М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
дути (надимати, копилити) губи (губу)
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
дути (надимати, копилити) губи (губу); (бути незадоволеним ким-небудь) мати (чути) жаль до кого, рідко; (безпідставно) лізти в пляшку; (потай) таїти (затаювати) зло на кого; мати серце на кого, проти кого; мати зуб (зуба) на кого, проти кого; гострити (точити) зуби на кого, рідко проти (супроти) кого; держати (тримати, носити) камінь за пазухою; гострити (точити) ніж на кого. Він морщить лоб, надимає губи, поглядає скоса на княжного двірського (Хижняк, Данило Галицький, 1958, с. 570); – Покажи вже, чого губи копилиш, – докинув Петро (Іщенко, Сусіди, 1969, с. 58); Свекруха лається… як скажеш що, то – й «дурна і неспособна», як мовчиш – то – «чого губу копилиш»? (Григоренко, Вибране, 1939, с. 197); Була дівка, як огірочок, а стала, немов черниця. Схудла, мовчить і до батька жаль має, А він чим винен? (Коцюбинський, 2, 1961, с. 34); Я чув жаль до себе, до вас, до матері (Кобилянська, 3, 1956, с. 22); Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер лізти в пляшку (Гончар, 1, 1954, с. 343); Мала дівчина таку добру душу та лагідне серце, що за ті дрібниці ніколи й ні на кого довго зла не затаювала (Козаченко, Сальвія, 1959, с. ЗО); Загадали тоді на Січі в море йти, турків пужати, а козаки давно вже серце на султана мали за татар: скільки того ясиру перетягали бусурмани (Панч, 4, 1982, с. 21); Гнат і, мабуть, деякі з присутніх, може, отой композитор або отой поет з своїми булижниками, – всі вони мали на мене зуб за Вероніку (Загребельний, 4, 1980, с. 488); Пан Андрій… мав зуба на Кшивокольського за його завжди зухвалі й гвалтовні виступи (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 23); – На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує, бісів німчура (Кочура, Золота грамота, 1960, с. 437); – А мене теж, мабуть, не мине цюпа, бо банк уже точить на мене зуби, що не плачу довгів (Коцюбинський, 3, 1956, с. 280); – І пам'ятайте одно: хто держить камінь за пазухою, тому погано буде жити в нашому селі (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 471); – Настя вчора якось сказала, що раніше з тобою гуляла, от я й вирішив поговорити… Навіщо камінь за пазухою тримати (Тарновський, День починався неспокійно, 1963, с. 238); – Значить, у тебе ще є щось проти мене? Не крийся… Скажи, не носи каменя за пазухою (Колесников, Однолюби, 1975, с. 165); [Антон:] Та ще Кошик чомусь гнівається на мене… [Яків:] Не помічав, щоб Віктор точив на тебе ніж (Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, с. 584) Пор.: ГНІВАТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ. СКРІЗЬ
(в усіх напрямах) по всіх усюдах; куди не кинь (не глянь) [оком]; куди (де) не гляну; (де б не був хто-небудь) на кожному кроці; (на всьому просторі) від краю до краю; із (з) краю в край; (в різних кінцях країни чи світу) по [всіх] світах. Та ще наче весь світ збожеволів: дзвонять про їхню бригаду по всіх усюдах (Логвиненко, Створи, 1984, с. 192); І скрізь, куди не кинь оком, бачив Орлюк страшні сліди руїни й нещадного палійства (Довженко, 3, 1964, с. 51); Куди не глянь – життя, неначе казка. І тільки чути: Прошу вас, Будь ласка (Іванович, Поезії, 1967, с. 78): – Ніколи мені з тобою розмузикувати. Треба корито свиняці зрихтувати. А то куди не кинь – все інтелігенція, а корита нікому полагодити (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 49); Цілий безконечний простір – одне і те саме, куди не гляну, самі хвилі (Кобилянська, 1, 1962, с. 126); Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися (Леся Українка, 1, 1951, с. 251); Ці говорильні [гучномовці], поначіплювані на кожному кроці, вже добре надокучили Сахно (Смолич, 1, 1958, с. 63); Плацдарм… забульбився від краю до краю вибухами (Гончар, 3, 1959, с. 363); Через день летіла звістка з краю в край (Глазовий, Куміада, 1969, с. 6); Наші кроки – повні, повнозвучні – по всіх світах усім народам чуть (Тичина, Зростай, пречудовий світе, 1960, с. 19); Його [Гущу] питали – як? що? Що чути про землю, що по світах говорять… Він був бажаний гість (Коцюбинський, 2, 1955, с. 65). СКРУТНО
