Методичні рекомендації до вивчення творчості Шарля Бодлера у загальноосвітніх навчальних закладах
Тема: Між «захватом» та «жахом життя» (Система відповідностей у поетичному спадку Шарля Бодлера. Аналітичне дослідження віршів «Відповідності» та «Вечорова гармонія»)
жүктеу/скачать 0.87 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Термінологічний словник
- Сугестія
- Імпресіонізм
- Модернізм
- Характерні ознаки модернізму
- Бодлер про себе, про свою творчість, про життєві пріоритети та ідеали
| Тема: Між «захватом» та «жахом життя» (Система відповідностей у поетичному спадку Шарля Бодлера. Аналітичне дослідження віршів «Відповідності» та «Вечорова гармонія»)
Мета: Ознайомити учнів зі світоглядно-естетичними поглядами Шарля Бодлера, показати трагічну парадоксальність його людського буття та новаторський характер творчості. Дати цілісну характеристику збірки віршів Ш. Бодлера «Квіти Зла». Розкрити особливості художньої системи Бодлера, заснованої на суб’єктивно-конфліктній основі, прослідкувати єдності та відповідності у зображені світу. Розкрити специфіку світосприйняття ліричного героя Бодлера, аналізуючи вірші «Відповідності» та «Вечорова гармонія», розвивати навички аналізу ліричного твору. Дослідити поетику і символіку вказаних віршів. Вдосконалювати та збагачувати знання з теорії літератури. Ввести поняття про символізм, імпресіонізм, неоромантизм, натуралізм, символ. Обладнання: Галерея портретів Шарля Бодлера, схема-опора «Світоглядно-мистецька концепція Шарля Бодлера», інформаційна схема-таблиця «Художній світ Шарля Бодлера», варіанти перекладів віршів «Відповідності» та «Вечорова гармонія» (укр. та рос. мовами), оригінальний текст віршів «Відповідності» та «Вечорова гармонія». Термінологічний словник (використовується впродовж вивчення всієї теми): Декаданс – (франц. decadence, від пізньолатинської decadentia – занепад) - загальна назва кризових явищ кінця ХІХ- початку ХХ ст., що характеризувались настроями безнадії, розчарування, відчуттям занепаду життєвих сил, а також культом естетизму. Песимістичні настрої, характерні для цієї епохи, були пов`язані з дефіцитом у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф – революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку ХХ ст. За доби декадансу зародились і започаткувались нові течії і напрями у мистецтві та літературі: натуралізм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. Саме цієї епохи сягають витоки модернізму – одного з провідних художньо-літературних напрямів ХХ ст. Впливом декадентських настроїв позначена творчість О.Вайльда, П.Верлена, С.Малларме, раннього М.Метерлінка, Д.Мережковського, Ф.Сологуба та ін. (Див. Волощук Є. Зарубіжна література: Хрестоматія - посібник для 10-го класу загально освіт. навч. закл. – К.: Видавничий Дім «Світ знань», 2004, с. 548)
(Див. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 7) Натуралізм (від франц. naturalism; лат. nature – природа) – літературний напрям, що склався в літературі в останній третині ХІХ ст. Для нього була характерною настанова на фотографічно точне відображення дійсності (під якою розумілося матеріально-побутове оточення) та осмислення людського характеру крізь призму фатальних зумовленостей (насамперед фізіологічною природою та середовищем). На естетичній програмі цього напряму позначився вплив досягнень природничих наук та позитивістської філософії. Натуралісти намагалися перенести у художню творчість принципи дослідження, притаманні науці, вони наполягали на тому, що митець має бути у своїй творчій діяльності подібним до вченого. Натуралізм сформувався у Франції, де мав свого теоретика Еміля Золя, який, зокрема, проголошував: «Я не хочу, як Бальзак, розв’язувати питання, яким повинен бути устрій людського життя, бути політиком, моралістом… Картина, яку я малюю, – простий аналіз шматка дійсності, такої, як вона є». З-поміж представників натуралізму найяскравішими були, крім згаданого Е. Золя, брати Е. і Ж. Гонкури, А. Доде та ін.. Натуралістичні елементи простежуються також у творчості Ф. Кафки, Дж. Джойса, Т. Драйзера, поезії експресіоністів та сюрреалістів. (Див. Волощук Є. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. –К.: Видавничий Дім «Світ знань», 2004, с. 550-551).
(Див. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 25). Символізм (гр. symolon – знак, символ, ознака) – одна з течій раннього модернізму, в якій замість художнього образу, котрий відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної Істини». Виник у Франції у 60-70-ті роки ХІХ ст., звідки поширився в інші країни. Термін запропонував французький поет Ж. Мореас у статті «Символізм» (1886). Домінуючою ознакою нової тенденції він вважав вияв «прихованої близькості до первісних ідей», підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки, яким надається символічного значення. З погляду автора статті, художнику-символісту треба малювати не предмет, а ефект, який той створює, а поету – оспівувати не об’єкт, а враження і почуття, що він викликає у митця.
