Національна академія наук України інститут демографії та соціальних досліджень міграційніРозвиток міграційних контактів із країнами, що розвиваються
Кількість виявлених органами внутрішніх справ нелегальних мігрантів щорічно зменшується: у 2006 р. порівняно з 2003 р. вона скоротилася більш як на третину. Зменшується кількість іноземців, притягнутих до адміністративної відповідальності, а також висланих з України органами внутрішніх справ. Крім МВС, видворення нелегалів за межі України здійснює Державна прикордонна служба, її органи в останні роки видворяють приблизно удвічі менше нелегалів, ніж органи внутрішніх справ. При цьому кількість нелегальних мігрантів та порушників державного кордону, зафіксованих ДПСУ, має тенденцію до збільшення. Зокрема, кількість іноземців, видворених за межі України органами Держприкордонслужби, збільшилася з 2003 по 2005 рр. у 2,4 рази, чисельність потенційних нелегальних мігрантів, виявлених прикордонниками, зросла з 2003 по 2006 рр. у 4,5 рази (з 5,8 тис. до 25,8 тис. осіб), при цьому більшість із них (понад 70%) так і не потрапили на територію України. Загалом у 2005 р. було відмовлено у в’їзді в Україну 26,9 тис. іноземців, порівняно з 2002 р. ця кількість зросла майже удвічі. У 2006 р. 12,4 тис. іноземців були затримані за незаконне перетинання кордону (це у 2,1 рази більше, ніж у 2002 р.), 10,6 тис. – затримані за порушення правил перебування в Україні (у 11,7 разів більше, ніж у 2002 р.). Основна частина порушників – громадяни країн СНД та країн Азії. Кількість кримінальних справ, порушених за ст. 332 ККУ в органах охорони державного кордону ДПСУ, порівняно з 2002 р. у 2003 р. зменшилася, проте у 2004-2006 рр. знову зросла і навіть перевищила рівень 2002 р. Отже, слід констатувати, що в Україні спостерігається підвищення ефективності діяльності Держприкордонслужби щодо попередження проникнення нелегалів до України, відповідно зменшується навантаження на органи внутрішніх справ. Кількість іноземців, переданих прикордонній владі суміжних держав (це переважно сусідні країни СНД – Російська Федерація, Білорусь та Молдова) зменшилася за 2002-2006 рр. більше, ніж удвічі і становила у 2006 р. 670 осіб. Натомість кількість іноземців, переданих від прикордонної влади суміжних держав (головним чином Словаччини та Польщі, меншою мірою Угорщини), зросла за цей же період майже у 8 разів і досягла 2,2 тис. осіб. Близько 90% нелегалів перетинають кордон організованими групами, що мають заздалегідь розпланований маршрут та захисників із злочинних структур. Для значної частини іноземців Україна є лише транзитною країною, тож вони намагаються покинути її територію при першій можливості. Особливо відчутні наслідки нелегальної міграції для великих міст України, де нелегали затримуються на певні терміни. Так, за оцінками фахівців, лише у Києві кількість нелегальних мігрантів сягає 15 тис. осіб, у Харкові їх близько 5 тис., що може бути порівняне з кількістю іноземців, які перебувають тут легально [27]. Вважливим аспектом дослідження етнічних особливостей міграцій та міжетнічних відносин є ставлення корінного населення України до іноземців. З цією метою було проведено дослідження стану й динаміки міжетнічних відносин у нашому суспільстві – опитування студентської молоді, яка навчається в київських вузах, що приймають на навчання іноземців. Респонденти – це особи віком 16–22 роки, тобто контингент, який у недалекому майбутньому визначатиме ситуацію в країні, будучи однією з найчисельніших і найактивніших соціальних груп. Загалом було опитано 482 особи. Майже половина (45,5%) респондентів є киянами, 15,0% респондентів вказали, що жили до вступу у вуз в іншому великому місті, 32,5% – у середньому або малому місті чи смт, 5,3% – у сільській місцевості. Характеризуючи сьогоднішній стан міжнаціональних відносин, більшість респондентів схиляється до думки, що відносини є врівноваженими (57,1%) або дружніми (27,5%), щодо їх динаміки відмічають, що помітних змін у характеристиці відносин не відбулося (32,5%), або вони були і лишаються спокійними (21,3%). Загалом же переважна більшість опитаних позитивно ставиться до залучення іноземців до навчання в українських вузах – оскільки це сприяє міжнародному авторитету країни (53,4%) та поповнює бюджет (11,8%), і не вважають доречним обмеження в’їзду іноземних студентів до країни (55,7%). Респондентам було запропоновано прокоментувати своє ставлення до студентів з країн, що розвиваються, і до представників тих самих країн, які проживають в Україні, але не навчаються в українських вузах. Переважна більшість опитаних (66,0%) ставиться до таких осіб так само, як і до студентів, і лише трохи більше чверті (28,4%) – гірше, ніж до студентів, називаючи причиною такого ставлення те, що іноземці “заполонили все місто й оселилися на ринках”. Показовим є комбінаційний розподіл респондентів за відповідями на питання: „Якими, на Вашу думку, є міжнаціональні відносини у вашому вузі?”, „Яке Ваше ставлення до вихідців з країн, що розвиваються, які мешкають в Україні і не є студентами?”