ін. ) калина (мак, буряк, жар, кармазин, рак); (від збудження, захоплення, сорому) кров (рум'янець, сором і т. ін. ) заливає (залила, залив, залляв і т. ін. ) обличчя (лице і т. ін. ) кому; заливатися (обливатися, заходитися, розм., закраситися і т. ін. ) рум'янцем; заливатися (наливатися) кармазином (фарбою, розм. краскою); краска [сорому] заливає обличчя (лице) чиє, кому, розм., рідко; обличчя (лице) покривається краскою чиє, у кого, розм., рідко; наливатися жаром (вогнем); пашить вогнем [з лиця] хто; пекти раків (раки); (від злості, напруження) наливатися кров'ю. Думала одну тінь свою побачити, а глянула, то мало не заплакала: все лице, мов на лихо, шаріло, як калина (Васильченко, 1, 1959, с. 220); Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась – …почервоніла, що твій мак (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 330); Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах (Панас Мирний, 3, 1954, с. 309); Далі бачу, що вона [пані] вже червоніє, як жар найчервоніший (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 76); Олена …почервоніла, як кармазин (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 192); – Але ж парубок який! – весело відповів Каленик Романович. – З шибки вирізав круг, як під циркуль! Від такої рекомендації Рубін почервонів як рак і опустив голову (Сенченко, Оповідання, 1959, с. 18); Навіть при місяці помітно було, як кров залила Марині лице (Головко, Літа молодії, 1956, с. 147); Рум'янець розповзається до скронь і підборіддя, заливає повне обличчя (Стельмах, Хліб і сіль, 1959, с. 321); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв їй лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); – Добридень, – несміливо привіталася Василина, ховаючи під звабливі вії великі сірі очі й заливаючись рум'янцем (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 106); Читаючи його [лист] я чула, що вся обливаюся рум'янцем, то знов блідну (Франко, 3, 1950, с. 104); – Що ж ти здавала? – Твір… – І писала його, мабуть, азбукою Морзе? – весело зауважив брат. Тоня зайшлася рум'янцем. – Ти вгадав (Гончар, 5, 1979, с. 56); Вона рум'янцем уся закрасилася, як те слово почула (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 204); Чорнявий хлопець, здіймаючи бриля, питає приємним баритоном: – Чи вільно сполохати задуму вашу, панно? – Ярина жахається, блідне, щоб зараз заллятися кармазином (Коцюбинський, 1, 1955, с. 161); Тимко залився фарбою, опустив очі (Тютюнник, Вир, 1964, с. 212); – Я думала, ти хотів мені щось сказати. Так поспішав… з висоти на землю… – І скажу, – наливається фарбою Омелько (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 130); Непокірна краска залила обличчя до самої хмари чорних кучерів (Леся Українка, 3, 1952, с. 682); Краска сорому залила обличчя (Збанацький, 1, 1963, с. 231); При тій думці покрилося моє лице краскою і в нутрі моїм скипіло (Кобилянська, 1, 1962, с. 301); – Так ви ненавидите панів? – Оторопіло помітив [Лісовський], як мінився, наливаючись жаром, тонкий вид молодиці (Стельмах, 1, 1982, с. 32); Поперед усіх Марина! Чорні очі зайнялися, так і горять, так і блищать! З лиця пашить вогнем! (Нечуй-Левицький, 1, 1977, с. 38); Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах – і радість якась, і туга (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 13); Він оповідає, а я печу раків від сорому (Збанацький, 1, 1974, с. 379); – Ти бачила, Оленко, як Сава раки пік? На знав, куди очі діти (Копиленко, Сусіди, 1955, с. 65): Лице її мінилося: раз наливалося кров'ю, мов буряк, то знов блідло, мов полотно (Франко, 5, 1951, с. 386). Пор.: СОРОМИТИСЯ. ЧОРТ
