М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
[бути (припадати, приходитися)] до вподоби (до душі, до серця, по серцю, до смаку, по смаку)
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
[бути (припадати, приходитися)] до вподоби (до душі, до серця, по серцю, до смаку, по смаку) кому; [бути] під смак кому, чий; [бути] до любові (до мислі) кому. – Треба сказати тобі, Павлушо, по щирості, чимдалі більш ти мені до вподоби. Що напористий отакий (Головко, 2, 1957, с. 274); Їй [Любі] припадають до вподоби тільки компліменти й підлесливість (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 439); Раз чув, як ти комусь читала вголос мою повість… – так можна читати тільки те, що до душі (Дмитерко, Розлука, 1957, с. 164); [Лукія:] Певно, вона вже впала Хвилимонові в око! А що він їй до серця припав, то се вже видко (Кропивницький, 4, 1960, с. 268); – Розмова припадає мені до смаку (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 28); Життя [міське] ще менше приходилось йому до смаку (Франко, 3, 1950, с. 180); Служба по мені, по моєму смаку і вдачі (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 13); – Мені бог уже послав такого, що й до любові, й до пари (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 24); Я мусив мовчки признати, що такі подружжя не зовсім під мій смак (Леся Українка, 3, 1952, с. 684); «Тепер я стала тобі рідною духом і ніколи од тебе не отступлюсь: ти мені до мислі, ти мені й до серця», – подумала Саня (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 216). Пор.: ПОДОБАТИСЯ. ПОПОЇСТИ (трохи з'їсти, вгамувати голод) кинути (покласти) на зуб (на зуби) що; заморити черв'яка (черв'ячка, рідше гробачка); задушити [в пузі] комара, жарт.; (дуже багато з'їсти, наїстися) укласти в копи, заст., жарт.; набити черево, зневажл.: напхати пельку, вульг. Ви собі дома, може, хоч який сахар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (Панч, Синів не віддам! 1959, с. 23); – Я раніше, коли села ще не знав, теж, бувало, заморював черв'ячка всячиною (Григір Тютюнник, Вогник далеко в степу, 1979, с. 19); Порфир, заморивши черв'яка, знічев'я розглядав давні фотографії (Гончар, 6, 1979, с. 90): [Дорош:] Сідай лиш отут поруч, поговоримо та гробачка заморимо та й рушимо далі (Кропивницький, 5, 1959, с. 282); Хлопець поспішав додому, щоб задушити в пузі комара й заспокоїти неню, коли та й досі не спить, дожидаючи сина (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 450); Гануш вклав у копи з півфунта варення і почав хилити пунші (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 289); Набив черево по саме нікуди, аж набридло (Гончар, 6, 1979, с. 148); [Іван:] Та знаєш, аби чим-небудь напхати пельку (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 42). ПОКАРАТИ
зняти голову кому; дати (всипати) перцю кому; всипати по перше (по шосте) число кому, рідко; надрати (накрутити, нам'яти) вуха (уші) кому; наскубти вуха (чуба, чуприну) кому; намилити шию (голову) кому; показати, де раки зимують кому; дати прикурити кому, фам.; прописати іжицю кому, книжн., заст.; (когось покарають, хтось буде покараний) дістанеться (дісталося, буде і т. ін.) на горіхи (кислички, кутю і т. ін.) кому; дістанеться перцю з квасом кому. За цю газету тобі голову знімуть (Панч, Гарні хлопці, 1959, с. 23); Та ось діяча фізкультурного руху Зовуть звітуватись у зал виконкому, Щоб дать йому перцю, сякому-такому (С. Олійник, 2, 1968, с. 12); – Ну, зажди, Іване, побачу тебе з іншою, – добра не жди. За нашу подружку ми тобі всиплемо перцю! (Шиян, Мар'яна, 1956, с. 7); – Бач, як тільки де-небудь загавився, так й кинувся кожен: «Де Маковей?.. Розшукати негайно! Всипати по перше число» (Гончар, 1, 1954, с. 276); – Я вам покажу «точно»! – спалахнув Гречкун. – Чого