(зовсім погано – у знач, прис.) не до сміху кому; не до жартів кому; не до солі кому, жарт.; кепська справа (кепські справи) у кого і без додатка; діло труба чиє, фам.; (комусь загрожують неприємності, небезпека або й загибель) діло табак чиє; діло швах у кого, розм., рідко; діло тютюном пахне чиє, розм.; пахне смаленим. Забродчики жартували, сміялись, а Миколі було не до сміху, не до жартів (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 106); Робота у мене останніми часами йшла не шпарко, бо такі були справи, що було «не до солі» (Леся Українка, 5, 1956, с. 173); [Любов:] Я знаю, що коли діло вже до морфію доходить, то вже кепська справа (Леся Українка, 3, 1976, с. 82); –Кукса хоч і п'яний був, але подумав трохи і бачить, що діло його труба (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 151); [Остапенко:] А коли почув він [куркуль Макогоненко], що йде лінія на колективізацію і діло його, виходить, табак, так його дуже грусть ударила (Корнійчук, 2, 1955, с. 48); – У нас, брат, діла швах. По селах діється щось неймовірне. Центральна рада осатаніла од безсилля (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 36); Він [куркуль] раніше за нас, молодих та короткозорих, пронюхав, що його діло тютюном пахне (Прилюк, Село на нашій Україні, 1961, с. 79); Тільки вже зачувши войовничі вигуки Одарки, лікар здогадався, що пахне смаленим (Збанацький, 1, 1974, с. 81). СЛАБКІСТЬ вразливе (болюче, дошкульне, слабе, слабке) місце у кого, чиє, в чому, чого; слаба (слабка) сторона; ахіллесова п'ята, книжн.; (риса характеру, на яку легко впливати) болюча (слаба, слабка) струна (струнка) чия, кого. – На жаль, Обручов такий обережний, що важко намацати у нього вразливе місце: хабарів не бере, …закони та накази виконує (Тулуб, В степу за Уралом, 1964, с. 492); Очевидно, примівка муляра вразила його в саме болюче місце: він був з хлопського роду і тепер, ставши «паном підмайстером», дуже стидався свого походження (Франко, 1, 1955, с. 227); Земля була… дошкульним місцем старого Плачинди (Стельмах, Хліб і сіль, 1959, с. 246); Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб, шукають слабого місця в броні (Яновський, 1, 1954, с. 54); Я особисто любив бити в мотор, а Швець знав і інші слабкі місця німецької черепахи [танка] (Яновський, 1, 1954, с, 85); А що він [Ляуфлер] мав між іншим, так, «побічно», ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, – се не мало нікого обходити (Кобилянська, 1. 1962, с, 45); - Я за включення Цимбала до спортивної команди. У Цимбала є слабкі сторони? Нехай так, але ж у нас є майже півтора місяця для підготовки (Багмут, Служу Радянському Союзу, 1950, с. 81); Ахіллесова п'ята дрібнобуржуазної політики – невміння і нездатність позбутись ідейної і політичної гегемонії ліберальних буржуа (Ленін, Повне зібр. творів, т. 15, с. 50); [Ганна:] Ну, от се ж і є болюча струна для Льолика (Леся Українка, 3, 1952, с. 719); Ядзя помітила, що її терпкі слова зробили матері прикрість, і повела вже далі бесіду лагіднішим тоном, котра, однак, якраз і відкрила іншу болючу струнку її почуттів (Кобринська, Вибрані оповідання, 1954, с. 106); Він досконало знав слабкі струни свого родича (Донченко, 6, 1957, с. 527). СЛУХАТИ (уважно) насторожувати (нашорошувати) вуха (уха, вухо, слух); ловити кожне слово; ловити слово із рота; (довірливо, втрачаючи пильність) розвішувати (розставляти) вуха; (прислухатися) прихиляти [своє] вухо (ухо) до кого, до чого, заст. Заціплюють [селяни] зуби з холоду,.. вирячують очі і насторожують вуха, щоб хоч що трохи почути з того, що говориться в коршмі [корчмі] (Франко, 8, 1952, с. 9); Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо чуйніше насторожив (Головко, 2, 1957, с. 141); Його роздуми обірвав скрип сінешних дверей. Байда насторожив слух (Д. Белзик, Серце мого друга, 1961, с. 14); – Молодице, нашорошуйте вуха, бо новина буде: є з чим по селу побігти! – гукнув Васюта на Катрю (Грінченко, 2, 1963, с. 349); Простяглася по діброві понад Дніпром Козацька ватага… Хто балака, хто кобзаря слуха. А Залізняк попереду Нашорошив уха (Шевченко, 1, 1951, с. 116); Од неї [Зосі] не одступали паничі, бігали, просили на танці, ловили кожне її слово, слідкували очима за нею (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 295); Прокіп вмовляє: – Держіться. Як будемо разом стояти, наш буде верх. – Йому ловлять слова із рота (Коцюбинський, 3, 1961, с. 61); А я й вуха розвісив, Думав, справді це піде на користь, а про Батожчука й забув (Збанацький, 1, 1974, с. 224); [Xрапко:] …Він каже, а ти – віриш? – Розставила уха, слухаєш? (Панас Мирний, 4, 1970, с. 144); А щоб ти знав, як мене звати, До мене ухо прихили. Скажу по правді (Глібов, Вибране, 1951, с. 194). СМЕРТЬ