(за міфологічними уявленнями – надприродна істота, що втілює в собі зло) злий (нечистий, лихий і т. ін. ) дух; нечиста сила; дух тьми; князь (цар) тьми. [Жірондист:] Якби я вірив у лихого духа, я думав би, що то сам сатана подав мені оту фатальну раду (Леся Українка, 2, 1951, с. 179); Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі (Коцюбинський, 3, 1956, с. 10); Тут під колесом водилися чорти, і коли мельник знався з нечистою силою, вони йому і в безводдя мололи борошно і товкли в ступах (Стельмах, 5, 1983, с. 66); Забобонному татаринові здавалося, ніби то відьма накликає на нього духів тьми (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 181); [Єпископ:] Ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні словом, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви. ні поклонів не даємо (Леся Українка, 2, 1951, с. 233). ЧУДО (те, що гідне великого подиву; незвичайне, дивовижне) чудо з чудес; диво (чудо) природи; диво дивне, нар. -поет.; (при виявленні здивування) чудеса (диво) в решеті, в знач. виг. – Константинополь! Царев город! Цар-город! Чудо з чудес! (Скляренко, Святослав, 1959, с. 135); Сиваші, оце гниле таємниче море, не перестають дивувати Дьяконова. Диво природи. Геологічна загадка (Гончар, 2, 1959, с. 59); Сестри й молоді лікарки… зробили з мене якесь чудо природи: щохвилини приходили мацати мій пульс і все набивалися читати художню літературу (Яновський, 2, 1954, с. 78); Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! (Шевченко, 2, 1953, с. 79); – Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав… Думав, що артистка, а насправді.,. – Що насправді, тату? – поцікавився ніби між іншим син. – Інженерка по водних справах (Минко, Ясні зорі, 1951, с. 55). ШВИДКО
1. (про процес, розвиток чого-небудь) семимильними (саженними, гігантськими) кроками (про час, який пройшов дуже швидко, зовсім непомітно) як (мов) один день; (на великій швидкості, з сл. везти, їхати і т. ін. ) з вітерцем; з вітром навзводи; на всіх (повних) парах; на повних парусах. Якими семимильними кроками йде розвиток техніки в наші часи! (Дмитерко, Там, де сяє Південний Хрест, 1957, с. 43); Розвиток радянської енергетики йде саженними кроками (Наука і життя, № 7, 1962, с. 6); П'ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день (Довженко, 2, 1964, с. 78); Чверть віку чабанування післявоєнного пролетіли мов один день (Петльований, Безмежнеє поле, 1968, с. 9): До буфету, В оперету. На город по гарбузи – Подавай йому карету. З вітерцем його вези (С. Олійник, Вибране, 1959, с. 200); Танки мчали легко, навзводи з вітром (Качура, Вибрані твори, 1953, с. 325); А поїзд мчить на всіх парах прямісінько на Київ (Довженко, 2, 1964. с. 15); Помчав поїзд на повних парах… Загуло, загриміло (Мокрієв, Сто колючок в боки, 1961, с. 128); Фрегат на повних парусах заїхав у свій же бриг, п'ять мачт з вітрилами упали, мов зрізані (Яновський, 2, 1958, с. 200). 