М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
моркву вскребти кому; (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити (напнути) кого. [3-тя дівчина:] Чи не сина бува шукає [Шкандибиха], щоб йому доброї моркви вскребти? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12); – А, Залужний! – чи то вдоволено, чи то погрозливо протяг Максим Іванович. Відчув: зараз він накривав мене мокрим рядном (Збанацький, 1, 1974, с. 22); Настя призналась матері, що любить Гната, Що хоче жити з ним на віру. Стара напнула її мокрим рядном (Коцюбинський, 1, 1961, с. 72). ВИСНАЖЕНИЙ (про худу, змучену людину) як (мов) з хреста знятий; від (од) вітру падає (валиться); тільки душа в тілі; одна [тільки] тінь лишилася (зосталася) від кого; тільки (лиш, сама) шкіра та кістки (кість); виходець з того світу. Сама ледве на ногах ходе [ходить], як з хреста знята; а хвалитися своїм лихом не хвалиться (Панас Мирний, 4, 1970, с. 264); Стара Явдоха поралась коло слабої дочки, а сама ходила, мов з хреста знята (Коцюбинський, 1, 1961, с. 77); – Що ти батька рідного поховав, чи тобі коняка здохла, що мов неприкаяний тиняєшся, од вітру валишся? (Коцюбинський, 2, 1974, с. 53); – Отак увесь вік свій прожила, – думала далі баба Сикліта, – тільки душа в тілі… все дома сиділа, діло робила, а долі своєї не діждала (Григоренко, Вибране, 1959, с. 29); Антон ледве впізнав сина, від якого залишилася одна тінь (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 140); Були вони – сама шкіра та кості (Гончар, 2, 1959, с. 75); То не мати, то не жива людина, то – виходець з того світу (Панас Мирний, 3, 1969, с. 21). Пар: ХУДИЙ. ВИСОКИЙ
(про людину) великий [аж] до неба; [великий] як верства; верства келебердянська, жарт., зневажл.; саженного зросту (росту); у (з) сажень зросту (росту); через хату перехилиться і моркву вирве, жарт. – Великий до неба, а дурний, як треба, – пробурчав Петро… (Марко Вовчок, Горяни, 1983, с. 101); Вона бачила величезного чоловіка («аж до неба»), який рухав скелями… (Яновський, 1, 1982, с. 24); Воздвиженський, великий, як верства, міряв хату широчезними ступенями, розпустивши крилами поли свого замодного халата (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 10); Він був чи не в два рази вищий од неї, верства келебердянська (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 355); Один з них, саженного росту сибіряк-вусач, обернувся (Тютюнник, Вир, 1964, с. 487); У сажень росту, в півсажня у плечах, як миша кинувся [корчмар] до бочки (Панас Мирний, 1, 1954, с. 276); – Не малий уже, – сердився бригадир, – через хату перехилиться і моркву вирве (Гончар, 4, 1960, с. 364). ВІДМОВИТИ (женихові при сватанні дівчини) дати відкоша (одкоша); жарт. дати (піднести, винести) [печеного] гарбуза (гарбузця); піднести печеного рака, заст., рідко; (багато разів) гарбузами годувати.
ВІДСТАВАТИ (бути позаду всіх) бути (іти, опинятися, плестися, плентатися і т. ін.) в (у) хвості; пасти задніх (задні). [Гаврило:] Ми видобуток даєм за себе і за вас [Галю і Марту].Ви ж у хвості плентаєтесь і всю картину Донбасу псуєте (Корнійчук, 2,1955, с. 144–145); [Баклажаненко:] Тільки бідолашний Савка плутається у нас у хвості, ніяк не може дати більше двохсот процентів і через те почав відставати і в дотепах (Микитенко, 1, 1957, с. 484); [Пріська:] Що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став задніх пасти (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 455); – То отже слухай, Христино батьківно, – жартує панич. – Будь однині моєю слугою, і дай мені, будь ласка, умитися… Шабаш тепер, Маріє Іванівно! Пасіть задні (Панас Мирний, 3, 1969, с. 192). ВПЛИВОВА ЛЮДИНА (про людину, яка займає визначне місце в суспільстві) важний птах; важлива (важна, велика, не проста, пишна) птиця; (ірон.) велике цабе; велика цяця. Люди знають, який то важний птах був землемір (Чорнобривець, Визволена земля, 1950, с. 151); Язик, що привів він разом з товаришами, виявився важливою птицею (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 361); [Терешко:] Писар, брат, тепер важна птиця (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 34); [Яциха:] Соцький, бач, велика птиця (Кропивницький, 2, 1958, с. 98); «Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця!» – Так Камінь, лежачи в пшениці. На дощик верещав (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 66); Йонька зрозумів, що бородань не проста птиця і що від нього тепер залежить, відпустять Йоньку чи ні (Тютюнник, Вир, 1964, с. 438); – Справді, Маєр якось незвично поводився, – озвалася Галина Іванівна, – мабуть, отой висушений – дуже велике цабе (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 58); Він дума, як голова, то й велика цяця (Панас Мирний, 2, 1954, с. 185). ВРАЗИТИ
(торкнутися найболючішого, того, що найбільше хвилює) впекти у живе; доїсти (допекти) [аж] до живих печінок (до живого) кого, кому; зачепити за живе кого. Настане весна – лани засієш. – Це Андрій так впік [Маланку] у живе (Коцюбинський, 2, 1955, с. 37); Та ж се вона уперше насмілилась так озватись до чоловіка гостро та з прокльонами. Але-бо сьогодні він доїв їй до живого (Леся Українка, 3, 1952, с. 554); Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 7); Коли ж оте все недотрощене й відряджене старе дошкулить селу, допече до живого – хто його знає, – куди те село хитнеться (Блакитний, 2, 1958, с. 99); Олекса обернувся на голос, почервонів і неквапливо почав вибиратися з-посеред тісно заруджених людей. Потім став збоку сцени і, кинувши на Тетяни інтригуючий погляд, мовив з посмішкою: – За живе зачепила (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 173). Пор.: ДОШКУЛЯТИ; ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ. ВСІ