остання смертна мить; смертний кінець; остання (смертна) година; смертний час (час смерті); вічний спокій (покій), поет.: вічний спочинок (відпочинок, одпочинок), уроч.; кирпата свашка, ірон. Здавалося їм в останню смертну мить, що пливуть вони в надзоряну сяючу далину (Довженко, 1, 1958, с. 331); Клянусь.., що буду скрізь єдиним, чистим, як наші зорі і сонця, і з честю ім'я комуніста нести до смертного кінця (Сосюра, 2, 1958, с. 431); Я розмовляв з Глазиріним, і він мені розповів про останні години всіх моряків (Кучер, Чорноморці, 1956, с. 387); Коли почула [бабуся] свою смертну годину,.. звеліла увечері скликати рідню (Стельмах, 4, 1983, с. 549); Смертний час свій я на полі битви стріну (Рибак, Переяславська Рада, 1953, с. 167); – Усе – омана, і ви, й цей сад, і я сама. Всіх нас, як смерті час настане, покриє саваном зима (Сосюра, 2, 1958, с. 156); Не думала [стара] про рай, а тільки ревно благала, щоб її діти не засівали землю слізьми, хай він [бог] пошле їм просте селянське щастя, а їй хоч і зараз вічний спокій (Стельмах, 1, 1982, с. 53); Стара вже стала, пора б і кісточкам на вічний покій (Стороженко, 1, 1957, с. 103); Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (Хижняк, Тамара, 1959, с. 181); Без жалю, без туги, скоріше радіючи, кинула б вона сей світ; такий він їй гіркий та обридливий, темний та непривітний… Там – хоч вічний одпочинок; а тут ні спочинку немає, ні єдиної одрадісної хвилини (Панас Мирний, 3, 1969, с. 16); А там, козаче, зирк! ні відсіль, ні відтіль, – Кирпата свашка – гульк у хату! (Гулак-Артемовський, Байки, 1958, с. 126). СМІЯТИСЯ
(від веселощів, радості, нервового збудження) заходитися сміхом (реготом); [бути] на реготах; кидає (кидало) в сміх кого; (дуже весело, голосно) лускати зі (зо) сміху; (реготати, переважно в жартах або безпідставно) заводити сміхи та реготи; смішки (сміхи, регот) справляти; справляти хихи (хіхи) [та реготи]; заводити хихоньки та хахоньки; (дуже сильно сміятися) захлинатися (похлинатися, заливатись, залягатися) сміхом (реготом, від сміху); качатися від (од, зі) сміху (реготу); лягати від (од, зо) сміху (з реготу); від реготу братися (хапатися) за боки; від реготу (сміху) братися за живіт; [реготати (сміятися)) аж за живіт (животи) братися; (сміятися довго й нестримно, до нестями) кишки рвати [зі (зо, від) сміху (від реготу)]; рвати боки (животи) [сміючись, від (зо, з) сміху]; [мало не] падати зі сміху (від реготу); (посміхатися, осміхатися з недобрим виглядом, зневажл.) вискаляти (вишкіряти, скалити, шкірити) зуби до кого і без додатка; продавати (сушити) зуби; торгувати зубами; лупити зуби; вибілювати зуби. – Розбіглись ягнята, нема, – знову підкидає котрийсь, і всі заходяться сміхом, а найохочіше кидається у вир веселощів сам Порфир (Гончар, б, 1979, с. 40); Задоволений своїм дотепом, він зайшовся тим демонським реготом, який заглушав сміх тисячі нормальних людських горлянок (Дмитерко, Розлука, 1957, с. 229); На що вже Маланка – весела дівка, завжди на реготах. А й та співчувала мені (Микитенко, 2, 1957, с. 158); Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Гордієнко, 2, 1959, с. 297); Дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одно одну ліктем (Кобилянська, 2, 1956, с. 54); На панщині вона не робила, як другі, а більше бавилась – заводила сміхи та реготи (Панас Мирний, 4, 1955, с. 33); Дука щасливий не спить: Добре йому у палатах під кришею Вина-горілочку пить. Любо йому у теплі вигріватися, Смішки справляти з гістьми (Грабовський, 1, 1959, с. 606); Москалі… лабузнились до Явдохи, а Явдоха справляла з ними сміхи та реготи (Панас Мирний, 2, 1969, с. 164); І гомонять та реготи справляють такі, що аж стріха шелестить, а з відчинених навсіж дверей дим валив надвір, як із шинку (Григір Тютюнник, Батьківські пороги, 1972, с. 126); Стояла [Тоня] в колі сержантів з полігона і хихи та реготи з ними справляла (Гончар, Тропка, 1963, с. 45); Чоловік цілу ніч не спав, а він хихоньки та хахоньки починає заводити (Стельмах, 3, 1983, с. 279); В одному кутку… захлиналась якась [дівчина] сміхом, немов од лоскоту (Головко, 2,1957, с. 95); Він захлинався реготом, махав руками і майже посинів (Смолич, 1, 1958, с. 267); А Давидові що? Замість рятувати хазяїна, – аж упав на рів, захлинаючись від густого сміху (Стельмах, 1, 1982, с. 120); – То це ти, парубче, лякаєш діда, геж? – похлинаючись реготом, вимовив Арсен (Григір Тютюнник, Вогник далеко в степу, 1979, с. 48); Дівчата скінчили пісню і знов заляглися сміхом (Леся Українка, 3. 