2. (поспішно, дуже квапливо, з сл. бігти, летіти, мчатися, кинутися і т. ін. ) аж у вухах вітер свистить; що (скільки) [є (було) і т. ін. ] сили (духу); у дух; з усіх (зі всіх) ніг; не чути під собою ніг; не чути землі під собою (під ногами); як стріла; як (мов, немов і т. ін. ) на пожежу; як (мов, немов і т. ін. ) опечений (опарений); як (мов, немов і т. ін. ) огню вхопивши; мов камінь з пращі; як пробка, зневажл.; (як наказ, прохання чи обіцянка дуже швидко куди-небудь піти) одна нога тут, [а] друга там. Зінька бігла, що було сили, аж у вухах вітер свистів (Головко, 2, 1957, с. 177); Рубін скільки сили погнався за нею [дівчиною], але коли добіг вниз, дівчина вже почала видиратися з санками на гору (Сенченко, Оповідання, 1959, с. 13); Вона [Параскіца] навела такий жах на дітей, що ті не своїм голосом верещали та бігли що було духу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 282); – Біжу скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу (Ковінька, Кутя з медом, 1960, с. 31); [Килина:] Якби хто перевесла крутив, то я б у дух сю нивку вижала (Леся Українка, 3, 1952, с. 235); Німець сказав щось прикажчикові, той з усіх ніг помчався у двір (Панас Мирний, 4, 1955, с. 243); Вона [Марта] крутнулась і, шелестячи спідницею, зі всіх ніг летить у темряву (Стельмах, 2, 1982, с. 350); Відпустив Степку. Побігла, не чуючи під собою ніг (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 62); Не чуючи під собою землі, не бачачи нічого кругом, хутко-хитко пішла, потім побігла на сільський майдан (Довженко, 1, 1964, с. 201); – Переймай, переймай! – чимдуж кричав Івась на брата, а сам – землі під ногами не чув, як той вітер мчавсь (Панас Мирний, 4, 1955, с. 10); Як стріла пустився хлопець з люлькою на плечі (Панас Мирний, 5, 1970, с. 18); Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу (Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, с. 24); – Голуб жінку б'є! – дзвоне [дзвонить] чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Панас Мирний, 4, 1970, с. 145); Мірошник, як опечений, скочив з канапи (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 175); Довгошия, білява дівчина вибігла, як опарена, їй назустріч (Панас Мирний, 4, 1970, с. 417); Єремія схопився з дзиглика, наче опечений, і неначе зашкварчав, як вишкварка на сковороді (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 231); Він схопивсь, ніби опечений, протер очі, позіхнув і пішов вмиватись, навіть не перехрестившись (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 90); Хоч і часто вони забігали до нас на хутір… та, як папи не застануть дома, побудуть хвилину-другу та мерщій, наче огню вхопивши, втікають назад (Панас Мирний, 1, 1968, с. 346); Той вилетів з Яковенкових рук, мов камінь з пращі, одним гігантським скоком перетнув подвір'я і мчав навстріч Левенцю (Загребельний, 6, 1981, с. 64); Вилетиш ти звідси, як пробка (Довженко, 3, 1964, с. 219); Вадик, як пробка, вилетів на поверхню, зовсім не в тому місці, де його чекали, а майже на другому березі ставка (Збанацький, Таємниця Соколиного бору, 1971, с. 408); [Старшина:] Ну, живо! Щоб одна нога мені тут була, а друга – там! По щучому велінню! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); – Мерщій, не відкладаючи, одна нога там, друга – тут, перше ніж про посла буде сказано султанові (Загребельний, Роксолана, 1988, с. 241); – Може, я скочу? Одна нога тут, друга – там? – благав він сотника. Але той, знаючи його вдачу, мовчав (Циба, На зламі, 1984, с. 56). 3. (протягом дуже короткого часу; миттю, моментально) в [один] момент (діал. мент, мет); в (за) одну (єдину) мить; в один миг ока; не встигнеш (не вспієш, не встиг, не вспів і т. ін. ) і оком моргнути (змигнути і т. ін. ); і оком не моргнеш (не змигнеш і т. ін. ); не встигнеш (не встиг і т. ін. ) [і] оглянутися (огледітися); і не оглянешся (оглянуся, оглядимося); (відразу) одним духом; з [одного] маху; [за] одним (єдиним) махом; як блискавка. – Побудь, сину, дома, я в один момент обернуся (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 91); Картель в один мет, як її забачив, скочив з воза і опинився коло дівчини (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 350); За димом палахнуло полум'я й обхопило клуню в одну мить (Нечуй-Левицький, 3. 