(про людей) до одного; мале й велике (велике і мале); [і (й)] старе (старі) і (й) мале (малі); від (од) старого до малого. Пани до одного спеклись, неначе добрі поросята (Шевченко, 2, 1963, с. 121); Дивлюсь – з лози іде Різак, – його мале й велике знає (Глібов, Вибране, 1957, с. 297); А в селі, як побачили наше авто, так і старі й малі, й гусята, й поросята, й телята, й курчата – все геть-чисто повискакувало на вулицю… (Остап Вишня, 1, 1974, с. 139); – Хазяїн там є, – і старе й мале так говорить про Степана Петровича довкола (Большак, Образа, 1980, с. 6); Іван Оленчук прибув до броду на чолі цілої валки, підняв усіх жителів свого кутка – від старого до малого – рятувати броди (Гончар, 2, 1959, с. 428). ВТЕКТИ
дати драла (драпака, дьору, дьорки), жарт., зневажл.; драпонути (дременути) навтікача (навтьоки), зневажл.; дати ногам волю; дати ногам знати; жарт., накивати п'ятами; дати тягу; дати чосу, рідко; намастити (намазати) п'яти салом. Еней те думав, що вже спала, І тілько що хотів дать драла, Аж ось Дідона за чуб хвать (Котляревський, 1, 1952, с. 82); Перелякані жовніри… хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (Стороженко, 1, 1957, с. 395); Це вже трохи не гаразд: напитись чаю, а потім, користуючись тим, що хазяйка сліпа, дати «дьору» з пишного салону (Остап Вишня, 1, 1974, с. 180); Становий поїхав, а їх звелів ще кріпше держати, щоб не дали, бува, дьорки (Панас Мирний, 2, 1969, с. 229); Малий злякано драпонув навтікача в садок (Гаврилюк, Вибрані твори, 1949, с. 155); Зося сторожко, наче птиця, іде між хатами, ладна кожного разу дременути навтьоки (Стельмах, 1, 1982, с. 550); Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача (Качура, 2, 1958, с. 498); Дала [Лисиця] ногам волю та до лісу (Франко, 4, 1950, с. 86); А Лисиці тілько того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур'янах (Франко, 4, 1950, с. 76); Воно б то й тягу дати, п'ятами накивати, – та як глянуть вони на свої хати, садочками закрашені… Шкода їм стане рідної сторони; страшно невідомої, темної, як ніч, будущини (Панас Мирний. 2, 1969, с. 111); Не чули ви? Із лісу Вовк дав чосу (Годованець, Заяча математика, 1961, с. 132); – Може, справді послати все до чорта й просто намастити п'яти салом, поки не заскочив нас шановний професор? (Смолич, 4, 1972, с. 72). Пор.: ТІКАТИ. ГАНЬБИТИ
укривати ганьбою (неславою, соромом) кого; кидати болотом (грязюкою) у кого, на кого; закаляти болотом кого; змішати з болотом (з грязюкою) кого; обливати брудом кого; затоптати (втоптати) в багно (в грязь, в багнюку) кого; помиї лити на голову кому; нести (точити) хулу на кого, книжн.; виставляти на публіку кого, діал.; робити публіку з кого, діал. Не вкрив ганьбою я лиху громаду вашу. Я горе пив щодня і лиха знав я чашу, але до зрадницьких не долучився лав (Зеров, Вибране 1966, с. 387); [Горнов:] …Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 175); – Не могла бачити їх… Стільки грязюки на мене кинули (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 302); А чи відаєш ти, нерозумна дівчино, що від тебе відкаснеться родина.., що всі, з ким ти жила досі, закалять тебе болотом… (Коцюбинський, 1, 1961, с. 164); Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (Стефаник, 1, 1949, с. 122); – Осокіп його з грязюкою змішав (Ткач, Плем'я дужих, 1961, с. 259); Запроданець Мацько, який майже в кожному номері фашистської націоналістичної газетки обливає брудом українську землю, і є ніхто інший, як колишній колега Шухновський (Збанацький, 1, 1974, с. 400); Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Кучер, Золоті руки, 1948, с. 3); – Чи чули ви, як тільки що говорили там, як карали нас, як топтали нас в грязь? (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 262); Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Збанацький, Єдина, 1959, с. 142); [Віталій:] Не деріть так високо носа, а дивіться під ноги, щоб часом не спіткнулись та не впали в помийницю з тими помиями, що зараз виливаєте на голову мені, братові, його дитині! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 224); [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули… (Панас Мирний, 5, 1955, с. 98); [Матушка ігуменя:] На кого ти хулу точиш, чиє святе мення безславиш? (Панас Мирний, 6. 1970, с. 359); – Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (Франко, 1, 1955, с. 148); На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (Франко, 1, 1955, с. 83). ГАРНИЙ