Ж. Мореас писав, що символічна поезія – ворог «об’єктивного опису», оскільки конкретні явища для неї – лише видимість. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу – Краси. Художній символ наводить людину на думку про існування ідеального начала, недоступної для звичайного пізнання світу «сфери таємничого» (С. Малларме), «невидимих і фатальних сил» (М. Метерлінк). Слово у символістів – натяк, образ-загадка. Великий вплив на розвиток естетичної концепції символізму справив німецький романтизм, філософія А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова. У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії – М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині – С. Георге, в Австрії – Р.М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії – В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок та ін.. В Україні символізм представила ціла плеяда талановитих поетів («Молода муза», «Українська хата», «Митуса» та ін..). (Див. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 48-49). Символізм (від франц. symbolisme; грец. Symbolon – знак, ознака) – художній напрям у мистецтві та літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Його засадничою особливістю є тотальна «символізація» художнього мислення, внаслідок якої речі матеріального світу перетворювалися у свідомості митця на «знаки» певних душевних станів і вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи на символи, що тлумачилися як єдиний засіб прорватися через серпанок повсякдення до сутності речей, ідеальної краси та істинного сенсу. Самобутність символістського світобачення була влучно схарактеризована на початку ХХ ст. А. Товкачевським: «Зазвичай ми блукаємо світом, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ – нерухомим, неживим, як у стереоскопі. Але бувають моменти, коли в нашій душі ніби розвиднюється. Ми зачудовано дивимося навколо себе – і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв'язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває для нас незнаного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного». Провідний художній принцип символізму полягає у виявленні «відповідностей» та аналогій між різноманітними явищами предметно-чуттєвого й духовного світів (на підставі уявлення про містичну єдність усього сущого). Засади символістичної естетики сформувалися у творчості французьких поетів другої половини ХІХ ст. – Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо, Лотреамона, С. Малларме. Останній започаткував літературний салон, відвідувачами котрого стали молоді поети-символісти. 1886 р. Це літературне угрупування виступило з програмним маніфестом (автор – Ж. Мореас), в якому сформулювало принципи нової творчості. Згодом символізм увійшов в літературну моду й за межами Франції. Під його впливом бельгієць М. Метерлінк розробив жанр символістської драми, символістські тенденції простежуються також у творчості О. Вайльда, раннього Р.М. Рільке, Г. фон Гофмансталя. У Росії символізм, який став значним етапом літературного процесу, набув самобутнього національного характеру. Суттєву роль у його становленні відіграло філософське вчення В. Соловйова, яке значно посилило релігійно-містичний компонент символістської естетики. Сугестія – (лат. suggestio від suggero – навчаю, навіюю) – навіювання певного емоційного стану. «Парнас» («Parnassе») – назва групи французьких поетів, що утвердилася після виходу збірки «Сучасний Парнас» ( перша збірка вийшла друком 1866 р., друга – 1871 р., третя – 1876 р.). Творчість цих поетів спиралась на принципи, які були викладені Т. Готьє та Ш. Леконтом де Лілем й відповідали естетиці «мистецтва для мистецтва». До складу цієї групи входили Т. де Банвіль, Ж.М. Ередіа, Ф. Коппе, К. Мендес та ін.. У виданнях «Парнасу» брали такоє участь П. Верлен та С. Малларме. Неоромантизм (від грец. neos – новий і романтизм) – умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі ХІХ-ХХ ст. На естетику неоромантизму справили вплив філософські концепції А.Шопенгауера та Ф.Ніцше. Неоромантизм сформувався у взаємодії з реалістичними тенденціями та течіями декадентської доби. Як і попередники – представники романтизму ХІХ ст., неоромантики заперечували прозу «обивательського життя, оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой – непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжетові неромантичного твору притаманна напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або навіть надприродні події. Неоромантичні риси простежуються у творчості таких зарубіжних митців, як Джозеф Конрад, Р. Кіплінг, Р.Л. Стівенсон, А. Конан Дойл, Е.Л. Войнич, Г.Ібсен, Джек Лондон, С. Георге, М. Гумільов та ін. Імпресіонізм (франц. impressionnisme; від impression – враження) – напрям у мистецтві останньої третини ХІХ ст. Зародився у французькому живописі 60-70-х років (К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, А. Сіслей, Е. Мане та ін.), згодом поширився на скульптуру (О. Роден), музику (К. Дебюссі, М.Равель, О.Скрябін, І. Стравінський та ін.) і театр (А. Шніцлер, Г. фон Гофмансталь). У літературному процесі імпресіоністичним впливом була позначена творчість Кнута Гамсуна, Джозефа Конрада, П. Верлена, братів Гонкурів, М.