1952, с. 657); А Олена махала на нього рукою, заливалася сміхом й ще різне, ще голосніше виводила про те, що «вона молода, як ягода» (Остап Вишня, 3, 1964, с. 243); Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче грім загуркотів (Забіла, Малим про велике, 1958, с. 35); Школярі качалися од сміху. Реготу було до сліз (Васильченко, Вибране, 1954, с. 143): Іван присів, засичав, а далі давай ревти так удатно та химерно, що всі аж лягали од сміху (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 48); Весь базар мало не ліг зо сміху (Довженко, 2, 1964, с. 52); Спекулянтка заплуталася у ситі, репетувала, сипала прокльони, а юрба лягала з реготу (Микитенко, 2, 1957, с. 333); Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (Коцюбинський, 1, 1955, с. 343); Так он біда: куди він не поткнеться – Усяк від реготу береться за живіт (Глібов, Вибране, 1957, с. 62): Варто було Хомі казна-що сказати, як голова сільради сміявся, аж за живота брався (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 38); Іноді було насмішить [дід] бесіду, аж за животи беруться (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); Діти залягались од сміху (Григоренко, Вибране, 1959, с. 122); А старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 217); Хлоп'ята одповідають: «Ох, комік цей Цюпа, просто кишки можна порвати!» (Яновський, 1, 1954, с. 52); Як скаже, як втне [Дунай]– боки рвеш, сміючись (Муратов, Жила на світі вдова, 1960, с. 39); Трохи ми боки з нього не порвали! (Яновський, 2, 1983, с. 242); Люди рвали животи з потіхи, насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (Хорунжий, Місто над нами, 1962, с. 87); Вона якраз відхилялася, а він потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Кобринська, Вибрані оповідання, 1954, с. 116); Легко одводячи рукою настовбурченого багнета вбік, я кричу йому в обличчя: – Ти чув? У Німеччині – ре-зо-лю-ція!.. – І сам мало не падаю від реготу (Колосник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 134); – А парубкам з дівчатами сідати? – питав один парубок, вискаливши зуби (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 116); – Вас і так біля кабіни багацько, – підстрибуючи до стелі брезентової будки, сказав на те Володя. – А мені й тут весело. І тут же вишкірив зуби, показуючи, як йому весело (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 321); Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкірює золоті зуби до Юри (Смолич, 1, 1971, с. 63); – Треба знати, коли жартувати. На все час є. Не все скалити зуби (Панас Мирний, 5, 1970, с. 255); А Калістрат Пилипович пихкає цигаркою й усміхається. – І чого б я ото зуби шкірив? Он в газетах пишуть, що озимина підгуляла, що шкідник насувається… Дощів щось не чути. Погода змінилася… А Калістрат Пилипович усміхається (Остап Вишня, 2, 1964, с. 64); – Не бійся, зуби до парубків знаєш шкірити, а хворій води подати не можеш? (Дем'ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 231); Аж одного дня таки не витримав: він сказав їй, що взяв її не на те, щоб вона продавала зуби та реготалась з парубками; що онде городина заростає бур'яном, що в хаті нема ладу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 65); Одчинив [Безбородько] ворота і вдоволено засміявся… – Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш – обізвалась із городця Марія (Стельмах, 4, 1983, с. 234); – А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 119); Не швидко прибіг лакей на генеральшин клик. Ну де ж він був – як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 124); Ти чого вибілюєш зуби? – здивувався батько. – Бо є що вибілювати, – ще більше розбирав мене сміх (Стельмах, 4, 1983, с. 576). СОРОМИТИСЯ (червоніти від сорому) пекти раків (рака); горіти (згорати, згоряти, паленіти і т. ін.) від (з) сорому.
