«Коли я викличу у всього світу огиду, тоді я досягну самотності»

«Я завжди підозрюю, що мені було б краще там, де мене немає, й весь час веду зі своєю душею суперечки про те, куди б нам перебратись». «… моя душа вибуха й кричить мені мудрі слова: «Куди завгодно! Куди завгодно! Тільки б геть з цього світу!»

(«Anywhere out of the world» «Куди завгодно геть з цього світу»)

«Художник висловлює самого себе».

(«Салон 1846 року»)

«Для рішучих битв не потрібні великі простори, найзначніші події, найбурхливіші перевороти відбуваються під сводами черепа, у тісній і таємничій лабораторії мозку».

(«Салон 1846 року»)

«Гармонія – це основа теорії кольору. Мелодія – це єдність у фарбах, загальний колір. Мелодія потребує заключного акорду; це ансамбль, де всі окремі елементи сприяють створенню загального враження. Ось чому мелодія залишає в пам’яті глибокий слід».

(«Салон 1846 року»)

«Я віддаю перевагу чудиськам власної фантазії над позитивними банальностями».

(«Салон 1859 року»)

«Хто з нас не плекав честолюбну мрію про диво поетичної прози, музичної навіть без ритму й рими, досить гнучкої та твердої, аби принатуритися до ліричних порухів душі, до звоїв мрій, до стрибків совісті?»

(Із передмови до «Паризького спліну»)

«Кращий засіб переконатися, чи мелодійна картина, – поглянути на неї з чималої відстані, щоб не бачити ні сюжету, ні ліній, якщо вона мелодійна, вона вже має смисл, вона вже зайняла місце в репертуарі спогадів».

(«Салон 1846 року»)

«Світ зникне… Що йому надалі робити під сонцем? Припустивши, що він продовжує тривати матеріально, чи можна зробити висновок, що це гідне існування? Техніка настільки американізує нас; прогрес настільки атрофує в нас духовність, що ніякі криваві, блюзнірські та протиприродні мрії фантазерів не зможуть порівнятися з наслідками. Це станеться від опошлення сердець… Час цей близький. Хто знає, чи не прийшов він уже і чи не заважає наша товстошкірість його розпізнати?»

(«Моє оголене серце»)

«Зло коїться без зусилля, натурально, фатально. Добро – завжди в результаті мистецтва. Те саме в естетиці. Людина зі смаком не тільки затушовує природні ґанджі (комічно, що грим не приховує потворності, а слугує лише красі), скільки намагається перевершити природу, прагне до вищої фізичної та духовної організації, до надприродного, до божественного. Жінка, яка послуговується тушшю, надає погляду вигляд вікна, відчиненого в нескінченність».

(«Художник сучасності»)

«Краса завжди химерна. Я не стверджую, що вона свідомо, холодно химерна ( в такому випадку вона була б чудовиськом, котре зійшло з колії життя). Я маю на увазі, що їй завжди притаманно трохи дивацтва, наївного, ненавмисного, несвідомого, і що це дивацтво надає їй вигляду Краси; це її ознака, її характеристика».

(«Всесвітня виставка 1855 року»)

«Глупота часто є окрасою краси; це вона надає очам сутінкової прозорості вечірніх ставків і маслянистого спокою тропічних морів. Глупота завжди зберігає красу; вона віддаляє зморшки; це божественна косметика, яка захищає наших ідолів від укусів, що їх нам, нікчемним ученим, дарує думка!»

«Данте і Шекспір – два великі живописці людського болю».

«Оспівати культ зображень (моя велика, єдина, найперша пристрасть)».

(«Моє оголене серце»)

«Вміння насолоджуватися мистецтвом – це своєрідна наука, і потрібен певний досвід, щоб наші п’ять почуттів змогли пройти посвяту в це таїнство – такий досвід досягається лише доброю волею і внутрішньою потребою».

(«Салон 1846 року»)

«Будь-яке мистецтво є прекрасне, що виражене почуттям, пристрастю й мрією кожного».

