Конструкции с английскими инхоативными глаголами

Актуальность исследования заключается в необходимости определения конструкций с инхоативными глаголами на материалах профессионально направленной медицинской лексики. Поэтому цель данной статьи состоит в выявлении, определении и описании конструкций с основными инхоативными глаголами, встречающимися в лексике, связанной с медициной. Наиболее распространенными глаголами этой группы являются get, become, grow.

Термин «начинательные» (inchoative) применим ко всем этапам процессов изменения (начала, продолжения и завершения), а не только к этапу начала. (His hair is just beginning to go grey. He is going bald. His hair has gone (turned) white.)

Эти глаголы имеют характер связок и образуют конструкции. Синтаксическая сочетаемость этих глаголов неодинакова. Предикативным членом бывают прилагательные (grow worse – ухудшаться), существительные (become a family physician – стать семейным врачом), существительные с предлогом (fall into a rage – впасть в исступление), инфинитив с частицей to (come to know – узнать).

В отличие от глагола get, который в General English чаще всего встречается в инхоативном значении, нами было отмечено, что глагол become в медицинской литературе является самым распространенным. Он широко употребляется в научной медицинской литературе для описания процессов изменения. Он употребляется с прилагательными и превратившимися в прилагательные причастиями. (Blood becomes oxygenated in the lungs. The students became interested in Topographical Anatomy). Глагол become в отличие от get сочетается еще и с существительным. (He became the best physician of the family practice in the regional clinic). Глагол get широко употребляется в медицинской литературе. Get образует длительные формы чаще других глаголов этой группы. (She reported that she wasn’t getting any better).

Исследовав случаи употребления конструкций с инхоативными глаголами в медицинской литературе, можно сделать вывод о том, что инхоативный способ действия образуется в основном при помощи глаголов become, get, grow, come, go, turn, run, причем самый частотный из них в медицинском английском языке – это глагол become, в то время как в General English самым распространенным является глагол get. Перспектива для дальнейших исследований есть в сравнения инхоативных глаголов английского и русского языка на материалах медицинской лексики.

Ідентифікація є узагальненим та примітизованим “ментальним стереотипом” про «чужі» етноси. У процесі «ксеностереотипізації» активізуються гіперпейоративні характеристики та зменшується кількість меліоративних одиниць. «Ксеноетноніми» на позначення вихідців із Латинської Америки в американській культурі становлять додаткові назви, що мають конотацію пейоративності. Певна частина з них утворена засобами англійської мови, інші складають переосмислені запозичення з іспанської мови. Утворення пейоративних етнонімів (етнофобізмів) детерміновано екстралінгвальними факторами та відбувається за соціокультурною ознакою. «Ксеноетноніми» на позначення іспаномовних спільнот не лише відповідають загальній настанові «свої-чужі», а й співвідносяться з конкретними стереотипами.

Неофіційні номінації іспаномовних етносів, як правило, представлено етнофобізмами (spic-латиноамериканець (уродженець Мексики), в основу утворення яких покладено певні номінативні трансформації (Dago-прізвисько іммігранта з Іспанії, Jose-поширене ім’я серед латиноамериканців, ban-заборона (нелегально перебуваючий латиноамериканець на території Америки), can в’язень (сленг), taco-мексиканська кулінарія). У цілій низці мовних характеристик цього типу відбито поширені стереотипи стосовно способу перетину кордону іммігрантами-нелегалами з Мексики, зокрема, шляхом переплиття річки Ріо Гранде (river-crosser-той, хто переткнув річку Ріо Гранде, wetback-мексиканський чорнороб,) або переходу через пустелю штату Аризона (border hopper-той, кому вдалося «перепригнути» кордон). Значна кількість неофіційних етнонімів в англійській мові США ґрунтується на стереотипному уявленні про непрестижні низькооплачувані роботи, що їх виконують мексиканці в Америці (berry-picker-збирач плодів, gardener-садівник).

Особливе місце серед стійких словосполучень метафоричного характеру посідають мовні одиниці, у складі яких присутній етнонім Mexicano. Компонент Mexicano фактично завжди є смислоутворюючим та виконує функцію приписування певних якостей мексиканцям (Mexicano breakfast, Mexicano promotion).