СОРОМНО
сором їсть очі кому; пече сором кого. [Оксана:] Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені очей! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 167); Пече мене сором на саму згадку (Коцюбинський, 2, 1961, с. 335). СПАЛИТИ (підпалити з метою помсти) пустити [червоного] півня; (знищити вогнем) обернути в попіл (перетворити на попіл) що; пустити [з] димом [за вітром] (з вогнем). Перший поштовх розлюченого розуму був – повернути назад і пустити такого червоного півня, який би злизав не лише господарство, а й усі фільварки і всю Золотарівку разом з хатою Сотника (Циба, На зламі, 1984, с. 38); – Пустили півня, виродки (Стельмах, 2, 1982, с. 551); – Краще б зарево пожежі світнуло на їх [жителів]; краще б воно обняло їх в огненному вихрові світа, обернуло у попіл (Панас Мирний, 1, 1968, с. 86); [Кривоніс:] Армаду кораблів султана, що розбивала великий флот венеціанців, ми скільки разів на попіл перетворювали (Корнійчук, 1, 1955, с. 226); – Коли ж з'явиться між вами яка продажна шкура – з димом усе його кодло пустіть, як пустили ми вашого старосту (Стельмах, 3, 1982, с. 432); – Сплюндрувати все, бездумно пустити з димом найлегше, кожному дурневі по плечу. Ти от притримай його для знедолених (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 8); [Стась:] Нахвалявся Кармелюк перепороть різками всю комісію і димом пустить всі їх папери (Васильченко, 3, 1960, с. 389); – Та йому [панові] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (Головко, 2, 1957, с. 221); – Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (Копиленко, Хата хлопчика-мізинчика, 1958, с. 6). СПАНТЕЛИЧИТИ (заплутати, дезорієнтувати когось) збити з пантелику (з толку) кого, рідко; закрутити (заморочити) голову кому; збити з пливу (з плиту) кого, діал.