1965, с. 67); [Павло до Лесі:] – Так цей дядя Коля велосипед за одну мить зробить (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 188); Грозова хмара вихлюпнула зливу. За мить одну (Воронько, Тепло землі моєї, 1959, с. 166); В єдину мить відійшло вбік усе, про що мріялось. Нема зору (Гончар, 3, 1959, с. 267); Вони почали стиха підгарчувати один на одного і в один миг ока розлютувались (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 263); Диви – одного веде бухгалтер в чайну… Не встиг оком моргнуть, а уже з другим іде (Большак, Образа, 1980, с. 18); Як побачив [Василь] свою Галю неживу, підняв косу та черк себе! Ніхто не вспів і оком змигнути (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 83); А ніч у Севастополі коротка, пролетить, і оком не моргнеш (Кучер, Голод, 1961, с. 56); Не вспіла [не встигла] мати оглянутися, вже у Марусі і готов обід (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 49); Не раз він чув жалі та скарги на скороминущість людського життя. Промайнуло, як сон, пролетіло мигцем [миттю], не встиг і оглянутися… (Гончар, 5, 1979, с. 244); Так мені якось час збігав по-дурному, що й не оглянуся, коли день минеться (Коцюбинський, 3, 1956, с. 178); – Се добрий тобі десь сон приснився, – каже свекруха. – Треба визирати Данила. І не огледимось, як притягнуть (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 64); Надувши свою полотняну сорочку, одним духом мчав його десятки гонів понад степом, чортик в'юном вертівся в його руках, верещав і заходився від реготу (Васильченко, 1, 1959, с. 127); Хрін з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху – Як не було: поїли з маху (Котляревський, 1, 1952, с. 167); За одним махом зробив [Панталаха] порядок (Франко, 2, 1950, с. 240); А буває ж; прийде хтось – І єдиним махом Опоганить ту красу (Глазовий, Усмішки, 1971, с. 6); – Знай, дочко, що я міг би одним махом всю твою хитрість розбити (Бурлака. Напередодні, 1955, с. 111); «Яструбок» сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Яновський, 1, 1954, с. 47). 4. (з'являтися дуже швидко й у великій кількості, з сл. рости, виростати, сходити, виникати і т. ін. ) як (наче, неначе і т. ін. ) гриби [після дощу (по дощі)]; (дуже легко) як (мов і т. ін. ) з води [йде]; не по днях [а] по годинах; як (мов, наче і т. ін. ) на дріжджах [сходити (рости)]. Товариства виникали тоді по селах буквально як гриби після дощу (Минко, Моя Минківка, 1962, с. 102); Невеличкі хатки кругом дворища неначе гриби виростали (Панас Мирний, 4, 1955, с. 205); Українські газети та журнали повискакують незабаром, як гриби по дощі, і цей факт, на мою думку, матиме вплив і на галицьку пресу (Коцюбинський, 3, 1956, с. 285); Попові діти як з води росли (Б. Олійник, Істина, 1976, с. 137); – Добре, добре, Дмитре. Роби так, щоб гречка як з води йшла. – Це від якості суперфосфати найбільше залежатиме, – знову покосився Дмитро (Стельмах, 3, 1982, с. 195); Ростуть мов із води! (Гончар, 5, 1979, с. 113); Тебе мов з води жене! – дивувався брат (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 81); В давню давнину, як Ніл народився в пустині, Мати його положила в розкішну зелену колиску. Батько з високого неба промінням утішним дивився, Як його син виростав не по днях – по годинах (Леся Українка, 1, 1975, с. 336); Засіє й засадить Паміра