(«Салон 1846 року»)

«Про книгу треба судити в її цілості, і тоді з неї випливає жорстокий моральний урок».

«Романтизм – це найповніше, найсучасніше вираження прекрасного».

«Тільки сягаючи найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює світоч найвищих ідеалів. Квіти чеснот в уяві поета не можуть розквітати без квітів зла, адже й світло дедалі яскравіше, чим глибші тіні».

«Ідеал – це не щось туманне, така собі скучна й безплідна мрія, що плаває під стелями академії. Ідеал – це людина, піднята до рівня справжнього життя, втілена пензлем або різцем у сліпучій істині своєї первинної гармонії».

«У кожній людині є два одночасні прагнення: одне спрямоване до Бога, друге – до Сатани. Поклик Бога, або духовність, – це прагнення внутрішньо піднестися; поклик Сатани, або тваринність, – це насолода від власного падіння».

«Я не беруся стверджувати, буцімто Радість не може поєднуватись із Красою, проте Радість – це одна із найтриваліших прикрас, а от Меланхолія виступає як її, сказати б, чарівна супутниця…»

«Лише сягаючи найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює свічадо найвищих ідеалів».

«Мій любий Денуайє, Ви просите в мене вірші для Вашої книжечки, вірші про природу, чи не так? Про ліси, великі дуби, зелень та комах, сонце, безперечно? Але ж Ви знаєте, що я не здатний розчулюватися від зелені і моя душа не піддається цій своєрідній новітній релігії, котра завжди буде, як мені здається, для кожної інтелектуальної людини чимось шокуючим. Ніколи не повірю, що «душа богів живе в рослинах». І навіть якби жила, я однаково сумнівався б у цьому і оцінював свою набагато вище від вартості освячених овочів. Більше того: я навіть завжди вважав, що в природі, яка цвіте й оновлюється, є щось нахабне і гнітюче. Не маючи можливості задовольнити Вас цілком, дотримуючись усіх пунктів Вашої програми, надсилаю два віршованих уривки – щось на зразок підсумку мрій, що облягали мене в години смеркання. У глибині лісів, під склепіннями, які нагадують склепіння ризниць та соборів, я думаю про наші дивовижні міста, а незвичайна музика, котра рокоче в вершинах, здається мені втіленням людських волань».

(З листа до видавця)

«В цю жорстоку книжку я вклав усе моє серце, усю мою ніжність, усю мою віру (схиблену), усю мою ненависть… Звісно, потім я стверджуватиму протилежне, присягатимуся усіма богами, що це – книжка чистого мистецтва, блазнювання, штукарства, та я брехатиму, немов той базарний шарлатан».

«Чи порівняю я гашиш із самогубством, з повільним самогубством, із повсякчас загостреною і повсякчас закривавленою смертоносною зброєю… чи уподібню я його чаклунству, магії, які намагаються – за допомогою таємничих цілющих засобів, фальшивість або дієвість яких однаково не можна довести – досягти влади, недосяжної людині або досяжної лише для того, кого визнано гідним її – жодна філософськи настроєна душа не заперечить цього порівняння».

«Вивчення прекрасного – поєдинок, на якому художник кричить від страху й падає переможеним».

(«Confiteor художника»)

«Насолоджуватись натовпом – це мистецтво». «Поет наділений безсумнівним привілеєм: він одночасно може бути самим собою й іншими людьми. Як ті бродячі душі, що блукають у пошуках тіла, він входить, коли забажає, у роль кожної людини»

(«Натовпи»)

«Моє сп’яніння 1848 року. Яка була природа цього сп’яніння? Нахил до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп’яніння, спогади про прочитане».

«… цей король поетів, справжній бог». (Артюр Рембо)

«Бодлер любив революцію», але це була «не так любов громадянина, як любов митця». (Шарль Асееліно)

«… якщо серед наших поетів є і більш великі й більш могутньо обдаровані, ніж Бодлер, то немає більш видатних». (Поль Валері)

«… він змушений був своїм душевним станом і своїми даними усе чіткіше протиставляти себе тій системі чи тій відсутності системи, яка іменується романтизмом». (Поль Валері)

«… епоха сумнівів розпочинається у дні бодлерівської молодості».

