Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс
жүктеу/скачать 0.74 Mb.
|
| Нищівна пожежа спалахнула сьогодні на 47-му поверсі хмарочоса на Нижньому Манхеттені, загрожуючи перетворити його на висотне пекло.
Як заявили в Управлінні пожежної охорони, семеро людей зазнали поранень — принаймні один з них дуже тяжких, — а двоє інших наразі вважаються зниклими безвісти. Сотні людей — багато з них обідали у шикарному ресторані — у паніці залишили будівлю. Рух у нижній частині Бродвею повністю зупинився. Прибиральник, ім’я якого залишається невідомим, що їхав вантажним ліфтом, зазнав опіків, коли двері ліфта відчинилися на 47-му поверсі. Полум’я збило його з ніг і обпалило обличчя. За словами очевидця, «його тіло було оповите вогнем з голови до ніг». Пожежа нищить, вуличний рух повністю зупиняється, полум’я збиває з ніг, обпалює та ще й оповиває людину з голови до ніг. (А де був той очевидець? У висотному пеклі, одягнений в азбестовий костюм?) Чимало журналізмів проникає у новини без великих зусиль, множачи такі приклади. Можна сперечатися над тим чи тим словом і не погоджуватися стосовно того, чи доречне воно у певному контексті. Але маю сумніви, що багато суперечок виникає з приводу глибинної нечутливості, усіх цих мертвих слів і виразів; наприклад, непереборної тяги «запалити» «гостру дискусію» на президентських виборах у Польщі — тому що просто «гостра», без «вогню», нібито слово не досить сильне. Автори, які послуговуються журналізмами, приковують себе до певних словесних пасток і кліше свого жаргону. Суспільні заворушення (завжди запеклі) мусять вибухати, урагани без кінця спустошують, величезні пожежі охоплюють — часто залишаючи жертви у безвихідному становищі, а нажахані очевидці лише спостерігають за цим, не здатні нічого вдіяти. А потім рятувальники з похмурими обличчями прочісують тліючі руїни під голосіння вбитих горем родичів. Політики піддають критиці, різко критикують, викривають; якщо вони цього не роблять, то займаються законотворчістю, випрацьовують політику, заходи чи стратегії. Часто вони щось проголошують, рідше просто обіцяють або кажуть. Поліція озброєна кийками, вбивці озброєні ножами, війська мають потужну зброю. Суперечки, конфлікти і гнів спалахують. Незгодні залишають залу, ніколи просто не виходячи з неї. Демонстранти вступають у запекле протиборство. Дощ не йде, а ллє, тим часом річки (і пристрасті) вирують. Ціни стрибають, надія починає жевріти (хоча швидше це може стосуватися вогню в печі), і ніщо просто не починається, воно створюється і прискорюється; все ініціюється, спалахує і стимулюється. У новинах, написаних журналізмами, можна прочитати навіть про «вражаючий результат, стимульований судовим рішенням» у справі про наклеп. До глав держав та інших політичних діячів і сьогодні можуть ставитися із захопленням, як і в часи Юлія Цезаря, однак вони більше не попереджують, натякають, вважають чи припускають. Промова державного секретаря посилає месидж. Білий дім посилає сигнали — недвозначні, сильні чи, навпаки, двоякі. Президент Єгипту посилає арабським країнам сигнали тривоги своїм несподіваним візитом до двох із них. (Несподіваний зазвичай сигналізує про те, що репортерові не вдалося підібрати кращого слова.) Коли прокуратура притягує до суду лікаря — винахідника машини для вчинення самогубства, то цим вона посилає недвозначний месидж іншим потенційним раціоналізаторам цієї справи. Та навіщо продовжувати наводити приклади, які ви самі прочитаєте — але, сподіваюся, не напишете — завтра? Ось ще два слова, які, разом із численним похідними, заслуговують на увагу через своє надмірне вживання: закликати і стурбованість. Вони перетворилися на тупих хижаків, які пролазять туди, де інші, конкретніші й доречніші слова підходять краще чи принаймні дають змогу уникнути одноманітності. Президент Буш закликає до компромісу у бюджетному питанні. Сенатор закликав відомства до припинення ворожнечі. Законопроект, поданий адміністрацією, закликає до кардинального реформування. За цим неоковирним муканням без уваги залишилися наполягати, рекомендувати, пропонувати, радити, прохати, вимагати — з-поміж інших дієслів. Недивно, що в американських новинах Ассошіейтед Пресс лише за три тижні