. В усіх групах респондентів за відповіддю на перше з двох зазначених питань, (тобто і серед тих, хто відмітив, що відносини у їх вузі є дружніми, і серед тих, хто визначив їх як врівноважені, а також тих, хто обрав варіант „напружені”) більшість зазначила, що ставляться вони до вихідців з країн, що розвиваються, які не є студентами, так само, як і до студентів-іноземців. Отже, можна висунути гіпотезу: ставлення українських студентів до вихідців з країн, що розвиваються, які мешкають в Україні і не є студентами, формується, виходячи з тих міжнаціональних відносин, які складаються всередині навчального закладу, і вже з цими стереотипами, що склалися про певну етнічну групу, студенти будуть оцінювати та ставитись до всіх інших представників даного етносу. Тобто державі, яка має на меті, щоб українське суспільство ставилося з толерантністю до вихідців із країн, що розвиваються, потрібно приділити більше уваги гармонізації міжнаціональних відносин у вузі. Під час дослідження ставлення корінного населення до іноземців важливим є релігійний аспект проблеми. При відповіді на питання анкети „Як Ви ставитесь до наявності іноземних студентів в українських вузах?” найбільше відповідей припало на перший варіант „позитивно, це сприяє міжнародному авторитету країни”, причому серед осіб, які обрали даний варіант, 70,6% є люди віруючі. Отже, ставлення українського населення (українського студентства) до іноземних студентів, що навчаються в українських вузах, залежить від рівня релігійності: віруючі є більш толерантними до представників інших етносів. Місце проживання особи (в даному дослідженні – місце проживання студентів до вступу у вуз) суттєво не впливає на формування ставлення українських громадян до іноземців: частка осіб, які позитивно ставляться до наявності іноземних студентів в українських вузах серед груп респондентів, виділених за ознакою місця проживання до вступу у вуз, є приблизно однаковою. На питання щодо спілкування з іноземними студентами більшість респондентів відзначили, що спілкуються зрідка (48,6% респондентів) або взагалі не спілкуються (37,4). Лише 7,5% респондентів спілкується з іноземцями приблизно раз на тиждень і 6,2% – кожен день. Показово, однак, що серед осіб, які мають щоденне спілкування з іноземцями, частка тих, хто позитивно ставиться до їх наявності в українських вузах, досягає 4/5, а серед осіб, котрі спілкуються раз на тиждень – 2/3, що значно більше середнього по сукупності рівня. Отже, частота спілкування з іноземними громадянами є суттєвим чинником, що визначає ставлення до них: чим частіше українські громадяни спілкуються з іноземцями, тим більший рівень толерантності та поваги до останніх формується в українському суспільстві. Тобто потрібно забезпечувати більш тісне, дружнє та гармонійне спілкування між українцями та іноземними громадянами, які перебувають на території України. При цьому 45,3% респондентів стверджують, що в їх вузах є національні групи, що викликають неприязне та роздратоване ставлення у більшості студентів, і, характеризуючи міжетнічні відносини як дружні чи врівноважені, 30,8% відмічають, що іноді таки трапляються конфлікти на національному підґрунті, 2,1% – що такі конфлікти бувають часто і 33,9% – вагаються у чіткості відповіді. Причиною великого відсотка невизначеності є: по–перше, погана поінформованість про факти конфліктів, а по–друге, невміння класифікувати ситуацію як конфліктну. Позитивно ставиться до міжетнічних шлюбів майже половина студентів (43,0%), друга ж, велика група – 42,8%, байдуже дивиться на цей факт. Необхідно відмітити, що до першої групи входять переважно дівчата, а також той факт, що в обох групах є близько 10% осіб, які не зрозуміли або витлумачили питання неправильно, просто не знаючи змісту поняття “міжетнічний шлюб”. Результати опитування свідчать, що підвищення частоти спілкування