(про людину) ні в казці (казках) не сказати, ні пером написати, нар.-поет.; хоч з лиця воду пий (води напийся), нар.-поет.; хоч картину малюй; хоч ікону малюй, заст.; хоч у рамці (рямця) вправ; хоч куди; як сонце; як зоря; очей (ока) не відірвати (не відірвеш, не відвести) від кого; брати на себе очі; хоч малюй, хоч цілуй, жарт. Ястшембський похвалився їм, що знайшов собі таку дівчину-красуню, за яку ні в казках не сказати, ні пером написати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 176); – Молодиця ти гарна, кругом бігом, а з лиця хоч воду пий… (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 225); – Гарний, хоч з лиця вода напийся, ще й до того розумний (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); Дівка [Гафійка] здорова, чиста, хоч води напийся. Недурно парубки зазираються на неї (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Йому [Вараві] подобається і їхня [братів Щербин] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну нужденну одежу. «Одягни їх по-людськи – і хоч картину малюй» (Стельмах, 1, 1982, с. 100); От і почав свою скриню перебирати і таким вийшов, хоч ікону малюй та в церкву неси… (Стельмах, 4, 1983, с. 50); Зате в Степана Семеновича дочки – кожну хоч у рямця вправ (Панас Мирний, 2, 1954, с. 107); А Іван парубок – хоч куди (Панас Мирний, 2, 1969, с. 104): А дівчина була – як сонце (Марко Вовчок, 1, с. 39); [Василь:] Ти як зоря на небі – од тебе не одірвеш і ока (Старицький, 3, 1964, с. 53); Він [син] у неї красень, що брови, а що личко гоже, від такого очей не одведеш (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 125); [Химка:] Та й красивий же, вражий син, який! Так і бере на себе очі (Панас Мирний, 6, 1970, с. 208); У гніву, зопалу не завважила [молодиця], що коло дверей стоїть такий галанець [елегантний хлопець] – хоч малюй, хоч цілуй (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 284). ГІРШИЙ
і в слід не вступить кому, чому, чий; [і] у (в) підметки не годиться кому; [і] нігтя (мізинця) не варт (вартий) чийого. Що там за сильний ярмарок став у тому Довгопіллі! Куди нашому! І в слід не вступить (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 57); Він сидів на зігнутій до самої палуби нозі, і всі еквілібристи світу не годилися йому й у підметки… (Загребельний, 6, 1981, с. 96); [Ганна:] Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 59); Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта… Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає… (Гончар, 3, 1959, с. 329). ГЛАДКИЙ
(про дуже товстих людей, зневажл.) як барило; як бодня; як (трохи) не лусне; шия (в'язи) хоч обіддя гни; в свою шкуру не потовпиться. Опухлі очі, як в сови, і ввесь обдувся, як барило (Котляревський, 1, 1952, с. 91); Сама [Олена] товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 265); – Поглянь на нього, чорнобородого – як не лусне! (Донченко, 3, 1956, с. 97); – Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [Бжозовський] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 60). ГЛЯНУТИ
звести (підвести) очі на кого, на що; кинути оком (очима) на кого, на що; блимнути очима на кого; (подивитися непривітно, злісно) пропекти поглядом кого. Звела очі, аж проти мене, на липовій лавці старий, старий дід (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 10); Він [Сава] підвів на неї очі (Кобилянська, 2, 1962, с. 280); Колись Юпітер ненароком з Олімпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… (Котляревський, 1, 1952, с. 79); Саіб поздоровкався і кинув очима по хатині (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 349); – «Оратор, оратор», – злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся (Коцюбинський, 2, 1961, с. 211); Кульбака зверхньо глянув на геть зніченого Карнауха, свого шашкового партнера, що так невдало дебютував на ниві тайнопису, пропік його поглядом… (Гончар, 6, 1979, с. 63). Пор.: ДИВИТИСЯ. ГНІВАТИСЯ важким духом дихати на кого; вогнем (пеклом, полум'ям) дихати на кого; бісом дивитися на кого; скреготати зубами; рвати й метати; кидати вогнем-блискавицею; кидати (вергати) громи (громами); впадати в гнів. – Що то за чоловік, що важким духом дихає (Коцюбинський, 1, 1961, с. 28); Пересваряться всі, перегризуться, вогнем дишуть одна на одну, усі сердиті (Коцюбинський, 2, 1961, с. 156); – В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 347); – Раду на мене пеклом дише за свою – цур їй! носату циганку та голомшить молодицю ні за що, ні про що (Коцюбинський, 2, 1961, с. 102); –А я йому, що? Йому не вгодиш: переступи – зле; не доступи – зле; все бісом дивиться (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); – Цілий вік продержу у дівках, хай і коса посічеться непокритою! – скреготів він зо зла зубами (Панас Мирний, 4, 1970, с. 369); Армія окупантів не виконувала наказу свого командування… Генерал д'Ансельм – командуючий окупаційною армією – мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 617); Держдепартамент кидає вогнем-блискавицею… з приводу того, що в одному з повідомлень московського радіо нагадувалось про причетність ЦРУ до вбивства Патріса Лумумби (Рад. Україна, 24 лют., 1983, с. 3); Меланя характеру була лагідного, ніколи в гнів не впадала (Смолич, Мир хатам – війна палацам, 1958, с. 40). Пор.: СЕРДИТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ. ГОВОРИТИ 1. (усно повідомляти що-небудь) вести мову (річ); (голосно висловлюватися, переходячи на крик) здіймати голос; (починати говорити) здіймати річ; заводити мову; (продовжувати говорити) вести далі; (говорити скупо, нехотя) ронити слово (слова); (промовляти швидко, часом недбало або час від часу) кидати слово (слова); (вставляти в чию-небудь розмову свої слова, перебивати чиюсь мову) вкидати (укидати, докидати, увертати, уставляти) слово (слівце); впадати в річ кому, чию. Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (Собко, Срібний корабель, 1961, с. 130); – А знаєш, Тимофію, куди ходім? – перегодя трохи, веде річ Пацюк. – До пана! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 221); [Любов (гнівно здійнявши голос):] Ідіть від мене краще, не ставайте між нами (Леся Українка, 2, 1951, с. 75); …Коли Остап… здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували [співчували] йому (Коцюбинський, 1, 1955, с. 339); Мало не з кожним заїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знає (Гончар, Тронка, 1963, с. 69); – Були раніше і в мене промахи, – вів далі Гаркуша (Гончар, Таврія. Перекоп, 1957, с. 34); Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними невимовної туги, лише зрідка ронив якесь слово (Журахович, Вечір над Орількою, 1958, с. 279); – Цієї людини ніколи не зустрічала, – тихо ронить слова Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, с. 125); Стояла там Ганнусенька і кидала слова (Тичина, 2, 1957, с. 11); Кине слово – і в серці пожар (Воронько, Драгі другарі, 1959, с. 108); І тільки Храпков вкидав одне слово зацікавлення, як ті обидва вмикалися, ніби й увесь час вони втрьох сперечаються на ту ж тему (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 480); Пан хвалиться виграшем, панич – нежданим гостюванням, а вона [пані] і собі слово уставить (Панас Мирний, 3, 1954, с. 161); Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став (Рильський. 1. 1946, с. 274); Більшала купа людей; довго слухала мовчки; потім хто-небудь увертав і своє слово (Панас Мирний, 2, 1954, с. 282); [Джонатан (тихо до Річарда):] Але ж, брате, впадати в річ старому – як же можна (Леся Українка, 3, 1952, с. 64). 2. (говорити невиразно, нерозбірливо, мимрити) ковтати (жувати) слова; (ледве розтуляючи рота від гніву, презирства) цідити [слова] крізь (через) зуби; крізь зуби казати; (гугнявити) балакати в ніс. – А ти хто така? – трохи згодом питає він, ковтаючи слова (Панас Мирний, 1, 1969, с. 38); – А-а, ну, це, знаєш… – Діжа жував слова. Він наче подавився кісткою від риби (Загребельний, День для прийдешнього, 1964, с. 317); Вона [Маланка] цідила слова, немов отрута (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29); …Говорить, неначе слова через зуби цідить, ще й не договорює думок (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 69); Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: – Голота! Що воно має… (Коцюбинський, 2, 1955, с. 52); Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Григоренко, Вибрані твори, 1959, с. 134); Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить і Однокрил ставав на час гугнявим, починали балакати в ніс і полизачі (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 97). 3. (говорити щось незначне, несерйозне, пусте) теревені правити (розводити, точити, гнути, плести); теревені-вені правити, рідко; ляпати (лопотати, лепетати, ляскати, плескати, клепати, молоти, плести) язиком; (довго говорити про щось неістотне, беззмістовне; базікати) мозолити свій язик; чесати язика; переливати з пустого в порожнє; (проводити час в розмовах про щось незначне, смішне, несерйозне) точити ляси (баляси, баляндраси, баляси та баляндраси); брехні точити (справляти, терти); боби (на бобах) розводити; бали точити (розводити); ханьки м'яти; (дотепно вигадувати щось) заливати гусара; байки (казки) розповідати (повідати, говорити, гнути, плести, правити). Він [Хома] без угаву правив теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, 3, 1959, с. 54); Мітинг тягся недовго. Новий комісар багато не балакав. Партизани теж не любили теревені розводити (Яновський, 1, 1958, с. 107); Пасажири точили теревені про цю станцію, про потяг, про ціни на борошно й залізничні квитки (Досвітній, Вибране, 1959, с. 102); – Годі вам теревені гнуть, – гукнув Барило, – прислухаючись… (Стороженко, 1, 1957, с. 390); – Про тебе теревені плів Ляссота і Левассер Боплан байки складав (Зеров, Вибране, 1966, с. 31); – Тут треба щось робити, а не теревені-вені правити (Коцюбинський, 1, 1955, с. 113–114); [3іна:] Я так не люблю, не терплю тих, що надто язиком ляпають (Корнійчук, 2, 1955, с. 101); [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Старицький, Вибране, 1959, с. 203); [Феська:] Все мені [Рябина] своїм п'яним язиком таке лепече, що й вимовити встидно! (Франко, 9, 1952, с. 392); [Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мамонтов, Твори, 1962, с. 215); – Є ж таки пустобрехи на світі: не зна нічогісінько, темний, як ніч на Купалу, а почне плескати язиком – академік та й годі (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 49); Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис, № 3810); Шарлота за той час голосно молола язиком, розкидала руками, вигиналася.., але на неї не зважали (Мартович, Твори, 1954, с. 299); Його [Михайла Івановича] підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Збанацький, Єдина, 1959, с. 96); Як би там не мозолили свої язики папські алілуйщики, але політика Ватікану і далі йтиме у фарватері найреакційнішої імперіалістичної політики (Мельничук, Обличчя божого воїнства, 1960, с. 41); – Не має хтось роботи, то й чеше язика, мов на нього лизак напав (Стельмах, 1, 1982, с. 531); – Кажуть, що жінки люблять поговорити. А ви, мужчини, переливаєте з пустого в порожнє ось уже чималий час (Яновський, 2, 1954, с. 145); Він [дід Кузьма] точив ляси, оповідаючи всілякі смішні побрехеньки, жартом розважаючи всіх, хто потрапляв до його компанії (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 471); А Бонковський, незважаючи на сватів, точив баляси й реготався до Олесі (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 59); Хто баляндраси точить, хто лає подушне й мирське (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Далі Максим уже орудував бесідою: точив баляси та баляндраси (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); – А чи не пора б вам кинути брехні точити та заходитись коло роботи? – мовив Корж (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 34); [Хведір:] – Іван!.. Що нам тут боби розводити? (Панас Мирний, 5, 1955, с. 213); [Рябина:] Ех, буду я з тобою тут на бобах розводити (Франко, 9, 1952, с. 40); – До світу бали точать, а до півдня вилежуються. (Васильченко, 1, 1959, с. 271); – Чого мовчиш, бабо? – Нема мені про що з тобою бали розводити. (Стельмах, Велика рідня, 1951, с. 651); – Сидять у своїй скоті на Чортомлику та з нудьги ханьки мнуть (Мордовець, 1, 1958, с. 104); В'язні пересміюються, Іван підморгує мені, мастак, мовляв, цей староста, вміє гусара заливати (Збанацький, Єдина, 1959, с. 167); – Майстер він говорити казки, миляну пускать баньку (Франко, 12, 1953, с. 498); Розповідав Троць дівчатам байки… (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 44); Він [Охрім] знову байки повіда. а в бороді – усмішка (Малишко, 1, 1956, с. 309); Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш, чи смієшся в вічі (Леся Українка, 2, 1951, с. 194) 4. (говорити щось беззмістовне) городити теревені (дурниці); гнути всячину; плести (верзти) нісенітниці (нісенітницю, небилиці); смаленого дуба плести (правити); плести харки-макогоненки; розказувати (наговорити, набалакати, намолоти, наплести) сім (десять) мішків (кіп, лантухів, три мішки) гречаної вовни [і всі неповні]; наговорити (розказати) [, що] на вербі груші [ростуть, а на осиці кислиці (а на сосні яблука)]; гнати (погнати, гонити, плести) химери; ахінеї (ахінею) гонити (нести, вернути, здіймати); харамани (хармани, фарамани) плести (гнути); сон рябої кобили розказувати; химині кури розводити; про химині кури торочити. Нестор дивився на неї, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 572); – Дурниці ти, Парамоне, городиш, все тобі жарти на умі (Яновський, 1, 1958, с. 459); Регочуться люди дуже, мов бджоли гудуть, вигадують штуки і всячину гнуть (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Вона [Соломія] сідала на лаві, а він [Остап] мовчки дивився червоними з гарячки очима або плів нісенітниці (Коцюбинський, 1, 1955, с, 372); – Плетеш небилиці, Ґаво, – скрикнув Вовкун (Франко, 3, 1950, с. 18); [Друга дівчина:] – І не сором тобі, дівці, отаку нісенітницю плести? (Васильченко, 3, 1960, с. 11); Смаленого дуба плете (Українські народні прислів'я, 1963, с. 172); [Лицар:] Нема ніде нічого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє. груші на вербі! (Леся Українка, 2, 1951, с. 194); Вона [Олександра] й на хвилину невгавала, усе плела харки-макогоненки, розказувала сім мішків гречаної вовни (Коцюбинський, 1, 1955, с. 63); Певне, ніхто не вмів краще за Нестора намолоти при відповідних обставинах сім мішків гречаної вовни (Гончар, Таврія, 1962, с. 14–15); – Та з цього й кінь би сміявся – наплели ось сім мішків гречаної вовни… (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 497); Я наговорив їй [сестрі] про тебе в листах сім мішків вовни (Колесник, Терен на шляху, 1975, с. 57); За якусь хвилину ця химерна дівчина [Катря] наговорила сім кіп вовни – і всі неповні (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 45); –Годі тобі дівчино! Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 319); [Оленка:] – Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 499); Катулле бідний, вже химери гнать годі, бо те, що втратив ти, пропало навіки! (Зеров, Вибране, 1966, с. 203); Химери плели ж на нас усі, хто в лаки, в лоски обкрилися – меншовики, есери – буржуазії кляті підголоски (Тичина, 1, 1957, с. 206); А то сидить в брилі, в кереї, З товстою книжкою в руках, І всім, бач, гонить ахінеї, І спорить о своїх правах (Котляревський, 1, 1952, с. 252); Щоб здіймати ахінею – треба ж буть не при собі! (Тичина, 2, 1957, с. 92); Верне всяку ахінею, аж шипить чорнильний гад… (Білоус, Зигзаг, 1956, с. 100); Злізають живо старости, ведуть Трохима із собою і стали хармани плести перед багатим Лободою! (Руданський, 1959, с. 63); [Старшина:] Ну, це ти почала розказувати сон рябої кобили (Кропивницький, 1, І958, с. 507); – Ти мені, Бреус, не кажи, – вигукнув тоненьким голоском Тягнирядно. …Йому правду кажуть, а він химині кури розводить (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 229); – Ат, покинь мені про химині кури торочити. І в своїх місцях при батькові тобі хватило б самогону, землі та молодиць (Стельмах, 3, 1983, с. 301). 5. (говорити багато і швидко) сипати словами (слова) [як (мов, наче, неначе) горохом (горох)]; як горохом обсипати; захлинати словами. Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох (Котляревський, 1, 1952, с. 107); Тим часом Волочила сипала словами, наче горохом… (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 213); Вже він [Гарик] сипав та сипав ті слова, мов горох з мішка (Чабанівський, Тече вода в сине море, 1961, с. 107); Півники-самохвали і собі пристали, як горохом обсипають, сміються, гукають (Глібов, Вибране, 1957, с. 176); [Голова:] …Ти, браток, поменше б говорив. Сиплеш, наче горохом, біс не розбере (Корнійчук, 2, 1955, с. 17); Віта сипала словами, сміялася, обнімала, не даючи Ані й отямитися (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 158); Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення (Гончар, Тронка, 1963, с. 90). 