5.4. Гірські річки
Гірські річки течуть у районах Карпат і Кримських гір, мають великі падіння – до 60-70 м/км у верхів'ях і до 5-10 м/км у передгір'ях. Долини їх неширокі із стрімчастими схилами; глибина долин змінюється у великих межах – до 600-700 м в горах та 150-200 м у передгір'ях. Русла неглибокі, завширшки 10-20 м; швидкість течії велика – 1-2 м/с, а при проходженні паводків може досягати 3-5 м/с і більше. Ерозійні процеси тут інтенсивні. Гірські річки Карпат мають постійну течію протягом усього року, пересихають дуже рідко і на короткий строк, можуть перемерзати у верхів'ях взимку. Річки, що стікають з Кримських гір, змінюють водоносність у широких межах і часто пересихають.
Гірським річкам не характерне звичайне для рівнинних річок поступове розширення долини в цілому і заплави, зокрема, від витоків до гирла.
Розташовані річкові долини поперек гірських хребтів. Ширину долини визначає структура рельєфу територій. Долини річок переважно вузькі, часто з крутими і прямовисними схилами. Лише на ділянках виходів м'яких олігоценових порід долини річок розширюються, утворюючи круглі чи продовгуваті котловини. Поперечне розташування річок обумовлює проходження водотоку, як правило, усіх висотних поясів і поступову зміну поясних ландшафтних і рослинних комплексів по долині зверху до низу. Цим гірські річки відрізняються від рівнинних, долини яких у ландшафтно-геоботанічному плані більш-менш однакові (азональні) по всій довжині.
Характерною рисою для гірських районів є нерівномірний розподіл річного стоку та його паводковий режим. На весну припадає приблизно 10-22%, на літо – 41-53%, на осінь – 11-15%, на зиму – 18% стоку.
Ще однією характерною рисою гірських річок є значна кількість твердого стоку. Традиційно річкові наноси поділяють на завислі (наприклад, мулові та піщані часточки) і рухомі (галька). На рівнинних річках у завислому стані транспортується до 90% твердого стоку. На гірських може бути навпаки – по дну течією можуть переноситися понад 90% наносів. Потужність твердого стоку обумовлюється еродованістю територій, глибиною врізу річкової долини, характером атмосферних опадів тощо. Для більшості річок рівнинної України основна частина наносів (не менше 50%) проходить весною під час повені. Переважна кількість наносів гірських річок переноситься під час паводків.
Гірські ландшафти порівняно з рівнинними характеризуються більш складними екологічними умовами, що, звичайно ж, впливає на темпи стоку, розподіл водних ресурсів територією басейну, формування різноманітних типів ґрунтів, рослинності тощо. Різноманіття екологічних факторів та їх досить різка зміна залежно від висоти рельєфу визначає так звану “поясність” (вертикальну зональність) у розподілі природних комплексів.
Рослинність гірських Карпат змінюється за законами вертикальної зональності. На підзолистих ґрунтах передгір'їв (до 600 м) ростуть мішані ліси (бук, граб, смерека, ялина), на гірських підзолистих ґрунтах (до 1200 м) – букові ліси, вище – мішані (бук, ялина, явір, береза, смерека), вище 1200 м – ялинові ліси з чорницею і мохом в нижньому ярусі. Для гірського поясу (1500-1800 м) характерні субальпійські й альпійські (вище 1800 м) луки або полонини, де панують осоки, мох, рододендрон, брусниця тощо.
Рослинність Гірського Криму також підпорядкована вертикальній зональності. У нижньому поясі переважають кипариси, лаври, олеандри, поширені зарості сухолюбних чагарників і трав'янистої рослинності. Верхній, більш вологий пояс південних схилів вкритий дубом, сосною, ще вищий – буком з домішкою граба, груші, клена.
Річки Українських Карпат окрім типових рис, притаманних гірським водотокам, вирізняються низкою особливостей.
На території Карпат формується близько 38% річкового стоку України. Тут нараховують понад 31 тис. річок, потічків, понад 2300 ставків загальною площею 11,2 тис. га з об’ємом води 144,3 млн. м3. Практично всі річки (окрім Тиси, Дністра, Прута та Західного Бугу) – малі. За показниками річкового стоку Українські Карпати є унікальним районом. Загальний середньорічний стік карпатських гір становить 18,65 км3 води, або 37,3% стоку, який формується в Україні. Питома водність на 1 км2 тут досягає 420 тис м3, тоді як по Україні – всього 83 тис. м3. Питома водність на 1 людину в Карпатах становить 3,9 тис м3, тоді як по Україні – 1,8 тис м3.