з іноземцями сприяє покращенню ставлення до міжетнічних шлюбів. Ставлення київських студентів до представників більшості етнічних груп вихідців із країн, що розвиваються, є більше неприязним, чим приязним (рис. 3.3.2). Найбільш приязним є ставлення до народів Латинської Америки (середня оцінка – 6,7 за десятибальною шкалою). ![]() Рисунок 3.3.2 – Розподіл загальних оцінок респондентів щодо їх ставлення до представників країн, що розвиваються Дещо більш приязним, ніж до інших, є ставлення до народів Африки на південь від Сахари, а також народів Центральної Азії та Кавказу, які не є вихідцями з країн, що розвиваються, але включені в дослідження як представники нетипових для Європи культур. Найгірша оцінка ставлення зафіксована для індопакистанців. В основному же переважають негативні оцінки, а найпоширенішою причиною неприязні виявилася неприязнь на фізичному рівні – тобто опитаним не подобається зовнішність, манера спілкування, поведінка «чужинців». Другою з найпоширеніших причин неприйняття було назване небажання іноземців рахуватися із звичаями та нормами поведінки, характерними для України (26,5%). Також респонденти відмічають, що неабияку роль відіграє те, що звичаї та релігійні норми чужинців є несумісними зі способом життя українців. Цікаво, що подібну причину неприязні було вказано більшістю тих, хто назвав себе віруючим. Відповідаючи на дане питання, респонденти досить часто вказували декілька причин одразу. Серед власних варіантів відповіді фігурували найчастіше: зверхнє, неповажне та нахабне, нав’язливе ставлення іноземців до українців, невихованість та агресивність, підозри у причетності до кримінальних угрупувань, транзиту наркотиків та в тому, що іммігранти з країн, що розвиваються, особливо представники народів “чорної” Африки, можуть бути носіями венеричних захворювань. Ще одна чисто прагматична причина – близько 10% називає іноземців конкурентами на ринку праці, стільки ж вважають їх здатними організовувати теракти. У зв’язку з цим варто поцікавитися, як респонденти характеризують роль ЗМІ у формуванні міжнаціональних відносин. 45,3% опитаних називають їх вплив позитивним, 18,8% – нульовим, а 6,4% – негативним, зазначаючи, що саме ЗМІ розпалюють міжнаціональну ворожнечу, укорінюють стереотипи. На ключове питання дослідження „Чи погоджуєтесь Ви з тим, що Україні слід залучати мігрантів з країн, що розвиваються для поліпшення демографічної ситуації?” 35,4 % відповіли категорично – ні, Україна має бути країною для українців, 19,3% вважають, що державі варто стимулювати імміграцію лише тих етнічних груп, які є традиційними для України. У той же час 24,6% погоджується із необхідністю залучати іммігрантів з країн, що розвиваються, проте в невеликих кількостях для поліпшення найбільш гострих проявів демографічної кризи. Остання цифра є досить великою і свідчить про те, що втілення імміграційної політики, спрямованої на залучення мігрантів з країн, що розвиваються, може бути успішним. Отже, питання „замісної імміграції” поки що залишається досить суперечливим. Якщо владні структури зважаться на подібну політику, як модель виведення країни з демографічної кризи, їм варто бути готовим до багатьох проблемних ситуацій. З огляду на певну нетолерантність української спільноти до афро-азіатських іммігрантів слід очікувати, що їх успішна інтеграція та ефективна діяльність у нашому суспільстві потребуватиме значних зусиль із боку держави. Залучення іммігрантів з країн, що розвиваються, має бути поступовим процесом, який би включав попередню підготовку – залучення студентів до українських вузів для отримання освіти на кредитній основі (з подальшим відпрацюванням кредиту в Україні), заходи, спрямовані на зменшення стереотипізації щодо цих етносів, програми із запобігання виникненню конфліктогенних ситуацій, пом’якшення тиску на спільноти з боку корінного населення і навпаки тощо. Не останню роль у цьому має відігравати співпраця науковців, владних структур та ЗМІ. У цілому рівень привабливості України для мігрантів слід визнати середнім: з одного боку в останні два роки утримується додатне сальдо зареєстрованих зовнішніх міграцій, в’їзд іноземців значно перевищує виїзд, збільшується кількість іноземців, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, з іншого боку, – ні постійна, ні тимчасова трудова імміграція до України поки що не набули масового характеру.
жүктеу/скачать 4.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу: |