(Поль Валері)

«… Бодлер, хоча і романтик за походженням, і навіть романтик за смаками, може іноді мати вигляд такого собі класика … Класик – це письменник, який несе в самому собі «критика й інтимно прилучає його до своїх творінь».

(Поль Валері)

«Бодлер і Едгар По взаємно обмінюються цінностями».

(Поль Валері)

«Найвеличніша слава Бодлера… безперечно у тому, що він дав життя декільком дуже великим поетам. Ні Верлен, ні Малларме, ні Рембо не були б тим, чим вони були, не отримай вони знайомство з «Квітами Зла» у вирішальному віці… почуття інтимності й могутня, хвилююча суміш містичної схвильованості й чуттєвого полум’я, які отримали розвиток у Верлена, пристрасть подорожей, рух нетерпеливості, який збуджується всесвітом, глибоке розуміння відчуттів та їх гармонійних відголосків, що роблять такою енергійною і такою дієвою коротку й шалену творчість Рембо, – все це чітко наявне й розпізнається в Бодлері». (Поль Валері)

«… з Бодлером французька поезія, нарешті, вийшла за межі нації. Вона змусила світ читати себе; вона постала в якості сучасної, вона викликала наслідування; вона запліднила численні уми». (Поль Валері)

«Поете, ти був з когорти тих, хто вмів сказати ні, те слово, що його не можуть мовити раби». (О. Урусов)

«… Цей самотній чоловік ніколи не виходить із дому без супутника, йому хочеться сімейного життя, домашнього затишку, цей апологет волі абсолютно безвольний, нездатний змусити себе працювати, він хотів мандрувати, оголошував про переїзди, мріяв про далекі країни, але цілих шість місяців не міг зважитися з’їздити в Онфлер (тут після смерті Опіка оселилася мати Бодлера), а єдина справжня подорож здалася йому нескінченною мукою». (Жан-Поль Сартр)

«Він шукав свою природу, тобто свій характер, але виявилося, що він лише спостерігав за довгим і одноманітним чергуванням власних настроїв».

(Жан-Поль Сартр)

«…Нам, інакшим, достатньо бачити дерево чи будинок. Оскільки ми цілком захоплюємося їх спогляданням, то й забуваємо про себе. Він дивиться на того «себе», який дивиться; дивиться, аби тільки побачити себе, котрий дивиться, – він самовіддано споглядає своє сприйняття дерева, будинку, і лише крізь призму цього сприйняття себе перед його поглядом постають речі, і вони видаються блідішими, дрібнішими, менш зворушливими – так, ніби він пильнує їх за допомогою бінокля. Ці речі, далекі, аж ніяк не вказують одна на одну, як, наприклад, стрілка вказує на шлях, а закладка – на сторінку… Навпаки, їхнє перше призначення – звернути того, хто сприймає, до самого себе».

«Коли Бодлер від’їжджав до Бельгії у віці сорока трьох років, він скидався на діда й здавався втіленням відчаю. Погляньмо на його тогочасні фотознімки. Чоло ще велично вигинається з-під густого та довгого волосся, у якому проглядає сивина, але яка ж невимірна туга в темних очах, який же в них затятий виклик! Скільки брезгливості у складках, що спускаються від ніздрів, скільки презирства у губах, стулених, немовби від нападу нудоти. Воістину, це личина знедоленого, котрий узяв на себе гріхи усього світу».

(Жак Крепе)

«У перші місяці 1857 року Бодлер вже не той денді, закоханий у мистецтво, не той камерний поет, яким він був у 1842-1855 роках. Цей сухий, кістлявий чоловік з маленькими, живими очима, різко окресленими губами, які повсякчас спотворювала іронічна посмішка, і невеличкою лисиною, найбільше був схожий на ченця, що даремно намагався стримати плоті (так описав його в 1857 році в газеті «Презан» Фірмен Майар)».