Карпатські річки пройшли тривалий шлях розвитку. Після завершення потужних тектонічних процесів і народження Карпат водні потоки, стікаючи з гір, порожистими, кам’янистими ложами прокладали собі шлях до морів. Сформувалася складна, потужна мережа гірських річок. Струмки та потічки, прямуючи на захід та північ, дали життя Сану – притоку Вісли, який несе свої води до Балтійського моря. А водні потоки північно-східних та південних відрогів Карпат кожен своїм шляхом полинули на південь, до теплого Чорного моря. На північно-східних хребтах Карпат розпочинається Дністер, бурхливий потік якого, вбираючи в себе силу-силенну гірських потічків і приток, вимив глибоку долину з мальовничими каньйонами, порогами та берегами-скелями. Із джерел на південних верховинах живляться Тиса, Прут та Серет, що поміж скель та низовин шукають свій шлях до Дунаю.
Річки Карпатського регіону України належать до трьох великих річкових басейнів – Вісли (через верхів’я Сану), Дністра (правобережні притоки) та Дунаю (мережі Тиси, Пруту й Серету) і протікають територіями Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Переважна більшість водних артерій Карпат – складова басейну Дністра та Дунаю. Всього на території регіону є три водотоки довжиною понад 200 км, 39 – протяжністю 50 км і більше та близько 460 – понад 10 км. А невеличких річок і потоків на Карпатських схилах нараховується понад 10 тис. Основні Карпатські річки – Тиса, Прут, Серет і Дністер – збирають свої води з території понад 30 тис. км2. Їх потоки формуються за рахунок міріадів найдрібніших струмочків, сотень тисяч гірських потічків, тисяч малих річок – приток 3-го, 4-го, 5-го порядків. Хоча площа Українських Карпат складає лише 6% площі держави, тут формується третина її річкового стоку.
Густота річкової мережі в Карпатах найбільша в Україні. Здебільшого вона становить понад 0,5 км/км2, в окремих районах – 1,5 км/км2 (для основних територій України – 0,10-0,15 км/км2). Найбільша вона для малих річок 1-го та 2-го порядків. У гірських районах ці водотоки у 4-5 разів менші за довжиною, у 10 разів – за площею водозбору, у 3–4 рази – за шириною басейну, а густота річкової мережі у 4,4 рази більша, ніж на низовинах. Карпатські ріки відзначаються і найбільшою водністю у нашій державі. Їх загальний середньорічний стік становить 16 млрд. м3. Приблизно половина його припадає на Закарпаття.
Обриси та напрямки річкових долин Карпатських річок визначили гори. Поглянувши на карту, ви побачите, що долини Стрию і Пруту мають вигляд чіткої дуги, зверненої на захід. Це результат коливань землі під час останньої фази складчастості Карпат. Водні ж потоки, що стрімко врізалися в гірські породи, руйнуючи й переносячи їх, у свою чергу “перемальовували” карту землі, відіграючи значну роль у формуванні гірських ландшафтів. Розмиваючи гірські схили, ріки зближували верхні ділянки протилежних долин, поступово звужуючи та понижуючи вододільні хребти. Так утворилися гірські перевали: Верецький (результат зниження вододілів між Стриєм і Латорицею), Яблунецький (між Прутом і Тисою), Вишківський (між верхів’ями Свічі та Ріки), Ужоцький (біля витоків Сану й Ужу). Головний вододіл Карпат проходить північно-східними вершинами Горган. По обидва його боки лежать два гідрографічні райони: на північному сході – басейни Дністра, Пруту і Серету, на південному заході – басейн Тиси.
Бурхливі гірські річки нерідко пробивали собі нові русла, вклинювались у сусідні басейни. Притоки Тиси, наприклад, змістивши головний вододіл Карпат, перехопили притоки Дністра, а Стрий – верхів’я Сану. Вчені наводять чимало прикладів перехоплення річок і перебудови річкової мережі також і в Передкарпатті. Колись Прут північно-західніше Чернівців впадав у Дністер, Бистриця Надвірнянська – в Прут, а Черемош зливався з Рибницею.