Лексичні запозичення з іспанської мови є вагомою частиною словникового складу американського варіанта англійської мови. Окреме місце в його лексико-семантичній системі посідають етнокультурно забарвлені запозичення, тобто лексика, семантичні особливості якої в мові-реципієнті фактично детерміновані етнічною стереотипізацією (macho-чоловік, гарної статури, pachuco-молодий мексиканець, який проживає в Америці). За лексико-семантичної асиміляції цих запозичень в англійській мові США спостерігається цілий комплекс механізмів переосмислення: генералізація та конкретизація значення, перенесення значення на базі метонімії, метафори та антономазії. Метонімічне перенесення при переосмисленні етнокультурно зумовлених запозичень з іспанської мови фіксується найчастіше, тому що номінації іспаномовних етносів більш пов’язані з асоціативними ознаками, ніж із процесом порівняння, тобто перенесення значення здійснювалося на базі асоціацій з реальними явищами, поведінкою та типовими рисами характеру вихідців із Латинської Америки.

Основні способи продукування «псевдоіспанізмів» включають словотворення та граматико-морфологічний спосіб. Словотворення охоплює афіксацію та контамінацію. Афіксація в цьому випадку представлена поєднанням основи, що походить з англійської мови, із суфіксами іспанської мови –o, -ola, -ado (fatso-товстун, crapola-сміття, desperado-відчайдушна людина). Контамінація полягає в поєднанні словотворчих компонентів англійської та іспанської мов (latrino-плітка). Граматико-морфологічний спосіб реалізується в поєднанні означеного артикля іспанської мови el з одиницями, що мають суфікс -o (el cheapo – дешева, неякісна річ, el stupido – дурень) або із власне англомовними одиницями (el fish-риба, el building – будівля). Зафіксовано окремі випадки формування псевдоіспанізмів шляхом «псевдо калькування» (caca de toro-лайно бика, caca pasa – ізюм). «Псевдоіспанізми» характеризуються пейоративністю, хоча в конотативному компоненті семантики цих одиниць може бути присутній і елемент інтенсифікації, іронічності, евфемістичності. Як правило, сигніфікативне значення цих лексем не змінюється, зміни відбуваються в конотативному компоненті семантики псевдоіспанізмів.

Англійсько-іспанський білінгвізм опосередковано знаходить вияв у комунікативній поведінці носіїв англійської мови. У комунікативній практиці англомовних американців-монолінгвів спостерігається тенденція до вживання запозичень та вкраплень з іспанської мови (лексична інтерференція). Американці європейського походження вживають лексику іспанської мови, що зафіксована англомовними лексикографічними джерелами (amigo-друг), та мовні одиниці, що у словниках не наводяться (hasta luego-до зустрічі). Іспаномовний матеріал вживається у спотвореному конотативному значенні (adios-прощавай) та вигляді (hasta la pasta-до зустрічі), адаптується до англомовних ситуацій спілкування.

Основними функціями запозичень та вкраплень з іспанської у мовленні англо-американців слід вважати передачу негативних емоцій, незадоволення; досягнення комічного ефекту (каламбури); імпліцитне вираження презирства та зневаги до іспаномовних спільнот. Комунікативна діяльність мексикано-американців зумовлює такі функції іспаномовного лексичного компонента, як відбиття національних особливостей власного етносу; віддзеркалення характерних рис власної етнічної групи; стилістично забарвлене позначення об’єктів, що мають відношення до культури та життєдіяльності етносу.

Отже, етноспецифіка сприйняття навколишнього світу детермінує особливості мовних картин світу різних спільнот, що, у свою чергу, зумовлює феномени національного характеру та етнічного стереотипу, які тісно корелюють між собою. З одного боку, простежується вплив параметра політичної коректності англійської мови, з іншого боку, – підтверджується факт стійкості стереотипів: в американському варіанті англійської мови й досі існує значна кількість пейоративних «ксеноетнонімів» на позначення іспаномовних спільнот, американців африканського походження, індіанців, азійців, італійців, євреїв, поляків, росіян і т.д.