(Клод Пішуа, Жан Зіглер)

«Різноманітні жінки виникають в глибині віршів Бодлера; одні завуальовані, інші напівоголені, але їм не можна надати ім’я. Це швидше типи, аніж особистості. Вони відтворюють «вічну жіночість», а кохання, яке відчуває до них поет – це Кохання, а не певне кохання».

(Теофіль Готьє)

«Музика створена для невимовного. Я хотів би, щоб вона наче виходила з тіні і час від часу в неї поверталася».

(Клод Дебюссі про сутінковий колорит бодлерівських віршів)

«Наскільки ця музика сподобається музикантам, не знаю, але впевнений: це музика поета і звернена до письменників. Неможливо вигідніше, рельєфніше представити слова. Коли слухаєш, наче відчуваєш удар батога, який вражає ваш літературний нерв». (Едмон де Гонкур)

«Це напрочуд велике посмертне визнання, це духовна плідність, це слава, яка сягнула найвищої точки, мають зумовлюватися не лише його значущістю як поета, але й винятковими обставинами. Такою винятковою обставиною тут є критичний розум у поєднанні з поетичним обдарованням».

(Поль Валері)

«Я отримав вашого благородного листа і вашу прекрасну книгу. Мистецтво безкінечне, як небо, ви це довели. Ваші «Квіти Зла» горять і виблискують, як зірки. Я кричу з усіх сил «браво» вашому могутньому дару».

(Віктор Гюго)

(Рекомендуємо підбірку цитат «Бодлер про себе, про свою творчість, про життєві пріоритети та ідеали» та «Діячі культури про Бодлера» роздрукувати для користування з розрахунку на кожного учня. Цитатники пропонуються для зручності.)

«Пощёчина я и щека,

И рана, и удар булатом.

Рука, раздробленная катом,

И я же – катова рука!»

(Переклад І. Ліхачова),

які в дослідженні трагізму і суперечності долі Бодлера підсилять розуміння подвійного конфлікту митця – з оточуючим світом і з самим собою, що підтвердить кордонність його творчості, яка стала на межі романтизму та модерністських, внутрішньо-суб’єктивних принципів художнього відтворення дійсності.

Це можуть бути і слова відомого українського поета ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича, для спадку якого характерне бодлерівське сприйняття світу:

«Є два світи: один круг нас, а другий –

це ми; між ними вічна боротьба

лягає на життя клеймом напруги.

Чи ж не сильніші в грудях буревії

як порожнечі дійсності клятьба?

- Не знали, що гарніший світ від мрії.»

У словах Антонича ми відчуваємо співзвучність настроям і світоглядним позиціям Бодлера й усвідомлюємо, що бодлерівські розколи і «прокляті питання буття» хвилюють і митців наступних епох.

Прологом до розуміння мистецького генія Шарля Бодлера можуть бути вислови Еміля Бурделя та Антоніо Гауді.

«Мистецький шедевр виникає стихійно, нібито майстер створював його, граючи з божеством». (Еміль Бурдель).

«Через страждання, через самопожертву виникає та простота, яка надає творам характер невимушеності та самобутності». (Антоніо Гауді).

Вчитель може обрати епіграфи на власний розсуд, залежно від того, якою буде стрижнева лінія уроку.

Вступне слово вчителя вводить учнів в атмосферу бодлерівського феномену і створює передумови для мотивації навчальної діяльності учнів в цілому на вивчення усієї теми та безпосередньо на даний конкретний урок. Вчитель, структуруючи канву кожного уроку й визначаючи його мету, освітню, розвиваючу й виховну, визначає й шляхи мотивації навчальної діяльності учнів. Маємо зазначити, що опанування літературно-культурного матеріалу може сприяти вихованню чи формуванню певних світоглядно-естетичних чи моральних якостей учнів, тому бажано й у конспектах вчителю зазначити саме аспект сприяння реалізації виховної мети, оскільки ми не маємо права ні на тиск на особистий вибір молодої людини, ні на гіперморалізаторство. І ще одна важлива річ! Вчитель має чітко усвідомлювати різницю між метою уроку, досягнення якої він планує з позицій людини зрілої, з достатньо високим рівнем освіти та інтелекту, і цілями уроку, які він визначає безпосередньо для учнів, здійснюючи мотивацію їх навчальної діяльності.