виявилося 347 закликати (з незначними варіаціями). За рік це дає майже 10 тисяч. Додайте власні заклики в газетах, і можна отримати 15 і більше тисяч. Це вже занадто. Стурбованість, стурбований і висловлювати стурбованість належать до загального слововживання, вони не є типовими журналізмами, за винятком випадку нав’язливої ідеї, що одна басова струна здатна замінити цілий оркестр. Стурбованість може ставати словом на всі випадки життя — за три тижні воно з’явилося в американських новинах АП 543 рази. Подивіться на такі приклади: Ізраїль висловлює стурбованість (стурбований) тим, що об’єднана Німеччина може стати панівною силою в Європі. Міська рада серйозно стурбована (стривожена) хвилею вбивств. Громадяни СРСР тепер більше стурбовані (переймаються) своєю власною економікою. Він був стурбований (схвально поставився) заручинами свого помічника. Рада директорів відмовилася через стурбованість (заперечення проти) зростанням боргів. Коли одне загальне слово охоплює стільки значень, втрачається точність, і це один зі способів, за допомогою яких журналізми розставляють свої пастки на неуважних і недбалих. Компетентним авторам вдається їх уникати, і саме таким авторам ми завдячуємо справжньою якістю переважної частини нашої журналістики. Наступний матеріал ми процитуємо через його якість і стиль, а також тому, що він має певне історичне значення. Він з’явився, коли Югославія стояла на межі розпаду; більша його частина написана в самому кінці тисячоліття, під розриви натівських бомб. У цьому матеріалі з «Нью-Йорк Таймс» ви не знайдете кліше, патякання про «ескалацію конфронтації», «зростання напруженості у готовій до боїв країні», «гострої кризи державності» І такого іншого. Натомість читачі отримують конкретні факти, спокійну оцінку з блискучим історичним екскурсом і поглядом у майбутнє. БЕЛГРАД, Югославія — Посилення конфліктів і суперництва між югославськими республіками дедалі ближче підводить країну до небезпечної межі розвалу. Про це кажуть і ті люди, які схвалюють процес, і ті, хто його боїться. По всій країні не витримують нерви. У Словенії уряд республіки розгортає власні збройні сили на знак того, що намагання досягти суверенітету є найголовнішою метою республіки. В Хорватії групи озброєних сербів заблокували дороги до анклавів, де вони мають чисельну більшість. У сербському регіоні Косово етнічні албанці відкрито говорять про збройне повстання. Від республіки до республіки множаться приклади розширення конфлікту. Цього тижня прем’єр-міністр Словенії заявив, що для гамування пожежі скоро можуть бути потрібні міжнародні зусилля. Югославія, яка була мрією слов’янських романтиків у XIX столітті, зараз являє собою роздрібнену мозаїку народів православної, римо-католицької та мусульманської традицій, які від закінчення Другої світової війни жили у федеративній державі. Хоча конфлікти і кревна ворожнеча мають у регіоні багаторічну історію, протягом більшої частини повоєнного періоду національна єдність забезпечувалася порівняним процвітанням та монополією нині зниклої Комуністичної партії Югославії, яка глушила конфлікти. Так само, як руйнування центральної влади і підйом національних почуттів у Радянському Союзі, розпад підтримуваної комуністичною партією єдності і нова демократична відкритість у Югославії вивільнили довго пригнічувані національні прагнення, заздрощі та протистояння. Це — твереза і дієва журналістика, без фанфар, дзвону метафор та блазнювання. Слова і розповідають, і показують, ніде не збиваючись на вереск. Стиль, переповнений журналізмами, у своєму крайньому варіанті схожий на великого дога, який ніяк не може перерости в собі щеня. Він скаче на господаревих гостей, які від нього з відразою відрахуються, намагаючись облизати їм обличчя. Так можна привернути до себе увагу, проте це не найкращий спосіб. Навіть якщо говорити стриманіше, то журналізми — це ознака халтури. Писати добре — значить добирати вірні слова для кожної події, а не підладжувати подію під наперед заготовлені слова. Для цього потрібні вдумливість і робота. Як колись давно сказав Семуель Джонсон, «те, що пишеться без зусиль, читається без задоволення». жүктеу/скачать 0.74 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|