Долини гірських річок, як правило, пересікають три основні гірські пояси (зони): верхній гірський, середній гірський та нижній передгірський.
Верхній гірський пояс (нижня межа проходить на відмітці 1250 м н.р.м.) – це пояс високогірних лук (полонин) і низькорослих сланких чагарників (стелюхів). Тут формуються притоки останнього порядку – струмки та потічки, з яких, власне, і починаються гірські річки. Саме від їх функціонування залежить стабільність режиму усієї річки.
Середній висотний пояс, або пояс гірських лісів, починається на межі 850 м н.р.м. На його території протікають притоки 1-го і 2-го, рідше 3-го порядків. Це ділянки, де гірські схили найбільш круті, нахили їхніх русел більш виражені, тому тут дуже сильні ерозійні процеси.
Нижньому передгірському поясу з нижньою межею 450 м н.р.м. характерний відносно спокійний малюнок рельєфу. Тут з’являються заплави і перші надзаплавні тераси. В гідрологічному відношенні пояс виконує трансформаційну або колекторну функцію, оскільки русло річки має пропускати під час паводків всю масу води, що стікає з території басейну. Ця територія найнебезпечніша у плані безпосереднього руйнування народногосподарських об’єктів. Тут часто розвиваються бокова і донна ерозії русла, надзаплавних терас, де, здебільшого, побудовані дороги, інженерні споруди, будинки тощо. Очевидно, що руйнівна сила води в нижньому поясі прямо пропорційна гідрологічному стану двох верхніх поясів. Основне завдання русла на цій ділянці – чим скоріше пропустити воду.
Виходячи з гір на низини (наприклад, Закарпатську), гірські річки поступово набувають характеру рівнинних. Тут можна спостерігати широкі річкові долини з терасоподібними схилами, виробленою заплавою.
Особливістю басейнів річок Карпатського регіону є їх відносно значне залісення. Лісистість гірських водозбірних площ регіону складає 45-65%, окремих річок – до 90% (на решті території України – 10-30%).
Умови формування крупних паводків у басейні Тиси (південно-західні схили Карпат) та у басейнах Дністра і Пруту (північно-східні схили) різняться. Незважаючи на те, що сума опадів і водозбірна площа на південно-західних схилах більші, а самі вони крутіші, ніж північно-східні, модулі максимальних витрат води на річках басейнів Дністра і Пруту вищі. Саме тому бурхливіші тут і літні паводки, які іноді бувають катастрофічними. Встановлено також, що на північно-східних схилах найбільші паводки – зливові, а на південно-західних – змішані, переважно зимові. Найбільші паводки на Закарпатті відбуваються у зимовий період, коли зливи співпадають з таненням снігу, причому повені не поширюються за межі області. Найбільші ж зливові паводки Передкарпаття проходили у літній період і охоплювали не тільки басейни Дністра і Пруту, а частково й Тиси і таким чином поширювалися на Закарпаття.
Річки Криму, що беруть свій початок на північних схилах Кримських гір, окрім типових гірських ділянок у верхній течії, вирізняються наявністю рівнинних у середній та нижній течії. Верхів’я річки відноситься до гірського водозбору, що характеризується високим ступенем розчленування (особливо вертикального), загальною спрямленістю і звуженістю річкової долини, яка часто має форму ущелини або каньйону, невиробленістю поздовжнього профілю річища. Серед терасових рівнів переважають ерозійні та цокольні. Переважаючі сучасні геоморфологічні процеси – розмив берегів, ерозія, лавини.
Річки характеризуються найбільшими значеннями водності на верхніх ділянках і значним її зменшенням на середніх та нижніх ділянках. Можуть пересихати на значний період чи переходити у підземні (карстові) потоки. У режимі рівнів річок Криму виділяють два періоди: перший осінньо-весняний (протікає з листопада-грудня по квітень-травень) характеризується підвищеним станом вод та частими паводками, другий (решта проміжку року) вирізняється низьким меженним рівнем та пересиханням.
Басейни у середній та нижній течії (лісостепова та степова передгірні частини Криму) відрізняються незначним розчленуванням, вирівняною поверхнею, наявністю численних замкнутих западин (поди) і типовими степовими ландшафтами.
|