СПАТИ
(перебувати у стані чуткого, сторожкого сну) спати на одне вухо; (сидячи дрімати) клювати носом; ловити окунів (окуні) [носом]; носом рибу вудити; (спати з хропінням) давати (задавати і т. ін.) хропака; (спокійно) спати сном праведника (праведників); (міцно спати, напрацювавшись, натомившись) спати без задніх ніг; спати без пам'яті; спати як камінь (як мертвий); (дуже міцно, непробудно спати) спати мов (як, наче і т. ін.) убитий (побитий, забитий); спати (заснути) мов (як, наче і т. ін.) [дитина] після маку (маківки); спати на оба вуха, діал. Село від того часу спало тільки на одне вухо. З кожної хати, чи родини хтось був на чатах, прислухалися до кожного шереху (Дем'ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 89); Ларивону Орчику все раптом стало байдужим, він уже клював носом (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 43); Пилип з Конопель уже носом ловив окуні, хоч досі й умів начебто випити чарку горілки (Ільченко, Козацькому роду нема переводу. 1958, с. 504); Стоять з позасвічуваними свічками, хто слуха, а хто окунів ловить, слухаючи, як славно чита… попович (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 239); Вже Зінька куняла, дрімала, носом удила рибу, вже навіть засинала, і їй почали верзтися якісь сни, а Настя не приходила (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 354); З нудоти [глядачі] позіхали чи хропака давали, А потім повставали й дирекції сказали: – Поставте на полицю свою кіно-дурницю (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 52); Далі закутався [Павлусь] краще від ранкового холоду, схилився до Корнюші, що з самого двору задавав хропака, то й собі заснув (Головко, 2, 1957, с. 263); – Подумайте: старшина роти… їздових стереже! Коней їм годує! А вони собі сплять сном праведників… (Гончар, 3, 1959, с. 310); – Спить [Павлик] без задніх ніг. Наковзається за цілий день – ледве додому чапає (Стельмах, 2, 1982, с. 396); –Я повертався з роботи… натомлений і голодний… Лягав долі і спав без пам'яті (Яновський, 2, 1958, с. 65); Чоловік спить як камінь (Стефаник, 1, 1949, с. 223); [Річард:] Я сам про себе забував не раз: вдень працював, вночі, як мертвий, спав (Леся Українка, 3, 1952, с. 11); Спав як убитий. Давно так не спав. Спасибі вам (Сологуб, Полинове причастя, 1975, с. 329); Бурлаки покотом спали на соломі як побиті (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 78); Василина спала як вбита (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 151); Пастух спав також мов забитий (Франко, 7, 1951, с. 150); Там Коваленко простелив газету, підклав під голову чемодан і заснув міцно й безтурботно, як дитина після маківки (Загребельний, 5, 1981, с. 13); Переживши наліт, всі… заснули, як після маку (Муратов, Жила на світі вдова, 1960, с. 24); Він [Перегуда] наряд на роботу дає звечора, а вранці, коли той наряд починають виконувати на господарстві і зчиняється лайка, Перегуда спить, як після маківки (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 315); Ранком дехто ще спав на оба вуха, а Михайло вже бив із сокирою в лісі (Дем'ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 89). СПРИТНИЙ
(про вправну людину, яка використовує обставини для власної вигоди) не проспить (не заспить) грушку (грушки) в попелі; (дуже хитрий) на ходу (бігу) підметки рве (зриває); з варено? крашанки курча висидить, діал.; зуміє впіймати (вхопити) вовка за вухо. Молодший сержант таки справді не проспав грушок у попелі (Загребельний, 6, 1981, с. 92); – А він не заспав грушок у попелі! (Загребельний, 6, 1981, с. 181); Не дуже приязно поглядаю на хитреньку й задерикувату тіточку, яка ніколи не проспить ні чужої, ні своєї грушки в попелі (Стельмах, 4, 1983, с. 628); – Тільки не спи, Жоржику, бо тут вештаються такі художники, що на ходу підметки рвуть (Міняйло, На ясні зорі, 1975, с. 360); Цей в житті не пропаде, цей зуміє впіймати совка за вухо! (Гончар, 6, 1979, с. 53); Цей вовка за вухо вхопить? (Гончар, 6, 1979, с. 58; [Клим:] Це він на людях посміхається – хитрий. З вареної крашанки курча висидить (Зарудний, Антеї, 1962, с. 71). Пор.: ХИТРИЙ. СТАРАННО
(перев. стерегти, берегти, охороняти) як зіницю ока (як око); як ока [в голові (в лобі)]; паче ока, заст. Товариші робітники, солдати, селяни і всі трудящі! Беріть усю владу в руки своїх Рад. Бережіть, охороняйте, як зіницю ока, землю, хліб, фабрики, знаряддя, продукти, транспорт – все це віднині буде цілком вашим, загальнонародним добром (Ленін, Повне зібр. творів, т. 35, с. 63); Які старі зв'язки були з людьми, то тих я бережу, як ока в голові; і тому я дуже радий, що можу до вас знов писати (Стефаник, 3, 1954, с. 232) – Перемога залежить від проходів крізь Балкани. Тому пильнуй їх, як ока в голові (Опільський, Іду на вас, 1958, с. 80); [Зінаїда:] Мене стережуть отут усі, як ока в лобі (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 352); [Хмельницький (до Лизогуба):] Вона [Зося] отруїти хотіла мене, але отруїла Варвару. Веди… в підземелля і бережи. як ока (Корнійчук, 1, 1955, с. 268); Не перший рік лісок цей пану Я паче ока стережу (Манжура, Твори, 1955, с. 123). СТЕЖИТИ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|