не доповіли про готовність батальйону? Я вам всиплю по шосте число! Я вас навчу воювати! (Ю. Бедзик, Полки ідуть на переправу, 1959, с. 208); [Поліна:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха… (Кочерга, 2, 1956, с. 110); – Гарненько намніть йому, шибеникові, уші: хай не лазить по чужих городах (Васильченко, 1, 1959, с. 118); – Треба накрутити мені вуха за те, що ви й досі не в ліжку (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 122); Сподівався [Вовка], що Горка їм враз намне чуприни, а він розмовляє, мов з кращими приятелями (Збанацький, Старший брат, 1952, с. 45); А для Зайця річ нелюба, що надрав учитель чуба? Ніби нас не драли всіх? (Франко, 12, 1953, с. 12); Була вона якась утла на здоров'я і завжди кисла, як кислиця, і через неї мені часто доводилося од матері пробувать кислиць: оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені зараз тиць кислицю в зуби: було добре намне чуба або наскубе вуха (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 92); Кілька разів таки піднімав [Микита] бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (Рябокляч, Золототисячник, 1948, с. 63); – Погано! – зітхнув Бракватіста… – Якщо дізнається генерал, тобі намилять шию (Ю. Бедзик, Вогонь на вершині Комо, 1960, с. 118); – Але я йому покажу, де раки зимують! Я йому всиплю бобу! (Франко, 9, 1952, с. 101); – Та хіба ж то люди, Докіє. То виродки… Скоро Заруба, як кажуть хлопці, їм дасть прикурити (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 56); Треба б йому іжицю прописать (Номис, № 13637); [Кирилін:] – Ну, думаю, перевіряє, чи все гаразд у полку. Дістанеться нам на горіхи, що дрімаємо (Цюпа, Через терни до зірок, 1985, с. 99); Андрій, Вова і Віктор кинулися рятувати товариша, але їм теж дісталося на горіхи (Копиленко, Твори, 1955, с. 327); – Це вірно, – підтримав інший селянин. – Бува, Костор повернеться, то дістанеться нам на кислички (Юхвід, Оля, 1959, с. 310); – Дісталося б на кутю і каїнському Петлюрі, і його благородію Денікіну (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 369); –Я, Юхим Петрович Басов, На германській був війні. Ну, і звісно перцю з квасолі Там дісталося мені (Бичко, Сійся, родися, зерно, 1959, с. 279). Пор.: КАРТАТИ; БИТИ. ПОКІРНИЙ
тихіший (тихший) [від] води, нижчий [від] трави (за воду); і (й) води (водою) не замутить; хоч у вухо бгай кого: свічки можна сукати з кого; хоч свічки ліпи з кого; на голові воду носить і не хлюпне; похиле дерево. Присмирів відтоді Віктор. Став тихіший від води, нижчий від трави (Речмедін, Твій побратим, 1962, с. 9); [Храпко:] Ось ці цяцьки [гроші], за котрі чоловік гадюкою в'ється, робиться нижче трави, тихше води (Панас Мирний, 6, 1970, с. 99); Для Федора Іполитовича теж було новиною, що тихіший за воду Сергій сміє, та ще так нечемно, перебивати відповідальнішого колегу (Шовкопляс, Людина живе двічі, 1962, с. 315); Вона [жінка] в нього така тиха, що і води не замутить (Стельмах, 2, 1962, с. 23); – Бач, бач. Оце той тихий! Оце той, що й водою не замутить! – торохтів Власов (Панас Мирний, 4, 1955, с. 130); Диво дивне сталося з Йосипом: то, бувало, нікому на світі не вступить, не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай (Панас Мирний, 1, 1968, с. 166); Поцілуйко… сам з приємністю відчував, як перед ним міниться господар оселі. – Тепер із нього можна й свічки сукати, а то, бач, як спочатку дер носа (Стельмах, 4, 1983, с. 355); Було видно: не характер в Антоніни Никонівни – віск. З неї хоч свічки ліпи (Збанацький, 1, 1963, с. 275); До війни Харитя подобалась йому. В клубі вона не раз ловила жаркі Степанові позирки. Степан був не з тих, хто на голові воду носить і не хлюпне, проте з нею поводився смирно (Ярмолюк, З роду Сіриків, 1984, с. 112); Патер сказав: «Насуплене та якесь вовкувате і ніби звіркувате княжа привіз до нас оцей князь, але ж безлічні маєтності князів Вишневецьких… Це княжа – не дуже похиле дерево.., але ж сила грошей» (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 14). ПОПАСТИ В БІДУ (зазнати неприємностей, страждань і т. ін.) вплутатись (розм. вшелепатися) в біду (лихо) [по самі вуха]; доскочити лиха; потрапити (вскочити, ускочити, влипнути) в халепу. – Ну та й вшелепалась я оце в біду по самі вуха (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 243); Вона [Василина] вперше на віку вплуталась в лихо проти своєї волі й трохи не плакала (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 176); Спати в такій дорозі – не слід, щоб не доскочити лиха (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 180); Сьогодні я потрапив у халепу, а завтра ти. Над кожним з нас висить (Циба, На зламі, 1981, с. 53); Никольцов в таку халепу вскакував не вперше (Бойко, Маки червоні, 1983, с. 67); – Не зумієш [Лесю] розрізнити, де вуж, а де гадюка. Чи ще в яку халепу вскочиш… Що буде, як на поліцію або на фашистів натрапите? (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 11); – Ой, Даниле, Даниле, ускочиш ти в халепу колись за свій язик! (Головко, 2, 1957, с. 641); Влип у халепу – достойно виберися (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 271). ПОСВАРИТИСЯ
ПОСТАВИТИ У СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ підвести під монастир кого; загнати (завести) на слизьке кого; на лід посадити кого; посадити в калошу кого; посадити на мілину кого; загнати (завести) в [тісний] (глухий)] кут кого; загнати у сліпу вулицю кого; (завдавати прикрощів) без ножа різати кого; (підступно заплати прикрощів) підкласти (підсунути) свиню кому, розм. – Що, як він [панич] не прийде? Скаже: під монастир підвести хочете (Панас Мирний, 1, 1968, с. 199); [Пилип:] Загнала ти мене, старого, на слизьке, не знаю, що тобі й казать! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 425); Василь Заєць мав гарну пам'ять, знав багато віршів і цитував цілі сторінки з книжок, що робило його промови переконливими. Він частенько заводив «прокурорів» на слизьке (Лановенко, Первоцвіт, 1974, с. 70); – Приймімось, човни попалім, Тоді і мусять тут остаться [чоловіки] І нехотя до нас прижаться; Ось так на лід їх посадім (Котляревський, 1, 1952, с. 103); Аж нетерпеливився [Павлусь] – в класі ще хлопцям розповісти і в дворі теж. От посадить Славку в калошу, задаваку (Головко, 2, 1957, с. 268); Незручно йому [командиру корабля] такого досвідченого боцмана на мілину перед командою садовити (Ткач. Жди, люба дівчино, 1959, с. 9); І няньчину всю рать розбили, – Скалічили, розпотрошили. І всіх в тісний загнали кут (Котляревський, 1, 1952, с. 183); Інтерпеляція білогвардійців була, очевидно, колективна і розрахована на те, щоб загнати нас у глухий кут (Кулик, Записки консула, 1958, с. 174); Розкладається буржуазне суспільство, вичерпавши свої творчі сили, завівши культуру, цивілізацію в глухий кут (Еллан, 2, 1958, с. 122); Здавалося, що Філіпчук своєю логікою загнав його [Бронка] у сліпу вулицю (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 489); – Ти ж мене без ножа ріжеш! Прямо по серцю пиляєш! – гірко одказала Пріська (Панас Мирний, 3, 1969, с. 80); Ти чув: наші сусіди з Дубової тишком-нишком підсунули нам свиню (Стельмах, 5, 1983, с. 91). ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ
– Мені здалося, що ти, Андроне Потаповичу, попав на слизьке, а признатися не хотів, – засміявся Броварник (Стельмах, Правда і кривда, 1961, с. 223); – Треба довідатися, куди ті гроші йдуть. – Старшина побачив, що наскочив на слизьке, і зараз звернув убік: – Гроші всі цілі (Грінченко, 2, 1963, с. 360); «Таки вислідкувала… Ну та й убрався ж оце я по самісінькі халяви», – думав Мишук (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 447); – Треба тікати звідси! – говорив Остап Соломії, оповідаючи їй свої спостереження, – а то ще вскочиш вище халяв. Раду на мене пеклом дише за свою – цур їй! – носату циганку та голомшить молодицю ні за що ні про що (Коцюбинський, 2, 1974, с. 130); Ускочив Хома по самі вуха, таки влучив батька по колінах (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 22); – По вуха, значить, вскочив? – підсміюється Варивон (Стельмах, 2, 1982, с. 488); [Старшина:] А ото на тім тижневі, у середу, уночі, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у нікуди! (Кропивницький, Вибрані твори, І967, с. 240); От у такі сливки ускочили наші старости! Піймали облизня (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 443); [Виговський:] …А я попався в ту сварку, як муха в окріп (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 361); «Ну що ж, стріляй!» – сам собі сказав Дерміцель і повів стволом автомата, спрямовуючи його в напрямки вартового. Отак влипнути як муха в мед, потрапити як жаба в пащу вужа! (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 352); – Ой, гляди! Коли б ти не попала з огню та в полум'я!.. (Панас Мирний, 3, 1969, с. 290); З вогню він потрапив у полум'я (Загребельний, Європа – 45, 1959, с. 39); – Не думав, не гадав я, що попаду з вогню та в полум'я (Большак, Образа, 1980, с. 175); Недавно на другій женився. Та, бач, в рахунку помилився. Із жару в полум'я попав (Котляревський, 1, 1952, с. 252). 2. (потрапити в безвихідь) зайти (потрапити) в [глухий] кут; сісти на мілину; сісти (лишитися) як (наче і т. ін.) рак на мілині (на мілкому); сісти маком; потрапити (попасти) в лабети до кого, кому, чиї та без додатка; опинитися в лабетах; попасти в тенета (в капкан). – Чим більше я розмірковувала про своє становище, тим більше заходила в кут, не знаходячи виходу (Колесник, Терен на шляху, 1959, с. 339); Потрапив Мстислав Будко у глухий кут і вихід в нього тільки один – дотримуватися свого слова (Собко, Матвіївська затока, 1975, с. 433); – Іє, я ж не кінозірка і навіть не Валерій Лобачевський, – мовив Євграф, відчуваючи, що сідає на мілину (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 50); Сів, як рак на мілкому (Українські народні прислів'я, 1955, с. 300); Лишившись наче рак на мілині, він відправився в те село, де його батько був кілька років управителем, де вмер і похований (Мар'яненко, Минуле українського театру, 1953, с. 19); Поки ми ще мали речі – вивозили їх у села і вимінювали у селян на борошно, картоплю й інші продукти, а як того добра не стало – сіли маком (Гжицький, Великі надії, 1963, с. 22); Вимагали б [фашисти] виявити партизанську таємницю. А партизан не має на це права. Потрапив у лабети – мусив умерти мовчки (Збанацький, Єдина, 1959, с. 237); Вколо рук моїх гадюками мотався Густозелений ліс водорослин і трав. – І врешті у такі лабети я попався, що далі ні пливти, ні вирватись ніяк (Рильський, Поеми, 1957, с. 263); Всяка ж забара дасть Богуну змогу стягти потугу, скріпитися сильно; тоді ми опинимося в лабетах (Старицький, Облога Буші, 1961, с. 29); Все ж ти хоч бігай – не бігай неволі, А не втечеш неминучої долі! Й я не втекла її: пісні співала, а у тенета, як сарна, попала (Щоголів, Поезії, 1958, с. 340); – Ой, хлопче, хлопче, – докірливо каже Роман, – не грайся з вогнем. і незчуєшся, як десь в капкан попадеш (Гончар, 3, 1959, с. 300). ПОТУРАТИ (поблажливо ставитися до чиїх-небудь вчинків, хвалити, заохочувати когось) гладити по голові (по голівці) кого; гладити за шерстю кого. Один сидить та сам себе по голові гладить: – От молодець! От, брат, учора заспівав так заспівав! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 207); І реноме б її підтримали, і весь би Захід по голівці нас гладив: – От хороші люди! От як до своєї династії! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 93); [Настя:] – А я тобі скажу по правді, Параско, сердься не сердься, – коли ти одного будеш гладить за шерстю, а другого проти шерсті…, так воно завжди буде (Панас Мирний, 1, 1968, с. 434). ПОЩАСТИЛО (поталанило, повезло комусь) доля (фортуна) усміхнулася (посміхнулася) кому, книжн.; щастя усміхнулося (всміхнулося) кому; (перев. з інфін.) випало щастя кому; має щастя (перев. у формі 2-ї ос. теп. ч.) маєш (маєте) щастя; щастя твоє (ваше і т. ін.); щастя (щастячко) ще десь завалялося; доля (фортуна і т. ін.) послужила кому. А може, й справді – у Києві, у тій художній школі, нарешті усміхнеться йому доля, може, саме там він стане знаменитим або хоч би хорошим художником (Збанацький, 4, 1964, с. 154); Коли б доля йому всміхнулася – багато міг зробити на землі (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 66); [Бойчук:] А най би раз, хоч раз один таке Мені всміхнулось щастя, як йому! (Франко, 9, 1952, с. 310); Нарешті нам таки усміхнулося щастя. Зійшовши на якесь узгір'я, ми побачили ліхтарі, почули близький гудок паровоза (Гуреїв, Друзі не зраджують, 1959, с. 25); Фортуна таки раз усміхнулася йому (Франко, 8, 1952, с. 363); Фортуна знову посміхнулася Поцілуйкові, але нащо було при цьому мати свідка? (Стельмах, 4, 1983, с. 183); – Так ви, Федоре Івановичу, виходить, і товариша Леніна бачили? – А то ж як!.. Отак, як тебе зараз бачу. – Скажи ти! – зітхнув Мусій. – І випаде ж щастя таке! (Головко, 2, 1957, с. 499); – Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками (Гончар, 3, 1959, с. 29); – На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, – сказав Рудик (Коцюбинський, 1, 1955, с. 201); За триста карбованців відпродам твій городець і халупу. Ще маєш щастя, що не розвалив її на дрова (Стельмах, 1, 1982, с. 197); Я мав щастя бути учнем дорогої Ганни Антонівни (Яновський, 1, 1954, с. 27); Це Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюбинський, 2. 1956, с. 369); – Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі – знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай (Головко, 2, 1957, с. 146); – І я живий! – десь у самім кутку бадьоро дзвенить Маковей. – Наше щастя, що добра кроква попалась над нами! (Гончар, 3, 1959, с. 240); Невже наше щастячко ще десь завалялося, і я скоро обійму тебе, обцілую синочка свого? (Логвиненко, Давні рани, 1961, с. 19); – І скажіть ви, – полегшено зітхнув батько, – ще десь і щастя завалялося, що кінь копитом не наступив (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 68); – Як послужить доля, то сього року буде велика добич. Отаман мене не скривдить (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 91); – Той же зоставсь ув убожестві, а йому фортуна на війні послужила, у старшини, у значне козацтво ускочив (Куліш, Вибрані твори, 1969, с. 118). ПРАЦЮВАТИ (багато й старанно) докладати зусиль (сил, рук, праці і т. ін.); не покладати рук; гріти чуба (лоба; чуби, лоби – про багатьох); (довго) мозолити руки (ручки); набивати мозолі; (дуже важко, виснажливо, до знемоги) обливатися (умиватися) [кривавим] потом; гнути (попогнути) спину (горб, горба, хребет, хребта); ламати спину (хребта); рвати жили (руки, силу) [на роботі (на праці)]; (виконувати важку, неприємну, одноманітну роботу) тягти (терти, попотерти) лямку. В радгоспі докладали всіх зусиль, щоб створити найкращі умови для роботи (Качура, 1, 1958, с. 434); Доклали немало сил для пропаганди й запровадження передового досвіду в буряківництві (Рад. Україна, 3 січ., 1974, с. 4); Всюди можна збирати високі врожаї, але до цього треба докласти рук (Рад. Україна, 27 листоп., 1956, с. 1); [Чирва:] А скільки я доклав праці. Скільки жил вимотав (Микитенко, 1, 1957, с. 84); – Мій дід теж був бідним, все життя працював. Батько не покладав рук. Ну, і подолали злидні (Цюпа. Назустріч долі, 1958, с. 67); Він [Мар'ян] заліз у чагарник і півдня довбав гору, вивертав каміння й пускав у долину, а дрібні камінці вигортав лопатою… І грів чуба над омшаником, що, можливо, буде зовсім не потрібний (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 221); Скриня була важка, неповоротка, і чоловіки добре нагріли чуби, поки установили її на місце (Яновська, 1, 1959, с. 141); Тож Олег та Степанко, а особливо сам від'їжджаючий, нагріли лоби, поки втиснули все те до тісного купе та закинули на верхню полицю, зайнявши її геть усю (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 15); – Чули? – хвалились доярки колгоспницям. – Наш зоотехнік сам доглядає і доїть корову. – Нехай помозолить свої ніжні ручки, – кепкувала Химка (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 63– 64); Важко людям обробляти свої городи, бо голодному ніяка робота не під силу. Але треба працювати; може, хоч якась картоплина буде. Набивати мозолі до полудня (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 65); Наймити та невільники обливались потом, аж стогнали од важкої роботи (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 37); – Увесь світ збунтувався, а я гну спину (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 198); [Ганна:] Жируєш ти [Зінько]! Це все з баглаїв! Попогнула б спину на спеці та вмилася б кривавим потом – не зажирувала б! (Кропивницький, 2, 1958, с. 38); Він [Охрім] гне натруджено горба, в поту сорочка; жарко (Малишко, 1, 1956, с. 309); – Любить цивілізацію, – подумав Гуменний, – то хай хоч раз наламає хребта заради неї. Хіба мішок з снарядами такий уже важкий ради цієї високої мети? (Гончар, Новели, 1954, с. 15); Поважає вона Пахома Хрисантовича, як небагато кого. З тих він, що жили рвуть на роботі (Гончар, Тронка; 1963, с. 84); Блукати по наймах – це… гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров'я… (Головко, 1, 1957, с 223); Рве [хлопець] силу, аби догодити господареві (Гордієнко, 2, 1959, с. 194); Старий Серебренников посідав на дільниці місце робочого вола. Неприємна й брудна робота завжди потрапляла до нього, і він покірливо тяг лямку (Японський, 2, 1954, с. 101); Ось хай лиш самі попотруть лямку, як труть її міщанські діти, то тоді побачать, чи дотепність родова, чи називна (Панас Мирний, 4, 1970, с. 411). ПРИБОРКАТИ (домогтися послуху) приборкати крила; обламати крила (роги, руки) кому; збити пиху кому, з кого; укрутити (утнути) хвоста кому. [Чоловік 3-й:] Он Бурлака іде, і люди з ним. [Петро:] Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайлові Михайловичу (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 50); Вони мріяли обламати крила кріпацькому поету, приручити його, зробити своїм (Колесник, Безсмертний кобзар, 1961, с. 40); – Гляди, щоб за баламутство і розбій не забряжчав іржавими кайданами до самого Сибіру. Ще й не таким розумникам обламували руки (Стельмах, 1, 1982, с. 252); – Прийде час, Харитоненкові роги обламаємо! – твердить Сильвестр (Гордієнко, 2, 1959, с. 190); Парася Квочка заговорила, чи що інше заціпило рота Шухновському, збило з нього пиху несхибного пророка від педагогіки (Збанацький, 1, 1974, с. 238); Вкрутив гетьман хвоста цьому Терновому. А то вже такий став, що куди тобі! (Рибак, Переяславська Рада, 1953, с. 510); – Чухаєтесь, Кириле Остаповичу? – проходячи поблизу, насмішкувато кинув якийсь чаплинський гольтіпака. – Хочуть і вам хвоста утнути, га? (Гончар, 2, 1959, с. 213). Пор.: ПІДКОРИТИ. ПРИГАДАТИСЯ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|