Мотивація навчальної діяльності учнів на вивчення творчості Шарля Бодлера в цілому:

1. Вчитель має повідомити учнів, на скільки навчальних годин розраховано вивчення творчості Бодлера (академічний рівень – 3 години, рівень стандарту – 2 години). Розширення горизонту знайомства з життям і творчим доробком Бодлера здійснюється за рахунок уроку розвитку зв’язного мовлення, на якому на основі творів Шарля Бодлера учні вчитимуться написання есе (це вже рівень творчої рецепції старшокласників). І можливості позакласної роботи із зарубіжної літератури та проектно-дослідницька діяльність учнів завершують шкільне знайомство з Бодлером-людиною і Бодлером-митцем у формі позакласного заходу. Така перспектива націлює учнів на системність роботи.

2. Науковці, діячі культури, критики відзначають, що творчість Шарля Бодлера, всесвітньо відомого французького поета ХІХ ст., автора знаменитої збірки віршів «Квіти Зла», вінчала собою поезію романтизму і водночас торувала шлях європейському символізму, одному із провідних напрямів розвитку модерністської літератури у світовій культурі. Важливо, щоб учні відразу усвідомили, що зрозуміти Бодлера і його творчу спадщину буде не легко, оскільки новаторство завжди пов’язане з руйнацією старих, усталених норм і принципів. Але якщо вони зрозуміють Бодлера їм відкриється специфіка усієї літератури (зокрема поезії ) модернізму.

3. Важливо закцентувати увагу десятикласників на розумінні світоглядно-естетичних поезій Бодлера та чинниках, що їх сформували, оскільки це є ключами до осмислення творчості, її специфіки, новаторства, парадоксальності й довершеності.

4. Одним із найважливіших завдань вивчення усієї теми є практичне аналітично-інтерпретаційне дослідження творів Шарля Бодлера, в яких втілилась його мистецька концепція бачення світу як світу Зла, «видобування Краси зі Зла» і функціонування «теорії відповідностей». За програмою до текстуального вивчення запропоновані вірші «Альбатрос», «Вечорова гармонія» та «Відповідності». (Кожен вчитель розширює горизонти знайомства з поезією Бодлера на власний розсуд та відповідно до навчальних можливостей і запитів учнів. Ми пропонуємо у класах академічного рівня ввести ще вивчення «Гімну Красі», «Падла», у класах рівня стандарту – «Гімну Красі». Інші твори можуть використовуватися для підсилення певних висновків та створення більш цілісної уяви учнів про Бодлера і його поезію).

Яким чином буде створено інтригу творчої атмосфери і співпраці, залежить вже безпосередньо від кожного вчителя, що має крім наукового ще й своє власне, особистісне бачення-розуміння творчості Шарля Бодлера, видатного самітника серед людської тісняви, бунтаря духу й провидця.

1. Після самостійного ознайомлення з життєвим і творчим шляхом Шарля Бодлера маємо сьогодні більш детально дослідити « життєві тріщини» поета, щоб краще зрозуміти його творчість. Використовуємо результати вашої попередньої дослідницької діяльності у складі динамічно-пошукових груп. Тож маємо зрозуміти Бодлера і як людину, і як митця, щоб зрозуміти його художньо-естетичну систему.

2. Визначаємо особливості художнього світу Бодлера.

3. Характеризуємо збірку віршів «Квіти Зла», спробуємо зрозуміти, чому навколо неї розрослося стільки суперечок і скандальних виступів, що врешті-решт привели до суду і покарання автора й видавця.

4. Текстуально досліджуємо поезії «Відповідності» та «Вечорова гармонія», визначаємо їх місце у творчому спадку Бодлера. Розвиваємо й вдосконалюємо наші аналітично-інтерпретаційні вміння та знання з теорії літератури (закріплюємо поняття романтизм і реалізм, вводимо терміни «символізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «натуралізм», «символ», «модернізм»).

