Національна академія наук України інститут демографії та соціальних досліджень міграційніТенденції зовнішніх трудових міграцій та економічного туризму
Джерело: дані Держкомстату Основними країнами призначення заробітчан-мешканців Тернопільщини, згідно з даними дослідження трудових мігрантів на 01.10.2006 р., здійсненого Тернопільським обласним центром зайнятості, є Італія (29,9%), Росія (18,6%), Іспанія (10,4%), Польща (10,1%) та Португалія (8,1%) [78, с. 22]. За розрахунками дослідників сумарні обсяги трудових міграцій населення по Україні в цілому – „не перевищують двох мільйонів осіб” [79, с. 41]. За даними форми статистичного обліку сільських поселень 1-село (розробляється раз на п'ять років, востаннє – станом на 1 листопада 2005 р.) за кордоном працювали 91,2 тис. мешканців сільської місцевості України. На жаль, використання даних про кількість працюючих за кордоном ускладнене, оскільки щодо майже чверті усіх учасників трудових поїздок не відомо, де саме вони працюють (за кордоном чи в міських поселеннях України). Дійсно достовірною інформацією про трудові (в т.ч. маятникові) міграції слід вважати лише відомості про загальну кількість сільських мешканців, які працюють за межами свого населеного пункту. Таких у 2005 р. нараховувалося 1523,8 тис. Як свідчать результати обстеження, підвищений ступінь участі сільського населення в трудових поїздках (зовнішніх та внутрішніх разом) притаманний, по-перше, областям, центри яких є крупними містами і де спостерігається високий рівень урбанізації (Львівська, Київська, Донецька, Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Одеська), а по-друге, західним прикордонним областям. Причому максимальний рівень залучення сільських мешканців до роботи за межами свого поселення зафіксовано на Львівщині (71,8% від загальної чисельності зайнятого населення), де поєднується дія обох факторів. Логічним буде припущення, що висока питома вага міського населення та наявність в області крупних міст є чинниками, що стимулюють розвиток внутрішньої трудової (маятникової, сезонної тощо) міграції сільського населення. Тоді напрошується висновок, що інтенсивність зовнішніх трудових міграцій безпосередньо залежить від близькості регіону до західних кордонів України. Таким чином, найважливішим для дослідження трудових міграцій результатом обстеження за формою 1-село є висновок про те, що найбільша інтенсивність явища спостерігається в Західних регіонах держави. Це співпадає як з підсумками обстеження “Життєві шляхи населення України”, так із даними ряду інших досліджень. За експертними оцінками МЗС України, на початку ХХІ ст. за кордоном на заробітках нелегально перебувало понад 2 млн. громадян України, з них половина – в Російській Федерації (у сезонний пік ця чисельність збільшувалася втричі), у Польщі працює 300 тис. наших громадян, в Італії – 200 тис., в Чехії – 100–200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис., Словаччині – 5 тис., Аргентині та Білорусі – по 4 тис., у Греції – 3 тис. [71, с. 18]. Згідно з оцінкою Державного центру зайнятості, здійсненої на основі даних МЗС України, Інтернет-видань та інших джерел, на початку другої половини першого десятиліття ХХІ ст. за кордоном працює орієнтовно 2,1-2,2 млн. українських громадян, в т.ч. 1 млн – у Росії, 360 тис. – в Іспанії, 300 тис. – в Польщі, 200 тис. – в Італії, 60-100 тис. – в Чехії, 50-100 тис. – в Португалії, 50 тис. – в Словаччині, 35 тис. – в Туреччині, 15-20 тис. – в Греції, 15 тис. – в Ірландії, 5-10 – в Нідерландах, 7 тис. – в Угорщині. Отже, дані експертних оцінок МЗС та ДЦЗ щодо сумарної кількості трудових мігрантів практично співпадають з оцінками Тернопільського обласного центру зайнятості, в той же час ряд аналітиків називає набагато більші цифри. Так, фахівці Міністерства праці та соціальної політики України оцінюють трудову міграцію за кордон у 2,5–3,5 млн., враховуючи “зниклих” з національного ринку праці осіб працездатного віку. Спеціалісти Держкомстату України на основі даних про кількість працюючих в економіці України, кількість осіб, які навчаються з відривом від виробництва, безробітних та ряду інших категорій населення, визначили чисельність трудових мігрантів у 2,4–3 млн осіб. Однак не виключено, що частина громадян, які не потрапляють у жодну з зафіксованих державною статистикою категорій осіб, працює у тіньовому секторі економіки в межах України. В доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини називається цифра у 5 млн трудових мігрантів [71, с. 41]. Згідно з даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, що здійснюється Інститутом соціології НАН України, досвід роботи за кордоном мають представники 15% домогосподарств. Якщо припустити, що в жодному домогосподарстві немає більш, ніж однієї дорослої особи з досвідом зовнішніх трудових поїздок, ми отримуємо обсяг трудових міграцій у 2,6 млн. осіб, а враховуючи вірогідну поширеність поїздок двох і більше членів одного домогосподарства – 2,8–3,1 млн трудових мігрантів. Однак у цьому випадку мова йде не про осіб, які працюють за кордоном в конкретний момент часу, і не про тих, що виїздили працювати за кордон протягом певного періоду, а про громадян, які хоча б один раз за життя брали участь у трудових міграціях. Отже, трудові міграційні поїздки українських громадян за кордон стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого за різними оцінками становлять від 1 до 5-х млн осіб, за найбільш реальними оцінками – від 2 до 2,7 млн. Основними центрами тяжіння трудових мігрантів з України є Росія (40–50%), Польща, Чехія, Італія, Іспанія, Португалія (по 5–15%). При цьому спостерігаються суттєві відмінності в напрямках зовнішніх трудових міграцій чоловіків та жінок. Так, серед основних країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили різка перевага жінок спостерігається серед мігруючих до Італії, крім того переважно жіночий характер має трудова міграція до Туреччини та Японії [71, с. 46], а також Греції. Росія та Португалія є країнами переважно чоловічої міграції з України, серед виїжджаючих до Польщі та Чехії співвідношення чоловіків та жінок майже таке ж, як і по всіх міграційних потоках (табл. 3.4.2). У цілому можна виділити чотири основні країни-реципієнти української жіночої робочої сили – Італію, Польщу, Росію та Чехію, причому потоки міграції жінок до трьох перших країн є приблизно однаковими (по 22–27% від загалу), потік до Чехії – удвічі менший від середнього по трьох вище вказаних потоках, п’яте місце серед пріоритетів наших співвітчизниць посідає Греція. жүктеу/скачать 4.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу: |