Прояви характерних рис англійсько-іспанського білінгвізму в комунікації можна спостерігати на прикладах мовленнєвої поведінки американців європейського походження та вихідців із Латинської Америки. Білінгвізм у мовленні цих спільнот виявляється неоднаково, хоча перехід з англійської на іспанську у мовленні білінгвальних американців-вихідців із Латинської Америки та білих американців США зумовлено ідентичними екстралінґвальними чинниками.

В останні роки у методиці викладання іноземних мов з’явилась тенденція до переходу від комунікативного підходу до його різновиду – інтерактивному підходу, який був запропонований західними методистами.

Серед основних методичних принципів інтерактивного підходу виділяють:

- взаємне спілкування іноземною мовою з метою сприйняття інформації, однаково цікавої для всіх учасників,у ситуації, що важлива для всіх;

- сумісна діяльність, що характерізується взаємоз’вязком трьох об’єктів: постачальника інформації, одержувача інформації та ситуативного контексту;

- зміна традиційної ролі викладача в навчальному процесі, перехід до демократичного стилю спілкування;

- рефлективність навчання, свідоме та критичне осмислювання дії, її мотивів, якості та результатів як з боку викладача, так і студента.

Як свідчить практика, інтерактивний підхід до навчання інозених мов найбільш прийнятний у професійно орієнтованій галузі, тому що вивчення іноземної мови на немовному факультеті є етапом практичного оволодіння мовою, специфіка якої визначається характером подальшої професійної діяльності. При цьому, головним завданням є не тільки практичне оволодіння іноземною мовою, але й розвиток навичок і вмінь, необхідних для майбутньої професійної діяльності в ситуаціях міжособистого спілкування .

Отже, інтерактивний підхід у навчанні професіно орієнтованої іноземної мови – це активна взаємодія всіх учасників навчального процесу, при якому відбувається обмін аутентичною професійно важливою інформацією та набуття навичок професійного спілкування. При цьому, важливо не тільки навчитися обмінюватися інформацією іноземною мовою, але й оволодіти навичками самого процесу спілкування.

В умовах професійно орієнтованого навчання завдання викладача – створити таке навчально-методичне середовище, у якому можна було б сформувати і розвинути необхідні риси майбутнього спеціаліста. При цьому, ефективність процесу навчання залежить від реалізації таких принципів: комплексного підходу до процесу навчання на комунікативно-ситуативній основі, інтерактивності, диференційованості підходу, урахування індивідуальних здібностей, варіативності режиму роботи.

Таким чином, використовуючи інтерактивний підхід до навчання, можна оптимізувати процес оволодіння навичками професійно орієнтованого іншомовного спілкування та зробити його більш ефективним в умовах немовного навчального закладу.

Юлія Надточій

м. Київ
Номінальний стиль з морфолого-синтаксичної точки зору та причини його вживання
На сьогоднішній день номінальний стиль (НС) сучасної німецької мови став розповсюдженим явищем, що потребує детального розгляду і опрацювання, оскільки це явище все частіше зустрічається в мові, а синтаксис речень є досить складним для розуміння.

За Петером фон Поленц субстантивація дієслів та прикметників зустрічається в старонімецькій мові – у монастирській прозі, у містичних текстах ХІІІ та ХІV століття, у фаховій літературі Середньовіччя та в німецькій науковій літературі в епоху просвітництва.

Під поняттям «номінальний стиль» розуміють «спосіб висловлення, в якому члени речення номінальної групи є не просто важливими, а найважливішими носіями предикату»

Можливості словотвору і синтаксичні явища не мають специфічної морфолого-синтаксичної форми і структури в номінальному стилі. НС характеризується надмірною частотністю вживання цих морфолого-синтаксичних засобів і структур. Мова йде про підбір потрібних лінгвістичних конструкцій з великою кількістю можливостей створення того чи іншого слова в НС.

Номінальні явища поділяються на три види: номіналізація і словотвір іменників; розширення ядра номінальної фази за допомогою означення; функціональні вербальні зв’язки.

Слово «номіналізація» походить від англійського терміну «nominalization», який був створений трансформаційно-генеративною лінгвістикою. Це слово означає як граматичний процес (Transformationsvorgang, Transformation), так і результат цього процесу. Явище номіналізації дуже розгалужене. Воно тісно пов’язане з іншими граматичними феноменами, такими, як, наприклад, зв’язки між сполучниками і прийменниками.