5. Цілісно аналізуємо вірші Бодлера, відзначаючи особливості їх смислу, поетики та використання засобів зображувально-виражального ряду для втілення авторського задуму. Складаємо перше враження про ліричного героя Бодлера.

6. Тему уроку формулюємо в кінці уроку на основі вашої науково-дослідницької діяльності в колі означених завдань.
Шарль Бодлер – це поет, чиєю долею стало самознущання.

Пощёчина я и щека,

И рана, и удар булатом.

Рука, раздробленная катом,

И я же – катова рука!

(Переклад І. Ліхачова)

У цих віршованих рядках трагедія Бодлера не тільки як людини реального світу, а й одного із «проклятих поетів» жорстокого ХІХ століття.

Розпочинати знайомство з Бодлером варто із зясування його життєвих «тріщин», щоб краще зрозуміти сутність такої парадоксальної творчості.

Він увійшов у світову культуру як страждаючий співець «нещасної свідомості». Уся його творчість виросла з волаючого зіткнення між його «оголеним серцем», беззахисно чутливою душею, що прагнула відчути «солодкий смак власного існування» (Жан-Поль Сартр), й нещадним, ясним розумом, який перетворив цю думку, що знала про свою забрудненість і добровільно вимагала тортур, на об’єкт нескінченних аналітичних знущань.

Метання між «захватом життям» та «жахом» перед ним, борсання у земному поросі й величний сум за Ідеалом у Бодлера якнайкраще втілюють феномен розірваної свідомості, яка від цього повсякчас знаходиться у стані «нескінченної туги», яка болісно шукає основ єдності світу та самої себе.

Щоб знайти ключ до розуміння Бодлерової творчості спочатку необхідно зрозуміти його як людину. Й тоді перед нами відкриється цілий пласт сучасної європейської культури, оскільки творча спадщина Бодлера вінчала собою епоху романтизму у світовій поезії й відкривала нові горизонти, побудовані на суб’єктивному сприйнятті оточуючого світу на лезі конфліктів.

Заочне знайомство з Бодлером як людиною пропонуємо старшокласникам розпочати визначенням людської природи митця одним словом. Серед багатьох варіантів, які можуть запропонувати учні, найважливішим буде слово «бунтар», «бунтар духу», оскільки в ньому відображається головна сутність його відношення й до оточуючого світу, й до самого себе. «У своєму щоденнику «Моє оголене серце» (1855-1866) Шарль Бодлер писав: «Почуття самотності, з самого мого дитинства. Незважаючи на близьких – і особливо у колі товаришів – почуття вічно самотньої долі. І водночас – сильна жага до життя і насолод». У цих словах – весь Шарль Бодлер. Невтомний шукач пригод і всього нового і разом з тим сумний самітник». Пізніше Бодлер проголосить: «Коли я викличу у всього світу огиду, тоді я досягну самотності». Цей «любитель життя і ворог того, що заважає жити, Прихильник Краси, Істини, Бога і співбесідник Диявола, що «говорив з ним про приховані бажання й інстинкти», свою суперечливість усвідомив з ранніх літ і проніс через усе життя, усе його життя було бунтом. Проти кого ж чи проти чого бунтував Бодлер? Проти всіх і проти всього, а найголовніше проти самого себе.

В чому ж тут парадокс? Ми сказали, що розпочинаємо знайомство з Бодлером-поетом і раптом – живописні портрети? Шарль Бодлер розпочинав свою діяльність як мистецтвознавець, як критик живопису. До того ж сам він був людиною всебічно обдарованою, і, маючи талант художника, спробував поглянути зі сторони й на самого себе.

Працюючи з портретами, учні дають відповіді на запитання:

- Дивлячись на портрети цієї людини, які факти його біографії ви пригадували? Чому?

- Що саме і чому привернуло вашу увагу в портретах чи автопортретах Бодлера?