6. (говорити одне і те ж) заводити (затягувати, затягти) своє (своєї); товкти (твердити, торочити) своє (одно); (набридливо повторювати те саме) жувати (пережовувати) жуйку (жвачку, клоччя, вовну, мотлох і т. ін.). – Та я ж не комсомолець, – знов заводить він своєї (Гончар, Людина і зброя, 1960, с. 36); Коли попереду проступили з темряви будинки селища, вона пішла зовсім повільно і знов затягла своєї: – Засиділись мало не до півночі (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 104); –- Куди ж я піду? – знов я їм своє товчу (Панас Мирний, 3, 1954, с, 166); Данило Самійлович твердив одно: «Швидше віддайте її за мене!» (Марко Вовчок, 2, 1955, с. 231); – Майте, дівчатка, витримку, майте терпіння! – твердив своє Мокеїч (Гончар, 1, 1959, с. 39–40); – Всі, та не всі, – торочила своє Галина (Збанацький, Малиновий дзвін, 1958, с. 31); .„Каутський, на основі явно шахрайського тлумачення однієї фрази з моєї промови, внушає німецьким читачам думку, ніби в Росії фабрики передаються окремим робітникам! І Каутський після цього на протязі десятків і десятків рядків жує жуйку про те, що фабрики не можна передавати робітникам? (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 313); З того часу, як він [дядько] перебрався до Зарванець, на село, почав потроху читати; і так уважно читає, що що де не вичитає, те пам'ятає і двічі, як корова жуйку, пережовує (Коцюбинський, 1, 1955, с. 467); Олег Синиця тим часом жує вже жвачку, повторюється: – Тут виступав шановний Родіон Калістратович. – Зал весело гомонить, не слухає Синицю… (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 167); [Лев:] От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя (Леся Українка, 3, 1952, с. 227); Каутський в сотий раз неймовірно нудно, в цілому ряді параграфів, жує і пережовує старий мотлох про відношення буржуазної демократії до абсолютизму і середньовіччя! (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 230). 7. (говорити гнівно) кидати (вергати) громи; метати громи й блискавки. …Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причину вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 607); – Ви, шановний добродію,.. не раз… кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Франко, 16, 1955, с. 293); І Панас Максимович знову почав метати громи й блискавки на непокірного сина (Минко, Ясні зорі, 1951, с. 224); Він блискавки метав, повчав мене сердито, поплескав по плечу й простяг мені… [осел] копито (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 54). 8. (чистосердечно розповідати комусь про що-небудь) відкривати (відкрити) душу (серце) кому; звіряти (звірити, виливати, вилити) душу (серце) кому; (повсюдно розголошувати) у великий дзвін дзвонити; в усі [дзвони] дзвонити. Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів промовити до неї, відкрити їй своє серце (Франко, 6, 1951, с. 249); У Орисі не було такої подруги, що їй могла б вона звіряти свою душу (Грінченко, 2, 1963, с. 112); Пройшло немало днів, поки той хлопець і дівчина одне одному свої серця звірили (Цюпа, Три явори, 1958, с. ІЗ); – Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші. – Для чого? Напишу їй листа. Виллю душу (Гончар, 1, 1954, с. 23); Нащо то в великий дзвін дзвонити? (Франко, Галицько-руські народні приповідки, 1905, с. 505); Не пасивність повинні проповідувати ми.., ні, ми повинні дзвонити в усі дзвони про необхідність сміливого наступу.., (Ленін, Повне зібр. творів, т. 13, с. 351); – Тоді їдь. Дивись лишень, парубче, не в усі дзвони! – гостро наказує Роман (Стельмах, 1, 1982, с. 87). 9. (розмовляти з ким-небудь) заводити (завести, розпочати) розмову (балачку, балачки); вести розмову (бесіду, балачки); точити балачку; справляти балачку; розводити балачки; вдаватися (заходити) у (в) розмову (в бесіду); вступати (встрявати, устрявати) до розмови (в розмову, в балачку). Ми інколи в окопах заводили розмову про війну, про те, кому вона потрібна (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 12); Дідок, оказується, волосний писар. Заводимо балачку (Васильченко, 4, 1960, с. 19); Я вже приятель Кузьменків. Вставши рано, розпочав з ним балачку про ловлю птиць (Рильський, Бабине літо, 1967, с. 62); Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство (Панас Мирний, 2, 1954, с. 254); [Парвус:] Дивно! Патриції, замість іти на збори, ведуть якісь балачки по кутках! (Леся Українка, 2, 1951, с. 427); До столу, тепер уже килимом застеленого, знов сіли старі, точили не закінчену за вечерею балачку (Головко, 2, 1957, с. 65); – Ми, жінки, цікавіші од вас і не всі любимо тільки справляти балачку про квітки та вишивання (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 156); Старшина далі не став порожніх балачок розводити (Гордієнко, Чужу ниву жала, 1947, с. 45); – Я теж колись учився трохи катехізми і знаю, що вдаватись у розмову з безвірниками – дуже важкий гріх. Адже при сповіді ксьондз запитає вас, «чи не заходили в бесіду з нараженням на небезпеку святої віри?» (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 376); Митю Михайло Іванович любить сердечно і часто заходить із ним у довгі розмови… (Рильський, Вечірні розмови, 1964, с. 54); Я мусила вступити в розмову (Леся Українка, 3, 1952, с. 575); Його ображало, що якийсь наймит… устрявав до розмови, як з рівним (Коцюбинський, 2, 1955, с. 140); Підсовувалися й сусідні гуртки, встрявали в балачки і так захоплювалися ними, аж до лайки… (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 234). 