Отже, номіналізація – це створення іменників за допомогою інших частин мови, наприклад, за допомогою дієслів та прикметників. Цей процес представляє собою своєрідну словотворчу конструкцію. Класифікація цих конструкцій спрямована на вид словотворчого елементу та їх комбінацію. Розрізняють декілька видів класифікації. Т. Шипан пропонує: композит; деривація; префіксація (перехід від однієї частини мови в іншу шляхом додавання префіксу); суфіксація (перехід з одної частини мови в іншу шляхом додавання суфіксу); конверсія; функціональні вербальні зв’язки.

Українські лінгвісти розрізняють наступні види словотвору: утворення складних слів шляхом словоскладання; деривація (префіксація, суфіксація, конверсія); створення скороченого слова.

Основні типи композиту:

Nomen + Nomen > Bombenschlag, Adjektiv + Nomen > Rohstoff,

Verb + Nomen > Esstisch, Prдposition + Nomen > Untergeschoss

Adverb + Nomen > Auβenverteidiger

Комбіновані складні слова зустрічаються дуже часто:

Nomen + Nomen + Fugen-s + Nomen

Найдовший композит складається з 79 літер:

Donaudampfschifffahrtselektrizitаеtenhauptbetriebswerkbaubeamtengesellschaft – товариство службовців молодшої ланки органу з нагляду за будівництвом при головному управлінні електричного обслуговування дунайського пароплавства.

У таких випадках складові частини слова зв’язані елементами, що називаються елементами-зв’язками. У німецькій мові існують такі зв’язки: -е, -s, -es, -n, -er, -ens. Але є слова, після яких не потрібно ставити елементи-зв’язки (після слів з суфіксами –ur, in-).

Відносно номінального стилю, групи слів можуть теж утворювати одне складне слово. Це робиться для «конденсування» інформації:

Ein Buch fuer Kinder > Kinderbuch, Die Wahl des Praesidenten > Praesidentenwahl, Orientiert an der Praxis > praxisorientiert.

У фаховій літературі часто зустрічається думка, що цей процес відповідає структурній тенденції синтаксичного спрощення інформації. У зв’язку з цим часто говорять про фразові складені слова (Bindestrich-Komposita). Наприклад:

Це своєрідна заміна речення одним довгим словом. Утворені таким чином слова є особливою ознакою сучасного мовного стилю. Треба узяти до уваги, що скорочення інформації є причиною мовної економії. Але такий вид складеного слова не рекомендується вживати часто.

Конверсія значною мірою є семантичним засобом словотворення, оскільки важливою її рисою можна вважати зміну значення вихідного слова у зв’язку з його перенесенням в іншу лексико-граматичну категорію. Зміна значення в багатьох випадках – це переосмислення, метафоричний перенос, оскільки у самому акті перенесення однієї частини мови в іншу виникає елемент порівняння, наприклад: der Barsch (окунь) – barsch (колючий), abkommen (домовлятися) – das Abkommen (угода, договір).

Найчастіше з конверсії утворюється іменники від дієслівних основ: Naffel – Langeweile (von „ naffeln“); Scheuch – langweilige Veranstaltung (von „verscheuchen“); Dudel – Rundfunkgerаеt, Plattenspieler (von „dudeln“).

Деривація – вид словотвору за допомогою морфемних конструкцій (афіксів). Афіксація (особливо суфіксація) відіграють важливу роль при творені нового іменника. Словотворчі суфікси стоять справа від кореня слова і можуть таким чином змінювати належність слова до тієї чи іншої частини мови.

У німецький мові існує багато словотворчих суфіксів. Наприклад: -ung Basis: Verb behandeln >Behandlung

-schaft Basis: Adjektiv eigen > Eigenschaft

Що стосується префіксації, то найпоширенішим словотворчими префіксів є un-, miβ-, ur-, erz- (запозичене з грецької archi- - через, церковно-латинське arci) i ge-. Ці префікси відомі з найдавніших періодів розвитку німецької мови, і в основному вони залишилися продуктивними і до сьогоднішнього дня. Найбільш поширеним префіксом для утворення іменників слід вважати префікс un-. Un –утворює перед усім антоніми до ряду іменників: Geduld – Ungeduld, Sinn – Unsinn, Frieden –Unfrieden, Ruhe – Unruhe.