своєю рукою город, все сходить та росте, як на дріжджах (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 113); Тут [в Асканії] буквально все саме пливе тобі в руки, багатства твої ростуть, мов на дріжджах (Гончар, Таврія, 1957, с. 97); – Як там Київ? Будується і розбудовується? – Будується.., – потвердив Іван. – Не те слово будується… На дріжджах сходить… Столиця (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 21). ЩАСЛИВЕЦЬ (переважно в знач. прис. ) пестунчик (пестій, діал. ) долі (фортуни); родився (народився) під щасливою зіркою (зорею): родився (народився) в сорочці. На превелике здивування моє, Кость за обідом не мав вигляду пестунчика фортуни (Яновська, 1, 1959, с. 447); Не приходила ніколи панотцеві думка про смерть. Як же? Він – «пестій долі» – та мав би вмирати?! (Мартович, Твори, 1954, с. 423); На прощання сказав пораненому Василеві старший лейтенант: – Під щасливою зорею ти родився (Гордієнко, Сильніше смерті, 1946, с. 48); Ти, Максиме, в сорочці родився! – розпогодився комісар. – Ти ще не знаєш, що таке орден! (Стельмах, 5, 1983, с. 101); – Вважайте, Сідалковський, що вам пощастило… Ви народилися в сорочці (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 87). ЩАСЛИВИМ БУТИ зазнавати (зазнати) щастя; мати щастя; (бути безмежно щасливим) відчувати (почувати і т. ін. ) себе на сьомому небі; на сьомому небі перебувати (бути і т. ін. ). В цій маленькій хатині зазнала вона щастя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 71); У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі жила, гуляла (Глібов, Вибрані твори, 1951, с. 125); – Село! Я вибираю хату з димком, в якій немає ще жодного солдата, і. впавши на солому, почуваю себе на сьомому небі (Багмут, Записки солдата, 1961, с. 103); По всьому видно було, що він зараз перебував на сьомому небі (Речмедін, Весняні грози, 1961, с. 156); Він був на сьомому небі (Лановенко, Первоцвіт, 1974, с. 48); Бігав, мчав, клопотався то в хаті, то на городі, то в саду, бажаючи «не здрейфити», як найліпше прийняти гостю. Витав на сьомому небі! (Бабляк, Жванчик, кн. 2, 1971, с. 303); … Вона на сьомому небі, а може, і за стратосферою вже. Вчора тато й мама благословили їх на шлюб [Івана з Галею] (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 435). ЩАСТИТИ
(складатися на щастя, на успіх) в руку йдеться кому; випадає щастя кому, перев. з інфін.; фортуна усміхається (посміхається) кому, книжн. Так усе тепера чогось Хведорові в руки йшлося: урожай був добрий, щепи поприймались чисто всі, два ловких стригуни вигодувались, вже й виїжджати їх почав (Григоренко, Вибрані твори, 1959, с. 276); Роман насмішкувато і гидливо зміряв їжакове обличчя Корнюші: – Не всім таке щастя, дядьку, випадає (Стельмах, 1, 1982, с. 524); В уяві гетьмана виник лисячий образ запорозького пройди, якому фортуна так всміхалася в житті (Ле, Наливайко, 1957, с. 179); [Михайло:] Знаєш, коли і надалі так буде мені усміхатись фортуна, то я скоро і в директори вискочу (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 59); І от ще не просохлий папірець тремтить у руках Поцілуйка, і зміцнює, і збільшує клубок життя в його душі Фортуна знову посміхнулася Поцілуйкові (Стельмах, 4, 1983, с. 179). ЩИРО