10. (не виявляти стриманості в розмовах) давати волю язикові; розпускати язика (губу); (подовгу сперечатися) розводити дискусію. Але Марта була не з таківських: вона говорила, й говорила багато, а як більше сердилась, то більше давала волі своєму язикові (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 58); - Але ж і ти, Марто, й справді велика брехуха, – вже дуже розпустила язика! – сказав Мельхиседек до своєї жінки (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 99); [Дзвонарська:] Ах ти… ще сміє, мовляв, на моє званіє губу розпускати (Старицький, 3, 1964, с. 89); [Міліціонер:] Громадяни, давайте не будемо розводити дискусію. Підпишіть протокол (Корнійчук, 1, 1955. с. 286). 11. (висловлюватися відверто, прямо) викладати на чистоту; різати правду в вічі; різати правду-матінку [в очі (у вічі)]; називати речі своїми (їх) іменами; ставити (поставити) крапку (крапки) над «і». [Горлов:] Це ти [Огнєв] куди гнеш? Викладай на чистоту (Корнійчук, 2, 1955, с. 22); Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі не одним панам (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 150); – От тобі й родич Керенського, ріже правду-матінку в очі! (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 104); – Хай моя щиросердна відповідь не дивує і не обурює вас: буду різати правду-матінку у вічі (Стельмах, 4, 1983, с. 173); [Скарбун:] Ви відповідаєте за свої слова? [Назар:] Я називаю речі їх іменами (Зарудний, Антеї, 1961, с. 15); Рано, мабуть, ставити крапку в цій давній історії. Спочатку треба поставити усі крапки над «і», гуртом вимести сміття, нагромаджене в мовчанні, пасивному спогляданні і двозначності позицій (Рад. Україна, 28 серп., 1976, с. 2). 12. (говорити марно, попусту) на вітер говорити (кидати слова); кидатися словами (словом). [Марусяк:] Бо знай, небого, я на вітер говорить не вмію (Франко, 9, 1952, с. 313); Він [доктор] говорить, аби язик вертівся, – так собі, – на вітер (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 129); Українські колгоспники не раз ділом доводили, що вони не кидають слів на вітер (Рад. Україна, 21 квіт., 1959, с. 1); Слова на вітер поліцейське начальство не кидало (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 86); Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Яновський, 2, 1954, с. 114). 13. (говорити щось неприємне, дошкульне, в'їдливе) жалити язиком; голки заганяти; пускати шпильку (шпильки) кому; квітку пришпилити. – Ви їх краще не чіпайте, – озвався парубійко. – Наші гектарниці аж язиками жалять, як оси (Гончар, 6, 1979, с. 104); Не одну, не дві голки загнав він і без того в уражене серце… Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); Інколи ж його просто ґедзь нападав і тоді він ставав нестерпучим і пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації, осміював навіть її поверховність, сперечався проти того, що сам раніш обстоював (Коцюбинський, 2, 1961, с. 55); А ятрівка – …так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудеш (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 227). 14. (говорити щось дуже приємне) з медом та маком промовити (сказати); мазати медом по губі (губах) кого; обливати (мазати) речі [солодким] медом; розпускати мед язиком. «Правда моя, Парасю?»– промовила вона [Палажка] наче з медом та з маком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); – Життя солодкого бажаю я всім так саме, як собі, і через те вас поспішаю мазнути медом по губі (Самійленко, 1, 1958, с. 230); Там пан-гаман по сто рублів дає пройдисвіту, що речі медом маже (Глібов, Вибране, 1957, с. 251); Мелашка прийшла додому, і свекруха справдила своє слово: од того часу вона знов облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Мотрі (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 394); Кайдашиха взяла чарку в руки, і хоч була сердита, але таки не вдержалась і розпустила на всю хату мед своїм язиком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 364). 15. (сказати щось недоладне, недоречне) попасти пальцем у небо; утяти (утнути) до гапликів; бовкнути (вистрибнути) як (мов) Пилип з конопель. [Усі:] Ха-ха-ха! Попав [Гнат] пальцем у небо! Тю! (Старицький, 3, 1964, с. 231); [Рябкова:] Ну й утяла до гапликів. Музика – одне. а вона – друге… (Старицький, 3, 1964, с. 548); [Грицько:] Перше було мовчить-мовчить та як бовкне, то мов Пилип з конопель… (Старицький, 2, 1964, с. 461); А на уроках він [Вітя] завжди про щось своє думає, а як спитають, завжди скаже не до речі, не до лади, – як Пилип з конопель вистрибне (Іваненко, Таємниця, 1959, с. 30). ГОЛИЙ