Мовознавці виділяють ще один вид деривації – імпліцитна деривація – коли іменник утворює з сильним дієсловом без афіксальне, часто зі зміною кореневої голосної слово: greifen > Griff,

Універбація (Univerbierung) – це тенденція перетворення з багаточленної синтаксичної конструкції в одне слово. В цьому виді словотвору, в якому дериватив на основа змінюється лише формально, зникають деякі слова або закінчення, можуть з’являтися умлаути (часто в прикметниках). Цей вид словотвору дуже наближений до двох інших видів, з однієї сторони до простої деривації, з іншої – до композити:

Gesetz geben + Ableitung > Gesetzgebung

In Anspruch nehmen + Ableitung > Inanspruchnahme.

Поширене означення. Формальними ознаками поширеного означення в німецькій мові є: місце розташування ліворуч від іменника; відсутність ком; рамкова конструкція; вираження визначення дієприкметником або прикметником: Das vor drei Jahren durchgefuehrte Experiment hatte eine groβe Bedeutung. (Проведений три роки тому експеримент мав велике значення);

Наталія Орініч, Наталія Крохмаль, Марина Мелащенко

м. Полтава
Certain Celtic Origin Elements in British Toponymy
Toponymy in Great Britain examines the linguistic origin of place names in Great Britain, their origins and trends in naming. Toponymy is distinct from the study of etymology, which is concerned mainly with the origin of the words themselves. British toponymy is rich, complex and diverse.

Place names typically have meanings which were significant to the settlers of a locality (not necessarily the first settlers). Sometimes these meanings are relatively clear (for instance Newcastle, Three Oaks), but more often elucidating them requires study of ancient languages. In general, place names in Great Britain contain three broad elements: personal names (or pre-existing names of natural features), natural features and settlement functions. However, these elements derive from ancient languages which have been spoken in the British Isles, and the combinations in a single name may not all date from the same period, or same language. Much of the inferred development of British place name relies on the breaking down and corruption of place names. As the names lose their original meaning (because a new or modified language becomes spoken), the names are either changed, or drift to new forms, or are added to. An example is Torpenhow Hill, in Cumbria; the name seems to have grown by addition of new elements by people who did not understand the original name. The first syllables "tor" and "pen" being Brythonic, while "how" is derived from the Old Norse haugr and "hill" is Old English, all meaning 'hill.

The place names of Britain are unusually rich and diverse, primarily as a result of historical changes in language and culture. These affected different parts of the British Islands to different extents, resulting in a mosaic effect in the names of places. The exact nature of these linguistic/cultural changes is often controversial but the general consensus is as follows.

The British Isles were inhabited during the Stone and Bronze Ages by peoples of whom very little can be said with certainty. Modern men arrived around 35,000 years ago. Their language may or may not have been pre-Indo-European, perhaps related to Aquitanian (see Atlantic Bronze Age).

During the Iron Age, we can observe that the population of Britain shared a culture with the so called 'Celtic' peoples inhabiting Northern Europe at the time. Land use patterns to do not appreciably change from the Bronze Age period, suggesting that the population remained in situ. Although there is little direct evidence, the Romans thought that the Britons were 'Celtic', and the names given to historical British rulers of this period are 'Celtic'. Celtic languages are still spoken (or were until recently) in Wales, Scotland, Ireland, Cambria and Cornwall. Together with the evidence of shared culture, this suggests that the entire population of the British Isles spoke a Celtic language(s) up to the Roman conquest, possibly since the Stone age.

The 'underlay' of British place names is thus Celtic in origin, and more specifically Brythonic ('British'), to distinguish it from the closely related Gaelic languages of Ireland. The oldest place names in England appear to be the names of rivers, many of which can easily be interpreted as Brythonic in origin, e.g. Exe/Axe/Usk, Derwent. In the areas of Great Britain in which Brythonic languages were not replaced until relatively late on (Cumbria, Cornwall), or have not been replaced (Wales), most place names are still essentially Brythonic in origin.