(відверто, без упереджень) з відкритим (розкритим) серцем; з відкритою душею; (не кривлячи душею) з (від, од) [усього] серця; від (од) щирого серця; (нічого не приховуючи; з сл. говорити, сказати, признатися і т. ін. ) поклавши руку на серце; як на сповіді; як (мов) на духу, заст. Донька їхня [хазяїв хутора] – білявенька, зовсім ще юне дівча – линула до бійців з відкритим серцем і не приховувала свого захоплення приходом наших військ до них на хутір (Гончар, Маша з Верховини. 1959, с. 4); – Ну! – вигукнув бадьоро Брюллов… – Розквітайте, Тарасе, для свого народу, зустрічайте нове життя з розкритим серцем (Смілянський, Крила, 1954, с. 119); Вони [індійці] зустрічали нас з відкритою душею, з осміхненим лицем (Минко, Намасте, Індіє!, 1958, с. 78); Як добре, що існує Нароч, Як добре, що Дніпро дзвенить. Як слова милого «товариш» З усього серця не любить? (Рильський, 3, 1961, с. 273); [Кіндрат Антонович:] Ну, а скажи від серця, не приховуючись: легше тобі тепер живеться, правда, легше? (Кропивницький, 2, 1958, с. 247–248); А мені захотілось тої миті від усього серця подякувати незнайомим людям: батькові Валерика і його матері за те, що вони так виховують свого сина (Петльований, Безмежнеє поле, 1974, с. 11); Співаючи пісню, од серця голосить дідусь і до плачу доводить (Куліш, Вибрані твори, 1969, с. 55); Полохаючи темну зграю, Живіть для людського добра! Від серця щирого бажаю Я вам ні пуху ні пера (Рильський, 3, 1961, с. 93); Поклавши руку на серце, давайте відразу скажемо, що виступ цей мав у собі від Дмитра Череди хіба що темперамент і стрімливість у читанні (Загребельний, Намилена трава, 1974, с. 75); Він, звичайно, слабший на характер, пішов до Глафіри Іванівни і все, як на сповіді, розказав (Микитенко, Кадильниця, 1959, с. 13); – Усе думаю, може, якось і перемінилися списки на землю. – В залі почувся регіт, а Мирон смикнув брата за полу; ну. чого признаватися, мов на духу (Стельмах, 2. 1982, с. 13). ЯК-НЕБУДЬ (недбало, перев. з сл. працювати, робити, вчитися і т. ін. ) аби день до вечора; на галай-балай (на галай-на балай); стук-грюк, аби з рук; тяп-ляп; через пень колоду (пень-колоду); п'яте через десяте. – Робітники дивляться на тебе, як на якогось спеца двадцятих років, котрий працює аби день до вечора (Автомонов, Щастя дається нелегко, 1959, с. 83); – Я не маю й думки ганити вас, але я нічого не роблю, на галай-на балай, не поміркувавши гаразд! (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 84); В дуелях класик і педант, Методі вірний був Зарецький, І дозволяв людину в рай Послать не на галай-балай, А як велить закон мистецький (Пушкін, Євгеній Онєгін, перекл. Рильського, 1949, с. 153); Житлобудівельний брак – явище не лише херсонське. Стук-грюк, аби з рук – цей стиль побутує і в комбінаті «Волиньпромбуд» (Рад. Україна, 4 жовт. 1975, с. 2); – Ну що, зняли кулемет з розбитого танка? – запитав їх Пузанов насмішкувато. – Ви думали тут так – тяп-ляп? (Гончар, 4, 1960, с. 62); Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо, а ті, хто вчився через пень-колоду, з радістю чекали на те, що їхнього полку прибуде (Григір Тютюнник, Климко, 1984, с. 75); Граю – через пень-колоду (Яновський, 1, 1982, с. 155); Гребенясту півнячу голову Хома поклав біля лежанки, а безголового галагана біля порога. Похижішавши колючими оченятами, бубонів заклинання – п'яте через десяте (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 26). ЯКОСЬ (про час: колись) одного дня; одного разу. Одного дня я зваживсь доторкнутись білих рук: її брови стрепенулись, наче крила дивних птиць (Б. Олійник, Істина, 1976, с. 318); Одного разу, коли Каленик Романович стояв біля горна і розмовляв з учнями про ковальські справи, Рубін раптом додумався: «От візьму терпужок, всуну у вогнь… » (Сенченко, Оповідання, 1959. с. 4). жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|