(який не має на собі одягу) [голий,] як (мов) бубон, зневажл.; голий, як (мов) турецький святий, жарт.; у чому (як) мати [на світ] народила (породила, спородила); у костюмі (в одежі) Адама (Єви, Адама і Єви), жарт. Скінчивши це потрібне діло, – коли Оникій Бевзь перед громадою лишився, голий, мов бубон, мов турецький святий, голісінький, навіть не в одежі Адама.., – скінчивши пильну роботу, Мамай труснув буйним чубом, блиснув сергою, вклонився в пояс (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1967, с. 155); Треба буде одежі, бо а мене як знімуть казенну, то я остануся, як турецький святий, буквально голий (Шевченко, 6, 1957, с. 138); У трофейних бочках з-під пального грілася вода, голі – як мати родила – бійці милися на сонці, стриглися (Гончар, 1959, с. 127); Ханська сторожа вмить здерла з Івана Тюріна всю одіж, залишивши, в чому мати породила, й потягла на вулицю… (Угляренко, Із дерева жалю, 1979, с, 204); Перед людьми явився Плачинда, в чому на світ мати породила (Стельмах, 1, 1982, с. 77); Одежу прихопиш на руку і йдеш, як Єва. Кілометри можеш йти отак вподовж коси в костюмі Єви, не ризикуючи нікого, крім птахів, зустріти (Гончар, На косі. Вітчизна, 1966, № 11, с. 31). ГОЛОДНИЙ
(який відчуває сильне бажання їсти) голодний, як собака; аж шкура болить; тягне за живіт кого; аж за печінки (за печінку) тягне; живіт присох (притягло) до спини (до хребта); вола б з'їв; (який зовсім нічого не їв) [й] ріски (рісочки, рисочки, рісоньки, крихти) в роті не було (не мав, не мала); [й] ріски (рісочки, рисочки, рісоньки, крихти) в рот не брав (не брала); росинки в роті не мати. – Поклади мене у віз із рибою. – Ай! Риба! По всій Польщі люди голодні, як собаки. Рибу розкрадуть, і пана… (Довженко, 1, 1958, с. 269); – Вже од голоду аж шкура болить, – подумав Кайдаш (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 268); Він не їв цілий день. Його тягло за живіт (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 300); [Шило:] Аж за печінки тягне… Ет, треба кінця покласти (Старицький, 2, 1964, с. 139); [Писар:] Чого той Сидір бариться, – уже аж за печінку тягне! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 67); Деякі складалися по копійці купити булки, бо за печінку тягло (Панас Мирний, 1, 1968, с. 447); Ще й не такої заспіваєш, як живіт присохне до спини (Коцюбинський, 2, 1961, с. 75); – А чи не розжився б я у вас на шматочок хліба? Вже живіт до хребта присох… (Збанацький, Єдина, 1959, с. 55); – Їстоньки заманулося? – удавано співчутливим голосом перепитував він [Степура]. – Животики, мабуть, до спини притягло? (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 75): Здається, вола б з'їв… і черствий хліб здавався смачним! (Панас Мирний, 2, 1954, с. 145); [Старшина (дивиться у вікно):] Еге, вже сонечко височенько підбилося, а в мене ще й ріски в роті не було… (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); Цілий день в Єремії й рисочки не було в роті (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 213); – Ні, я так не можу… сили не стає… Скільки ж то день морились голодом.., а сьогодні й рісочки в роті не було (Коцюбинський, 1, 1955, с. 98); Нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті не було, Артем зразу ж пішов з дому (Головко, 2, 1957, с. 526); Я як ото випив вранці склянку молока, то більше й ріски в роті не мав – був тепер голодний, як арештант… (Нестайко. Тореадори з Васюківки, 1973, с. 118); – Люди скоро вечерятимуть, а я й рісочки в роті не мала (Кучер, Голод, 1961, с. 55); [Марта:] Скажіть хоч ви йому, Олексію Григоровичу! Рісоньки ж у роті не мав від самого ранку (Мороз, П'єси, 1959, с. 232); Хотіла (Настя) хоч перед екзаменами схуднути: поралась увесь день, мов у казані кипіла, рісочки в рот не брала (Васильченко, 1, 1959, с. 220): Четверо людей стояли в поросі серед дороги… Запалі очі їм хворобливо блищали. – Другий день росинки в роті не мали, – додав найстаріший і несміливо простяг руки (Панч, 4, 1982, с. 160). ГОЛОДУВАТИ (бути тривалий час без їжі) класти зуби на полицю; клацати зубами; (обмежувати себе в їжі) підтягати живіт; затягати (затягувати, підтягувати, стягувати) паски (пасок, поясок). Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч, зуби клади на полицю (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 7); То все ж таки йде студент-незаможник, подивиться у вікно в «Ренесансі», як там «почки соте» напинають, і все одно що наївсь… А так ходитиме та зубами тільки клацатиме (Остап Вишня, 1, 1974, с. 203); Там кухонь польових немає, в тилу владає інший світ. Згубив картки свої в трамваї, сиди і підтягай живіт (Малишко, Серце моєї матері, 1959, с. 228); – Ти в армії був на всьому готовому, а ми підтягували паски (Чорнобривець, Пісні гір,1958, с. 67); Він [Гітлер] усе підпорядковував війні… Німці тільки й знали, що затягували пояси дедалі тугіше (Загребельний, €вропа-45,1959, с. 219). Пор.: ГОЛОДНИЙ. ГОЛОСНО
(гучно, звучно, добре чутно – з сл. кричати, гукати і т. ін.) на весь голос; на весь (ввесь) рот; не своїм голосом (заст. гласом); на все горло; як на живіт, фам.; як на пуп, фам. Василько почав шморгати носом, потім згадав, що цей дядько придавив йому руку, і заплакав уже на весь голос (Панч, Гарні хлопці, 1959, с. 89); Кайдаш і Лаврін… кричали на все горло, змагались разом з бабами й підняли такий ґвалт на весь куток, що люди повибігали з хат (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 339); Деякі діти кричали на весь рот (Панас Мирний, 4, 1955, с. 195); – Господи! що ж це таке! де це ми! – крикнули оба не своїм голосом (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 362); Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Панас Мирний, 1, 1968, с. 433); [Харитя:] Ви тільки не гукайте так, як на живіт, то й буде добре (Панас Мирний, 6, 1970, с. 418): Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годуваться – кричав, як на пуп (Тютюнник, Вир, 1964, с. 524). ГРОШІ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|