After the Roman conquest, many Roman place names appear, particularly associated with military settlements. However, often these were simply latinisation of existing names; e.g. Verulamium for Verlamion (St. Albans); Derventio for Derwent (Malton). After the collapse of Roman Britain, few of these place names survived. Most Roman sites are known by later names; many are distinguished as Roman sites by the suffix chester/cester/caster (from the Latin castra = camp), but with no reference to the Roman name. The influence of Latin on British place names is thus generally only slight.

In the so-called "Dark Ages" which followed the end of the Roman Empire, major changes in the part of Britain now called England occurred (plus or minus Cornwall). The language of this region became Anglo-Saxon, a hybrid Germanic language originating in north-west Germany and Denmark. Traditionally, this has been supposed to be due to a mass migration of Angles and Saxon in Britain, 'pushing back the Celts into Wales and Scotland'. However, this view is not supported archaeologically, and it is possible that a small population of Anglo-Saxon settlers 'Germanised' this region of Britain over a few generations. This possibility is supported by genetic studies showing that most whites in England are descendants of a small group of Ice Age hunters and gatherers who lived in England approximately 12,000 years ago. Regardless of the cause, due to this linguistic (if not cultural etc.) replacement most place names in modern England are discernibly Anglo-Saxon. A large fraction of these contain personal names, suggesting that they were named after the first Anglo-Saxon to dwell there. Personal names are less common in Brythonic place names.

A few centuries after, in the period c.850-1050 AD, the north and east of England and the islands and coasts of Scotland were settled by Norse and Danish 'Vikings'. Many place names in these areas are thus of Old Norse origin. Since Old Norse had many similarities to Anglo-Saxon, there are also many hybrid Saxon/Norse place names in the so-called 'Danelaw' of England. Again, many of the Viking place-names contain personal names, suggesting they are named for the local Norse/Danish lord or chieftain.

Contemporaneously, the west coast of what is now called Scotland was settled by people from Ireland, the 'Scotti'. Again, the actual details are hazy, and the degree of 'invasion' versus 'cultural spread' is open for debate. It is unclear what language was spoken by the Picts, the name given to the people who inhabited Scotland before (and presumably after) the appearance of the Scotti; it is assumed to be a Brythonic language. What is clear, however, is that many place names in modern Scotland derive from the Gaelic family of languages, rather than Brythonic. Some place names in Scotland (particularly in the Highlands) may have been gradually modified from Brythonic to Gaelic during the 'invasion of the Scotti.

After the Norman invasion of England in 1066 AD, some Norman French influences can be detected in place names, notably the simplification of ch to с in Gerne and -cester, and the addition of names of feudal lords as in Stoke Mandeville. However, extension of the Norman system into the lowlands of Scotland resulted in the development of Scots as the spoken language, a hybrid based on Anglo-Saxon. Non-Celtic place names are therefore common in the southern part of Scotland, for instance Edinburgh.

Place names in Britain have remained relatively stable since the early Norman period, breaking down and 'weathering' to modern forms, but without further dramatic changes. At most, some place names have continued to accrue pre- or suffixes, such as 'Little'; or distinguishing features, such as a local river name.

Languages This section needs additional citations for verification.

Please help improve this article by adding reliable references. Unsourced material may

be challenged and removed.

There are many other languages which have shaped and informed the nomenclature of the United Kingdom: various Celtic languages (including Brythonic, Gaelic (Old Irish), Scots Gaelic, Welsh, Cornish and Pictish), Latin, Anglo-Saxon, Old Norse, Norman French, modern French and perhaps a few others besides.

Pre-Celtic. There is currently much debate about the identity of the earliest dwellers in the British Isles, during the Stone and Bronze Ages. Patterns of land use in Britain suggest a continuity of population throughout these periods and into the Iron Age. However, it has been suggested that the original population of Europe ('Old Europeans' or proto-Europeans) were 'replaced' by Indo-European speaking peoples from the neolithic onwards (the Kurgan hypothesis), eventually reaching the British Isles. Recently this hypothesis has fallen out of favour, and cultural and linguistic diffusion is now favoured. It is therefore possible that the population of the British Isles spoke a now unknown language, before adopting Celtic languages during the Bronze/Iron Ages. It has been suggested that some unexplained place names in the British Isles (particularly of rivers, which tend to be the oldest names) may be derived from this hypothesised proto-European language.

Svitlana Piven

Poltava