Пруста та ін.; окремі імпресіоністичні елементи простежуються у творах Дж. Джойса, А. Чехова, І. Буніна та ін. Стрижнем імпресіоністичного художнього бачення є «культ враження» з притаманною йому самоцінністю безпосередніх мінливих відчуттів. Художній образ будується на недомовках і натяках; замальовкам властиві фрагментарність і етюдність; оповідь забарвлена ліричною стихією. Д.Наливайко наголошує, що «…літературний імпресіонізм зазнав значного впливу живописного, але слід уточнити, що стосується це, головним чином, імпресіоністичної прози, яка справді вчилася у живопису і перекладала його художню мову своєю – словесною, тимчасом як імпресіоністична поезія більше орієнтувалася на музику і музичність». (Див. Волощук Є. Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Видавничий Дім «Світ знань», 2004, с. 548-555). Імпресіонізм (фр. impression – враження) – течія раннього модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань. Сформувався у Франції у другій половині ХІХ ст., насамперед у живопису (назва походить від картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). Найвідоміші представники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега та ін. – вважали своїм головним завданням найприродніше зображення зовнішнього світу, витончену передачу своїх миттєвих вражень і настроїв. «Я малюю зараз те, що відчуваю», – зізнався К. Піссаро. Імпресіонізм став плідним напрямком і в музиці (М. Равель, К. Дебюссі, М.де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.) У літературі представниками імпресіонізму були брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція), С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія), С.Віткевич, С. Жеромський (Польща), М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна) та ін. У поезії імпресіонізм близький до символізму. (Ніколенко О. М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 54). (Дані поняття вводяться під час вивчення й усієї великої теми «Традиції і новаторські зрушення в поезії», й при вивченні творчого спадку Шарля Бодлера.) Важливо донести до свідомості десятикласників, що саме у творчості Шарля Бодлера ми знаходимо перші ознаки поезії символізму, імпресіонізму, натуралізму, неоромантизму, використання сугестії та практичного втілення «теорії відповідностей». Зроблені нами у літературознавчих коментарях Є. Волощук та О. Ніколенко підкреслення закцентують увагу вчителів на найсуттєвіших ознаках нових термінів з теорії літератури, допоможуть ввести їх в активне використання старшокласниками. Крім того пропонуємо взяти до уваги, що варто, вводячи нову літературознавчу термінологію, відштовхуватись від вже засвоєних учнями понять реалізму та романтизму, а також з випередженням дати учням максимально просте поняття про модернізм. Для тривалого використання учням можуть бути запропоновані таблиці «Ознаки символізму» й «Риси імпресіонізму», розроблені О.М. Ніколенко, які допоможуть старшокласникам орієнтуватись у новаціях поезії другої половини ХІХ століття і в подальшому при опануванні багатоманітності поезії модернізму.
( 
 
 
Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який передбачає всебічне відображення взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості. Починаючи з 30-х років ХІХ ст. набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах. Романтизм (фр. romantisme) – літературно-мистецький напрям, якому притаманні інтуїтивно-почуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, звеличення «життя духу», конфлікт мрії та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим, фантастичним, ірраціональним, звернення до фольклору та національної міфології тощо. Романтична естетика панувала в європейських країнах наприкінці XVIII – у першій третині ХІХ ст. У наступні десятиліття романтизм не зникає повністю: за часів активного розвитку реалізму продовжують творити письменники-романтики (наприклад, В. Гюго), зберігаються елементи романтичного стилю у творах багатьох реалістів. Пізній романтизм тісно зближується з модернізмом (Ш. Бодлер, Леся Українка та ін.). В Америці зрілий та пізній етапи романтизму припадають на 40-60-ті роки ХІХ ст. (Див. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 8-9). Додамо від себе, що специфічною особливістю ХІХ століття у світовому літературно-мистецькому процесі було паралельне функціонування реалізму і романтизму, у взаємопроникненні, взаємозбагаченні й взаємозапереченні. Реалізм пріоритетно розвивався у прозових жанрах – романах, циклах романів, романах-епопеях, новелах, повістях, оповіданнях. Романтизм здебільшого обрав своєю цариною поезію. Модернізм (від фр. moderne – новітній, сучасний) загальна назва сукупності течій, напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., які відрізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства, максимально суб’єктивованою формою художнього відтворення дійсності й образу людини. Модернізм базується на філософських засадах теорій А. Бергсона, Ф.Ніцше, Е. Гуссерля, З. Фрейда, К. Юнга. Найвидатніші представники – М. Пруст, Дж. Джойс, Ф. Кафка, В. Вулф, Г.Стайн, Т.С. Еліот, Р.М. Рільке, А. Камю, Ж.П. Сартр, Т. Манн, Г. Гессе та ін.