- Які грані Бодлера-людини чи Бодлера-поета відкрились вам завдяки портретам Мане, Курбе, Матісса? (Матіссове зображення Бодлера розглядається останнім). Чому у Матісса черепна коробка Бодлера відкрита?

- Яке з цих зображень найбільше відповідає вашій уяві про Бодлера, що склалась у результаті вашого самостійного опрацювання фактів його біографії?

- Що, по-вашому, є енергетичним центром цього обличчя? (Очі). Як ви думаєте, чи могла людина з таким поглядом вдало влаштуватися у суспільстві? Чому? (Одним із найголовніших аргументів може бути усвідомлення учнями бунтарсько-песимістичного духу Шарля Бодлера, який позначився і на його зовнішності).

Від «портретної галереї» переходимо до зясування розуміння учнями найважливіших подій та чинників, що сформулювали світоглядно-естетичні позиції Бодлера, які в подальшому втілилися у його творчості. Проводиться фронтальна бесіда за такими питаннями:

- Які життєві «тріщини» вплинули на формування особистості Бодлера? Які протиріччя хвилювали його душу?

- Що вам відомо про «дендізм» Бодлера?

- Які факти з життя Бодлера можна назвати своєрідним і досить абсурдним бунтом проти сім’ї і суспільства? Чому по-вашому, це сталося?

(Надається слово учням ІІ-ї динамічної групи, яка представляє схему-опору «Чинники, що сформували світогляд та естетичні ідеали Шарля Бодлера».

Для зручності подальшого використання дана схема може бути роздрукована з розрахунку на кожного учня і вклеєна до робочих зошитів.

Може здійснюватись корекція даної схеми у ході обговорення.)

В результаті обговорення учні приходять до висновку, що найголовнішою проблемою в житті Бодлера стала ситуація вибору між внутрішньою свободою і життєвими обмеженнями і рамками. Відчувши смак до непокори і бунту, він вже не міг зупинитись. Першою «тріщиною», яка розірвала свідомість і душу Шарля Бодлера навпіл була смерть батька і поспішне, на його думку, заміжжя матері. Егоїзм маленького бунтаря не дозволяв йому бачити поряд з матір’ю іншу людину, не батька. (Трагізм долі Бодлера, вірогідно, був визначений наперед нерівним у віковому сенсі шлюбом батьків: занадто старий батько і занадто молода мати). Хлопець так і не прийняв вітчима. І відчуження, яке виникло між Жаком Опіком і пасинком, з роками переросло у протистояння.

Коли з’являється Поет на цьому світі,

Його родителька від розпачу й журби.

На Бога кидає прокльони ядовиті,

І співчутливо Бог сприймає ці клятьби?

Чом народила я цей поглум? Чи не краще

На світ спровадити гадюк ціле кубло?

Будь прокляте, моє кохання негодяще

І лоно трепетне, що блазня зачало!

(Бодлер народився у Парижі 9 квітня 1821 року).

Ці рядки з вірша «Благословення», яким відкривається цикл «Сплін та Ідеал», – перший і найбільший у збірці «Квіти Зла», йдеться про трагічну долю поета у чужому й ворожому йому світі. Д. Наливайко вважає, що «у цих рядках, у всьому вірші звучать, поетично трансформовані, автобіографічні мотиви, глибока особиста трагедія». Науковець відзначає, що вже у юні роки, в «лоні сім’ї», складається визначальна модель стосунків поета зі світом, яка не змінюючись надалі, буде лише розширюватись й поглиблюватися. В основі її складний комплекс умонастроїв, що включає, з одного боку, конфронтованість і палкий протест, з другого – почуття відчуженості, відчаю, приреченості на страждання. Конфлікт із сім’єю спонтанно переріс у конфлікт із усім буржуазним суспільством.

Висновки щодо трагізму долі Шарля Бодлера на межі «захоплення» та «жаху життя» можна узагальнити у вигляді таблиці. Можливий варіант пропонує І. Хроменко (див. ж-л «Зарубіжна література у школах України», 2008. – № 1, с. 26).