Характерні ознаки модернізму: - настанова на елітарність мистецтва; - абсолютизація суб’єктивного способу зображення світу: людини та пов’язана з цим відмова від принципів «об’єктивного» аналізу дійсності, який обстоювали письменники-реалісти та натуралісти; - особлива увага до художньої форми, безліч новацій; - руйнування традиційного сюжету, композиції, створення персонажів; - широке використання умовності й фантастики задля створення ефекту ірреального світу; - використання й модернізація міфів; - впровадження «потоку свідомості» (провідного прийому літератури модернізму, екстремальна форма внутрішнього монологу, яка часто за допомогою монтажу (створення єдиного цілого з окремих частин, що добираються за певним планом) імітує безпосередню передачу хаотичного процесу мислення та внутрішнього мовлення людини, глибокий психологізм;
імпресіоністичної – культ враження з самоцінністю безпосередніх мінливих почуттів, штрихів та окремих вражень, що поєднуються у цілісні картини; художній образ будується на натяках, недомовках; твір набуває фрагментарності та етюдності, потужного ліризму; символічної – тотальна «символізація» художнього мислення (речі матеріального світу у свідомості митця перетворюються на «знаки» вічних ідей, що знаходяться за межами реальності); художні образи-символи, тлумачаться як єдиний засіб прорватися із буденності до позачасової сутності, ідеальної краси та істинного сенсу життя; натуралістичної – фотографічно точне, неупереджене зображення дійсності (матеріально-побутове довкілля та характер людини на тлі фатального, зумовленого фізіологічною природою та середовищем), художня реальність стає схожою на сповідь, дуже метафоризована, насичена ускладненою багатозначною символікою; експресіоністичної …, імажистської …, авангардистської …, акмеїстичної …, дадайзму …, кубізму …, футуристичної технології та ін. (Див. Гузь О. Подорож у текст. Ч. І – Кіровоград: Інформаційна мережа, 2005, с. 78-79.) Модернізм (фр. moderne – сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій кінця ХІХ – початку ХХ ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого. Виник у 60-70-х роках у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо та ін.), невдовзі поширився у Бельгії (група «Молода Бельгія»), Польщі («Молода Польща»), Росії (О. Блок, І. Анненський та ін.), в Україні (М.Вороний, О. Олесь, М. Коцюбинський та ін.) та інших країнах (Див. І.Николенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003, с. 7 ). Бодлер про себе, про свою творчість, про життєві пріоритети та ідеали «Ще в ранньому дитинстві я мав у своєму серці два протилежні відчуття: жах перед життям та захват від життя». «Едгар По і де Местр навчили мене мислити». («Моє оголене серце») «Що означають небезпеки лісу й прерії у порівнянні із щоденними шоками й конфліктами цивілізації?» «Неможливо пробігти будь-яку газету за будь-який день, будь-яке число, будь-який місяць, будь-який рік, щоб не знайти там у будь-якому рядку ознаки страшної розбещеності людини і водночас дивовижні вихваляння чесністю, добротою, милосердям і безсоромні твердження щодо прогресу і цивілізації. Будь-яка газета – від першого і до останнього рядка – лише плетиво жахів. Війни, вбивства, крадіжки, безсоромність, тортури, злочини королів, злочини націй, злочини приватних осіб, універсальне сп’яніння жорстокістю … Не розумію, як чиста рука може торкнутися газети без конвульсії огиди». «Але людина не настільки безпомічна, не настільки позбавлена чесних засобів для досягнення неба, аби їй необхідно було вдаватися для цього до різного зілля і до чаклунства; їй зовсім немає потреби продавати свою душу, щоб заплатити за п’янкі пестощі і прихильність гурій. Що таке рай, куплений ціною вічного раювання?» «Господи боже мій! Ти Творець, ти Вчитель, ти, що винайшов Закон і Свободу; ти, владико, що дає дозвіл; ти, милосердний суддя; ти сповнений причин і наслідків, ти, що вклав у мене смак до жахливого, очевидно, щоб навернути моє серце, як закладають зцілення у вістря меча; Господи, змилуйся, змилуйся над божевільцями! О Творець! Чи можуть існувати чудовиська в очах того, хто знає, навіщо вони існують, як вони створені і як зробити, аби цього не було? жүктеу/скачать 0.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|
використано ідеї О. Ніколенко)